Если вы читали мою предыдущую статью о посещении Египта то вам понятно, как мы оказались в Израиле. Если не читали, то в двух словах скажу: мы с супругой поехали отдыхать на Синайский полуостров в Египет. Подбирая экскурсии в Шарм-ель-шейхе, заинтересовались предложением о посещении Израиля, что в последующем и осуществили. Предлагаю Вам небольшой очерк о данном путешествии.
Все началось на Наама-Бей в Шарм-ель-шейхе, где мы познакомились с представителем местной экскурсионной компании по имени Ахмед. Он предложил нам тур в Израиль с посещением Мертвого моря, Вифлеема и Иерусалима. Первоначально заявленная цена составляла 80$ с человека (160$ на двоих), но, после получаса торгов, мы сошлись на 67.5$ за человека (по 135$ на двоих). Оставили аванс 25$, взамен получили бумагу с надписями на арабском языке и цифрами что нам надо доплатить. Остаток суммы в 110$ отдали уже при посадке в экскурсионный автобус на следующий день. Никаких виз для граждан Украины на посещение Израиля не требовалось, как не было препятствием указанное нами ранее в миграционной карточке «Только Синай», почему, объяснить не могу, возможно, имеются какие-то договоренности между странами.
Если бы мне кто-то сказал неделю назад о том, что я поеду в Израиль, не поверил бы. Сразу оговорюсь, что поездка довольно утомительная, так как почти двое суток вы находитесь в движении ли пешком или в автобусе. Но пойдем далее все по порядку.
Выезд из отеля был в 20-00 часов вечера. Как обычно в таких случаях, маленькие микроавтобусы собирают по всем прибрежным отелям туристов, заказавших туры, и свозят всех к условленному месту. Там нас ожидали три больших автобуса «Мерседес» с водителями и гидом. Гид проверил наличие всех записанных на тур, каждый паспорт на отметку о пересечении границы с Египтом, и, после короткого инструктажа, мы стройной колонной отправились в сторону пункта пропуска на границу с Израилем. В автобусе присутствовали украинцы (подавляющее большинство), несколько россиян, армяне, поляки. По ходу движения всем были розданы бейджики с надписью на английском языке «Святая земля. Путешествия. Дневной тур». Расстояние в 230 км преодолели примерно за три часа. В пути была одна остановка для дозаправки и посещения мест первой необходимости. Кстати, посещение отхожего места стоит 3 фунта с человека, или 5.4 грн. на наши деньги. Дороги в Египте хорошие, больших неудобств переезд не вызвал. По мере нашего приближения к границе с Израилем постепенно увеличивалось количество полицейских постов и КПП на дороге, в окно автобуса виднелись припаркованные бронемашины и вырытые в земле огневые ячейки. Прибыли на пункт пропуска около 24 часов и в пешем порядке направились для пересечения границы. Перед нашим выходом из автобуса гид-египтянин на ломаном русском языке произнес короткую речь о том, что некоторых могут не пустить в Израиль, и, если таковые будут, то пусть готовят по 70$ на такси назад. Это нас немного насторожило, так как при покупке тура никто ничего о возможности не попасть в Израиль не говорил. Хочу отметить, что перед поездкой немного изучил информацию в интернете и наткнулся на ряд сообщений о том, что все люди, посетившие Израиль и имеющие в паспорте израильские отметки, в последующем не смогут поехать в ряд стран, таких как Ливан, Сирия, Кувейт, Саудовская Аравия, Ливия, Судан и Иран. Кроме этого могут быть вопросы при посещении стран Персидского залива, таких как Эмираты, Катар, Бахрейн и Йемен. Якобы эти страны формально поддерживают бойкот Израиля, однако, на практике, случаи отказа во въезде в эти страны из-за наличия израильских печатей, крайне редки. Вместе с тем, такие арабские государства, как Египет, Иордания, Тунис, Марокко, Оман, Бахрейн и Катар не препятствуют въезду туристам, имеющим в паспортах израильские визы и отметки. В одном из комментариев даже давался совет: при посещении Израиля попросить пограничников не ставить отметку в паспорте, а поставить штамп на отдельном листке бумаги, якобы такое делают повсеместно на пунктах пропуска. Вроде это в последующем исключает возможность пристального внимания к вашей персоне при пересечении границ указанных выше стран. Мы пока в Ливию, Судан, Иран, Кувейт и другие перечисленные выше страны не собирались, поэтому отнеслись к данной информации довольно скептически. В последующем убедились в том, что, скорее всего израильтяне, с целью привлечения туристов в страну, нашли способ обходить данные ограничения, о чем будет сказано немного ниже. Самих египтян Израиль к себе старается не пускать ни под каким видом. Конечно, им можно попытаться въехать в страну, но придётся подавать документы в визовый центр, ждать ответа и, если будут веские причины, то визу выдадут. Но просто так, по турпутевке, их не пускают. Как позже пояснил наш израильский гид – нечего египтянам делать в Израиле, у них очень низкий уровень дохода и жизни, кроме нелегальной работы и роста преступности они от них ничего не ожидают.
Египетская сторона пропустила всех довольно быстро. На стороне Израиля произошла заминка. Пришлось ожидать около получаса начала паспортного контроля. Наконец к стойкам подошли несколько девушек и парней и наша, немного уставшая от переезда компания, по одному стали проходить процедуру проверки паспортов. Подойдя к стойке, я протянул девушке свой паспорт и заполненный немного ранее миграционный листок (напоминая в очередной раз -берите с собой ручки, что бы не вставать в позу просящего), бегло просмотрев который она разрешила пройти дальше. Чуть в глубине расположен второй эшелон контроля, к которому так же приглашали по одному. Подал паспорт в окошко, девушка пограничник взглянула в него, что-то поклацала в компьютере, посмотрела на меня и спросила: «Вы впервые посещаете Израиль? ». Я ответил: «Да». «Хорошо», сказала она. На этом в принципе со мной закончили и я последовал далее. Однако далеко не уходил, так как моя супруга никак не могла отойти от соседней стойки и о чем-то оживленно беседовала с девушкой-пограничником. Общее время ее пребывания на проверке составило около 15 минут, по истечении которых она прошла далее, пояснив, что ей устроили допрос по многим вопросам: «Цель визита, с кем приехали, где живете в Египте, кем работаете в Украине, сколько детей, где живете дома, где работает муж? ». После всего потребовали показать ваучер из отеля в Египте и фотографии в планшете (телефоне) номера отеля. Наконец пограничника все устроило и мы были снова вместе уже на территории Израиля. Рассказываю вам это подробно для того, что бы вы понимали все нюансы, с которыми можете столкнуться при совершении туристического тура в Израиль, так как такой информации мало. Из 28 человек, ехавших в нашем автобусе, израильтяне-безопасники "бетахоны" (простонародное название сотрудников служб безопасности Израиля) 15 человек задержали для беседы, а 7-ми из них было отказано в пересечении границы (в основном девушки из Одессы и Киева) без объяснения каких-либо причин. Поэтому приготовьте перед прохождением контроля распечатки авиабилетов на обратный рейс, справки из банка о наличии средств на счету (никаких конкретных требований к сумме денег на счету нет), подтверждение проживания в отеле, спокойно отвечать на любые поставленные вам вопросы и без шуток, они их не понимают, и на вопрос «Есть ли у вас оружие» при получении шуточного ответа вам просто закроют въезд. Так что, имейте ввиду, что "бетахоны" запросто оборвут вашу еще не начавшуюся поездку при любом подозрении к вашей персоне. Узнал, что граждане Украины, которые ранее законно работали в Израиле и вовремя выехали по окончании визы, не смогут въехать в страну в течение 1 года после даты выезда из страны. Тем же, кто был депортирован из страны, запрещено въезжать еще 10 лет после депортации. Дело в том, что при покупке тура нам никто и ничего про это не рассказывал, в интернете я тоже этого не встречал, делюсь своим опытом. Дальнейшую судьбу людей, не пропущенных в Израиль, я не знаю, как не знаю и того, вернули им деньги за тур или нет.
