Ваша оцінка готелю:
6.0
з 10
Оцінки готелю за критеріями:
Номери:
5.0
Сервіс:
5.0
Чистота:
5.0
Харчування:
9.0
Інфраструктура:
4.0
Що робить кіт, коли нічого робити? Ось і у нас після п'яти вояжів до Греції (Халкідікі-Родос-Родос-Корфу-Кос) та Чорногорії (Бечичі), де все було добре, з'явилося бажання різноманітності, та ще й підняти рівень, тож стали дивитися у бік Майорки. Тревел-агент підібрала нам кілька варіантів, після перегляду оцінок туристів та прочитання відгуків зупинилися на Club Hotel Tropicana. Тож поїхали.
Розташований Club Hotel Tropicana на південно-східному узбережжі Майорки, в її найглибшій дупі тихому усамітненні від шуму та тусовок. При цьому трансфер від аеропорту недовгий, зайняв близько години (в автобусі їхали лише 3 сім'ї, ми – перші).
Привітні дівчата на стійці в аеропорту вказали, в який бусик сідати, а наш готель Світлана (AnexTour) зайшла в автобус, коли всі вже були в зборі.
Після недовгої розповіді про (себе) те, в яке райське місце ми (вляпалися) потрапили, про те, що на Майорці є все, що потрібно для повного щастя, що на буклеті вказаний її телефон, але на дзвінки вона не може відповідати, і краще писати в WhatsApp, вона, увімкнувши музику, стала уважно стежити за діями водія, пояснивши, що в іспанців особливий менталітет, і що вони багато працювати не прийнято, і навіть вивчанням англійської вони не морочаться. "Мабуть, водій ще не перевірений", - подумали ми.
Проте цікавість перемогла і ми стали дошкуляти її розпитуваннями про пам'ятки, оренду авто, особливості руху та паркування на Майорці. Виявилося, що платних доріг на острові немає, парковка платна лише у центрі Пальми, де ці платні місця змальовані синіми лініями. Потім знову було уважне вивчення дій водія, що тривало до готелю.
«Мабуть, на водія автобуса хоче вивчитися», - подумали ми і більше не чинили опір.
- А ось і Тропікана! - Вигукнула Світлана, пропускаючи нас на вихід. - Ми з вами зустрінемося післязавтра об 11-00, завтра у мене великий день відправ туристів.
- Звичайно, – погодилися ми, – туристи – це головне, – і пішли вивантажувати свої валізки.
Попрощатися із нашим гідом ми не змогли. Водій у турботі про інших пасажирів дуже швидко стрибнув на своє місце і бусик поїхав, залишивши нас самих. Світлана (билася зсередини у вікна та двері) поїхала, з автобуса не вийшовши.
Вхід до холу адміністративного блоку прикрашає двері з натурального дерева. Видно, що сучасні європейці не звикли до такої розкоші і постійно (про неї терлися) їй користувалися, внаслідок чого з'явилися місця природного зношування. Але функціонувати двері продовжує.
Адміністратор на ім'я Joan (Жоан? Хоан? )
) оформив нас швидко, одягнув ол-інклюзивні ремінці, жартівливо примірявшись ножицями до пальця, взяв грошей за курортний збір (43 Євро) та за сейф (36 Євро) і сказав, куди йти. Піша нееротична подорож була недовгою, метрів за сто ми наткнулися на свій будиночок.
Двері до кімнати не такі розкішні, як на ресепшн, тож попередні туристи з ними не церемонилися. Видно, що скло змінювалося, і у турботах про постояльців воно додатково укріплене герметиком.
Перше, що зустрічає втомленого мандрівника у номері – вентилятор. На стелі. Я завис секунд на десять, побачивши його. «Моє щасливе волохатий дитинство повернулося, привіт, Радянський Союз, » - подумав я, але дружина повернула мене до реальності, підштовхнувши ззаду всередину.
Всю протилежну стіну займає вбудована шафа. Млинець, а де ж туалет? Правильно, (на подвір'ї) у шафі, праві двері шафи – це він.
І шафа, і тумбочки знову ж таки з масиву натурального дерева.
Але оскільки ці предмети у кожному номері свої, то сліди популярності не такі виражені, як у дверей на ресепшн.
Сейф замикається ключиком. На ключику – номер кімнати. Дуже зручно, при втраті ключа будь-який з оточуючих може допомогти ключику знайти свого господаря (а вмісту сейфа свого). Бірки із ключів зняли до дня від'їзду.
