Привет.
А почему я до сих пор не рассказал вам о своём путешествии в Англию? Как будто бы там не было приключений и уроков жизни…
Исправляюсь! Садитесь поудобнее, и… Читайте или слушайте новый рассказ…
Началом моего путешествия в Великую Британию можно считать 2015-й год, когда я первый раз захотел этот кусочек Европы, и подал документы на срочное получение визы, заплатив положенные 150 фунтов (что-то около 1.000 руб. ), и так же срочно, через 4 дня получил отказ. Понятное дело - денежки мои возвращать английское посольство не собиралось, но зато меня обрадовали – я ещё раз могу подать срочную визу, всего лишь за те же 150 фунтов.
- Сколько раз я могу подавать документы в течении месяца? – адресовал свой вопрос визовому консультанту.
- Да сколько угодно, главное – оплачивайте, - ответили мне.
- Сколько раз вы сможете отказать мне в визе?
- Столько же, сколько раз вы подали документы.
- Хрен вам, коммерсанты, парировал я, - подумав про очень выгодный бизнес с их стороны…
Вообще, если поедете в Англию, помните: в этой стране невероятно любят большие и малые деньги; с вас их будут при каждом удобном случае взимать, и кармашки надо держать на замочке, иначе опустеют они в два счёта. У меня было несколько таких « ограблений» , но обо всём по-порядку…
Получить визу в Англию очень сложно. Необходимо собрать множество документов о наличии собственного имущества и различные выписки с банковских счетов. Боятся там только одного – что вы, иммигрируете, и сядете им на шею, попросив политического убежища. Но я преодолел эту запуганную систему, и ровно через год, осенью 2016-го, подойдя более ответственно к подготовке документов, выполнил качественно все визовые условия; наградой мне был пропуск в страну туманов на 6 месяцев.
Ура!
Я сразу поехал в Англию.
По пути в Английское Королевство мне пришлось залететь в Прагу.
« Что интересного есть в Праге? » вопрошал инстаграммовский аккаунт: и максимально привлекательный ответ был от Иры – « самое вкусное в мире пиво» . Я уже было решил отведать рекомендованный хмельной напиток, но… ангел-хранитель меня совершенно неожиданно остановил, и как потом выяснилось – абсолютно правильно, ибо, если бы! . . то тогда бы!. .
Если вкратце, Англия меня наградила как самыми положительными, так и категорически отрицательными впечатлениями, которые я рассматриваю, как жизненные уроки, ну а если вы прочитаете эту статью до конца, то навряд ли повторите мои ошибки, и сэкономите несколько сот, а то я тысяч евро...
Приземлившись в Английском аэропорту Гатвик, я сразу же направился в агентство по аренде автомобилей, где меня должен был ожидать комфортабельный Ford Mondeo, забронированный и проплаченный ещё в России. Было практически 12 ночи, меня встретили с улыбкой (как в дальнейшем выяснилось – она была искусственно натянутой, и со временем вообще исчезла), и начался у нас продолжительный диалог непонимания. Почему так? Я не знаю. Хотя знаю. Несмотря на то что у меня были подписаны все договора с российским представителем арендодателя, менеджер в офисе совсем не собирался отдавать авто на заранее оговорённых условиях. Он хотел, чтобы я переподписал договор с иными суммами, значительно бОльшими, чем сообщалось раньше.
- Но у меня же есть договор! – парировал я, показывая свои бумаги.
- Можете их разорвать и выкинуть, сегодня они не действительны! – в ответ слышал я.
Потом подошли в офис ещё несколько работников сервиса, и я почему-то подумал, что меня сейчас пришибут. Видимо, за 30 минут нашего общения, я реально достал сотрудников, как в-общем-то, и они меня. Но вариантов не было, и я прекрасно это понимал…
Один. В чужой стране. На окраине города. Ночью…
Автомобиль мне в этот момент был жизненно необходим и не только как средство передвижения. По-крайней мере, на нём я мог добраться в безопасное место, а здесь...
В-общем, попробовав все методы отстаивания своих интересов; как юридические, так и человеческие, я проиграл. Потому что, « либо бери авто на наших условиях, либо уходи» было похоже на какое-то вымогательство.
Мне выдали Ford C-Max. Конечно, не тот, что я бронировал, но зато новенький, просторный, оснащённый всем нужным мне оборудованием. Я был типа доволен, и мы начали обход автомобиля с занесением в протокол всех царапинок на кузове.