Началась процедура пересечения границы: вместо штампа в паспорт израильские пограничники распечатали на принтере пропуск для въезда в Израиль голубоватого цвета (при возвращении такой же только фиолетового цвета) с моей фотографией с надписями на нескольких языках» (кроме русского) пропуск в Израиль.
Тут делаю небольшое отступление о паспорте, нашем обычном загранпаспорте гражданина Украины - в конце путешествия в Египет и после посещения Израиля мой паспорт имел четыре штампа Египта и ни одного штампа Израиля. То есть, для нормального здравомыслящего человека немного непонятно и не просто найти объяснение присутствию штампов Египта в таком количестве и в такой короткий временной интервал. Получается, что я заехал в Египет (штамп на въезд), побродил там пару деньков, выехал неизвестно куда (штамп на выезд) и через сутки заехал неизвестно откуда (штамп на въезд), а в конце поездки еще один штамп на выезд. Итого целых четыре штампа. Ну, пусть это остается на совести Израиля. По собранным позже данным, такие меры применяются ко всем, посещающим страну Израиль, из-за большого количества иностранцев, заезжающих, в том числе и по туристическим путевкам и остающихся в стране на нелегальном положении. Со слов гида, средний доход работающего человека в Израиле составляет около 2400$ в месяц, в принципе, есть к чему стремиться.
Наконец все формальные процедуры на границе пройдены, пограничный и таможенный контроль завершен, и мы оказались по другую сторону КПП в ожидании автобуса. Автобус ну никак не хотел к нам приехать. Ожидали его около часа. Гид, обеспечивающий встречу, уже присутствовал здесь и непрестанно куда-то звонил, выясняя отсутствие транспорта. А в это время "бетахоны" продолжали допрашивать задержанных туристов с нашей группы.
Вот, наконец пришел наш автобус. Нам немного повезло, мы попали во второй автобус и по его прибытию сразу уехали. Причину его опоздания никто не сказал, но неприятный осадочек остался. Остальная группа туристов дожидалась окончания разбирательства с задержанными на границе. Как нам рассказали позже, при возвращении в Египет, они провели на таможне около 4-х часов. Мы, 48 пассажиров, удобно разместились в автобусе и начали движение. Встречающий гид остался на границе, а мы, по дороге, в городе Эйлат, подхватили нашего нового гида Аниту (так она представилась), с которым были до конца экскурсии. Расстояние от Эйлата до Вифлеема составляет 320 км. Водитель – араб, вообще не говорящий по-русски, но по характеристике гида отличный и добрый парень, замечательный водитель, откликающийся на домашнее прозвище «Йо-йо» (как позже оказалось, «Йо-йо» и вправду хороший водитель: как он умудрялся рулить огромным автобусом на узких улочках израильских городов, со всех обочин усеянных автомобилями и не протаранить ни одного из них, для меня до сих пор загадка). В последующем «Йо-Йо» вел себя тихо, постоянно пил кофе, управляя нашим транспортным средством, в дискуссии не вступал, ну и мы его не донимали. Поставив круиз-контроль на 100 км/час, Йо-Йо направил автобус вместе с нами в сторону Святой земли: Вифлеема и Иерусалима. Гид сразу предупредила всех о последствиях езды стоя – штраф 170$, который оплачивает виновный. Дорога хорошая, если не сказать большего: ни ям, ни колдобин, нам было немного не привычно перемещаться без встрясок, удалось даже немного вздремнуть. За все время пути мы ни разу не проезжали через какое-либо село или населенный пункт, так что автобус сбавлял скорость только при остановке на АЗС. Через 100 км от границы мы сделали первую остановку на местной АЗС для заправки автобуса топливом и посещении необходимых путешественникам мест. Тут же располагался небольшой магазинчик, в сторону которого выскочили пассажиры, в надежде выпить чашку хорошего кофе со свежей выпечкой. Я тоже направился в его сторону и с интересом наблюдал, как у людей пропадало возникшее ранее желание после того, как они узнавали цену – стаканчик кофе, такой, который у нас готовиться в кофе-машине в любом кафе, на любой заправке, и стоит в Украине 18-20 грн. , там оказался в довольно интересном ценовом диапазоне - ни много ни мало 3$ (54 грн. ). С кислыми лицами и утраченными надеждами все вернулись в автобус, кроме «Йо-Йо», который уже через пару минут восседал на своем водительском кресле со стаканом кофе. Цена его нисколько не смутила, да и привыкший он наверняка к ней, не то что жители Незалежной. Возле Иерусалима в каком-то кафе я видел кофе за 2$, но в основном цена держится в районе 3$. Валюта – шекель. Один доллар стоит 3.5 шекеля. Хочу сделать небольшое отступление и рассказать, что в Израиле нет знака «Стоп» в нашем понимании. Есть красный восьмиугольник, похожий на наш знак, но на нем вместо белого прямоугольника нарисована длань господняя, этим якобы всех водителей господь предупреждает об опасности. Есть еще одна версия, которая это объясняет – иврит предполагает чтение справа-налево (как и в арабском языке). Но если слово STOP прочитать справа-налево, то получается обидное для людей, знающих иврит, слово POTS (по русски - поц). Это слово в Иврите означает тоже самое, что и в русском языке - всем известное слово из трех букв (т. е. мужские половые органы). Именно по этой причине израильтяне, якобы, отказались от написания слова СТОП на знаках и заменили его развернутой ладонью. По цене на топливо - один литр бензина А-95 в Израиле стоит 6.2 шекеля, или 1.77 $, на наши украинские гривны это около 47 грн.
Закончим отступление и пойдем далее. Первая запланированная остановка – Мертвое море. Еще за 10 минут до подъезда, наш израильский гид Анита начала рассказ о том, что возле Мертвого моря расположен необычный магазин, в котором собран весь цвет Израильской косметологии, и в нем (магазине) мы сможем по довольно бросовым ценам, почти даром, приобрести изумительные и неповторимые крема и маски, которые будут в дальнейшем скрашивать нашу нелегкую жизнь долгие годы, и позволят нам умереть в глубокой старости с очень гладкой, без морщин, кожей. Имея некоторый опыт в путешествиях, все это неожиданные остановки возле магазина или кафешки невольно вызывают улыбку. Бизнес диктует свои законы, можно только представить, что надо сделать и сколько заплатить, чтобы автобусы с туристами останавливались неожиданно возле твоего заведения. И особо это не скрывается, хотя гид и рассказывает, что не имеет с этого ни копейки. Так вот, автобус плавно остановился возле «цвета израильской косметологии», который представлял собой обшарпанный магазинчик похожий на пивную, коих у нас в большом количестве на каждом углу, с разбитой плиткой на ступеньках, двумя женщинами-продавцами с алчным взглядом, оформленном в косметическом свете с разными полочками и стеллажами с кремами. После пересечения входа в это «чуда израильской косметологии» путешественниками, жаждущими немедленно приобрести невиданных заморских кремов и масок, ожидал небольшого размера помещение, в котором по разным корзинкам, полочкам, стеллажиках выставлено множество, для многих мужчин не понятных, тюбиков и баночек. Немного ввела в ступор радостно озвученная продавцами цена: что то там в районе 150$ за упаковочку, но это совсем не дорого для этой косметики, почти что даром. Тут-же, ими были предложены какие-то бонусы и обещание вернуть налог при выезде за границу в сумме 25 процентов от покупки. Одна из продавцов, произнося эту тираду, уже наносила одной женщине-туристу, неожиданно оказавшейся к ней ближе всего, на руку какой-то крем, имеющий цвет и структуру очень схожую с нашей обычной дворовой грязью после небольшого дождя, расхваливая свой товар и непрестанно спрашивая: «Ну вы чувствуете как изменяется ваша кожа, стает глаже и розовее». В ответ на это намазываемая клипала глазами и что то мычала, не понимая своего счастья быть бесплатно обмазанной очень очищающим и питательным заграничным кремом. Покупки сделали не многие, если точнее сказать - всего пара человек. Не буду говорить, что это плохая косметика, я в ней мало понимаю, но и заявленная цена, в принципе, не