Місто свята та світла (частина 5)
Початок тут:
Частина 1. Два куми та перше знайомство з Ліоном
Частина 2. Туман, Фурв’єр та Старий Ліон
Частина 3. Трабуль, клаустрофобія та інші радощі
Частина 4. Свято Світла та брак словарного запасу
День 3. Пагорб Croix-Rousse та естетика робітничої архітектури
Вчора ми гуляли по схилам Fourviere, який в народі називають "той, що молиться", а сьогодні їдемо оглядати пагорб Croix-Rousse, або "той, що працює".
Ліон ще на початку 19-го століття став центром текстильної промисловості, бо саме тут Joseph Jacquard винайшов ткацький верстат. Професійне співтовариство робочих ткацьких фабрик швидко розросталося, йому було потрібно більше життєвого простору і ткачі обрали для себе пагорб Croix-Rousse.
У 1852 р. цей район офіційно приєднали до Ліона. На той час Croix-Rousse вже нараховував понад 50000 ткацьких верстатів і був вотчиною відомих шовкотканних фабрик. Більш того, кілька мануфактур і досі випускають свої незрівнянні тканини, призначені для палаців, замків, музеїв та найвідоміших модельєрів світу. Вироблений в Ліоні шовк вважається найкращим в світі.
Place de la Croix-Rousse. Головна площа району, тут проходять усі масові свята та політичні події. Правда, традиційний різдвяний ярмарок ще майже закритий, тож місцевий глінтвейн так і залишився не продегустованим.
А от тут я не підготувалась – ящик для листів Père Noël встановлений, а у мене ще лист не написаний ))
Загалом, квартал Croix-Rousse відразу вражає чудернацькими муралами та пам’ятниками.
Цей монумент має назву "Le Chant des Canuts" (canuts – це робітники шовкової мануфактури). Нуууу, моя збочена уява в останню чергу побачила тут пам'ятник місцевій пісні ))
Потренуйте свою інтуїцію та спробуйте вгадати, чому саме присвячений цей невеличкий ліонський монумент:
А тепер звіряйте свої версії з реальністю – цей пам'ятник присвячений весні ;))
Mur des Canuts. Найбільший мурал Європи, що має площу 1200 кв. м та зображує повсякденне життя мешканців кварталу.
Цікаво, що фреска постійно оновлюється. З’являються нові сучасні герої та деталі, таким чином мурал живе та розвивається разом з містом.
Майстерність виконання цієї роботи така, що навіть стоячи поряд, дуже важко відрізнити реальні деталі від намальованих.
Гуляємо далі.
Le Gros Caillou або Великий камінь є своєрідним символом району. Ця велика та дуже тверда сіро-біла порода була перенесена сюди льодовиками з Альп.
Її відкриття сягає 1861 року, коли пробивали струну фунікулера, що з’єднав центр Ліона з пагорбом Круа-Рус. Тоді тунельні роботи довелося зупинити, оскільки дорогу робітникам перекрила надзвичайно тверда порода, яку вони не могли пробити. В підсумку, щоб витягти цей "камінець" довелось обкопувати його з усіх боків.
З такими труднощами "ексгумований" Gros Caillou став символом з одного боку, сили та наполегливості ліонців в подоланні труднощів, а з іншого – символом єднання центрального та периферійного Ліону.
Вид на Рону та Нове місто:
Знайомимось з місцевими Traboules. На відміну від Старого міста, трабУлі пагорба Круа-Рус використовувались, головним чином, ткачами і торговцями, для більш швидкого пересування між майстернями на пагорбі та крамницями у низині. Відіграли свою роль трабулі і під час Ліонського повстання проти податкової політики влади у 1831 р.
Найвідомішим є трабуль Cour des Voraces або "Будинок республіки". Його назва походить від групи робітників, що були активними революціонерами в 1848 році. Трабуль має монументальний східний фасад із шести поверхів.
Подвір'я тут, на відміну від Старого міста, величезні.
Наймоднішим вважається трабуль Passage Thiaffait в якому розташовано Village des créateurs. Це колишні ткацькі мануфактури, які тривалий час пустували. Згодом їх віддали у користування місцевим творцям. Так утворився Пасаж Тіаффе з крамницями, бутіками молодих дизайнерів та креативними кав'ярнями і барами.
Найтиповішим є трабуль La Cour du Moirage. Це двір бувшого монастиря Saint Charles des Feuillants, збудованого у 1619 році. Після ченців на цій території розміщувалась фабрика шовку. Саме тут винайшли техніку обробки тканини під назвою "moirage".
