Поїздка до Ізраїлю з Шарм-ель-Шейху

09 Січня 2020 Час поїздки: з 07 Січня 2020 до 07 Січня 2020
Репутація: +138
Додати до друзів
Написати листа

Давно мріяли з дружиною потрапити в Єрусалим, щоб відвідати Святі місця. Потрапити безпосередньо в Ізраїль, щоб не через Єгипет, дорого, хоча це, на мою думку, найкращий варіант познайомитися з Ізраїлем, його специфічним ритмом життя, місцевими звичаями, природою. Особливо це важливо для того, щоб повноцінно перейнятися атмосферою святих місць, адже оглядової одноденної екскурсії дуже мало. Тому дуже хотілося б у майбутньому поїхати в цю чудову країну на кілька днів і глибше зануритися у все, що встиг побачити, не добачити, просто почути, але не доторкнувшись.


Поїздка у нас співпала з Днем народження дружини. Поїхати в Ізраїль ми хотіли давно, але з маленькою дитиною, на моє велике переконання, і до поїздки і тим більше після неї – неможливо. Ну швидше важко, бо стверджувати не маю права, адже з нами їхали туристи з ну дуже малими дітками. Шкода було й батьків і дітей. Бо це дійсно важка подорож. Їхали ми з готелю Sharm Dreams від туроператора Join Up, від якої ми й поїхали в Ізраїль. Поїздка коштувала 130$ на одного. Виїхали близько 20:00. Нам дали із собою ланч-бокси з готелю. Доречі, приїзд назад дуже пізній, тому потурбуйтеся, щоб ви мали що б з'їсти в номері. Маленьким мікроавтобусом нас вивезли на околицю Шарму і звідти нас забрав великий автобус. Доречі у Sun international, це я так розумію співпрацююча на цій стороні компанія з Join up, нові автобуси мерседес, на яких й зустрічають з аеропорту.

У нас був дуже "спішливий гід", завдяки якому за 3 години ми були на кордоні в Табі. Була одна зупинка біля Дахаба (туалет, кава, перекур). За нами їхали ще 2 автобуси. Прохід кордону зі сторони Єгипту це чиста формальність – до 10 хв. А ось проходження ізраїльскої... Чудовий прикордонний пункт. Чистий, з легкою музичкою і шумом прибою червоного моря під самими вікнами. До речі багато хто сходив у туалет ще на КПП Таба і напевно добре, бо туалетів на ізраїльській стороні я не бачив, хоча думаю якщо запитати працівників, то вкажуть і заведуть, тому стверджувати не буду.

КПП Ейлат. Спочатку перевіряють паспорт і клеять бірки зі штрих-кодом на сумки. Перехід у зал для дослідження речей. Через рентгенівські сканери пропускають речі, ну і рамка для людей. А далі змійка з турнікетів до власне посту, де скажуть чи ти марно простояв, а у нашому випадку близько 4 годин, чи скажуть, як нам – "насолоджуйтеся".

Нажаль, при кількості людей з трьох автобусів, а це порядку 160 чоловік, працювали 2 віконця, і то з перемінним успіхом, бо вони постійно виходили і приходили, тому працювало швидше 1 вікно. Доречі, не пропустили 34 чоловіки. І ось дружина підійшла до віконця першою. Запитували на англійській, де працює, з ким їде, чи вперше їде Ізраїль, скільки грошей із собою. Пропустили. Потім я, те ж саме, і пропустили. Ура! У наступній залі нас зібрали по групах і посадили також у новенький автобус Irizar. Серед співподорожуючих було 2 вірмен, 4 білорусів, 2 росіян, а понад 40 чоловік українці. Дещо далі у місті Ейлат до нас підсів гід Михайло. Два слова, виключили світло і дорога на Віфлієм. Час в дорозі близько 3 годин.


Проїжджали зранку Мертве море, але гід вирішив перенести водні процедури на завершення поїздки, щоб було тепліше. Вночі прохолодненько, потрібно брати теплі речі, тим більше що й привезуть назад в готель теж вночі. Температура в Шармі вночі приблизно 14-16 градусів. Десь така температура була в день в Єрусалимі. Нам повезло, адже за два дні до того були дощі і за прогнозом наступного дня буде дощ. Заїхали у Віфлеєм де відвідали храм Різдва Христового. Був ранок і людей було дуже мало. Потім гід нас завіз у магазин, "паломницький центр", яких на тій вулиці, якщо пройти далі - повно. Там можна придбати свічки, хрестики, ікони і багато чого іншого. Доречі там придбали свічки для запалювання у храмі Гробу Господнього (їх та усе інше можна придбати й на вузеньких вуличках Єрусалиму по дорозі до храму). Після ми відправилися до одного із входів до Єрусалиму, стіни, яку збудував ще султан Сулейман (чоловік Роксолани, за її проханням).

Пройшовши вузькими лабіринтами вулиць потрапили у храм Гробу Господнього, де знов же було мало людей і ми могли спокійно зайти, приклонитися, помолитися на гробі. Потім запалили свічки від Благодатного вогню і приклонилися до каменю миропомазання (читав, чув про те що він постійно мироточить і це факт та велике диво він увесь мокрий від миру який приємно пахне). Доречі покраях у каменя є тріщини і там найбільше виділяється і збирається миро. При не великому напливі людей ми змогли приклонитися, помолитися та прикласти придбані ікону, свічки та хрестики. Емоції переповнювали і чекаючи на подвір'ї інших учасників екскурсії так і тягнуло знову приклонитися до каменю.

