Семь цветов Будапешта. Цвет красный. Цвет оранжевый. Начало > > >
Семь цветов Будапешта. Продолжение. Цвет желтый > > >
Семь цветов Будапешта. Продолжение. Цвет зеленый > > >
Цвет голубой – королевский.
Этот маршрут охватывает знаковые достопримечательности будайского холма: Королевский дворец, Рыбацкий бастион, церковь Св. Матьяша. И посмотрев остатки римского поселения в Обуде (раскопки находятся прямо под трамвайной остановкой Florian ter) мы переносимся дальше во времени, в середину VIII века во времена венгерского короля Белы IV. Король повелел построить на холме замок для того, чтобы защищаться от набегов татаро-монголов. Вокруг которого со временем и вырос город под названием Буда.
Историческая справка: В начале XV столетия Будайскую крепость значительно увеличил король Сигизмунд I Люксембург, сделав ее крупнейшей во всей Европе на тот момент. Тогда Буда в качестве города стала столицей Венгерского королевства, а во время правления другого короля этого периода – Матьяша – был построен новый ренессансный замок. Правда, вся эта красота существовала относительно недолго, придя в упадок со смертью монарха и окончательно пропав во время турецкого нашествия.
Венгрия в качестве самостоятельного государства перестала существовать в 1526 году (после битвы при Мохаче, в которой победу одержала армия Османской империи). Турки заняли всю территорию королевства, включая Буду, но он довольно быстро перестал быть важным городом, оказавшись на периферии огромной империи. До 1541 года турецкая армия успела еще раз отступить и вернуться в город, попутно уничтожив почти все оборонные укрепления. С 1541 года замок Буда потерял свою значимость, в великолепных дворцах и зданиях оборудовали казармы и конюшни, некоторые залы вообще стояли пустыми. В течение почти 150-летнего господства турок крепость приходила в упадок, и лишь в 1686 году войска Священной лиги сумели освободить город и замок от захватчиков. Но реставрация комплекса Буды началась лишь в первой половине XVIII века, когда император Священной Римской империи Карл VI приказал заняться обновлением крепости (закончена она была к 1749 году).
Но и новый комплекс простоял всего лишь один век – в 1849 году его сожгла армия революционеров Артура Гергея. Восстановили Королевский дворец в Будапеште (хотя на тот момент Буда и Пешт еще считались двумя независимыми городами) через 7 лет, а в 1875 году началось строительство принципиально нового замка. Руководил проектом венгерский мастер Миклош Ибль, а закончили стройку лишь спустя почти 40 лет – в 1912 году.
Во время Втророй Мировой войны, в ходе артиллерийского обстрела, комплекс построек был уничтожен почти полностью. Реконструкция началась после войны, в ходе нее первоначальный стиль замка существенно изменился. Полностью воссозданным Королевский дворец предстал в 1966 году, его интерьеры открылись в 1980. Реставрационные работы здесь проводятся до сих пор.
Если вы молоды, здоровы и энергичны, то можете начать маршрут от Цепного моста и нулевого километра, и подняться в гору. Но поскольку мы старые и немощные : ))), а ходить еще весь день, мы воспользовались автобусом и доехали до площади Парадов (остановка Disz ter). А оттуда уже и начали маршрут.
Площадь названа так из-за проходивших здесь в XIX веке военных парадов. Ранее, до середины XIV века, на этой площади раз в неделю проходил рынок, пока его не упразднил Людовик Анжуйский. Потом на площади проходили публичные казни. А сейчас парковка, как-то так : )
В конце площади находится памятник защитникам Отечества (Honvé d-szobor), погибшим во время антигабсбургского восстания 1848-1849 годов. Памятник установлен в 1893 году, автор Дьёрдь Зала (Gyö rgy Zala).
Стоит обратить внимание на на дом (№3) построенный в 1743-1748 г. для семейства Баттьяни, в котором они жили до 1945 года. (Для справки Лайош Баттьяни - граф, венгерский политический деятель. В период революции 1848-49 г возглавлял первое венгерское правительство).
Если пойти по улице Tarnok можно заглянуть в Аптеку-музей (дом №18).
Эта улица выводит нас на площадь с Колонной Святой Троицы – чумная колонна, установленная здесь в память об унесенных жизнях из-за эпидемии чумы в 1710-1713 гг.
Слева можно увидеть здание Старой ратуши с часовой башней на крыше, увенчанной куполом-луковицей. Под угловым балконом ратуши, в нише , стоит статуя Афины Паллады, богини справедливости, , войны и мудрости, покровительницы наук и ремесел, а также она является покровительницей Буды.
Серое здание Старой ратуши, а богиня на реставрации : )))
И наконец – жемчужина площади Церковь Святого Матьяша:
Историческая справка:
Первый храм был построен Иштваном Святым в XI веке. Он был посвящен Богородице Деве Марии. Во время нашествия монголо-татар храм был разрушен. Новый храм, как часть Будайского замка, возвел король Бела IV. Со временем церковь перестраивали и расширяли. К XV веку она достигла своего расцвета и стала самым прекрасным готическим храмом в стране.
Матьяш Хуньяди, великий реформатор, покровитель искусства и архитектуры, возвел башню-колокольню, которая сохранила свое величие до сегодняшних дней (от первозданного образа ее отличает только купол). Красота храма, цветные витражи и архитектура, уберегли его от разрушения турецкими захватчиками.
Расписанные фресками стены были забелены, а церковь на 145 лет превратили в мечеть. После освобождения Венгрии собор святого Матьяша в Будапеште передали иезуитам, он был перестроен и пережил два пожара, уничтоживших главный алтарь и орган. Новая масштабная реконструкция началась в XIX веке, ее возглавил архитектор Фридеш Шулек. Благодаря его кропотливой работе был восстановлен готический стиль храма, проведены внутренние декоративные работы, воссозданы витражи и скульптуры.
На крышу церкви уложена цветная керамическая черепица наменитого завода « Жолнаи» , придающая ей нарядный и праздничный вид.
В храме Девы Марии король Матьяш повел к алтарю двух своих жен, в нем короновали венгерских монархов.
В капелле собора покоятся останки короля Беллы III и его жены, сохранившиеся после турецкого правления.
В церкви хранится символ венгерской монархии – копия короны, которой венчали королей. В ней служили мессы в честь коронации новых правителей (сами коронации проходили в Секешфехерваре), здесь короновались в 1867 году Франц Иосиф и его жена Елизавета (Сисси), а в 1916 году Карл IV и Зита Пармская, последние из династии Габсбургов.