Ребята, если вы берёте авто на прокат, осматривайте его очень тщательно, и желательно снимая его на видео со всех сторон, ибо финансовые потери можете получить катастрофические. У меня при осмотре была ночь, и я не заметил одной неприметной вмятины на двери заднего багажника, но зато когда на следующее утро после пробуждения в отеле я обошёл авто, неисправность была найдена. Ужас! Что делать? У меня даже была идея заехать на местный сервис, чтобы выровнять эту маленькую неровность, но она так и осталась невоплощённой в реальность идеей. В результате, эта мелочь не повлияла при сдаче авто на удорожание, но зато повлияло кое-что другое…
НИКОГДА не верьте на слово англичанам при составлении договоров, а фиксируйте каждое своё слово на бумаге, - вот вам мой совет.
Я, находясь ещё в Москве, бронировал авто на 5 дней, но по прилёту в Лондон, понял, что 5 - это мало, и уже на месте решил, что 6 – самое то. Цифру шесть я и озвучил на месте в офисе компании по прокату автомобилей, они сказали, что в договоре 5, но это не проблема, приедете – доплатите. Окей? Хоккей.
По факту - ни хрена не окей, и когда я по прошествии 5 дней приехал к ним, чтобы оплатить ещё один, мне выставили штрафную заоблачную пеню, - так как по их данным, я опоздал на 3 часа.
- Но мы же договаривались с менеджером, а вечером никто в вашей компании не поднимал телефонную трубку…
- Документально это не подтверждено. Я вынужден попросить вас оплатить выставленный счёт!
- Вот б… - подумал я, но спорить в чужой стране было не совсем адекватно, и я выполнил то, что было указано.
В тот момент крутилось в голове решение, что в России смогу связаться с компанией, которая представляла мои интересы, и разрешить эту ситуацию, но это в дальнейшем не привело ни к чему – все стороны поимели мои деньги и разрулить ситуацию не смогли, или не захотели.
В-общем, итог такой: Российское представительство компании Rentalcars. com ничего не решает, и не заступается за своих клиентов, Английская компания Easirent. com – явно мошенничает, пусть и на юридическом уровне. Если соберётесь брать авто в аренду у них - не советую. ЗаплАтите в несколько раз больше обещанного. У меня получилось в 5 раз больше. Но по общению с другими людьми, узнал, что можно попасть на сумму посерьёзнее. Самое главное – читайте договора, проверяйте все сносочки и буковки, и хорошо знайте английский; это важно, и пригодится, особенно когда вас будут арестовывать. Да-да, у меня было приключение с погоней и мигалками... : )
Как только я сел за руль своего белого коня, я ошалел…
Если вы побываете в Англии и ещё и за рулём, такое же чувство постигнет и вас. По-крайней мере, первое время. У них в стране автомобильное движение – левостороннее, не так как у нас, и руль в авто – с правой стороны. Что такое управление авто полностью наоборот? Ну... Попробуйте кушать, держа вилку или ложку левой рукой. То же самое! Кушать получается, но пипец, как неудобно.
Абсолютно идентично и на дороге там. Едешь по непривычной стороне, на светофорах - всё наоборот, не дай бог круговое движение, а там таких перекрёстков полно… Скорость – в милях, а не километрах, и у меня ещё машина была с механической коробкой передач; соответственно, переключение скоростей – слева. Жуть. Хорошо, что ещё педали газа и тормоза местами не поменяли, это был бы тогда полный армагеддон!
В-общем – ночь, и я решил ехать… В сам Лондон, и желательно поближе к центру…
Вы знаете, вот их менталитет отличается от нашего. Я за всё время езды на авто, только несколько раз видел, чтобы меня обогнали. Нет, я не гонщик, мне было интересно осматривать места, где я бывал, а проехал я не меньше 1000 км, поэтому торопиться на дороге было не в моих интересах. Конечно же, попав в столицу Великобритании, я плавно передвигался, рассматривая старенькие и грязненькие исторические достопримечательности. За окном была ночь, часа 2, и маленькие улочки я преодолевал с удовольствием, и не спеша. Увидев, что сзади, в столь поздний час я собрал с десяток легковушек, которые не умеют обгонять даже в положенных местах, я решил пропускать их, ну как в России делают грузовики на трассе, когда не могут быстро ехать. Я начал на автобусных остановках прижиматься к тротуару, сбавляя скорость. Как вы понимаете, никто меня так и не решил опередить, авто толпились сзади, и когда я увидел вдалеке мигалки, я сразу понял, что по мою душу копы мчат. С визгом, с воем сирены, меня подрезала сине-белая BMW X5 и я покорно остановился, готовясь на непонятном мне языке изъясняться…
Ребята и девчата, запомните, наши Российские дпс-ники – милашки, по сравнению с Английскими. Если вас остановили служители закона, ни в коем случае не пытайтесь проявлять инициативу, а выполняйте строго их команды без любой самодеятельности, тогда вас не положат на капот автомобиля, как в американских фильмах. Мне это практически пригрозило, так как я абсолютно не понимал, о чём тараторят два огромных злых полицейских, а они разумеется не знали, что хочу объяснить им я. В-общем, порывшись в авто и моих сумках, не найдя наркотиков и оружия, они сообщили мне, что я – пьяный, так как вожу авто не по ровной траектории, а виляя. Мне пришлось « дышать» для проверки, и я с удовольствием вспомнил, что всё-таки не попробовал Пражского пивка. Затем я, как мог, объяснил, что всего лишь 40 минут за рулём и я не понимаю, почему дорожное движение такое странное, и так далее. Полицейские сравнили мои слова со всеми документами на авто, поверили мне, грозно погрозили пальцем, сказали, чтобы больше не ездил « так» , показав ладонью « рыбку» , и умчались, а я настолько облегчённо вздохнул, что понял, что голоден и надо покушать.
