Возможно, эту часть стоило бы запостить в разделе про Венгрию или раздилить на Венгрию и ОАЭ, но рассказ этот гораздо шире и весь он о моей "военной" поездке на Бали, именно поэтому мне хочется сохранить цельность одного рассказа в одном разделе.
Выезд из Украины через Венгрию.
Дочь и внучь переехали жить на Бали и мне посчастливилось помогать им с переездом. Так, в разгар ада, я попала в рай.
Мы были с дочкой на Бали 9 лет назад и тогда нам очень не хотелось уезжать. И острову не хотелось нас отпускать. До свидания, Бали! Я вернусь! — пообещала я тогда.
Фото февраль 2014 года.
И вот вернулась.
Добраться до Бали из Киева стало сложно. Как, впрочем, и в любое место. Аэропорты в Украине не работают. До Бали я добиралась три дня, обратно – два.
9 декабря, в 7 часов вечера, я села в поезд и отправилась в длинное путешествие - Киев-Чоп-Захонь-Будапешт-Дубай-Бали. Обратно будет полегче — Бали-Дубай-Варшава-Киев.
На поезд Киев-Будапешт я билетов не нашла, возможно с ними такая же сложность как с билетами Киев-Варшава и взять их можно в односекундный промежуток, в 8 утра, в определенный день — ровно за 20 дней до поездки) Но, в отличии от Варшавских, как взять билеты на поезд до Будапешта я даже не слышала. Поэтому рассматривала два варианта — или из Ужгорода трансфер на легковушке за 40 евро или поездом из Чопа с пересадкой в Захони. Есть еще автобус из Ужгорода, но это для меня совсем треш. А поезда я люблю. Путь поездами с пересадками был дешевле и показался мне удобным и не сложным, главное, чтобы вещи были легкими. У меня основная тяжесть еще была на мне — куртка и ботинки. А купальники и футболки руку особо не оттянут)
9.12. Переезд Киев-Будапешт
Киев-Чоп №59 купе, 320 грн. льгота, 19.11-12.26
Чоп-Захонь №033.115 грн (наличными, карту не берут) 14.10-13.27
Захонь-Будапешт в 14:40, приходит в Будапешт Ньюгати в 18:37, билет в кассе бесплатно. Можно взять повышенный класс за небольшую сумму, примерно 80 грн.
ИТОГО: 320+115.435 грн (11 евро)
Из Киева стартуешь в 19.11 и в Будапеште на следующий день в 18.37 (в пути 23.5 часа)
В Чопе вышла из поезда, отстояла очередь в кассу, купила билет и стала в очередь на контроль. Таможенный и пограничный контроль проходит в отдельном зале, прямо в вокзале. Этот зал открыли, когда закончилась очередь за билетами. Досмотр вещей чисто номинальный:
-Откройте чемодан. Что везете кроме вещей? Сколько денег с собой? Счастливой дороги.
Чемоданчик у меня крохотный, но набит до отказа, закрывается от этого плохо, мне жарко и непонятно зачем я его открывала, никто туда не смотрел даже. Везу я, из запрещенного, маленькую палочку сырокопченой колбасы и бутеброд с ветчиной. Сигарет взяла 2 пачки, как положено, испугалась штрафа. Но, никто у меня ничего не проверял.
Есть в зале один рентген аппарат, чьи-то вещи прогоняли через него. Как они выбирают «клиентов» я не знаю, может у кого большое количество багажа или кто нервничает при словах — «откройте чемодан«)
Паспортный контроль проходит быстро, никто ничего не спрашивает. Штамп о выезде — счастливой дороги.
Зал ожидания полон, народ извивающейся лентой очереди ждет электричку до Захоня. Но, сидячие места есть. Сажусь на свободное и рассуждаю почему люди любят стоять в очереди. Электричка до Захоня идет 17 минут (как оказалось, даже 11). Люди стоят час, чтобы 17 минут ехать сидя?
Электричка из Венгрии опаздывает. Мы ждём пока выгрузятся все люди и пройдут на контроль. Потом, видимо, электричку проверяют, убирают. А мы всё ждём.
Наконец, в 14.42, то есть на 32 минуты позже графика, отправляемся. Электричка с мягкими сидениями, с чистым туалетом, интерсити, не меньше) Едем 11 минут. В Захони почему-то работает интернет. Может в роуминге, не знаю. В Будапеште уже не работал. Вообще, украинские провайдеры сделали бесплатный роуминг в Европе, но для этого мне нужно было перейти на другой тариф, который был мне невыгоден. Пишу дочери, что уже пересекла границу.