История королевской короны
История венгерской короны похожа на детектив с лихо закрученным сюжетом. Ореол сакральности, с самого начала окружавший ее, объясняется тем фактом, что она признавалась единственным высшим носителем верховной власти: поэтому ни один король не считался полностью легитимным, если не короновался этой короной. Согласно общепринятой версии, корона была со здана в годы правления короля Бела III (1172-1196). Венчающий ее крест был до бавлен еще позже, в XVI веке (столетие спустя был поврежден ударом крышки сундука, в котором хранился).
До 1301 года королевские святыни хранились в городе Секешфехервар. где тра диционно проходили коронации. Позже корону перевозили в Вишеград, Пожонь (Братиславу) и Буду. После поражения от турок в битве при Мохаче в 1526 году вдова Лайоша II передала ее австрийскому императору Фердинанду I, что упро чило позиции Габсбургов, претендовавших на венгерский престол. Во время ре волюции 1848 года Лайош Кошут забрал корону и коронационные регалии и за копал их в лесу под городом Оршова в Трансильвании. Однако сокровища нашли и вернули в 1853 году в Буду. В конце Второй мировой войны регалии были обнару жены американскими войсками в австрийском городе Маттзее, откуда они были доставлены в США, где и хранились, пока в 1978 году не были переданы Венгрии. С 2000 года корона, а также держава, скипетр и коронационный меч выставлены на всеобщее обозрение в Купольном зале венгерского парламента. Коронацион ная мантия хранится в особом саркофаге в Национальном музее. Она является единственной деталью коронационных регалий, которая датируется временами правления Иштвана!
Отдельного упоминания заслуживает орган, установленный в церкви. Инструмент считается крупнейшим в Будапеште. Деньги на орган в начале XX века выделил император Австро-Венгрии Франц Иосиф I, который так решил отпраздновать 40-летие своего царствования во главе двуединого государства. Изготовление музыкального инструмента было завершено спустя два года – в 1909 году.
Орган серьезно пострадал в годы Второй мировой войны и был полностью восстановлен только в середине 80-х годов прошлого столетия. В 2009 году инструмент полностью разобрали и отвезли в мастерскую в город Печ. После реставрации орган вернули на прежнее место. Общий вес органа превышает 60 тонн. Его самая большая труба высотой более 10 метров весит 175 килограмм, а самая маленькая (8 миллиметров длину) – 60 грамм.
Пройдя вдоль стены храма мы виходим к Конному памятнику Королю Иштвану I Святому и к Рыбацкому бастиону.
Историческая справка: Конная статуя святого Иштвана – короля, который ввел в Венгрии христианство и был помазан на царство самим папой римским. Он символично держит в руках апостольский крест. Памятник был создан в 1903 году скульптором Алайошем Штроблем (Alajos Stró bl). Штроблю заказали этот монумент к празднованию Тысячелетия венгерского государства, но скульптору потребовалось десять лет, чтобы его закончить. Он изучал малейшие исторические детали, вплоть до стремян XI века. На пьедестале памятника можно увидеть барельефы со сценами из жизни святого Иштвана. Со всех сторон памятник охраняют четыре льва.
Ну а Рыбацкий бастион – строение совсем не древнее, и не сказать, чтобы функциональное, но очень красивое. Великолепная смотровая площадка в неороманском стиле. Со всех сторон площадка бастиона окружена белоснежной длинной галереей с коническими шатровыми башнями, аркадами и балюстрадами. Бастион никогда не использовался в качестве оборонительного сооружения. Появился он только в конце XIX века по проекту Фридьеша Шулека (Frigyes Schulek), перестраивавшего церковь Матьяша. Строительство было завершено в 1905 году. Башни бастиона сделаны по типу шатров первых мадьярских поселенцев.
Некогда на этом месте была площадь, окруженная крепостными стенами Буды, на которой торговали рыбой. Отсюда и название бастиона, который считается памятником гильдии дунайских рыбаков, оборонявших крепость в средние века.
Отсюда открывается великолепный вид на венгерский Парламент и другие достопримечательности Пешта.
Рядом с храмом Святого Матьяша находится современное здание отеля « Хилтон» . Построен этот отель был в 1976 году по проекту архитектора Белы Пинтера на оставшихся фрагментах стоявшего на этом месте сначала доминиканского, а затем иезуитского монастыря. В своем творении Бела Пинтер использовал основание средневековой башни, развалины готической церкви и семинарию, построенную в стиле позднего барокко.
Но самое ценное это вписанная в архитектуру отеля колокольня Святого Николая, где можно увидеть копию саксонского рельефа XV века, изображающего триумф короля Матиаша.
Здесь находиться площадь Андраша Хешша – имя площади дано в честь издателя первой печатной книги в Венгрии (1473г) с названием " Хроника венгров" . На этой небольшой прощади мы видим памятник римскому Папе Инокентию II, который сформировал Священный союз для освобождения Буды от турков.
Пройдя по улице Михая Танича (Tancsics Mihaly) стоит обратить внимание на дом № 7 – дворец Эрдеди. В 1800 г. в этом дворце проживал Бетховен. Сегодня здесь размещается музей истории музыки. А в доме № 9 находился в заточении Михай Танич – предводитель антигабсбургского востания 1848-49 г. , революционер, выдвигал идеи освобождения крепостных крестьян и введение всеобщего избирательного права. А еще раньше в этом доме был Королевский монетный двор.
В конце улицы находиться Лютеранская церковь Буды, знаменита она тем, что во время Второй Мировой войны пастор церкви Габор Стехло спас более 2000 человек.
Напротив церкви высится массивное здание Национального архива, которое впечатляет своей яркой разноцветной кровлей, перекликающейся с крышей церкви Матьяша и одновременно напоминающей цветную крышу Центрального рынка Будапешта. В оформлении всех этих зданий использована керамическая плитка фабрики « Жолнаи» . Над проектом зданий Национального архива и Центрального рынка (Kö zponti Vá sá rcsarnok) работал один и тот же архитектор, Шаму Пец (Samu Pecz или Petz); большой поклонник керамики « Жолнаи» .
Справа от архива находятся Венские ворота. Точнее это их точная копия. Ворота 16 века, разрушенные в 1896 году, не сохранились. Свое название получили, так как отсюда начиналась дорога по направлению к Вене.
Если пройти вдоль здания архива влево, то можно выйти на площадь Капистрано (Kapisztrá n té r) названной в честь итальянского францисканца Джованни (Яноша) Капистрано (1386-1456), монаха-проповедника, сумевшего собрать армию против турок. Здесь же стоит очень интересный памятник этому монаху, стоящего одной ногой на теле убитого турка.