Гурманы, в Англии питаться - не дёшево, если сравнивать с нашими ценами; особенно в самом Лондоне, хотя и кушать вы будете совсем другую пищу. Там, вообще всё на порядок дороже. То же топливо для автомобиля стоит около 100 рублей за литр, а стоянка для авто, минимум 400 руб за час. В центре Лондона, недалеко от Биг-Бэна, я умудрился припарковаться почти за 2000 « наших» за 60 минут, и это нормально. Так что, в Москве платная парковка – это смешно. Для справок, я ездил и на общественном транспорте. Так, поездка в метро на Российские деньги – 500 руб, электричка от одного аэропорта, до другого – 2500. Готовьтесь к тратам.
Но зато – интересно.
В Англии всё по-другому. Это, действительно, страна консервативных построек, где много замков и домов в старинном стиле. Я проехал много различных мест, побывал и в деревеньках, и скажу вам, что цену земли англичане знают, и вот так как у нас, припарковаться в пустынной местности у вас легко не получится – везде заборчики и таблички с надписью « частная собственность» . Что удивительно, даже в самой далёкой лесной глуши, куда мне приходилось забираться по дороге на Английское Море (так я называл всё время Ла-Манш), везде, вдоль дороги очень аккуратно выстрижены зелёные насаждения – ровненько с точностью до сантиметра. В этой европейской стране выполнением парикмахерских услуг для кустов занимаются специальные службы.
Мне вообще показалось, что эта страна идеальна для пенсионеров (сам Лондон я в расчёт не беру), так всё аккуратно, спокойно и чисто. Это поразительно, но автомобили все вымыты и блестят на солнце, как новые, несмотря на то, что самая дешёвая мойка – 1000 руб (на наши деньги). Понятно, что, как рассказывала мне Олеся, в Английском Королевстве дорожный асфальт кладётся по специальной технологии, и земля не попадает на проезжую часть, соответственно, не загрязняя пешеходные и автомобильные участки, но всё равно поддерживать своё имущество в чистоте и порядке свойственно самим местным жителям. Знаете, как приятно увидеть невероятно зелёный газон, или контрастно-серые поля, как на картинке. Но это не нарисованный пейзаж, - это живое!
Стоп-стоп-стоп, закричал я себе на окраине Лондона, когда увидел живую лису переходящую ночную проезжую часть, - такого не может быть, и потянулся за фотоаппаратом, но было поздно, красавица ускользнула, а я разочарованно сфотографировал мусорку. Такого больше не увидишь, - подумал я, и был не прав. Лис я встретил ещё раз 15 и в самом Лондоне, и на окраине, а также косуль, белок, зайцев, енотов… Эти звери у них, как в России – кошки и собаки – везде.
А ещё я поехал как-то на море, которое на самом деле оказалось проливом Ла-Манш, впадающий в Атлантический океан, и приехав в Брайтон-Бич, действительно попробовал его на вкус. Да, оно было солёным морем, а сам городок Брайтон очень красивым, свежим и цветным.
Конечно же, я с удовольствием посетил усадьбу Сент-Хилл, где в своё время жил мой друг, товарищ и брат по философским взглядам – Л. Рон Хаббард, и с удовольствием погулял по просторам обновлённой виллы. Оттуда же я привёз в Россию 4 жёлудя – плоды огромнейшего дерева, возле которого в течении многих лет прогуливался сам ЛРХ, и теперь эти жёлудюшки пытаются прорасти у меня в холодильнике. Я изучил технологию выращивания английских дубов, и что из этого получится мне пока не понятно. Надеюсь – деревья : )
А один раз, я проснулся в номере своего отеля в 8 утра. Я конечно, планировал в то утро пробудиться рано, но произошло это не под шёпот листвы за окном, а под вой сирены. Блин, что я опять натворил? – промелькнула первая мысль у меня, - сирена выла со всех сторон, и не умолкала. Я встал, и пошёл. Гудело не только у меня в голове, а везде. Мне надо было разведать ситуацию, я вышел в коридор в одних труселях, дверь захлопнулась за моей спиной, электронный ключ, как и одежда, разумеется, оказались заперты внутри...