Контроль в Венгрии проходит прямо в электричке. Сидим, ждем, никто к нам не идет. Я уже начинаю думать, что на пересадку мы опоздаем, а как там дальше ездят поезда я не узнавала. Наконец, к нам приходит контроль. Штампуют паспорта, спрашивают кто что везет. Никого не просят ничего открывать (почему я не взяла больше сигарет?? )). Рядом сидят два паренька, одного отпускают раньше, он бежит занимать очередь в кассу, второй помогает мне с чемоданом. Хотя, мой чемодан маленький и легкий, я очень благодарна ребятам за помощь, здесь низкая платформа, нужно нести чемодан по ступенькам.
У окошка кассы стоит девушка-волонтер. Пытается раздавать тормозки, никто их не берет и мы тоже. Видимо, стоит она здесь с начала войны, когда люди ехали из дома в чем стояли и пересекали границу без еды и денег. На украинском языке объясняет нам, что билеты бесплатные, доплачивать нужно только если хотите повышенного комфорта.
— В чем это заключается? — спрашиваю.
— В вагонах 1 класса есть вайфай.
Едем в бесплатном)
В 14.28 по венгерскому времени мы уже в вагоне, бросаем вещи, выходим покурить. Отправление в 14.40.
Прекрасный бесплатный вагон, чистый, есть туалет. Тоже чистый, а не как у нас) Этот вагон вообще не отличается от электрички до Захоня, только с нами в вагоне едет цыганский табор. Дети кричат, они же дети, а взрослые всю дорогу едят, видимо волонтерские тормозки, — запакованные обеды с вилочками и салфетками.
Я надеваю маску и беруши, и сплю до самого Будапешта.
Будапешт.
Вот здесь мне не помешал бы вайфай. Несмотря на то, что у меня стояла в мепсми точка «автобус», я заблудилась. Уже темно, идет дождь, жарко. Чемодан потяжелел (от дождя, наверное) не хочет нормально катиться. Зонтик мешает, надеваю капюшон. Становится еще жарче.
Выхожу на улицу, передо мной трамвай, но мне нужен автобус. И не просто автобус, а тот, который ездит вместо метро, так как метро в Будапеште уже какой-то год ремонтируют. Будапештское метро самое старое в Европе, работает с 1896 года. Не удивительно, что уже устало)
Я наворачиваю круги туда-сюда, пытаюсь вызвать такси (ага, без интернета не работает), пытаюсь спросить у прохожих (оказывается я прекрасно понимаю чешский) и в конце концов, изрядно утомившись, нахожу в переходе волонтерский пункт. Они разговаривают на украинском языке! Вваливаюсь мокрая и уставшая с одним вопросом — как добраться до Deák Ferenc tér, там я забронировала хостел и оттуда отправляется автобус до аэропорта. От вокзала туда, вместо метро, идет автобус М3. Координаты остановки 47.509741307030815, 19.05493495303515. Оказывается, я совсем другой автобус на карте отметила.
Если вы будете ехать в аэропорт Будапешта от границы Украины, то в районе аэропорта есть остановка поезда (еще немного там автобусом проехать), а если вам нужно в аэропорт из Будапешта, то лучше всего для этого подходит автобус 100 Е, а он ходит как раз от Deák Ferenc tér. Автобус делает еще одну или две остановки в городе (в зависимости от времени суток) и мчится прямо в аэропорт. Билет можно купить в автомате, прямо на остановке. Русского языка нет, нужно или понимать английский или заранее посмотреть видеоуроки как брать билеты. Оплатить можно картой. Списалось 143 грн, это примерно 1500 форинтов или около 4 долл.
Но, это я вперед забежала, а пока я стою, мокрая, уставшая, с потяжелевшим чемоданом на остановке автобуса М3, а билетного автомата здесь нет! У меня два пути — вернуться в вокзал, найти (или не найти) автомат по продаже билетов на автобус или ехать зайцем.
Автобусы идут один за другим, пару рейсов я пропустила, размышляя что же делать, а потом решительно захожу в автобус. Ехать три остановки. Я не знаю какой там штраф, но мне было уже все равно. Никуда возвращаться я уже не могла.
Никакого контроля и штрафа не случилось (не пытайтесь повторить)), я благополучно вышла на своей остановке, перешла дорогу и вот уже хостел.
Конечно, я покружила вокруг дома, он огромный, там куча дверей (и отелей), но в конце концов, с помощью ста вопросов я добираюсь до заветной двери. Звоню, там спрашивают что я хочу. Действительно, что мне может понадобиться в хостеле)) Просто называю свою фамилию)
Хостел хорош!
