Первая часть тут > > >
Почему Одесса и Херсон в ней.
Город Сень. Не совсем туристический. Не знаменитый. Мало известный. Но он хорош! Мы туда поехали из экономии. Это был самый ближний к Загребу город на море. Других мотивов у нас не было.
Ему больше двух тысяч лет, но его нынешний облик сложился в позднее Средневековье.
К счастью, экономическое развитие города резко затормозилось, по причинам изменения транспортных потоков, в конце XIX века и город застыл в своём мрачноватом, из тёмных веков, состоянии.
Главные ворота в городской стене, коей Сень окружен до сих пор
Он небольшой, но улиц там немало.
Я каждый вечер бродил по нему, пытаясь изучить его весь, но так и не смог. Когда казалось, что вот, наконец, тупик, то от этого тупика уходила в сторону улочка такой ширины, что над моей головой чокались пивными кружками постояльцы апартов, расположенных по разные стороны этой улицы.
И город живой. Магазинчики, ресторанчики, гостиницы, апарты и хостелы. Государственные конторы и офисы фирм. И все это в домах 16-19 веков. И эти дома выглядят так, как должны выглядеть здания которым 400 лет. Это все напоминало центр Сарагосы, но только круче.
По вечерам я шел из своего жилища (Отзыв об отеле Apartments Valiza III i Apartments Valiza IV: Потрясающее проживание) в гости к другу, который жил в доме 1670 года, в мансарде.
Я шел к нему по Узкой улице...
...сворачивал на улицу Зад магистрата и поднимался по лестнице, по которой 350 лет назад поднимались в свое первое жильё румяный торговец рыбой и его очаровательная жена в чепчике и передничке.
Короче, я готов рассказывать про этот город бесконечно, но надо идти дальше.
Щас. Еще минуту. В Сени есть 2-3 фонтана. И к этим фонтанам приходят женщины с вёдрами за водой. Ну так же, как та. В чепчике и передничке. Конечно, нынешние женщины используют эту воду только для того, что бы помыть полы в своих кафе и магазинах, но если прищуриться, то время стремительно летит вспять.
Пляж. Он есть. Достаточно длинный, но не очень комфортный. В море каменюки. Надо купаться в тапках. Вода неестественно прозрачная. Тёплая. Медуз нет. Души платные. 20 руб. Лучшая часть пляжа имеет лесочек. Так, что можно сидеть на траве под тенистым деревом. Есть прокат джетов. Есть плавающий надувной батут.
Достопримечательности.
В первую очередь это замок Нехай, нависающий над городом.
Он совсем небольшой, но именно такими были 90 процентов европейских замков, принадлежащих мелким феодалам. Всяким баронам и шевалье.
Один из самых отважных комендантов замка
Мы-то по фильмам привыкли к замкам обширным, богатым и неприступным, а Нехай даже меньше чем донжон какого-нибудь Венсенского замка. Но он грозный и злой.
Сейчас в нем музей. Неожиданно богатая коллекция старинного оружия:
Шикарные виды с крыши:
Можно отобедать в парадном зале. Недорого. Самое яркое впечатление на меня произвел туалет, выступающий из стены над бездной:
Вид туалета снаружи есть на фото, где замок крупным планом. Он там сверху, немного правее
Краеведческий музей.
Когда мы туда пришли, директрисса музея страшно обрадовалась, засуетилась, включила свет и мы почувствовали себя героями фильма “ Город зеро” .
...“ Кровать Атиллы, на которой предводитель гуннов надругался над вестготской королевой на глазах своей орды. ”...( Цитата из фильма. )
На самом деле экспозиция музея очень богата и интересна.
Катакомбы.
Открыта для посещения только небольшая часть катакомб. Но вполне достаточно для понимания того, как в них хоронили. Присутствуют старинные таблички и черепа.
Иногда катакомбы открывает сам падре из собора. Но нам немного не повезло. Открывала мадре из музея.
Кафедральный собор.
Во время Второй мировой войны сильно пострадал. На него упала американская авиабомба. Но бережно и корректно восстановлен. Убранство внутри сдержанно богатое. Там проводятся концерты, почему-то совсем не популярные у туристов. Мы пошли на сопрано и орган. Бесплатно. Сен-санс, Бах и др.
Самое оно прийти в себя после пляжа, возлияний и прочих безобразий. Зрителей было много. 14 человек. Включая нас.