Ліжка та матраци адекватні, (собаче) додаткове місце майже не поступається (господарському) основному за розмірами.
Вода у раковині йде з темпераментом істинно іспанським. Під час сієсти. Забризкати щось навколо неможливо. Бачок у туалеті набирається надвечір хвилин десять. І поплавець встановлений десь на 1/3-1/2 від його ємності, щоб (менше море засмічувати) заощаджувати воду. Фен? Ну, ви пам'ятаєте про Радянський Союз? Фен є. На рецепцію за депозит. Повернете фен – повернуть депозит. Адже недешева штука фен, та й зламати можуть…
Душ працює нормально, і тиск води, і температура.
Начитавшись відгуків про Тропікану, ми заздалегідь переплатили за номер у зоні «Пріоріті» ближче до рецепції. І, пройшовши територією, зрозуміли, що ці гроші витрачені безповоротно. Інші будиночки розташовані реально далеко. Це вже не перша лінія, і не друга, а вісімнадцята лінія Василівського острова. Йти під палючим сонцем на підйом 600-700 метрів. Якщо надумаєте (раптом) туди їхати – сектор пріоріті.
На схемі готелю тенісні корти розташовані у найвіддаленішій від моря честі. І ввечері після приїзду, і наступного дня ми ходили до них (ну не дарма ж везли ракетки та кросівки за 7500 км), але не знайшли. Здивовані, вирушили до сеньйора Joan'у із запитанням. "Ноу теніс, " - відповів Joan ...На схемі в самому готелі корти є. На сайтах в описі готелю є. На супутникових знімках Гугла є! Насправді – ні. Чи це ми в якійсь не тій реальності?
Перед нашим будиночком росли 3 величезні сосни, що забезпечували тінь і на ганок, і на газон перед ним. Ми за прикладом оточуючих перетягли на газом перед номером 2 лежака і в пообідній час вивчали закутки своєї підсвідомості не в номері, а в тіні.
Кухня, за відгуками, іспанська гарна скрізь. Тропікана – не виняток. Морепродукти щодня, м'ясо двох видів – щодня, сири відмінні, вина, сангрія та пиво (Mahou) теж дуже непогані. Загалом, ми їли добре, правими дверима шафи користувалися відповідно з'їденому.
Тут перше місце з мого досвіду, де піщаний пляж не суперечить прозорості води. Пляж шириною метрів сто, з обох боків оточений видатними у морі кам'янистими відрогами. Піщаний, білий із вкрапленнями водоростей, палиць та парасольок, із дощатою доріжкою. Він щодня забирається хвилин за 5 місцевим аборигеном. Що не встиг прибрати (бички, водорості) – залишиться до завтра, нікуди не подінеться.
Потім (близько 9 години ранку) абориген змітає з дощатої доріжки нанесений відпочиваючими пісок за допомогою мотовоздуходувки назад на відпочиваючих, після чого приймається за збір (податків) оплати парасольок. Ціна на їх використання (5 Євро парасольку і по 4.20 за кожен санбід) передбачає оплату (права їх зламати, склеїти та ще раз зламати) високого сервісу даного пляжу з відрахуванням ПДВ до скарбниці королівства Іспанія. Для всіх небажаючих платити в скарбницю королівства, є варіант перебратися через (море та скелі) пагорб і сусідній пляж і в магазинчиках біля готелю Globales America купити собі назавжди складану пляжну парасольку розміром 200 см за 8-9 Євро та циновку з тростини за 2 Євро. А для (особливо жлобливих) тих, хто боїться обгоріти, як ми, оптимальний режим з 8 до 10 на морі, потім до 16:30 під соснами і з 17:00 знову на пляж.
Плаваємо, сохнемо, і парасолька не потрібна, і покривало своє їсти (щоправда, за небажання платити королівству його у нас вночі за 3 дні до від'їзду (забрали судові пристави) сперли прямо з ганку).
Охочим плавати ходити доводиться багато. Вхід дуже пологий, такий великий «жабник», метрів до 30 у морі йдемо пішки сміливо. Але і цей рух криволінійний, бо доводиться обходити плаваючі на поверхні (какулі) кульки та гілки водоростей, шматки поліетилену та зубні щітки. Так, море Балеарське багате на дари. Не тільки зубну щітку, а й порожню каністру від моторної олії та пластикові пляшки від молока несе воно назад людям. Втім, прокидається воно пізно і несе свої дари ближче до 11-12 години, зранку ще можна купатися. Увечері також можна, але обережно.