Если вы никогда не жили в общежитии, то формат хостела может вас шокировать, но я с детства в общежитиях, меня не испугать. Я люблю хостелы за дешевизну и атмосферу студенчества. Здесь атмосферы не было, были два парня в комнате, но оба ушли гулять. Комната на 6 человек, в ней полукапсулы. То есть, не просто кровати, а индивидуальные норки с шторками.
Мне дали верхний этаж, я не возражала, но вот не пойму почему при свободных нижних, мне, тетке 50+, абсолютно неспортивного вида, решили усложнить жизнь. Залезть на верхний этаж оказалось непросто, ведь там нет лестниц. А я устала уже ужасно, сил хватило только помыться и с трудом взобраться на насест)
Я в домике)
Конечно, я планировала пройтись немного по Будапешту, совсем рядом река и не очень далеко знаменитый Парламент. Но, может утром...
Утром я проснулась рано, но гулять мне абсолютно не хотелось.
За ночь сильно похолодало, ветер просто сносил с ног. Я вышла, постояла, покурила, прошла до остановки 100Е, посмотрела как люди берут билеты в автоматах и пошла обратно. В хостеле нет завтраков (а я пристала к ним — во сколько завтрак? )) и на улице я ничего не нашла, чего бы мне хотелось. Там рядом с дверью ярмарка и полно еды, конечно, только у меня не было наличных, а карту на ярмарках не принимают, хотя, я и не спрашивала. В хостеле есть кухня. А у меня нет продуктов)
Забрала я свой чемодан, купила билетик в автомате и поехала в аэропорт. Так я в Венгрии деньги и не меняла. Всё оплатила картой. Это очень удобно.
Не было еще и часа дня, как я уже была в аэропорту. Самолет в 15.10. Аэропорт небольшой, два терминала рядом, никаких кресел для ожидания не видно, видно только кафе, а я как раз не завтракала. Беру чай и чиабатту, на наши деньги получилось 300 грн. Ем, пью, жду регистрацию. Грущу, что не пошла и не посмотрела хоть немного Будапешта. Но, погода подвела. Не хватало еще заболеть в дороге.
Перелет в Дубай.
Я зарегистрирована онлайн, но посадочный не получила. На стойке спрашивают сертификат вакцинации (Азия никак не забудет про ковид) и приложение Peduli Lindungi, в котором я так и не смогла зарегистрироваться. Показываю сертификат на бумаге, а Педули просто как иконку в телефоне.
Еще для Бали нужно билет в любую страну не позже чем через 60 дней (у меня туда и назад) и заполненную декларацию. Декларацию можно заполнять за 3 дня, а можно в аэропорту Бали. В любом случае онлайн. Я в результате не заполняла вообще, зять заполнил за нас всех. Ковидный сертификат, что тоже важно, вообще не имеет в Индонезии срока годности, главное, чтобы прошло 14 дней после последней дозы.
Дальше контроль, дюти фри, покупаю воду за 1.30 евро и натыкаюсь на стойку волонтеров. На украинском языке написано, что здесь можно получить интернет и талоны на питание. Интернет мне так и не смогли настроить, он потом сам подключился. А талон на еду дали. Поесть можно на 12 евро. Я выбираю картошку фри и овощи, цены в венгерских форинтах, я никак не могу понять сколько это в евро. Помнила только, что к гривне примерно 1 к 10, а дальше ступор. Потом уже разобралась, что 400 форинтов это 1 евро. Думаю, я наела примерно на 5 евро) Воду дают на кассе. Теперь у меня 2 бутылки воды)
Лечу я авиакомпанией Эмирейтс и это наслаждение. Я так думала, пока не полетела с ними на рейсе Дубай-Бали) Но, об этом потом. А пока меня поражают большие кресла, большие расстояния между креслами, прекрасное обслуживание, чистота, чай-кофе-снеки через каждый час и прекрасный обед. Я уже не говорю об огромном выборе фильмов на русском языке. Лететь всего 5 часов. Ну сказка.
Чуть не забыла — как только стемнело, включилась подсветка в виде звездного неба. Реально, как сказка.
Дубай.
