Вечером накануне я долго сидела на террасе, слушала речку и неистово жалела, что придет утро и нам нужно будет уезжать. Может быть, если бы не был забронирован отель на Танах-Лоте, мы вообще не поехали бы в этот день ни на какую экскурсию. Но тогда мы не увидели бы столько красот!
Вот и попробуй выбери- релакс или активный отдых. Всегда меня рвет на части, если бы можно было , я засиживалась бы в отпуске по полгода) Вот тогда бы точно наотдыхалась-насмотрелась)
Утром я получила максимум удовольствия- бассейн, речка, блины с бананом на террасе, солнце и запах мокрого камня- я загребала удовольствий побольше, чтобы привезти их в Киев и перебирать потом, наслаждаясь воспоминаниями. Утро в Убуде пахнет так по-особенному - запахом старинных камней, пропитанных влагой и поросших мхом. Это утро - одно из моих сокровищ, за которыми мы собственно и едем в далекие страны и которые храним особо бережно, перебирая их в памяти в минуты отчаянья и безнадежности, когда не можем разорвать гнет неприятной действительности, но можем хоть в мыслях улететь в мир законсервированного счастья. Умение консервировать счастье- одно из самых моих серьезных достоинств)
Когда мы были готовы прибежали две девушки и унесли наш багаж на головах, наверх, по крутым ступеням. Мы попрощались с хозяевами, с собаками, пушным зверьком в клетке и живописным двором. До свидания, Убуд, душа Бали, мы присоединили к тебе и свои маленькие кусочки душ! )
Первое место, куда мы заехали по моей просьбе- мастерская резчиков по дереву. Конечно мне абсолютно не нужна была мастерская, я хотела увидеть деревню этих резчиков. То есть улицу, где один за другим идут магазины с деревянной мебелью и предметами интерьера. Ну люблю я на такое поглазеть, а на Бали деревянные изделия очень красивые. Но что я сказала водителю? ) С моим английским сложно понять, что именно я хочу, но даже на русском меня не понимала дочка и не смогла это перевести. Перед моими глазами была картинка, в которую я хотела попасть. А попала…
Представьте себе выставку, в которой главным экспонатом являются сами резчики. Они сидят стройными рядами и выпиливают, шкурят, лакируют. . Ощущение такое, что увидев на дороге машину, менеджер командует: «Мотор» и вся эта гвардия немедленно берется за работу. Они делают это так старательно, что желание купить у них хоть что-то возникает в первые минуты общения с ними. Правда желание это пропадает, когда мы знакомимся с ценами. Хотя, справедливости ради, должна сказать, что вещи там шедевральные. Есть такие работы! Доставка в Киев возможна всего, что там есть, даже огромного танцующего слона)
Жаль фотографировать там нельзя, хоть одна была бы от этого польза)Тройка за старание)
Лицо у моей дочки было настолько недовольным такой достопримечательностью, что водитель был даже смущен, видно было, что момент этот для него скользкий. Но нас никто туда не тянул, в плане этого пункта не было.
Мы поднимались куда-то вверх, в горы, стало холодать и, когда мы вышли на обзорной площадке у озер Буян и Тамблиган, ветер дул довольно серьезно. Мы надели курточки, но все равно было неуютно, хотелось кофе или любого другого горячего напитка и посидеть, но кофе мы не нашли, а ветер прогонял нас дальше- езжайте, говорил, впереди столько всего вам еще предстоит! ) Озера красивые, но чтобы я там возбудилась, то нет) На четверочку. Кафе там явно не хватало)
Еще немного в горы и идем к водопаду Мундук. Здесь совсем холодно, начинается дождь, мы утепляемся сильнее. Дорога под дождем была немного неудобной, ведь вела вниз и ноги скользили, я была в сандалиях и в них же полезла в водопад, в общем, порвала и выбросила я их, хорошо хоть назад дошла. А с собой у нас были тапочки для купания и собственно для водопада мы их и брали. Почему не переобулись не знаю. Протупили немного.
За подход к водопаду берут какие-то деньги, я не запомнила сколько. Это так смешно- идешь по лесу, идешь, вдруг киоск стоит- касса. Заплатил и дальше пошел. Наверное там одна дорога всего. Или они таких касс по всему лесу наставили)
Водопад достойный! Из всех виденных мной водопадов этот действительно впечатляет. Но я больших и не видела никогда раньше. Вода с такой силой несется на землю, что стоит стена водяной пыли. Это впечатления на всю жизнь! Эмоции зашкаливают. Мокро, холодно, а ты лезешь в эту пыль как сумасшедший, энергетика грандиозная!
