Париж – это город – праздник!
Париж очень многоликий и оригинальный, загадочно романтичный и модный. Он разный, исторический и современный, он прекрасен в любой эпохе! Это город любви и мечты! И никто больше в этом меня не переубедит. Там прикасаешься к вечной красоте и проносишься сквозь века. И уже не обращаешь внимание на местное население, на чистоту улиц, на страшненький метрополитен, все уходит на второй план, и ты наслаждаешься шедеврами архитектуры, живописи и скульптуры, улицами, бульварами, парками и музеями. В Париже каждый видит то, что он хочет видеть. В общем, Париж - это город праздник!
Вот и мне посчастливилось окунуться в его романтическую атмосферу на три незабываемых дня. Хотя, говорят, что Париж – это единственный в мире город, где не обязательно быть счастливым. Но, попав в его объятья, ты поневоле чувствуешь момент счастья, ибо прикасаешься к красоте вечности!
Обычно знакомство с Парижем начинают с центральной части города, с осмотра Триумфальной арки и Эйфелевой башни. А нам захотелось начать в обратном порядке, чтобы увидеть, как все начиналось…
Итак, день первый.
Остров Сите и Монмартр.
Ибо, кто не видел Монмартр, тот не видел Париж.
И нам, очень уж хотелось пройтись по улочкам, где жили и творили Сальвадор Дали, Пабло Пикассо, Ван Гог, Поль Гоген и многие другие знаменитости.
И мы отправились в самый колоритный квартал Парижа, который в 19 веке облюбовала вся творческая богема, на знаменитый холм Монмартр, что в переводе с французского означает «гора мучеников», который известен еще со времен Древнего Рима. Именно тогда здесь нашли гипс, из которого строили богатые храмы и дома, а первые христиане прятались в этих каменоломнях, среди которых был святой Дионисий, первый епископ Парижа, погибший смертью мученика. Отсюда и такое название. Высота холма 130 метров, и я поднялась туда на фуникулере, используя обычный билет на метро, а муж пробежался по ступенькам, и, как ни странно, прибыл туда первым. Выйдя из фуникулера, мне открылся потрясающий вид - с одной стороны смотровая площадка, и у моих ног лежал весь Париж!
А с другой, моему взору предстала величественная базилика Сакре Кер, что в переводе означает «святое сердце». Построена базилика из белого камня, который никогда не загрязняется и она вся сверкает своей белизной. Оказывается, холм Монмартр внутри полый (так как за много лет гипсовые каменоломни истощились) и базилика стоит на сваях, поэтому строилась долго, более 30 лет. Декор базилики интересный, такое вот сочетание готической строгости и византийской пышности.
Налюбовавшись базиликой, отправляемся гулять живописными улочками Монмартра, где до сих пор сохранилась неповторимая энергетика тех времен. Улочки змеятся, огибая площади, театры и кабаре, блошиный рынок, маленькие магазинчики и кондитерские – и все это Монмартр!
Монмартр
Площадь Тертр – это центр современного искусства. Здесь творят художники и вы имеете возможность заказать свой портрет в память о Париже, или картину с видами города. Все очень мило и даже страшно представить, что когда-то это было место казни, где работали палачи и стояли гильотины.
А на площади Марсель Эме находится необычная скульптура « Человек, проходящий сквозь стену», автором которой является известный актер Жан Маре. Посвятил он ее своему другу – писателю Марселю Эме, написавшему рассказ про человека, умеющего проходить сквозь стены.
А вот единственная сохранившаяся ветряная мельница.
Есть на Монмартре и площадь, названная в честь известной французской певицы Далиды. Она так и называется Dalida. Здесь же расположен и памятник певице. Она стала третьей девушкой, памятник которой установлен в Париже ( после Жанны Д Арк и Сары Бернар).
А вот самая новая достопримечательность Монмартра, которая находится рядом с площадью Аббес. Это Стена Любви, на которой написаны признания в любви почти на всех языках мира. Нашла я надписи и на русском, украинском и белорусском языках. Недаром же Париж – это город любви.
Стена Любви
А вот площадь Пигаль привлекательна тем, что на ней находится самое известное кабаре Мулен Руж. Она и раньше была центром «ночных бабочек», да и сейчас является неофициальной точкой их сбора. Красочнее здесь конечно в вечернее и ночное время, и можно посмотреть музей эротики и музей Сальвадора Дали.
Бульвар Клиши тоже имеет свою особенную значимость – именно здесь в 1814 году была поставлена точка русскими войсками в войне с Наполеоном. Но, говорят, что сейчас здесь очень много криминальных личностей и небезопасно.
И обязательно загляните в Вернисаж. Ах, Вернисаж, ах Вернисаж! Какой портрет, какой пейзаж! Галерея очень красивая, но у меня не оказалось ни одного фото, только видео.
Если у вас в запасе целый день, то лучше подняться на холм с утра, посмотреть базилику и всю панораму города, а затем просто спускаться вниз по маленьким, причудливым уютным улочкам, увитым плющом и виноградом, разглядывая все достопримечательности. Обязательно нужно посидеть в кафе за чашечкой кофе, представляя, что на этом же стуле сидел сам Сальвадор Дали, прогуляться по Вернисажу, заглянуть в музеи, а закончить прогулку вечером на площади Пигаль, чтобы посмотреть представление в кабаре Мулен Руж, расслабившись и наслаждаясь лучшим канканом в мире, с бокалом французского шампанского.
Что касается кафе, то просто выпить бокал вина у вас не получится, к нему непременно нужно заказать обед, ибо во Франции существует культура пития, и вино приносит наслаждение только вкупе с изысканным блюдом. Вот так вот! Но можно выпить чашечку кофе, хотя кофе, в отличие от вина, – явно не их напиток ( да простят мне французы, но не умеют они варить кофе).
Вообще, я сделала вывод, что Монмартр – это шарм и обаяние Парижа.
Если у вас в запасе нет целого дня, то можно прокатиться на туристическом автобусе, который курсирует от площади Пигаль до Mairie de 18me и обратно. Он делает остановки в самых интересных местах, где можно сделать красивые фото. У нас в запасе тоже не было целого дня, так как во второй половине мы запланировали поездку на остров Сите, где находится знаменитая Нотр Дам де Пари, что в переводе означает Собор Парижской Богоматери ( какой, какой матери? ) Парижской! Бого Матери!
Отправляемся на остров Сите.