В Дубае давно наступило будущее. Стоят автоматы для выхода в город) И об этом, кажется, никто, кроме меня, не знает. Прикладываю паспорт к автомату, появляется надпись, что нужно посмотреть в монитор. Сканирование глаз и я на воле. Никакого штампа в паспорт никто мне не ставит. Как вам такое? )
Дочка с внучкой ждут меня уже в отеле рядом с аэропортом, они прилетели еще утром и провели день в Дубае, а я прилетела поздно ночью и буду лететь с ними на Бали завтра утром. Конечно, мне хочется побыстрее добраться до отеля — вот он, прямо напротив аэропорта горит приветственно ночными огнями. Но дойти до него невозможно. Дороги нет.
Есть бесплатный трансфер раз в полчаса и как раз скоро должен отправляться с парковки. До неё дойти очень легко — выходите из зоны прилета, переходите дорогу, проходите через маленький зал с траволаторами и перед вами стоянка. Мне налево, так сказано в письме от отеля.
До трансфера еще несколько минут, я хожу, рассматриваю автобусы, потом курю, потом опять брожу среди автобусов, опять курю... Да что ж такое? Уж полночь близится... Трансфера моего нет и все сроки уже прошли. Еще несколько человек, таких как я, маются, остальные, наверное, уехали на такси. Только еще через полчаса я понимаю что к чему. Наш трансфер останавливается не на крайней левой платформе, как другие трансферы, а где-то посередине, среди больших автобусов. Я просто его пропустила, а другие люди спокойно уехали вовремя.
На стойке регистрации даю паспорт, объясняю, что моя дочка и внучка здесь и приехали утром. Моего английского недостаточно, чтобы внятно объяснить ситуацию, достаю распечатку букинга. Всегда, куда бы я не ехала, я распечатываю букингские брони на языке той страны, где находится отель. Это всегда мне помогает не учить английский) Здесь это тоже сработало, мне выдали ключи и я поскакала к своим роднулям. Мы не виделись почти год. В январе я уехала в отпуск, а потом уехали они, в феврале, еще до войны, и слава Богу, наши ужасы их не коснулись.
Встреча, объятия, дочь повзрослевшая, внучка такая сладенькая, невозможно оторваться, наговориться. Вставать нам в полшестого. Ложимся спать в 4 часа утра.
Перелет до Денпасара.
Вылет у нас в 9 часов, в 6 уже откроют стойки регистрации. Собираемся недостаточно быстро, какие-то вещи перепаковываем, ведь у меня с собой куртка, ботинки и другие теплые вещи. Алису одеваем спящую. До аэропорта едем на трансфере.
В аэропорту все быстро-быстро, очередей нет, сдаем дочкины два огромных чемодана в багаж, всё остальное с собой- коляска, сумка, 3 рюкзака и маленький детский рюкзачок.
Мы решили сразу найти гейт, а потом уже гулять неподалеку, потому что 3 терминал в Дубае настолько огромен, что можно и не добежать вовремя. Посмотрели на посадочном номер гейта, нашли его, а там совершенно другой рейс указан. Разобрались — мы пришли к гейт у А20, а нужно В20. Хорошо, что заранее это увидели. Чтобы перейти от А20 до В20 нужно долго идти, потом ехать на огромном лифте, а потом... на поезде.. А потом ещё долго идти)
Посадку объявили как-то рано, непонятно почему вдруг. Пройдя контроль, мы спустились в другой зал и сидели там еще долго. На посадочном указан наш сектор, на табло указано какой сектор сейчас заходит в самолет. Очень удобно, никто не толпится.
Коляску забирают перед входом в самолет, туда же Таня запихивает и сумку, она удобно ложится в поддон коляски. Всю конструкцию — в чехол. Я держу спящую Алису на руках, а Таня справляется со всеми нашими вещами. У нас не получилось зарегистрироваться на места рядом, возле окна сидит мужчина, который любезно поменялся со мной местами. Мы очень ему благодарны.
Полет длинный, 9 часов с хвостиком. Болтает безбожно. Снеки и чай не носят, видимо из-за болтанки. К середине полета в туалеты страшно заходить.
Алиса отвыкла от меня, жмется к маме, отворачивается, стесняется. Пытаюсь спать у окна, дочка надула какую-то крутую подставку для ног, ставить ее можно только возле окна. Соседи в среднем ряду надули, их попросили сдуть. Не устану благодарить человека, уступившего место у окна.
Если вам нужно лететь с ребенком, то кроме надувной подушки нужна еще огромная куча разных мелочей — лакомства, книжки, раскраски, игры.. А главное — мультики! ) Не знаю какой наркотик туда подсыпают, но только мультики способны усадить непоседу на долгое время. И даже усыпить) И как только Алиса уснула, стюардессы вспомнили, что нам они еще не наливали и повезли свои чудо-тележки с вкусностями. От алкоголя мы отказались, набрали кока-колы, предвкушая минитусовочку, и Таня сразу же пролила эту кока-колу Алисе на голову) Приключения начинаются! ))
В следующей серии уже будет Бали.