Даже издалека чувствуешь мощь, а вблизи просто сносит. Некоторые, особо отчаянные, туристы купались, хоть было действительно холодно. Дождь правда закончился, но мы и не почувствовали. Мы мокрые были насквозь, все хоть выкручивай. Дождевик там точно не помешал бы. Пятерку с двумя плюсами и еще чуть чуть этому удовольствию! ) Наверное это было мое самое сильное впечатление. И еще обезьяны)
Переодеваемся и переобуваемся, хорошо, что чемоданы с собой) Едем к озеру Братан, по дороге встречаем стаю обезьян-попрошаек. Один украл у меня кекс в упаковке, аккуратно разорвал ее и сам все слопал. Большой такой, видимо пахан там у них) Остальные жалобно так на него заглядывались. Видно, что хотели, но подойти не посмели. Маленьким очень трудно в такой семье потому, что они никак не могут покушать) Есть очень наглые, они прям кусают за спину друг друга и сколько стоишь их кормишь, столько идет война. Место явно туристическое, прикормленное, совсем рядом идет торговля едой, у нас с собой было, но наверняка многие покупают.
В конце концов мы раздали все, что было у нас съедобного и поехали дальше. Обезьянам большущую пятерку! )
К озеру Братан добрались голодные и сразу же пошли в туристическую столовку типа буфет, которую тоже ругают за сумасшедшие цены. О ценах не скажу, не помню. Чтобы они меня удивили, а вот бананы в кляре были объедение, я их там слопала несколько порций) С какой-то чудной подливкой.
На озере стоит храм на воде- Пура Улун Дану. Я ожидала большего и от озера, и от храма. Как-то меня совсем не впечатлило. Людей было не протолкнуться, хмуро, зябко, ветренно. Храм хоть и на воде, но совсем рядом с берегом, маленький. Наверное я устала от впечатлений. На мой взгляд четыре. Но знаю людей для которых все пять с плюсом)
Время уже неслось к вечеру и нам нужно было срочно ехать в Танах Лот, чтобы успеть заселиться в отель и до заката полюбоваться Храмом, поэтому мы больше никуда и не заезжали.
Храм Танах Лот стоит на воде. И не просто на воде, а в океане. Когда отлив, то к храму можно подойти, а когда прилив, то он становится островом. С приливом волны становятся все сильнее и сильнее.
Когда мы пришли прилив только начинался. Волны бьются о камни, брызги летят, но все как-то кажется несерьезным. И полезла я на камень фотографироваться. Стою спиной к океану, вдруг слышу рев волны, вижу испуганное дочкино лицо и понимаю, что пора бежать) Я успела отбежать достаточно, чтобы волна только замочила щиколотки. С океаном шутки плохи. Еще через минут двадцать, этот камень вообще ушел под воду.
Мы долго бродили вокруг, познакомились с паломниками, сходили на гору, чтобы снять храм с высоты. Там пытались поужинать. Но «рестораны» которые находятся в таком шикарном месте, все запущенные, один другого хуже. Мы выбрали тот, с которого вид нам понравился больше. Вид мог бы примирить нас с интерьером и сервисом. Но еда. . Желательно там не есть.
Самое смешное было- когда они принесли вилку и ложку, но не принесли нож. Причем ложка была с железной ручкой, а вилка- с пластиковой. Мы объяснили, что нужен нож, его так долго искали, что мы представили себе как они отмывают на кухне тот, которым чистят овощи)
Выпили фреш)
Весь вечер мы провели у океана. В реальности это не так круто, как в мечтах. К бушующему океану в прилив подойти невозможно, а с горки смотреть скучновато. И темновато)
Танах Лот посетить нужно непременно. Ему пятерка с плюсом! Но ночевать там совсем не обязательно)
Утром мы улетали в Сингапур, путешествие продолжалось, но с Бали расставаться было очень жалко. Я обязательно туда вернусь. Я из тех, кто считает Бали раем. Не зря же там аэропорт называется Нгурах Рай)
1 часть http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101009.html
2 часть http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101017.html
3 часть http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101197.html
4 часть http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101234.html
5 часть http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101258.html
Увечері я довго сиділа на терасі, слухала річку і шалено шкодувала, що прийде ранок і нам треба буде їхати. Можливо, якби не був заброньований готель на Танах-Лоті, ми б взагалі не поїхали цього дня ні на яку екскурсію. Але тоді ми не побачили б стільки краси!
