Перше враження про Ізраїль

30 листопада 2016 Час поїздки: з 17 листопада 2016 до 18 листопада 2016
Репутація: +1236½
Додати до друзів
Написати листа

Якщо ви читали мою попередню статтю про відвідування Єгипту, то вам зрозуміло, як ми опинилися в Ізраїлі. Якщо не читали, то двома словами скажу: ми з дружиною поїхали відпочивати на Синайський півострів до Єгипту. Підбираючи екскурсії в Шарм-ель-шейху, зацікавилися пропозицією відвідати Ізраїль, що надалі й здійснили. Пропоную Вам невеликий нарис про дану подорож.

 Все почалося на Наама-Бей у Шарм-ель-шейху, де ми познайомилися з представником місцевої екскурсійної компанії на ім'я Ахмед. Він запропонував нам тур до Ізраїлю з відвідуванням Мертвого моря, Віфлеєму та Єрусалиму. Спочатку заявлена ​ ​ ціна становила 80 $ з особи (160 $ ​ ​ на двох), але, після півгодини торгів, ми зійшлися на 67.5 $ за людину (по 135 $ на двох). Залишили аванс 25$, натомість отримали папір з написами арабською мовою та цифрами що нам треба доплатити. Залишок суми 110$ віддали вже при посадці в екскурсійний автобус наступного дня.


Жодних віз для громадян України на відвідування Ізраїлю не вимагалося, як не було перешкодою зазначену нами раніше в міграційній картці «Тільки Синай», чому пояснити не можу, можливо, є якісь домовленості між країнами.

Якби мені хтось сказав тиждень тому про те, що я поїду до Ізраїлю, не повірив би. Відразу обмовлюся, що поїздка досить втомлива, тому що майже дві доби ви перебуваєте в русі пішки або в автобусі. Але ходімо далі все по порядку.

Виїзд з готелю був о 20-00 годині вечора. Як зазвичай у таких випадках, маленькі мікроавтобуси збирають по всіх прибережних готелях туристів, які замовили тури, і звозять усіх до обумовленого місця. Там на нас чекали три великі автобуси «Мерседес» з водіями та гідом.

Гід перевірив наявність усіх записаних на тур, кожен паспорт на позначку про перетин кордону з Єгиптом, і, після короткого інструктажу, ми стрункою колоною вирушили у бік пункту пропуску на кордон із Ізраїлем. В автобусі були присутні українці (переважна більшість), кілька росіян, вірмени, поляки. По ходу руху всім були роздані бейджики з написом англійською «Свята земля. Подорожі. Денний тур». Відстань у 230 км. подолали приблизно за три години. Дорогою була одна зупинка для дозаправки та відвідування місць першої необхідності. До речі, відвідування схожого місця коштує 3 фунти з особи, або 5.4 грн. на наші гроші. Дороги в Єгипті добрі, незручностей великих переїзд не викликав. У міру нашого наближення до кордону з Ізраїлем поступово збільшувалася кількість поліцейських постів та КПП на дорозі, у вікно автобуса виднілися припарковані бронемашини та викопані в землі вогняні осередки.


Прибули на пункт пропуску близько 24 години та в пішому порядку попрямували для перетину кордону. Перед нашим виходом з автобуса гід-єгиптянин ламаною російською мовою промовив коротку промову про те, що деяких можуть не пустити в Ізраїль, і якщо такі будуть, то нехай готують по 70 $ на таксі назад. Це нас трохи насторожило, тому що при покупці туру ніхто нічого про можливість не потрапити до Ізраїлю не говорив. Хочу зазначити, що перед поїздкою трохи вивчив інформацію в інтернеті і натрапив на ряд повідомлень про те, що всі люди, які відвідали Ізраїль і мають ізраїльські позначки в паспорті, в подальшому не зможуть поїхати в низку країн, таких як Ліван, Сирія, Кувейт, Саудівська Аравія, Лівія, Судан та Іран. Крім цього можуть бути питання при відвідуванні країн Перської затоки, таких як Емірати, Катар, Бахрейн та Ємен.

Нібито ці країни формально підтримують бойкот Ізраїлю, проте на практиці випадки відмови у в'їзді в ці країни через наявність ізраїльських печаток вкрай рідкісні. Водночас такі арабські держави, як Єгипет, Йорданія, Туніс, Марокко, Оман, Бахрейн та Катар не перешкоджають в'їзду туристам, які мають у паспортах ізраїльські візи та позначки. В одному з коментарів навіть давалася порада: під час відвідування Ізраїлю попросити прикордонників не ставити позначку у паспорті, а поставити штамп на окремому аркуші паперу, нібито таке роблять повсюдно на пунктах пропуску. Начебто це у подальшому виключає можливість пильної уваги до вашої персони при перетині кордонів зазначених вище країн. Ми поки що до Лівії, Судану, Ірану, Кувейту та інших перерахованих вище країн не збиралися, тому поставилися до цієї інформації досить скептично.

Надалі переконалися в тому, що, швидше за все, ізраїльтяни, з метою залучення туристів до країни, знайшли спосіб оминати ці обмеження, про що буде сказано трохи нижче. Самих єгиптян Ізраїль себе намагається не пускати ні в якому разі. Звичайно, їм можна спробувати в'їхати в країну, але доведеться подавати документи до візового центру, чекати на відповідь і, якщо будуть вагомі причини, то візу видадуть. Але просто так, турпутівкою, їх не пускають. Як пізніше пояснив наш ізраїльський гід – нічого єгиптянам робити в Ізраїлі, у них дуже низький рівень доходу та життя, крім нелегальної роботи та зростання злочинності вони від них нічого не очікують.

Єгипетська сторона пропустила всіх досить швидко. На боці Ізраїлю сталася затримка. Довелося чекати близько півгодини початку паспортного контролю.


Нарешті до стійок підійшли кілька дівчат і хлопців і наша компанія, яка трохи втомилася від переїзду, по одному стали проходити процедуру перевірки паспортів. Підійшовши до стійки, я простягнув дівчині свій паспорт і заповнений трохи раніше міграційний листок (нагадуючи в черговий раз -беріть з собою ручки, щоб не вставати в позу, що просить), швидко переглянувши який вона дозволила пройти далі. Трохи у глибині розташований другий ешелон контролю, якого так само запрошували по одному. Подав паспорт у віконце, дівчина прикордонник подивилася в нього, щось поклацала в комп'ютері, подивилася на мене і запитала: «Ви вперше відвідуєте Ізраїль? ». Я відповів: "Так". "Добре", сказала вона. На цьому в принципі зі мною закінчили і я пішов далі. Але далеко не йшов, тому що моя дружина ніяк не могла відійти від сусідньої стійки і про щось жваво розмовляла з дівчиною-прикордонником.

Загальний час її перебування на перевірці становив близько 15 хвилин, після яких вона пройшла далі, пояснивши, що їй влаштували допит з багатьох питань: «Мета візиту, з ким приїхали, де живете в Єгипті, ким працюєте в Україні, скільки дітей, де живете удома, де працює чоловік? ». Після всього вимагали показати ваучер з готелю в Єгипті та фотографії у планшеті (телефоні) номери готелю. Нарешті, прикордонника все влаштувало і ми були знову разом вже на території Ізраїлю. Розповідаю вам це докладно для того, щоб ви розуміли всі нюанси, з якими можете зіткнутися при здійсненні туристичного туру в Ізраїль, оскільки такої інформації мало.

Із 28 людей, які їхали в нашому автобусі, ізраїльтяни-безпечники "бетахони" (простонародна назва співробітників служб безпеки Ізраїлю) 15 людей затримали для бесіди, а 7-ми з них було відмовлено у перетині кордону (в основному дівчата з Одеси та Києва) без пояснення будь-яких причин. Тому приготуйте перед проходженням контролю роздруківки авіаквитків на зворотний рейс, довідки з банку про наявність коштів на рахунку (ніяких конкретних вимог до суми грошей на рахунку немає), підтвердження проживання в готелі, спокійно відповідати на будь-які поставлені вам питання і без жартів, вони їх не розуміють, і на запитання «Чи є у вас зброя» при отриманні жартівливої ​ ​ відповіді просто закриють в'їзд. Так що, майте на увазі, що "бетахони" запросто обірвуть вашу поїздку, що ще не розпочалася, при будь-якій підозрі до вашої персони.

Дізнався, що громадяни України, які раніше законно працювали в Ізраїлі та вчасно виїхали після закінчення візи, не зможуть в'їхати до країни протягом 1 року після дати виїзду з країни. Тим же, хто був депортований із країни, заборонено в'їжджати ще 10 років після депортації. Справа в тому, що при покупці туру нам ніхто і нічого про це не розповідав, в інтернеті я теж цього не зустрічав, ділюся своїм досвідом. Подальшу долю людей, не пропущених до Ізраїлю, я не знаю, як не знаю і того, чи повернули їм гроші за тур чи ні.


Почалася процедура перетину кордону: замість штампу в паспорт ізраїльські прикордонники роздрукували на принтері перепустку для в'їзду в Ізраїль блакитного кольору (при поверненні такого ж лише фіолетового кольору) з моєю фотографією з написами кількома мовами» (крім російської) перепустка до Ізраїлю.

Тут роблю невеликий відступ про паспорт, наш звичайний закордонний паспорт громадянина України - наприкінці подорожі до Єгипту і після відвідування Ізраїлю мій паспорт мав чотири штампи Єгипту і жодного штампу Ізраїлю. Тобто для нормальної розсудливої ​ ​ людини трохи незрозуміло і не просто знайти пояснення присутності штампів Єгипту в такій кількості і в такий короткий часовий інтервал. Виходить, що я заїхав до Єгипту (штамп на в'їзд), побродив там пару днів, виїхав невідомо куди (штамп на виїзд) і за добу заїхав невідомо звідки (штамп на в'їзд), а в кінці поїздки ще один штамп на виїзд. Разом чотири штампи. Нехай це залишається на совісті Ізраїлю. За зібраними пізніше даними, такі заходи застосовуються до всіх, хто відвідує країну Ізраїль, через велику кількість іноземців, які заїжджають, у тому числі й за туристичними путівками та залишаються в країні на нелегальному становищі.

За словами гіда, середній дохід працюючої людини в Ізраїлі становить близько 2400 $ на місяць, в принципі, є чого прагнути.

Нарешті всі формальні процедури на кордоні пройдені, прикордонний та митний контроль завершено, і ми опинилися по інший бік КПП в очікуванні автобуса. Автобус аж ніяк не хотів до нас приїхати. Чекали на нього близько години. Гід, який забезпечує зустріч, вже був тут і невпинно кудись дзвонив, з'ясовуючи відсутність транспорту. А тим часом "бетахони" продовжували допитувати затриманих туристів з нашої групи.

Ось нарешті прийшов наш автобус. Нам трохи пощастило, ми потрапили до другого автобуса і після його прибуття одразу поїхали. Причину його запізнення ніхто не сказав, але неприємний осад залишився. Решта групи туристів чекала закінчення розгляду із затриманими на кордоні. Як нам розповіли пізніше, при поверненні до Єгипту вони провели на митниці близько 4-х годин.


Ми, 48 пасажирів, зручно розмістилися в автобусі та розпочали рух. Зустрічаючий гід залишився на кордоні, а ми, дорогою, в місті Ейлат, підхопили нашого нового гіда Аніту (так вона представилася), з яким були до кінця екскурсії. Відстань від Ейлата до Віфлеєму складає 320 км. Водій - араб, що взагалі не говорить по-російськи, але за характеристикою гіда відмінний і добрий хлопець, чудовий водій, що відгукується на домашнє прізвисько «Йо-йо» (як пізніше виявилося, «Йо-йо» і справді хороший водій: як він примудрявся керувати величезним автобусом на вузьких вуличках ізраїльських міст, з усіх узбіччя засіяних автомобілями і не протаранити жодного з них, для мене досі загадка). Надалі «Йо-Йо» поводився тихо, постійно пив каву, керуючи нашим транспортним засобом, в дискусії не вступав, та й ми його не дошкуляли.

Поставивши круїз-контроль на 100 км/год, Йо-Йо направив автобус разом із нами у бік Святої землі: Віфлеєму та Єрусалиму. Гід відразу попередила всіх про наслідки їзди стоячи - штраф 170 $, який сплачує винний. Дорога хороша, якщо не сказати більшого: ні ям, ні ковдобин, нам було трохи не звично пересуватися без струсів, вдалося навіть трохи подрімати. За весь час шляху ми жодного разу не проїжджали через якесь село чи населений пункт, тож автобус зменшував швидкість тільки при зупинці на АЗС. Через 100 км від кордону ми зробили першу зупинку на місцевій АЗС для заправки автобуса паливом та відвідування необхідних мандрівникам місць. Тут же розташовувався невеликий магазинчик, у бік якого вискочили пасажири, сподіваючись випити чашку гарної кави зі свіжою випічкою.

