Да простят меня adminы за то, что нарушаю традиции и правила ТурПравды и размещаю отзыв, написанный другим человеком. Но я достоин снисхождения, ибо такого материала никто еще не размещал ни на одном туристическом сайте.
( И если можно - поставьте правильную дату поездки. 15.081929 - 04.09. 1929. У меня не получилось. )
Предисловие.
У меня есть достаточно богатая коллекция старой и старинной литературы, посвященной автомобилям и автомобилизму. И вот недавно, разбирая завалы, я наткнулся на этот журнал. " Иллюстрированный автомобильный туризм" за октябрь 1929 года.
Дорогое, качественное издание по цене 15 тогдашних франков. Формат больше, чем 2 А 4. Сколько страниц не знаю. Там римскими цифрами нумерация. Но их много. Редакция дает советы автомобильным путешественникам и отвечает на вопросы. Вот, к примеру их рейтинг автомобилей.
Шестицилиндровый Окланд. Безупречный комфорт для дальних расстояний.
Компактный Шевроле, для тех, путешественников, которые не приемлют большие размеры.
Минерва идеальна для тех, кто хочет путешествовать, но не любит сам управлять автомобилем. Рядом с вашим chauffeur можно посадить кого-нибудь из прислуги и они не будут вас обременять своим присутствием.
Болшой раздел посвящен женской дорожной экипировке Тут и моды.
Тут и аксессуары для безопасности и комфорта.
Вот еще.
Конечно много рекламы, расчитанной, как на мужскую аудиторию
так и на женскую
Но главная ценность этого издания в том, что там печатались рассказы и отзывы путешественников. Причем в этих рассказах между авторами происходят диалоги и ссылки друг на друга.
Редакция помогает туристам с фотографиями. Они, конечно чёрно-белые, но особенно удачные снимки перерисовывает в виде картин редакционный художник. Вот так.
А особенно ценнные кадры - картины не напечатаны на страницах. Они отдельными листами вклеены в журнал. Причем вклеены так деликатно, что их можно вынуть, обрамить и повесить на стену. То есть это примерно тоже самое, когда мы копируем себе на диск хорошие фото из рассказов наших авторов.
И тут я понял, что " Иллюстрированный автомобильный туризм" это предтеча ТурПравды почти столетней давности.
И решил сделать переводы рассказов тех путешественников. И подарить их сайту.
Сначала думал даже для этих целей создать новый аккаунт. Это же не мои рассказы. Но потом понял, что нет. Мои. Это стоило таких серьезных затрат ( временны' х, технических, интеллектуальных и даже алкогольных), что мне не стыдно размещать эти переводы под маркой КоляОРОЕгор. Да и каждый рассказ довольно глубоко литературно обработан для удобства читателя.
Я думал, что делов будет на час. Отсканирую, переведу в текстовой вид, запущу в Яндекс переводчик, причешу то, что получилось и вуаля. Хрен и редька, а не вуаля.
Вот для примера кусок текста на выходе из автоматического переводчика -
— Какой jc Л/авто жизнь номтель. ' но если он хочет счастливой и s] дети, они,
- Смотри, что раз
были правы в юбке АР; озорные пейзаж бан; от солнца ТРО] - кто из ВОИ
Трудно отрицать, что твой человек достаточно хорош для придурка. В лыжах, в прошлом месяце, или мы были в поисках воспоминаний гюйс-Мана, торговцы в Дебальцево и акробаты, которые поселились на площади, сделали нам знаки: " e ^ ^ iH! Куда вы идете?
И что тут можно причесать? Только сбрить наголо и растить новое.
Я и растил. У меня достаточно хороший французский язык. Я знаю целых пять слов. Среди них местоимение, частица, глагол, числительное и существительное. Этого мне обычно хватало для бесед с франкоговорящими собутыльниками. Но для перевода рассказов о путешествиях этого было маловато. Но все получилось. В тексте я намеренно иногда оставлял прямой перевод без обработки. Это дает больше колорита и погружения в ту реальность. Работая над текстом, я пытался сохранить стиль того автора и не пытался привнести что-то свое.