детская. Тут же в соседней кафешке позавтракали привезенными с собой сухим пайком полученном по предварительному заказу в отеле – дрянь я вам скажу редкая, больше пришлось выкинуть в мусорный ящик. Теперь нас ждало Мертвое море. Гид отдал его нам на растерзание на целый час. Все предвкушали, в том числе и я, как с разбега погружусь в эту легенду Израиля, моя кожа и весь организм начнет немедленно впитывать в себя все полезные вещества, которые находятся в воде моря и, пока не впитают в нужном количестве и избытке, достаточном для последующей долгой жизни (когда еще попадешь в Израиль на Мертвое море) я на берег ни за что не вылезу. Однако и тут гид налил не то что ложку дегтя в бочку с медом, а полностью, развеяла все наши мечты и подорвал веру в человечество. Оказалось, что ни о каком купании с разгона, нырянии и всевозможных погружениях речь идти не может, так как это связано со смертельной опасностью для любого живого организма. Из-за высокой концентрации минеральных веществ, вода Мертвого моря довольно едкая и небезопасная. Существуют правила купания на Мертвом море: заходить рекомендуется один раз в день не более чем на 20 минут. В отдельных случаях, если позволяет здоровье, допускается окунаться 2–3 раза в день с интервалом минимум 3 часа. Окунаться и выходить из воды нужно без резких движений, очень аккуратно, ни в коем случае не брызгать на себя водой. Нырять нельзя ни в коем случае. Нельзя во время и после купания тереть мокрыми руками глаза и нос. Вода Мертвого моря настолько плотная, что если зайти по пояс, вода сама вытолкнет ваше тело, и вы сможете спокойно лежать на ее поверхности. Я, конечно же, зашел в море – быть там и не попробовать эту воду, пусть даже в ограниченном временном режиме, это просто не серьезно. Вода около +28 градусов, теплая. Полежал на поверхности около 10 минут и вышел на берег. Так как вел себя внимательно и аккуратно, покинул его воды целым и невредимым. После купания в Мертвом море обязательно необходимо принять душ. Берите с собой гель, так как мыло не мылится, опробовано лично, на коже, покрытой после купания какой то пленочкой, похожей на маслянистую. Везде на пляже и прилегающей территории грязно. Раздевалка также не блистала чистотой, переодеваться приходилось, прыгая на одной ноге, так как присесть на скамейки не представлялось возможным по причине их несусветной загаженности. На берегу построены несколько отелей для отдыхающих. Люди в основном ходят по берегу и дышат целебным морским воздухом. После принятия душа и снятия с себя невидимой пленки, мы на автобусе направились в сторону Вифлеема.
Вифлеем – город рождения господа Иисуса Христа. Дорога узкой змеей пробегала вдоль побережья Мертвого моря, окаймляемая с другой стороны морем, с другой - известняковыми горами светло-коричневого цвета без признаков жизни. Когда-то эти земли были дном моря, теперь это суша. Одинокие деревца попадались очень редко – просто выжженная и высушенная земля. Иногда по ходу движения автобуса, недалеко от дороги, в долинах между горами, виднелись какие-то шалаши: «Стойбища наших бедуинов» - с гордостью сказал гид. Через некоторое время в окнах начали появляться невысокие строения из светлого камня - мы въезжали в Вифлеем. Немного пропетляв по узким извилистым улицам, «Йо-Йо» припарковал автобус прямо возле лавочки по продаже церковной утвари. Видя радостные улыбки и ухмылки продавцов в адрес «Йо-йо» и гида, мысль о случайности посещения этого магазинчика улетучилась моментально. Цена на все товары в долларах США от 1 и до …. . На любой кошелек. При этом в наши уши постоянно вливалось, что здесь самые дешевые цены, в Иерусалиме будет в три раза дороже. Люди все равно, что то покупали, к чему то приценивались. Мы купили несколько магнитиков (ну куда без них) по 2$ за шт. , четки младшему сыну из оливковых косточек с крестиком за 5$ и несколько связок свечей по 33 шт. по 1$ для их последующего освещения в Иерусалиме. Особого ажиотажа предложенный товар у путников не вызвал. Выйдя на улицу, сразу попал в окружение арабов с пачками магнитиков. Один из них подошел ко мне и силой сунул упаковку магнитов мне в руки произнеся: «Подарок». Не успел я опомниться, как из его уст вырвалось вызубренное по-русски с акцентом: «Быстро деньги давай! ». Всю абсурдность произнесенной фразы он до конца наверное не понимал, просто выучил звуки и произносил их к месту. После отказа купить магниты в мой адрес им произнесена фраза, в которой говорилось о необходимости помочь гражданам Палестины, хотя какое они имеют ко мне отношение, или я к ним, я так и не понял. Вдруг из ниоткуда, на скутере с мигалкой, возник полицейский, невзрачного вида молодой паренек. Однако его появление немного приструнило арабов. Полицейский не покидал нас до самого отъезда, понимал, наверное, какую опасность представляют для туристов неконтролируемые арабы. Арабов и в самом деле здесь очень много. Так же вокруг много мусора и грязи. На вопрос к гиду: «Почему так грязно? », последовал ответ: «Это все арабы, которые весь мусор выбрасывают рядом с жилищем. Мы, израильтяне, в этом не виноваты. Воспитать их или повлиять на них мы не можем, так как сразу начинаются протесты о притеснении арабов. » Посмотрев вокруг и побродив по их улочкам у меня сложилось мнение, что они все там хороши, и арабы, и евреи. Насчет чистоты и мусора. Возле дорог стройными рядами по 3-4 штуки вверх стоят разбитые в хлам автомобили без стекол, горы строительного, промышленного и бытового мусора. Но, мы понемногу кривыми узкими улочками продвигаемся далее. Наконец перед нами, среди домов выросла Базилика Рождества Христова. Главная святыня этого храма — пещера Рождества Христова, находящаяся под центральным приделом и остатки Яслей, в которые Богородица положила Иисуса после рождения. Людей очень много, везде очереди, как одиноких паломников, так и организованных экскурсионных групп. Я с удивлением узнал, что большая группа эфиопов, прибывших с экскурсионной целью, тоже являются евреями, во всяком случае, считают себя таковыми. Все происходящее дальше напоминало замедленное кино: большая толстая змея, состоящая из тысяч людей, медленно, но уверенно втягивалась во входную дверь храма. А ты, находясь прямо в ней, в этой змее, уже себе не принадлежишь, ты следуешь общим движениям и идешь в заданном кем-то тебе направлении и с установленной скоростью. Тебя просто несет по течению. Успеваешь только оглядываться вокруг, отмечая для себя некоторые детали, возникающие перед глазами: вот икона, вот негры, вот мозаика, вот еще какая то церковная утварь. При посещении храма и места рождения Иисуса, где на полу выложена Серебряная Звезда, каждый желающий мог оставить отцу Давиду, стоявшему рядом, записку за здравие или упокой. При сдаче записки надо давать деньги: 5$ за один день молитв, 10$ - за неделю молитв, 100$ - будут молиться пока храм стоит на земле. Это меня немного удивило: я представил себе, какого размера должна быть эта бумага с перечнем всех имен, или мешок в котором хранятся все бумажки, сколько же имен должно быть произнесено на этой молитве и сколько времени необходимо на то, чтобы просто все эти имена прочесть хотя-бы один раз. Не отношу себя к богохульникам, но услышанное и увиденные пачки денег в руках всевозможных святых отцов, навели меня на мысль о полной бессовестной коммерциализации святых мест и имени Иисуса как такового людьми, которые считают себя приближенными к богу. Стало противно и неприятно, и эта мысль меня не отпускает до сих пор. Все в Вифлееме, да и в Иерусалиме тоже, направленно на получение от паломников денег. Бизнес проник и в эту сферу человеческой жизни. Тут же отец Давид, независимо от того дал ты денег или нет, каждому паломнику давал бумажную иконку. Храню ее с тех пор при себе. Дальше произведен быстрый осмотр части сохранившейся напольной мозаики византийского императора Константина, двух паникадил из чистого серебра, подаренные Николаем II в честь рождения сына каждый весом по 350 кг, икон и, преклонившись святыням, мы покинули храм.