А ще є медузи. У перший заплив син прийняв від медузи в плече опік розміром сантиматрів 4х5, який пройшов тільки до будинку.
Того ж дня інша маленька дитина (теж російська) отримала опік обличчя. Медузу знайшли, витягли (і з'їли), але потім їх колег ще рази 3 зустрічали.
Резюме з пляжу: вода чиста, але брудна: ), сервіс іспанський.
На 3-й день ми знову побачили Світлану. Усі звикли, що готельні гіди впарюють тури від своєї фірми за кінськими цінами, та ще й завозять у магазини-партнери. Але ні, наш гід був з нами чесний і на жодні (надмірності) екскурсії не агітував. На питання, чи весь час таке тут багате море, адже у відгуках пишуть, що всі ОК, вона невиразно хмикнула і сказала, що не читає відгуків. Вони їй не цікаві. На мене наринула хвиля заздрощів. Здорово, коли людина займається у житті тим, що йому цікаво. І не займається тим, що нецікаво. А проблеми індіанців шерифа не хвилюють.
Загалом, замовили ми через неї машину (Пежо 208 за 45 Євро на добу плюс розширена страховка на шини, скла та дзеркала 6 Євро), і навіки розпрощалися.
Як виявилось, назавжди.
У рецепції Тропікани та в селищі у Готель Америка оренда автомобілів ще дорожча.
До речі, про вай-фай. Він є тільки в районі ресепшну і дорогий. Півгодини - 4 Євро, година - 6 Євро, 15 днів - 25 Євро (! ). Підключити за 2000 руб Інтернет і отримати сина, який завис із планшетом у Ютубі в районі рецепції замість купання в морі я був категорично проти, а 4 Євро за написання в повідомлення у Вотсап Світлані без надії швидкої відповіді – теж безглуздо.
Наступного дня на рентакарі поїхали до Пальми-Вальдемосу-Алькудії. У Пальмі машину припаркувати нема де. Знайшли платний багаторівневий паркінг з похвилинною оплатою (близько 3 центів/хв) і пішли насолоджуватися середньовічним містом та витвором Гауді. Пальма чиста, помийок через кожен квартал, як у Корфу чи Косі, ні, у неділю працює 20-25% магазинів, тож товкучки не було. Кафедральний собор гарний.
Швидше величний, ніж витончений, але з відстані справляє враження. Поблизу – масивні важкі стіни, і горгульї стирчать із усіх щілин. Вхід закритий залізними ґратами, щоб туристи не заважали місцевим (відволікати панове від його справ) молитися. За чутками, вхід лише у складі екскурсійних груп та по 17 Євро з носа. Проте недешево у країні Святої Інквізиції Бога відволікати. У нас набагато дешевше.
Вальдемосса – село селом. Шопен зі своєю подружкою Жорж Санд там, мабуть, займався агротуризмом. На схилі зелених гір, звичайно, симпатично (саклі горців) біло-жовті будиночки виглядають, але щоб туди автобусами екскурсії возити… І раптом: на вулицях Вальдемоси ми побачили сині лінії платного паркування. Згадалася Світлана, розповідь що платне паркування лише у Пальмі і лише у центрі, та її «не читаємо відгуки». Мабуть, не лише відгуки не читаємо. Покрутившись хвилини зо три, знайшли, де припаркуватися безкоштовно, і пішли бродити.
У ресторанчику навпроти монастиря просто кави з випічкою подати не відмовились. Офіціант, почувши «капучіно та енсаймадес», просто відвернувся. Істинно галантний, він не став нас шокувати своїм незнанням англійської. Але наші люди у їхній Вальдемосі нас показали, де можна просто каву з булочкою прийняти. Кав'ярня у внутрішньому дворику, на терасі в тіні лози… м-м-м… Випічка (кока де патата) на відмінно, аж місцеві горобці прямо в руки за випічкою лізли. А кава на чотири з мінусом, і в чашку за ним горобці вже не прагнули, що характерно.
Алькудія як селище нас не цікавило, але про пляж чули. Неширокий (метрів всього п'ять), чистий білий пісок, і так - 8 кілометрів узбережжя. Місця, де готелі, утрамбовані тілами щільно, у проміжках – вільніше. Вода чиста та тепла, як у нас, на поверхні (презервативів) сміття майже немає. Скупалися і поїхали до себе.
