Хочу со всеми поделиться нашим внезапным и замечательным новогодним путешествием во Вроцлав и Германию. Поездку придумали спонтанно, так как откуда ни возьмись на голову свалились лишние дни отпуска. Нужно было срочно что-то решать, но за неделю до вылета все билеты дорогие, да и Новый год по традиции мы встречаем в Киеве. Три вечера поиска билетов – и мы готовы к путешествию!
Первое января… около пяти утра легли спать, поставили 100 будильников, чтоб наверняка. Но с такой любимой тёщей и сто будильников не нужно, так как они с Мишей решили нам позвонить с утра пораньше. Так, ещё есть пару часов поспать. 11:00 утра, зазвонили все 100 будильников. Пора начинать новое десятилетие, быстренько собрались и в такси. Вперед, в путешествие!
Первое приятное впечатление о поездке – это реконструкция аэропорта Жуляны. Сейчас там открылся ресторан по типу Пузатой хаты с соответствующими ценами. И теперь прямо в зоне вылета можно себе устроить небольшой пир) И это очень круто. Неужели аэропортовые монополии на еду и воду начинают рушиться? Пока я как ребенок радовался сырникам с латте, за белый рояль сел мужчина и начал играть. Да, ещё и рояль в Жулянах поставили. Может, конечно, рояль был и не белый, но белый как-то романтичнее звучит.
Таки рояль оказался белым)
Первого января в аэропорту было достаточно большое количество людей, но все выглядели, мягко говоря, безэмоционально. Но работница одного из магазинов, видимо, решила побороть эту тотальную вялость и предложила мне выпить виски! Я объяснил, что первого января с утра или какая там сейчас часть дня, если выпить виски, то уже никто никуда не полетит. На что получил заряженным энергией голосом утверждение: " Ну так правильно, выпьешь у нас виски и можно не лететь вообще! " . Бодрости и позитиву девушки можно было только позавидовать. Короткий перелет прошел в полусонном состоянии с наушниками в ушах. Мы прилетели, Вроцлав встречай нас!
Вроцлав
На польской границе офицер традиционно решила пересчитать дни по нашим штампам. Сказать, что процедура длинная – ничего не сказать. А учитывая, что на таможнях часто ставят штампы не рядом… Казалось, что нас считают вечность. Зато после подсчетов уже ничего не спрашивают. Пока офицер проверяла паспорта, я стоял, уткнувшись в табличку о том, что нельзя провозить мясо и ещё ряд продуктов. Возможно, от этой таблички аппетит и разыгрался, выйдя из зоны вылета мы накрыли себе на лавочках небольшой новогодний фуршет, обязательным блюдом которого было оливье (путешествие путешествием, а новогодний оливье обязателен! ) и мясо по-французски. С одной стороны, мясо в Евросоюз ввозить нельзя, но так как оно сделано по-французски, то считай оно просто вернулось на родину. Жить мы будем у нашей хорошей знакомой Кати. Добраться можно на транспорте прямо к её дому или без пересадки, но три километра через центр идти пешком. Выбор был очевиден и уже минут через 40 мы были в самом центре.
Потом заселились к Кате и пошли гулять вчетвером с её парнем по городу. Хорошие отзывы о Вроцлаве я уже слышал неоднократно, и мы теперь полностью разделяем их. Тут действительно красиво и места для исследований не ограничиваются Старым городом. Ещё действительно радостно было погулять с друзьями. Одну из первых вещей, которую я выяснил у Катиного парня, это что он любит больше огурцы или помидоры. У нас с Дашей есть такая фишка, хотя она больше мне присуща: мы весь мир условно делим на людей, которые отдают свои предпочтения огурцам, и людей, которые за помидоры. По нашей статистике люди чаще находят себе пару с противоположной стороны " овощной баррикады" ))) Как еще использовать такую статистику, мы пока не придумали. В случае с Катей и Никитой статистические данные подтвердились.
А тем временем нас водили по разным интересностям. Поначалу мы радовались каждому найденному гномику, но их оказалось столько, что всемирной радости не хватит, чтоб нарадоваться лично каждым. Самая красивая ночная часть Вроцлава – это кафедральный собор Иоанна Крестителя! Красота!
Самая красивая часть дневного Вроцлава – это университет. Хоть он условно и относится к категории музеев, но залы действительно растопили мое сердце. Я, правда, не понимаю, как в такой красоте можно сконцентрироваться на лекции, я бы сидел с открытым ртом и мечтал, засматриваясь на расписные потолки.
Если же говорить не о музейных достопримечательностях, то мне очень понравились мосты, их количество и разнообразие. Интересно, что именно во Вроцлове у нас оказалось максимальное количество знакомых. В обеденный перерыв к нам ещё присоединился мой бывший сотрудник с первой моей работы. Всегда интересно послушать о том, как и что у людей меняется после переезда, как именно живется и чем тут хуже или лучше, чем в нашей стране. Но что объединяет Катю и Андрея, это то, насколько они редко выбираются в соседние страны. Я думаю, что мы бы с Дашей точно бы каждые выходные колесили бы на Фликсбасе по соседним странам.
А ещё бы я совсем бы растолстел на польском фризерном мороженом. Во второй половине дня, изучив детально весь Старый город, мы поехали на канатной дороге в Музей воды. Канатная дорога это немного преувеличено, я бы сказал дорожка, но канатная) По дороге к музею мы немного промазали и зашли на территорию тюрьмы, но к счастью, нас выпустили обратно, хотя и косо посмотрели. Вот что мне понравилось в польских тюрьмах, попасть туда вообще не проблема) Заходи беспрепятственно, а вот выйти – это уже другой вопрос) Любопытный факт только что выяснил: это водонапорная башня оказалась, а не тюрьма)
По дороге в музей у нас произошло ещё одно важное событие. В Новый год мы открыли шампанское, и я выстрелил пробкой в окно. Мусорить нехорошо, поэтому для возобновления мирового равновесия в пользу добра мы теперь должны собрать больше мусора и выкинуть в мусорник. В случае с Вроцлавом мы нашли похожую одиноко валяющуюся пробку и восстановили мировой баланс. Когда потеплеет, отправимся в лес на глобальные сборы мусора. Теперь со спокойной душой можно заходить в музей. Что-то мы чаще и чаще ходим по музеям, видимо, старость)
Музей оказался хоть и интерактивным, но достаточно примитивным. Были пару стоящих локаций, но до современных он немного не дотягивает, имхо. Зато когда мы с Дашей зашли в зал, где нужно было в детской игре проплыть дельфинчком, преодолевая препятствия, началась ожесточенная борьба. В таблице лидеров уже числилось 700 человек. Дельфиненку было нелегко. И злые крабы и медузы и даже якоря на пути. Но тем не менее третье место из семиста осталось навеки за нами) На самый вечер у нас запланированы вроцлавские сауны в аквапарке. Мы взяли билет на два часа, этого было в самый раз. Сауны нам подарили миллионы эмоций. Я бы вообще сказал: кто не был в саунах, тот не был во Вроцлаве.
Самая впечатляющая часть – это термальный бассейн под открытым небом. Над нами висела яркая луна, на улице было пару градусов, от воды поднимался густой пар вверх, но нам тепло и весело. Это очень необычное ощущение, как когда-то в термальном озере Хевиз в Венгрии. Ммм… Хевиз. Видимо? термальные озера и бассейны – это одна из наших страстей. Часть саун находится на улице за бассейном. И ещё одно острое ощущение – это вылезти из бассейна и добежать до сауны. Это как зимой из теплого одеялка выбраться, только не так жестоко.
В самих саунах банщик проводит шоу с эфирными маслами. Изначально стоишь минуты 4 перед входом в сауну, пока банщик все готовит. За эти 4 минуты на холоде проносится вся жизнь перед глазами, у нас ещё и полотенце было одно на двоих. Это хардкор. Но вот когда заходишь в баню и начинается шоу, становится все теплее и теплее, потом становится горячее. С каждым взмахом полотенца банщика температура становится все выше и выше. Минувшие проблемы с холодом уже не существенны.
Ещё один взмах. Мы начинаем закрывать лица руками, так как горячий воздух буквально въедается в глаза. Ещё взмах. Я стараюсь не шевелиться, мне кажется, что любое движение лишит меня сознания. Ещё взмах. Тяжелый горячий воздух уже заполнил все участки тела и легкие. И все, главное, сидят так спокойно. Сложно поверить, что ещё пару минут назад я умирал среди голубых ледников на улице, а теперь я в самом центре раскалённой пустыни. И тут произошло чудо – банщик взмахнул очередной раз и открыл дверь на улицу. Вот же он выход, но хватит ли сил?
Выбрались обратно в плюс два градуса, после бани ощущалось как плюс двадцать два. Мы живы, воздух, воздух! ! ! Это было просто чудесно, кто не был в саунах Вроцлава, тот не был во Вроцлаве! Есть, конечно, и немного непонятные нашему менталитету моменты – это то, что часть европейцев предпочитает в саунах находиться полностью голыми, но, скорее всего, они просто негласно меряются между собой. Иначе я не могу объяснить, зачем одни мужики так хотят обнажаться перед другими. Тем не менее термальный бассейн под яркой луной навсегда останется в нашей памяти.