Направление на Иерусалим. Устроившись по удобней в автобусе и сделав перекличку, гид дал команду «Йо-йо» начать движение. От Вифлеема до Иерусалима около 10 км, так что путь был не долгим. Дорога вначале пологая, ближе к конечной точке прибытия начала стремительно подниматься вверх. Иерусалим стоит на Масличной горе высотой 793 м над уровнем моря. Не зря говорят, что в Иерусалим можно подняться, а не приехать, так как почти за пару километров пути высота поднимается на 1300 метров. Приехав в город, мы стройной туристической группой направились к Храму Рождества Христова. Не зря говорят, что Иерусалим один из самых загадочных и необычных городов мира, город трех религий. Тысячи людей на улицах, разного вероисповедания и цвета кожи. Каменные мостовые отполированы миллионами ног. Эти камни помнят Иисуса Христа и Понтия Пилата. Не буду вдаваться в подробности и детали возникновения Иерусалима, последующего разорения и возрождения – в интернете много информации. По дороге гид выдавал много информации, но вся она не отложилась в голове, так как голова постоянно крутилась вокруг своей оси, впитывая через органы зрения и слуха царящую там непередаваемую атмосферу. Вокруг какие-то улочки и повороты, резко уходящие куда-то вбок и вниз, всевозможные мастерские и лавочки, церкви. Тут же над городом раздаются звуки молитвы. Плохо то, что все наше паломничество проходило в ускоренном режиме и побродить по этим узким, извилистым улочкам самому, не торопясь, не спеша впитывая в себя весь местный колорит не получилось. На всех канализационных люках выбит силуэт льва, очень напоминающий современную символику компании «Пежо». Местные говорят, что фирма должна им платить за ее использование. Оказалось, что данный силуэт льва является старинным символом Иерусалима и украшает герб города. Вот и Храм Воскресения Христова (Храм Гроба Господнего). Множество людей. Стремительное посещение кувуклии - пещеры гроба Господнего (внутри фотографировать и снимать видео запрещено, за этим неусыпно следит священник), где на праздник Пасхи сходит благодатный огонь. Обожгли свечи от сошедшего благодатного огня в расположенной рядом подсвечнице. Подъем на Голгофу, туда, где по легенде был распят Христос. Внутри храма, напротив входа, лежит Камень Миропомазания, покрытый красной мраморной полированной плитой. Освятили на нем свечи. Далее – Стена Плача. Это часть древней стены (длиной 485м) вокруг западного склона Храмовой Горы в Старом Городе Иерусалима, уцелевшая после разрушения Второго Храма римлянами в 70 году н. э. Прозвали так ее арабы, видя, как евреи приходят к ней молиться и плакать. От мужчин и замужних женщин требуется, приближаясь к Стене, покрывать голову. Традиция требует, чтобы, удаляясь от Стены, уходящий двигался спиной вперёд. По субботам в этой зоне запрещено появляться с электронными приборами, — включая фотокамеры, это, якобы, нарушает святость Шаббата. Возле стены можно увидеть много молящихся евреев в любое время суток. Стена стала местом молитвы, где евреи оплакивают разрушение Храма и молят Бога о возрождении народа Израиля в его стране, местом, символизирующим былое величие Израиля и упование на его будущее. Так же в щели вкладывается большое количество молельных записок от людей, которые не могут самостоятельно посетить стену. Со слов гида, два раза в год стена очищается от записок, которые потом хоронятся в специально отведенном месте на Масличной горе. Так как время нашего посещения выпало на пятницу, перед еврейским праздником Шаббата, к стене плача после обеда начали прибывать огромное количество евреев, скорее всего на предпраздничную молитву. Одеты в праздничные костюмы, меховые шапки, шляпы. Было на что посмотреть. Пофотографировав немного мы двинулись в обратный путь. «Йо-йо» уже поджидал нас в своем автобусе, полностью перегородив узкую дорогу к Храму. Поэтому наш отъезд был стремительным, дабы успокоить всех, яростно сигналящих водителей, желающих занять свои места на близ лежащих парковках и приобщиться к молитве у Стены Плача.
Путь назад ничем особенным не отличался. Тот же круиз-контроль на 100 км/час, небольшой ужин в кафе (со слов гида стоимость входила в наши путевки). Жаль, что не смогли мы посетить реку Иордан по причине не желания большинства туристов приобрести рубахи для омовения по 10$ за шт. у гида. Такое условие выдвинула Анита - или покупаются рубахи не менее чем половиной туристов (24 шт. ) или мы не едем на реку. Желающих оказалось только на 4 рубахи и поездка не состоялась. Коммерция в самом прямом ее выражении. Хотя со слов членов другой группы, путешествующей с другим гидом на другом автобусе, несмотря на задержку на границе с Египтом на 4 часа (писал выше), и покупкой людьми всего 8 рубах, посетить реку Иордан они успели. Пусть это останется на совести нашего гида Аниты, бог с ней. Кстати, некоторые паломники, уже не единожды посещавшие Израиль и Святые места, и сталкивающиеся ранее с Анитой, не очень лестно о ней отзывались. Мы по ходу путешествия задавали ей разнообразные вопросы, на часть из которых ответ получали, а на часть ответа не было вообще. Или не знала, или не хотела затрагивать эту тему. Один из возникших у нас вопросов был о бродячих собаках, которых мы в Израиле не увидели. Кошки уличные всех мастей есть, а собаки ни одной. Ответ: «Вы их у нас в стране не увидите, так как за то, что хозяин выгнал собаку, он подвергается уголовному преследованию. Все собаки чипированы и паспортизированы, привиты. Установить их принадлежность не составляет большого труда. Тем, кому собака надоела или по другим причинам он хочет от нее избавиться, сдает ее в собачий приют, где никому не отказывают. Там-же желающие могут выбрать себе четырехлапого друга без особых проблем. Так же на хозяина собак накладывались немаленькие обязанности, которые контролируются властями. Например, штраф за несоблюдение чистоты при выгуле собак (вы понимаете о чем я) составляет 700 шекелей, что равно 200$ или 5400 грн. (по курсу 27). Проезд собак в общественном транспорте бесплатный, но намордник обязателен. Израильский закон о защите прав животных предусматривает уголовные наказания за жестокое обращение с животными, включая их выбрасывание на улицу. Такое преступление может караться лишением свободы сроком до года или штрафом до 76500 шекелей. Общественные организации по защите животных активно следят за этими моментами. На наш вопрос: «Является ли Израиль ядерной державой? », последовал ответ: «Это государственная тайна» Хотя в свободном доступе в интернете есть информация о возможном наличии у Израиля ядерного оружия. Так же ею, вообще не упомянуто об ответственности израильского народа за распятие Христа. Упор сделан на единоличное решение Понтия Пилата, но ни в коей мере ни на народ.
При подъезде к границе с Египтом, Анита внезапно заявила, что для выезда из Израиля каждому туристу необходимо заплатить по 30 $, иначе не выпустят. Мы еще не успели эту информацию обработать в уме, как она заявила, что фирма за нас эти деньги уже уплатила и нам не о чем переживать. Зачем это было говорить, я так и не понял. Опять граница, переход, проверка на оружие и запрещенные вещи. После границы нас ожидало два автобуса, но нашего, третьего, среди них не было. Его приезд ожидали около 1.5 часа. Наконец выехали в отель. Прибыли в отель около 2-х часов ночи, усталые, но довольные. Впереди было еще пара дней отдыха на прекрасном Красном море с коралловыми рифами и разноцветными рыбками. О проделанном путешествии в Израиль нисколько не пожалели.
Якщо ви читали мою попередню статтю про відвідування Єгипту, то вам зрозуміло, як ми опинилися в Ізраїлі. Якщо не читали, то двома словами скажу: ми з дружиною поїхали відпочивати на Синайський півострів до Єгипту. Підбираючи екскурсії в Шарм-ель-шейху, зацікавилися пропозицією відвідати Ізраїль, що надалі й здійснили. Пропоную Вам невеликий нарис про дану подорож.
