6-й раз на Тенеріфе – порівняльний огляд вражень. Частина 1
Почну з того, що особливо вибрати для відпочинку нічого було (турції, балкани, єгипти – мені не дуже цікаві), а за відпочинком ми скучили і плюс я вирішив, що хочу навчити свою дитину пірнати з аквалангом (на Тенеріфе я знаю одного оч. доброго інструктора) вирішив летіти в черговий раз на Тенеріфе.
Опустимо історію з організацією поїздки, і ось ми вилітаємо – ура!
Наш переліт проходив через Мілан - пересадка, близько 6ч. Я вже був у цьому аеропорту 6 років тому, тоді цей аеропорт кишав людьми, цього разу людей практично не було. Здати багаж раніше вильоту не вийшло – ходив 3 рази на стійку авіакомпанії, сподіваючись здати багаж, щоб трохи бути вільнішим, але щоразу мені відмовляли. Довелося весь час прибувати в аеропорту і чатувати своїм багажем. Якби здали багаж, напевно, могли б проїхати до Мілана – з аеропорту ходять поїзди. Дочекалися реєстрації на рейс, пройшли всі процедури та стали в чергу на посадку. Я трохи був здивований кількома людьми – начебто ніякої пандемії і немає. Літак був забитий пасажирами. Політ складає три години з копійками і ми вже на ВПП TFS (Tenerife Sur). Я передчуваю і милуюсь знайомими видами з ілюмінатора. І тут я чую ляскання пасажирів. Як сказав один пілот: Чому ви не плескаєте водію маршрутки на кожній зупинці? Таке й моє ставлення до ляскання у літаку. Але тут я розумію, що це ляскання не екіпажу, а це радість від того, що люди змогли вирватися і прилетіти сюди. Як це я зрозумів? А одразу за лясканням компанія почала співати якусь пісню. Загалом, клас, молодці!
Прилетіли ми в районі 19.30, заселилися і пішли вечеряти до ресторанчика, в якому вирішили обговорити плани. Перші два-три дні вирішили відлежатись на пляжі, потім дайвінг, потім беремо авто на прокат і катаємось по острову, ну і наприкінці ще дня 4-5 відпочиваємо на пляжі та шопінг – без нього нікуди.
За тиждень до вильоту дивився Live Camera - порожні пляжі, людей практично немає. Після прильоту виявилося, що людей стало значно більше, але все ж таки не так як звичайно, коли ніякої пандемії не було і не було жодних обмежень. Дуже багато закладів (ресторани, магазини) стоять закритими – багато хто не витримав. Змінилася і структура відпочиваючих. Раніше основними туристами були англійці та німці, й у 18-19 рр. в. почали активно відпочивати російськомовні туристи. Зараз російськомовних практично немає, основна маса – це іспанці. Німці є, але зовсім трішки. Як з'ясувалося з розмови з однією сім'єю, яка вже більше 30 років як перебралася з Молдови до Німеччини, у Німеччині активно на рівні уряду не рекомендують їхати на відпочинок до Іспанії через високо зростання захворюваності на COVID-19. Але тут слід зазначити, що це зростання відноситься до материкової Іспанії, а на Канарському архіпелагу вкрай невисокий рівень захворюваності.
Кому цікаво більше деталей про дайвінг на Тенеріфе - ставте запитання. Тут не описуватиму його.
Дні йдуть, вже машину треба починати шукати, щоб взяти в прокат. Починаємо шукати. Ціни на сайтах прокату авто – ого-го. У районі 100 євро на добу за авто класу Toyota Prius. Розмістив оголошення в FB у групах Тенеріфе. На моє оголошення відгукнулося кілька людей. Скажімо так - особливо вибирати нічого. Хтось ламає не реальну ціну, хтось пропонує авто, щось на кшталт Fiat Panda. Хтось запропонував Citroen C3 - думаю, гаразд, особливо вибору немає, треба бронювати, що я зробив. За 5 днів домовились на 175 євро. І тут один із наших попутників вирішив, що машини є (їх не може не бути) і підключився до пошуку. Він знайшов групу в телеграмі, і там знайшов чудовий варіант - Lexus GS 300.2008 р. в. Citroen C3 - йде нафіг.
Домовилися за 350 євро за 7 днів. Клас!
У перший день (понеділок) вирішили поїхати до містечка Гарачіко на півночі острова. Спланували маршрут та полетіли. Виїхали на TF-1, доїхали до Сантьяго дель Тейде, там завернули на трасу на Гарачіко.
Особливості острова такі, що в більшість місць можна дістатися різними дорогами, навігатор повів нас дуже непростою дорогою - в місто ми заїжджали ні ліворуч, ні праворуч, а зверху в центр крутим серпантином з кутом. спуску градусів 50-55. Іноді здавалося, що зараз машина просто перекинеться. Той, хто їздив до Маски і вважає там найскладніший і найнебезпечніший серпантин – ні, цей складніший. Саме містечко не велике, особливо нічого про нього і не скажеш, але те, що воно знаходиться в горах, робить його досить привабливим для відвідування, тому що види відкриваються красиві. Щось нагадало Крим. Тут ми купувалися (ми розмістилися на камінні), вода тепла та прозора, можна плавати з маскою – є риба, на яку можна подивитися.
