Актуальні проблеми сталого розвитку рекреаційної зони Синайського півострова в умовах пандемії.
Початок тут >>>
У нас залишалося ще два повні дні. Їх вирішили повністю присвятити морю. Вірка поскаржилася, що прийшовши о пів на шосту ранку на пляж, ледве знайшла два вільні лежаки - народ стрункими колонами дружно рухався в передсвітанковій напівтемряві до моря. Я уявила цю картину, і мене пробрав істеричний сміх. А звечора не можна позичати? Якісь люди сказали Вєрці, що за це штрафують. Цікаво, яким чином?
Я прокинулася о 4.20. Накинула туніку і, взявши пару ганчір, вийшла з кімнати. Вєрка вже не спала. Каже, ще рано! Так і що, я лежатиму чекати години Х? Сенс? Краще я повернусь і спробую ще поспати. Вірка спитала, чи не піти їй зі мною? У її голосі виразно відчувалась надія, що я відмовлюся. Звісно ж, я відмовилася. Темрява та самота моїми фобіями не є.
А темно на пляжі й не було. Ліхтарі досить добре висвітлювали безлюдне лежище. Людей не було, але рушники на найкозирніших місцях вже були присутні. Афігети! Забігаючи наперед, розкрию вам цю загадку природи. Виявляється, особливо кмітливі платять бичбоям (а може й їм), щоб вони їм займали місця. Суми я не знаю.
Повернувшись, змогла, як не дивно, заснути аж до 7.
Сьогодні вирішили з Вадиком сплавати в інший бік. Але тільки ми пропливли під мотузкою з буйками, що обгороджує акваторію нашого готелю, пролунав лютий свист рятівника (або хто він там). Я зібралася було повернутися назад, але Вадик продовжував плисти, як ні в чому не бувало. Напевно, не почув. Не довго думаючи, я приєдналася до нього. За нами, звичайно, ніхто не погнався. На початку розповіді я скаржилася на досить гарний риф. Потім я вирішила, що нормальний риф. Не гірше, ніж той, де нас висаджували з яхти. І я бачила наполеона, і тунця, і невеликих барракуд, і скатиків. Мурен тільки тут не було, як біля «Корал бич Тиран», де ми були з Віркою минулого року. Це у бік Сіви та Мелтона. Відразу за нашим Хілтоном у той бік ось-ось відкриється новий готель. Він ще недороблений стоїть. І ніхто не свистить, якщо плисти в той бік.
У протилежному напрямку розташовані Конкорди, Айленд в'ю, Савой і Сьєрра. Риф був гірший, ніж у інший бік. Мені так здалося. Та ще й свистун на крайньому понтоні Сьєрри досвистів до вух Вадика, і він пригальмував. Чого, питається? Ну та гаразд! Попливли назад. Вода сьогодні була теплішою. Ми й не стали. Можна було плисти далі, до чотирьох сезонів. Не вдалося.
Відігрівшись, сплавали і в бік Мелтона. Знову не доплили. А дарма. Перед Мелтоном велика ділянка без готелів. Риф має бути недоторканим.
Поки ми плавали, пиво в пляжному барі вже встигло закінчитись. Напевно, Вєрка з Надею все виганяли. Довелося тиснути на джин-тонік.
Молоденька аніматорка, вкотре, безрезультатно заманюючи нас та інших на всякі зарядки-йоги, сказала, що сьогодні вони везуть народ у клуб на Тіматі. Забула вже, навіщо. 35 або 45 доларів. А в Сохо сьогодні відкриття ялинки та концерт Насті Каменських. Халявний. Це вже цікавіше! Можна сходити. Але спочатку треба затаритись манго. З цією метою ми вирішили з Вадиком знову з'їздити до старого міста, а Вєрка з Надею вирішили нікуди не їхати та купити на місці.
Приїхавши на Олд Маркет, ми обійшли його весь, забираючись у найвіддаленіші лавочки, де вивіски були чисто арабською. В одній купили Вадику шкіряні мокасини за 20 доларів, в іншій – і мені та йому по парі джинсів по 10 доларів, у косметичній лавці я на 10 баксів купила аж чотири баночки будь-яких засобів для шкіри та волосся. До нас там були дві дівиці слов'янської національності. Поводилися вони з продавцем просто по-хамськи. Мені було соромно за них. Я навіть торгуватись не стала. Хоча і так дешево було. Ще ми знайшли кав'ярню з різними фрешами. Усі по 2 долари. А із цукрової тростини – по долару. Вибрали саме його, не через дешевизну. Просто давно не пили. Аж у 2013 на Гоа. Ех!