Недавно на форуме я размещал тему о США.
/forums/discussion/238817/neponyatnaya_amerika#latest
Тогда в комментариях зашел разговор о кемперах и караванах.
В том числе, по этой причине, первый переведенный рассказ будет как раз о них.
Короче не судите строго. И если понравится, то продолжу. Но не сразу.
Сказка сна и пробуждений под бездонным небом.
ЭРВЕ ЛАУВИК
Нет смысла отрицать тот факт, что комфорт ночевки на природе далек от комфорта ночевки во дворце. Трава слишком близко. В траве слишком много её маленьких надоедливых обитателей. Грязь под палаткой в сухую погоду похожа на порошок какао, а в дождь – это уже вязкий шоколад.
Солнце сурово днем, а утренний туман бывает морозным у берегов Ривьеры. И мы опять ждем тепла после холодных, восторженных поцелуев звездной ночи. И комары… .
Так получилось, что провидение, удача и трудолюбие подарили нам с моей очаровательной Эммой скромный автомобиль и мы, вполне цивилизованные люди захотели побродяжничать. И начали использовать этот автомобиль в туристических целях.
Сначала были гостиницы. Часто хорошие, иногда нет. Но в одной из них, валет*, отгоняя машину в гараж, помял ей крыло и сжег стартер. Глупый заменитель старого жениха! Я настолько расстроился, что захотел заночевать на улице под потолком бездонного неба, и со стенами из качающихся деревьев.
Эмма поддержала мою идею. Те, кто спал в полях, видели, как сельская местность засыпает в вечернем покое, а затем просыпается после полной тишины. Эти люди видели чистое восходящее солнце, гуляли на рассвете и нюхали розы. И эти счастливцы не хотят возвращаться в гостиницы, где от мебели остро пахнет свежим лаком и еще пахнет могучим рагу с кухни. И если кто-то уставший приехал в полночь и лег спать, то он будет разбужен соседями, которые с шумом уезжают на рассвете. И, в любом случае в 5 часов ночи какая-нибудь Жанет начнет громыхать ведрами, что бы напоить лошадей. Воспетый многими провинциальный покой? ! Да это ад.
Так, что же? Палатка? Она была всегда предпочтительней для большинства потому, что была самой простой и проверенной. Еще Жюль Сезар** иногда спал в палатке, хотя туристом не был. Нынешняя индустрия, производящая туристические товары, предлагает разные типы палаток. За 300 франков*** можно купить современную модель в любом универмаге. Она будет складываться в 28 раз и не будет занимать много места.
Некоторое время назад мы купили палатку и поехали в большой компании на природу. Кхм. Сначала при установке палатки я получил несколько ударов молотком по пальцам при содействии нелепых друзей, которые смеялись как куры. Потом пошел дождь…
Для бойскаутов это было хорошо. Но я уже не бойскаут. Джину было уютней в его бутылке, чем нам в промокшей палатке на 2000 м. в горах под дождем. И пауки… И парочка артишоков под матерчатым полом.
Я не буду излишне демонизировать жизнь в палатке. Но даже имея в компаньонах мою дорогую Эмму, под кучей спальных мешков мне было плохо. А я не сибарит. Я просто привык жить в доме с прочными стенами.
И вопрос цены. Конечно поездка с палаткой намного дешевле, чем ночёвки в гостиницах, но после небольшого количества поездок палатка приходит в негодность и надо покупать новую.
Следующая ступень в туризме – это плоский прицеп с брезентовым домиком - тентом. Он подходит для двоих. А зачем нам кто-то еще? Существует целый ряд таких палаточных прицепов, внешний вид которых весьма соблазнителен.
Наш постоянный автор г-н Бодри де Сонье, чей опыт в вопросах туризма огромен рассмотрел все плюсы и минусы таких прицепов. Рассказ о них вышел в L’ Illustration в 1922 году. Конечно многое с той поры устарело, но два главных недостатка таких конструкций остались. Палаточные прицепы хороши только если Вы приехали в живописное место и остались там жить дней на 8. Но если Вы собираетесь активно путешествовать, то все плохо. С установленным тентом передвигаться нельзя. А складывать и раскладывать его каждый раз, а еще и в дождь – это полная катастрофа. Плюс есть. Такой прицеп очень легкий и не нагружает машину. Но этого слишком мало.
Стоит упомянуть еще одного автора, который любит путешествовать с жилым прицепом, спать вдали от людей под лазурным небом и пишет об этом на нашем сайте. Ой. В нашем журнале. Это уважаемый Махараджа Гвалиора ( а может его секретарь). Но у индийского принца не маленький прицеп. У него трёх, а может быть пятитонный памятник на колесах ценой в 300 000 франков, для передвижения которого, необходим очень дорогой автомобиль с двигателем мощностью 80 лошадиных сил.
И вернемся опять в статье г-на Бодри де Сонье. Он считает, что лучше всего подходит для путешествий трейлер. Легкий Трейлер – трейлер, который следует за обычным автомобилем. Его можно поставить на место, которое считается подходящим, отцепить и поехать полюбоваться окрестными деревнями или на экскурсию в город. Поехать на машине без всяких отягощений. Поехать так же, как вы привыкли ездить по Парижу. Вся амуниция останется в трейлере.
Спасибо, уважаемый г-н Бодри де Сонье! Мы, по Вашему совету купили Трейлер – трейлер, подцепили его к нашему скромному, но терпеливому В – 14**** и поехали в путешествие.
Он у нас трехметровый. Внутри две удобные кровати, которые днем складываются в продольные диваны. Похоже на железнодорожное купе первого класса. На этих диванах могут днем сидеть 8 человек, но зачем они? Нам с Эммой хорошо вдвоем. Весит наш домик 500 кг. Когда мы едем, то почти не замечаем его присутствия даже на крутых поворотах. Мощности нашего двадцатидвухсильного двигателя вполне хватает. На хорошей дороге скорость 60 – 65 км. ч. В среднем 45 км. ч.
Очень удобно то, что все вещи едут в трейлере на своих местах. И одеколон и салфетки. Не надо ничего искать. А в случае, когда все вещи сложены в багажник, если Вам понадобилась пудреница, свежий воротничок, сэндвич или карта, то они будут последними, кого Вы достанете со дна багажа.
У нашего трейлера есть 4 ноги - упора новейшей разработки. Они регулируются по высоте. У трейлера г-на Бодри де Сонье упоры были простые и он вынужден был искать в богатой плодородной земле плоские камни, что бы подсунуть их под упоры и уравновесить конструкцию. И ночью один из этих камней укатился и трейлер наклонился как Пизанская башня.
У нас есть три окна. Стены утепленные. Под кроватями большие сундуки для постельных принадлежностей. Но главное - это надувные матрасы. Каждый может надуть его по своему вкусу, сверху постелить тонкий шерстяной матрас и спать с удовольствием. Это наслаждение иметь в путешествии удобную постель. За всю жизнь я ни разу не встречал гостиницы, где на кроватях были удобные матрасы.
Освещение электрическое! ! ! На стенах три картины. Монблан, знаменитая фигуристка и вид Гвадаррамы. Есть большой шкаф для одежды шкаф для посуды, где тарелки удерживаются пружинами и шкаф со льдом. 8 больших баллонов – термосов для холодной воды. Умывальник. Печка, которая почти не дымит и стол с отсеками для писчей и копировальной бумаги. И пишущая машинка, на которой я и печатаю этот свой рассказ. И все это на пространстве 3 на 1.75 м. Просто дом стоит 15000. За оборудование надо доплачивать.
Когда мы остановились пообедать в отель Brantome, нас окружила большая толпа американских туристов, которых ливень прогнал с улицы. Им было интересно, как пережил дождь наш домик. Прекрасно. Внутри все сухо, а на крыше красивые маленькие капельки.
В Сент-Обен ( департамент Кальвадос) ливень был как стихийное бедствие, но мы сидели и обедали внутри и даже его не заметили.
Но есть и минусы. В Париже в трейлере заночевать непросто. Слишком много любопытных, которые разглядывают его как самолет.
Еще мы, полностью теряем имидж серьёзных, цивилизованных людей.
В Liguge на центральной площади начиналась ярмарка и организаторы, увидев нас, стали кричать – “ Сюда! Это здесь. Куда вы едете? ” Приняли нас за участников карнавала или акробатов.
В Нормандии мы обменялись приветствиями с людьми из цирка Пиндера. Они решили, что мы тоже циркачи.
В Пуатье нас попросили не парковаться в центре города.
А его Величество Гастон Джерард ( мэр Дижона) даже пытался нас арестовать. Но он был единственным чиновником на всем нашем пути, который действовал так.
Зато сколько доброты мы встретили на нашем пути! В Юзет-де-Люшон госпожа Даниэль украсила наш домик гортензиями. А как восхитительно было в Провансе! Люди нам приносили родниковую воду и указывали самые живописные места для стоянок.
В Дре, джентльмен, рядом с имением которого мы заночевали, сказал, что в следующий раз мы будем спать в его саду.
В Сент-Обен-сюр-Мер, фермер, продавший нам молоко, подарил нам розы и попросил нас вернуться.
Рядом с Авиньоном у фонтана де Воклюз старый пастух говорил мне – “ Ах! Если бы не мои 80 лет, я бы переделал свою жизнь и купил бы такой же трейлер” . И он смеялся и ласково гладил фары нашего авто.
Таким образом, путешествуя с трейлером мы лучше контактируем с людьми и в тысячу раз больше с природой. Ночи в лесу. Пробуждения под пение птиц, когда поля покрыты росой, как шея девушки жемчужным ожерельем. Это не видят жители городов. И так день за днем. Мы возвращались к вкусу, который забыли или даже не знали. Купались в тишине. Вокруг бесшумно бегают смешные кролики, но слышно как дрожит трава, волнуемая тёплым ветром. Слышно даже как идет маленький муравей и замирает в испуге, когда Эмма вскрикивает – “ Смотри, какая милая сойка! ”
Наш автомобиль не был спортивным, но теперь он стал туристическим. Он многое повидал и услышал.
“ Смотри, мама! Смотри! Маленький домик, который катится за машинкой! ”
Как часто мы слышали эти слова. Как всегда дети были правы. Именно домик, который катится вдоль моря, сверкает на солнце серебряным декором, оставляет позади душные города с шумными трамваями. Как быстрая форель в реке прыгает и бежит от банальных пейзажей, надоевших соседей, скучного, повседневного быта. Бежит от слишком жаркого солнца в мягкую тень. Бежит сквозь холодные ночи и яркие дни. Кто хотел бы увидеть тоже самое?
*Валет. - Сотрудник гостиницы или ресторана, в обязанности которого входит отгонять автомобиль гостя на стоянку или в гараж.
**Жюль Сезар. - Юлий Цезарь.
***300 франков. – Один тогдашний франк по покупательной способности равен примерно одному евро.
****В – 14. – У Эрве и Эммы новейшая модель фирмы Ситроен В -14 G. Кол- во цилиндров - 4. Объем 1539 см. Мощность 22 л. с. Макс. Скорость 80 км. ч. Четырехступенчатая коробка за доплату. Не синхронизирована. Вентиляция салона происходит путем откидывания верхней части лобового стекла. Цена в базовой комплектации 27 000 франков.
Вот его салон.
Оцените ширину машины.
У этой модификации есть очень интересная опция. Дополнительный ряд сидений, который закрывается крышкой-спинкой. Называлась эта конструкция “ Бочка” или ” Тёщино место” .
Так пробачать мене adminи за те, що порушую традиції та правила ТурПравди і розміщую відгук, написаний іншою людиною. Але я гідний поблажливості, бо такого матеріалу ніхто ще не розміщував на жодному туристичному сайті.
( І якщо можна - поставте правильну дату поїздки. 15.081929 - 04.09. 1929. У мене не вийшло. )
Предмова.
У мене є досить багата колекція старої та старовинної літератури, присвяченої автомобілям та автомобілізму. І ось недавно, розбираючи завали, я натрапив на цей журнал. "Ілюстрований автомобільний туризм" за жовтень 1929 року.
Дороге, якісне видання за ціною 15 тодішніх франків. Формат більше ніж 2 А 4. Скільки сторінок не знаю. Там римські цифри нумерація. Але їх багато. Редакція дає поради автомобільним мандрівникам та відповідає на запитання. Ось, наприклад, їхній рейтинг автомобілів.
Шестициліндровий Окланд. Бездоганний комфорт для далеких відстаней.
Компактний Chevrolet, для тих, мандрівників, які не приймають великі розміри.
Мінерва ідеальна для тих, хто хоче подорожувати, але не любить сам керувати автомобілем. Поряд з вашим chauffeur можна посадити когось із прислуги і вони не будуть вас обтяжувати своєю присутністю.
Великий розділ присвячений жіночому дорожньому екіпіровці Тут і моди.
Тут та аксесуари для безпеки та комфорту.
От ще.
Звичайно багато реклами, розрахованої як на чоловічу аудиторію
так і на жіночу
Але головна цінність цього видання у тому, що там друкувалися оповідання та відгуки мандрівників. Причому у цих оповіданнях між авторами відбуваються діалоги та посилання один на одного.
Редакція допомагає туристам із фотографіями. Вони, звичайно, чорно-білі, але особливо вдалі знімки перемальовує у вигляді картин редакційний художник. Ось так.
А особливо цінні кадри – картини не надруковані на сторінках. Вони окремими листами вклеєні до журналу. Причому вклеєні так делікатно, що їх можна вийняти, обрамити та повісити на стіну. Тобто це приблизно те саме, коли ми копіюємо собі на диск хороші фото з оповідань наших авторів.
І тут я зрозумів, що "Ілюстрований автомобільний туризм" це предтеча ТурПравди майже столітньої давності.
І вирішив зробити переклади оповідань тих мандрівників.
І подарувати їхньому сайту.
Спочатку думав навіть для цього створити новий акаунт. Це ж не мої оповідання. Але потім зрозумів, що ні. Мої. Це коштувало таких серйозних витрат (тимчасових, технічних, інтелектуальних і навіть алкогольних), що мені не соромно розміщувати ці переклади під маркою КоляОРОЄгор. Та й кожна розповідь досить глибоко літературно оброблена для зручності читача.
Я думав, що діл буде на годину. Відсканую, переведу в текстовий вигляд, запущу в Яндекс перекладач, зачешу те, що вийшло і вуаля. Хрін та редька, а не вуаля.
Ось для прикладу шматок тексту на виході з автоматичного перекладача -
— Який jc Л/авто життя номтель. 'але якщо він хоче щасливою і s] діти, вони,
- Дивись, що раз
мали рацію у спідниці АР; пустотливі пейзаж бан; від сонця ТРО] - хто з ВОІ
Важко заперечувати, що твоя людина досить гарна для дурня.
У лижах, минулого місяця, або ми були в пошуках спогадів гюйс-Мана, торговці в Дебальцевому та акробати, які оселилися на площі, зробили нам знаки: "e^^iH! Куди ви йдете?
І що тут можна зачесати? Тільки голити наголо і вирощувати нове.
Я і вирощував. У мене досить гарна французька мова. Я знаю цілих п'ять слів. Серед них займенник, частка, дієслово, іменник. Цього мені зазвичай вистачало для розмов з франкомовними товаришами по чарці. Але для перекладу розповідей про подорожі цього було замало. Але все вийшло. У тексті я навмисне іноді залишав прямий переклад без обробки. Це дає більше колориту та занурення у ту реальність. Працюючи над текстом, я намагався зберегти стиль автора і не намагався привнести щось своє.