В Париже мы все время передвигались на метро. Оно очень удобное, имеет несколько веток, пересаживаться можно несколько раз, не выходя из метрополитена. Если вышел через турникет, перепутав сторону, то увы, нужно использовать новый билет. Поэтому, внимательно смотрите, в каком направлении идет электричка. Билеты лучше покупать «карне», - это 10 билетов сразу за 14.90 евро, так дешевле. Карту метро мы взяли в отеле на рецепции бесплатно, и там же консультировались, как удобнее всего добираться до различных мест. Конечно же, нам хотелось поселиться в отеле в историческом центре Парижа, но цены там явно не для нашего кошелька, поэтому мы жили в отеле на окраине. Hotel «Campanile Paris Est –Pantin” по адресу: 62.64 Avenue Jean Lolive 3*. Отель так себе, ну на троечку с минусом, но у него были два больших преимущества: он был рядом со станцией метро и цена за ночь 70 евро двухместный номер. К номеру тоже были претензии, я его даже не запечатлела на фото, так как он был очень скромный, в ванной была разбита раковина, и не работал слив. Кондиционер был в рабочем состоянии, хотя и не был нужен. Завтраки, к слову сказать, были неплохие. Стандартный завтрак, как для Франции, так даже очень недурно, так как я во Франции в третий раз, и ранее было похуже. Но для меня отель – это несущественно, переночевать есть где, и ладно. Поэтому, уделять его описанию слишком много времени нет смысла. Были бы шикарные апартаменты, тогда, пожалуйста, можно разгуляться, а так…
На остров также добрались на метро, выйдя на станции «Cite».
Сите – это историческое сердце и колыбель Парижа, самый старый уцелевший остров на берегу Сены, с которого все начиналось. С городом его соединяют девять мостов, поэтому попасть на остров из любой части Парижа не составляет труда. Когда- то здесь жили люди, и размещалась королевская резиденция, а в настоящее время практически никто не живет, и осталось не более тридцати жилых домов.
Первый объект, который мы увидели - это Дворец Правосудия. Можно сказать, что это целый комплекс, который занимает почти половину острова и является как бы городом в городе. Дворец Правосудия – это наследник старого королевского дворца, являющийся символом великого наследия Наполеона, который создал юридическую систему Франции.
Частью большого Дворца Правосудия является Консьержи. Здание и сейчас представляет собой мрачноватое строение, а во времена французской революции оно было главной тюрьмой Франции. Именно в эту тюрьму заточили королеву Марию –Антуанетту, где она и находилась вплоть до своей казни. В 19 веке Консьержи перестроили, оставив некоторые залы аутентичными. Это камера пыток 11 века и часовая башня 14 века.
Ну и наконец – то мы увидели самый выдающийся шедевр и образец средневековой архитектуры Собор Парижской Богоматери.
Построен он был на месте бывшего римского храма. Первый камень заложили еще в 12 веке, а само строительство продолжалось более 200 лет. Этот Собор является главным храмом Франции и его духовной жизни. Все важнейшие события в жизни французов проходили в нем, здесь даже короновали Наполеона Бонапарта. А площадь, где расположен Собор, стала местом проведения различных ярмарок и праздников.
Собор завораживает, может быть под впечатлением знаменитого произведения Виктора Мари Гюго, а может быть, он действительно обладает чрезвычайной духовной силой и энергетикой. Уходить из Собора не хотелось, внутри он тоже завораживает, в общем, не зря я хотела его увидеть.
Еще одной достопримечательностью является так называемый Новый мост.
Почему он называется новый, я не совсем поняла, так как строить его начал еще Генрих III. Это единственный мост, который полностью пересекает остров.
Вот так, следуя нашему плану, мы провели первый день в Париже. Хотя полностью план мы не выполнили, так как у нас был запланирован ночной Париж и представление в Мулен Руж. Но мы так устали, что не соблазнились даже яркими огнями манящего Парижа. А чтобы не идти в Мулен Руж нашли отмазку, что билеты сильно подорожали. За это поставили себе на вид и объявили строгий выговор, не позволительно это, план не выполнять. Но на второй день нас ждал сверкающий Версаль и непревзойденный Лувр. И этот план не выполнить было уже нельзя. Поэтому, поехали в отель, конечно, прикупив бутылочку бургундского, первый день в Париже нужно было отметить. Отмечали долго, бутылочкой не обошлись, так как к нам присоединились наши друзья, которые ночной Париж уже видели, дворцы тоже, и им было совершенно все равно на наш план.
День второй. Дворцы Парижа.
Этот день мы решили посвятить наиболее значимым в истории Франции дворцам – сверкающему Версалю и непревзойденному Лувру.
До Версаля можно добраться на скоростном поезде RER, линия C. Выйти на остановке Versailles Rive Gauche, оттуда до дворцовых ворот 10 минут пешком.
Карта метрополитена
Поезд
Отправляемся в Версаль. И встречает нас на коне сам король Людовик XIV. 
Версаль - это дворцово –парковый комплекс, который входит в список ста чудес света и является наследием Юнеско. А первоначально это было просто помещичье угодье короля Людовика XIII (который в мушкетерах Дюма, а его женой была королева Анна Австрийская, которой мушкетеры доставили подвеску). А сам король жил в то время в Париже, в Лувре. В Лувре же родился и будущий король Франции Людовик XIV, получивший прозвище « король – солнце», сказавший сакраментальную фразу «государство – это я! ». Но с самого детства он не любил Париж, предпочитая загородные места. А после Фрондонского восстания, король стал опасаться жить в Лувре и принял решение строить новый дворец в пригороде Парижа Версале, на месте охотничьих угодий своего отца. Строительство началось в 1661 году. Для этого Король пригласил известных архитекторов Луи Лево и Франсуа Дорбе и живописца Шарля Лебрена, которые создали грандиозный дворец в стиле классицизма и считается, что по сей день, ему нет равных. А закончилось строительство уже при правлении его сына Людовика XV, а затем там жил и Людовик XVI. Версаль был главной королевской резиденцией Франции, вплоть до 1979 года. Потом во Франции начались бунты, королевская чета была вынуждена покинуть дворец и переехать в Париж. А затем грянула революция, в королевский дворец ворвались мятежники, король Людовик XVI и королева Мария – Антуанетта были схвачены, заточены в тюрьму и казнены. При этом королева была обезглавлена и брошена в общую могилу кладбища Святой Мадлены. Вот такая печальная история. 
Еще издалека в солнечном свете Версаль весь сверкает золотыми гранями. Дворец красивый, но мне показался пафосным, уж очень много золота одновременно. Во дворец огромная очередь, в три ряда змейкой, и это, как оказалось, было еще ничего, потому как при выходе из дворца, таких змеек было уже шесть. Поэтому советуем в Версаль приезжать как можно раньше. И конечно же, нужно запастись временем и терпением. По хорошему, на Версаль желательно выделить целый день, так как комплекс довольно таки большой и занимает площадь почти в тысячу гектар, включая сады. Состоит он из Шато (основной дворец), Большой Трианон, Малый Трианон( это особняк Марии – Антуанетты) и парка с садами. Естественно, все обойти даже за день невозможно, но можно взять напрокат велосипед ( 6 евро в час) или сесть на туристический транспорт (электромобиль), который там тоже курсирует. А мы воспользовались инструкцией самого Людовика XIV, ибо кто может посоветовать лучше, чем сам хозяин: « Выйдя из дворца через Мраморный двор, идите на площадку. На лестнице нужно остановиться, чтобы оценить партеры, водную гладь и фонтаны. Затем идти к фонтану Латоны и там сделать паузу, чтобы полюбоваться им, скульптурами на Королевской аллее, Аполлоном, каналом и затем надо повернуться, чтобы увидеть партер и дворец». 