Можливо, цю частину варто було б запостити в розділі про Угорщину або розділити на Угорщину та ОАЕ, але оповідання це набагато ширше і все воно про мою "військову" поїздку на Балі, саме тому мені хочеться зберегти цілісність однієї розповіді в одному розділі.
Виїзд з України через Угорщину.
Дочка і онука переїхали жити на Балі і мені пощастило допомагати їм із переїздом. Так, у розпал пекла, я потрапила до раю.
Ми були з донькою на Балі 9 років тому, і тоді нам дуже не хотілося їхати. І острову не хотілося нас відпускати. До побачення, Балі! Я повернуся! — пообіцяла я тоді.
І ось повернулася.
Дібратися до Балі з Києва стало складно. Як, зрештою, і в будь-яке місце. Аеропорти в Україні не працюють. До Балі я дісталася три дні, назад два.
9 грудня, о 7-й годині вечора, я сіла в поїзд і вирушила в довгу подорож - Київ-Чоп-Захонь-Будапешт-Дубай-Балі. Назад буде легше - Балі-Дубай-Варшава-Київ.
На поїзд Київ-Будапешт я квитків не знайшла, можливо з ними така ж складність як з квитками Київ-Варшава і взяти їх можна в односекундний проміжок, о 8-й ранку, у певний день — рівно за 20 днів до поїздки) Але, на відміну від Варшавських, як узяти квитки на поїзд до Будапешта я навіть не чула. Тому розглядала два варіанти — або з Ужгорода трансфер легковиком за 40 євро або поїздом з Чопа з пересадкою в Захоні. Є ще автобус із Ужгорода, але це для мене зовсім треш. А поїзди люблю. Шлях поїздами з пересадками був дешевшим і здався мені зручним і не складним, головне, щоб речі були легкими. У мене основний тягар ще був на мені — куртка та черевики. А купальники та футболки руку особливо не відтягнуті)
9.12. Переїзд Київ-Будапешт
Київ-Чоп №59 купе, 320 грн. пільга, 19.11-12.26
Чоп-Захонь №033.115 грн (готівкою, картку не беруть) 14.10-13.27
Захонь-Будапешт о 14:40, приходить до Будапешту Ньюгаті о 18:37, квиток у касі безкоштовно. Можна взяти підвищений клас за невелику суму приблизно 80 грн.
РАЗОМ: 320+115.435 грн (11 євро)
З Києва стартуєш о 19.11 та у Будапешті наступного дня о 18.37 (у дорозі 23.5 години)
У Чопі вийшла з поїзда, відстояла чергу до каси, купила квиток та стала в чергу на контроль. Митний та прикордонний контроль проходить в окремій залі, прямо у вокзалі. Цю залу відкрили, коли закінчилася черга за квитками. Огляд речей чисто номінальний:
-Відкрийте валізу. Що везете окрім речей? Скільки грошей із собою? Щасливої дороги.
Валіза у мене крихітна, але набита вщерть, закривається від цього погано, мені жарко і незрозуміло навіщо я її відкривала, ніхто туди не дивився навіть.
Везу я, із забороненого, маленьку паличку сирокопченої ковбаси та бутеброд із шинкою. Цигарка взяла 2 пачки, як належить, злякалася штрафу. Але ніхто в мене нічого не перевіряв.
Є в залі один рентген-апарат, чиїсь речі проганяли через нього. Як вони вибирають «клієнтів» я не знаю, може у когось велика кількість багажу або хтось нервує при словах — «відкрийте валізу»)
Паспортний контроль проходить швидко, ніхто нічого не питає. Штамп про виїзд — щаслива дорога.
Зала очікування повна, народ стрічкою черги, що звивається, чекає електричку до Захоня. Але сидячі місця є. Сідаю на вільне і міркую чому люди люблять стояти в черзі. Електричка до Захоня йде 17 хвилин (як виявилось, навіть 11). Люди стоять годину, щоби 17 хвилин їхати сидячи?
Електричка з Угорщини спізнюється. Ми чекаємо, поки вивантажаться всі люди і пройдуть на контроль. Потім, мабуть, електричку перевіряють, забирають. А ми все чекаємо.
