Чоловіча подорож 2.
Так вийшло, що з одним зі своїх старовинних друзів не бачився вже кілька місяців. Московська метушня, діти, криза, лінощі і таке інше. І ось коли ми в двадцятий раз домовилися зустрітися і піти разом попити пивка, він зателефонував і сказав, що терміново відлітає в Мюнхен у невідкладних справах.
Це було навіть не смішно. Я знайшов найдешевший (гарячий) квиток до столиці Баварії, перевірив довгий грецький Шенген і сповістив друга про те, що наша зустріч неминуча і пиво ми питимемо в Мюнхені.
Сумніви все-таки були, але моя мудра дружина вважає, що чоловік повинен іноді їхати один і творити ТАМ усе, що йому заманеться.
Ось , наприклад, "Чоловіча поїздка 1"
http://www.turpravda.com/tr/marmaris/blog-99217.html
Причому не йдеться про окремий відпочинок. Боже збав. Мається на увазі поїздка подалі від дому та з друзями.
І ви не уявляєте який кайф виїхати з дому в бік аеропорту зовсім одному і зовсім без речей. Шкарпетки та зубну щітку я поклав у кишеню.
Ніхто не канючив "Тато. А ми скоро вже приїдемо? " у момент, коли таксист ще тільки заводив двигун. Не треба було перевіряти купу документів та тягнути кілька валіз. Та й взагалі - до біса таксі. Аероекспрес мчить без пробок та світлофорів.
Щоправда на вокзалі певний багаж у мене все ж таки з'явився.
Реєстрація по інтернету дала мені можливість спокійно поблукати по "Домодєдово", покурити і побачити багато чого, що раніше не вдавалося помітити через поспіх.
Я б не ризикнув полетіти на цьому.
Великим плюсом своєї поїздки було те, що в друга в Мюнхені живуть родичі і ми з ним зупинилися у них.
Милий будинок у тихому центрі.
Щоправда, спати мені довелося на розкладачку частково під роялем господаря будинку.
( Про кошик на ліжку, трохи нижче. )
На жаль до мого приїзду Октоберфест вже закінчився і довелося йти спілкуватися у звичайну пивну пивоварню "Августинер". Про всяк випадок, щоб не зійти шкода, я вирішив не пити пиво, а обмежитися місцевим червоним вином. Це правда, мене не врятувало. Ми класно посиділи. Поспілкувалися, попили і під кінець, коли настрій став зовсім піднятим, я вирішив сперти кошик для бретцелей. (Солоні кренделі. Закуска до пива. )
Два рази мене ловили. Відбирали. Але я впертий.
Коли ми прийшли додому, господар будинку - старіючий баварець, педант до мозку кісток, фізик ядерник і музикант жахнувся.
"Кілья, ти ідьот. Тьєбя могла спіймати пліція. Ти міг позбутися візи. Тьєбя могли ошьрафувати. Зачем тьобе цей кошик?
Сперечатись із ним і чогось доводити в мене не було сил і ми завалилися спати.
Наступного вечора я упаковав кошик у пакет і ми попрямували до того ж пивного.
"Кілья. Куди ти потягнув кошик? " - сполошився господар будинку. "Ти хочеш її продати? "
"Ні", сказав я. Повернути назад.
Ось тут Штефан завис. Він довго мені намагався пояснити, що якщо крадіжка вдалася, то треба радіти. А відносити здобич назад - це небезпечно, т. к. наслідки можуть бути непередбачуваними.
Я намагався йому пояснити, що справа не в кошику, а в процесі. І що насолоду від процесу я вже отримав, а безневинний офіціант може постраждати.
Це було нищівно для німецького способу мислення. Штефан послав мене до дідька і довго в півголоса бурмотів, що росіяни взагалі психі, а я входжу в першу десятку.
До речі, офіціанти анітрохи не образилися, і навіть налили мені безкоштовний келих вина.
Наступного дня мій друг був зайнятий і я пішов блукати містом на самоті. це теж було страшенно приємно. Коли так тиняєшся, то можна побачити багато з того, на що не звертаєш уваги, коли ти не один.
От, наприклад, постер у метро.
Або стежка із позолоченого каменю.
Або ящик із безкоштовними пакетами для собачих какашок.
Обідати мені довелося йти теж одному, але мій друг написав мені назву страви, яка мені дуже сподобалася напередодні. Називається "Франкфуртер".
У ресторані я його і замовив. І ще вина.
