Курорт по-німецькі
…Близько 15.00 за місцевим часом літак здійснив посадку в аеропорту Дюссельдорфа. Одразу ступивши на трап, ми відчули надзвичайну, абсолютно нехарактерну для заходу Німеччини спеку. Отримавши багаж і відвідавши магазин супермаркет «ReWe» безпосередньо в аеропорту (напрочуд гарна традиція, щоправда ніде більше в Європі, окрім Дюссельдорфа та Гамбурга, мережевих супермаркетів з нормальними цінами, безпосередньо в будівлі аеропорту я не зустрічав), ми підняшись на ліфті, вирушили на безпілотному поїзді-шатлі у бік залізничної платформи «Dusseldorf Flughafen».
Наш поїзд до Кобленца трохи спізнювався, а коли прибув, то виявився суттєво заповненим, вільних місць для пасажирів майже не було, так само як і для багажу, який повсюди стирчав із проходів. Не знаю, чим можна це пояснити – середина робочого тижня і робочого дня, до сезону відпусток ще далеко… В Кобленці на вокзалі нас чекав новий сюрприз – дві електрички, що ходили до Бад-Емсу щопівгодини, були відмінені (пізніше запитав у місцевих – через сильну спеку відбулося аварійне відключення енергопотужностей і тому частину рейсів довелося відмінити). Нарешті, восьмої вечора наша електричка рушила в бік Бад-Емса.
Кобленц, незважаючи на свою живописність та неординарність (знайдіть ще місто в Європі, в якому одна ріка впадає в іншу під прямим кутом!), все ж не вважається курортним містом. Але одразу за містом почалась курортна зона – неширока ріка Лан з місцями крутими берегами. А на іншому, пологому, рясно розташувалися селища автокемперів, частоколи байдарок, маленькі селища дерев’яних (дачних) будиночків. Незважаючи на те, що Кобленц та Бад Емс розділяють всього 14 км, зупинки були досить частими. Ось і наша зупинка – Bad Ems Hbf. Справа в тому, що в Бад Емсі 2 залізничні станції – Bad Ems Hbf та Bad Ems West. Але жодна з них за великим рахунком не працює.
На Головній станції немає ні залу відпочинку, ні кас, ні довідкової служби. Сама будівля зачинена, єдиний елемент цивілізації – автомати з продажу квитків на платформі. Поїзди проходять 2-3 рази на годину. А старовинна (ще 19 ст.) будівля станції Bad Ems West взагалі перетворена на… торговий центр! У будівлі станції розташовані мережеві магазини LiDL та Rossmann. Від Привокзальної площі до набережної річки веде ошатна вуличка з недешевими кав'ярнями та кондитерськими, а будинок на розі Банхофштрасе та набережної взагалі відмічений меморіальною дошкою – виявляється, у цьому кафе любив пити каву ні хто-небудь, а сам український письменник М. В. Гоголь!
Перейшовши через красивий сучасний міст, ми за декілька хвилин дістались наших апартаментів. Зроблю відступ: за багато своїх самостійних подорожей ми вперше забронювали не номер в готелі, а повноцінну однокімнатну квартиру. Занадто великою була цінова різниця. Оренда квартири на двох обійшлася у 230 євро за 5 ночей. Проживання у готелях на той самий період починалося від 490 євро. Одразу скажу: помешканням задоволені, район тихий, до набережної з джерелами мінеральних вод йти метрів 200. Одразу на набережній знаходиться одна з візитівок міста – 5-зірковий готель «Hackers» (як його назва перекладається з німецької не знаю). Дуже ошатний, помпезний, але за моїми спостереженнями, напівпорожній.
У вестибюлі готелю знаходяться кілька джерел з мінеральною водою, доступ у хол готелю вільний. Ще одне джерело, у дуже фотогенічному стилі Hi-Tec знаходиться у невеликому підземному бункері зі сходами просто на набережній (не помітити неможливо). Фото, звичайно, додається. Але воно відкрито лише з 8 до 20. Щодня вранці перед відкриттям його прибирає двірник. Трохи далі, з виходами як на набережну, так і на центральну вулицю? знаходиться «Spielbank» – це ні що інше, як казино (ось звідки в наш лексикон прийшло жаргонне слово «шпилити» – грати в карти). З трьох боків казино оточено літніми кафе, а головний його фасад виходить на чудовий парк з розарієм, місце в якому гарно перечікувати спеку. Всі дерева з німецькою педантичністю увішані табличками з назвами дерев. Вже на виході з парку звертає на себе увагу трохи дивний фонтан, який омиває велику мармурову кулю (це, очевидно, якийсь символ бальнеологічних курортів, адже саме такий фонтан я бачив 4 роки тому у Вісбадені).