Все почалося на Наама-Бей у Шарм-ель-шейху, де ми познайомилися з представником місцевої екскурсійної компанії на ім'я Ахмед. Він запропонував нам тур до Ізраїлю з відвідуванням Мертвого моря, Віфлеєму та Єрусалиму. Спочатку заявлена ціна становила 80 $ з особи (160 $ на двох), але, після півгодини торгів, ми зійшлися на 67.5 $ за людину (по 135 $ на двох). Залишили аванс 25$, натомість отримали папір з написами арабською мовою та цифрами що нам треба доплатити. Залишок суми 110$ віддали вже при посадці в екскурсійний автобус наступного дня.
Жодних віз для громадян України на відвідування Ізраїлю не вимагалося, як не було перешкодою зазначену нами раніше в міграційній картці «Тільки Синай», чому пояснити не можу, можливо, є якісь домовленості між країнами.
Якби мені хтось сказав тиждень тому про те, що я поїду до Ізраїлю, не повірив би. Відразу обмовлюся, що поїздка досить втомлива, тому що майже дві доби ви перебуваєте в русі пішки або в автобусі. Але ходімо далі все по порядку.
Виїзд з готелю був о 20-00 годині вечора. Як зазвичай у таких випадках, маленькі мікроавтобуси збирають по всіх прибережних готелях туристів, які замовили тури, і звозять усіх до обумовленого місця. Там на нас чекали три великі автобуси «Мерседес» з водіями та гідом.
Гід перевірив наявність усіх записаних на тур, кожен паспорт на позначку про перетин кордону з Єгиптом, і, після короткого інструктажу, ми стрункою колоною вирушили у бік пункту пропуску на кордон із Ізраїлем. В автобусі були присутні українці (переважна більшість), кілька росіян, вірмени, поляки. По ходу руху всім були роздані бейджики з написом англійською «Свята земля. Подорожі. Денний тур». Відстань у 230 км. подолали приблизно за три години. Дорогою була одна зупинка для дозаправки та відвідування місць першої необхідності. До речі, відвідування схожого місця коштує 3 фунти з особи, або 5.4 грн. на наші гроші. Дороги в Єгипті добрі, незручностей великих переїзд не викликав. У міру нашого наближення до кордону з Ізраїлем поступово збільшувалася кількість поліцейських постів та КПП на дорозі, у вікно автобуса виднілися припарковані бронемашини та викопані в землі вогняні осередки.
Прибули на пункт пропуску близько 24 години та в пішому порядку попрямували для перетину кордону. Перед нашим виходом з автобуса гід-єгиптянин ламаною російською мовою промовив коротку промову про те, що деяких можуть не пустити в Ізраїль, і якщо такі будуть, то нехай готують по 70 $ на таксі назад. Це нас трохи насторожило, тому що при покупці туру ніхто нічого про можливість не потрапити до Ізраїлю не говорив. Хочу зазначити, що перед поїздкою трохи вивчив інформацію в інтернеті і натрапив на ряд повідомлень про те, що всі люди, які відвідали Ізраїль і мають ізраїльські позначки в паспорті, в подальшому не зможуть поїхати в низку країн, таких як Ліван, Сирія, Кувейт, Саудівська Аравія, Лівія, Судан та Іран. Крім цього можуть бути питання при відвідуванні країн Перської затоки, таких як Емірати, Катар, Бахрейн та Ємен.
Нібито ці країни формально підтримують бойкот Ізраїлю, проте на практиці випадки відмови у в'їзді в ці країни через наявність ізраїльських печаток вкрай рідкісні. Водночас такі арабські держави, як Єгипет, Йорданія, Туніс, Марокко, Оман, Бахрейн та Катар не перешкоджають в'їзду туристам, які мають у паспортах ізраїльські візи та позначки. В одному з коментарів навіть давалася порада: під час відвідування Ізраїлю попросити прикордонників не ставити позначку у паспорті, а поставити штамп на окремому аркуші паперу, нібито таке роблять повсюдно на пунктах пропуску. Начебто це у подальшому виключає можливість пильної уваги до вашої персони при перетині кордонів зазначених вище країн. Ми поки що до Лівії, Судану, Ірану, Кувейту та інших перерахованих вище країн не збиралися, тому поставилися до цієї інформації досить скептично.
Надалі переконалися в тому, що, швидше за все, ізраїльтяни, з метою залучення туристів до країни, знайшли спосіб оминати ці обмеження, про що буде сказано трохи нижче. Самих єгиптян Ізраїль себе намагається не пускати ні в якому разі. Звичайно, їм можна спробувати в'їхати в країну, але доведеться подавати документи до візового центру, чекати на відповідь і, якщо будуть вагомі причини, то візу видадуть. Але просто так, турпутівкою, їх не пускають. Як пізніше пояснив наш ізраїльський гід – нічого єгиптянам робити в Ізраїлі, у них дуже низький рівень доходу та життя, крім нелегальної роботи та зростання злочинності вони від них нічого не очікують.
Єгипетська сторона пропустила всіх досить швидко. На боці Ізраїлю сталася затримка. Довелося чекати близько півгодини початку паспортного контролю.
Нарешті до стійок підійшли кілька дівчат і хлопців і наша компанія, яка трохи втомилася від переїзду, по одному стали проходити процедуру перевірки паспортів. Підійшовши до стійки, я простягнув дівчині свій паспорт і заповнений трохи раніше міграційний листок (нагадуючи в черговий раз -беріть з собою ручки, щоб не вставати в позу, що просить), швидко переглянувши який вона дозволила пройти далі. Трохи у глибині розташований другий ешелон контролю, якого так само запрошували по одному. Подав паспорт у віконце, дівчина прикордонник подивилася в нього, щось поклацала в комп'ютері, подивилася на мене і запитала: «Ви вперше відвідуєте Ізраїль? ». Я відповів: "Так". "Добре", сказала вона. На цьому в принципі зі мною закінчили і я пішов далі. Але далеко не йшов, тому що моя дружина ніяк не могла відійти від сусідньої стійки і про щось жваво розмовляла з дівчиною-прикордонником.
Загальний час її перебування на перевірці становив близько 15 хвилин, після яких вона пройшла далі, пояснивши, що їй влаштували допит з багатьох питань: «Мета візиту, з ким приїхали, де живете в Єгипті, ким працюєте в Україні, скільки дітей, де живете удома, де працює чоловік? ». Після всього вимагали показати ваучер з готелю в Єгипті та фотографії у планшеті (телефоні) номери готелю. Нарешті, прикордонника все влаштувало і ми були знову разом вже на території Ізраїлю. Розповідаю вам це докладно для того, щоб ви розуміли всі нюанси, з якими можете зіткнутися при здійсненні туристичного туру в Ізраїль, оскільки такої інформації мало.
Із 28 людей, які їхали в нашому автобусі, ізраїльтяни-безпечники "бетахони" (простонародна назва співробітників служб безпеки Ізраїлю) 15 людей затримали для бесіди, а 7-ми з них було відмовлено у перетині кордону (в основному дівчата з Одеси та Києва) без пояснення будь-яких причин. Тому приготуйте перед проходженням контролю роздруківки авіаквитків на зворотний рейс, довідки з банку про наявність коштів на рахунку (ніяких конкретних вимог до суми грошей на рахунку немає), підтвердження проживання в готелі, спокійно відповідати на будь-які поставлені вам питання і без жартів, вони їх не розуміють, і на запитання «Чи є у вас зброя» при отриманні жартівливої відповіді просто закриють в'їзд. Так що, майте на увазі, що "бетахони" запросто обірвуть вашу поїздку, що ще не розпочалася, при будь-якій підозрі до вашої персони.
Дізнався, що громадяни України, які раніше законно працювали в Ізраїлі та вчасно виїхали після закінчення візи, не зможуть в'їхати до країни протягом 1 року після дати виїзду з країни. Тим же, хто був депортований із країни, заборонено в'їжджати ще 10 років після депортації. Справа в тому, що при покупці туру нам ніхто і нічого про це не розповідав, в інтернеті я теж цього не зустрічав, ділюся своїм досвідом. Подальшу долю людей, не пропущених до Ізраїлю, я не знаю, як не знаю і того, чи повернули їм гроші за тур чи ні.