Ось і спробуй вибери релакс або активний відпочинок. Завжди мене рве на частини, якби можна було, я засиджувалася б у відпустці по півроку.
Вранці я отримала максимум задоволення - басейн, річка, млинці з бананом на терасі, сонце і запах мокрого каменю - я загрібала більше, щоб привезти їх до Києва і перебирати потім, насолоджуючись спогадами. Ранок в Убуді пахне так по-особливому - запахом старовинного каміння, просоченого вологою і поросли мохом. Цей ранок - один із моїх скарбів, за якими ми власне і їдемо в далекі країни і які зберігаємо особливо дбайливо, перебираючи їх у пам'яті в хвилини відчаю та безнадійності, коли не можемо розірвати гніт неприємної дійсності, але можемо хоч у думках відлетіти у світ законсервованого щастя. Вміння консервувати щастя - одне з моїх серйозних переваг)
Коли ми були готові прибігли дві дівчини і забрали наш багаж на головах, нагору, по крутих сходах. Ми попрощалися з господарями, з собаками, хутровим звірком у клітці та мальовничим двором. До побачення, Убуд, душа Балі, ми приєднали до тебе і свої маленькі шматочки душ!
Перше місце, куди ми заїхали на моє прохання-майстерня різьбярів по дереву. Звичайно мені абсолютно не потрібна була майстерня, я хотіла побачити поселення цих різьбярів. Тобто вулицю, де один за одним йдуть магазини з дерев'яними меблями та предметами інтер'єру. Ну люблю я на таке подивитись, а на Балі дерев'яні вироби дуже гарні. Але що я сказала водієві? ) З моєю англійською складно зрозуміти, що саме я хочу, але навіть російською мене не розуміла донька і не змогла це перекласти. Перед моїми очима була картинка, в яку я хотіла потрапити. А потрапила…
Уявіть собі виставку, де головним експонатом є самі різьбярі. Вони сидять стрункими рядами і випилюють, шкурять, лакують. Вони роблять це так старанно, що бажання купити у них хоч щось виникає у перші хвилини спілкування з ними. Щоправда, бажання це пропадає, коли ми знайомимося з цінами. Хоча, задля справедливості, повинна сказати, що речі там шедевральні. Є такі роботи! Доставка в Київ можлива всього, що там є, навіть величезного слона, що танцює)
Жаль фотографувати там не можна, хоч одна була б від цього користь) Трійка за старання)
Обличчя у моєї доньки було настільки незадоволеним такою пам'яткою, що водій був навіть збентежений, видно було, що цей момент для нього слизький. Але нас ніхто туди не тягнув, щодо цього пункту не було.
Ми піднімалися кудись угору, в гори, стало холодати і, коли ми вийшли на оглядовому майданчику біля озер Буян та Тамбліган, вітер дув досить серйозно. Ми одягли курточки, але все одно було незатишно, хотілося кави або будь-якого іншого гарячого напою і посидіти, але кави ми не знайшли, а вітер проганяв нас далі-їдьте, казав, попереду стільки всього вам ще належить! ) Озера гарні, але щоб я там збудилася, то ні) На четвірочку. Кафе там явно не вистачало)
Ще трохи в гори і йдемо до водоспаду Мундука. Тут дуже холодно, починається дощ, ми утеплюємося сильніше. Дорога під дощем була трохи незручною, адже вела вниз і ноги ковзали, я була в сандалях і в них полізла у водоспад, загалом, порвала і викинула я їх, добре хоч назад дійшла. А з собою у нас були капці для купання, і власне для водоспаду ми їх і брали. Чому не перевзулися не знаю. Протупили трохи.
За підхід до водоспаду беруть якісь гроші, я не запам'ятала скільки. Це так смішно- йдеш лісом, йдеш, раптом кіоск стоїть-каса. Заплатив і далі пішов. Напевно, там одна дорога всього. Або вони таких кас по всьому лісі наставили)
Водоспад гідний! З усіх бачених мною водоспадів цей справді вражає. Але я більших і не бачила ніколи раніше. Вода з такою силою мчить на землю, що стоїть стіна водяного пилу. Це враження на все життя! Емоції зашкалюють. Мокро, холодно, а ти лізеш у цей пил, як божевільний, енергетика грандіозна!
