Креативных руководителей Гамбурга нельзя обвинить в недостатке парков в городе. Городской парк, Planten und Blomen, парковая зона у озера Альстер, городской парк на Альтоне. Но вместо всех перечисленных парков я, почему то, в качестве зоны зеленого отдыха выбрал себе кладбище. Объективных оправданий или целесообразных объяснений в свою защиту я предоставить не могу. И как бы не блистали великолепием главные парки Гамбурга, в голове у меня, как у безумца одержимого приватным мышлением, лишь мой любимый Ольсдорф.
Кому пришла в голову такая замечательная идея сделать из кладбища такой душещипательный парк я еще не узнавал, но с радостью пожал бы руку и выразил безмерную благодарность даже не вставая с колен.
Вижу предостережение в глазах читателя и ужас соболезнования особо впечатлительных особ. Между нами, у самого с детства первобытный страх всего загробного, ритуального, сатанически-бесовского, склепов, могил и настойчивых увещеваний отживших свое представителей мира с «другой» стороны, а после прочтения в детстве недетской книжки «Фантазм» (я бы запомнил фамилию той библиотекарши! ! ) еще и с трудом осиленная паническая боязнь темноты, одиночества и фразы «Поднимите мне веки! ».
Но именно этот вариант кладбища ничего подобного внутри меня не вызывает. На место таинственно исчезнувших консервативных чувств приходят умиротворение, тяга к прекрасному и зуд пофилософствовать, не оставляя и квадратного сантиметра для тоски и меланхолии.
Сразу запишу в копилку своих оправданий тот факт, что до указанного на воротах времени через его центральные путепроводы снуют автомобили и курсируют автобусы. Плотность пешего населения конечно не впечатляет, но и чувство покинутости человечеством вас здесь охватить не способно. К тому же, то там, то здесь всегда можно зафиксировать «бегущего человека», оттачивающего мастерство и совершенство тела. Если вы смирились с описываемой темой, то перейдем к легкому дрейфу по окрестностям крупнейшего в мире парка-кладбища, собравшего на своей территории девственный лес и музейный центр на свежем воздухе.
Начнем по часовой и далее по улитке к центру.
Если подойти к карте Ольсдорфа, то последнее о чем вы подумает, то это о кладбище. План весьма напоминает карту-схему огромного парка со скверами, улицами, часовнями и даже озерами. Флора и фауна здесь превалируют над элементами кладбища, да и сами погребения здесь в глаза бросаются не часто, а если и приходится видеть оное, то только благодаря его великолепному искусному оформлению, являющемся комбинацией архитектурного шедевра и ландшафтного мастерства. Мраморные статуи, кованные вензеля и клумбы с розами, окруженные по-дизайнерски остриженными кустами, не дадут пройти мимо практически любого надгробия. В наличие захоронения разных эпох, начиная с бронзового и заканчивая веком современным. А если вы подкованы теоретически, то без труда найдете могилы известных жителей Гамбурга – Карла Гагенбека, Генриха Герца или известного актера Германии Ханса Альберса.
Но увлекшись деталями я отошел от плана экскурсии. Огромных масштабов парк-кладбище Ольсдорф имеет не менее 10 входов-выходов. Некоторые из них завязаны на направления к метро, а некоторые просто используются автомобилистами для сквозного проезда. Ворота держат открытыми с 8.00 до 21.00. По 17-километровой сети дорожек можно перемещаться как на велосипеде, так и на автомобиле. Пешие затеи похвальны, но не долговечны – можно и подустать, тем более что спутников с ошейниками брать сюда запрещено. Территорию обслуживают 2 автобусных маршрута с развитой сетью остановок.
Ну и, наконец-таки, чем же все-таки в пределах Ольсдорфа можно заняться туристу?
Если после данных описаний, вы в такой же мере, как я, не прониклись (ладно уж любовью) интересом к данному месту, то я пойму. Все-таки тематика достопримечательности, пусть даже с такой родословной и завидным приданным, мягко говоря, не в тренде.
Опустив стоны о «до чего же красиво», обратить внимание можно на Старый крематорий, построенный аж в 1895 году, который находится в 100 метрах к западу от центрального входа. В те времена популярность у него была не аховая, так как горожане позиционировали себя весьма скептично по отношению к подобным излишествам. Но вот выглядит крематорий действительно впечатляюще - на мотив фантастического замка.
На кладбище есть свой музей, повествующий об истории похоронного дела. На территории парка возведено более десятка капелл, а чуть не доходя до зоны озер, можно лицезреть прекрасную водонапорную башню конца 19-го века напоминающую строения в Южной Европе. Ну и для падких на громкие имена на юго-западной стороне Ольсдорфа отдельно огорожено Еврейское кладбище, где покоятся дядя и тетя известного Генриха Гейна. Вот, в принципе, и все.
Ну а если вы все-таки заглянете сюда на минутку, чтобы проверить насколько близко к реальности прижились мои описания, загляните к чудному мостику в 200-х шагах от входа, который перекинут через узкую речушку, освежающую и без того сочно зеленый цвет пышущего красотой Ольсдорфа. Прелестный кованный остов с деревянным настилом и замысловатыми вазонами настолько органично сложился с окружающим его мирком, что не сразу можно уловить размытую границу природного и человеческого. И именно тут, задержавшись на мгновение, я надеюсь, к вам придут самые добрые и положительные мысли. Ведь тяжело в таком месте не раскрыть хотя бы узенькую форточку своего естества, когда мощный природный поток духовных «витаминов» заряжает душу и тело практически даром.