*moirage – "чарівна" тканина, що відбиває світло відповідно до кута зору і створює ілюзію мерехтливих та райдужних відблисків.
Зверніть увагу на вікна. В більшості будинків на схилах Круа-Рус на нижчих поверхах вікна великі й видовжені. Чим вище вгору, тим їх розмір менше.
Це робилось для того, щоб в нижні приміщення потрапляло більше сонячного світла і робітники могли працювати довше. А на вищих поверхах, зазвичай, розміщались житлові кімнати ткачів.
Візуалізація роботи та побуту ткачів звідси:
Мальовничий трабуль на rue Coustou після невеликих сходів відкриває вхід до великого та зеленого подвір'я.
А цей довгий відкритий трабуль об'єднує кілька подвір'їв та має цікаві мозаїчні елементи на стінах та підлозі.
До речі, про прогулянки містом. По-перше, я не знаю чому посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем Google з муніципалітетом Ліону, але ще дома з'ясувалось, що гугл карти не дозволяють будувати маршрути громадським транспортом. Тільки автомобілем або пішки. Тож схема метро та напрямки руху трамваїв/автобусів буде не зайвою.
По-друге, вже в місті зі мною посварився додаток "maps.me". Він навідріз відмовлявся знаходити мене у Ліоні. То ж довелося повернутися до старого дідівського способу орієнтування в просторі - карта, назва вулиці та номери будинків. Таке от самобутнє місто ))
Amphithéâtre des Trois Gaules. Галло-римський амфітеатр, званий також Амфітеатром Трьох Галій. Час його спорудження відомий приблизно, десь у 1 ст. до н.е. Свою назву амфітеатр отримав на честь трьох римських провінцій, які розташовувалися на території сучасної Франції.
Спочатку тут для нарад і вирішення різних питань збиралися представники галльських провінцій. Пізніше складали присягу легіонери, а у 2-му столітті влаштовувалися страти перших християнських мучеників.
Fresque végétale lumière. Стіна клініки Saint-Charles перебувала в стані перманентного розпису місцевими несвідомими елементами. Муніципалітет виділяв кошти на фарбування стіни, її знову розписували. Потім фарбували. І знову розписували. Здавалось, ця боротьба буде вічною.
Але фреска від студії CitéCréation вирішила проблему. Художня робота символізує присутність рослинності в щільному міському середовищі та екологічне бачення проблеми міського освітлення.
Maison aux 365 fenêtres або Maison Brunet. Побудований в 1824-1826 рр., величезний для тих часів будинок, займає цілий квартал. Maison Brunet присвячений головним цифрам року: він має 365 вікон (по кількості днів), 52 квартири (по кількості тижнів), 7 поверхів (по числу днів тижня) і 4 під’їзди (по кількості сезонів).
Види зі схилів Круа-Рус на річку Сону та пагорб Фурв’єр:
Трохи раніше це виглядало так (світлина звідси):
Таке собі "пугало" для грабіжників ))
Fresque des Lyonnais. Це ще один мурал в техниці trompe-l’œil, що зображує видатних людей, пов'язаних з Ліоном. У центрі уваги відомі особистості, що залишили свій слід в історії країни, діячі мистецтв та книжкові персонажі.
Робота над створенням фрески почалася наприкінці 20-го століття та урочисто завершилася в 2013 році.
Імператор Клавдій, що народився у Луґдунумі (тогочасному Ліоні):
Католицький священик Abbé Pierre, який протягом багатьох років визнавався найпопулярнішою людиною Франції, та французький футболіст Bernard Lacombe:
Брати Люм’єр – родоначальники кіно, які здійснили перший комерційний показ 28 грудня 1895 р. у паризькому "Гран-кафе":
Маленький Принц зі своїм творцем Антуаном де Сент-Екзюпері та французький лялькар Laurent Mourguet:
Легендарний шеф-кухар Paul Bocuse:
Володар трьох мішленівських зірок. Засновник найпрестижнішого міжнародного конкурсу високої кухні – Bocuse d'Or. Володар титулу "Шеф-кухар століття" на європейському та американському континентах. Нагороджений орденом Почесного легіону (найвища нагорода Франції).
Навіть збірний портрет туриста потрапив на фреску ))
Продовження тут:
Частина 6. Півострів, вечірнє місто та несподіване богослужіння
Частина 7. Свято Світла, студентські роботи та Сальвадор Далі
Частина 8. Аннесі - людина та пароплав місто і озеро в Верхній Савойї