Нарешті, о 14.42, тобто на 32 хвилини пізніше за графік, вирушаємо. Електричка з м'якими сидіннями, з чистим туалетом, інтерсіті, не менше) Їдемо 11 хвилин. У Захоні чомусь працює інтернет. Може, в роумінгу, не знаю. У Будапешті вже не працював. Взагалі, українські провайдери зробили безкоштовний роумінг у Європі, але для цього мені потрібно було перейти на інший тариф, який мені невигідний. Пишу дочці, що вже перетнула кордон.
Контроль в Угорщині відбувається прямо в електричці. Сидимо, чекаємо, ніхто до нас не йде. Я вже починаю думати, що на пересадку ми запізнимося, а як далі їздять поїзди я не впізнавала. Зрештою, до нас приходить контроль. Штампують паспорти, питають хто що таланить. Нікого не просять нічого відкривати (чому я не взяла більше цигарок? ? )). Поруч сидять два хлопці, одного відпускають раніше, він біжить займати чергу до каси, другий допомагає мені з валізою.
Хоча, моя валіза маленька і легка, я дуже вдячна хлопцям за допомогу, тут низька платформа, треба нести валізу по сходах.
У віконця каси стоїть дівчина-волонтер. Намагається роздавати гальма, ніхто їх не бере, і ми теж. Мабуть, стоїть вона тут з початку війни, коли люди їхали з дому, в чому стояли і перетинали кордон без їжі та грошей. Українською мовою пояснює нам, що квитки безкоштовні, доплачувати потрібно лише якщо хочете підвищеного комфорту.
— У чому це полягає? — питаю.
— У вагонах 1 класу є вайфай.
Їдемо у безкоштовному)
О 14.28 за угорським часом ми вже у вагоні, кидаємо речі, виходимо курити. Відправлення о 14.40.
Прекрасний безкоштовний вагон, чистий, є туалет. Цей вагон взагалі не відрізняється від електрички до Захоня, тільки з нами у вагоні їде циганський табір.
Діти кричать, вони ж діти, а дорослі всю дорогу їдять, мабуть волонтерські гальма, — запаковані обіди з вилочками та серветками.
Я одягаю маску і беруші, і сплю аж до Будапешта.
Будапешт.
Ось тут мені не завадив би вайфай. Незважаючи на те, що в мене стояла в мепсмі точка "автобус", я заблукала. Вже темно, іде дощ, спекотно. Валіза поважчала (від дощу, напевно) не хоче нормально котитися. Парасолька заважає, одягаю капюшон. Стає ще спекотніше.
Виходжу на вулицю, переді мною трамвай, але мені потрібний автобус. І не просто автобус, а той, який їздить замість метро, бо метро у Будапешті вже якийсь рік ремонтують. Будапештське метро найстаріше у Європі, працює з 1896 року. Не дивно, що вже стомлено)
Я навертаю кола туди-сюди, намагаюся викликати таксі (ага, без інтернету не працює), намагаюся запитати у перехожих (виявляється я чудово розумію чеський) і зрештою, добряче втомившись, знаходжу в переході волонтерський пункт. Вони розмовляють українською мовою! Впадаю мокрою і втомленою з одним питанням — як дістатися Deá k Ferenc té r, там я забронювала хостел і звідти вирушає автобус до аеропорту. Від вокзалу туди замість метро йде автобус М3. Координати зупинки 47.509741307030815, 19.05493495303515. Виявляється, я зовсім інший автобус на карті відзначила.
Якщо ви їхатимете в аеропорт Будапешта від кордону України, то в районі аеропорту є зупинка поїзда (ще трохи там автобусом проїхати), а якщо вам потрібно в аеропорт з Будапешта, то найкраще для цього підходить автобус 100 Е, а він ходить саме від Deá k Ferenc té r. Автобус робить ще одну чи дві зупинки у місті (залежно від часу доби) та мчить прямо в аеропорт.
Квиток можна купити в автоматі прямо на зупинці. Російської мови немає, потрібно чи розуміти англійську, чи заздалегідь подивитися відеоуроки як брати квитки. Сплатити можна карткою. Списалося 143 грн, це приблизно 1500 форинтів або близько 4 дол.
Але, це я вперед забігла, а поки я стою, мокра, втомлена, з тяжкою валізою на зупинці автобуса М3, а квиткового автомата тут немає! У мене два шляхи — повернутися до вокзалу, знайти (або не знайти) автомат із продажу квитків на автобус чи їхати зайцем.
Автобуси йдуть один за одним, пару рейсів я пропустила, розмірковуючи що робити, а потім рішуче заходжу в автобус. Їхати три зупинки. Я не знаю який там штраф, але мені було вже байдуже. Нікуди повертатись я вже не могла.