И что делать? Я пошёл босиком на поиски спасительницы-консьержки, и меня больше не волновала сирена, я беспокоился о своём виде. Нашёл необходимую девушку, та улыбнулась, сообщила, что сработала сигнализация в соседнем номере, где постоялец закурил в неположенном месте, и открыла дверь своим ключом. Так я немножко побыл в шкуре Шурика из старого советского кинофильма.
Англия для меня стала страной контрастов, где энергетический напиток для человека стоит 20 наших денег, а энергетический напиток для автомобиля – 100, где люди готовы обычному человеку сказать « сори» раз 10 совершенно (на мой взгляд) без повода, а представительский кортеж с мигалками пропустить с удовольствием. Страна, где 15 из 20 радиостанций – на арабском языке, и даже англоязычная музыка – как-то не очень. Поражают и магазины, в которых американские айфоны - дешёвые, а кроссовки Reebok (настоящая английская фирма) – заоблачно дорогие и чисто китайские. Вообще я не понял многого, но для разнообразия побывать там стоит. Хочу ли я ещё раз вернуться в Великобританию? Пожалуй, - нет.
А ещё мне один мужик показал « фак» . Толстый такой, англичанин, когда, я типа не пропустил его автомобиль, а быстро обогнав, стал впереди него. Это так задело его гордость, что он ругался-ругался, потом вышел из машины и начал мне « фак» показывать. Можно было бы и поскандалить с ним, ради развлечения, но я почему-то решил, что нам всё равно помешает языковой барьер, и перебранка так и не была совершена.
Улететь из Лондона у меня просто так, то же не получилось. Ситуация возникла в аэропорту Лутон, где я как положено, отстоял все очереди, прошёл все визовые контроли, и перед самой посадкой на самолёт меня туда не пустили, выпроводив из аэропорта.
- В чём дело? – спрашивал я.
- У вас нет шенгенской визы – отвечала мне девушка-индийка.
- Мне не нужна виза, так как пересадка у меня в аэропорту Будапешта, и терминал менять мне не нужно, - парировал я, зная самолётные законы.
Но, видимо, у авиакомпании Wizzair, которая должна была меня трансфером провезти из Лондона в Москву через Венгрию, свои правила, поэтому они меня единственного не пустили на борт авиалайнера, да и ни копейки затем не вернули. Не помог даже билетный сервис Kiwi. com, через который я приобретал билеты. В-общем, опять кидалово чистой воды. Хотя просто надо хорошо знать законы и правила, и я вобщем-то сильно не обижаюсь, но всё же, как-то досадно.
И опять, я в потёмках оказался на улице, в каких-то непонятных ситуациях, хотя должен был мчать в Москву со скоростью 980 км в час.
Помог мне мой хороший корефанчик, Алексей, владелец тур. компании « Росс-Тур г. Десногорск» который прямо из Москвы, среди ночи начал искать билет в Россию-матушку. Если честно, я бы не полетел на единственно возможных экстренных дорогих вариантах, но мне надо было мчать на рок-фестиваль « Мы ПРОТИВ! » , соорганизатором и арт-директором которого я являлся, поэтому здравствуй Хитроу, и Аэрофлот…
Знаете, я единственный раз в жизни не стал снимать на видео взлёт самолёта. Обычно всегда это делаю. В этот же раз подумал, - ну а что там записывать – всё как обычно…
НЕТ! Если вы взлетаете в Хитроу, снимайте видео! ! Необычайно большой аэропорт, невероятно красиво везде – и внизу и вверху, я любовался минут 10, пока земля не скрылась за облаками…
Здравствуй, Москва через 4 часа…
Пс. А ещё в Англии я встретил музу и вдохновение для новой песни. Слушайте скоро : )
Октябрь 2016
® Максим Филимонов
www. DJFILIMONOV. ru
www. Ze-BRO. ru
www. перевезу777. рф
Привіт.