Ну вот, примерно так мы и поступили, и протупили. Сначала мы пошли во дворец, а потом в сады к фонтанам. А фонтаны работают в садах по времени, и вначале нужно было идти в сады, а потом уже любоваться дворцом. Вот прикладываю фото расписания фонтанов. 
Есть фонтаны, работающие всего с 10 минутным перерывом, но они расположены «у черта на куличках» и не блещут красотой. Так что спланируйте свой маршрут так, чтобы полюбоваться фонтанами, а мы полюбовались ими только из окна дворца, потому как выйдя в сады, увидели, что фонтаны уже были выключены. Стоимость за вход в сады в дни когда работают фонтаны 9 евро ( мы были в воскресенье, это день когда фонтаны работают и вход платный), во все остальные дни вход бесплатный. Но мы то заплатили, а фонтанов не увидели, долбанные французы, все у них через одно место, ну если уж воскресенье, то включите вы их на весь день, вы же деньги за это берете, так нет, вход платный целый день, а фонтаны смотрите по времени). И еще один тупизм от французов – аудиогид во дворце тоже работает по дебильному – чтобы прослушать инструкцию, нажимаешь кнопку зала, где ты находишься. Так вот, кнопки на аудиогиде есть, а залы так пронумерованы, что учитывая огромное количество туристов, ты будешь полчаса бегать по залу, искать, где же этот номерок прилеплен. Стоимость дворца – 18 евро. Итого на весь день – 27 евро ( 18 дворец и 9 сады).
Во дворце много залов, спален и кабинетов. И каждый зал – это шедевр, показывающий, сколько сил, труда и средств сюда было вложено.
Зеркальная галерея считается сердцем Версальского дворца. По потолку можно изучить историю жизни Короля – солнца, там все в иллюстрациях сцен из его жизни. В галерее 357 зеркал и все в хрустале, серебре и позолоте. 
Королевская Капелла.
Здесь королевский алтарь окружен фигурами древнегреческих богов. 
Зал Венеры
Главная достопримечательность зала – статуя Людовика XIV. 
Спальня короля 
А спальня королевы Марии – Антуанетты была на реставрации и мы в этот зал не попали.
Налюбовавшись дворцом, мы пошли гулять в сады.
Сады, конечно уникальны. Масштабы парка настолько грандиозны, что воображение поражают. Чего там только нет, фонтаны и бассейны, статуи и скульптуры, большинство из которых, персонажи из греческой мифологии, которые были специально подобраны во имя прославления силы и могущества французского короля. 
Большой Трианон 
Фонтан Латоны 
Фонтан Аполлона
Фонтан Нептуна 
Нашли один работающий фонтан
Швейцарский пруд 
Если честно, то впечатления от Версаля не оправдали мои ожидания. Я думала, что увижу что-то потрясающе – грандиозное, не получилось, не мой размерчик. Слишком пафосно (это исключительно мое мнение, а я не такой уж знаток и ценитель искусства. ) Хотя сам император всея Руси Петр Первый побывав здесь, был очарован красотой комплекса и вернувшись в Петербург, решил создать в Петергофе свой дворцово – парковый ансамбль. Я в Петергофе не была, и сравнивать не могу, но вот те, кто были, утверждают, что Петергоф действительно красивее.
Налюбовавшись Версальским дворцом и нагулявшись в садах, отправляемся в не менее грандиозный музей Лувр. Стоимость вместе с экскурсоводом и наушниками 40 евро. Находится дворец в центре Парижа, на улице Риволи. Выйдя из метро на площади Согласия, вы через красивый сад Тюильри попадаете к перевернутой пирамиде. Это и есть вход в Лувр. 
Стиль фойе оригинальный и необычный, и на входе нас встречают две симпатичных кошки. 
Лувр считают самым знаменитым музеем планеты, гордостью Франции и символом Парижа. Экскурсовод нам поведала, что в Лувре 17 км протяженность всех залов. Да уж! Как же все посмотреть то? ! Ну я то хотела увидеть хотя бы два мировых шедевра – это знаменитую Мона Лизу и Венеру Милосскую. К Джоконде из-за китайцев пробраться было практически не реально, ну издалека увидели, конечно. А вообще, там 35 000 полотен, фресок, статуй, гравюр и т. д. и т. п. Поэтому с идеей посмотреть все, я рассталась мгновенно. Было уже 2 часа дня, а музей в 18.00 закрывается, и за 4 часа нужно было выбрать что же посмотреть? Выбирать не пришлось, спасибо за это экскурсоводу Анне – Мари, которая так виртуозно все распланировала, что за 2 часа показала нам все значимые шедевры Лувра. И у нас осталось еще 2 часа на самостоятельный осмотр. Самостоятельно мы посетили египетский зал и зал эпохи шумеров. На большее не хватило времени. Вот от Лувра я действительно в полном восторге! ! ! Вот это грандиозно! ! ! Если я когда – нибудь, буду в Париже, то Лувр посещу обязательно, при этом посвящу ему целый день, или два, или три. 
Особенно поразил меня зал скульптур. 
В Лувре собрана великолепная коллекция скульптур, начиная с античности и заканчивая современностью. Эти залы находятся в крыле Ришелье на двух нижних этажах. Как и остальные коллекции музея, залы скульптуры огромные и здесь хочется остаться на весь день, любуясь классическим пропорциями в исполнении неизвестных древних греков, строгой красотой романских распятий и работами Давида.
Ну как можно в камне так отобразить муки человеческие, где видно напряжение каждого мускула и нерва?
Ну и конечно же знаменитая Венера Милосская. Статуя надена в 1820 г. на острове Мелос, датируется 1 в. до н. э и представляет собой греческое эллиническое искусство. 
Знаменитая скульптура " Амур и Психея" Антонио Кановы
А это " Три грации" древнеримская статуя, датируемая 3 в. до н. э. 
В одном зале с Венерой Милосской находится уникальная скульптура — «Спящий Гермафродит». Ее легко можно пропустить, если устремиться в гущу самой большой толпы. Понятно, что все они стоят, чтобы взглянуть на «безрукую знаменитость», а вот прилегший отдохнуть «сверхчеловек» получает не полную порцию внимания. Но он, поверьте, этого больше чем заслуживает. 