Вівторок, їдемо до села на півночі острова - Беніхо. Це кінцева точка нашого сьогоднішнього маршруту. Але т. к. наш маршрут проходить через містечко Канделярія та Санта-Крус, ми зупиняємось у кожному та робимо оглядову екскурсію. Канделярія – зупинилися недалеко від набережної (пощастило з місцем для паркування), пройшлися уздовж набережної до площі з ратушею та мільярд разів сфотографованими статуями гуанчі. Ось і всі визначні пам'ятки Канделярії. Може, від сили, півтори години ми пробули в цьому містечку і поїхали далі. Мій вердикт – тут робити нічого, хіба що проїздом зазирнути і їхати далі. Санта-Крус. Припаркували авто на стоянці виставкового центру (Centro Internacional de Ferias y Congresos de Tenerife) та пішли у бік головної визначної пам'ятки – театру (Auditorio de Tenerife Adá n Martí n). Через карантин театр закрито. Обійшли театр, і тут постало питання: «А що ще тут подивитися можна? » Я впевнено заявив, що хочу пройти вперед подивитися порт (він не дуже далеко від театру). Ок! А що ще? Заходимо в гугл шукаємо, що подивитися в Санта-Крус і знаходимо два (цілих два! ) замки-фортеці за 700 метрів від нас у бік порту, час у дорозі 15 хв. Ура, це фантастика, така удача! Ідемо їх дивитися. Пройшли частину порту, вже пройшли не 700 метрів, а півтора кілометра – два. Де наші замки? Дивимось у гугл – чуваки, ви їх пройшли! І тут ми розуміємо, що біля театру стояли дві маленькі будівлі у стилі 13-15 століття – це і є наші замки-фортеці. Повернулися до машини, перекусили, сідаємо та їдемо далі. Дорогою ділимося враженнями від Санта-Крус: особливо нічого цікавого, подивитися особливо нема на що.
Дорога в Беніхо проходить через перевал у горах, як завжди, із серпантинами. Піднімаємося вгору, по дорозі зупиняємось пофоткатись – види красиві. Не поспішаючи, але впевнено дісталися Беніхо. Коли читали це місце, то скрізь пишуть про проблеми з паркуванням, т. к. бажаючих тут побувати багато, а місця украй мало. Коштує три ресторанчики, у них є парковки, але тільки для відвідувачів ресторану. Фігня питання: ставимо, авто, йдемо на пляж, після повернення заходимо до них і щось замовимо - такий зухвалий план дозрів у наших чистих умах! Все, машину поставили, та й пішли на пляж. Ресторанчики знаходяться вгорі на горі, а пляж внизу і спуск до нього йде крутими сходами. Спускалися хвилин 10-15 це без перебільшення. Спустилися знайшли містечко, де зможемо розташуватись – клас! Пісок чорний-чорний! На нашому пляжі, де ми завжди зупиняємось, тепер вважаємо пісок сірим, а колись вважали чорним. І є хвилі! Не втрачаємо час, переодягаємось і вперед підкорювати хвилі. Все тут класно: гарні краєвиди, можна балуватися на хвилях, що все й роблять, одна проблема туалету немає. Туалет є тільки нагорі, у ресторанах. А якщо туалету немає, то це що означає? Це означає, що хтось обов'язково захоче до туалету! Час 17:00, наша банда вже й зголодніла і всі одностайно проголосували згортатися і підніматися нагору. Мені та Ані делегували почесну місію вирватися вперед і забронювати столик у ресторані, щоб ми могли перекусити, милуючись видами Беніхо.
Вгору підніматися трохи довше – хвилин 15-20 І ось ми на верху. Проходимо перший ресторан, і бачимо, що там людей уже немає. Хм, дивно подумав я. Поспішаємо до нашої машини кинути речі та йти до нашого ресторану. Підходимо і бачимо, у нашому ресторані теж майже нікого немає. І тут я звертаю на табличку на виїзді з паркування ресторану, що ресторан та паркування закриваються о 18.00 год. А на годиннику вже 17.30 – починаю переживати та продумую перегнати авто. О 17:50 вже всі були в машині, і ми спокійно вирушили додому. Вердикт – це місце обов'язкове для відвідування.
Вигляд з аеропорту Мальпенси
Черга на посадку на рейс на Тенеріфе
Пляж Манки
Пляж Манки
Наш залізний кінь
По дорозі на Гарачико
Серпантин по дорозі на Гарачико
Дібралися до Гарачика
Купаємося, вода чистенька
Центральна площа в Кандилярії
Перевал дорогою до Беніхо
Хвилі на пляжі
6-й раз на Тенеріфе - порівняльний огляд вражень. Частина 2