Дрезден
Ранним утренним Фликсбасом мы уехали в Германию. До следующего Фликсбаса у нас есть 8 часов, должно с головой хватить на этот немецкий городок. Кстати, я его представлял существенно меньше. С этой стороны Германии мы ещё не были. Сам Дрезден нам понравился, но, честно говоря, уровень жизни тут нас совсем не порадовал. На вокзале можно оставить вещи в камере хранения, которая принимает только евро монетки. Евро монетки можно разменять только в сломанном аппарате, а соответственно разменять нельзя. Работники местных ресторанов и магазинов сидят с ещё более угрюмыми лицами, чем у наших людей в автобусах в час пик. В заведениях туалеты платные, перед туалетом макдональдса стоят металлические ворота с турникетами во весь рост, чтоб вдруг бесплатно никто не прошел. А сам центр города, такое впечатление, что вчера пережил пожар.
Можно было бы списать, что эта часть граничит с Польшей, и соответственно уровень жизни тоже. Но тем не менее Дрездену до Вроцлава по атмосфере и комфорту как до луны. Понятно, что мое мнение не основывается на каких-то детальных анализах и сравнениях, это просто первое впечатление об уровне жизни в городе. Но если, к примеру, взять Франкфурт-на-Майне, то там я таких проблем не замечал) А из хорошего в Дрездене – это пешие улицы, на обоих берегах есть где погулять, есть где вкусно и недорого поесть. Куча тематических магазинов. И как всегда радостное – это новогодняя ярмарка.
Тут она была с размахом. Все работники в ларечках были одеты в средневековые одеяния, играл оркестр, вечером на стены домов проецировалась снежная метель, горящие факелы и висящие знамя.
Прямо на улице стоял большой чан с горячей водой, в котором группа мужиков весело о чем-то болтала.
Немцы, конечно, в ярмарках знают толк. На другом берегу мы в двориках домов нашли целый мини-город " Kunsthofpassage Dresden" со своими магазинами и картой.
Ещё одним из наших развлечений был шопинг глазами. Это дорогие магазины с товарами ручной работы, где мы ничего не покупаем, но всегда радостно разглядывать безделушки. В самом центре Дрездена мы посетили довольно забавный ивент – экскурсия по опере. Экскурсия проводится на разных языках, мы как раз пришли за 10 минут до начала русскоязычной. В интернете было написано, что это одна из самых красивых опер мира. Ну раз уж так все складывается по времени, почему бы не сходить?
К нам вышла женщина, хорошо говорящая на русском, но некоторые слова либо неправильно применяла, либо не могла вспомнить. И вот что самое интересное, в рассказ вставляла шутки, суть которых не была понятна никому из присутствующих. Видимо, это трудности перевода, когда на немецком языке из таких же слов получается шутка со смыслом. Но в чем суть этих шуток, так и осталось для нас загадкой. Но проблема была больше не с шутками, а то, что опера внутри по раскраске стен и потолков немного уступает декору в школе, в которой я учился. Экскурсия проводится очень медленно и неспеша. Я не скажу, что мы зря потратили время, так как после похода было что пообсуждать. Но подобные экскурсии точно не для нас. Хотя, возможно, если бы попался более энергичный экскурсовод, то и впечатления об опере могли бы быть совсем другими)
8 часов в Дрездене, к сожалению, пролетели как один миг. Казалось бы, только приехали, только прочувствовали город, а надо уже дальше ехать. На обратный автобус буквально бежали, чуть не опоздав) Ночевка у нас была уже в Лейпциге.
Лейпциг
Погода в Лейпциге была совершенно неприветливой, если во Вроцлаве было яркое солнышко, в Дрездене затянутое небо и уже назревал серьёзный дождь. Но не остановит же это бравых путешественников. Так что вперед! В центре города в пасмурную погоду было малолюдно и абсолютно ничего интересного. Но тем не менее мы для себя нашли тут буквально кусочек Азии. Это Памятник битве народов. Место очень похоже на старинные тайские храмы. Было стойкое ощущение, что мы на 10 минут переместились глубоко в Азию. Правда, в несезон, так как шел дождь. Весь день как на подбор нам попадались вьетнамские ресторанчики. Точно в Азии.
По дороге к монументу посетили ещё одно занятное место. В Лейпциге есть здание, которое раньше предназначалось для хранения газовых веществ. Теперь в одном из них выставки в виде картины 360 градусов, а второе без крыши свободно к посещению. Так вот, это второе здание очень необычно выглядит, когда ты находишься внутри, а над круглыми стенами возвышается каркас в виде сот. Лично я ощутил настоящее эстетическое удовольствие. Даше тоже понравилось.