А вот Ника Самофракийская 
И еще множество шедевров скульптуры 
Экскурсия закончилась и мы самостоятельно пошли в египетский зал.
Египет представлен не одним залом, а множеством помещений. Практически сорок пять веков истории этой страны.
Западному миру очень долго о Египте было известно лишь одно – в Египте есть пирамиды. В 1798 году, после Египетской компании Наполеона, историки получили доступ к этой стране и ее храмам. В 1826 году французский археолог Шампольон расшифровал древнеегипетские иероглифы, и в этом же году был создан отдел Египетских ценностей Лувра. Это бы первый в мире музей Египтологии.
В 19 веке археологи из Лувра проводили раскопки в Каире, и по всему Египту, благодаря чему сегодня в Париже представлены экспонаты с самых древних времен. 1-3 династии до прихода христианства. 
Есть здесь и чеканка
В общем, резюмирую: Лувр произвел на меня неизгладимое впечатление! Я конечно в восторге, но умом понимаю, что французы долгое время обвоворовывали весь мир и столько награбили, что собрали у себя чуть ли не треть мирового наследия. Радует лишь одно, что это мировое наследие общедоступно, и мы имеем возможность созерцать прекрасное, наслаждаясь красотой веков.
Если честно, хотели еще погулять в парке Тюильри, так как парк очень красивый, но мы уже настолько выбились из сил, созерцая прекрасное, что ноги уже отказывали. Пришлось, прихватив бутылочку бордо, ехать в отель. Ну, в отеле, понятное дело, отметили восприятие роскошной королевской жизни, и, посмотрев ночной Париж снова из окна своего отеля, попадали отдыхать. Завтра у нас был еще один день, в который мы хотели включить все остальные туристические объекты Парижа. Эх! Наивные мы...
День третий. Париж обзорный.
С утра начал накрапывать дождик, и мы решили это время посвятить галерее в торговом центре рядом с нашим отелем. Галерея как-то совсем не впечатлила, кроме вкусного багета, дождик к этому времени закончился, и мы поехали обозревать Париж. Доехали на метро до Триумфальной арки, и пошли смотреть Тур Эйфель. Очередь на подъемник была большая, драгоценное время терять не хотелось, и поэтому, просто запечатлев себя на Марсовом поле на фоне знаменитой башни, пошли гулять по Шан Зе Лизе. 
Это очень удобный маршрут, так как дорога идет вниз, и вы легко и свободно спускаетесь в самый центр Парижа, рассматривая дома и бульвары. Особенно мне пришлись по вкусу дома - утюги, которые выходят на разные улицы, очень оригинальное архитектурное решение. 
Конечно же нужно заглянуть в торговый дом Шанель и галерею Луи Виттон, чтобы прикупить настоящий французский парфюм и хотя бы примерить изысканную сумочку. 
Вот так мы и гуляли по Парыжу, и вышли на площадь Согласия, которая является центральной. Это одна из самых красивых площадей Парижа, носит имя Людовика XV и построена в стиле классицизма. Расположена она между Елисейскими полями и садом Тюильри. На площади находятся два 9 метровых фонтана, имитирующие фонтаны на площади св. Петра в Риме. Украшены фонтаны статуями мифических существ. 
Погуляли мы и в саду Тюильри. Сад Тюильри - это центральный сад Парижа. Площадь его чуть больше 25 гектар. Выглядит он строго и мрачновато, все как по линеечке стройными рядами. Я люблю что-то более живенькое. Но здесь можно просто отдохнуть от насыщенного парижского дня, наслаждаясь природой, ибо в отличии от парижских улиц, здесь на удивление тихо. 
Еще один сад Парижа мы не могли обойти своим вниманием. Это самый романтичный, самый красивый, самый парижский
Люксембургский сад. 
Появился Люксембургский сад в 17 веке, благодаря Марии Медичи. Она очень скучала по своей родной Италии и решила воспроизвести места, в которых жила в детстве. И начиная с момента открытия, этот сад стал самым излюбленным местом прогулок и отдыха парижан и гостей столицы. Отдохнуть можно, присев на особые стулья, похожие на шезлонги. 
А это фонтан Марии Медичи, напоминающий по форме итальянский грот, окруженный платанами. Здесь всегда очень многолюдно и в тени деревьев спрятано кафе, где можно насладиться вкуснейшими хрустящими круассанами. 
В саду расположен Люксембургский дворец, где заседает Сенат. Снаружи дворец очень красивый, выполнен в таком вот переходном стиле от ренессанса к барокко. Внутрь дворца попасть нам, к сожалению, не удалось, так как он открыт к общему посещению только один раз в году, в третье воскресенье сентября, а в остальные субботние дни открывается только по предварительному согласованию. 
Нельзя обойти вниманием и Парижский дом Инвалидов. 
Это комплекс, который стал приютом для ветеранов, вернувшихся с войны и инвалидов сражений. Приказал построить этот дом Людовик – солнце. А в наши дни на территории комплекса расположены музеи – Некрополь и Музей армии. Здесь же в крипте хранятся останки Наполеона Бонапарта. А сам дом инвалидов до сих пор является пристанищем для ветеранов второй мировой войны.
Ну и наконец-то мы дошли до Гранд – Опера. Это всемирно известный государственный оперный театр, являющийся центром театральной культуры Франции. 
Хотелось бы послушать оперу, но всего три дня в Париже, да и о билетах мы не позаботились заранее. В общем вторая двойка за путешествие, первую я поставила за прогул в Мулен Руж, вторую ставлю за прогул в Гранд Опера, ну и третью, наверное за то, что так и не увидела ночной Париж.
Ну и хочется хотя бы взглянуть на новый современный район Парижа Дефанс. Едем смотреть Ля Дефанс. Это место, которое, наверное, очень понравится любителям современной архитектуры. Местные называют его парижским Манхеттеном. Здесь расположены все деловые центры столицы, здания выполнены в стиле модерн. 
А раньше на этом холме располагались только ветряные мельницы. И вот Шарлю де Голлю приходит в голову мысль построить на этом холме современный район, дабы разгрузить центр города от бесконечных пробок. Если честно, я как- то с современной архитектурой не очень, мне больше по душе многовековая старина, поэтому особо район меня не впечатлил.
Ну вот, наше турне по Парижу подошло к концу и мы уезжаем в маленький городок Метц, где запланирована ночевка. Городок камерный и очень по французски изыскано красивый, а в сиянии ночных огней просто заворожил. 
Идем гулять в город, и везде белые люди, оказывается во Франции есть французы!