9 днів, що залишилися, пройшли як кадри кінострічки, ніби й різні, але схожі, трансфер прибув чітко в призначений час, водій-іспанець показав на папірці прізвища, ми ствердно кивнули і поїхали в аеропорт.
Гіда на зворотному трансфері не було. Напевно, відгуки читала.
Розташований Club Hotel Tropicana на південно-східному узбережжі Майорки, в її найглибшій дупі тихому усамітненні від шуму та тусовок. При цьому трансфер від аеропорту недовгий, зайняв близько години (в автобусі їхали лише 3 сім'ї, ми – перші).
Привітні дівчата на стійці в аеропорту вказали, в який бусик сідати, а наш готель Світлана (AnexTour) зайшла в автобус, коли всі вже були в зборі.
Після недовгої розповіді про (себе) те, в яке райське місце ми (вляпалися) потрапили, про те, що на Майорці є все, що потрібно для повного щастя, що на буклеті вказаний її телефон, але на дзвінки вона не може відповідати, і краще писати в WhatsApp, вона, увімкнувши музику, стала уважно стежити за діями водія, пояснивши, що в іспанців особливий менталітет, і що вони багато працювати не прийнято, і навіть вивчанням англійської вони не морочаться. "Мабуть, водій ще не перевірений", - подумали ми.
Проте цікавість перемогла і ми стали дошкуляти її розпитуваннями про пам'ятки, оренду авто, особливості руху та паркування на Майорці. Виявилося, що платних доріг на острові немає, парковка платна лише у центрі Пальми, де ці платні місця змальовані синіми лініями. Потім знову було уважне вивчення дій водія, що тривало до готелю.
«Мабуть, на водія автобуса хоче вивчитися», - подумали ми і більше не чинили опір.
- А ось і Тропікана! - Вигукнула Світлана, пропускаючи нас на вихід. - Ми з вами зустрінемося післязавтра об 11-00, завтра у мене великий день відправ туристів.
- Звичайно, – погодилися ми, – туристи – це головне, – і пішли вивантажувати свої валізки.
Попрощатися із нашим гідом ми не змогли. Водій у турботі про інших пасажирів дуже швидко стрибнув на своє місце і бусик поїхав, залишивши нас самих. Світлана (билася зсередини у вікна та двері) поїхала, з автобуса не вийшовши.
Вхід до холу адміністративного блоку прикрашає двері з натурального дерева. Видно, що сучасні європейці не звикли до такої розкоші і постійно (про неї терлися) їй користувалися, внаслідок чого з'явилися місця природного зношування. Але функціонувати двері продовжує.
Адміністратор на ім'я Joan (Жоан? Хоан? )
) оформив нас швидко, одягнув ол-інклюзивні ремінці, жартівливо примірявшись ножицями до пальця, взяв грошей за курортний збір (43 Євро) та за сейф (36 Євро) і сказав, куди йти. Піша нееротична подорож була недовгою, метрів за сто ми наткнулися на свій будиночок.
Двері до кімнати не такі розкішні, як на ресепшн, тож попередні туристи з ними не церемонилися. Видно, що скло змінювалося, і у турботах про постояльців воно додатково укріплене герметиком.
Перше, що зустрічає втомленого мандрівника у номері – вентилятор. На стелі. Я завис секунд на десять, побачивши його. «Моє щасливе волохатий дитинство повернулося, привіт, Радянський Союз, » - подумав я, але дружина повернула мене до реальності, підштовхнувши ззаду всередину.
Всю протилежну стіну займає вбудована шафа. Млинець, а де ж туалет? Правильно, (на подвір'ї) у шафі, праві двері шафи – це він.
І шафа, і тумбочки знову ж таки з масиву натурального дерева.
Але оскільки ці предмети у кожному номері свої, то сліди популярності не такі виражені, як у дверей на ресепшн.
Сейф замикається ключиком. На ключику – номер кімнати. Дуже зручно, при втраті ключа будь-який з оточуючих може допомогти ключику знайти свого господаря (а вмісту сейфа свого). Бірки із ключів зняли до дня від'їзду.
Ліжка та матраци адекватні, (собаче) додаткове місце майже не поступається (господарському) основному за розмірами.
Вода у раковині йде з темпераментом істинно іспанським. Під час сієсти. Забризкати щось навколо неможливо. Бачок у туалеті набирається надвечір хвилин десять. І поплавець встановлений десь на 1/3-1/2 від його ємності, щоб (менше море засмічувати) заощаджувати воду. Фен? Ну, ви пам'ятаєте про Радянський Союз? Фен є. На рецепцію за депозит. Повернете фен – повернуть депозит. Адже недешева штука фен, та й зламати можуть…
Душ працює нормально, і тиск води, і температура.