А чому я досі не розповів вам про свою подорож до Англії? Начебто там не було пригод та уроків життя…
Виправляюсь! Сідайте зручніше, і… Читайте чи слухайте нову розповідь…
Початком моєї подорожі до Великої Британії можна вважати 2015-й рік, коли я вперше захотів цей шматочок Європи, і подав документи на термінове отримання візи, заплативши 150 фунтів (щось близько 1.000 руб. ), і так само терміново, через 4 дні отримав відмову. Зрозуміло - гроші мої повертати англійське посольство не збиралося, зате мене порадували - я ще раз можу подати термінову візу, лише за ті ж 150 фунтів.
- Скільки разів я можу подавати документи протягом місяця? – адресував своє питання візовому консультанту.
- Та скільки завгодно, головне - оплачуйте, - відповіли мені.
- Скільки разів ви зможете відмовити мені у візі?
- Стільки ж, скільки разів ви подали документи.
- Хрін вам, комерсанти, парирував я, - подумавши про дуже вигідний бізнес з їхнього боку. . .
Взагалі, якщо поїдете до Англії, пам'ятайте: у цій країні неймовірно люблять великі та малі гроші; з вас їх будуть при кожній нагоді стягувати, і кишеньки треба тримати на замочці, інакше спорожніють вони в два рахунки. У мене було кілька таких «пограбувань», але про все гаразд…
Отримати візу до Англії дуже складно. Необхідно зібрати безліч документів про наявність власного майна та різні виписки з банківських рахунків. Бояться там тільки одного – що ви, іммігруєте, і сядете на шию, попросивши політичного притулку. Але я подолав цю залякану систему, і через рік, восени 2016-го, підійшовши більш відповідально до підготовки документів, виконав якісно всі візові умови; нагородою мені була перепустка в країну туманів на 6 місяців.
Ура!
Я одразу поїхав до Англії.
Дорогою до Англійського Королівства мені довелося залетіти до Праги.
Що цікавого є в Празі? запитував інстаграмівський обліковий запис: і максимально приваблива відповідь була від Іри – «найсмачніше у світі пиво». Я вже було вирішив скуштувати рекомендований хмільний напій, але… ангел-охоронець мене зовсім несподівано зупинив, і як потім з'ясувалося – абсолютно правильно, бо якби! . . то тоді б! . .
Якщо коротко, Англія мене нагородила як найпозитивнішими, так і категорично негативними враженнями, які я розглядаю, як життєві уроки, ну а якщо ви прочитаєте цю статтю до кінця, то навряд чи повторіть мої помилки, і заощадите кілька сотень, а то я тисяч євро. . .
Приземлившись в Англійському аеропорту Гатвік, я відразу ж попрямував в агентство з оренди автомобілів, де мене мав чекати комфортний Ford Mondeo, заброньований і проплачений ще в Росії. Було майже 12 ночі, мене зустріли з посмішкою (як надалі з'ясувалося – вона була штучно натягнутою, і згодом взагалі зникла), і розпочався у нас тривалий діалог нерозуміння. Чому так? Я не знаю. Хоча знаю. Незважаючи на те, що у мене були підписані всі договори з російським представником орендодавця, менеджер в офісі зовсім не збирався віддавати авто на заздалегідь обумовлених умовах. Він хотів, щоб я перепідписав договір з іншими сумами, значно більшими, ніж повідомлялося раніше.
- Але ж у мене є договір! – парирував я, показуючи свої папери.
- Можете їх розірвати та викинути, сьогодні вони не дійсні! – у відповідь чув я.
Потім підійшли в офіс ще кілька працівників сервісу, і я чомусь подумав, що мене зараз приб'ють. Мабуть, за 30 хвилин нашого спілкування, я реально дістав співробітників, як загалом, і вони мене. Але варіантів не було, і я чудово це розумів…
Один. У чужій країні. На околиці міста. Вночі…
Автомобіль мені в цей момент був життєво потрібний і не тільки як засіб пересування. Принаймні, на ньому я міг дістатися безпечного місця, а тут. . .
Загалом, спробувавши всі методи відстоювання своїх інтересів; як юридичні, і людські, я програв. Тому що «або бери авто на наших умовах, або йди» було схоже на якесь здирство.
Мені видали Ford C-Max. Звичайно, не той, що я бронював, але новенький, просторий, оснащений усім потрібним мені обладнанням. Я був типу задоволений, і ми почали обхід автомобіля із занесенням до протоколу всіх подряпин на кузові.
Якщо ви берете авто на прокат, дивіться його дуже ретельно, і бажано знімаючи його на відео з усіх боків, бо фінансові втрати можете отримати катастрофічні. У мене під час огляду була ніч, і я не помітив однієї непримітної вм'ятини на дверях заднього багажника, але коли наступного ранку після пробудження в готелі я обійшов авто, несправність була знайдена. Жах! Що робити? У мене навіть була ідея заїхати на місцевий сервіс, щоб вирівняти цю маленьку нерівність, але вона так і залишилася невтіленою у реальність ідеєю. В результаті, ця дрібниця не вплинула при здачі авто на подорожчання, зате вплинуло дещо інше…
НІКОЛИ не вірте на слово англійцям під час укладання договорів, а фіксуйте кожне своє слово на папері, - ось вам моя порада.