Навіть здалеку відчуваєш міць, а поблизу просто зносить. Деякі, особливо відчайдушні, туристи купалися, хоч було справді холодно. Дощ, правда, закінчився, але ми й не відчули. Ми були мокрі наскрізь, все хоч викручуй. Дощовик там точно не завадив би. П'ятірку з двома плюсами і ще трохи цього задоволення! ) Напевно це було моє найсильніше враження. І ще мавпи)
Переодягаємося і перевзуємося, добре, що валізи з собою) Їдемо до озера Братан, по дорозі зустрічаємо зграю мавп-жебраків. Один украв у мене кекс в упаковці, акуратно розірвав її і сам все злапав. Великий такий, мабуть пахан там у них) Інші жалібно так на нього зазиралися. Видно, що хотіли, але підійти не наважилися. Маленьким дуже важко в такій сім'ї тому, що вони ніяк не можуть поїсти) Є дуже нахабні, вони прямо кусають за спину один одного і скільки коштуєш їх годуєш, стільки йде війна. Місце явно туристичне, пригодоване, зовсім поряд йде торгівля їжею, у нас із собою було, але, напевно, багато хто купує.
Зрештою, ми роздали все, що було в нас їстівного і поїхали далі. Мавпам величезну п'ятірку! )
До озера Братан дісталися голодні і одразу пішли в туристичну їдальню типу буфет, яку теж лають за божевільні ціни. Про ціни не скажу, не пам'ятаю. Щоб вони мене здивували, а от банани в клярі були смакота, я їх там слопала кілька порцій) З якоюсь чудовою підливою.
На озері стоїть храм на воді-Пура Улун Дану. Я чекала більшого і від озера, і від храму. Якось мене зовсім не вразило. Людей було не проштовхнутися, похмуро, мерзлякувато, вітряно. Храм хоч і на воді, але зовсім поруч із берегом, маленький. Напевно, я втомилася від вражень. На мій погляд, чотири. Але знаю людей для яких усі п'ять із плюсом)
Час уже мчав надвечір і нам треба було терміново їхати в Танах Лот, щоб встигнути заселитися в готель і до заходу сонця помилуватися Храмом, тому ми більше нікуди і не заїжджали.
Храм Танах Лот стоїть на воді. І не просто на воді, а в океані. Коли відплив, то до храму можна підійти, а коли приплив, він стає островом. З припливом хвилі стають дедалі сильнішими.
Коли ми прийшли, приплив тільки починався. Хвилі б'ються об каміння, бризки летять, але якось здається несерйозним. І я полізла на камінь фотографуватися. Стою спиною до океану, раптом чую рев хвилі, бачу злякане дочкине обличчя і розумію, що пора бігти) Я встигла відбігти достатньо, щоб хвиля тільки замочила щиколотки. З океаном жарти погані. Ще за хвилин двадцять цей камінь взагалі пішов під воду.
Ми довго тинялися навколо, познайомилися з паломниками, сходили на гору, щоб зняти храм з висоти. Там намагалися повечеряти. Але «ресторани» які знаходяться в такому розкішному місці, всі занедбані, один одного гірше. Ми вибрали той, з якого вигляд нам сподобався більше. Вигляд міг би примирити нас з інтер'єром та сервісом. Але їжа. Бажано там не їсти.
Найсмішніше було - коли вони принесли вилку та ложку, але не принесли ніж. Причому ложка була із залізною ручкою, а вилка - з пластиковою. Ми пояснили, що потрібен ніж, його так довго шукали, що ми уявили, як вони відмивають на кухні той, яким чистять овочі)
Випили фреш)
Цілий вечір ми провели біля океану. Насправді це не так круто, як у мріях. До бурхливого океану в приплив підійти неможливо, а з гірки дивитися нудно. І темновато)
Танах Лот відвідати треба обов'язково. Йому п'ятірка із плюсом! Але ночувати там зовсім необов'язково)
Вранці ми летіли до Сінгапуру, подорож тривала, але з Балі розлучатися було дуже шкода. Я обов'язково повернуся туди. Я з тих, хто вважає Балі раєм. Не дарма ж там аеропорт називається Нгурах Рай)
1 частина http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101009.html
2 частина http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101017.html
3 частина http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101197.html
4 частина http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101234.html
5 частина http://blogs. turpravda. ua/Apyatka/101258.html