Справа в тому, що погляд німецьких офіціантів заточений на пошук порожніх пивних кухлів. Вони їх забирають і приносять повні, не ставлячи запитань. А от на порожні келихи для вина вони не реагують. І щоб не чекати, я замовив відразу Франкфуртер унд цвайн локав роті вайн. "Цвайн? " - запитав офіціант. "Ага. Цвайн" відповів я. І він приніс не 2 келихи, а два глеки. Це було забагато, але підйомно. А потім він приніс дві тарілки з Франкфуртерами. І накрив на двох. Ось це було вже лихо. 12 сосисок та стог з тушкованої капусти. Але я не здався. Злапавши свою порцію їжі та вина, я встав. Потягнувся. Обійшов стіл, сів навпроти і закінчив другу тарілку і глечик. Офіціанти та оточуючі німці дивилися на мене з великим інтересом, але мені було пофіг. Я вже ввійшов у першу десятку психов на думку представника місцевого населення. Але йти після такого обжерливості було нестерпно. Я знайшов неподалік входу в пивну скверик з лавочками і присів. Потім ліг. І лежав близько години. На щастя лежання на лавочці в Мюнхені не є чимось незвичайним і до мене ніхто не чіплявся.
Відпочивши, знову пішов блукати.
На російському ТБ останнім часом постійно показують страшні кадри з десятками тисяч мігрантів, які просочуються до Німеччини. Я спеціально шукав слідів цього апокаліпсису, але не знайшов. Ось єдина тітка в неєвропейському вбранні, яку мені вдалося зустріти. Так, що незрозуміла.
От ще незрозуміла. Жах просто.
А ось це сум. На цьому місці був центральний секс-шоп міста. У мій минулий приїзд, я зайшов туди для подивитись і виявився якимсь ювілейним західником за місяць. Отримав від керівництва магазину цінний подарунок.
Незважаючи на те, що моя поїздка передбачала здебільшого спілкування з другом та лиття, це було не все. Ще був Музей.
Для тих, кому набридли класичні музеї, де на стінах висять середньовічні картини з некрасивими тітками та мужиками в безглуздих комірах, буде цікаво відвідати Deutsches Museum fü r Wissenschaft und Technik. Німецький політехнічний музей у Мюнхені. Там є все. І зал літаків, до яких можна залізти. І зал морського транспорту. І зал хімічних дослідів. Там дуже. Дуже багато всього незвичайного. І все це можна чіпати, крутити та заводити.
Нещодавно при музеї відкрилася філія. Verkehrscentrum. Там експозиція присвячена особистому та громадському транспорту 40х – 60х років.
Класна експозиція!
Дуже схоже на БМВ Ізета, але це Хенкель. 1956 р. Двигун свій. 10 л. с. На відміну від БМВ, рульова колонка не відкидалася разом із дверима, що ускладнювало посадку. І ТАК. 4 місця. Тільки перелазити назад треба було через спинки передніх сидінь.
Розвізні фургончики Гогго. 1957 р.
Гоггомобіль Транспортер вен та Гогго Кляйнтранспортир.
Об'єм двотактних двигунів – 250см.
Короткий шлях на перший поверх музею. Я користувався.
Гоггомобіль Т 250 фірми Глас. Випускався з 1954 і до середини шістдесятих.
Повоєнна Німеччина була країною небагатою. І цей автомобіль був цілком непоганим для тих часів.
Месершмітт Kabinenroller KR-175.1955 р. За легендою під час виробництва використовувалися елементи кабіни літаків часів Війни.
9 л. с. Два місця. Сидіння воно за іншим. Кермо мотоциклетне. Випущено близько 1.000 прим.
На задньому плані НСУ Принц 4. Поясна, підвіконна лінія, що виступає з молдингом, повторилася на нашому ЗАЗ 968 і ЗАЗ 968 М.
Коротше класний, чоловічий музей. Я про нього напишу окремо.
Поїздка вдалася на славу.
Але головний результат таких поїздок - це нудьгування за сім'єю. Буквально другого дня я почав помічати всякі такі прикмети сімейного життя.
А на третій день пригальмовував біля місцевого дитсадка і задумливо курив.
Або прикидав на себе такий засіб пересування.
Так, що треба. Треба чоловікам іноді вибиратися кудись без сім'ї, щоб ще більше зрозуміти цінність сімейного життя.
І насамкінець. У ранок від'їзду, друже, проводжаючи мене змусив випити "на палицю". Потім околицьку. Потім стременну. Потім на перебіг ноги. У результаті в аеропорт я приїхав, скажімо так "випивши". Не в розумінні я був не в порядку. Цілком собі гаразд, але із запахом. І тітонька, яка реєструвала на рейс, це вчула. І, мабуть поставила у себе в блокнотиці хрестик або смайлик навпроти мого прізвища. У результаті літак був сповнений. і тільки я один отримав у своє розпорядження три місця, на яких я виспався і постав перед очима дружини в відносно пристойному стані.