Нещодавно на форумі я розміщував тему про США.
/forums/discussion/238817/neponyatnaya_amerika#latest
Тоді в коментарях зайшла розмова про кемпери та каравани.
У тому числі, з цієї причини, перша перекладена розповідь буде саме про них.
Коротше не судіть суворо. І якщо сподобається, то продовжу. Не одразу.
Казка сну та пробуджень під бездонним небом.
ЕРВЕ ЛАУВІК
Немає сенсу заперечувати той факт, що комфорт ночівлі на природі далекий від комфорту ночівлі у палаці. Трава надто близько. У траві дуже багато її невеликих надокучливих жителів. Бруд під наметом у суху погоду схожий на порошок какао, а на дощ – це вже в'язкий шоколад.
Сонце суворо вдень, а ранковий туман буває морозним біля берегів Рів'єри. І ми знову чекаємо тепла після холодних, захоплених поцілунків зоряної ночі. І комарі.
Так вийшло, що провидіння, удача та працелюбність подарували нам з моєю чарівною Еммою скромний автомобіль і ми, цілком цивілізовані люди захотіли бродити.
І почали використовувати цей автомобіль у туристичних цілях.
Спочатку були готелі. Часто добрі, іноді ні. Але в одній з них, валет, відганяючи машину в гараж, пом'яв їй крило і спалив стартер. Дурний замінник старого нареченого! Я настільки засмутився, що захотів заночувати на вулиці під стелею бездонного неба, і зі стінами з дерев, що гойдаються.
Емма підтримала мою ідею. Ті, хто спав у полях, бачили, як сільська місцевість засинає у вечірньому спокої, а потім прокидається після повної тиші. Ці люди бачили чисте сонце, що сходить, гуляли на світанку і нюхали троянди. І ці щасливці не хочуть повертатися до готелів, де від меблів гостро пахне свіжим лаком і ще пахне могутнім рагу з кухні. І якщо хтось втомлений приїхав опівночі і ліг спати, то він буде збуджений сусідами, які з шумом їдуть на світанку. І, в будь-якому випадку о 5-й годині ночі яка-небудь Жанет почне грюкати відрами, щоб напоїти коней.
Оспіваний багатьма провінційний спокій? ! Так це пекло.
Так що ж? Намет? Вона була завжди кращою для більшості тому, що була найпростішою та перевіреною. Ще Жуль Сезар** іноді спав у наметі, хоч туристом не був. Нинішня промисловість, що виробляє туристичні товари, пропонує різні типи наметів. За 300 франків можна купити сучасну модель в будь-якому універмазі. Вона складатиметься у 28 разів і не займатиме багато місця.
Якийсь час тому ми купили намет і поїхали у великій компанії на природу. КХМ. Спочатку при установці намету я отримав кілька ударів молотком на пальцях за сприяння безглуздих друзів, які сміялися як кури. Потім пішов дощ…
Для бойскаутів це було добре. Але вже не бійскаут. Джину було затишніше в його пляшці, ніж нам у промоклі наметі на 2000 м. в горах під дощем.
І павуки. . . І парочка артишоків під матер'яною підлогою.
Я не зайве демонізувати життя в наметі. Але навіть маючи в компаньйонах мою дорогу Емму, під купою спальних мішків мені було погано. А я не сибарит. Я просто звик жити в будинку із міцними стінами.
І питання ціни. Звичайно поїздка з наметом набагато дешевше, ніж ночівлі в готелях, але після невеликої кількості поїздок намет стає непридатним і треба купувати новий.
Наступний щабель у туризмі – це плоский причіп з брезентовим будиночком - тентом. Він підходить для двох. А навіщо нам хтось ще? Існує ціла низка таких наметових причепів, зовнішній вигляд яких дуже спокусливий.
Наш постійний автор пан Бодрі де Соньє, чий досвід у питаннях туризму величезний розглянув усі плюси та мінуси таких причепів. Розповідь про них вийшла у L’Illustration у 1922 році. Звичайно багато з того часу застаріло, але два головні недоліки таких конструкцій залишилися.