Крест на башке друга – это не в смысле он так возоцерковился. Это пластырь, скрывающий след от удара башкой об низкий потолок его мансарды
На лавках видны непонятные буквы. Это Глаголица. Дело в том, что регион Сень, в отличие от соседей, которые используют Латиницу и Кириллицу, использовал и, в ограниченных количествах, использует глаголистический алфавит до сих пор. Почему так – это тема большой и нудной статьи. Это не здесь и не сейчас.
Места поблизости.
Остров Крк.
Вообще хорваты очень скупы на гласные буквы. Слов подобно Крку достаточно много. Как-то раз мы сидели в ресторане и мой друг сказал, что пить больше не может и попросил меня сказать на английском официанту принести пробку от недопитой бутылки. Я ответил, что не знаю, как по английски будет пробка и предложил ему попросить прбк. Как ни удивительно, но официанты поняли (хотя пробка по хорватски звучит не так). И мой друг взял у них прбк, заткнул свою бтлку и мы ушли. Кстати, хорватский язык интуитивно понятен. Иногда хорваты, не знающие английский, просили меня перейти на русский. И понимали. Ну вот пример. Любимая моими детьми сосиска в тесте по хорватски звучит как хреновина в тесте. Я даже умудрялся смотреть по ТВ новости. Иногда даже смеялся до слез. Скажем солидная канцлер Германии Ангела Меркель в хорватском варианте звучит как “ Немецка канцелярка” .
Чё-то я отвлекся.
Остров Крк. Он совсем рядом. Я до него доплывал на джете, но лучше купить билет на подобную посудину.
Народ в этом плавсредстве сидит верхом на, типа, седле. Думаю это не очень удобно
Он стоит в районе полутора тыс. руб ( 550 гр. ), вас отвезут в город Башка.
Дадут там погулять пару часов, а потом на пляж Вела Лука.
Там еще часа 3-4 и обратно.
Башка.
Город возраста Сени. Но очень туристический. Нет флера древности. Все отреставрировано до состояния Диснейленда.
До пластмассовости. Не понравилось.
Пляж Вела Лука. Достаточно длинный. Мелкая галька. Он изолирован от всего и вся горами и по этой причине является самым романтическим пляжем Хорватии. Это заметно. Без подробностей.
Все мы смотрели Орла и Решку. Хорошая передача. И бабло раздают. А чем ТурПравда хуже? Не хуже. Лучше.
Короче. Увидите на пляже Вела Лука указатель к нудистскому пляжу.
Идете по указанному направлению 30 шагов и в колючках (если повезет) найдете бутылку из под Швепса, куда мы положили 100 куни.
Взяв бутылку, не останавливайтесь. Идите дальше. Там много интересного будет. Там хорошо.
Нам повезло с транспортом на Крк. Мне удалось обаять добрую женщину – судовладелицу. Поговорили. Она оказалась фанаткой Гойко Митича. Он мне тоже по душе. Посетовали на то, что нынешняя молодежь уже и не знает, кто был самым сугубым Чингачгуком всех времен и народов. И у кого был самый большой змей.
В итоге достойная женщина выдала в наше распоряжение небольшую восьмиместную лодку со шкипером и мы могли пользоваться ею полностью на наше усмотрение.
И часть нашего экипажа расположилась так:
Црквеница.
Достаточно большой город недалеко от Сени. Можно побродить, пошопиться.
Но немного все суетно. Город запомнился шикарным, вальяжным променадом – бульваром вдоль пляжа. Приятно неторопливо пройтись под сенью древ. Там сохранилась с начала 20 века такая метеостанция:
Пляж Луково.
Все встреченные хорваты советовали туда съездить. Типа – там шикарно. Там голубой флаг. Да ну на фиг. Просто длинный, полунудистский пляж. Те же камни. Деревня маленькая. Всего один ресторанчик. Но дорога туда – это ацццкий треш. В начале спуска я обратил внимание на запрет движения кемперов и прицепов. Поначалу не понял почему. Когда начали спуск, то понял сразу. Дорога узкая настолько, что там с трудом могут разъехаться две компактные легковушки. И ограждений нет.
А мы были на широченном Мерседесе.
К счастью встречных машин не было. А то даже не знаю как бы мы там выворачивали. Карманов для разъездов нет. Угол спуска очень крутой. Обрыв такой, что дна не видно.