Еще на этой площади находится такое необычное сооружение:
Среди развалин возвышается башня и отдельно стоящее на фундаменте готическое окно. Это всё, что удалось восстановить после Второй мировой войны от церкви Святой Марии Магдалины, возведенной в 60-х годах XIII века. Во времена турецкого владычества церковь делили протестанты и католики (одни молились в нефе, другие использовали хоры), а затем турки превратили ее в мечеть.
Слева от площади расположен Музей военной истории. Здесь представлена богатая коллекция оружия, со времен турецких сражений и до современной эпохи, а также нумизматическое собрание.
По Городской улице ( Ú ri utca) мы возвращаемся к Королевскому дворцу. Эта улица не пережила две войны в своем первозданном виде и большей частью восстановлена, но все равно передает атмосферу прошлых веков.
Дальше на этой же улице стоит конная статуя генерала Анраша Хадика (Andrá s Hadik), талантливого военачальника XVIII века (1710-1790), коменданта Буды. Генерал прославился своим кавалерийским рейдом на Берлин, совершенным во время Семилетней войны между Австрией и Пруссией, в 1757 году. Хадик был награжден Большим крестом Ордена Марии Терезии и назначен председателем Военного совета (Гофкригсрата) Австрийской империи (единственный венгр, удостоившийся такой чести и достигший таких карьерных высот при Габсбургах). Памятник Хадику был установлен на Замковом холме в 1937 году, автор скульптуры – Дьёрдь Ваштаг (Gyö rgy Vastagh).
В доме №13 на этой улице находиться вход в подземные пещеры Буды.
Выйдя на площадь Святого Георгия (Szent Gyö rgy té r), где в средние века проводились турниры и другие конные игры, стоит памятник гусару в униформе эпохи Марии Терезии. Автор памятника – скульптор Жигмонд Кишфалуди Штробль (Zsigmond Kisfaludi Stró bl) (1932). Жигмонд Штробль (1884-1975) также является автором фигуры Лайоша Кошута в мемориальной композиции у Венгерского парламента.
Еще два здания на этой площади заслуживают отдельного рассказа. Это дворец Шандора (дом № 1), построенный для графа Винсента Шандора, чья супруга графиня Анна Сапори мечтала о таком месте жительства, откуда открывалась бы прекрасная панорама города. Этот элегантный дворец в неоклассическом стиле был построен Михаем Поллаком и венским архитектором Йоханном Аманом в 1805-1821 гг. Фасад дворца украшен барельефами, изображающими греческих богов Олимпа, а также посвящение графа Шандора в рыцари. Во время Второй мировой войны дворец был разрушен, реставрация завершилась только в 2002 году. Сейчас здесь расположена резиденция венгерского президента. Во дворце прекрасные интерьеры: гобелены, хрустальные люстры, картины Кароя Лотца. Но посетителей сюда пускают лишь раз в году, обычно в сентябре, в рамках Дней культурного наследия Венгрии.
И рядом здание Замкового театра, созданного в барочной церкви ордена кармелитов. В период с 1541 по 1686 годы здесь жили турецкие паши. В 1778 году здание было превращено в немецкий театр. Первое венгерское театральное представление здесь состоялось в 1790 году. В 1800 году в этом театре проходил концерт Бетховена. Выступал здесь и Гайдн. Во время Второй мировой войны здание было значительно повреждено и впоследствии восстановлено. Сегодня здесь располагается Национальный театр танца.
С другой стороны привлекают внимание пышные Орнаментальные ворота (1903).
Рядом с ними на колонне, широко раскинув крылья, восседает с мечом Аттилы в мощных когтистых лапах мифическая птица Туруль. Эта скульптура Дьюлы Доната (Gyula Doná th, 1905) была установлена в честь тысячелетия мадьярского завоевания 896 года. По легенде именно эта птица указана путь венгерским кочевникам на земли Будапешта. Впоследствии она стала символом династии Арпадов.
Рядом, на нижней террасе-эспланаде, находится симпатичный фонтан « Дети удят рыбу» ; автор композиции – Кароль Сеньей (Ká roly Senyei), 1912. Трое детей пытаются справиться с огромной рыбиной. Другая знаменитая работа этого же скульптора находится перед концертным залом « Вигадо» .
У центральной части Королевского дворца установлен памятник принцу Евгению Савойскому работы Йожефа Роны (Jó zsef Ró na, 1900), в память о победоносной битве при Зенте (1697 год), ставшей ключевым моментом в военных действиях с турками и способствовавшей заключению Карловицкого мира 1699 года. Принц сдерживает ретивого коня, у копыт которого в страхе дрожат пленные турки. Сцены битвы отражены в барельефах на постаменте: армия Евгения Савойского напала на войско султана Мустафы II, когда оно пересекало реку Тису, и разбила его, несмотря на значительное (почти в два раза) численное превосходство турок. Памятник был установлен в 1900 году при финансовой поддержке императора Франца Иосифа, которому пришлось вмешаться, когда стало ясно, что у города банально не хватает средств.
Отсюда открываются прекрасные виды на Пешт.
Историческая справка: История Королевского дворца в Будапеште полна перипетий. Основателем дворца считается король Бела IV. После татаро-монгольского нашествия 1240-1241 гг. он решил укрепить южную часть плато Буды. Но замок оставался очень скромным до тех пор, пока сюда не переехал двор Людовика Великого Анжуйского. Людовик перенес свою резиденцию из Вышеграда в 1347 году. Дворец в полном смысле этого слова (Новый дворец, или Friss Palota) появился здесь при его преемнике, Сигизмунде Люксембургском (1387-1437). Сигизмунд пригласил в Буду лучших мастеров и ремесленников со всей Европы.
Пышным убранством дворец обзавелся лишь во время правления Матьяша (Матиаша) Корвина (1458-1490), известного своими гуманистическими устремлениями и покровительством художникам. Это был золотой век Королевского дворца в Буде. В часовне Матиаша действовал водяной орган, а знаменитая Корвинова библиотека насчитывала более двух тысяч разрисованных от руки книг. Целая армия ремесленников занималась изготовлением великолепных керамических печей для зимних помещений, мраморных каминов, резных дверей, золоченых потолков в королевских спальнях. Дворец производил на иностранцев глубокое впечатление. Один итальянец писал: « Во всей Европе есть три самых красивых города: Венеция на море, Буда на холме и Флоренция на равнине» . Главным архитектором короля Матиаша был флорентиец Чименти Камичия. В Буде работал и другой известный архитектор того времени – Джованни Далмата (он же Иван Дукнович), работавший также в Италии (Риме) и Хорватии (Трогире). Памятники архитектуры и скульптуры этой эпохи впоследствии сильно пострадали во время турецкого нашествия и дошли до нас во фрагментарном состоянии.
Во время завоевания Будапешта турками (1541-1686) дворец значительно обветшал. К тому же, он сильно пострадал в 1678 году, когда пороховой погреб ударила молния и загорелись многие помещения дворца. Впоследствии дворец не раз подвергался разрушениям, восстанавливался и перестраивался. Так, архитекторы габсбургских правителей Карла VI и Марии Терезии снесли разрушенные готические и ренессансные строения и построили небольшой дворец в стиле барокко. Он более не использовался как королевская резиденция. В разные времена здесь размещались монастырь и университет. Лишь в 1790 году дворец был возвращен австрийскому палатину (вице-королю).
В годы войны за независимость дворец сильно пострадал, но после заключения Австро-Венгерского соглашения 1867 года, когда возникла необходимость восстановления замка как символа независимости страны, дворец обрел новую жизнь. В период с 1869 по 1905 году Миклош Ибль перестроил и расширил барочное здание. У дворца появилось новое крыло и центральная куполообразная крыша.
Во время Второй мировой войны Королевский дворец был полностью разрушен вследствие бомбардировки советскими войсками и впоследствии фактически отстроен заново.
Сегодня в дворцовом комплексе Будапешта находится сразу несколько музеев: Венгерская национальная галерея, Музей современной истории (истории Будапешта) и Национальная библиотека Сечени с крупнейшим собранием ценных книг и рукописей.
С другой стороны Королевского дворца находится вход в Венгерскую национальную галерею, где выставлены произведения венгерского искусства разных эпох.
В западном дворике Королевского дворца, находится великолепный фонтан, изображающий охоту короля Матьяша (скульптор Алайош Штробль, Alajos Stró bl, 1904). Легенда гласит, что во время охоты Матьяш, которому нравилось переодеваться в простую одежду, встретил прекрасную Илонку, которая влюбилась в него, не догадываясь, что перед ней король. Композиция создана по мотивам баллады Михая Вёрёшмарти. Слева изображен летописец короля Матьяша (с соколом). Именно он первым записал эту романтическую легенду, впоследствии литературно обработанную Вёрёшмарти. Справа сидит та самая простолюдинка, Илонка Прекрасная. Как гласит легенда, узнав о том, что ее избранник не простой человек и ни о какой любви между ними не может быть и речи, влюбленная девушка зачахла и умерла. Скульптор изобразил и других охотников, очевидно, из свиты короля, в полном снаряжении, с охотничьим рогом и еще одним убитым зверем . Фонтан представляет собой кусок скалы с водопадом, на которой стоит сам король, у его ног лежит убитый олень, а рядом бегают легавые, одна из которых будто пьет воду из фонтана.
Совсем рядом с фонтаном видны Львиные ворота – арка, которая ведет во внутренний двор Королевского дворца. По обеим сторонам ворот сидят львы с закрытой пастью. Точно такие же львы, но с открытой пастью, находятся по другую сторону арки.
Симпатичные такие львы
Мудрый ворон – а фактически изображение той же птицы Туруль, только в более современном стиле. Ворон восседает на перегородке ворот Корвина, которые ограничивают территорию Королевского дворца. Интересны как сами ворота, выполненные в форме легкой выкованной паутинки, так и сама птица.
По легенде ворон украл обручальное кольцо прямо со свадьбы короля Матьяша. Вора сумели поймать и умертвить, но дурной знак оправдался – молодая жена монарха вскоре скончалась. А сам Матьяш добавил на свой герб изображение ворона, и взял приставку Корвин (от латинского Corvus – ворон).
Покинув будайский холм мы направляемся в немее роскошные купальни Геллерт.
Горячие источники на месте купальни Геллерт были известны уже в 8-9 веке. Напротив купальни через дорогу, на склоне горы Геллерт есть пещерная церковь. В средние века в ней жил отшельник Святой Иштван, который исцелял людей горячими илистыми источниками, бившими у подножия пещеры. Из-за наличия ила в воде это место долго называли Грязной купальней. На основе этих термальных илистых источников и построились почти 100 лет назад купальни Геллерт и шикарный отель в стиле артнуово. Здесь есть 10 крытых бассейнов, а также детский бассейн, 2 открытых – с волнами и гидромассажами, разные виды саун и парных, летние террасы для загара.
« Предшественниками» купальни, носящей сегодня имя христианского святого, были турецкие бани « Ачик Илидже» , пользовавшиеся огромной популярностью среди правоверных. Приезжая сюда из отдаленных уголков Османской империи, они воздавали хвалу всевышнему за целительный дар – воду термального источника Собственно, поначалу известность получил не сам источник, а его грязь, почему его и называли Грязной купальней. Сегодня купальный комплекс располагается в красивом здании, сооруженном в стиле постмодерн в 1918 г. Его авторами стали архитекторы Артур Шебештьен, Армин Хегедюш и Изидор Штарк. Подача воды обеспечивается через водонасосную станцию, установленную в сердце горы Геллерт, возвышающейся над купальнями.
Уже в 20-30-е гг. прошлого века в комплексе появились первые образцы современных бассейнов с сюрпризами: в 1927 г. открылся бассейн с искусственной волной, создававший атмосферу морского курорта, а в 1934 г. – еще и жемчужные купальни. Крытые бассейны находятся под сводами изумительного купольного зала в стиле арт-деко. Богато декорированный интерьер включает также роскошный вестибюль с мраморными колоннами и бронзовыми скульптурами, кожаной мебелью и искусно украшенными стенными панелями. Однако главной достопримечательностью большого зала можно назвать 10 фризоподобных высоких « витражных» окон, раскрашенных известным художником по стеклу Ротом Микшей. Сюжеты изображений на окнах следуют в хронологическом порядке и взяты из эпической поэмы « Смерть Буды» , принадлежащей перу венгерского классика Яноша Араня. В конце большого зала установлена статуя Венеры скульптора Адольфа Хусара. Интерьер купален стилизован под турецкий стиль с использованием также исключительных по красоте керамических элементов в стиле артнуово.
Официальный сайт – https://www. gellertfurdo. hu/epiteszet
Продолжение https://www.turpravda.com/hu/budapesht/blog-484401.html
Сім кольорів Будапешта. Колір червоний. Колір помаранчевий. Початок >>>
Сім кольорів Будапешта. Продовження. Колір жовтий >>>
Сім кольорів Будапешта. Продовження. Колір зелений >>>
Колір блакитний – королівський.