Наметові причепи хороші тільки якщо Ви приїхали в мальовниче місце і залишилися там жити днів на 8. Але якщо Ви збираєтеся активно подорожувати, то все погано. Зі встановленим тентом пересуватися не можна. А складати та розкладати його щоразу, а ще й у дощ – це повна катастрофа. Плюс є. Такий причіп дуже легкий та не навантажує машину. Але цього замало.
Варто згадати ще одного автора, який любить подорожувати з житловим причепом, спати далеко від людей під блакитним небом і пише про це на нашому сайті. Ой. У нашому журналі. Це шановний Махараджа Гваліора (а може його секретар). Але індійський принц має не маленький причіп. У нього трьох, а може бути п'ятитонний пам'ятник на колесах ціною 300 000 франків, для пересування якого потрібен дуже дорогий автомобіль з двигуном потужністю 80 кінських сил.
І повернемося знову до статті пана Бодрі де Соньє. Він вважає, що найкраще підходить для подорожей трейлер. Легкий Трейлер – трейлер, який слідує за звичайним автомобілем. Його можна поставити на місце, яке вважається підходящим, відчепити і поїхати помилуватися навколишніми селами або на екскурсію в місто. Поїхати машиною без жодних обтяжень. Поїхати так само, як ви звикли їздити Парижем. Вся амуніція залишиться у трейлері.
Спасибі, шановний пане Бодрі де Соньє! Ми, за Вашою порадою, купили Трейлер – трейлер, підчепили його до нашого скромного, але терплячого В – 14**** і поїхали в подорож.
Він у нас триметровий. Усередині два зручні ліжка, які вдень складаються у поздовжні дивани. Схоже на залізничне купе першого класу. На цих диванах можуть вдень сидіти 8 людей, але для чого вони? Нам із Еммою добре вдвох. Важить наш будиночок 500 кг.
Коли ми їдемо, майже не помічаємо його присутності навіть на крутих поворотах. Потужності нашого двадцятидвохсильного двигуна цілком вистачає. На добрій дорозі швидкість 60 - 65 км. год. У середньому 45 км. ч.
Дуже зручно, що всі речі їдуть у трейлері на своїх місцях. І одеколон та серветки. Не треба нічого шукати. А якщо всі речі складені в багажник, якщо Вам знадобилася пудрениця, свіжий комірець, сендвіч або карта, то вони будуть останніми, кого Ви дістанете з дна багажу.
У нашого трейлера є 4 ноги - упору новітньої розробки. Вони регулюються за висотою. У трейлера пана Бодрі де Соньє упори були прості і він змушений був шукати в багатій родючій землі плоскі камені, щоб підсунути їх під упори і врівноважити конструкцію. І вночі один із цих каменів укотився і трейлер нахилився як Пізанська вежа.
У нас є три вікна. Стіни утеплені.
Під ліжками великі скрині для постільних речей. Але головне - це надувні матраци. Кожен може надути його на свій смак, зверху постелити тонкий вовняний матрац і спати із задоволенням. Ця насолода мати в подорожі зручне ліжко. За все життя я ніколи не зустрічав готелі, де на ліжках були зручні матраци.
Освітлення електричне! На стінах три картини. Монблан, знаменита фігуристка та вид Гвадаррами. Є велика шафа для одягу шафа для посуду, де тарілки утримуються пружинами та шафа з льодом. 8 великих балонів – термосів для холодної води. Умивальник. Печка, яка майже не димить і стіл з відсіками для письмового та копіювального паперу. І друкарська машинка, на якій я і друкую це своє оповідання. І все це на просторі 3 на 1.75 м. Просто будинок коштує 15000. За обладнання треба доплачувати.
Коли ми зупинилися пообідати в готель Brantome, нас оточив великий натовп американських туристів, яких злива прогнала з вулиці. Їм було цікаво, як пережив дощ наш будиночок. Прекрасно. Усередині все сухо, а на даху — гарні маленькі крапельки.