Почалася процедура перетину кордону: замість штампу в паспорт ізраїльські прикордонники роздрукували на принтері перепустку для в'їзду в Ізраїль блакитного кольору (при поверненні такого ж лише фіолетового кольору) з моєю фотографією з написами кількома мовами» (крім російської) перепустка до Ізраїлю.
Тут роблю невеликий відступ про паспорт, наш звичайний закордонний паспорт громадянина України - наприкінці подорожі до Єгипту і після відвідування Ізраїлю мій паспорт мав чотири штампи Єгипту і жодного штампу Ізраїлю. Тобто для нормальної розсудливої людини трохи незрозуміло і не просто знайти пояснення присутності штампів Єгипту в такій кількості і в такий короткий часовий інтервал. Виходить, що я заїхав до Єгипту (штамп на в'їзд), побродив там пару днів, виїхав невідомо куди (штамп на виїзд) і за добу заїхав невідомо звідки (штамп на в'їзд), а в кінці поїздки ще один штамп на виїзд. Разом чотири штампи. Нехай це залишається на совісті Ізраїлю. За зібраними пізніше даними, такі заходи застосовуються до всіх, хто відвідує країну Ізраїль, через велику кількість іноземців, які заїжджають, у тому числі й за туристичними путівками та залишаються в країні на нелегальному становищі.
За словами гіда, середній дохід працюючої людини в Ізраїлі становить близько 2400 $ на місяць, в принципі, є чого прагнути.
Нарешті всі формальні процедури на кордоні пройдені, прикордонний та митний контроль завершено, і ми опинилися по інший бік КПП в очікуванні автобуса. Автобус аж ніяк не хотів до нас приїхати. Чекали на нього близько години. Гід, який забезпечує зустріч, вже був тут і невпинно кудись дзвонив, з'ясовуючи відсутність транспорту. А тим часом "бетахони" продовжували допитувати затриманих туристів з нашої групи.
Ось нарешті прийшов наш автобус. Нам трохи пощастило, ми потрапили до другого автобуса і після його прибуття одразу поїхали. Причину його запізнення ніхто не сказав, але неприємний осад залишився. Решта групи туристів чекала закінчення розгляду із затриманими на кордоні. Як нам розповіли пізніше, при поверненні до Єгипту вони провели на митниці близько 4-х годин.
Ми, 48 пасажирів, зручно розмістилися в автобусі та розпочали рух. Зустрічаючий гід залишився на кордоні, а ми, дорогою, в місті Ейлат, підхопили нашого нового гіда Аніту (так вона представилася), з яким були до кінця екскурсії. Відстань від Ейлата до Віфлеєму складає 320 км. Водій - араб, що взагалі не говорить по-російськи, але за характеристикою гіда відмінний і добрий хлопець, чудовий водій, що відгукується на домашнє прізвисько «Йо-йо» (як пізніше виявилося, «Йо-йо» і справді хороший водій: як він примудрявся керувати величезним автобусом на вузьких вуличках ізраїльських міст, з усіх узбіччя засіяних автомобілями і не протаранити жодного з них, для мене досі загадка). Надалі «Йо-Йо» поводився тихо, постійно пив каву, керуючи нашим транспортним засобом, в дискусії не вступав, та й ми його не дошкуляли.
Поставивши круїз-контроль на 100 км/год, Йо-Йо направив автобус разом із нами у бік Святої землі: Віфлеєму та Єрусалиму. Гід відразу попередила всіх про наслідки їзди стоячи - штраф 170 $, який сплачує винний. Дорога хороша, якщо не сказати більшого: ні ям, ні ковдобин, нам було трохи не звично пересуватися без струсів, вдалося навіть трохи подрімати. За весь час шляху ми жодного разу не проїжджали через якесь село чи населений пункт, тож автобус зменшував швидкість тільки при зупинці на АЗС. Через 100 км від кордону ми зробили першу зупинку на місцевій АЗС для заправки автобуса паливом та відвідування необхідних мандрівникам місць. Тут же розташовувався невеликий магазинчик, у бік якого вискочили пасажири, сподіваючись випити чашку гарної кави зі свіжою випічкою.
Я теж попрямував у його бік і з цікавістю спостерігав, як у людей зникало бажання, що виникло після того, як вони дізнавалися ціну – стаканчик кави, такий, який у нас готуватися в кави-машині в будь-якому кафе, на будь-якій заправці, і стоїть у Україні 18-20 грн. , там опинився у досить цікавому ціновому діапазоні - ні багато ні мало 3$ (54 грн. ). З кислими обличчями та втраченими надіями всі повернулися в автобус, окрім «Йо-Йо», який уже за кілька хвилин сидів на своєму кріслі водія зі склянкою кави. Ціна його анітрохи не збентежила, та й звиклий він, напевно, до неї, не те що жителі Незалежної. Біля Єрусалиму в якомусь кафе я бачив каву за 2$, але переважно ціна тримається в районі 3$. Валюта – шекель. Один долар коштує 3.5 шекеля. Хочу зробити невеликий відступ та розповісти, що в Ізраїлі немає знаку «Стоп» у нашому розумінні.
Є червоний восьмикутник, схожий на наш знак, але на ньому замість білого прямокутника намальована долоня господня, цим нібито всіх водіїв пан попереджає про небезпеку. Є ще одна версія, яка це пояснює – іврит передбачає читання праворуч-ліворуч (як і в арабській мові). Але якщо слово STOP прочитати праворуч-ліворуч, то виходить образливе для людей, які знають іврит, слово POTS (російською – поц). Це слово в Івриті означає те саме, що і в російській мові - всім відоме слово з трьох букв (тобто чоловічі статеві органи). Саме з цієї причини ізраїльтяни нібито відмовилися від написання слова СТОП на знаках та замінили його розгорнутою долонею. За ціною на паливо – один літр бензину А-95 в Ізраїлі коштує 6.2 шекеля, або 1.77$, на наші українські гривні це близько 47 грн.
Закінчимо відступ і підемо далі. Перша запланована зупинка – Мертве море.
Ще за 10 хвилин до під'їзду, наш ізраїльський гід Аніта почала розповідь про те, що біля Мертвого моря розташований незвичайний магазин, в якому зібрано весь колір Ізраїльської косметології, і в ньому (магазині) ми зможемо за досить непрямими цінами, майже задарма, придбати дивовижні і неповторні креми та маски, які надалі прикрашатимуть наше нелегке життя довгі роки, і дозволять нам померти у глибокій старості з дуже гладкою, без зморшок, шкірою. Маючи деякий досвід у подорожах, все це несподівані зупинки біля магазину чи кафешки мимоволі викликають посмішку. Бізнес диктує свої закони, можна тільки уявити, що треба зробити і скільки заплатити, щоби автобуси з туристами зупинялися несподівано біля твого закладу. І особливо це не ховається, хоч гід і розповідає, що не має з цього жодної копійки.
Так от, автобус плавно зупинився біля «колір ізраїльської косметології», який був обшарпаним магазинчиком схожим на пивну, яких у нас у великій кількості на кожному кутку, з розбитою плиткою на сходах, двома жінками-продавцями з жадібним поглядом, оформленим у косметичному світлі. з різними поличками та стелажами з кремами. Після перетину входу в це «чуда ізраїльської косметології» мандрівниками, які прагнуть негайно придбати небачених заморських кремів і масок, чекав невеликого розміру приміщення, в якому по різних кошиках, поличках, стелажах виставлено безліч, для багатьох чоловіків не зрозумілих, тю. Трохи ввела в ступор радісно озвучена продавцями ціна: щось там у районі 150 $ за упаковку, але це зовсім не дорого для цієї косметики, майже задарма.