К вопросу, что привезти из Франции? У нас традиционно французское вино и сыр, но сыр мы весь съедаем во Франции, единственное до дома довозим Comt, нам он очень нравится и не имеет специфического запаха. Вот эти вина продегустированы, их советую.
А в Париж я еще обязательно вернусь, уж очень много осталось не познанного, не увиденного и не услышанного. Спасибо тебе Париж за шарм и обаяние, красивейшую архитектуру и роскошь дворцов, за вкусняшки и гостеприимство, за атмосферу любви и ощущение праздника!
Париж – це місто – свято!
Париж дуже багатоликий і оригінальний, загадково романтичний і модний. Він різний, історичний та сучасний, він прекрасний у будь-якій епосі! Це місто кохання та мрії! І ніхто більше в цьому мене не переконає. Там торкаєшся вічної краси і проносишся крізь століття. І вже не звертаєш увагу на місцеве населення, на чистоту вулиць, на страшненький метрополітен, все йде на другий план, і ти насолоджуєшся шедеврами архітектури, живопису та скульптури, вулицями, бульварами, парками та музеями. У Парижі кожен бачить те, що він хоче бачити. Загалом Париж – це місто свято!
Ось і мені пощастило поринути в його романтичну атмосферу на три незабутні дні. Хоча, кажуть, що Париж – це єдине у світі місто, де не обов'язково бути щасливим. Але, потрапивши в його обійми, ти мимоволі відчуваєш момент щастя, бо торкаєшся краси вічності!
Зазвичай знайомство з Парижем починають із центральної частини міста, з огляду Тріумфальної арки та Ейфелевої вежі. А нам захотілося розпочати у зворотному порядку, щоб побачити, як усе починалося…
Отже, день перший.
Острів Сіте та Монмартр.
Бо хто не бачив Монмартр, той не бачив Парижа.
І нам, дуже вже хотілося пройтися вуличками, де жили і творили Сальвадор Далі, Пабло Пікассо, Ван Гог, Поль Гоген та багато інших знаменитостей.
І ми вирушили до найколоритнішого кварталу Парижа, який у 19 столітті облюбувала вся творча богема, на знаменитий пагорб Монмартр, що в перекладі з французької означає «гора мучеників» , який відомий ще з часів Стародавнього Риму. Саме тоді тут знайшли гіпс, з якого будували багаті храми та будинки, а перші християни ховалися у цих каменоломнях, серед яких був святий Діонісій, перший єпископ Парижа, який загинув смертю мученика.
Звідси й така назва. Висота пагорба 130 метрів, і я піднялася туди на фунікулері, використовуючи звичайний квиток на метро, а чоловік пробігся сходами, і, як не дивно, прибув туди першим. Вийшовши з фунікулера, мені відкрився приголомшливий вигляд - з одного боку оглядовий майданчик, і біля моїх ніг лежав весь Париж!
А з іншого, на мій погляд постала велична базиліка Сакре Кер, що в перекладі означає «святе серце». Побудовано базиліку з білого каменю, який ніколи не забруднюється і вона вся виблискує своєю білизною. Виявляється, пагорб Монмартр всередині порожнистий (оскільки за багато років гіпсові каменоломні виснажилися) і базиліка стоїть на палях, тому будувалася довго, понад 30 років. Декор базиліки цікавий, таке ось поєднання готичної строгості та візантійської пишноти.
Намилувавшись базилікою, вирушаємо гуляти мальовничими вуличками Монмартру, де досі збереглася неповторна енергетика тих часів. Вулички зміяться, огинаючи площі, театри та кабарі, блошиний ринок, маленькі магазинчики та кондитерські – і все це Монмартр!
Монмартр
Площа Тертр – це центр сучасного мистецтва. Тут творять художники і ви маєте можливість замовити свій портрет на згадку про Париж, або картину з видами міста. Все дуже мило і навіть страшно уявити, що колись це було місце страти, де працювали кати та стояли гільйотини.
А на площі Марсель Еме знаходиться незвичайна скульптура «Людина, яка проходить крізь стіну», автором якої є відомий актор Жан Маре. Присвятив він її своєму другові – письменнику Марселю Еме, який написав розповідь про людину, яка вміє проходити крізь стіни.
А ось єдиний вітряний млин, що зберігся.
Є на Монмартрі та площа, названа на честь відомої французької співачки Даліди. Вона так і називається Dalida. Тут же розташований і пам'ятник співачці. Вона стала третьою дівчиною, пам'ятник якої встановлено в Парижі (після Жанни Д Арк та Сари Бернар).
А ось найновіша пам'ятка Монмартру, яка знаходиться поряд з площею Аббес. Це Стіна Любові, на якій написані освідчення в коханні майже всіма мовами світу.
Знайшла я написи і російською, українською та білоруською мовами. Недарма ж Париж – це місто кохання.
Стіна Любові
А ось площа Пігаль приваблива тим, що на ній знаходиться найвідоміше кабаре Мулен Руж. Вона і раніше була центром «нічних метеликів», та й зараз є неофіційною точкою їхнього збору. Найкрасивіше тут звичайно у вечірній та нічний час, і можна подивитися музей еротики та музей Сальвадора Далі.
Бульвар Кліші теж має свою особливу значущість – саме тут у 1814 році було поставлено крапку російськими військами у війні з Наполеоном. Але кажуть, що зараз тут дуже багато кримінальних особистостей і небезпечно.
І обов'язково загляньте в Вернісаж. Ах, Вернісаж, ах Вернісаж! Який портрет, який краєвид!
Галерея дуже гарна, але у мене не виявилося жодного фото, лише відео.
Якщо у вас в запасі цілий день, то краще піднятися на пагорб зранку, подивитися базиліку і всю панораму міста, а потім просто спускатися вниз по маленьких, химерних затишних вуличках, повитих плющем і виноградом, розглядаючи всі визначні пам'ятки. Обов'язково треба посидіти в кафе за філіжанкою кави, уявляючи, що на цьому ж стільці сидів сам Сальвадор Далі, прогулятися Вернісажем, заглянути в музеї, а закінчити прогулянку ввечері на площі Пігаль, щоб подивитися виставу в кабарі Мулен Руж, розслабившись і насолоджуючись кращим каном у світі, з келихом французького шампанського.
Що стосується кафе, то просто випити келих вина у вас не вийде, до нього неодмінно потрібно замовити обід, бо у Франції існує культура пиття, і вино приносить насолоду тільки разом з вишуканою стравою. Ось так! Але можна випити чашку кави, хоча кава, на відміну від вина, – явно не їхній напій (нехай вибачать мені французи, але не вміють вони варити каву).
Взагалі, я зробила висновок, що Монмартр – це шарм і привабливість Парижа.