У Сент-Обен (департамент Кальвадос) злива була як стихійне лихо, але ми сиділи і обідали всередині і навіть її не помітили.
Але є й мінуси. У Парижі у трейлері заночувати непросто. Занадто багато цікавих, які розглядають його як літак.
Ще ми повністю втрачаємо імідж серйозних, цивілізованих людей.
У Liguge на центральній площі розпочинався ярмарок та організатори, побачивши нас, стали кричати – “Сюди! Це тут. Куди ви їдете? ” Прийняли нас за учасників карнавалу чи акробатів.
У Нормандії ми обмінялися вітаннями з людьми з цирку Піндера. Вони вирішили, що ми також циркачі.
У Пуатьє нас попросили не паркуватися у центрі міста.
А його Величність Гастон Джерард (мер Діжона) навіть намагався нас заарештувати. Але він був єдиним чиновником по всьому нашому шляху, який діяв так.
Зате скільки доброти ми зустріли на нашому шляху! У Юзет де Люшон пані Даніель прикрасила наш будиночок гортензіями. А як чудово було у Провансі! Люди нам приносили джерельну воду та вказували наймальовничіші місця для стоянок.
У Дрі, джентльмен, поруч із маєтком якого ми заночували, сказав, що наступного разу ми спатимемо в його саду.
У Сент-Обен-сюр-Мер, фермер, який продав нам молоко, подарував нам троянди і попросив нас повернутися.
Поруч із Авіньйоном біля фонтану де Воклюз старий пастух казав мені – “Ах! Якби не мої 80 років, я переробив би своє життя і купив би такий же трейлер”. І він сміявся і лагідно гладив фари нашого авто.
Таким чином, подорожуючи з трейлером, ми краще контактуємо з людьми і в тисячу разів більше з природою. Ніч у лісі.
Пробудження під спів птахів, коли поля вкриті росою, як шия дівчини перловим намистом. Це не бачать мешканці міст. І так день за днем. Ми поверталися до смаку, якого забули або навіть не знали. Купалися у тиші. Навколо безшумно бігають смішні кролики, але чутно як тремтить трава, що хвилюється теплим вітром. Чути навіть як іде маленька мураха і завмирає з переляку, коли Емма скрикує - Дивись, яка мила сойка! ”
Наш автомобіль не був спортивним, але тепер він став туристичним. Він багато чого побачив і почув.
“Дивись, мамо! Дивись! Маленький будиночок, що котиться за машинкою! ”
Як часто ми чули ці слова. Як завжди діти мали рацію. Саме будиночок, що котиться вздовж моря, сяє на сонці срібним декором, залишає позаду задушливі міста з галасливими трамваями.
Як швидка форель у річці стрибає та біжить від банальних краєвидів, набридлих сусідів, нудного, повсякденного побуту. Біжить від занадто жаркого сонця у м'яку тінь. Біжить крізь холодні ночі та яскраві дні. Хто хотів би побачити те саме?
*Валет. - Співробітник готелю чи ресторану, в обов'язки якого входить відганяти автомобіль гостя на стоянку чи гараж.
**Жуль Сезар. - Юлій Цезар.
***300 франків. – Один тодішній франк із купівельної спроможності дорівнює приблизно одному євро.
****В – 14. – У Ерве та Емми найновіша модель фірми Сітроен В -14 G. Кількість циліндрів - 4. Об'єм 1539 см. Потужність 22 л. с. Макс. Швидкість 80 км. ч. Чотирьохступінчаста коробка за доплату. Чи не синхронізована. Вентиляція салону відбувається шляхом відкидання верхньої частини лобового скла. Ціна в базовій комплектації 27 000 франків.
От його салон.
Оцініть ширину машини.
Ця модифікація має дуже цікаву опцію. Додатковий ряд сидінь, що закривається кришкою-спинкою. Називалася ця конструкція “Бочка” чи ”Тещине місце”.