Одразу за парком дуже вирізняється ошатний старовинний (18 ст.) будинок із чотирма баштами. Але увійшов він в історію (зокрема, й українську) не лише завдяки своїй красі – адже саме в ньому в 1876 році російський цар Олександр ІІ підписав сумнозвісний Емський Указ про обмеження використання української мови. Далі по головній починаються житлові квартали з кафе на перших поверхах (переважно турецької кухні, хоча зустрічаються і справжні німецькі пивні). Своєрідність Бад-Емса полягає в тому, що він не має як такої центральної площі. Всі основні туристичні об'єкти знаходяться вздовж центральної вулиці або на прилеглих. Так, з-за будівель можна помітити шпиль Протестантської церкви. Ще один цікавий об’єкт (можна сказати, прихована візитка Бад-Емса) – це сучасна споруда термальних купалень, знаходиться далеченько від центральної вулиці, на берегу р. Лан.
Слід зауважити, що центральна вулиця і набережна між собою не паралельні, а поступово розходяться від будівля казино. Будинки в місті 2-4 поверхові, переважно 19 ст., але місцями у квартали вбудовані сучасні будинки (1960-1970 рр.), але без архітектурної вульгарності, зрозуміло із збереженням висоти і поверховості. З однієї з прилеглих вуличок, що тягнуться вгору, визирає старовинна історична Ратуша (орієнтир – неподалік від неї міститься готель-ресторан «Adria», хорватсько-середземноморська кухня, готують смачно, ціни помірні, меню вивішують на кілька днів вперед, але будьте пильні, трапляються елементи «розводу», подробиці пізніше). Майже на виїзді з міста, аж за купальнями, але у старому кварталі звернув увагу на себе дуже дивний красивий, майже іграшковий будинок із двома фасадами, які виходять на перпендикулярні вулиці – виявляється, в ньому знаходиться поліцейська дільниця.
На центральній вулиці чимало магазинів. Як недешевих бутіків, так і зовсім дисконтових промислових товарів та одягу, наприклад NKD. Є також книжковий Thalia та великий продуктовий ReWe.
Розповідь про Бад-Емс була б не повною без згадування про місцеві санаторії. Їх три. Всі вони знаходяться у «верхньому місті» – на схилі гір, які оточують Бад-Емс з обох боків. Дістатися до них можна або місцевими автобусами, або фунікулером. Всі санаторії мають ортопедичну спеціалізацію, знаходяться просто посеред лісу із, зрозуміло, прокладеними алеями із неодмінними лавочками. Відпочиваючих там дуже багато, різного віку. Всі німецькомовні.
Тепер фунікулер. Здавалось би, фунікулер та й фунікулер. Побудований у 1979 році. Але «родзинка» його в тому, що він працює без машиніста, на повній автоматиці. Відсутність людського фактору додає автомат по продажу квитків (вартість квитка 3,50 євро RT) та автоматичний валідатор для контролю доступу безпосередньо до кабіни. Сучасного QR-коду на квитку немає, детектування відбувається по магнітній стрічці, як напевне і 40 років тому. Називається фунікулер «KurwaldBahn». Зрозуміло, з верхньої станції фунікулери весь Бад-Емс як на долоні.
Ще одна атракція в Бад-Емсі, яку варто спробувати, це прогулянка на катері. На єдиному причалі містечка (поряд з «Hackers») стоїть чималий теплохід з відкритою верхньою палубою, який щоденно двічі на день виконує 1-годинну прогулянку до шлюзу і назад (вартість 10 євро), а по вівторках – 3-годинну екскурсію чарез Кобленц аж по Рейну (вартість 30 євро). Ми перебували в Бад-Емсі з середи по неділю і на довгу екскурсію не потрапили. Брали 1-годинну екскурсію. Екскурсію проводив капітан німецькою мовою, без англійського перекладу.
Краєвиди берегів вздовж Лану дуже мальовничі, населених пунктів як таких не було, часу від часу серед квітучої зелені проминали стоянки автокемперів та невеличкі літні таунхауси, а повз теплохід пропливали лебеді і байдарочники. Крайня точка маршруту – шлюзи Дахенау, теплоход шлюзується, потім повертає у зворотньому напрямку. В Бад-Емсі він запливає аж до фонтану. Я навмисне не згадав річковий фонтан на початку. Фонтан – одна з місцевих пам’яток, знаходиться посеред річки. Звичайно, масштабом поступається Женевському, але все одно виглядає надзвичайно гарно.