А дождик все усиливался. Но у нас был лучший в мире хостел. Называется он Five Elements Hostel Leipzig. Несмотря на то что на эту ночь у нас в нем номер забронирован не был, нам дали ключи от лаунж-зоны, чтоб мы могли там отдыхать, когда нам надо, так как наш следующий автобус около двух часов ночи. Лаунж-зона – это очень большая и просторная кухня, занимает большую часть этажа. С кучей мягких стульев, из которых можно соорудить себе кушетку) Освещается модными нынче лампами накаливания Эдисона и самое главное – хорошо обогревается. А ещё по средам хостел проводит бесплатный ужин для всех желающих гостей. В общем, мы в восторге от гостеприимности. Эта лаунж-зона у нас была базой, чтобы высохнуть и согреться.
Наша уютная лаунж зона в хостеле
Иногда мы делали вылазки по отдельности, пока Даша отдыхала, я сквозь ветер смог пробиться в один из парков Лейпцига. Когда я вернулся уставший и мокрый, Даша пошла в один из музеев. В последний час работы в музеях часто на 50% ниже стоимость, чем Даша и воспользовалась. Ещё во время одного из передыхов на нашей базе мы попали на счастливые часы в баре хостела, когда большой бокал пива в баре стоит порядка двух евро. В итоге Лейпциг у нас теперь больше ассоциируется с уютным хостелом. Сам хостел довольно длинный и запутанный, но абсолютно везде есть стрелочки на все случаи жизни. Всегда можно понять, куда нужно повернуть для достижения цели.
Ближе к ночи погода наладилась и можно было спокойно выбраться побродить. Очень понравились дорожки вдоль канала Гейне. Гулять там одно удовольствие и романтика. Да и полная луна на небе светила подобно яркому солнцу, видимо, это и выделяло гормон счастья. Особенно после хмурого и дождливого дня. Хотя и дождливый день не является особой проблемой, это всего лишь Европа, с текущими ценами на перелеты и безвизовым режимом сюда при желании можно возвращаться и возвращаться. А при нынешней сети Фликсбасов можно ещё и колесить куда захочешь.
Я в автобусных турах по Европе не был, но мне кажется, что теперь это можно делать явно комфортнее и удобнее. Когда ты прилетаешь в какую-то страну, гуляешь по городу без спешки сколько тебе нужно, а потом на автобусе переезжаешь в следующий город, тем более что Фликсбасы ходят ну очень часто. Зачем зависеть от толпы туристов, которые с тобой едут в автобусном туре. Сейчас просто отличнейшее время для путешествий.
На обратном пути к отелю мы шли через озера и ночные парки, переходили мост над дамбой, было очень уютно и мило гулять. В итоге загулялись так, что пришлось бежать, чтоб успеть до закрытия маркетов. Оставалось менее 10 минут. Мы мчали как могли, все складывалось максимально в нашу пользу. Тут получилось срезать между домами, тут пробежали через арку, которой не было на карте, тут оказался забор, но с небольшой калиткой, как раз по направлению к маркету. Осталось меньше пяти минут, вот он, маркет. Нам повезло! Почти повезло. " Почти" заключалось в том, что в последнем заборе калитки не оказалось. Мы видели, как люди заходили и выходили в последние минуты из маркета. Мы были в двадцати метрах, но сделать ничего не могли…
Но согласитесь, до этого с калитками и двориками везло хорошо. Ну хоть посмотрели на рабочий маркет. Ладно, пошли на вокзал искать круглосуточные магазинчики. К счастью, там один такой был. Около двух ночи мы сели на последний автобус по нашему маршруту и поехали в берлинский аэропорт. Автобус выбрали специально тот, который едет максимально долго, чтоб побольше поспать. Вот такая у нас получилась уютненькая внеплановая поездочка на Новый год. Больше всего нам зашел Вроцлав, на втором месте Дрезден и на третьем – Лейпциг. Сейчас дома немного передохнем и можно продолжать наше путешествие по Германии.
Информация о поездке
Дата путешествия: 01.01. 2020 – 05.01. 2020
Продолжительность: 4 полных дня
Авиабилеты: Wizz
Отель: Booking
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 1/10 (Очень легко)
Хочу з усіма поділитися нашою раптовою та чудовою новорічною подорожжю до Вроцлава та Німеччини. Поїздку вигадали спонтанно, бо звідки не візьмись на голову впали зайві дні відпустки. Потрібно було терміново щось вирішувати, але за тиждень до вильоту всі квитки дорогі, та й Новий рік за традицією ми зустрічаємо у Києві. Три вечори пошуку квитків – і ми готові до подорожі!