Не стоит оно того. Не советую.
Плитвицкие озера.
Это must be. Природа, мать её, и все такое. Не буду про это писать ибо все это уже гораздо лучше описано до меня настоящими ценителями природы, коим я не являюсь.
Жаль, что весь маршрут нельзя проплыть на таких кораблях. Но все равно они силы экономят
Билет там надо покупать через интернет, но мы не заморачивались и попросили это сделать нашу хозяйку. Так проще.
Вот такие трогательные таблички напоминают о тех , кто утоп среди всей этой красоты. Кстати из-за таких вот утоплых купаться в озерах категорически запрещено
Когда поехали обратно, то у друга отказал навигатор. Ехали долго. По наитию. Очень долго. И тут неожиданно моя дочь с заднего сиденья пискнула: " А мы что, в Загреб едем? " . Оказалось, что у неё навигатор работал всю дорогу. И она нам не сказала про это потому, что мы её не спрашивали.
Действительно, мы приехали почти к Загребу. Но не расстроились. Дело в том, что этот крюк дал нам возможность спокойно рассмотреть страну. В том числе мы отобедали в городе Карловац. Красивый город. Уютный. Добротный. Вот только в девяностые там были жесточайшие бои и город был сильно разрушен. Сейчас вообще ничего об этом не напоминает. Вообще ничего. Ау! Абхазы! Кто там уже 25 лет ноет и живет в разрухе, ссылаясь на последствия войны? А? Разруха у вас в головах.
Вот, пожалуй, и все.
В качестве послесловия несколько фактов и случаев из хорватской и сеньской жизни.
Если Турция кошачья страна, то Хорватия однозначно страна собачья.
На этом рекламном плакате ресторана можно рассмотреть разрешение собакам посещать этот ресторан.
Плакаты с подобными разрешениями стоят на пляжах и при входе в магазины. Разномастные Барбосы, к нашей радости, считают себя в этой стране полноценной частью общества.
Горожане.
Зарисовка из жизни. Пошел я посидеть на лавочке на пирсе. Покурить, посмотреть на виды Сени. Рядом со мной сидел очень старый и очень ободранный дед. В ветхих штанах. В рубашке с дырками. В стоптанных ботинках. И сидел он на замурзанной, самодельной подушечке. Через какое-то время он попрощался, встал и неожиданно нагнувшись, стал собирать окурки, рассыпанные в небольшом количестве рядом с лавочкой. Я тут же ему предложил пару сигарет. Он сказал, что не курит, дособирал окурки и отнес их в урну. Вот это дед! Вот это настоящий, не истерический патриотизм. Да. Деду давно наплевать на то, как он сам выглядит. Но ему не наплевать на его родной город.
Туристы.
В Сени я видел автомобильные и мотоциклетные номера в основном из Скандинавии, Австрии, Германии и Восточной Европы. Много украинских. Неожиданно увидел несколько машин из Испании. Честно говоря, не понял зачем так далеко переццца с моря на море.
А вот это чудо чудесное – Бентли с номерами Копенгагена в Црквенице:
Этого просто не может быть. Это нонсенс. Я знаю Данию. Многое меня связывает с этой страной. И я точно знаю, что подобный автомобиль в Дании невозможен. Миллиардер, самый богатый в Дании человек Хальдур Топсё ездил на гораздо более скромной машине. Просто Бентли для него был слишком дорог.
Быт.
Если вы любитель чая, то берите его с собой. Даже в крупных супермаркетах выбор чёрного чая ничтожен.
Конкретно только Эрл Грей. Почему так – не знаю.
Ну и напоследок…
Уже по прилете, в Шереметьево, блондинко моего друга первой пошла на паспортный контроль. Зашла в кабинку. Мы ждем. А рейсов прилетело немало. И вдруг она повернулась в нашу сторону и капризным голосом громко промяукала – Саааашшшшааа! Тут молодой человек в форме интересуется – из какой страны мы прилетели?
Друг моментально отреагировал, и так, чтобы не слышали пограничники, но слышали окружающие проорал ей в ответ: " А я что, знаю? Шас у пилота спрошу" . Поднес к уху телефон и сказал: " Михалыч! Ты откуда нас привез? " .
Народ не заржал. Народ напрягся и начал расползаться.
Перша частина тут >>>
Чому Одеса та Херсон у ній.