Тут-таки, ними були запропоновані якісь бонуси та обіцянка повернути податок при виїзді за кордон у сумі 25 відсотків від покупки. Одна з продавців, вимовляючи цю тираду, вже наносила одній жінці-туристу, яка несподівано опинилася до неї найближче, на руку якийсь крем, що має колір і структуру дуже схожу з нашим звичайним дворовим брудом після невеликого дощу, розхвалюючи свій товар і невпинно запитуючи : «Ну ви відчуваєте як змінюється ваша шкіра, стає глаже і рожевіше» У відповідь на це кліпала очима і щось мукала, не розуміючи свого щастя бути безкоштовно обмазаною дуже очищуючим і живильним закордонним кремом. Покупки зробили не багато хто, якщо точніше сказати - всього пара людей. Не говоритиму, що це погана косметика, я в ній мало розумію, але й заявлена ціна, в принципі, не дитяча.
Тут же в сусідній кав'ярні поснідали привезеним із собою сухим пайком отриманим за попереднім замовленням в готелі - погань я вам скажу рідкісна, більше довелося викинути в скриньку. Тепер на нас чекало Мертве море. Гід віддав його нам на поталу на цілу годину. Всі передчували, в тому числі і я, як з розбігу занурюся в цю легенду Ізраїлю, моя шкіра і весь організм почне негайно вбирати в себе всі корисні речовини, які знаходяться у воді моря і, поки не вберуть у потрібній кількості та надлишку, достатньому для наступного довгого життя (коли ще потрапиш до Ізраїлю на Мертве море) я на берег нізащо не вилізу. Однак і тут гід налив не те що ложку дьогтю в бочку з медом, а повністю розвіяла всі наші мрії і підірвав віру в людство.
Виявилося, що ні про яке купання з розгону, пірнання та всілякі занурення мова йти не може, оскільки це пов'язано зі смертельною небезпекою для будь-якого живого організму. Через високу концентрацію мінеральних речовин, вода Мертвого моря досить їдка і небезпечна. Існують правила купання на Мертвому морі: заходити рекомендується раз на день не більше ніж на 20 хвилин. В окремих випадках, якщо дозволяє здоров'я, допускається занурюватися 2-3 рази на день з інтервалом щонайменше 3 години. Занурюватися і виходити з води треба без різких рухів, дуже акуратно, в жодному разі не бризкати на себе водою. Пірнати не можна в жодному разі. Не можна під час та після купання терти мокрими руками очі та ніс. Вода Мертвого моря настільки щільна, що якщо зайти до пояса, вода сама виштовхне ваше тіло, і ви зможете спокійно лежати на її поверхні.
Я, звичайно ж, зайшов у море – бути там і не скуштувати цієї води, нехай навіть в обмеженому часовому режимі, це просто не серйозно. Вода близько 28 градусів, тепла. Полежав на поверхні близько десяти хвилин і вийшов на берег. Так як поводився уважно і акуратно, залишив його води цілим і неушкодженим. Після купання в Мертвому морі обов'язково потрібно прийняти душ. Беріть із собою гель, тому що мило не милується, випробуване особисто, на шкірі, покритій після купання якоюсь плівочкою, схожою на маслянисту. Скрізь на пляжі та прилеглій території брудно. Роздягальня також не блищала чистотою, переодягатися доводилося, стрибаючи на одній нозі, тому що присісти на лавки не можливе через їхню несусвітну загаженість. На березі збудовано кілька готелів для відпочиваючих. Люди переважно ходять берегом і дихають цілющим морським повітрям.
Після прийняття душу та зняття з себе невидимої плівки, ми на автобусі попрямували у бік Віфлеєму.
Віфлеєм – місто народження пана Ісуса Христа. Дорога вузькою змією пробігала вздовж узбережжя Мертвого моря, облямована з іншого боку морем, з іншого - вапняковими горами світло-коричневого кольору без ознак життя. Колись ці землі були дном моря, тепер це суходіл. Самотні деревця траплялися дуже рідко – просто випалена і висушена земля. Іноді по ходу руху автобуса, неподалік дороги, в долинах між горами, виднілися якісь курені: «Стійбища наших бедуїнів» - з гордістю сказав гід. Через деякий час у вікнах почали з'являтися невисокі будови зі світлого каменю – ми в'їжджали у Віфлеєм. Трохи пропетлявши вузькими звивистими вулицями, «Йо-Йо» припаркував автобус прямо біля лавки з продажу церковного начиння.
Бачачи радісні посмішки та усмішки продавців на адресу «Йо-йо» та гіда, думка про випадковість відвідування цієї крамниці зникла миттєво. Ціна на всі товари в доларах США від 1 до …. . На будь-який гаманець. При цьому в наші вуха постійно вливалося, що тут найдешевші ціни в Єрусалимі буде втричі дорожчим. Люди все одно, що щось купували, до чого то прицінювалися. Ми купили кілька магнітиків (ну куди без них) по 2 $ за шт. , Чітки молодшому синові з оливкових кісточок з хрестиком за 5 $ і кілька зв'язок свічок по 33 шт. по 1$ їх подальшого висвітлення в Єрусалимі. Особливого ажіотажу запропонований товар у подорожніх не викликав. Вийшовши на вулицю, одразу потрапив до оточення арабів із пачками магнітиків. Один з них підійшов до мене і силоміць засунув упаковку магнітів мені в руки: «Подарунок». Не встиг я схаменутися, як з його вуст вирвалося визубрене російською з акцентом: «Швидко гроші давай! ».
Всю абсурдність вимовленої фрази він до кінця, напевно, не розумів, просто вивчив звуки і вимовляв їх до місця. Після відмови купити магніти на мою адресу їм вимовлено фразу, в якій йшлося про необхідність допомогти громадянам Палестини, хоча яке вони мають до мене відношення, або я до них, я так і не зрозумів. Раптом з нізвідки, на скутері з мигалкою, виник поліцейський, непоказного вигляду молодий хлопець. Проте його поява трохи приструнила арабів. Поліцейський не покидав нас до самого від'їзду, розумів, мабуть, яку небезпеку становлять для туристів неконтрольовані араби. Арабів справді тут дуже багато. Так само навколо багато сміття та бруду. На запитання до гіда: Чому так брудно? », була відповідь: «Це всі араби, які все сміття викидають поряд з житлом. Ми, ізраїльтяни, цього не винні. Виховати їх чи вплинути на них ми не можемо, тому що відразу починаються протести про утиск арабів.
Все, що відбувається далі, нагадувало уповільнене кіно: велика товста змія, що складається з тисяч людей, повільно, але впевнено втягувалася у вхідні двері храму. А ти, перебуваючи прямо в ній, у цій змії, вже собі не належиш, ти дотримуєшся загальних рухів і йдеш у заданому кимось тобі напрямі і зі встановленою швидкістю. Тебе просто несе за течією. Встигаєш тільки озиратися навколо, відзначаючи для себе деякі деталі, що виникають перед очима: ось ікона, ось негри, ось мозаїка, ось ще якесь церковне начиння. При відвіданні храму та місця народження Ісуса, де на підлозі викладено Срібну Зірку, кожен бажаючий міг залишити отцеві Давидові, що стояв поруч, записку за здоров'я чи упокій. При здачі записки треба давати гроші: 5$ за один день молитов, 10$ - за тиждень молитов, 100$ - будуть молитися, поки храм стоїть на землі.
Це мене трохи здивувало: я уявив собі, якого розміру має бути цей папір із переліком усіх імен, чи мішок у якому зберігаються всі папірці, скільки ж імен має бути вимовлено на цій молитві і скільки часу необхідно на те, щоб просто всі ці імена прочитати хоча б одного разу. Не відношу себе до богохульників, але почуте і побачені пачки грошей у руках усіляких святих отців, навели мене на думку про повну безсовісну комерціалізацію святих місць та імені Ісуса як такого людьми, які вважають себе наближеними до бога. Стало гидко і неприємно, і ця думка мене не відпускає досі. Все у Віфлеємі, та й у Єрусалимі теж, спрямоване на отримання від паломників грошей. Бізнес проник у цю сферу людського життя. Тут же батько Давид, незалежно від того, дав ти грошей чи ні, кожному паломнику давав паперову іконку. Зберігаю її з того часу при собі.
Далі зроблено швидкий огляд частини збереженої підлогової мозаїки візантійського імператора Костянтина, двох панікаділ із чистого срібла, подаровані Миколою II на честь народження сина кожен вагою по 350 кг, ікон і, схилившись святиням, ми покинули храм.
