День первый 03-01-2012.
Нахожу свой автобус у ТЦ «Галерея», как позже выяснилось, многим это не удалось с первого раза, а продиктованный нам телефон гида оказался отключен, у гида был, оказывается, совершенно другой номер мобильного. В автобусе на почетном месте, предназначенном для второго водителя, восседает дама с мелкой лохматой собачкой на подушечке. Мне, по большому счету, все равно, но в группе были туристы, страдающие аллергией на собак, кроме того, я уверена, что провоз животных в туристическом автобусе либо должен быть согласован с группой, либо вообще не разрешен. Водитель в течение получаса чинит вторую дверь автобуса – забегая вперед, скажу, что открывал он ее исключительно в особо торжественных случаях, то есть на границе. На любых других стоянках делал это только по огромной просьбе и с недовольным видом.
Едем к границе, проходим ее довольно быстро, и в районе 10-11 часов по финскому времени оказываемся на территории Финляндии. Здесь гид предлагает нам изменить программу: поехать сегодня в Лаппеенранту. Невыспавшиеся люди соглашаются на эту авантюру. В Лаппеенранте прошу высадить меня в центре у церкви, поскольку хорошо знаю этот городок и люблю гулять самостоятельно. Как оказалось позже, зря я это сделала, поскольку для меня оказалось тайной место, откуда автобус будет отъезжать в Иматру. Ладно – думаю, позвоню гиду, она скажет адрес. Звоню. Вместо точного адреса слышу: «Автобус будет стоять у церкви справа» - и трубка брошена. Я впадаю в ступор: церковь в плане четырехугольная, и что значит «справа» для меня остается загадкой. Короче, в течение получаса бегаю вокруг в надежде увидеть автобус. Позже оказалось, что не я одна так бегала – то есть даже те, кто поехал на экскурсию, далеко не все поняли, где все-таки будет ждать автобус. Ну да ладно – на ошибках учатся – мы потом по три раза переспрашивали и гида, и водителя о том месте, где будет автобус. Делалось это не от нашей тупости, а для того, чтоб водитель с гидом сами запомнили, где они должны нас ждать.
Из Лаппеенранты едем в Иматру – заселяться в гостиницы. Тут-то я и узнаю, что буду жить не с основной группой в центре городка, а в отеле, расположенном в 6 км от города. Но в этот момент я еще наивно рассчитываю, что отель будет не ниже классом. Когда захожу в номер, понимаю, что меня нагло «кинули», поскольку номер, по моим прикидкам, стоит не дороже 70-80 евро в сутки, а спа-отелем, за который я доплачивала, тут и не пахнет. Зато в отеле разрешено проживание с собаками. В оплату номера включена утренняя сауна, расположена на первом этаже (я живу на втором), воспользоваться этой услугой я не могу, поскольку по утрам у нас экскурсии. Бассейнов, естественно, нет и в помине. Для того, чтобы принять утренний душ, мне необходимо проснуться минимум на 1.5-2 часа раньше, чтобы включить воду на проток, поскольку только в этом случае и через указанное время она становится достаточно теплой для умывания.
День второй 04-01-2012
Вспоминаю давно забытый английский и прошу на ресепшен копию своего ваучера, мне ее любезно предоставляют. Вижу, что оказалась права – проживание в моем номере стоит 75 евро в сутки.
Едем в Савонлинну. По дороге слушаем пререкания гида с водителем – они этим занимались непрерывно все три дня тура. Уровень экскурсионного обслуживания на нуле – гид ничего не знает ни об истории Савонлинны, ни о крепости Ниеншанц (Олавинлинна), тупо зачитывает из книжки основные данные. По дороге перевирает даже историю – например, для меня оказалось откровением, что русско-финская война длилась 105 лет (!!! ! ), а не 105 дней.
Экскурсия в крепость заранее не заказана, поэтому нас присоединяют к толпе детей от 7 до 13 лет. В итоге группа разрастается до 40 человек, экскурсовод работает без микрофона, дети разговаривают между собой, слышно плохо.
Вечером возвращаемся в Иматру. Те, кому повезло жить в спа, идут купаться, я же вынуждена сидеть в своем номере и смотреть телевизор, поскольку больше в отеле делать нечего, все вечерние услуги платные.
