Продолжение. Начало здесь > > >
Хоть экскурсия и не понравилась, думаю, что агентство тут не виновато. Это беда всего Египта. Чтобы не рисковать драгоценными туристами, вырыли узкую и глубокую траншею недалеко от Дахаба, возвели пару кафешек, выдавая это за Цветной каньон, и возят туда наивных лохов. Если я ошибаюсь, и кому-то удалось в недавнем времени побывать в настоящем, поправьте меня, пожалуйста.
Однако же построить гипсовую гору Моисея с бутафорским монастырем св. Екатерины где-нибудь на задворках Шарма им, надеюсь, ума не хватило?
За завтраком снова написала в « Нил вояж» . В отличие от предыдущей, ежедневной, экскурсия на гору Моисея проводится всего три раза в неделю. Меня обещали забрать завтра в 20.15. И будет мне это стоить всего лишь 29 баксов, против целых 30, заявленных на их сайте. Щедрость на грани расточительности! Кстати, в уличном турагентстве, в которое мы заглядывали в свою первую вылазку на променад, эта экскурсия стоила 40. Ехать я собиралась сама. Даже если бы Верка арендовала верблюда, то последний рубеж в почти 800 высоких ступеней преодолеть ей будет не по зубам, как и верблюду. Так что не видать Верке отпущения грехов! : )))
А про больной палец, кстати, я и думать забыла. Поймала себя на том, что спокойно на него наступаю. Пощупав, однако, заметила некоторую болезненность сверху.
А пока у меня есть целых два дня на освоение подводной съемки посредством не предназначенного для этого чехла. Если бы не Gelenka_1, мне бы и в голову не пришло, что он создан для других целей! : ))) Интересно, а кто догадался его именно так использовать? Нобелевский лауреат!
Прежде чем уйти в заплыв, я догадалась покопаться в настройках телефона. Выставила включение камеры двойным нажатием на кнопку « вкл» . То, что фоткать можно кнопкой громкости, я знала, но почему-то камера срабатывала с задержкой 2 сек. Ну и фиг с ним, прорвемся!
Занырнула. Попыталась включить камеру. Получилось с десятого раза. И опять та же песня – селфи, видео, режим « профи» , где был выставлен фиг знает какой фокус и хрен знает какая выдержка. И так по кругу. Напрасно я тыкала пальцем в экран. Переключиться на обычное фотографирование было возможно, только выключив и включив заново камеру. А она, как вы помните, включалась с сорок пятого раза. Короче, вместо того, чтобы наслаждаться красотой рифа, я занималась какой-то фигней. Но остановиться невозможно! Иногда камера, все же, работала в нормальном режиме, но пока я достигала этого, рыбы успевали слинять. Ну, ничё! Коральчики тоже красивые! А иногда, когда самопроизвольно включалось видео, я, покорившись судьбе, продолжала снимать.
Выбралась, психуя, на берег. Стала смотреть, что же у меня получилось. Поудаляла селфи хомячка в маске, фотки пирсинга в пупке и некоторых других частей тела. Остались фото голых кораллов. И пару рыбьих хвостов. И две фотки самых обычных рыб. Ничего интересного.
Чтобы успокоить нервы, в следующий заплыв решила идти без телефона. Проходя по понтону, обратила внимание на мужика, снимавшего что-то на мелкоте. Глянув туда, увидела извивавшуюся черную ленту – мурена пошла! Здоровая! Эх, а я без фотика! Ну, все как всегда! Пара девушек, наблюдавших рядом эту картину, сказали, что в воду больше не войдут! А я, напротив, скорее нырнула. Может, она еще где-нибудь здесь?
Нет, затаилась.
Поплавав с часок, вернулась к Верке. Опять взялась за телефон. Нашла, наконец, как убрать таймер с камеры. Настроила режим « профи» на авто. Включила на всякий случай режим полета и выключила динамик. Ну, думаю, теперь все пойдет, как по маслу. Поплыла в другую сторону, на север. С этой стороны понтона были нешуточные волны, но снимать я все равно пыталась. Правда, с тем же успехом. Телефон упорно требовал « не закрывать зону динамиков» . Да на кой ляд мне ваш динамик? Тем не менее, мне казалось, что я наснимала кучу прекрасных фото!
Рассмотрев на берегу, убедилась, что радость моя была преждевременной. Фотки оказались размыты. Из-за волн, что ли? Тем не менее, они были яркими и с необычным эффектом размытости. Но рыбы смазаны. Эх, никудышний из меня фотоохотник! Рыбы засмеют, если увидят свои портреты.