Першого січня. . . близько п'ятої ранку лягли спати, поставили 100 будильників, щоб напевно. Але з такою улюбленою тещею і сто будильників не потрібно, тому що вони з Мишком вирішили нам зателефонувати зранку раніше. Так, ще є кілька годин поспати. 11:00 ранку, задзвонили усі 100 будильників. Настав час починати нове десятиліття, швиденько зібралися і в таксі. Вперед, у подорож!
Перше приємне враження про подорож – це реконструкція аеропорту Жуляни. Зараз там відкрився ресторан на кшталт Пузатої хати з відповідними цінами. І тепер прямо в зоні вильоту можна собі влаштувати невеликий бенкет) І це дуже круто. Невже аеропортові монополії на їжу та воду починають руйнуватися? Поки я як дитина радів сирникам з латте, за білий рояль сів чоловік і почав грати. Так, ще й рояль у Жулянах поставили. Може, звичайно, рояль був і не білий, але білий якось романтичніше звучить.
Такий рояль виявився білим)
Першого січня в аеропорту було досить багато людей, але всі виглядали, м'яко кажучи, беземоційно. Але робітниця одного з магазинів, мабуть, вирішила подолати цю тотальну млявість і запропонувала мені випити віскі! Я пояснив, що першого січня з ранку чи якась зараз частина дня, якщо випити віскі, то вже ніхто нікуди не полетить. На що отримав зарядженим енергією голосом твердження: "Ну так правильно, вип'єш у нас віскі і можна не летіти взагалі! " Бадьорості та позитиву дівчини можна було лише позаздрити. Короткий переліт пройшов у напівсонному стані із навушниками у вухах. Ми прилетіли, Вроцлаве зустрічай нас!
Вроцлав
На польському кордоні офіцер традиційно вирішила перерахувати дні за нашими штампами. Сказати, що процедура довга нічого не сказати. А з огляду на те, що на митницях часто ставлять штампи не поряд… Здавалося, що нас вважають вічність. Проте після підрахунків уже нічого не питають. Поки офіцер перевіряла паспорти, я стояв, уткнувшись у табличку про те, що не можна провозити м'ясо та ще низку продуктів. Можливо, від цієї таблички апетит і розігрався, вийшовши із зони вильоту ми накрили собі на лавочках невеликий новорічний фуршет, обов'язковою стравою якого було олів'є (подорож подорожжю, а новорічне олів'є обов'язкове! ) та м'ясо по-французьки. З одного боку, м'ясо в Євросоюз ввозити не можна, але оскільки воно зроблено французькою, то вважай воно просто повернулося на батьківщину. Жити ми будемо у нашій гарній знайомій Каті. Дістатись можна на транспорті прямо до її будинку або без пересадки, але три кілометри через центр іти пішки. Вибір був очевидний і вже через 40 хвилин ми були в самому центрі.
Потім заселилися до Каті і пішли гуляти вчотирьох із її хлопцем містом. Хороші відгуки про Вроцлав я вже чув неодноразово, і ми тепер повністю поділяємо їх. Тут справді красиво і місця для досліджень не обмежуються Старим містом. Ще справді радісно було погуляти із друзями. Одну з перших речей, яку я з'ясував у Катиного хлопця, це те, що він любить більше огірки або помідори. У нас з Дашею є така фішка, хоча вона більше мені притаманна: ми весь світ умовно ділимо на людей, які віддають перевагу огіркам, і людей, які за помідори. За нашою статистикою люди частіше знаходять собі пару з протилежного боку "овочевої барикади"))) Як ще використати таку статистику, ми поки що не придумали. У випадку з Катею та Микитою статистичні дані підтвердилися.
А тим часом нас водили за різними цікавостями. Спочатку ми раділи кожному знайденому гномику, але їх виявилося стільки, що всесвітньої радості не вистачить, щоб натішитися особисто кожним. Найкрасивіша нічна частина Вроцлава – це кафедральний собор Іоанна Хрестителя! Краса!
Найкрасивіша частина денного Вроцлава – університет. Хоч він умовно відноситься до категорії музеїв, але зали дійсно розтопили моє серце. Я, правда, не розумію, як у такій красі можна сконцентруватися на лекції, я сидів би з відкритим ротом і мріяв, задивляючись на розписні стелі.