День третий 05-01-2012
Водитель с гидом жаждут уехать в Питер аж в 12 часов дня – то есть сразу, как только туристы освободят номера. Тут уже возмущается практически все, в итоге возмущения нам все же удается выбить себе 2 часа свободного времени в Иматре, что для меня очень кстати – я хоть успеваю зайти в магазины и сделать некоторые покупки, которые мне заказаны, поскольку вечером я это сделать не могла, ибо отель, в котором находилась, располагался в лесу, где никаких магазинов, естественно, нет.
В 14.00 по финскому времени едем в сторону границы. Наши просьбы о том, чтобы водитель заехал в супермаркет «Призма» жестко обрубаются и водителем, и гидом. Водитель, видимо, спешит доставить домой свою подругу с собачкой.
По дороге слушаем экскурсию, из которой я узнаю очень много нового: «армия Суворова спускалась с альпийских гор на пластиковых корытах», «отца Александра Васильевича Суворова звали Василий», и т. п. «откровения». Про неверные ударения и несогласованные окончания я просто молчу. Собственно о Финляндии практически ничего рассказано не было.
Большинство туристов собираются писать жалобы на обслуживание – возможно, кто-то так и поступит. Я много ездила в туристические поездки в разные страны, гиды все были тоже разные – кто лучше, кто хуже, но с подобной некомпетентностью встречаюсь впервые, и мне очень хочется, чтобы подобные гиды и подобные водители не работали в туристических фирмах.
Для справки: гид – Павлова Татьяна Васильевна, водителя зовут Михаил, основной организатор тура – фирма «100 золотых дорог", путевку приобретала в компашке "BlueSky" на Коломяжском проспекте у метро "Пионерская".
PS. Написала претензию с просьбой вернуть часть денег, хотя бы за разницу в стоимости номеров. Прислали ответ, что все было прекрасно, что оснований для возврата части денежных средств нет. Не связывайтесь с этими конторками!
День перший 03-01-2012.
Знаходжу свій автобус у ТЦ «Галерея», як пізніше з'ясувалося, багатьом це не вдалося з першого разу, а продиктований нам телефон гіда вимкнено, у гіда був, виявляється, зовсім інший номер мобільного. В автобусі на почесному місці, призначеному для другого водія, сидить дама з дрібним кудлатим собачкою на подушечці. Мені, за великим рахунком, все одно, але в групі були туристи, які страждають на алергію на собак, крім того, я впевнена, що провезення тварин у туристичному автобусі або має бути узгоджено з групою, або взагалі не дозволено. Водій протягом півгодини лагодить другі двері автобуса - забігаючи вперед, скажу, що відкривав він її виключно в особливо урочистих випадках, тобто на кордоні. На будь-яких інших стоянках робив це тільки на величезне прохання та з незадоволеним виглядом.
Їдемо до кордону, проходимо його досить швидко, і в районі 10-11 годин за фінським часом опиняємось на території Фінляндії. Тут гід пропонує нам змінити програму: поїхати сьогодні до Лаппеенранти. Люди, що не виспалися, погоджуються на цю авантюру. У Лаппеенранті прошу висадити мене в центрі біля церкви, оскільки добре знаю це містечко та люблю гуляти самостійно. Як виявилося пізніше, дарма я це зробила, оскільки для мене виявилося таємне місце, звідки автобус від'їжджатиме до Іматри. Гаразд - думаю, зателефоную гіду, вона скаже адресу. Дзвоню. Замість точної адреси чую: "Автобус стоятиме біля церкви праворуч" - і трубка кинута. Я впадаю в ступор: церква у плані чотирикутна, і що означає «праворуч» для мене залишається загадкою. Коротше, протягом півгодини бігаю навколо, сподіваючись побачити автобус. Пізніше виявилося, що не я одна так бігала – тобто навіть ті, хто поїхав на екскурсію, далеко не всі зрозуміли, де ж чекатиме автобус. Ну та гаразд – на помилках навчаються – ми потім по три рази перепитували і гіда, і водія про те місце, де буде автобус. Робилося це не від нашої тупості, а для того, щоб водій із гідом самі запам'ятали, де вони мають нас чекати.