Коли усі зібралися ми вирушили до західної стіни Єрусалиму, тобто пройшли його наскрізь. Перед Стіною плачу або Західною стіною багато людей. Така собі суміш ортодоксальних євреїв, поліції з автоматами, туристів. Жінки підходять до стіни справа, а чоловіки зліва. Як сказав наш гід "жінкам завжди щось потрібно і тому права сторона переповнена більше ніж ліва":) При підході до стіни є прозорий пластиковий короб у якому можна взяти одноразову кіпу щоб прикрити голову та залишити собі на пам'ять, що я і зробив. Доречі про прохання та записки. Я мав написані записки заздалегідь про здоров'я, про пам'ять спочилих близьких і невеличка особиста записочка. Їх можна вставляти між каменями і просити особисто словами. Стосовно записок за здоров'я та упокій щоб їх зачитували чи вони просто були у храмі під час літургії, то гід сказав, що їх приймають лише у храмі Різдва Христового (не знаю стосовно інших, адже ми відвідували нажаль лише два). Він роздав у автобусі папірчики у кого не було із собою написаних записок і запропонував подати за здоров'я та упокій на одноденне служіння, сорокоуст та річне служіння. На одноденне служіння за 5 доларів можна подати до 10 імен.


Прийшовши у храм ми віддали записки та гроші армянським священникам. Виїжджаючи з міста нам похапцем на ходу показали Гефсиманський сад, церкву успіння Богородиці, оливкові дерева, які бачили Хреста, старовинне єврейське кладовище. Тому я вважаю що в Ізраїль потрібно їхати на довше щоб пройнятися усім глибше, а не просто побачити на ходу у вікно не зрозумівши, де саме сад і де оливкові дерева і так багато чого. Наступною зупинкою була річка Йордан по дорозі до якої гід запропонував придбати сорочки для купання по 10 доларів. На місці біля річки вони по 9. Місце для входження гарно облаштоване. Стоянка, перевдягальні, туалети, навіси, лавки. Гарний захід і холодна вода, а ще холодний пронизуючий вітер. Доречі були люди, які одягали сорочки на голе тіло і при виході із води мокрі сорочки фактично оголювали їх тіла. Тому багато хто мав під сорочкою плавки та купальники.

Наступна зупинка була обід у якомусь придорожньому кафе. Наїстися можна: суп, картопля, м'ясо, хліб. З напоїв вода у графінах. Чай, кава не безкоштовно. На вході продають фасовані великі фініки по 15 доларів за 2 кілограма. У розповідях про сільське господарство та розглядуваний фінікових плантацій з вікна автобуса ми прибули на Мертве море. Нам одразу роздали талони на знижки та прочитали лекцію про купання в морі, продукцію магазину косметики. Похід в магазин та купівля смачнющого лате за 4 долара у сусідньому кафе. Погода до вечора гіршала, вітер ставав сильнішим, тому вийти з моря було надзвичайно неприємно. По завершені купання усі сіли до автобусу і втомлені напівзасинаючі попрямували в сторону кордону.

Перед Ейлатом був сильний вітер з піском, що автобус мусив зкинути швидкість і по маленьку ми доїхали. Перетин кордону назад це швидкий захід. Кілька разів показали паспорт, один раз пройшли через рамку з перевіркою речей на рентгенсканері і все. Доречі, прохід лежить через дюті фрі (правда, дорожче ніж в аеропорту Львів: мартіні у Львові 8 євро, а то й же об'єм тут 19 доларів). Доречі, візу ізраїльтяни не проставляють у паспорт, дають блакитний папірчик з фото, відсканованим з вашого паспорту, даними та датами приїзду і від'їзду. Ми заїхали на територію Ізраїлю 7.01, а виїхати повинні були до 9.01. При виїзді назад вони дають такий же папірець, тільки рожевий. Папірці-візи лишаються на пам'ять, а за паспортом ви ніби і не виїжджали до Ізраїлю. Кордон на Єгипетській стороні це знов же формальність (принаймні так здалося) і ось ми вже у автобусі. Три годинки і на околиці Шарму пересаджують у інший автобус, щоб доставити в готель.


Рівно о 12 ночі ми були в готелі. Втомлені, але надзвичайно задоволені. Чи варто було стільки проїхати, простояти, пронервуватися (стосовно незнання чи пропустять в Ізраїль)? Очевидно, ТАК. Та все ж залишилося бажання повернутися в цю досить цікаву та специфічну країну, щоб побачити більше. Залишитися там жити? Напевно, ні, ну дуже, як на мене, ця країна специфічна. Фото мало, бо більше люблю знімати відео, а ті що є, то особисті. Чому написав про цю поїздку? Причому на смартфоні (сам шокований, що стільки написав екранною клавіатурою)? Тому, що по свіжим спогадам і найважливіше тому, що сам шукав інформацію про поїздку в Ізраїль із Шарма. І хотілося б щоб моя розповідь комусь допомогла наважитися, захотіти чи не захотіти поїхати.

Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Коментарі (12) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар