Во время нашего путешествия по Испании меня впечатлил еще один город, и запомнился тем, что разделился на два разных временных отрезка за один день. Это были традиционно Старый город с его соборами, узенькими улочками, старинными фонтанами и легким флером средневековья, и Новый город науки и искусств, являющийся полной противоположностью первому и по своему масштабу, и по временному стилю, и по грандиозности архитектурной мысли. Наверное, этот контраст и явился тем фактором, что город врезался в память больше других.
Начнем с будущего.
Город наук и искусств – это грандиозный масштабный комплекс, построенный совсем недавно по проекту современного архитектора Сантьяго Калатравы. Комплекс был задуман как культурно-просветительский центр, который работает в сфере научного обмена и культурного обогащения. Здесь постоянно проводятся различные широкомасштабные мероприятия для горожан и гостей города.
Все объекты имеют футуристический вид и выглядят как « мы из будущего» .
Инфраструктура города довольно обширная и занимает приличную площадь, поэтому если вам лень ходить пешком, можно заказать экскурсию и прокатиться на красивом белом паровозике. А чтоб не скучно было путешествовать, можно взять с собой в дорогу вкусный напиток из миндального молока « орчата» , который здесь же и продают.
Самым большим объектом, равно как и самым большим кинозалом в Испании является сценический кинотеатр – Эмисферик с технологиями IMAX, 3D и цифровой проекцией. Под его куполом расположена большая сфера, где находится проекционная комната, экран же имеет вогнутую структуру размером в 900 кв. метров.
Еще одно здание имеет очень необычную форму и представляет целую структурную композицию. Это Дворец искусств Королевы Софии.
Здание имеет четыре главных театральных площадки: Главный зал предназначен для оперы и балета, Зал маэстро специально спроектирован для живых выступлений небольших коллективов и Театр Мартина и Солера – для театральных представлений и спектаклей.
Мы объехали вокруг Дворца несколько раз, он весь окружен садами и водоемами, и захотелось спрыгнуть с паровозика, потому что здесь как раз было бы очень приятно прогуляться.
Современный город построен в осушенном русле реки Турия, а сейчас он окружен ручьями и бассейнами, и даже построены виадуки, напоминающие древнеримские.
В парке можно встретить огромные скульптуры, вот, к примеру, мы повстречались с Дон Кихотом, прилегшим отдохнуть от испанского зноя в тени деревьев детского парка.
А это так называемый эволюционный центр – Музей науки Принца Фелипе. Центр выполняет образовательную миссию в интерактивной форме. Основная цель музея – это развлекать публику удивительными экспериментами, пытаясь развить научное мышление. И все это под лозунгом « Запрещено не трогать, не чувствовать, не думать» . Этот музей сейчас является самым посещаемым научным центром в стране и мировым лидером в области интерактивных наук.
Едем дальше:
Видим своеобразный футуристический сад – Умбракл. Это огромная галерея, где разместились и произрастают около пяти тысяч различных средиземноморских и тропических растений.
В галерее имеется сад современных скульптур и « Сад астрономии» , где установлено множество интересных интерактивных экспонатов.
И крупнейший океанариум в Европе – Океанографический парк. В нем представлены около 50-ти тысяч животных, которые содержатся в девяти двухуровневых аквариумах в виде башен. Здесь же расположен дельфинарий, мангровые заросли и болота и интересный тропический сад (фото из интернета).
При наличии времени, конечно же, нужно купить билет, хотя бы в какой-нибудь из этих музеев будущего, ну, к примеру, в Музей науки или Океанариум, или Сад-галерею. Совсем необязательно покупать комплексный билет, можно посетить любой из более заинтересовавших вас объектов. Для этого на современный город Валенсии нужно выделить целый день. У нас же была всего лишь его половинка (дня, я имею в виду), а вторая половинка была запланирована на так называемый Старый город, поэтому дальше мы поехали смотреть Валенсию традиционную. НО! Я настоятельно всем рекомендую, будучи в Валенсии, не обойти вниманием этот грандиозный футуристический объект!
Дорога в так называемый Старый город ведет нас через средневековые крепостные ворота, возведенные в далеком 14 столетии и на протяжении четырех веков служившие тюрьмой, с башнями Торрес и Серранос.