Нет, надо снять стресс! Пляжный бар уже давно работал. Пошли с Веркой туда. Пропустив пару стаканчиков пива, я немного расслабилась. И тут за соседний столик подсела семейка белорусов. И мы стали мило болтать на отвлеченные темы. Пока отец семейства не упомянул своего бацьку. Я задала наводящий вопрос и получила неожиданный для меня ответ. И понеслась! Я им рассказала, что думаю о революциях вообще, и об их революции в частности. Напрасно махровая оппортунистка Верка пыталась меня вразумить. Остапа уже понесло. Впрочем, потом мы переключились на ковидную тему. Тут мне тоже было, что сказать.
Не знаю, до чего бы я договорилась в своем словесном поносе, но тут мимо прошествовала стайка девиц-турагентов во главе с гестрелейшн Александрой. Девчонки посетили нас в рамках инфотура. Напали на нас с вопросами. Я пропела, приличествующий случаю, дифирамб отелю, поскольку мне здесь реально нравилось.
Кстати об Александре. Выбирая отель, я руководствовалась, большей частью, отзывами на Трипадвизоре (да простят меня местные админы). Просто там их больше, и свеженьких, посткарантинных. Так вот, через один отзывы пестрели хвалебными речами в адрес отельной гестрелейшн. Дескать, и умница, и красавица, и помогает гостям, чем может. Это была третья причина, по которой я выбрала этот отель. Первая была – красивый риф, вторая – хорошее питание.
Приехав в отель и познакомившись поближе, мы убедились, что отзывы соответствуют действительности. Саша была на своем месте, и тянула отель, как могла. Отель, по ее словам, сейчас загружен всего на 15%. Работают в минус. Но отдать концы им не позволяет владелец, гражданин Кувейта. Нефтяные доллары помогают отелю держаться на плаву. Кстати, « Корал бич Монтаза» , который я рассматривала в качестве альтернативы, его же собственность.
Неожиданно в нашу беседу вклинилась противная тетка, лет семидесяти пяти, представившаяся турагентом. Она попеняла раз пять Саше, что в отеле нет таф-тафа. Дескать, пожилым людям, типа ее, весьма затруднительно преодолевать спуск-подъем к морю. Как только это чудо техники появится, в отель валом повалят пенсионеры. А ничё, шо здешний понтон для них может стать непреодолимой преградой? Саша с поистине ангельским терпением пять раз объяснила ей, что таф-таф имеется, но у него сгорела батарея. На днях должны купить новую. Из этого разговора я поняла, наконец, почему нас при поселении доставили в номер таким экзотическим способом (см. первую часть рассказа).
А парой дней ранее нам с Веркой довелось быть свидетелями поселения этой самой тети. Она достала рецепшн требованием поселить ее поближе к морю, но одновременно поближе и к ресторану. Но для этого потребовалось бы либо передвинуть столовку, что, в принципе, возможно, но дорого, либо подтянуть море, что грозит экологической катастрофой. А тетя, кстати, несмотря на солидную комплекцию, весьма резво курсировала по отелю и без таф-тафа. И неудобная лестница понтона ей была нипочем.
А на ужин сегодня был борщ!
А вчера были вареники! Вау! Шеф-повар с мафиозными усиками и повадками графа бродил по залу очень гордый собой. Нет, он, конечно, молодец! Все у него было свеженькое и вкусненькое. Но только не наши национальные блюда! Не удались! Морковь в борще была крупно настругана, без малейших признаков пассировки. Ни мяса, ни фасоли тоже не наблюдалось. Зато была сметана и резаная зелень. А тесто у вареников было безумно жестким. А фарш, я не поняла, из кого. Я и то лучше готовлю. Но молодец, что попытался!
Утром Верка созрела сходить со мной на рассвет.
Поплавав в тепленькой водичке, уселись у меня на веранде и домучили несчастное манго, купленное еще несколько дней назад. Хватало нам и столовских фруктов, хотя ассортимент их был довольно скудным. Могу лишь отметить, что ежедневно на завтрак, обед и ужин нам предлагался, помимо остального, чернослив. Так что с пищеварением у нас было все в порядке.
Опять страдала фигней, пытаясь снимать рыбок. Немного уже стала приноравливаться к строптивой технике, но к обеду поднялся сильный ветер, и я стала просто плавать без маски.
Ужин сегодня был на улице. Под шоу с юбками.
Жаль, что мне уже пора уезжать на экскурсию. Покинув отель в самый разгар веселухи, я вышла за шлагбаум.