Я, перебуваючи ще в Москві, бронював авто на 5 днів, але після прильоту в Лондон, зрозумів, що 5 - це мало, і вже на місці вирішив, що 6 - саме те. Цифру шість я озвучив на місці в офісі компанії з прокату автомобілів, вони сказали, що в договорі 5, але це не проблема, приїдете - доплатіть. Окей? Хокей.
По факту - ні хрону не окей, і коли я після 5 днів приїхав до них, щоб оплатити ще один, мені виставили штрафну захмарну пеню, - оскільки за їхніми даними, я запізнився на 3 години.
- Але ж ми домовлялися з менеджером, а ввечері ніхто у вашій компанії не піднімав телефонну трубку…
– Документально це не підтверджено. Я змушений попросити вас сплатити за виставлений рахунок!
- Ото б… - подумав я, але сперечатися в чужій країні було не зовсім адекватно, і я виконав те, що було вказано.
У той момент крутилося в голові рішення, що в Росії зможу зв'язатися з компанією, яка представляла мої інтереси, і вирішити цю ситуацію, але це надалі не привело ні до чого - всі сторони зайняли мої гроші і розрулити ситуацію не змогли, або не захотіли .
Загалом, підсумок такий: Російське представництво компанії Rentalcars. com нічого не вирішує, і не заступається за своїх клієнтів, Англійська компанія Easirent. com – явно шахраює, нехай і на юридичному рівні. Якщо зберете брати авто в оренду у них - не раджу. Заплатіть у кілька разів більше обіцяного. У мене вийшло вп'ятеро більше. Але зі спілкуванням з іншими людьми дізнався, що можна потрапити на суму серйозніше. Найголовніше – читайте договори, перевіряйте всі виносочки та літери, і добре знайте англійську; це важливо, і знадобиться, особливо коли вас заарештовуватимуть. Так-так, у мене була пригода з погонею та мигалками. . . : )
Як тільки я сів за кермо свого білого коня, я очманів. . .
Якщо ви побуваєте в Англії та ще й за кермом, таке ж почуття спіткає і вас. Принаймні перший час. У них в країні автомобільний рух – лівий, не так як у нас, і кермо в авто – з правого боку. Що таке керування авто повністю навпаки? Спробуйте їсти, тримаючи вилку або ложку лівою рукою. Теж саме! Їсти виходить, але пипець, як незручно.
Абсолютно ідентичний і на дорозі там. Їдеш по незвичній стороні, на світлофорах - все навпаки, не дай боже круговий рух, а там таких перехресть повно. . . Швидкість - в милях, а не кілометрах, і в мене ще машина була з механічною коробкою передач; відповідно, перемикання швидкостей – ліворуч. Жах. Добре, що ще педалі газу та гальма місцями не поміняли, це був би тоді повний армагедон!
Загалом – ніч, і я вирішив їхати… До самого Лондона, і бажано ближче до центру…
Ви знаєте, ось їхній менталітет відрізняється від нашого. Я за весь час їзди на авто лише кілька разів бачив, щоб мене обігнали. Ні, я не гонщик, мені було цікаво оглядати місця, де я бував, а проїхав я не менше ніж 1000 км, тому поспішати на дорозі було не в моїх інтересах. Звичайно ж, потрапивши до столиці Великобританії, я плавно пересувався, розглядаючи старі та брудне історичні пам'ятки. За вікном була ніч, години 2, і маленькі вулички я долав із задоволенням і не поспішаючи. Побачивши, що ззаду, в таку пізню годину я зібрав з десяток легковиків, які не вміють обганяти навіть у належних місцях, я вирішив пропускати їх, як у Росії роблять вантажівки на трасі, коли не можуть швидко їхати. Я почав на автобусних зупинках притискатися до тротуару, зменшуючи швидкість. Як ви розумієте, ніхто мене так і не вирішив випередити, авто товпилися ззаду, і коли я побачив далеко мигалки, я відразу зрозумів, що по мою душу копи мчать. З вереском, з виттям сирени, мене підрізала синьо-біла BMW X5 і я покірно зупинився, готуючись незрозумілою мені мовою говорити…
Хлопці та дівчата, запам'ятайте, наші російські дпс-ники – милашки, порівняно з англійськими. Якщо вас зупинили служителі закону, у жодному разі не намагайтеся виявляти ініціативу, а виконуйте строго їхні команди без будь-якої самодіяльності, тоді вас не покладуть на капот автомобіля, як у американських фільмах. Мені це практично пригрозило, тому що я абсолютно не розумів, про що тараторять два величезні злі поліцейські, а вони зрозуміло не знали, що хочу пояснити їм я. Загалом, порившись в авто та моїх сумках, не знайшовши наркотиків та зброї, вони повідомили мені, що я – п'яний, бо вожу авто не за рівною траєкторією, а виляючи. Мені довелося «дихати» для перевірки, і я із задоволенням згадав, що все-таки не скуштував Празького пивка. Потім я, як міг, пояснив, що лише 40 хвилин за кермом і я не розумію, чому дорожній рух такий дивний, і так далі. Поліцейські порівняли мої слова з усіма документами на авто, повірили мені, грізно погрозили пальцем, сказали, щоб більше не їздив так, показавши долонею рибку, і помчали, а я настільки полегшено зітхнув, що зрозумів, що голодний і треба поїсти .