Цей маршрут охоплює знакові пам'ятки будайського пагорба: Королівський палац, Рибальський бастіон, церкву Св. Матьяша. І подивившись залишки римського поселення в Обуді (розкопки знаходяться прямо під трамвайною зупинкою Florian ter), ми переносимося далі в часі, в середину VIII століття за часів угорського короля Бели IV. Король наказав побудувати на пагорбі замок для того, щоб захищатися від набігів татаро-монголів. Навколо якого згодом і виросло місто під назвою Буда.
Історична довідка: На початку XV століття Будайську фортецю значно збільшив король Сигізмунд I Люксембург, зробивши її найбільшою у всій Європі на той момент. Тоді Буда як місто стала столицею Угорського королівства, а за правління іншого короля цього періоду – Матьяша – було збудовано новий ренесансний замок. Щоправда, вся ця краса існувала відносно недовго, занепадаючи зі смертю монарха і остаточно пропавши під час турецької навали.
Угорщина як самостійна держава перестала існувати в 1526 році (після битви при Мохачі, в якій перемогу здобула армія Османської імперії). Турки зайняли всю територію королівства, включаючи Буду, але він досить швидко перестав бути важливим містом, опинившись на периферії величезної імперії. До 1541 турецька армія встигла ще раз відступити і повернутися в місто, попутно знищивши майже всі оборонні укріплення. З 1541 року замок Буда втратив свою значущість, у чудових палацах та будівлях обладнали казарми та стайні, деякі зали взагалі стояли порожніми. Протягом майже 150-річного панування турків фортеця занепадала, і лише у 1686 році війська Священної ліги зуміли звільнити місто та замок від загарбників. Але реставрація комплексу Буди розпочалася лише у першій половині XVIII століття, коли імператор Священної Римської імперії Карл VI наказав зайнятися оновленням фортеці (закінчена вона була до 1749).
Але і новий комплекс простояв лише одне століття – в 1849 році його спалила армія революціонерів Артура Гергея. Відновили Королівський палац у Будапешті (хоча на той момент Буда та Пешт ще вважалися двома незалежними містами) через 7 років, а у 1875 році почалося будівництво принципово нового замку. Керував проектом угорський майстер Міклош Ібль, а закінчили будівництво лише майже через 40 років – у 1912 році.
Під час Другої Світової війни, під час артилерійського обстрілу, комплекс споруд був знищений майже повністю. Реконструкція почалася після війни, в ході неї початковий стиль замку істотно змінився. Повністю відтвореним Королівський палац з'явився в 1966 році, його інтер'єри відкрилися в 1980 році. Реставраційні роботи тут проводяться досі.
Якщо ви молоді, здорові та енергійні, то можете почати маршрут від Ланцюжного мосту та нульового кілометра, та піднятися в гору. Але оскільки ми старі й немічні , а ходити ще весь день, ми скористалися автобусом і доїхали до площі Парадів (зупинка Disz ter). А звідти вже й розпочали маршрут.
Площу названо так через військові паради, що проходили тут у XIX столітті. Раніше, до середини XIV століття, на цій площі раз на тиждень проходив ринок, поки його не скасував Людовік Анжуйський. Потім на площі проходили громадські страти. А зараз паркування, якось так: )
Наприкінці площі знаходиться памятник захисникам Вітчизни (Honvé d-szobor), які загинули під час антигабсбурзького повстання 1848-1849 років. Пам'ятник встановлений в 1893 році, автор Дьордь Зала (Gyö rgy Zala).
Варто звернути увагу на будинок (№3) побудований в 1743-1748 р. для сімейства Баттьяні, в якому вони жили до 1945 року. г очолював перший угорський уряд).
Якщо піти вулицею Tarnok можна заглянути в Аптеку-музей (будинок №18).
Ця вулиця виводить нас на площу з Колонної Святої Трійці – чумна колона, встановлена тут на згадку про віднесені життя через епідемію чуми в 1710-1713 рр.
Зліва можна побачити будівлю Старої ратуші з годинниковою вежею на даху, увінчаною куполом-цибулею. Під кутовим балконом ратуші, в ніші, стоїть статуя Афіни Паллади, богині справедливості, війни та мудрості, покровительки наук і ремесел, а також вона є покровителькою Буди.
Сірий будинок Старої ратуші, а богиня на реставрації : )))
І нарешті – перлина площі Церква Святого Матіяша:
Історична довідка:
Перший храм було збудовано Іштваном Святим у XI столітті. Він був присвячений Богородиці Діві Марії. Під час нашестя монголо-татар храм було зруйновано. Новий храм, як частина Будайського замку, поставив король Бела IV. Згодом церкву розбудовували та розширювали. До XV століття вона досягла свого розквіту і стала найпрекраснішим готичним храмом у країні.
Матьяш Хуньяді, великий реформатор, покровитель мистецтва та архітектури, збудував вежу-дзвіницю, яка зберегла свою велич до сьогодні (від первозданного образу її відрізняє лише купол). Краса храму, кольорові вітражі та архітектура вберегли його від руйнування турецькими загарбниками.
Розписані фресками стіни були забілені, а церкву на 145 років перетворили на мечеть. Після звільнення Угорщини собор святого Матьяша в Будапешті передали єзуїтам, він був перебудований і пережив дві пожежі, які знищили головний вівтар та орган. Нова масштабна реконструкція розпочалася у ХІХ столітті, її очолив архітектор Фрідеш Шулек. Завдяки його кропіткій роботі було відновлено готичний стиль храму, проведено внутрішні декоративні роботи, відтворено вітражі та скульптури.
На дах церкви покладено кольорову керамічну черепицю намінитого заводу «Жовнаї», що надає їй чепурного та святкового вигляду.
У храмі Діви Марії король Матьяш повів до вівтаря двох своїх дружин, у ньому коронували угорських монархів.
У капелі собору лежать останки короля Белли III та його дружини, що збереглися після турецького правління.
У церкві зберігається символ угорської монархії – копія корони, якою вінчали королів. У ній служили меси на честь коронації нових правителів (самі коронації проходили в Секешфехерварі), тут коронувалися в 1867 Франц Іосиф і його дружина Єлизавета (Сіссі), а в 1916 Карл IV і Зіта Пармська, останні з династії Габсбург.