Историческим сердцем Валенсии считается старинная площадь Святой Девы, отражающая многовековую историю этого города, начиная с самого его основания, т. е. с эпохи Древнего Рима. В самом центре площади расположен фонтан, символизирующий реку Турию с многочисленными каналами.
Валенсия является столицей одноименной провинции, и не многие знают, что так же, как и соседние баски, валенсийцы не считают себя испанцами, ну в смысле кастильцами, а гордо именуют себя валенсийцами и разговаривают здесь отнюдь не на испанском, а на валенсийском языке, обучение которого в школах, является обязательным. Надо отметить, что валенсийцы действительно очень отличаются от своих собратьев-испанцев, они более сдержанные, немногословные, я бы даже сказала более культурные, гордые и независимые. И очень почитают свой флаг, который наряду с флагами Испании и Евросоюза развивается на всех административных зданиях.
Здесь же на площади Святой Девы находится архитектурное чудо и икона христианства – Кафедральный Собор Святой Марии. Это главный храм Валенсии и символ города. Его история насчитывает 2000 лет, начиная с римского храма Богини плодородия Дианы, впоследствии принадлежавшего вестготам, а позже стертого с лица земли арабами, которые возвели на его руинах свою мечеть. Но началась реконкиста, пришли испанцы и смели мусульманскую святыню, заложив на ее фундаменте в 1262 г. собор Святой Марии (Catedral de Santa Maria de Valencia).
Так как строительство собора продолжалось вплоть до 18 века, то в его архитектуре произошло полное смешение и наслоение стилей – от готики до барокко и неоклассицизма, что никак не уродует главный храм, а наоборот придает ему неповторимый шарм и врезается в память.
С площади Святой Девы вы можете попасть в храм через Апостольские врата, названные так из-за скульптур двенадцати апостолов, расположенных у входа.
Однако главными воротами храма считаются Железные Врата, через которые желающие могут попасть в храм с Площади Королевы.
Сам собор построен в форме креста и все же основной бал здесь правит готика, но как я уже сказала, присутствуют здесь и другие архитектурные стили. Его внутреннее убранство могу охарактеризовать кратко – блеск, роскошь, величие и красота.
В центре расположен основной алтарь, сформированный из шести панно с удивительной красоты фресками эпохи Возрождения:
Алтарь расписан с двух сторон:
Вдоль стен cобора расположена своего рода галерея, передвигаясь вдоль которой посетители могут свободно передвигаться по капеллам, не мешая проведению службы.
За алтарем расположена капелла Воскресения, иллюстрирующая Воскрешение Иисуса.
А под барельефом хранится одна из святынь христианского мира – нетленная рука Св. Викентия Сарагосского, покровителя Валенсии, принявшего мученическую смерть по приказу римского императора Диоклетиана, известного нам своими гонениями на христиан.
Немало внутри собора и скульптурных изваяний, в том числе и Богоматери:
Здесь же можно увидеть красочные росписи, созданные художниками Cредневековья, в т. ч. Гойи, Селини и других представителей валенсийской школы.
И полюбоваться изящным органом:
И все же большая часть туристов стремится попасть в собор вовсе не для того, чтобы полюбоваться многообразием архитектурных стилей, а ради культурных сокровищ, хранящихся под его сводами.
Одним из величайших сокровищ собора является уникальная Чаша, именуемая Святым Граалем. Хранится она в часовне кафедрального собора Santo Caliz. Согласно легенде, именно из нее причащался Иисус на Тайной вечере накануне распятия.
Согласно легенде, после распятия Христа апостол Петр привез чашу в Рим, где она и хранилась на протяжении многих веков правления первых 23-х пап. И только в 3 веке н. э. Святой Грааль был переправлен в Испанию в провинцию Арагон. Но после вторжения в испанские земли мавров кубок на протяжении долгих лет укрывали в пещерах испанских и французских гор, и уже после реконкисты он еще долго путешествовал по испанским и французским соборам и монастырям, и только в 1916 году он снова оказался в Кафедральном соборе Валенсии, где и хранится до сих пор.
Вот такие приключения довелось пережить этой христианской святыне.
Привлекательным объектом в архитектуре собора является восьмиугольная готическая башня со стрельчатыми окнами с арабской вязью.