До побутових питань. Заклади харчування в Бад-Емсі можна умовно поділити на три категорії: 1) турецькі закусочні (шаурма, кебаб, піцца, картопля-фрі з сосисками, салати) – їх в місті мінімум чотири; 2) недешеві кондитерські – також мінімум чотири, найдемократичніші ціни та найширший асортимент – у кондитерській біля вокзалу Bad Ems West; 3) дорогі ресторани.
В турецьких заклах харчування – ситно, недорого, якісно. Готують просто у твоїй присутності.
Справжнім відкриттям серед німецьких десертів для мене став сирний (творожний) пиріг. Я не відношу себе ні до гурманів, ні до солодкоїжок, перед кексами надаю перевагу свіжим фруктам. Але цей творожний пиріг дуже смачний. Називається Kasekuchen, вагою близько 0,6 кг, вартість 5,20 євро (в готовому вигляді в кондитерській) або 3,60 євро (у холодильнику в супермаркеті, для доведення до готовності необхідно протягом 20 хвилин розігрівати в мікрохвильовій пічці або духовці). Якщо замовляти на розріз у кондитерській, 1/8 частина коштуватиме від 1,60 до 2,50 євро, залежно від класу закладу. В деяких випадках пиріг зверху прикрашають свіжими ягодами.
Щодо ресторанів. Відвідали ресторан «Adria», практикується на хорватсько-середземноморській кухні. Меню (3 види основної страви) вивішують на тиждень вперед. Столики розміщені на літній терасі під виноградною лозою. Але треба бути пильними, оскільки після замовлення починають нести те, що не замовляли: холодні страви, перші страви і т. д. аж до десерту. Якщо запитаєш, чи включено у вартість, дадуть ствердну відповідь і у рахунок не включать, якщо не запитаєш, звісно, все буде навпаки.
Щодо дозвілля. За відгуками, в місті є декілька екскурсійних бюро, які організовують поїздки найближчими містами та містечками. Не впевнений, що у них багато клієнтів, адже на мою думку основний контингент Бад-Емса приїхав за неспішним розслабленим відпочинком, годинна прогулянка річкою на теплоході – то їх максимум. Ми самостійно влаштували собі одну поїздку – в місто фармацевтів, чудернацького громадського транспорту та слонів (місто називається Вупперталь, буде окрема розповідь) .
На противагу спокійному безподійному відпочинку від'їзд, як і приїзд, у нас був з певними елементами екстриму. Виліт до Києва в нас був з аеропорту Франкфурт-на-Майні, до якого з Бад-Емсу можна було дістатися тільки залізничним транспортом з пересадкою в Кобленці. Електричка Бад-Емсу відправлялась о 08.23 з прибуттям у Кобленц о 08.49, а поїзд до Франфуртсього аеропорту відправлявся о 09.14. Але за 2 дні до відправлення я отримав поштове повідомлення, що з технічних причин електричка о 08.23 відмінено, а замість неї о 08.15 від залізничної станції відправлятиметься автобус, який прибуде на вокзал Кобленца о 08.49. Але у вказаний час автобус так і не прибув!
Почекавши ще 15 хвилин, було в вирішено добиратися до Кобленца на таксі. Останніх перед вокзалом було у надлишку. Поїздку у 14 км, що розділяли ці 2 міста, водій розцінив у 36 євро. Вже 08.50 були перед вокзалом в Кобленці. Після розрахунку таксист видав квитанцію, з якою я без особливої надії звернувся до довідкової служби ДойчеБан на станції, де з подивом отримав бланк заяви на відшкодування. (Заповнив вже в Києві, додав квитанцію таксі та безпосередньо сам невикористаний залізничний квиток. Через місяц на картку вартість залізничного квитка повернули).
Після такого стресу в нас було 1 год. 20 хвилин на релаксацію. Саме стільки часу в дорозі знаходився поїзд від станції Koblenz до станції Frankfourt Flughafen. Майже весь він пролягав уздовж ріки Рейн з іграшковими, майже казковими курортними містечками, мальовничими берегами, вкритими виноградниками (з яких виробляються знанні німецькі білі вина та відомий лише вузькому колу фахівців німецький коньяк Asbach). Протилежний берег Рейну складався в основному з пагорбів, на яких час від часу можна було побачити середньовічні різного ступеня збереженості.
Як ви, напевне здогадалися, ми їхали вздовж знаменитої "Дороги замків". Колорит романтизму доповнювали великі річкові теплоходи (орієнтовно побудовані в 1950-1960 рр.), що курсували в обидва напрямки, причому деякі навіть під прапорами інших країн, що натякає на кількаденність таких маршрутів (хто забув – Рейн починається на території Швейцарії, а впадає в Північне море на території Нідерландів).
Враженні від «Дороги замків» виявились настільки сильними, що примусили замислитись над відвіданням цього регіону на більш тривалий термін у майбутньому.