Креативних керівників Гамбурга не можна звинуватити у нестачі парків у місті. Міський парк, Planten und Blomen, паркова зона біля озера Альстер, міський парк на Альтоні. Але замість усіх перерахованих парків я чомусь як зона зеленого відпочинку вибрав собі цвинтар. Об'єктивних виправдань чи доцільних пояснень на свій захист я надати не можу. І як би не блищали пишнотою головні парки Гамбурга, в голові у мене, як у безумця одержимого приватним мисленням, лише мій улюблений Ольсдорф.
Кому прийшла в голову така чудова ідея зробити з цвинтаря такий щирий парк я ще не впізнавав, але з радістю потиснув би руку і висловив безмежну подяку навіть не встаючи з колін.
Бачу застереження в очах читача і страх співчуття особливо вразливих осіб.
Між нами, у самого з дитинства первісний страх усього потойбіччя, ритуального, сатанічно-бісовського, склепів, могил і наполегливих умовлянь віджили своє представників світу з «іншого» боку, а після прочитання в дитинстві недитячої книжки «Фантазм» (я б запам'ятав прізвище тій бібліотекарки!! ) ще й насилу осилена панічна боязнь темряви, самотності та фрази «Підніміть мені повіки! ».
Але саме цей варіант цвинтаря нічого подібного всередині мене не викликає. На місце таємниче зниклих консервативних почуттів приходять умиротворення, потяг до прекрасного і свербіж пофілософствувати, не залишаючи і квадратного сантиметра для туги та меланхолії.
Відразу запишу у скарбничку своїх виправдань той факт, що до вказаного на воротах часу через його центральні шляхопроводи снують автомобілі та курсують автобуси.
Щільність пішого населення звичайно не вражає, але й почуття покинутості людством вас тут охопити не здатне. До того ж, то там, то тут завжди можна зафіксувати людину, яка «біжить», що відточує майстерність і досконалість тіла. Якщо ви змирилися з описуваною темою, то перейдемо до легкого дрейфу по околицях найбільшого у світі парку-цвинтаря, що зібрав на своїй території незайманий ліс та музейний центр на свіжому повітрі.
Почнемо по годиннику і далі по равлику до центру.
Якщо підійти до карти Ольсдорфа, то останнє про що ви подумаєте, то це про цвинтар. План дуже нагадує карту-схему величезного парку зі скверами, вулицями, каплицями та навіть озерами.
Флора і фауна тут превалюють над елементами цвинтаря, та й самі поховання тут в очі впадають не часто, а якщо й доводиться бачити його, то завдяки його чудовому майстерному оформленню, що є комбінацією архітектурного шедевра і ландшафтної майстерності. Мармурові статуї, ковані вензелі та клумби з трояндами, оточені по-дизайнерськи остриженими кущами, не дадуть пройти повз практично будь-якого надгробка. У наявність поховання різних епох, починаючи з бронзового і закінчуючи сучасним століттям. А якщо ви підковані теоретично, то легко знайдете могили відомих жителів Гамбурга - Карла Гагенбека, Генріха Герца або відомого актора Німеччини Ханса Альберса.
Але, захопившись деталями, я відійшов від плану екскурсії. Величезних масштабів парк-цвинтар Ольсдорф має не менше 10 входів-виходів.
Деякі з них зав'язані на напрямки до метро, а деякі просто використовуються автомобілістами для проїзду. Ворота тримають відчиненими з 8.00 до 21.00. 17-кілометровою мережею доріжок можна переміщатися як на велосипеді, так і на автомобілі. Піші витівки похвальні, але не довговічні - можна і втомитися, тим більше що супутників з нашийниками брати сюди заборонено. Територію обслуговують 2 автобусні маршрути з розвиненою мережею зупинок.
Ну і, нарешті, чим же все-таки в межах Ольсдорфа можна зайнятися туристу?
Якщо після даних описів, ви такою ж мірою, як я, не перейнялися (добре вже любов'ю) інтересом до цього місця, то я зрозумію. Все-таки тематика пам'ятки, хай навіть з таким родоводом і завидним посагом, м'яко кажучи, не в тренді.
Опустивши стогін про «до чого ж красиво», звернути увагу можна на Старий крематорій, збудований аж у 1895 році, який знаходиться за 100 метрів на захід від центрального входу. У ті часи популярність у нього була не ахова, тому що городяни позиціонували себе дуже скептично стосовно таких надмірностей. Але виглядає крематорій справді вражаюче - на мотив фантастичного замку.
На цвинтарі є свій музей, який розповідає про історію похоронної справи. На території парку зведено більше десятка капел, а мало не доходячи до зони озер, можна бачити красиву водонапірну вежу кінця 19-го століття, що нагадує будівлі в Південній Європі. Ну і для ласих на гучні імена на південно-західній стороні Ольсдорфа окремо огороджено Єврейське кладовище, де дядько і тітка відомого Генріха Гейна. Ось, у принципі, і все.
Ну а якщо ви все-таки заглянете сюди на хвилинку, щоб перевірити наскільки близько до реальності прижилися мої описи, загляньте до чудового містка за 200 кроків від входу, який перекинуто через вузьку річечку, що освіжає і без того соковито зелений колір пишного красою Ольсдорфа . Чарівний кований кістяк з дерев'яним настилом і хитромудрими вазонами настільки органічно склався з навколишнім світком, що не відразу можна вловити розмитий кордон природного і людського. І саме тут, затримавшись на мить, я сподіваюся, до вас прийдуть найдобріші та найпозитивніші думки. Адже важко в такому місці не розкрити хоча б вузеньку кватирку свого єства, коли сильний природний потік духовних «вітамінів» заряджає душу і тіло майже задарма.