Напрямок на Єрусалим. Влаштувавшись зручніше в автобусі і зробивши перекличку, гід дав команду «Йо-йо» почати рух. Від Віфлеєму до Єрусалиму близько 10 км, тому шлях був не довгим. Дорога спочатку пологи, ближче до кінцевої точки прибуття почала стрімко підніматися вгору. Єрусалим стоїть на олійній горі висотою 793 м над рівнем моря. Недаремно кажуть, що до Єрусалиму можна піднятися, а не приїхати, бо майже за пару кілометрів висота піднімається на 1300 метрів. Приїхавши до міста, ми стрункою туристичною групою попрямували до Храму Різдва Христового.
Недарма кажуть, що Єрусалим одне з найзагадковіших і найнезвичайніших міст світу, місто трьох релігій. Тисячі людей на вулицях, різного віросповідання та кольору шкіри. Кам'яні бруківки відполіровані мільйонами ніг. Ці камені пам'ятають Ісуса Христа та Понтія Пілата. Не вдаватимуся до подробиць і деталей виникнення Єрусалиму, подальшого руйнування та відродження – в інтернеті багато інформації. По дорозі гід видавав багато інформації, але вся вона не відклалася в голові, тому що голова постійно крутилася навколо своєї осі, вбираючи через органи зору і слуху атмосферу, що там панує. Навколо якісь вулички та повороти, що різко йдуть кудись убік і вниз, всілякі майстерні та лавочки, церкви. Тут над містом лунають звуки молитви.
Погано те, що все наше паломництво проходило в прискореному режимі і поблукати цими вузькими, звивистими вуличками самому, не поспішаючи, не поспішаючи вбираючи в себе весь місцевий колорит не вийшло. На всіх каналізаційних люках вибито силует лева, що дуже нагадує сучасну символіку компанії «Пежо». Місцеві кажуть, що фірма має їм платити за її використання. Виявилося, що цей силует лева є старовинним символом Єрусалиму і прикрашає герб міста. Ось і Храм Воскресіння Христового (Храм Гробу Господнього). Багато людей. Швидке відвідування кувуклії - печери труни Господньої (всередині фотографувати та знімати відео заборонено, за цим стежить священик), де на свято Великодня сходить благодатний вогонь. Обпалили свічки від благодатного вогню, що зійшов, у розташованій поруч свічниці. Підйом на Голгофу, туди, де за легендою був розіп'ятий Христос.
Усередині храму, навпроти входу, лежить Камінь Миропомазання, покритий червоною мармуровою полірованою плитою. Освятили на ньому свічки. Далі – Стіна Плачу. Це частина стародавньої стіни (довжиною 485м) навколо західного схилу. Храмової Гори у Старе Місто Єрусалима a>, що вціліла після руйнування Другого Храму римлянами у 70 році н. е. Прозвали так її араби, бачачи, як євреї приходять до неї молитися та плакати. Від чоловіків та заміжніх жінок потрібно, наближаючись до Стіни, покривати голову. Традиція вимагає, щоб, віддаляючись від Стіни, рухався спиною вперед. По суботах у цій зоні заборонено з'являтися з електронними приладами, включаючи фотокамери, це нібито порушує святість Шаббата. Біля стіни можна побачити багато євреїв, що моляться, у будь-який час доби.
Стіна стала місцем молитви, де євреї оплакують руйнування Храму і молять Бога про відродження народу Ізраїлю в його країні, місцем, що символізує колишню велич Ізраїлю та сподівання на його майбутнє. Також в щілини вкладається велика кількість молитов від людей, які не можуть самостійно відвідати стіну. За словами гіда, двічі на рік стіна очищається від записок, які потім ховаються у спеціально відведеному місці на Олійній горі. Оскільки час нашого відвідування випав на п'ятницю, перед єврейським святом Шаббата, до стіни плачу після обіду почали прибувати величезна кількість євреїв, швидше за все, на передсвяткову молитву. Одягнені у святкові костюми, хутряні шапки, капелюхи. Було на що подивитись. Пофотографувавши трохи, ми рушили у зворотний шлях. "Йо-йо" вже чекав нас у своєму автобусі, повністю перегородивши вузьку дорогу до Храму.
Тому наш від'їзд був стрімким, щоб заспокоїти всіх водіїв, що люто сигналять, бажаючих зайняти свої місця на поблизу лежачих парковках і долучитися до молитви біля Стіни Плачу.
Шлях назад нічим особливим не вирізнявся. Той же круїз-контроль на 100 км/год, невелика вечеря в кафе (за словами гіда вартість входила до наших путівок). Шкода, що не змогли ми відвідати річку Йордан через небажання більшості туристів придбати сорочки для омивання по 10 $ за шт. у гіда. Таку умову висунула Аніта - або купуються сорочки не менш як половиною туристів (24 шт. ) або ми не їдемо на річку. Охочих виявилося лише на 4 сорочки та поїздка не відбулася. Комерція у прямому її вираженні. Хоча за словами членів іншої групи, що подорожує з іншим гідом на іншому автобусі, незважаючи на затримку на кордоні з Єгиптом на 4 години (писав вище), та покупкою людьми всього 8 сорочок, відвідати річку Йордан вони встигли.
Нехай це залишиться на совісті нашого гіда Аніти, бог із нею. До речі, деякі паломники, які вже неодноразово відвідували Ізраїль і Святі місця, і стикалися раніше з Анітою, не дуже приємно про неї відгукувалися. Ми під час подорожі ставили їй різноманітні питання, частина з яких відповідь отримували, але в частина відповіді був взагалі. Чи не знала, чи не хотіла торкатися цієї теми. Одне з питань, що у нас виникло, було про бродячих собак, яких ми в Ізраїлі не побачили. Кішки вуличні всіх мастей є, а собаки жодної. Відповідь: «Ви їх у нас у країні не побачите, тому що за те, що господар вигнав собаку, він зазнає кримінального переслідування. Всі собаки чіповані та паспортизовані, щеплені. Встановити їхню приналежність не становить великої праці. Тим, кому собака набрид або з інших причин він хоче його позбутися, здає його в собачий притулок, де нікому не відмовляють.
Там же бажаючі можуть вибрати собі чотирилапого друга без особливих проблем. Також на господаря собак накладалися чималі обов'язки, які контролюються владою. Наприклад, штраф за недотримання чистоти при вигулі собак (ви розумієте про що я) становить 700 шекелів, що дорівнює 200 $ або 5400 грн. (За курсом 27). Проїзд собак у громадському транспорті безкоштовний, але намордник є обов'язковим. Ізраїльський закон про захист прав тварин передбачає кримінальні покарання за жорстоке поводження з тваринами, включаючи їхнє викидання на вулицю. Такий злочин може каратися позбавленням волі на строк до року або штрафом до 76500 шекелів. Громадські організації із захисту тварин активно стежать за цими моментами. На наше запитання: «Чи є Ізраїль ядерною державою? », була відповідь: «Це державна таємниця» Хоча у вільному доступі в інтернеті є інформація про можливу наявність у Ізраїлю ядерної зброї.
Також нею взагалі не згадано про відповідальність ізраїльського народу за розп'яття Христа. Наголос зроблено на одноосібне рішення Понтія Пілата, але жодною мірою ні на народ.
Під'їзді до кордону з Єгиптом, Аніта раптово заявила, що для виїзду з Ізраїлю кожному туристу необхідно заплатити по 30$, інакше не випустять. Ми ще не встигли цю інформацію обробити в умі, як вона заявила, що фірма за нас ці гроші вже сплатила і нам нема про що переживати. Навіщо це було казати, я так і не зрозумів. Знову кордон, перехід, перевірка на зброю та заборонені речі. Після кордону на нас чекали два автобуси, але нашого, третього, серед них не було. Його приїзд очікували близько 1.5 години. Нарешті виїхали до готелю. Прибули в готель близько 2-ї години ночі, втомлені, але задоволені. Попереду було ще кілька днів відпочинку на прекрасному Червоному морі з кораловими рифами та різнокольоровими рибками. Про зроблену подорож до Ізраїлю анітрохи не пошкодували.