А рядом с главным входом находится соборная башня Микалет, выполненная в барочном стиле с колокольней. Внутри колокольни есть винтовая лестница, ведущая на террасу, с которой открываются изумительные виды на всю Валенсию. Но учтите, что лестница очень узкая, и говорят, что подниматься по ней крайне затруднительно, даже сложнее, чем на крышу в Соборе Святого Петра, хотя здесь всего 203 ступеньки.
В общем и целом, удивительный и загадочный Кафедральный Собор произвел на нас неизгладимое впечатление, перенеся нас на « машине времени» из неизвестного будущего в таинственное прошлое.
Валенсийцы, впрочем, как и все испанцы, очень чтят все христианские праздники. Особым считается Праздник Тела Христова. Согласно традиции, по городу движется процессия с монументальными повозками, отображающими события из жизни христианства. Всего повозок 11 и увидеть их можно в музее Casa de Las Rocas.
Ну и напоследок немного своего времени мы смогли уделить современности и посмотреть, чем же живет Валенсия сегодня.
Обычные улицы и площади:
Интересные дома – террасы с цветниками:
Как и во всей Европе большой популярностью пользуется велосипедный транспорт:
И повсюду ароматные апельсиновые и лимонные деревья:
Вечером начал накрапывать дождик и мы решили отправиться на побережье, чтобы посидеть в уютном кафе на берегу моря и под созерцание волн отдохнуть и осознать увиденное. Но начался такой сильный ливень, что мы просидели в кафе почти до ночи, а оттуда уже поехали на место нашей ночевки в отель. Точно помню, что отель был отличный, назывался он Олимпия энд спа 4*. Но вот куда подевались фото дождя – загадка. Фото отеля сохранились, но почему-то только фото номера. А вообще, если будете в Валенсии, этот отель могу посоветовать, он действительно зачетный.
Вот такая разная Валенсия за один день, но именно этот день почему-то врезался в мою память и запомнился больше других.
Під час нашої подорожі Іспанією мене вразило ще одне місто, і запам'ятався тим, що розділився на два різні тимчасові відрізки за один день. Це були традиційно Старе місто з його соборами, вузенькими вуличками, старовинними фонтанами та легким флером середньовіччя, і Нове місто науки та мистецтв, що є повною протилежністю першому і за своїм масштабом, і за тимчасовим стилем, і за грандіозністю архітектурної думки. Напевно, цей контраст і став тим чинником, що місто врізалося на згадку більше за інших.
Почнемо з майбутнього.
Місто наук та мистецтв – це грандіозний масштабний комплекс, побудований зовсім недавно за проектом сучасного архітектора Сантьяго Калатрави. Комплекс був задуманий як культурно-просвітницький центр, який працює у сфері наукового обміну та культурного збагачення.
Тут постійно проводяться різноманітні широкомасштабні заходи для городян та гостей міста.
Всі об'єкти мають футуристичний вигляд і виглядають як «ми з майбутнього».
Інфраструктура міста досить велика і займає пристойну площу, тому якщо вам ліньки ходити пішки, можна замовити екскурсію і покататися на гарному білому паровозику. А щоб не нудно було подорожувати, можна взяти з собою в дорогу смачний напій з мигдального молока «Горчата», який тут же і продають.
Найбільшим об'єктом, як і найбільшим кінозалом в Іспанії є сценічний кінотеатр – Емісферик з технологіями IMAX, 3D і цифровою проекцією. Під його куполом розташована велика сфера, де знаходиться проекційна кімната,
екран же має увігнуту структуру розміром 900 кв. метрів.
Ще одна будівля має дуже незвичайну форму і представляє цілу структурну композицію. Це Палац мистецтв Королеви Софії.
Будинок має чотири головні театральні майданчики: Головний зал призначений для опери та балету, Зал маестро спеціально спроектований для живих виступів невеликих колективів та Театр Мартіна та Солера – для театральних вистав та вистав.
Ми об'їхали навколо Палацу кілька разів, він весь оточений садами та водоймами, і захотілося зістрибнути з паровозика, бо тут якраз було б дуже приємно прогулятися.
Сучасне місто побудоване в осушеному руслі річки Турія, а зараз воно оточене струмками і басейнами, і навіть побудовані виадуки, що нагадують давньоримські.