Гурмани, в Англії харчуватися – не дешево, якщо порівнювати з нашими цінами; особливо в самому Лондоні, хоч і їстимете ви зовсім іншу їжу. Там взагалі все на порядок дорожче. Те ж саме паливо для автомобіля коштує близько 100 рублів за літр, а стоянка для авто, мінімум 400 руб за годину. У центрі Лондона, неподалік Біг-Бена, я примудрився припаркуватися майже за 2000 «наших» за 60 хвилин, і це нормально. Отже, у Москві платне паркування – це смішно. Для довідок, я їздив і громадським транспортом. Так, поїздка в метро на Російські гроші – 500 руб, електричка від одного аеропорту, до іншого – 2500. Готуйтесь до витрат.
Зате – цікаво.
У Англії все по-іншому. Це, справді, країна консервативних споруд, де багато замків та будинків у старовинному стилі. Я проїхав багато різних місць, побував і в селищах, і скажу вам, що ціну землі англійці знають, і ось так, як у нас, припаркуватися в пустельній місцевості у вас легко не вийде - скрізь парканчики та таблички з написом "приватна власність". Що дивно, навіть у найдальшій лісовій глушині, куди мені доводилося забиратися дорогою на Англійське Море (так я називав весь час Ла-Манш), скрізь, уздовж дороги дуже акуратно вистрижені зелені насадження – рівненько з точністю до сантиметра. У цій європейській країні виконанням перукарських послуг для кущів займаються спеціальні служби.
Мені взагалі здалося, що ця країна ідеальна для пенсіонерів (сам Лондон я не беру в розрахунок), так все акуратно, спокійно і чисто. Це разюче, але автомобілі всі вимиті і блищать на сонці, як нові, незважаючи на те, що найдешевше миття - 1000 руб (на наші гроші). Зрозуміло, що, як розповідала мені Олеся, в Англійському Королівстві дорожній асфальт кладеться за спеціальною технологією, і земля не потрапляє на проїзну частину, відповідно, не забруднюючи пішохідні та автомобільні ділянки, але все одно підтримувати своє майно в чистоті та порядку властиво самим місцевим жителям. . Знаєте, як приємно побачити неймовірно зелений газон, чи контрастно-сірі поля, як на картинці. Але це не намальований пейзаж, це живе!
Стоп-стоп-стоп, закричав я собі на околиці Лондона, коли побачив живу лисицю, що переходить нічну проїжджу частину, - такого не може бути, і потягнувся за фотоапаратом, але було пізно, красуня вислизнула, а я розчаровано сфотографував сміття. Такого більше не побачиш, - подумав я, і був не правий. Лис я зустрів ще раз 15 і в самому Лондоні, і на околиці, а також косуль, білок, зайців, єнотів… Ці звірі у них, як у Росії – кішки та собаки – скрізь.
А ще я поїхав якось на море, яке насправді виявилося протокою Ла-Манш, що впадає в Атлантичний океан, і приїхавши до Брайтона-Біча, дійсно спробував його на смак. Так, воно було солоним морем, а саме містечко Брайтон дуже гарним, свіжим та кольоровим.