Жодного контролю та штрафу не трапилося (не намагайтеся повторити)), я благополучно вийшла на своїй зупинці, перейшла дорогу і ось уже хостел.
Звичайно, я покружляла навколо будинку, він величезний, там купа дверей (і готелів), але зрештою, за допомогою ста питань я дістаюся заповітних дверей. Дзвоню, там запитують, що я хочу. Справді, мені може знадобитися в хостелі)) Просто називаю своє прізвище)
Хостел гарний!
Якщо ви ніколи не жили у гуртожитку, то формат хостелу може вас шокувати, але я з дитинства у гуртожитках мене не злякати. Я люблю хостели за дешевизну та атмосферу студентства. Тут атмосфери не було, були два хлопці у кімнаті, але обидва пішли гуляти. Кімната на 6 осіб, у ній напівкапсули. Тобто не просто ліжка, а індивідуальні норки зі шторками.
Мені дали верхній поверх, я не заперечувала, але не зрозумію чому при вільних нижніх, мені, тітці 50+, абсолютно неспортивного вигляду, вирішили ускладнити життя. Залізти на верхній поверх виявилося непросто, адже там нема сходів.
А я втомилася вже жахливо, сил вистачило тільки помитися і важко піднятися на сідало)
Я в будиночку)
Звичайно, я планувала пройтися трохи Будапештом, зовсім поруч річка і не дуже далеко знаменитий Парламент. Але, може, вранці...
Вранці я прокинулася рано, але гуляти мені абсолютно не хотілося.
За ніч сильно похолоднішало, вітер просто зносив з ніг. Я вийшла, постояла, покурила, пройшла до зупинки 100Е, подивилася як люди беруть квитки в автоматах і пішла назад. У хостелі немає сніданків (а я пристала до них — о котрій сніданок? ) і на вулиці я нічого не знайшла, чого б мені хотілося. Там поруч із дверима ярмарок і повно їжі, звичайно, тільки у мене не було готівки, а карти на ярмарках не приймають, хоча я й не питала. У хостелі є кухня. А я не маю продуктів)
Забрала я свою валізу, купила квиток в автоматі і поїхала в аеропорт.
Так я в Угорщині гроші не змінювала. Усе сплатила карткою. Це дуже зручно.
Не було ще й години дня, як я вже була в аеропорту. Літак о 15.10. Аеропорт невеликий, два термінали поруч, ніяких крісел для очікування не видно, видно тільки кафе, а я якраз не снідала. Беру чай та чіабатту, на наші гроші вийшло 300 грн. Їм, п'ю, чекаю на реєстрацію. Журю, що не пішла і не подивилася хоч трохи Будапешта. Але погода підвела. Бракувало ще захворіти в дорозі.
Переліт до Дубаї.
Я зареєстрована онлайн, але посадкова не отримала. На стійці запитують сертифікат вакцинації (Азія ніяк не забуде про ковід) та програму Peduli Lindungi, в якій я так і не змогла зареєструватися. Показую сертифікат на папері, а Педулі як іконку в телефоні.
Ще для Балі потрібен квиток до будь-якої країни не пізніше ніж через 60 днів (у мене туди й назад) та заповнену декларацію. Декларацію можна заповнювати за 3 дні, а можна в аеропорту Балі.
У будь-якому випадку онлайн. Я у результаті не заповнювала взагалі, зять заповнив за нас усіх. Ковидний сертифікат, що теж важливо, взагалі не має в Індонезії терміну придатності, головне щоб пройшло 14 днів після останньої дози.
Далі контроль, дюті фрі, купую воду за 1.30 євро та натикаюся на стійку волонтерів. Українською мовою написано, що тут можна отримати інтернет та талони на харчування. Інтернет мені так і не змогли налаштувати, він потім сам підключився. А талон на їжу дали. Поїсти можна на 12 євро. Я вибираю картоплю фрі та овочі, ціни в угорських форинтах, я ніяк не можу зрозуміти скільки це в євро. Пам'ятала лише, що до гривні приблизно 1 до 10, а далі ступор. Потім уже розібралася, що 400 форинтів – це 1 євро. Думаю, я наїла приблизно на 5 євро Воду дають на касі. Тепер маю 2 пляшки води)
Лічу я авіакомпанією Емірейтс і це насолоду. Я так думала, доки не полетіла з ними на рейсі Дубай-Балі) Але, про це потім.
А поки мене вражають великі крісла, великі відстані між кріслами, чудове обслуговування, чистота, чай-кави-снеки через кожну годину та чудовий обід. Я вже не говорю про величезний вибір фільмів російською мовою. Летіти лише 5 годин. Ну, казка.