Якщо у вас в запасі немає цілого дня, то можна покататися на туристичному автобусі, який курсує від площі Пігаль до Mairie de 18me і назад. Він робить зупинки у найцікавіших місцях, де можна зробити гарні фото. У нас в запасі теж не було цілого дня, тому що в другій половині ми запланували поїздку на острів Сіті, де знаходиться знаменита Нотр Дам де Парі, що в перекладі означає Собор Паризької Богоматері (який, якій матері? ) Паризькій! Бого Матері!
Відправляємось на острів Сіті.
У Парижі ми весь час пересувалися на метро. Воно дуже зручне, має кілька гілок, пересідати можна кілька разів, не виходячи з метрополітену. Якщо вийшов через турнікет, переплутавши бік, то, на жаль, потрібно використати новий квиток. Тому уважно дивіться, в якому напрямку йде електричка. Квитки краще купувати «карні», – це 10 квитків одразу за 14.90 євро, так дешевші. Карту метро ми взяли в готелі на рецепції безкоштовно, і там же консультувалися, як найзручніше добиратися до різних місць. Звичайно ж, нам хотілося оселитися в готелі в історичному центрі Парижа, але ціни там явно не для нашого гаманця, тому ми жили на околиці. Hotel Campanile Paris Est – Pantin за адресою: 62.64 Avenue Jean Lolive 3*. Готель так собі, ну на трієчку з мінусом, але у нього були дві великі переваги: він був поряд зі станцією метро та ціна за ніч 70 євро двомісний номер.
До номера теж були претензії, я його навіть не зняла на фото, так як він був дуже скромний, у ванній була розбита раковина, і не працював слив. Кондиціонер був у робочому стані, хоч і не був потрібен. Сніданки, до речі, були непогані. Стандартний сніданок, як для Франції, так навіть дуже непогано, тому що я у Франції втретє, і раніше було гірше. Але для мене готель – це несуттєво, переночувати є де, та гаразд. Тому приділяти його опису занадто багато часу немає сенсу. Були б розкішні апартаменти, тоді, будь ласка, можна розгулятися, а так…
На острів також дісталися метро, вийшовши на станції «Cite».
Сіте - це історичне серце і колиска Парижа, найстаріший вцілілий острів на березі Сени, з якого все починалося. З містом його з'єднують дев'ять мостів, тому потрапити на острів з будь-якої частини Парижа не важко.
Колись тут жили люди, і розміщувалася королівська резиденція, а нині практично ніхто не живе, і залишилося не більше як тридцять житлових будинків.
Перший об'єкт, який ми побачили - це Палац Правосуддя. Можна сказати, що це цілий комплекс, який займає майже половину острова і є містом у місті. Палац Правосуддя – це спадкоємець старого королівського палацу, що є символом великої спадщини Наполеона, який створив юридичну систему Франції.
Частиною великого Палацу Правосуддя є Консьєржі. Будівля і зараз є похмурою будовою, а за часів французької революції вона була головною в'язницею Франції. Саме в цю в'язницю ув'язнили королеву Марію-Антуанетту, де вона і знаходилася аж до своєї страти. У 19 столітті Консьєржі перебудували, залишивши деякі зали автентичними.
Це камера катувань 11 століття та годинникова вежа 14 століття.
Ну і нарешті – ми побачили найвидатніший шедевр і зразок середньовічної архітектури Собор Паризької Богоматері.
Побудований він був на місці колишнього римського храму. Перший камінь заклали ще у 12 столітті, а саме будівництво тривало понад 200 років. Цей Собор є головним храмом Франції та його духовного життя. Усі найважливіші події у житті французів відбувалися у ньому, тут навіть коронували Наполеона Бонапарта. А площа, де розташований Собор, стала місцем проведення різноманітних ярмарків та свят.
Собор зачаровує, може бути під враженням знаменитого твору Віктора Марі Гюго, а може, він справді має надзвичайну духовну силу та енергетику. Іти з Собору не хотілося, всередині він теж зачаровує, загалом, недаремно я хотіла його побачити.
Ще однією визначною пам'яткою є так званий Новий міст.
Чому він називається новим, я не зовсім зрозуміла, бо будувати його почав ще Генріх III. Це єдиний міст, який повністю перетинає острів.
От так, слідуючи нашому плану, ми провели перший день у Парижі. Хоча повністю плану ми не виконали, тому що у нас був запланований нічний Париж і вистава в Мулен Руж.
Але ми так втомилися, що не спокусилися навіть яскравими вогнями Парижа. А щоб не йти в Мулен Руж знайшли відмазку, що квитки сильно подорожчали. За це поставили собі на вигляд і оголосили сувору догану, не дозволено це, план не виконувати. Але на другий день на нас чекав блискучий Версаль і неперевершений Лувр. І цей план не виконати вже не можна. Тому, поїхали в готель, звичайно, прикупивши пляшечку бургундського, перший день у Парижі треба було відзначити. Відзначали довго, пляшкою не обійшлися, бо до нас приєдналися наші друзі, які нічний Париж уже бачили, палаци теж, і їм було все одно на наш план.
День другий. Палац Парижа.
Цей день ми вирішили присвятити найвизначнішим в історії Франції палацам – блискучому Версалюі неперевершеному Лувру.
До Версаля можна дістатися швидкісним поїздом RER, лінія C.
А після Фрондонського повстання король став побоюватися жити в Луврі і вирішив будувати новий палац у передмісті Парижа Версалі, на місці мисливських угідь свого батька. Будівництво розпочалося у 1661 році. Для цього Король запросив відомих архітекторів Луї Лево та Франсуа Дорбе та живописця Шарля Лебрена, які створили грандіозний палац у стилі класицизму та вважається, що до цього дня йому немає рівних. А закінчилося будівництво вже за правління його сина Людовіка XV, а потім там жив і Людовік XVI. Версаль був головною королівською резиденцією Франції, аж до 1979 року. Потім у Франції почалися бунти, королівська пара була змушена залишити палац і переїхати до Парижа. А потім вибухнула революція, до королівського палацу увірвалися бунтівники, король Людовик XVI і королева Марія – Антуанетта були схоплені, ув'язнені і страчені.
При цьому королева була обезголовлена і кинута у загальну могилу цвинтаря Святої Мадлени. Ось така сумна історія.
Ще здалеку в сонячному світлі Версаль весь сяє золотими гранями. Палац гарний, але мені здався пафосним, дуже багато золота одночасно. У палац величезна черга, в три ряди змійкою, і це, як виявилося, було ще нічого, бо при виході з палацу таких змій було вже шість. Тому радимо у Версаль приїжджати якомога раніше. І, звичайно ж, потрібно запастися часом і терпінням. На хороший, на Версаль бажано виділити цілий день, тому що комплекс досить великий і займає площу майже в тисячу гектар, включаючи сади. Складається він з Шато (основний палац), Великий Тріанон, Малий Тріанон (це особняк Марії - Антуанетти) та парку з садами.