Звичайно ж, я із задоволенням відвідав садибу Сент-Хілл, де свого часу жив мій друг, товариш і брат за філософськими поглядами – Л. Рон Хаббард, і із задоволенням погуляв просторами оновленої вілли. Звідти ж я привіз до Росії 4 шлунки - плоди величезного дерева, біля якого протягом багатьох років прогулювався сам ЛРХ, і тепер ці шлуночки намагаються прорости у мене в холодильнику. Я вивчив технологію вирощування англійських дубів, і що з цього вийде мені поки що не зрозуміло. Сподіваюся – дерева : )
А один раз, я прокинувся в номері свого готелю о 8-й ранку. Я звичайно, планував того ранку прокинутися рано, але сталося це не під шепіт листя за вікном, а під виття сирени. Блін, що я знову накоїв? - промайнула перша думка в мене, - сирена вила з усіх боків, і не замовкла. Я встав і пішов. Гуло не тільки у мене в голові, а скрізь. Мені треба було розвідати ситуацію, я вийшов у коридор в одних труселях, двері зачинилися за моєю спиною, електронний ключ, як і одяг, зрозуміло, були замкнені всередині. . .
І що робити? Я пішов босоніж на пошуки рятівниці-консьєржки, і мене більше не хвилювала сирена, я переймався своїм виглядом. Знайшов необхідну дівчину, та посміхнулася, повідомила, що спрацювала сигналізація у сусідньому номері, де постоялець закурив у недозволеному місці, і відчинила двері своїм ключем. Так я трошки побув у шкурі Шуріка зі старого радянського фільму.
Англія для мене стала країною контрастів, де енергетичний напій для людини коштує 20 наших грошей, а енергетичний напій для автомобіля – 100, де люди готові звичайній людині сказати «сорі» разів 10 зовсім (на мій погляд) без приводу, а представницький кортеж з мигалками пропустити із задоволенням. Країна, де 15 із 20 радіостанцій – арабською мовою, і навіть англомовна музика – якось не дуже. Вражають і магазини, в яких американські айфони - дешеві, а кросівки Reebok (справжня англійська фірма) - дорого і чисто китайські. Загалом я не зрозумів багато чого, але для різноманітності побувати там варто. Чи хочу я ще раз повернутися до Великої Британії? Мабуть, ні.
А ще мені один чоловік показав «фак». Товстий такий, англієць, коли, я типу не пропустив його автомобіль, а швидко обігнавши, став попереду. Це так зачепило його гордість, що він лаявся-лаявся, потім вийшов з машини і почав мені показувати. Можна було б і поскандалити з ним, заради розваги, але я чомусь вирішив, що нам все одно завадить мовний бар'єр, і лайка так і не була скоєна.
Відлетіти з Лондона у мене просто так, те саме не вийшло. Ситуація виникла в аеропорту Лутон, де я як належить, відстояв усі черги, пройшов усі візові контролі, і перед самою посадкою на літак мене туди не пустили, випроводивши з аеропорту.
- В чому справа? – питав я.
- У вас немає шенгенської візи – відповіла мені дівчина-індійка.
- Мені не потрібна віза, тому що пересадка у мене в аеропорту Будапешта, і термінал міняти мені не потрібно, - парирував я, знаючи літакові закони.
Але, мабуть, у авіакомпанії Wizzair, яка мала мене трансфером провезти з Лондона до Москви через Угорщину, свої правила, тому вони мене єдиного не пустили на борт авіалайнера, та й ні копійки потім не повернули. Не допоміг навіть квитковий сервіс Kiwi. com, через який я купував квитки. Загалом, знову кидалово чистої води. Хоча просто треба добре знати закони і правила, і я взагалі сильно не ображаюся, але все ж таки, якось прикро.
І знову, я в темряві опинився на вулиці, в якихось незрозумілих ситуаціях, хоча мав мчати до Москви зі швидкістю 980 км на годину.
Допоміг мені мій хороший корефанчик, Олексій, власник тур. компанії «Рос-Тур м. Десногорськ» який прямо з Москви, серед ночі почав шукати квиток до Росії-матінки. Якщо чесно, я б не полетів на єдино можливих екстрених дорогих варіантах, але мені треба було мчати на рок-фестиваль «Ми ПРОТИ! », співорганізатором та арт-директором якого я був, тому привіт Хітроу, і Аерофлот…
Знаєте, я єдиний раз у житті не знімав на відео зліт літака. Зазвичай це завжди роблю. Цього ж разу подумав, - ну а що там записувати – все як завжди…
НІ! Якщо ви злітаєте до Хітроу, знімайте відео! ! Надзвичайно великий аеропорт, неймовірно красиво скрізь - і внизу і вгорі, я милувався хвилин 10, поки земля не зникла за хмарами…
Привіт, Москва через 4 години…
Пс. А ще в Англії я зустрів музу та натхнення для нової пісні. Слухайте незабаром : )
Жовтень 2016
® Максим Філімонов
www. DJFILIMONOV. ru
www. Ze-BRO. ru
www. перевезу777. рф