Тут, щоправда, до нього лайм не додавали. Гоанський був смачніший, як на мене.
Зустріли давнього продавця. Він нас упізнав. Я сказала «Мафія безсмертна! », і, ляснувши його по плечу, пішла далі.
Манго, цього разу, я не стала брати твердіше. Навіщо? Воно таке тверде і залишиться. За пару діб навіть із м'яким нічого не станеться. Зате не буде присмаку ялинки. Обійшовши весь ринок, дешевше за 2 долари за кг ніхто не віддавав. А хитрий продавець, на якому ми зупинилися, ще й зняв з мене долар за упаковку. Коробочка потягла на 8 кг. Ручної поклажі Джоїн дозволяв брати 9 кг. Нормально, проходимо.
Вийшовши з маршрутки, ми пішли через Сохо. На підході стояла рамка. І невелика черга. А! Сьогодні ж ялинка та Настя! Ми були без масок, тож нам їх видали. Спасибі! Сунули по кишенях і пішли далі.
Було трохи більше восьмої вечора, а концерт мав розпочатися о 10-й. Але натовп уже був неабияк. Нам доводилося лавірувати серед людей. На іншому кінці на вхід юрмилося вже в 10 разів більше людей, ніж у тому, де зайшли ми. Під'їжджали екскурсійні автобуси. Боже, що ж тут творитиметься о 10? Нафіг треба! Я невеликий любитель таких заходів. Востаннє я була на живому концерті року десь у 1989. На «Секторі Газа». Оце був концерт! А Настя? Ну, що Настя? Без Потапа вона все одно, що Кім без своєї попи. Найкраще поспати.
Прийшовши до номера, застали дівчат при повному параді. Надя в бойовому забарвленні та в червоній сукні. Ми їх засмутили, і Вєрка з полегшенням хотіла вже нікуди не йти. Але Надя наполягла. А ми поспішили на вечерю.
Дамочки потім розповідали, що навіть не змогли підійти до воріт, такий там був натовп. І, кажуть, що кишенькові злодії у цей вечір добре поживилися.
Ну, що вам ще розповісти цікавого? Під кінець відпочинку, ми нарешті пристосувалися до особливостей цього року. Перестали приходити першими на їжу. Черги, через годину, розсмоктувалися. Страви, може й не в повному обсязі, були присутні у достатній кількості. Після обіду ми перестали шукати вільні лежаки біля басейну, а засідати за столиком біля бару. Над ним парасольки не було, і ніхто на неї не претендував. А нам було саме те! Із задоволенням вбирали в себе промені сонечка, що клонилося вже до заходу сонця. Доводилося постійно зрушуватися з тіні, що наповзала від корпусу.
Наші сирітські склянки дуже знадобилися. Бармени беззаперечно наливали нам у них смачне розливне пиво. Щоправда, воно мало властивість закінчуватися. Але, на той час, вже й тінь повністю закривала це місце, та й залилися ми вже під зав'язку.
У басейні я викупалася лише один раз. Вода була підбадьорливою. У морі тепліше.
Ах, так! Ще один момент. Поки нас не було, Вєрці з Надею довелося розбиратися з ситуовиною. У номер постукали і вручили тарілку із фруктами разом із якоюсь бумаженцією. Що це таке, вони не зрозуміли. Мені теж було в лом читати. Надіслала фотку доньки. Вона написала, що готель дико вибачається за ситуацію у столовці та обіцяє виправитися. Тут Вадик пригадав, що напередодні у їдальні його попросили заповнити якусь анкету. Начебто про якість обслуговування. Він в англійській не але, тому по всіх пунктах поставив 7. Дівчата сказали, щоб він і про алкоголь щось кудись написав. Вірка прочитала в інтернеті, що в готелі був шмон. Цього дня у столовці з'явилися цілі фрукти. До цього були лише різані. Жаль, що нам уже відлітати. Хоча яка різниця. Особисто мені вистачало. З тих двох манго, що ми купили, з'їли тільки одне на чотирьох. Друге додому поїхало. Воно було дуже смачним. Просто не хотілося. І шампанське ми ледве здолали. Одна пляшка взагалі бездарно була випита в столовці в процесі обіду. А друга – приємніше, на пляжі. Але після нього довелося пити пиво, що не айс. Вино на пляжі не подають.