Місто Сень. Не зовсім туристична. Не відомий. Мало відомий. Але він добрий! Ми туди поїхали із економії. Це було найближче до Загреба місто на морі. Інших мотивів ми не мали.
Йому понад дві тисячі років, але його нинішній вигляд склався в пізнє Середньовіччя.
На щастя, економічний розвиток міста різко загальмувався, з причин зміни транспортних потоків, наприкінці XIX століття і місто завмерло у своєму похмурому, з темних віків стані.
Головні ворота в міській стіні, якою Сень оточений досі
Він невеликий, але вулиць там чимало.
Я щовечора тинявся ним, намагаючись вивчити його весь, але так і не зміг. Коли здавалося, що ось, нарешті, глухий кут, то від цього глухого кута йшла в бік вуличка такої ширини, що над моєю головою цокалися пивними кухлями постояльці апартів, розташованих по різні боки цієї вулиці.
І місто живе. Магазинчики, ресторанчики, готелі, апарти та хостели. Державні контори та офіси фірм. І все це у будинках 16-19 століть. І ці будинки виглядають так, як мають виглядати будівлі, яким 400 років. Це все нагадувало центр Сарагоси, але тільки крутіше.
Увечері я йшов зі свого житла. Відгук про готель Apartments Valiza III i Apartments Valiza IV: Приголомшливе проживання) в гості до друга, який жив у будинку 1670 року, у мансарді.
Я йшов до нього Вузькою вулицею. . .
. . . звертав на вулицю Зад магістрату і піднімався сходами, якими 350 років тому піднімалися в своє перше житло рум'яний торговець рибою та його чарівна дружина в чепчику та фартуху.
Короче, я готовий розповідати про це місто нескінченно, але треба йти далі.
Щас. Ще хвилину. У Сені є 2-3 фонтани. І до цих фонтанів приходять жінки із відрами за водою. Ну так само, як та. У чепчику і фартуху. Звичайно, нинішні жінки використовують цю воду тільки для того, щоб помити підлогу у своїх кафе та магазинах, але якщо примружитися, то час стрімко летить назад.
Пляж. Він є. Досить довгий, але дуже комфортний. У морі камінці. Треба купатися у капцях. Вода неприродно прозора. Тепла. Медуз немає. Душі платні. 20 руб. Найкраща частина пляжу має лісочок. Так, що можна сидіти на траві під тінистим деревом. Є прокат джетів. Є плаваючий надувний батут.
Визначні місця.
Насамперед це замок Нехай, що нависає над містом.
Він зовсім невеликий, але саме такими були 90 відсотків європейських замків, що належали дрібним феодалам. Будь-яким баронам і шевалє.
Один з найвідважніших комендантів замку
Ми ж за фільмами звикли до замків великих, багатих і неприступних, а Нехай навіть менше ніж донжон якогось Венсенського замку. Але він грізний і злий.
Зараз у ньому музей. Несподівано багата колекція старовинної зброї:
Шикарні види з даху:
Можна пообідати у парадній залі. Недорого. Найяскравіше враження на мене справив туалет, що виступає зі стіни над безоднею:
Вигляд туалету зовні є на фото, де замок крупним планом. Він там зверху, трохи правіше
Краєзнавчий музей.
Коли ми туди прийшли, директор музею страшенно зраділа, заметушилася, увімкнула світло і ми відчули себе героями фільму “Місто зеро”.
. . . “Ліжко Атілли, на якій ватажок гунів поглумився над вестготською королевою на очах своєї орди. ”. . . ( Цитата з фільму. )
Насправді експозиція музею дуже багата та цікава.
Катакомби.
Відкрито для відвідування лише невелику частину катакомб. Але цілком достатньо для розуміння того, як у них ховали. Є старовинні таблички та черепи.
Іноді катакомби відкриває сам падре із собору. Але нам трохи не пощастило. Відкривала мадрі із музею.
Кафедральний собор.
Під час Другої світової війни сильно постраждав. На нього впала американська авіабомба. Але дбайливо і коректно відновлено. Оздоблення всередині стримано багате. Там проводяться концерти, чомусь зовсім не популярні у туристів. Ми пішли на сопрано та орган. Безкоштовно. Сен-санс, Бах та ін.
Найбільше воно прийти до тями після пляжу, поливань та інших неподобств. Глядачів було багато. 14 людей. Включно з нами.