Звичайно, все обійти навіть за день неможливо, але можна взяти напрокат велосипед (6 євро на годину) або сісти на туристичний транспорт (електромобіль), який теж курсує. А ми скористалися інструкцією самого Людовіка XIV, бо хтось може порадити краще, ніж сам господар: «Вийшовши з палацу через Мармуровий двір, йдіть на майданчик. На сходах потрібно зупинитися, щоб оцінити партери, водну гладь та фонтани. Потім йти до фонтану Латони і зробити паузу, щоб помилуватися ним, скульптурами на Королівській алеї, Аполлоном, каналом і потім треба повернутися, щоб побачити партер і палац».
Ну от, приблизно так ми і вчинили, і протупили. Спочатку ми пішли до палацу, а потім у сади до фонтанів. А фонтани працюють у садах за часом, і спочатку треба було йти в сади, а потім уже милуватися палацом. Ось прикладаю фото розкладу фонтанів. 
Є фонтани, що працюють лише з 10 хвилинною перервою, але вони розташовані «у біса на паличках» і не блищать красою. Так що сплануйте свій маршрут так, щоб помилуватися фонтанами, а ми помилувалися ними тільки з вікна палацу, тому що, вийшовши в сади, побачили, що фонтани вже були вимкнені. Вартість за вхід у сади у дні коли працюють фонтани 9 євро ( ми були в неділю, це день коли фонтани працюють та вхід платний), у решту днів вхід безкоштовний. Але ми то заплатили, а фонтанів не побачили, довбані французи, всі у них через одне місце, ну якщо вже неділя, то увімкніть ви їх на весь день, ви ж гроші за це берете, так ні, вхід платний цілий день, а фонтани дивіться за часом). І ще один тупізм від французів – аудіогід у палаці теж працює по дебільному – щоби прослухати інструкцію, натискаєш кнопку залу, де ти перебуваєш.
Так ось, кнопки на аудіогід є, а зали так пронумеровані, що враховуючи величезну кількість туристів, ти будеш півгодини бігати по залі, шукати, де ж цей номерок приліплений. Вартість палацу – 18 євро. Разом на весь день - 27 євро (18 палац та 9 сади).
У палаці багато залів, спалень та кабінетів. І кожен зал – це шедевр, який показує, скільки сил, праці та засобів сюди було вкладено.
Дзеркальна галерея вважається серцем Версальського палацу. Стелею можна вивчити історію життя Короля - сонця, там все в ілюстраціях сцен з його життя. У галереї 357 дзеркал і все в кришталі, сріблі та позолоті.
Королівська Капела.
Тут королівський вівтар оточений постатями давньогрецьких богів.
Зала Венери
Головна визначна пам'ятка зали – статуя Людовіка XIV.
Спальня короля 
А спальня королеви Марії – Антуанетти була на реставрації, і ми до цієї зали не потрапили.
Намилувавшись палацом, ми пішли гуляти до садів.
Сади, звичайно, унікальні. Масштаби парку настільки грандіозні, що уяву вражають. Чого там тільки немає, фонтани та басейни, статуї та скульптури, більшість з яких, персонажі з грецької міфології, які були спеціально підібрані в ім'я прославлення сили та могутності французького короля.
Великий Тріанон
Фонтан Латони
Фонтан АполлонаФонтан Нептуна
Знайшли один працюючий фонтан
Швейцарський ставок
Якщо чесно, то враження від Версаля не виправдали мої очікування. Я думала, що побачу щось приголомшливо - грандіозне, не вийшло, не мій розмір. Занадто пафосно (це виключно моя думка, а я не такий вже знавець і поціновувач мистецтва. ) Хоча сам імператор всієї Русі Петро Перший побувавши тут, був зачарований красою комплексу і повернувшись до Петербурга, вирішив створити в Петергофі свій палацово-парковий ансамбль. Я в Петергофі не була, і порівнювати не можу, але ті, хто були, стверджують, що Петергоф справді гарніший.
Намилувавшись Версальським палацом і нагулявшись у садах, вирушаємо в не менш грандіозний музей Лувр. Вартість разом з екскурсоводом та навушниками 40 євро. Знаходиться палац у центрі Парижа, що на вулиці Ріволі. Вийшовши з метро на площі Згоди, ви через гарний сад Тюїльрі потрапляєте до перевернутої піраміди. Це і є вхід до Лувру.
Стиль фойє оригінальний і незвичайний, і на вході нас зустрічають дві симпатичні кішки.
Луврвважають найзнаменитішим музеєм планети, гордістю Франції та символом Парижа. Екскурсовод нам розповіла, що у Луврі 17 км протяжність усіх залів. Що ж! Як же все подивитися? ! Ну я то хотіла побачити хоча б два світові шедеври – це знамениту Мона Лізу та Венеру Мілоську. До Джоконде через китайців пробратися було практично не реально, ну здалеку побачили, звичайно. А взагалі, там 35 000 полотен, фресок, статуй, гравюр тощо тощо. Тому з ідеєю подивитися все, я розлучилася миттєво. Було вже 2 години дня, а музей о 18.00 закривається, і за 4 години потрібно було вибрати, що ж подивитися? Вибирати не довелося, дякую за це екскурсоводу Ганні - Марі, яка так віртуозно все розпланувала, що за 2 години показала нам усі значущі шедеври Лувру.
І в нас залишилося ще дві години на самостійний огляд. Самостійно ми відвідали єгипетський зал та зал епохи шумерів. На більше не вистачило часу. Ось від Лувру я справді в повному захваті! Ось це грандіозно! Якщо я коли-небудь, буду в Парижі, то Лувр відвідаю обов'язково, при цьому присвячу йому цілий день, або два, або три.
Особливо вразив мене зал скульптур. У Луврі зібрана чудова колекція скульптур, починаючи з античності і закінчуючи сучасністю. Ці зали знаходяться у крилі Рішельє на двох нижніх поверхах. Як і інші колекції музею, зали скульптури величезні і хочеться залишитися на весь день, милуючись класичними пропорціями у виконанні невідомих древніх греків, суворою красою романських розп'яття і роботами Давида.
Ну як можна в камені так відобразити муки людські, де видно напругу кожного м'яза і нерва?
Ну і звичайно ж знаменита Венера Мілоська. Статуя наділена у 1820 р. на острові Мелос, датується 1 ст. до зв. е. і є грецьке еллінічне мистецтво.
Знаменита скульптура "Амур і Психея" Антоніо Канови
А це "Три грації" давньоримська статуя, датована 3 ст. до зв. е.