Якщо ж говорити не про музейні пам'ятки, то мені дуже сподобалися мости, їх кількість та різноманітність. Цікаво, що саме у Вроцлові ми маємо максимальну кількість знайомих. В обідню перерву до нас ще приєднався мій колишній співробітник із першої моєї роботи. Завжди цікаво послухати про те, як і що у людей змінюється після переїзду, як саме живеться і чим тут гірше чи краще, ніж у нашій країні. Але що об'єднує Катю та Андрія, це те, наскільки вони рідко вибираються до сусідніх країн. Я думаю, що ми б з Дашею точно б кожні вихідні їздили б на Фліксбасі сусідніми країнами.
А ще б я зовсім би погладшав на польському фризерному морозиві. У другій половині дня, вивчивши детально все Старе місто, ми поїхали канатною дорогою до Музею води. Канатна дорога це трохи перебільшено, я б сказав доріжка, але канатна) Дорогою до музею ми трохи промазали і зайшли на територію в'язниці, але на щастя, нас випустили назад, хоч і косо подивилися. Ось що мені сподобалося в польських в'язницях, потрапити туди взагалі не проблема) Заходь безперешкодно, а ось вийти – це вже інше питання) Цікавий факт щойно з'ясував: це водонапірна вежа виявилася, а не в'язниця)
Дорогою до музею у нас сталася ще одна важлива подія. У Новий рік ми відчинили шампанське, і я вистрілив пробкою у вікно. Смітити погано, тому для відновлення світової рівноваги на користь добра тепер ми повинні зібрати більше сміття і викинути у смітник. У випадку з Вроцлавом ми знайшли схожу пробку, що самотньо валяється, і відновили світовий баланс. Коли потеплішає, поїдемо в ліс на глобальні збори сміття. Тепер із спокійною душею можна заходити до музею. Щось ми частіше й частіше ходимо музеями, мабуть, старість)
Музей виявився хоч інтерактивним, але досить примітивним. Були кілька локацій, але до сучасних він трохи не дотягує, імхо. Зате коли ми з Дашею зайшли в зал, де потрібно було в дитячій грі проплисти дельфінчком, долаючи перешкоди, почалася запекла боротьба. У таблиці лідерів уже було 700 чоловік. Дельфіненко було нелегко. І злі краби та медузи і навіть якорі на дорозі. На вечор у нас заплановані вроцлавські сауни в аквапарку. Ми взяли квиток на дві години, це було якраз. Сауни нам подарували мільйони емоцій. Я взагалі сказав би: хто не був у саунах, той не був у Вроцлаві.
Найбільша вражаюча частина – це термальний басейн просто неба. Над нами висів яскравий місяць, на вулиці було пару градусів, від води піднімалася густа пара вгору, але нам тепло і весело. Це дуже незвичайне відчуття, як колись у термальному озері Хевіз в Угорщині. Ммм...Хевіз. Мабуть? термальні озера та басейни – це одна з наших пристрастей. Частина саун знаходиться на вулиці за басейном. І ще одне гостре відчуття – це вилізти з басейну та добігти до сауни. Це як взимку з теплої ковдри вибратися, але не так жорстоко.
У самих саунах банщик проводить шоу з ефірними оліями. Спочатку стоїш 4 хвилини перед входом в сауну, поки банщик все готує. За ці 4 хвилини на холоді проноситься все життя перед очима, у нас ще й рушник був один на двох. Це хардкор. Але коли заходиш у лазню і починається шоу, стає все тепліше і тепліше, потім стає гаряче. З кожним помахом рушника банщика температура стає дедалі вищою. Попередні проблеми з холодом вже не суттєві.
Ще один помах. Ми починаємо закривати обличчя руками, тому що гаряче повітря буквально в'їдається у вічі. Ще помах. Я намагаюся не ворушитись, мені здається, що будь-який рух позбавить мене свідомості. Ще помах. Важке гаряче повітря вже заповнило всі ділянки тіла та легені. І все, головне, сидять так спокійно. Складно повірити, що ще кілька хвилин тому я помирав серед блакитних льодовиків на вулиці, а тепер я в самому центрі розпеченої пустелі. І тут сталося диво - банщик змахнув черговий раз і відчинив двері на вулицю. Ось він вихід, але чи вистачить сил?
Вибралися назад у плюс два градуси, після лазні відчувалося як плюс двадцять два. Ми живі, повітря, повітря! Це було просто чудово, хто не був у саунах Вроцлава, той не був у Вроцлаві! Є, звичайно, і трохи незрозумілі нашому менталітету моменти - це те, що частина європейців воліє в саунах бути повністю голими, але, швидше за все, вони просто негласно міряються між собою. Інакше я не можу пояснити, навіщо одні мужики так хочуть оголюватися перед іншими. Тим не менш, термальний басейн під яскравим місяцем назавжди залишиться в нашій пам'яті.