Історія королівської корони
Історія угорської корони схожа на детектив із хвацько закрученим сюжетом. Ореол сакральності, що від початку оточував її, пояснюється тим фактом, що вона визнавалася єдиним вищим носієм верховної влади: тому жоден король не вважався повністю легітимним, якщо не коронувався цією короною. Згідно з загальноприйнятою версією, корона була створена в роки правління короля Бела III (1172-1196). Вінчаючий її хрест був доданий ще пізніше, у XVI столітті (століття було пошкоджено ударом кришки скрині, в якій зберігався).
До 1301 року королівські святині зберігалися у місті Секешфехервар. де традиційно проходили коронації. Пізніше корону перевозили у Вишеград, Пожонь (Братиславу) та Буду. Після поразки від турків у битві при Мохачі в 1526 вдова Лайоша II передала її австрійському імператору Фердинанду I, що зміцнило позиції Габсбургів, які претендували на угорський престол. Під час революції 1848 року Лайош Кошут забрав корону та коронаційні регалії та закопав їх у лісі під містом Оршова у Трансільванії. Проте скарби знайшли і повернули у 1853 році до Буди. Наприкінці Другої світової війни регалії були виявлені американськими військами в австрійському місті Маттзеї, звідки вони були доставлені до США, де й зберігалися, поки в 1978 не були передані Угорщини. З 2000 року корона, а також держава, скіпетр та коронаційний меч виставлені на загальний огляд у Купольному залі угорського парламенту. Коронаційна мантія зберігається в особливому саркофазі у Національному музеї. Вона є єдиною деталлю коронаційних регалій, яка датується часом правління Іштвана!
На окрему згадку заслуговує орган, встановлений у церкві. Інструмент вважається найбільшим у Будапешті. Гроші на орган на початку XX століття виділив імператор Австро-Угорщини Франц Йосип I, який так вирішив відсвяткувати 40-річчя свого царювання на чолі двоєдиної держави. Виготовлення музичного інструменту було завершено через два роки – у 1909 році.
Орган серйозно постраждав у роки Другої світової війни та був повністю відновлений лише в середині 80-х років минулого сторіччя. У 2009 році інструмент повністю розібрали та відвезли до майстерні до міста Печ. Після реставрації орган повернули на колишнє місце. Загальна вага органу перевищує 60 тонн. Його найбільша труба висотою понад 10 метрів важить 175 кілограмів, а найменша (8 міліметрів довжину) – 60 грамів.
Пройшовши вздовж стіни храму, ми виходимо до Кінного пам'ятника Королю Іштвану I Святому та до Рибальського бастіону.
Історична довідка: Кінна статуя святого Іштвана - короля, який ввів в Угорщині християнство і був помазаний на царство самим папою римським. Він символічно тримає у руках апостольський хрест. Пам'ятник був створений в 1903 скульптором Алайошем Штроблем (Alajos Stró bl). Штроблю замовили цей монумент до святкування Тисячоліття угорської держави, але скульптору знадобилося десять років, щоб його закінчити. Він вивчав найменші історичні деталі, аж до стремен XI ст. На п'єдесталі пам'ятника можна побачити барельєфи зі сценами із життя святого Іштвана. З усіх боків пам'ятник охороняють чотири леви.
Ну а Рибальський бастіон – будова зовсім не давня, і не сказати, щоб функціональна, але дуже гарна. Чудовий оглядовий майданчик у неороманському стилі. З усіх боків майданчик бастіону оточений білою довгою галереєю з конічними шатровими вежами, аркадами та балюстрадами. Бастіон ніколи не використовувався як оборонна споруда. З'явився він тільки наприкінці XIX століття за проектом Фрідьєша Шулека, який перебудовував церкву Матьяша. Будівництво було завершено у 1905 році. Башти бастіону зроблені на кшталт наметів перших мадярських поселенців.
Колись на цьому місці була площа, оточена фортечними мурами Буди, на якій торгували рибою. Звідси і назва бастіону, який вважається пам'ятником гільдії дунайських рибалок, що обороняли фортецю у середні віки.
Звідси відкривається чудовий краєвид на угорський Парламент та інші пам'ятки Пешта.
Поряд із храмом Святого Матьяша перебуває сучасна будівля готелю «Хілтон». Побудований цей готель був у 1976 році за проектом архітектора Бели Пінтера на фрагментах, що залишився на цьому місці спочатку домініканського, а потім єзуїтського монастиря. У своєму творі Бела Пінтер використав заснування середньовічної вежі, руїни готичної церкви та семінарію, побудовану у стилі пізнього бароко.
Але найцінніше це вписана в архітектуру готелю дзвіниця Святого Миколая, де можна побачити копію саксонського рельєфу XV століття, що зображає тріумф короля Матіаша.
Тут знаходиться площа Андраша Хешша – ім'я площі дано на честь видавця першої друкованої книги в Угорщині (1473 р) під назвою "Хроніка угорців". На цьому невеликому прощанні ми бачимо пам'ятник римському Папі Інокентію II, який сформував Священний союз для звільнення Буди від турків.
Пройшовши вулицею Михая Танича (Tancsics Mihaly) варто звернути увагу на будинок № 7 – палац Ердеді. У 1800 р. у цьому палаці проживав Бетховен. Сьогодні тут розміщується музей історії музики. А в будинку № 9 був ув'язнений Міхай Таніч – ватажок антигабсбурзького повстання 1848-49 р. , революціонер, висував ідеї звільнення кріпаків і запровадження загального виборчого права. А ще раніше у цьому будинку був Королівський монетний двір.
Наприкінці вулиці знаходиться Лютеранська церква Буди, відома вона тим, що під час Другої Світової війни пастор церкви Габор Стехло врятував понад 2000 людей.
Напроти церкви височіє масивна будівля Національного архіву, яка вражає своєю яскравою різнобарвною покрівлею, що перегукується з дахом церкви Матьяша і одночасно нагадує кольоровий дах Центрального ринку Будапешта. Над проектом будівель Національного архіву та Центрального ринку (Kö zponti Vá sá rcsarnok) працював той самий архітектор, Шаму Пец (Samu Pecz або Petz); великий шанувальник кераміки "Жовнаї".
Справа від архіву знаходяться Віденські ворота. Точніше це їхня точна копія. Ворота 16 століття, зруйновані 1896 року, не збереглися. Свою назву отримали, тому що звідси починалася дорога до Відня.
Якщо пройти вздовж будівлі архіву вліво, то можна вийти на площу Капістрано (Kapisztrá n té r) названої на честь італійського францисканця Джованні (Яноша) Капістрано (1386-1456), ченця-проповідника, що зумів зібрати армію проти турків. Тут же стоїть дуже цікава пам'ятка цьому ченцю, що стоїть однією ногою на тілі вбитого турка.