В одному залі з Венерою Мілоською знаходиться унікальна скульптура — «Сплячий Гермафродит». Її легко можна пропустити, якщо кинутися в гущу найбільшого натовпу. Зрозуміло, що всі вони стоять, щоб поглянути на «безруку знаменитість», а ось прилеглий відпочити «надлюдина» отримує неповну порцію уваги. Але він, повірте, цього більше ніж заслуговує. 
Є тут і карбування
Загалом, резюмую: Лувр справив на мене незабутнє враження! Я звичайно в захваті, але розумом розумію, що французи довгий час обкрадали весь світ і стільки награбували, що зібрали в себе мало не третину світової спадщини. Тішить лише одне, що ця світова спадщина є загальнодоступною, і ми маємо можливість споглядати прекрасне, насолоджуючись красою віків.
Якщо чесно, хотіли ще погуляти в парку Тюїльрі, бо парк дуже гарний, але ми вже настільки вибилися з сил, споглядаючи прекрасне, що ноги вже відмовляли. Довелося, прихопивши пляшку бордо, їхати до готелю.
Ну, в готелі, ясна річ, відзначили сприйняття розкішного королівського життя, і, подивившись нічний Париж знову з вікна свого готелю, попадали відпочивати. Завтра у нас був ще один день, коли ми хотіли включити всі інші туристичні об'єкти Парижа. Ех! Наївні ми...
День третій. Париж оглядовий.
З ранку почав накрапувати дощик, і ми вирішили цей час присвятити галереї в торговому центрі поряд з нашим готелем. Галерея якось зовсім не вразила, крім смачного багету, дощ до цього часу закінчився, і ми поїхали оглядати Париж. Доїхали на метро до Тріумфальної арки і пішли дивитися Тур Ейфель. Черга на підйомник була велика, дорогоцінний час втрачати не хотілося, і тому, просто зафіксувавши себе на Марсовому полі на тлі знаменитої вежі, пішли гуляти Шан Зе Лізі.
Це дуже зручний маршрут, тому що дорога йде вниз, і ви легко і вільно спускаєтеся в центр Парижа, розглядаючи будинки і бульвари. Особливо мені припали до смаку будинки - праски, які виходять на різні вулиці, дуже оригінальне архітектурне рішення.
Звичайно ж потрібно заглянути в торговий будинок Шанель та галерею Луї Віттон, щоб прикупити справжній французький парфум і хоча б приміряти вишукану сумочку.
Ось так ми й гуляли Парижем, і ¦вийшли на площу Згоди, яка є центральною. Це одна з найкрасивіших площ Парижа, що носить ім'я Людовіка XV і побудована в стилі класицизму. Розташована вона між Єлисейськими полями та садом Тюїльрі. На площі знаходяться два 9 метрових фонтани, що імітують фонтани на площі св. Петра у Римі. Оздоблені фонтани статуями міфічних істот.
Погуляли ми і в саду Тюїльрі. Сад Тюїльрі - це центральний сад Парижа. Площа його трохи більше ніж 25 гектарів. Виглядає він суворо і похмуро, все як по лінійці стрункими рядами. Я люблю щось живіше. Але тут можна просто відпочити від насиченого паризького дня, насолоджуючись природою, бо на відміну від паризьких вулиць, тут на диво тихо.
Ще один садок Парижа ми не могли обійти своєю увагою. Це найромантичніший, найкрасивіший, найпаризькій
Люксембурзький сад.
З'явився Люксембурзький сад у 17 столітті, завдяки Марії Медічі. Вона дуже сумувала за своєю рідною Італією і вирішила відтворити місця, де жила в дитинстві. І починаючи з моменту відкриття, цей сад став найулюбленішим місцем прогулянок та відпочинку парижан та гостей столиці.
Відпочити можна, присівши на спеціальні стільці, схожі на шезлонги.
А це фонтан Марії Медічі, що нагадує за формою італійський грот, оточений платанами. Тут завжди дуже багатолюдно і в тіні дерев заховано кафе, де можна насолодитися найсмачнішими хрусткими круасанами.
У саду розташований Люксембурзький палац, де засідає Сенат. Зовні палац дуже гарний, виконаний у такому перехідному стилі від ренесансу до бароко. Всередину палацу потрапити нам, на жаль, не вдалося, тому що він відкритий до загального відвідування лише один раз на рік, третьої неділі вересня, а в решту суботніх днів відкривається тільки за попереднім погодженням.
Не можна залишити без уваги і Паризький будинок Інвалідів.
Це комплекс, який став притулком для ветеранів, які повернулися з війни та інвалідів битв. Наказав побудувати цей будинок Людовік – сонце. А в наші дні на території комплексу розташовані музеї – Некрополь та Музей армії. Тут же у крипті зберігаються останки Наполеона Бонапарта. А сам будинок інвалідів і досі є притулком для ветеранів Другої світової війни.
Ну і нарешті ми дійшли до Гранд – Опера. Це всесвітньо відомий державний оперний театр, який є центром театральної культури Франції.
Хотілося б послухати оперу, але лише три дні в Парижі, та й про квитки ми не подбали заздалегідь. Загалом друга двійка за подорож, першу я поставила за прогул у Мулен Руж, другу ставлю за прогул у Гранд Опера, та й третю, мабуть за те, що так і не побачила нічний Париж.
Ну і хочеться хоча б подивитись на новий сучасний район Парижа Дефанс. Їдемо дивитися Ля Дефанс. Це місце, яке напевно дуже сподобається любителям сучасної архітектури. Місцеві називають його паризьким Манхеттеном. Тут розташовані всі ділові центри столиці, будинки виконані у стилі модерн.
А раніше на цьому пагорбі розташовувалися лише вітряки. І ось Шарлю де Голлю спадає на думку побудувати на цьому пагорбі сучасний район, щоб розвантажити центр міста від нескінченних пробок. Якщо чесно, я якось із сучасною архітектурою не дуже, мені більше до вподоби багатовікова старовина, тому особливо район мене не вразив.
Ну ось, наше турне Парижем добігло кінця і ми їдемо в маленьке містечко Метц, де запланована ночівля. Містечко камерне і дуже по-французьки вишукано гарне, а в сяйві нічних вогнів просто заворожило. 
¦Йдемо гуляти в місто, і скрізь білі люди, виявляється у Франції є французи!
До питання, що привезти з Франції? У нас традиційно французьке вино та сир, але сир ми весь з'їдаємо у Франції, єдине до дому довозимо Comt, нам він дуже подобається і не має специфічного запаху. Ось ці вина продегустовані, їх раджу.
А в Париж я ще обов'язково повернуся, вже дуже багато залишилося не пізнаного, не побаченого і не почутого. Спасибі тобі Париж за шарм та чарівність, найкрасивішу архітектуру та розкіш палаців, за смакоти та гостинність, за атмосферу кохання та відчуття свята!