Дрезден
Раннім ранковим Фліксбасом ми поїхали до Німеччини. До наступного Фліксбаса ми маємо 8 годин, має з головою вистачити на це німецьке містечко. До речі, я його уявляв значно менше. Із цього боку Німеччини ми ще не були. Сам Дрезден нам сподобався, але, чесно кажучи, рівень життя тут зовсім не порадував. На вокзалі можна залишити речі в камері схову, яка приймає лише євро монетки. Євро монетки можна розміняти лише у зламаному апараті, а відповідно розміняти не можна. Працівники місцевих ресторанів та магазинів сидять із ще більш похмурими обличчями, ніж у наших людей в автобусах у годину пік. У закладах туалети платні, перед туалетом Макдональдса стоять металеві ворота з турнікетами на весь зріст, щоб раптом безкоштовно ніхто не пройшов. А сам центр міста, таке враження, що вчора пережила пожежу.
Можна було б списати, що ця частина межує з Польщею, і відповідно рівень життя також. Проте Дрездену до Вроцлава по атмосфері і комфорту як до місяця. Зрозуміло, що моя думка не ґрунтується на якихось детальних аналізах та порівняннях, це просто перше враження про рівень життя у місті. Але якщо, наприклад, взяти Франкфурт-на-Майні, то там я таких проблем не помічав) А з хорошого у Дрездені – це піші вулиці, на обох берегах є де погуляти, є де смачно та недорого поїсти. Купу тематичних магазинів. І як завжди радісне – це новорічний ярмарок.
Тут вона була з розмахом. Всі працівники в скриньках були одягнені в середньовічні шати, грав оркестр, увечері на стіни будинків проектувалася снігова хуртовина, палаючі смолоскипи та висять прапор.
Прямо на вулиці стояв великий чан із гарячою водою, в якому група мужиків весело про щось говорила.
Німці, звичайно, в ярмарках розуміються. На іншому березі ми у двориках будинків знайшли ціле міні-місто "Kunsthofpassage Dresden" зі своїми магазинами та картою.
Ще однією з наших розваг був шопінг очима. Це дорогі магазини з товарами ручної роботи, де ми нічого не купуємо, але завжди радісно розглядати дрібнички. У самому центрі Дрездена ми відвідали досить кумедний івент – екскурсія оперою. Екскурсія проводиться різними мовами, ми якраз прийшли за 10 хвилин до початку російськомовної. В інтернеті було написано, що це одна із найкрасивіших опер світу. Ну раз так усе складається за часом, чому б не сходити?
До нас вийшла жінка, яка добре розмовляє російською, але деякі слова або неправильно застосовувала, або не могла згадати. І ось що найцікавіше, в розповідь вставляла жарти, суть яких була зрозуміла нікому з присутніх. Мабуть, це труднощі перекладу, коли німецькою мовою з таких самих слів виходить жарт із сенсом. Але в чому суть цих жартів так і залишилося для нас загадкою. Але проблема була більше не з жартами, а те, що опера всередині по розмальовці стін і стель трохи поступається декору в школі, де я навчався. Екскурсія проводиться дуже повільно та неквапливо. Я не скажу, що ми даремно згаяли час, бо після походу було що поговорити. Але подібні екскурсії не для нас. Хоча, можливо, якби трапився енергійніший екскурсовод, то й враження про оперу могли б бути зовсім іншими)
8 годин у Дрездені, на жаль, пролетіли як одну мить. Здавалося б, щойно приїхали, тільки відчули місто, а треба вже далі їхати. На зворотний автобус буквально бігли, мало не спізнившись) Ночівля у нас була вже у Лейпцигу.
Лейпциг
Погода в Лейпцигу була зовсім непривітна, якщо у Вроцлаві було яскраве сонечко, у Дрездені затягнуте небо і вже назрівав серйозний дощ. Але не зупинить це бравих мандрівників. Тож уперед! У центрі міста у похмуру погоду було малолюдно та абсолютно нічого цікавого. Проте ми собі знайшли тут практично шматочок Азії. Це пам'ятник битві народів. Місце дуже схоже на старовинні тайські храми. Було стійке відчуття, що ми на 10 хвилин глибоко перемістилися в Азію. Щоправда, у несезон, бо йшов дощ. Цілий день як на підбір нам траплялися в'єтнамські ресторанчики. Точно в Азії.