Ще на цій площі знаходиться така незвичайна споруда:
Серед руїн височить вежа і готичне вікно, що окремо стоїть на фундаменті. Це все, що вдалося відновити після Другої світової війни від церкви Святої Марії Магдалини, яка була зведена в 60-х роках XIII століття. За часів турецького володарювання церкву ділили протестанти та католики (одні молилися в нефі, інші використовували хори), а потім турки перетворили її на мечеть.
Зліва від площі розташований Музей воєнної історії. Тут представлена багата колекція зброї, з часів турецьких битв до сучасної епохи, а також нумізматичні збори.
По Міській вулиці ( Ú ri utca) ми повертаємося до Королівського палацу. Ця вулиця не пережила дві війни у своєму первозданному вигляді і здебільшого відновлена, але все одно передає атмосферу минулих століть.
Далі на цій же вулиці стоїть кінова статуя генерала Анраша Хадіка (Andrá s Hadik), талановитого воєначальника XVIII століття (1710-1790), коменданта Буди. Генерал прославився своїм кавалерійським рейдом на Берлін, скоєним під час Семирічної війни між Австрією та Пруссією у 1757 році. Хадік був нагороджений Великим хрестом Ордена Марії Терезії та призначений головою Військової ради (Гофкрігсрату) Австрійської імперії (єдиний угорець, який удостоївся такої честі і досяг таких кар'єрних висот при Габсбургах). Пам'ятник Хадіку було встановлено на Замковому пагорбі в 1937 році, автор скульптури – Дьорд Ваштаг (Gyö rgy Vastagh).
У будинку №13 на цій вулиці знаходиться вхід до підземних печер Буди.
Вийшовши на площу Святого Георгія (Szent Gyö rgy té r), де в середні віки проводилися турніри та інші кінні ігри, стоїть пам'ятник гусару в уніформі епохи Марії Терезії. Автор пам'ятника - скульптор Жигмонд Кішфалуді Штробль (Zsigmond Kisfaludi Stró bl) (1932). Жигмонд Штробль (1884-1975) також є автором постаті Лайоша Кошута у меморіальній композиції у Угорського парламенту.
Ще дві будівлі на цій площі заслуговують на окрему розповідь. Це палац Шандора (будинок № 1), побудований для графа Вінсента Шандора, чия дружина графиня Ганна Сапорі мріяла про таке місце проживання, звідки відкривалася б чудова панорама міста. Цей елегантний палац у неокласичному стилі був побудований Михаєм Поллаком та віденським архітектором Йоханном Аманом у 1805-1821 рр. Фасад палацу прикрашений барельєфами, що зображають грецьких богів Олімпу, і навіть посвята графа Шандора в лицарі. Під час Другої світової війни палац було зруйновано, реставрація завершилася лише у 2002 році. Наразі тут розташована резиденція угорського президента. У палаці чудові інтер'єри: гобелени, кришталеві люстри, картини Кароя Лотца. Але відвідувачів сюди пускають лише раз на рік, зазвичай у вересні, у рамках Днів культурної спадщини Угорщини.
І поруч будівля Замкового театру, створеного в барочній церкві ордену кармелітів. У період із 1541 по 1686 роки тут жили турецькі паші. У 1778 році будівля була перетворена на німецький театр. Перша угорська театральна вистава тут відбулася у 1790 році. 1800 року в цьому театрі проходив концерт Бетховена. Виступав тут і Ґайдн. Під час Другої світової війни будівля була значно пошкоджена та згодом відновлена. Сьогодні тут розташований Національний театр танцю.
З іншого боку привертають увагу пишні Орнаментальні ворота (1903).
Поруч із ними на колоні, широко розкинувши крила, сидить із мечем Аттили у потужних кігтистих лапах міфічний птах Туруль. Ця скульптура Дьюли Доната (Gyula Doná th, 1905) була встановлена на честь тисячоліття мадярського завоювання 896 року. За легендою саме цей птах вказаний шлях угорським кочівникам на землі Будапешта. Згодом вона стала символом династії Арпадів.
Поруч, на нижній терасі-еспланаді, знаходиться симпатичний фонтан «Діти вудять рибу»; автор композиції - Кароль Сеньєй (Ká roly Senyei), 1912. Троє дітей намагаються впоратися з величезною рибиною. Інша знаменита робота цього ж скульптора знаходиться перед концертним залом "Вігадо".
У центральній частині Королівського палацу встановлено памятник принцу Євгену Савойському роботи Йожефа Рони (Jó zsef Ró na, 1900), на згадку про переможну битву при Зенті (1697 рік), що стала ключовим моментом та сприяла висновку Карловицького світу 1699 року. Принц стримує завзятого коня, у копит якого в страху тремтять полонені турки. Сцени битви відображені в барельєфах на постаменті: армія Євгена Савойського напала на військо султана Мустафи II, коли воно перетинало річку Тису, і розбила його, незважаючи на значну (майже вдвічі) чисельну перевагу турків. Пам'ятник був встановлений у 1900 році за фінансової підтримки імператора Франца Йосипа, якому довелося втрутитися, коли стало ясно, що місто банально не вистачає коштів.
Звідси відкриваються чудові краєвиди на Пешт.
Історична довідка: Історія Королівського палацу в Будапешті сповнена перипетій. Засновником палацу вважається король Бєла IV. Після татаро-монгольської навали 1240-1241 р. р. він вирішив укріпити південну частину плато Буди. Але замок залишався дуже скромним, доки сюди не переїхав двір Людовіка Великого Анжуйського. Людовік переніс свою резиденцію з Вишеграда 1347 року. Палац у повному розумінні цього слова (Новий палац, або Friss Palota) з'явився тут за його наступника, Сигізмунда Люксембурзького (1387-1437). Сигізмунд запросив у Буду найкращих майстрів та ремісників з усієї Європи.
Пишним оздобленням палац обзавівся лише під час правління Матьяша (Матіяша) Корвіна(strong>(1458-1490), відомого своїми гуманістичними устремліннями та заступництвом художникам. Це був золотий вік Королівського палацу у Буді. У каплиці Матіаша діяв водяний орган, а знаменита Корвінова бібліотека налічувала понад дві тисячі розмальованих від руки книжок. Ціла армія ремісників займалася виготовленням чудових керамічних печей для зимових приміщень, мармурових камінів, різьблених дверей, золочених стель у королівських спальнях. Палац справляв на іноземців глибоке враження. Один італієць писав: «У всій Європі є три найкрасивіші міста: Венеція на морі, Буда на пагорбі та Флоренція на рівнині». Головним архітектором короля Матіаша був флорентієць Чименті Камічія. У Буді працював і інший відомий архітектор на той час – Джованні Далмата (він же Іван Дукнович), який працював також в Італії (Рімі) та Хорватії (Трогирі). Пам'ятники архітектури та скульптури цієї епохи згодом сильно постраждали під час турецької навали та дійшли до нас у фрагментарному стані.