Хрест на голові друга – це не в сенсі він так зацерковився. Це пластир, що приховує слід від удару головою об низьку стелю його мансарди.
На лавках видно незрозумілі літери. Це глаголиця. Справа в тому, що регіон Сень, на відміну від сусідів, які використовують Латиницю та Кирилицю, використовував і, в обмежених кількостях, використовує дієслівний алфавіт і досі. Чому так – це тема великої та нудної статті. Це не тут і не зараз.
Місця поблизу.
Острів Крк.
Загалом хорвати дуже скупі на голосні літери. Слів подібно до Крка досить багато. Якось ми сиділи в ресторані і мій друг сказав, що пити більше не може і попросив мене сказати англійською офіціанту принести пробку від недопитої пляшки. Я відповів, що не знаю, як англійською буде пробка і запропонував йому попросити прбк. Як не дивно, але офіціанти зрозуміли (хоча пробка хорватською звучить не так). І мій друг узяв у них прбк, заткнув свою білку і ми пішли. До речі, хорватська мова інтуїтивно зрозуміла. Іноді хорвати, які не знають англійську, просили мене перейти на російську. І розуміли. Ну, ось приклад. Улюблена моїми дітьми сосиска в тесті хорватською звучить як хреновина в тесті. Я навіть умудрявся дивитися по телебаченню новини. Іноді навіть сміявся до сліз. Скажімо, солідна канцлер Німеччини Ангела Меркель у хорватському варіанті звучить як “Німецька канцелярка”.
Чесь я відволікся.
Острів Крк. Він зовсім поряд. Я до нього допливав на джет, але краще купити квиток на подібний посуд.
Народ у цьому плавзасобі сидить верхи на, типу, сідлі. Думаю, це не дуже зручно
Він коштує близько півтора тис. руб (550 гр. ), Вас відвезуть до міста Башка.
Дадуть там погуляти кілька годин, а потім на пляж Вела Лука.
Там ще години 3-4 і назад.
Башка.
Місто віку Сені. Але ж дуже туристичний. Немає флера старовини. Все відреставровано до стану Діснейленду.
До пластмасовості. Не сподобалося.
Пляж Вела Лука. Досить довгий. Дрібна галька. Він ізольований від усього і вся горами і тому є найромантичнішим пляжем Хорватії. Це помітно. Без подробиць.
Всі ми дивилися Орла та Решку. Гарна передача. І бабло роздають. А чим ТурПравда гірша? Не гірше. Найкраще.
Коротше. Побачте на пляжі Вела Лука вказівник до нудистського пляжу.
Ідете за вказаним напрямком 30 кроків і в колючках (якщо пощастить) знайдете пляшку з-під Швепса, куди ми поклали 100 куні.
Взявши пляшку, не зупиняйтесь. Ідіть далі. Там буде багато цікавого. Там добре.
Нам пощастило з транспортом на КРК. Мені вдалося прикрасити добру жінку – судновласника. Побалакали. Вона виявилася фанаткою Гойка Митича. Він мені теж до вподоби. Нарікали на те, що нинішня молодь вже й не знає, хто був найсугубішим Чингачгуком усіх часів та народів. І у кого був найбільший змій.
У підсумку гідна жінка видала в наше розпорядження невеликий восьмимісний човен зі шкіпером і ми могли користуватися нею повністю на наш розсуд.
І частина нашого екіпажу розташувалася так:
Црквіниця.
Досить велике місто неподалік Сені. Можна поблукати, пошопитися.
Але трохи все суєтно. Місто запам'яталося розкішним, важливим променадом - бульваром вздовж пляжу. Приємно неквапливо пройтися під покровом дерев. Там збереглася з початку 20 століття така метеостанція:
Пляж Луково.
Усі зустріті хорвати радили туди з'їздити. Типу - там шикарно. Там синій прапор. Та НУ нафіг. Просто довгий, напівнудистський пляж. Ті ж камені. Село маленьке. Усього один ресторанчик. Але дорога туди – це аццька треш. На початку спуску я звернув увагу на заборону руху кемперів та причепів. Спершу не зрозумів чому. Коли розпочали спуск, то зрозумів одразу. Дорога вузька настільки, що там насилу можуть роз'їхатися два компактні легковики. І огорож немає.
А ми були на широкому Мерседесі.
На щастя зустрічних машин не було. А то навіть не знаю, як би ми там вивертали. Кишень для роз'їздів немає. Кут спуску дуже крутий. Обрив такий, що дна не видно.