У парку можна зустріти величезні скульптури, ось, наприклад, ми зустрілися з Дон Кіхотом, що прилягав відпочити від іспанської спеки в тіні дерев дитячого парку.
А це так званий еволюційний центр – Музей науки Принца Феліпе. Центр виконує освітню місію у інтерактивній формі. Основна мета музею – це розважати публіку дивовижними експериментами, намагаючись розвинути наукове мислення. І все це під гаслом «заборонено не чіпати, не відчувати, не думати». Цей музей зараз є найбільш відвідуваним науковим центром у країні та світовим лідером у галузі інтерактивних наук.
Їдемо далі:
Бачимо своєрідний футуристичний сад – Умбракл. Це величезна галерея, де розмістилися та виростають близько п'яти тисяч різних середземноморських та тропічних рослин.
У галереї є сад сучасних скульптур та «Сад астрономії», де встановлено безліч цікавих інтерактивних експонатів.
І найбільший океанаріум у Європі – Океанографічний парк. У ньому представлені близько 50 тисяч тварин, які утримуються в дев'яти дворівневих акваріумах у вигляді веж. Тут же розташований дельфінарій, мангрові зарості та болота та цікавий тропічний сад (фото з інтернету).
За наявності часу, звичайно ж, потрібно купити квиток,
хоч би в якийсь із цих музеїв майбутнього, ну, приміром, у Музей науки або Океанаріум, або Сад-галерею. Зовсім необов'язково купувати комплексний квиток, можна відвідати будь-який з об'єктів, що вас зацікавили. Для цього на сучасне місто Валенсії потрібно виділити цілий день. У нас же була лише його половинка (дня, я маю на увазі), а друга половинка була запланована на так зване Старе місто, тому далі ми поїхали дивитися Валенсію традиційну. АЛЕ! Я всім рекомендую, будучи у Валенсії, не залишити без уваги цей грандіозний футуристичний об'єкт!
Дорога в так зване Старе місто веде нас через середньовічні фортечні ворота, зведені в далекому 14 столітті і протягом чотирьох століть служили в'язницею, з вежами Торрес і Серранос.
Історичним серцем Валенсії вважається старовинна площа Святої Діви, що відображає багатовікову історію цього міста, починаючи з самого його заснування, тобто з епохи Стародавнього Риму. У самому центрі площі розташований фонтан, що символізує річку Турію з численними каналами.
Валенсія є столицею однойменної провінції, і не багато хто знає, що так само, як і сусідні баски, валенсійці не вважають себе іспанцями, ну в сенсі кастильцями, а гордо називають себе валенсійцями і розмовляють тут аж ніяк не іспанською, а валенсійською мові, навчання якого у школах, є обов'язковим. Потрібно відзначити, що валенсійці дійсно дуже відрізняються від своїх побратимів-іспанців, вони більш стримані, небагатослівні, я б навіть сказала більш культурні, горді і незалежні. І дуже шанують свій прапор,
який поряд із прапорами Іспанії та Євросоюзу розвивається на всіх адміністративних будівлях.
Тут же на площі Святої Діви знаходиться архітектурне диво та ікона християнства – Кафедральний Собор Святої Марії. Це головний храм Валенсії та символ міста. Його історія налічує 2000 років, починаючи з римського храму Богині родючості Діани, який згодом належав вестготам, а пізніше стертого з лиця землі арабами, які звели на його руїнах свою мечеть. Але почалася реконкіста, прийшли іспанці та сміли мусульманську святиню, заклавши на її фундаменті в 1262 р. собор Святої Марії (Catedral de Santa Maria de Valencia).
Бо будівництво собору тривало аж до 18 століття, то в його архітектурі відбулося повне змішання та нашарування стилів – від готики до бароко та неокласицизму, що ніяк не спотворює головний храм,
а навпаки надає йому неповторного шарму і врізається в пам'ять.
З площі Святої Діви ви можете потрапити до храму через Апостольську браму, названу так через скульптури дванадцяти апостолів, розташованих біля входу.
Однак головною брамою храму є Залізна Брама, через яку бажаючі можуть потрапити до храму з Площі Королеви.
Сам собор побудований у формі хреста і все ж таки основний бал тут править готика, але як я вже сказала, присутні тут і інші архітектурні стилі. Його внутрішнє оздоблення можу охарактеризувати коротко – блиск, розкіш, велич та краса.