Начитавшись відгуків про Тропікану, ми заздалегідь переплатили за номер у зоні «Пріоріті» ближче до рецепції. І, пройшовши територією, зрозуміли, що ці гроші витрачені безповоротно. Інші будиночки розташовані реально далеко. Це вже не перша лінія, і не друга, а вісімнадцята лінія Василівського острова. Йти під палючим сонцем на підйом 600-700 метрів. Якщо надумаєте (раптом) туди їхати – сектор пріоріті.
На схемі готелю тенісні корти розташовані у найвіддаленішій від моря честі. І ввечері після приїзду, і наступного дня ми ходили до них (ну не дарма ж везли ракетки та кросівки за 7500 км), але не знайшли. Здивовані, вирушили до сеньйора Joan'у із запитанням. "Ноу теніс, " - відповів Joan ...На схемі в самому готелі корти є. На сайтах в описі готелю є. На супутникових знімках Гугла є! Насправді – ні. Чи це ми в якійсь не тій реальності?
Перед нашим будиночком росли 3 величезні сосни, що забезпечували тінь і на ганок, і на газон перед ним. Ми за прикладом оточуючих перетягли на газом перед номером 2 лежака і в пообідній час вивчали закутки своєї підсвідомості не в номері, а в тіні.
Кухня, за відгуками, іспанська гарна скрізь. Тропікана – не виняток. Морепродукти щодня, м'ясо двох видів – щодня, сири відмінні, вина, сангрія та пиво (Mahou) теж дуже непогані. Загалом, ми їли добре, правими дверима шафи користувалися відповідно з'їденому.
Тут перше місце з мого досвіду, де піщаний пляж не суперечить прозорості води. Пляж шириною метрів сто, з обох боків оточений видатними у морі кам'янистими відрогами. Піщаний, білий із вкрапленнями водоростей, палиць та парасольок, із дощатою доріжкою. Він щодня забирається хвилин за 5 місцевим аборигеном. Що не встиг прибрати (бички, водорості) – залишиться до завтра, нікуди не подінеться.
Потім (близько 9 години ранку) абориген змітає з дощатої доріжки нанесений відпочиваючими пісок за допомогою мотовоздуходувки назад на відпочиваючих, після чого приймається за збір (податків) оплати парасольок. Ціна на їх використання (5 Євро парасольку і по 4.20 за кожен санбід) передбачає оплату (права їх зламати, склеїти та ще раз зламати) високого сервісу даного пляжу з відрахуванням ПДВ до скарбниці королівства Іспанія. Для всіх небажаючих платити в скарбницю королівства, є варіант перебратися через (море та скелі) пагорб і сусідній пляж і в магазинчиках біля готелю Globales America купити собі назавжди складану пляжну парасольку розміром 200 см за 8-9 Євро та циновку з тростини за 2 Євро. А для (особливо жлобливих) тих, хто боїться обгоріти, як ми, оптимальний режим з 8 до 10 на морі, потім до 16:30 під соснами і з 17:00 знову на пляж.
Плаваємо, сохнемо, і парасолька не потрібна, і покривало своє їсти (щоправда, за небажання платити королівству його у нас вночі за 3 дні до від'їзду (забрали судові пристави) сперли прямо з ганку).
Охочим плавати ходити доводиться багато. Вхід дуже пологий, такий великий «жабник», метрів до 30 у морі йдемо пішки сміливо. Але і цей рух криволінійний, бо доводиться обходити плаваючі на поверхні (какулі) кульки та гілки водоростей, шматки поліетилену та зубні щітки. Так, море Балеарське багате на дари. Не тільки зубну щітку, а й порожню каністру від моторної олії та пластикові пляшки від молока несе воно назад людям. Втім, прокидається воно пізно і несе свої дари ближче до 11-12 години, зранку ще можна купатися. Увечері також можна, але обережно.
А ще є медузи. У перший заплив син прийняв від медузи в плече опік розміром сантиматрів 4х5, який пройшов тільки до будинку.
Того ж дня інша маленька дитина (теж російська) отримала опік обличчя. Медузу знайшли, витягли (і з'їли), але потім їх колег ще рази 3 зустрічали.
Резюме з пляжу: вода чиста, але брудна: ), сервіс іспанський.