Продолжение здесь > > >
Продовження. Початок тут >>>
Хоча екскурсія і не сподобалася, гадаю, що агенція тут не винна. Це лихо всього Єгипту. Щоб не ризикувати дорогоцінними туристами, вирили вузьку і глибоку траншею неподалік Дахаба, звели пару кафешок, видаючи це за Кольоровий каньйон, і возять туди наївних лохів. Якщо я помиляюся, і комусь вдалося в недавньому часі побувати в сьогоденні, виправте мене, будь ласка.
Але ж побудувати гіпсову гору Мойсея з бутафорським монастирем св. Катерини десь на задвірках Шарма їм, сподіваюся, розуму не вистачило?
За сніданком знову написала до «Нілу вояжу». На відміну від попередньої, щоденної, екскурсія на гору Мойсея проводиться лише тричі на тиждень. Мене обіцяли забрати завтра о 20:15. І буде мені це коштувати лише 29 доларів, проти цілих 30, заявлених на їхньому сайті. Щедрість на межі марнотратності! До речі, у вуличному турагентстві, в яке ми заглядали у свою першу вилазку на променад, ця екскурсія коштувала 40. Їхати я збиралася сама. Навіть якби Вєрка орендувала верблюда, то останній рубіж майже 800 високих ступенів подолати їй буде не по зубах, як і верблюду. Так що не бачити Вірці відпущення гріхів! : )))
А про хворий палець, до речі, я й думати забула. Впіймала себе на тому, що спокійно на нього наступаю. Помацавши, однак, помітила деяку болючість зверху.
А поки що у мене є цілих два дні на освоєння підводної зйомки за допомогою не призначеного для цього чохла. Якби Gelenka_1, мені б і на думку не спало, що він створений для інших цілей! : ))) Цікаво, а хто здогадався його саме так використати? Нобелівський лауреат!
Перш ніж піти в заплив, я здогадалася покопатися в налаштуваннях телефону. Виставила увімкнення камери подвійним натисканням на кнопку "вкл". Те, що можна фоткати кнопкою гучності, я знала, але чомусь камера спрацьовувала із затримкою 2 сек. Ну і фіг з ним, прорвемося!
Заринула. Спробувала ввімкнути камеру. Вийшло з десятого разу. І знову та ж пісня – селфі, відео, режим «профі», де був виставлений фіг знає який фокус і хрін знає яка витримка. І так по колу. Даремно я тицяла пальцем у екран. Переключитися на звичайне фотографування було можливо, тільки вимкнувши і ввімкнувши заново камеру. А вона, як ви пам'ятаєте, включалася із сорок п'ятого разу. Коротше, замість того, щоб насолоджуватися красою рифу, я займалася якоюсь фігнею. Але зупинитись неможливо! Іноді камера все ж таки працювала в нормальному режимі, але поки я досягала цього, риби встигали злиняти. Ну, нічого! Коральчики теж гарні! А іноді, коли мимоволі вмикалося відео, я, скорившись долі, продовжувала знімати.
Вибралася, психуючи, на берег. Почала дивитися, що ж у мене вийшло. Видаляла селфі хом'ячка в масці, фотки пірсингу в пупці та деяких інших частин тіла. Залишились фото голих коралів. І пару риб'ячих хвостів. І дві фотки звичайнісіньких риб. Нічого цікавого.
Щоб заспокоїти нерви, наступного запливу вирішила йти без телефону. Проходячи по понтону, звернула увагу на чоловіка, який знімав щось на дрібниці. Глянувши туди, побачила чорну стрічку, що звивалася - мурена пішла! Здорова! Ех, а я без фотика! Ну, як завжди! Пара дівчат, які спостерігали поряд цю картину, сказали, що у воду більше не увійдуть! А я, навпаки, швидше пірнула. Може, вона ще десь тут?
Ні, причаїлася.
Поплававши з годинку, повернулася до Вєрки. Знову взялася за телефон. Знайшла, нарешті, як прибрати таймер із камери. Налаштувала режим профі на авто. Включила про всяк випадок режим польоту і вимкнула динамік. Ну, думаю, тепер усе піде, як по маслу. Попливла в інший бік, на північ. З цього боку понтона були неабиякі хвилі, але знімати я все одно намагалася. Щоправда, з тим самим успіхом. Телефон наполегливо вимагав "не закривати зону динаміків". Та на який ляд мені ваш динамік? Тим не менш, мені здавалося, що я знімала купу чудових фото!
Розглянувши на березі, переконалася, що моя радість була передчасною. Фотки виявилися розмиті. Через хвилі, чи що? Проте вони були яскравими і з незвичайним ефектом розмитості. Але риби змащені. Ех, нікчемний з мене фотомисливець! Риби засміють, коли побачать свої портрети.