В останній день знову плавали праворуч. Цього разу ніхто на нас і не свистів. Свистун ще не заступив на зміну. Доплили до мису, що розділяє бухти. Вадик плив трохи попереду і повернув назад. Сказав, що там сильна течія. Без ластів довго вигрібатимемося.
Після обіду пішли з Вадиком подивитися на другий Хілтон, що через дорогу. Над горами кучкувались мальовничі хмари, надаючи території готелю додаткової мальовничості.
Відсутність моря тут компенсували наявністю пісочка на березі басейну. Прикольно!
Балкончики тут більше, ніж на першій лінії. Ось не знаю тільки, чи є тут їдальня? Якщо ні, тоді зрозуміло, звідки такі черги.
Захід сонця сьогодні був хороший! Наявність на небі хмар, все-таки, надає йому особливої чарівності.
Продили по Сохо. Сьогодні він був уже безлюдний. Ялинку вчора запалили. Ковзанка працює. Зима, млинець! : (
Продавці у крамницях, у які ми заходили, дивувалися, коли дізнавалися, що я з України. Приймали за італійку. І навіть підозрювали наявність у мене їхньої власної крові. Дивно! Я цього року майже не засмагла. Осінь почалася зарано, і підтримувати засмагу мені не вдавалося. Приїхала до Єгипту, як ото здрасьте серед ночі! Білосніжка!
Ну ось, власне, і все! Відпочили.
Світанок ми зустріли вже в аеропорту.
Я боялася, що ми знову встрянемо, як у 2015 після теракту. І в інеті писали про дикі черги. Але все обійшлося досить гладко. Окрім нашого рейсу, у залі сиділи лише одесити, у яких рейс був ще раніше за наш. Надю розвели на 25 доларів. Вона накупила стільки всього, що довелося купувати нову валізу. Ручна поклажа її потягла аж на 11 кг. Окрім цієї суміші, вона мала ще маленький рюкзачок. За нього, як за другу одиницю, Надю і змусили заплатити. Хоча, думаю, якби не було переваги, все обійшлося б.
Дааа! Ось минулого року ніхто ручну поклажу не зважував, і всі тягли, крім звичайних рюкзачків-сумочок, ще й коробки з манго.
Єгиптянка, що обшукувала мене, прошепотіла мені на вухо, що я дуже красива! Я сказала "дякую". Що це вона? Лесбі, чи що? Не така вже я й красуня. Вже. У 52 роки! Чоловіки вже майже не чіпляються, а тут, на тобі! : )))))))))))))
Дютік розчарував бідного Вадика мало не до сліз. Асортимент був дуже мізерний і складався, виключно з дорогого бухла. Найменше 18 років напоїв і не було. Духів теж було кіт наплакав. Добре, що Надя не послухалася мене і купила собі парфуми ще в аеропорту Запоріжжя. Дивно, звісно. Хоча, я звернула увагу, що цього разу ми очікували на виліт зовсім не там, де минулого року. Коли поринули в автобус, я побачила, що, дійсно, ми сиділи в терміналі 2. А будівля з куполами була ліворуч. Можливо, тому й людей було небагато. Можливо, решту всіх зігнали під купол цирку. А може, просто у нас виліт був надто раннім. Не можу знати.
Додому дісталися без пригод.
Пригода сталася вже вдома. Хоч як дивно, не з Вадиком. І навіть не зі мною. З Віркою!
Увійшовши в будинок, і навіть не встигнувши ще сісти з чоловіком і з Надею за стіл відзначати прибуття, вона якось безглуздо послизнулася і впала, зламавши при цьому руку. Так серйозно, що довелося робити операцію і вставляти спицю.
Найцікавіше, що в день від'їзду на відпочинок, Вєрка, вийшовши з машини і прямуючи до мікрика Джоїна апа, який нас доставив до аеропорту, перечепилася через щось у темряві і впала. Тоді вона навіть не забилася. Відпочити їй дозволили.
На цій песимістичній ноті дозвольте завершити.
Дякую за увагу!