Тільки не забула — як тільки стемніло, увімкнулося підсвічування у вигляді зоряного неба. Реально як казка.
Дубай.
У Дубаї давно настало майбутнє. Стоять автомати для виходу в місто) І про це, здається, ніхто, крім мене, не знає. Прикладаю паспорт до автомата, з'являється напис, що потрібно подивитися на монітор. Сканування очей і я на волі. Жодного штампу в паспорт ніхто мені не ставить. Як таке вам? )
Дочка з онукою чекають на мене вже в готелі поряд з аеропортом, вони прилетіли ще вранці і провели день у Дубаї, а я прилетіла пізно вночі і летітиму з ними на Балі завтра вранці.
Звичайно, мені хочеться якнайшвидше дістатися готелю — ось він, прямо навпроти аеропорту горить вітально нічними вогнями. Але дійти до нього неможливо. Дороги нема.
Є безкоштовний трансфер раз на півгодини і якраз скоро має вирушати з паркування. До неї дійти дуже легко - виходьте із зони прильоту, переходите дорогу, проходьте через маленьку залу з траволаторами та перед вами стоянка. Мені ліворуч, так сказано у листі від готелю.
До трансферу ще кілька хвилин, я ходжу, розглядаю автобуси, потім курю, потім знову блукаю серед автобусів, знову курю... Та що ж таке? Вже опівночі наближається... Трансфера мого немає і всі терміни вже минули. Ще кілька людей, таких як я, мають, інші, напевно, поїхали на таксі. Тільки через півгодини я розумію що до чого.
Виліт у нас о 9 годині, о 6-й вже відкриють стійки реєстрації. Збираємось недостатньо швидко, якісь речі перепаковуємо, адже в мене із собою куртка, черевики та інші теплі речі. Алісу одягаємо сплячу. До аеропорту їдемо трансфером.
В аеропорту все швидко-швидко, черг немає, здаємо дочки дві величезні валізи в багаж, все інше з собою-візок, сумка, 3 рюкзаки і маленький дитячий рюкзачок.
Ми вирішили відразу знайти гейт, а потім уже гуляти неподалік, бо 3 термінали в Дубаї настільки величезні, що можна і не добігти вчасно. Подивилися на посадковий номер гейту, знайшли його, а там зовсім інший рейс вказано. Розібралися – ми прийшли до гейту у А20, а потрібно В20. Добре, що наперед це побачили. Щоб перейти від А20 до В20 потрібно довго йти, потім їхати величезним ліфтом, а потім... поїздом. . А потім ще довго йти)
Посадку оголосили якось рано, незрозуміло чому раптом.
Пройшовши контроль, ми спустилися до іншої зали і сиділи там ще довго. На посадковому вказано наш сектор, на табло вказано який сектор зараз заходить у літак. Дуже зручно, ніхто не юрмиться.
Коляску забирають перед входом у літак, туди ж Таня запихає і сумку, вона зручно лягає у піддон коляски. Усю конструкцію – у чохол. Я тримаю сплячу Алісу на руках, а Таня справляється з усіма нашими речами. У нас не вдалося зареєструватися на місця поруч, біля вікна сидить чоловік, який люб'язно помінявся зі мною місцями. Ми дуже вдячні йому.
Політ довгий, 9 годин із хвостиком. Болтає безбожно. Снеки та чай не носять, мабуть через балаканину. До середини польоту до туалетів страшно заходити.
Аліса відвикла від мене, тиснеться до мами, відвертається, соромиться. Намагаюся спати біля вікна, донька надула якусь круту підставку для ніг, ставити її можна лише біля вікна. Сусіди в середньому ряду надули, їх попросили здути.
Не втомлюся дякувати людині, що поступилася місцем біля вікна.
Якщо вам потрібно летіти з дитиною, то, крім надувної подушки, потрібна ще величезна купа різних дрібниць — ласощі, книжки, розмальовки, ігри. . А головне — мультики! ) Не знаю, який наркотик туди підсипають, але тільки мультики здатні посадити непосиду на довгий час. І навіть приспати) І як тільки Аліса заснула, стюардеси згадали, що нам вони ще не наливали і повезли свої чудо-візки зі смаколиками. Від алкоголю ми відмовилися, набрали кока-коли, передчуваючи мінітусовочку, і Таня відразу ж пролила цю кока-колу Алісі на голову) Пригоди починаються! ))
У наступній серії вже буде Балі.