Дорогою до монумента відвідали ще одне цікаве місце. У Лейпцигу є будинок, який раніше призначався для зберігання газових речовин. Тепер в одному з них виставки у вигляді картини 360 градусів, а друге без даху вільне до відвідин. Так ось, ця друга будівля дуже незвичайно виглядає, коли ти перебуваєш усередині, а над круглими стінами височить каркас у вигляді сот. Особисто я відчув справжнє естетичне задоволення. Даші також сподобалося.
А дощ усе посилювався. Але у нас був найкращий у світі хостел. Називається він Five Elements Hostel Leipzig. Незважаючи на те, що на цю ніч у нас у ньому номер заброньований не був, нам дали ключі від лаунж-зони, щоб ми могли там відпочивати, коли нам треба, тому що наш наступний автобус близько другої години ночі. Лаунж-зона - це дуже велика і простора кухня, що займає більшу частину поверху. З купою м'яких стільців, з яких можна спорудити собі кушетку) Висвітлюється модними нині лампами розжарювання Едісона і найголовніше – добре обігрівається. А ще середами хостел проводить безкоштовну вечерю для всіх бажаючих гостей. Загалом, ми в захваті від гостинності. Ця лаунж-зона у нас була базою, щоб висохнути та зігрітися.
Наша затишна лаунж зона в хостелі
Іноді ми робили вилазки окремо, поки Даша відпочивала, я крізь вітер зміг пробитися в один із парків Лейпцига. Коли я повернувся втомлений і мокрий, Даша пішла до одного з музеїв. В останню годину роботи в музеях часто на 50% нижча вартість, ніж Даша і користувалася. Ще під час одного з передихів на нашій базі ми потрапили на щасливий годинник у барі хостелу, коли великий келих пива в барі коштує близько двох євро. У результаті Лейпциг у нас тепер більше асоціюється із затишним хостелом. Сам хостел досить довгий і заплутаний, але скрізь є стрілочки на всі випадки життя. Завжди можна зрозуміти, куди слід повернути для досягнення мети.
Ближче до ночі погода налагодилася і можна було спокійно вибратися поблукати. Дуже сподобалися доріжки по каналу Гейне. Гуляти там одне задоволення та романтика. Та й повний місяць на небі світив подібно до яскравого сонця, мабуть, це й виділяло гормон щастя. Особливо після похмурого та дощового дня. Хоч і дощовий день не є особливою проблемою, це лише Європа, з поточними цінами на перельоти та безвізовим режимом сюди за бажання можна повертатися і повертатися. А за нинішньої мережі Фліксбасів можна ще й колесити куди захочеш.
Я в автобусних турах Європою не був, але мені здається, що тепер це можна робити явно комфортніше і зручніше. Коли ти прилітаєш у якусь країну, гуляєш містом без поспіху скільки тобі потрібно, а потім автобусом переїжджаєш у наступне місто, тим більше що Фліксбаси ходять дуже часто. Навіщо залежати від юрби туристів, які з тобою їдуть в автобусному турі. Зараз просто чудовий час для подорожей.
На зворотному шляху до готелю ми йшли через озера та нічні парки, переходили міст над дамбою, було дуже затишно та мило гуляти. У результаті загулялися так, що довелося тікати, щоб встигнути до закриття маркетів. Залишалося менше ніж 10 хвилин. Ми мчали як могли, все складалося максимально на нашу користь. Тут вдалося зрізати між будинками, тут пробігли через арку, якої не було на карті, тут виявився паркан, але з невеликою хвірткою, якраз у напрямку маркету. Залишилося менше п'яти хвилин, ось він маркет. Нам пощастило! Майже поталанило. "Майже" полягало в тому, що в останньому паркані хвіртки не виявилося. Ми бачили, як люди заходили і виходили останніми хвилинами з маркету. Ми були за двадцять метрів, але зробити нічого не могли…
Але погодьтеся, до цього з хвіртками та двориками щастило добре. Ну, хоч подивилися на робочий маркет. Гаразд, пішли на вокзал шукати цілодобові крамнички. На щастя, там один такий був. Близько другої ночі ми сіли на останній автобус за нашим маршрутом і поїхали до Берлінського аеропорту. Автобус вибрали спеціально той, який їде максимально довго, щоби більше поспати. Ось така у нас вийшла затишненька позапланова поїздочка на Новий рік. Найбільше зайшов Вроцлав, на другому місці Дрезден і на третьому – Лейпциг. Зараз удома трохи перепочинемо і можна продовжувати нашу подорож Німеччиною.
Інформація про подорож
Дата подорожі: 01.01. 2020 – 05.01. 2020
Тривалість: 4 повні дні
Авіаквитки: Wizz
Готель: Booking
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 1/10 (Дуже легко)