У центрі розташований основний вівтар, сформований із шести панно з дивовижною красою фресками епохи Відродження:
Вівтар розписаний із двох сторін:
Вздовж стін собору розташована свого роду галерея, пересуваючись вздовж якої відвідувачі можуть вільно пересуватися капелами, не заважаючи проведенню служби.
За вівтарем розташована капела Воскресіння, що ілюструє Воскресіння Ісуса.
А під барельєфом зберігається одна зі святинь християнського світу – нетлінна рука Св. Вікентія Сарагоського, покровителя Валенсії, який прийняв мученицьку смерть за наказом римського імператора Діоклетіана, відомого нам своїми гоніннями на християн.
Немало всередині собору та скульптурних статуй, у тому числі й Богоматері:
Тут можна побачити барвисті розписи,
створені художниками Середньовіччя, у т. ч. Гойї, Селіні та інших представників валенсійської школи.
І помилуватися витонченим органом:
І все ж таки більшість туристів прагне потрапити в собор зовсім не для того, щоб помилуватися різноманіттям архітектурних стилів, а заради культурних скарбів, що зберігаються під його склепіннями.
Однією з найбільших скарбів собору є унікальна Чаша, що називається Святим Граалем. Зберігається вона у каплиці кафедрального собору Santo Caliz. За легендою, саме з неї причащався Ісус на Таємній вечорі напередодні розп'яття.
Згідно з легендою,
після розп'яття Христа апостол Петро привіз чашу в Рим, де вона і зберігалася протягом багатьох століть правління перших 23-х пап. І лише у 3 столітті н. е. Святий Грааль був переправлений до Іспанії до провінції Арагон. Але після вторгнення в іспанські землі маврів кубок протягом довгих років укривали в печерах іспанських і французьких гір, і вже після реконкісти він ще довго подорожував іспанськими і французькими соборами і монастирями, і тільки в 1916 році він знову опинився в Кафедрі. і зберігається досі.
От такі пригоди довелося пережити цій християнській святині.
Привабливим об'єктом в архітектурі собору є восьмикутна готична вежа зі стрілчастими вікнами з арабською в'яззю.
А поряд із головним входом знаходиться соборна вежа Мікалет,
виконана в бароковому стилі із дзвіницею. Усередині дзвіниці є гвинтові сходи, що ведуть на терасу, з якої відкриваються чудові краєвиди на всю Валенсію. Але врахуйте, що сходи дуже вузькі, і кажуть, що підніматися ними вкрай важко, навіть складніше, ніж на дах у Соборі Святого Петра, хоча тут лише 203 сходинки.
Загалом, дивовижний і загадковий Кафедральний Собор справив на нас незабутнє враження, перенісши нас на «машині часу» з невідомого майбутнього в таємниче минуле.
Валенсійці, втім, як і всі іспанці, дуже шанують усі християнські свята. Особливим вважається Свято Тіла Христового. Відповідно до традиції, містом рухається процесія з монументальними візками, що відображають події з життя християнства. Усього возів 11 та побачити їх можна у музеї Casa de Las Rocas.
Ну і наприкінці трохи свого часу ми змогли приділити сучасності та подивитися, чим же живе Валенсія сьогодні.
Звичайні вулиці та площі:
Цікаві будинки – тераси з квітниками:
Як і у всій Європі великою популярністю користується велосипедний транспорт:
І всюди ароматні апельсинові та лимонні дерева:
Ввечері почав накрапувати дощ і ми вирішили вирушити на узбережжя, щоб посидіти у затишному кафе на березі моря і під споглядання хвиль відпочити та усвідомити побачене. Але почалася така сильна злива,
що ми сиділи в кафе майже до ночі, а звідти вже поїхали на місце нашої ночівлі до готелю. Достеменно пам'ятаю, що готель був відмінний, називався він Олімпія енд спа 4*. Але ось куди поділися фото дощу - загадка. Фото готелю збереглися, але чомусь лише фото номера. А взагалі, якщо будете у Валенсії, цей готель можу порадити, він справді заліковий.
От така різна Валенсія за один день, але саме цей день чомусь врізався в мою пам'ять і запам'ятався більше за інших.