З Лаппеенранти їдемо до Іматри – заселятися у готелі. Тут я і дізнаюся, що житиму не з основною групою в центрі містечка, а в готелі, розташованому за 6 км від міста. Але в цей момент я ще наївно розраховую, що готель буде не нижче за клас. Коли заходжу в номер, розумію, що мене нахабно «кинули», оскільки номер, на мою думку, коштує не дорожче 70-80 євро на добу, а спа-готелем, за який я доплачувала, тут і не пахне. Натомість у готелі дозволено проживання із собаками. В оплату номера включено ранкову сауну, розташовану на першому поверсі (я живу на другому), скористатися цією послугою я не можу, оскільки вранці у нас екскурсії. Басейнів, звичайно, немає і близько. Для того, щоб прийняти ранковий душ, мені необхідно прокинутися мінімум на 1.5-2 години раніше, щоб увімкнути воду на протоку, оскільки тільки в цьому випадку і через вказаний час вона стає достатньо теплою для вмивання.
День другий 04-01-2012
Згадую давно забуту англійську та прошу на ресепшен копію свого ваучера, мені її люб'язно надають. Бачу, що мала рацію – проживання в моєму номері коштує 75 євро на добу.
Їдемо до Савонлінни. Дорогою слухаємо суперечки гіда з водієм – вони цим займалися безперервно усі три дні туру. Рівень екскурсійного обслуговування на нулі - гід нічого не знає ні про історію Савонлінни, ні про фортецю Нієншанц (Олавінлінна), тупо зачитує з книжки основні дані. Дорогою перевертає навіть історію - наприклад, для мене виявилося одкровенням, що російсько-фінська війна тривала 105 років (!!! ! ), а не 105 днів.
Екскурсія до фортеці заздалегідь не замовлена, тому нас приєднують до натовпу дітей віком від 7 до 13 років. У результаті група розростається до 40 людей, екскурсовод працює без мікрофона, діти розмовляють між собою, чути погано.
Увечері повертаємось до Іматри. Ті, кому пощастило жити в спа, йдуть купатися, я ж змушена сидіти у своєму номері та дивитися телевізор, оскільки більше в готелі нічого робити, всі вечірні послуги платні.
День третій 05-01-2012
Водій з гідом прагнуть поїхати в Пітер аж о 12 годині дня - тобто відразу, як тільки туристи звільнять номери. Тут вже обурюється практично все, в результаті обурення нам все ж таки вдається вибити собі 2 години вільного часу в Іматрі, що для мене дуже до речі - я хоч встигаю зайти в магазини і зробити деякі покупки, які мені замовлені, оскільки ввечері я це зробити не могла Бо готель, в якому знаходилася, розташовувався в лісі, де ніяких магазинів, природно, немає.
О 14.00 за фінським часом їдемо у бік кордону. Наші прохання про те, щоб водій заїхав до супермаркету «Призма», жорстко обрубуються і водієм, і гідом. Водій, мабуть, поспішає доставити додому свою подругу із собачкою.
Дорогою слухаємо екскурсію, з якої я дізнаюся дуже багато нового: «армія Суворова спускалася з альпійських гір на пластикових коритах», «батька Олександра Васильовича Суворова звали Василь» тощо. "одкровення". Про невірні наголоси та неузгоджені закінчення я просто мовчу. Власне про Фінляндії практично нічого не було розказано.
Більшість туристів збираються писати скарги на обслуговування – можливо, хтось так і вчинить. Я багато їздила в туристичні поїздки в різні країни, гіди всі були теж різні - хто кращий, хто гірший, але з такою некомпетентністю зустрічаюся вперше, і мені дуже хочеться, щоб подібні гіди та подібні водії не працювали в туристичних фірмах.
Для довідки: гід – Павлова Тетяна Василівна, водія звуть Михайло, основний організатор туру – фірма «100 золотих доріг», путівку купувала у компашці BlueSky на Колом'язькому проспекті біля метро «Піонерська».
PS. Написала претензію із проханням повернути частину грошей, хоча б за різницю у вартості номерів. Надіслали відповідь, що все було чудово, що підстав для повернення частини коштів немає. Не зв'язуйтесь із цими конторками!