На 3-й день ми знову побачили Світлану. Усі звикли, що готельні гіди впарюють тури від своєї фірми за кінськими цінами, та ще й завозять у магазини-партнери. Але ні, наш гід був з нами чесний і на жодні (надмірності) екскурсії не агітував. На питання, чи весь час таке тут багате море, адже у відгуках пишуть, що всі ОК, вона невиразно хмикнула і сказала, що не читає відгуків. Вони їй не цікаві. На мене наринула хвиля заздрощів. Здорово, коли людина займається у житті тим, що йому цікаво. І не займається тим, що нецікаво. А проблеми індіанців шерифа не хвилюють.
Загалом, замовили ми через неї машину (Пежо 208 за 45 Євро на добу плюс розширена страховка на шини, скла та дзеркала 6 Євро), і навіки розпрощалися.
Як виявилось, назавжди.
У рецепції Тропікани та в селищі у Готель Америка оренда автомобілів ще дорожча.
До речі, про вай-фай. Він є тільки в районі ресепшну і дорогий. Півгодини - 4 Євро, година - 6 Євро, 15 днів - 25 Євро (! ). Підключити за 2000 руб Інтернет і отримати сина, який завис із планшетом у Ютубі в районі рецепції замість купання в морі я був категорично проти, а 4 Євро за написання в повідомлення у Вотсап Світлані без надії швидкої відповіді – теж безглуздо.
Наступного дня на рентакарі поїхали до Пальми-Вальдемосу-Алькудії. У Пальмі машину припаркувати нема де. Знайшли платний багаторівневий паркінг з похвилинною оплатою (близько 3 центів/хв) і пішли насолоджуватися середньовічним містом та витвором Гауді. Пальма чиста, помийок через кожен квартал, як у Корфу чи Косі, ні, у неділю працює 20-25% магазинів, тож товкучки не було. Кафедральний собор гарний.
Швидше величний, ніж витончений, але з відстані справляє враження. Поблизу – масивні важкі стіни, і горгульї стирчать із усіх щілин. Вхід закритий залізними ґратами, щоб туристи не заважали місцевим (відволікати панове від його справ) молитися. За чутками, вхід лише у складі екскурсійних груп та по 17 Євро з носа. Проте недешево у країні Святої Інквізиції Бога відволікати. У нас набагато дешевше.
Вальдемосса – село селом. Шопен зі своєю подружкою Жорж Санд там, мабуть, займався агротуризмом. На схилі зелених гір, звичайно, симпатично (саклі горців) біло-жовті будиночки виглядають, але щоб туди автобусами екскурсії возити… І раптом: на вулицях Вальдемоси ми побачили сині лінії платного паркування. Згадалася Світлана, розповідь що платне паркування лише у Пальмі і лише у центрі, та її «не читаємо відгуки». Мабуть, не лише відгуки не читаємо. Покрутившись хвилини зо три, знайшли, де припаркуватися безкоштовно, і пішли бродити.
У ресторанчику навпроти монастиря просто кави з випічкою подати не відмовились. Офіціант, почувши «капучіно та енсаймадес», просто відвернувся. Істинно галантний, він не став нас шокувати своїм незнанням англійської. Але наші люди у їхній Вальдемосі нас показали, де можна просто каву з булочкою прийняти. Кав'ярня у внутрішньому дворику, на терасі в тіні лози… м-м-м… Випічка (кока де патата) на відмінно, аж місцеві горобці прямо в руки за випічкою лізли. А кава на чотири з мінусом, і в чашку за ним горобці вже не прагнули, що характерно.
Алькудія як селище нас не цікавило, але про пляж чули. Неширокий (метрів всього п'ять), чистий білий пісок, і так - 8 кілометрів узбережжя. Місця, де готелі, утрамбовані тілами щільно, у проміжках – вільніше. Вода чиста та тепла, як у нас, на поверхні (презервативів) сміття майже немає. Скупалися і поїхали до себе.
9 днів, що залишилися, пройшли як кадри кінострічки, ніби й різні, але схожі, трансфер прибув чітко в призначений час, водій-іспанець показав на папірці прізвища, ми ствердно кивнули і поїхали в аеропорт.
Гіда на зворотному трансфері не було. Напевно, відгуки читала.
Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Коментарі (0)
залишити коментар
Показати інші коментарі …
ІНШІ ВІДГУКИ ПРО ГОТЕЛЬ
- Бідний готель за небідну вартість
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