Не варте воно того. Не раджу.
Плитвицькі озера.
Це must be. Природа, мати її, і таке інше. Не буду про це писати, бо все це вже краще описано до мене справжніми поціновувачами природи, яким я не є.
Шкода, що весь маршрут не можна пропливти на таких кораблях. Але все одно вони заощаджують сили
Квиток там треба купувати через інтернет, але ми не морочилися і попросили це зробити нашу господиню. Так простіше.
Ось такі зворушливі таблички нагадують про тих, хто втопився серед усієї цієї краси. До речі, через таких ось утоплих купатися в озерах категорично заборонено
Коли поїхали назад, то в друга відмовив навігатор. Їхали довго. За натхненням. Дуже довго. І тут несподівано моя дочка з заднього сидіння пискнула: "А ми що, в Загреб їдемо? ". Виявилося, що у неї навігатор працював усю дорогу. І вона нам не сказала про це тому, що ми її не питали.
Справді, ми приїхали майже до Загреба. Але не засмутилися. Справа в тому, що цей гак дав нам можливість спокійно розглянути країну. У тому числі ми пообідали у місті Карловац. Гарне місто. Затишний. Добротний. Ось тільки в дев'яності там були жорстокі бої і місто було сильно зруйноване. Нині взагалі нічого про це не нагадує. Взагалі нічого. Ау! Абхази! Хто там уже 25 років ниє та живе у розрусі, посилаючись на наслідки війни? А? Розруха у вас у головах.
Ось, мабуть, і все.
Як післямова кілька фактів і випадків з хорватського та сеньйського життя.
Якщо Туреччина котяча країна, то Хорватія однозначно країна собача.
На цьому рекламному плакаті ресторану можна розглянути дозвіл собакам відвідувати цей ресторан.
Плакати з такими дозволами стоять на пляжах та при вході до магазинів. Різноманітні Барбоси, на нашу радість, вважають себе в цій країні повноцінною частиною суспільства.
Городяни.
Замальовка із життя. Пішов я посидіти на лавці на пристані. Покурити, подивитися на види Сені. Поруч зі мною сидів дуже старий і дуже обдертий дід. У старих штанах. У сорочці із дірками. У стоптаних черевиках. І сидів він на замурзаній, саморобній подушечці. Через якийсь час він попрощався, встав і несподівано нахилившись, став збирати недопалки, розсипані в невеликій кількості поруч з лавкою. Я відразу йому запропонував пару сигарет. Він сказав, що не курить, дозбирав недопалки і відніс їх до скриньки. Оце дід! Оце справжній, не істеричний патріотизм. Так. Дідові давно наплювати на те, як він сам виглядає. Але йому не начхати на його рідне місто.
Туристи.
У Сені я бачив автомобільні та мотоциклетні номери в основному зі Скандинавії, Австрії, Німеччини та Східної Європи. Багато українців. Несподівано побачив кілька машин із Іспанії. Чесно кажучи, не зрозумів, навіщо так далеко перецьтися з моря на море.
А ось це диво – Бентлі з номерами Копенгагена в Црквениці:
Цього просто не може бути. Це – нонсенс. Я знаю Данню. Багато чого мене пов'язує з цією країною. І я точно знаю, що такий автомобіль у Данії неможливий. Мільярдер, найбагатша в Данії людина Хальдур Топсе, їздив на набагато скромнішій машині. Просто Бентлі для нього був надто дорогий.
Побут.
Якщо ви любитель чаю, то беріть його із собою. Навіть у великих супермаркетах вибір чорного чаю незначний.
Конкретно лише Ерл Грей. Чому так – не знаю.
Ну і наостанок. . .
Уже після прильоту, в Шереметьєво, блондинка мого друга першою пішла на паспортний контроль. Зайшла у кабінку. Ми чекаємо. А рейсів прилетіло чимало. І раптом вона обернулася в наш бік і примхливим голосом! Тут молодик у формі цікавиться – з якої країни ми прилетіли?
Друг миттєво відреагував, і так, щоб не чули прикордонники, але чули оточуючі проорав їй у відповідь: "А я що, знаю? Шас у пілота спитаю". Підніс до вуха телефон і сказав: "Михаличу! Ти звідки нас привіз? ".
Народ не заржав. Народ напружився і почав розповзатись.