Під час завоювання Будапешта турками (1541-1686) палац значно занепав. До того ж він сильно постраждав у 1678 році, коли пороховий льох вдарила блискавка і загорілося багато приміщень палацу. Згодом палац неодноразово зазнавав руйнувань, відновлювався і перебудовувався. Так, архітектори габсбурзьких правителів Карла VI та Марії Терезії знесли зруйновані готичні та ренесансні будови та збудували невеликий палац у стилі бароко. Він не використовувався як королівська резиденція. У різні часи тут розміщувалися монастир та університет. Лише 1790 року палац повернули австрійському палатину (віце-королю).
У роки війни за незалежність палац сильно постраждав, але після укладання Австро-Угорської угоди 1867 року, коли виникла необхідність відновлення замку як символу незалежності країни, палац знайшов нове життя. У період з 1869 по 1905 рік Міклош Ібль перебудував і розширив бароковий будинок. Біля палацу з'явилося нове крило та центральний куполоподібний дах.
Під час Другої світової війни Королівський палац був повністю зруйнований внаслідок бомбардування радянськими військами і згодом фактично відбудований заново.
Сьогодні у палацовому комплексі Будапешта знаходиться одразу кілька музеїв: Угорська національна галерея, Музей сучасної історії (історії Будапешта) та Національна бібліотека Сечені з найбільшими зборами цінних книг та рукописів.
З іншого боку Королівського палацу знаходиться вхід до Угорської національної галереї, де виставлені твори угорського мистецтва різних епох.
У західному дворику Королівського палацу, знаходиться чудовий фонтан, що зображує полювання короля Матьяша (скульптор Алайош Штробль, Alajos Stró bl, 1904). Легенда свідчить, що під час полювання Матьяш, якому подобалося переодягатися в простий одяг, зустрів прекрасну Ілонку, яка закохалася в нього, не здогадуючись, що перед нею король. Композиція створена за мотивами балади Міхая Верешмарті. Ліворуч зображений літописець короля Матьяша (з соколом). Саме він першим записав цю романтичну легенду, згодом літературно опрацьовану Верешмарті. Справа сидить та сама простолюдина, Ілонка Прекрасна. Як свідчить легенда, дізнавшись про те, що її обранець не проста людина і ні про яку любов між ними не може бути й мови, закохана дівчина зачахла і померла. мисливським рогом і ще одним убитим звіром. Фонтан є шматком скелі з водоспадом, на якій стоїть сам король, біля його ніг лежить убитий олень, а поруч бігають лягаві, одна з яких ніби п'є воду з фонтану.
Зовсім поряд з фонтаном видні Левові ворота – арка, яка веде до внутрішнього двору Королівського палацу. По обидва боки воріт сидять леви із закритою пащею. Такі самі леви, але з відкритою пащею, знаходяться з іншого боку арки.
Симпатичні такі леви
Мудрий ворон – а фактично зображення того ж птаха Туруль, тільки в більш сучасному стилі. Ворон сидить на перегородці воріт Корвіна, які обмежують територію Королівського палацу. Цікаві як самі ворота, виконані у формі легкого викованого павутинки, так і сам птах.
За легендою ворон вкрав обручку прямо з весілля короля Матьяша. Злодія зуміли впіймати і вбити, але поганий знак виправдався - молода дружина монарха незабаром померла. А сам Матьяш додав на свій герб зображення ворона і взяв приставку Корвін (від латинського Corvus – ворон).
Залишивши будайський пагорб ми прямуємо в ньому розкішні купальні Геллерт.
Гарячі джерела на місці купальні Геллерт були відомі вже у 8-9 столітті. Навпроти купальні через дорогу, на схилі гори Геллерт є печерна церква. У середні віки в ній жив пустельник Святий Іштван, який зцілював людей гарячими мулистими джерелами, що били біля підніжжя печери. Через наявність мулу у воді це місце довго називали Брудною купальною. На основі цих термальних мулистих джерел і побудувалися майже 100 років тому купальні Геллерт і шикарний готель у стилі артнуово. Тут є 10 критих басейнів, а також дитячий басейн, 2 відкритих – з хвилями та гідромасажами, різні види саун та парних, літні тераси для засмаги.
«Попередниками» купальні, що сьогодні носить ім'я християнського святого, були турецькі лазні «Ачик Ілідже», які користувалися величезною популярністю серед правовірних. Приїжджаючи сюди з віддалених куточків Османської імперії, вони віддавали хвалу Всевишньому за цілющий дар – воду термального джерела. Сьогодні купальний комплекс розташований у красивій будівлі, спорудженій у стилі постмодерн у 1918 р. Його авторами стали архітектори Артур Шебештьєн, Армін Хегедюш та Ізідор Штарк. Подача води забезпечується через водонасосну станцію, встановлену в серці гори Геллерт, що височіє над купальнями.
Вже у 20-30-ті рр. минулого століття у комплексі з'явилися перші зразки сучасних басейнів із сюрпризами: у 1927 р. відкрився басейн зі штучною хвилею, що створював атмосферу морського курорту, а у 1934 р. – ще й перлинні купальні. Криті басейни знаходяться під склепіннями дивовижного купольного залу у стилі арт-деко. Багато декорований інтер'єр включає також розкішний вестибюль з мармуровими колонами та бронзовими скульптурами, шкіряними меблями та майстерно прикрашеними стінними панелями. Проте головною визначною пам'яткою великої зали можна назвати 10 фризоподібних високих «вітражних» вікон, розфарбованих відомим художником по склу Ротом Мікшею. Сюжети зображень на вікнах випливають у хронологічному порядку та взяті з епічної поеми «Смерть Буди», що належить перу угорського класика Яноша Араня. Наприкінці великої зали встановлено статую Венери скульптора Адольфа Хусара. Інтер'єр купалень стилізований під турецький стиль із використанням також виняткових за красою керамічних елементів у стилі артнуово.
Офіційний сайт – https://www. gellertfurdo. hu/epiteszet
Продовження https://www.turpravda.com/hu/budapesht/blog-484401 .html