Ні, треба зняти стрес! Пляжний бар давно працював. Пішли з Віркою туди. Пропустивши пару склянок пива, я трохи розслабилася. І тут за сусідній столик підсіла родина білорусів. І ми стали мило балакати на абстрактні теми. Поки що батько сімейства не згадав свого батька. Я поставила навідне запитання і отримала несподівану для мене відповідь. І помчала! Я їм розповіла, що думаю про революції взагалі, і про їхню революцію, зокрема. Даремно махрова опортуністка Вєрка намагалася мене навчити. Остапа вже понесло. Втім, потім ми перейшли на ковидну тему. Тут мені теж було що сказати.
Не знаю, до чого б я домовилася у своєму словесному проносі, але тут повз пройшла зграйка дівчат-турагентів на чолі з гестрелейшн Олександрою. Дівчата відвідали нас у рамках інфотуру. Напали на нас із запитаннями. Я заспівала дифірамб готелю, оскільки мені тут реально подобалося.
До речі про Олександра. Вибираючи готель, я керувалася, здебільшого, відгуками на Тріпадвізорі (хай вибачать мене місцеві адміни). Просто там їх більше і свіженьких, посткарантинних. Так от, через один відгуки майоріли хвалебними промовами на адресу готельної гестрелейшн. Мовляв, і розумниця, і красуня, і допомагає гостям чим може. Це була третя причина, через яку я обрала цей готель. Перша була – гарний риф, друга – гарне харчування.
Приїхавши до готелю та познайомившись ближче, ми переконалися, що відгуки відповідають дійсності. Саша була на своєму місці, і тягла готель як могла. Готель, за її словами, зараз завантажений лише на 15%. Працюють у мінус. Але віддати кінці їм не дозволяє власник, громадянин Кувейту. Нафтові долари допомагають готелю триматися на плаву. До речі, «Корал бич Монтаза», який я розглядала як альтернативу, його ж власність.
Несподівано в нашу бесіду вклинилася гидка тітка, років сімдесяти п'яти, що представилася турагентом. Вона нарікала разів п'ять Сашка, що в готелі немає таф-тафа. Мовляв, людям похилого віку, типу її, дуже важко долати спуск-підйом до моря. Як тільки це диво техніки з'явиться, до готелю валом повалять пенсіонери. А нічого, що тутешній понтон для них може стати непереборною перешкодою? Саша з воістину ангельським терпінням пять разів пояснила їй, що таф-таф є, але в нього згоріла батарея. Днями маємо купити нову. З цієї розмови я зрозуміла, нарешті, чому нас при поселенні доставили в номер таким екзотичним способом (див. першу частину оповідання).
А кількома днями раніше нам із Віркою довелося бути свідками поселення цієї самої тітки. Вона дістала рецепшн вимогою поселити її ближче до моря, але водночас ближче і до ресторану. Але для цього потрібно було б або пересунути столовку, що, в принципі, можливо, але дорого, або підтягнути море, що загрожує екологічною катастрофою. А тітка, до речі, незважаючи на солідну комплекцію, дуже швидко курсувала по готелю і без таф-тафа. І незручні сходи понтона їй були дарма.
А на вечерю сьогодні був борщ!
А вчора були вареники! Вау! Шеф-кухар з мафіозними вусиками і звичками графа блукав по залі дуже гордий собою. Ні, він, звісно, молодець! Все в нього було свіженьке і смачненьке. Але лише не наші національні страви! Не вдалися! Морква в борщі була настругана, без жодних ознак пасування. Ні м'яса, ні квасолі також не спостерігалося. Зате була сметана та різана зелень. А тісто у вареників було дуже жорстким. А фарш, я не зрозуміла, із кого. Я й то краще готую. Але ж молодець, що спробував!
Вранці Вєрка дозріла сходити зі мною на світанок.
Поплававши в тепленькій воді, посідали у мене на веранді і домучили нещасне манго, куплене ще кілька днів тому. Вистачало нам і столових фруктів, хоча асортимент їх був досить мізерним. Можу лише відзначити, що щодня на сніданок, обід та вечерю нам пропонувався, крім іншого, чорнослив. Отже, з травленням у нас було все гаразд.
Знову страждала фігней, намагаючись знімати рибок. Трохи вже стала пристосовуватися до норовливої техніки, але до обіду піднявся сильний вітер, і я просто плавала без маски.
Вечеря сьогодні була на вулиці. Під шоу зі спідницями.
Шкода, що мені вже час їхати на екскурсію. Залишивши готель у розпал веселухи, я вийшла за шлагбаум.
Продовження тут >>>