Я теж попрямував у його бік і з цікавістю спостерігав, як у людей зникало бажання, що виникло після того, як вони дізнавалися ціну – стаканчик кави, такий, який у нас готуватися в кави-машині в будь-якому кафе, на будь-якій заправці, і стоїть у Україні 18-20 грн. , там опинився у досить цікавому ціновому діапазоні - ні багато ні мало 3$ (54 грн. ). З кислими обличчями та втраченими надіями всі повернулися в автобус, окрім «Йо-Йо», який уже за кілька хвилин сидів на своєму кріслі водія зі склянкою кави. Ціна його анітрохи не збентежила, та й звиклий він, напевно, до неї, не те що жителі Незалежної. Біля Єрусалиму в якомусь кафе я бачив каву за 2$, але переважно ціна тримається в районі 3$. Валюта – шекель. Один долар коштує 3.5 шекеля. Хочу зробити невеликий відступ та розповісти, що в Ізраїлі немає знаку «Стоп» у нашому розумінні.

Є червоний восьмикутник, схожий на наш знак, але на ньому замість білого прямокутника намальована долоня господня, цим нібито всіх водіїв пан попереджає про небезпеку. Є ще одна версія, яка це пояснює – іврит передбачає читання праворуч-ліворуч (як і в арабській мові). Але якщо слово STOP прочитати праворуч-ліворуч, то виходить образливе для людей, які знають іврит, слово POTS (російською – поц). Це слово в Івриті означає те саме, що і в російській мові - всім відоме слово з трьох букв (тобто чоловічі статеві органи). Саме з цієї причини ізраїльтяни нібито відмовилися від написання слова СТОП на знаках та замінили його розгорнутою долонею. За ціною на паливо – один літр бензину А-95 в Ізраїлі коштує 6.2 шекеля, або 1.77$, на наші українські гривні це близько 47 грн.


Закінчимо відступ і підемо далі. Перша запланована зупинка – Мертве море.

Ще за 10 хвилин до під'їзду, наш ізраїльський гід Аніта почала розповідь про те, що біля Мертвого моря розташований незвичайний магазин, в якому зібрано весь колір Ізраїльської косметології, і в ньому (магазині) ми зможемо за досить непрямими цінами, майже задарма, придбати дивовижні і неповторні креми та маски, які надалі прикрашатимуть наше нелегке життя довгі роки, і дозволять нам померти у глибокій старості з дуже гладкою, без зморшок, шкірою. Маючи деякий досвід у подорожах, все це несподівані зупинки біля магазину чи кафешки мимоволі викликають посмішку. Бізнес диктує свої закони, можна тільки уявити, що треба зробити і скільки заплатити, щоби автобуси з туристами зупинялися несподівано біля твого закладу. І особливо це не ховається, хоч гід і розповідає, що не має з цього жодної копійки.

Так от, автобус плавно зупинився біля «колір ізраїльської косметології», який був обшарпаним магазинчиком схожим на пивну, яких у нас у великій кількості на кожному кутку, з розбитою плиткою на сходах, двома жінками-продавцями з жадібним поглядом, оформленим у косметичному світлі. з різними поличками та стелажами з кремами. Після перетину входу в це «чуда ізраїльської косметології» мандрівниками, які прагнуть негайно придбати небачених заморських кремів і масок, чекав невеликого розміру приміщення, в якому по різних кошиках, поличках, стелажах виставлено безліч, для багатьох чоловіків не зрозумілих, тю. Трохи ввела в ступор радісно озвучена продавцями ціна: щось там у районі 150 $ за упаковку, але це зовсім не дорого для цієї косметики, майже задарма.


Тут-таки, ними були запропоновані якісь бонуси та обіцянка повернути податок при виїзді за кордон у сумі 25 відсотків від покупки. Одна з продавців, вимовляючи цю тираду, вже наносила одній жінці-туристу, яка несподівано опинилася до неї найближче, на руку якийсь крем, що має колір і структуру дуже схожу з нашим звичайним дворовим брудом після невеликого дощу, розхвалюючи свій товар і невпинно запитуючи : «Ну ви відчуваєте як змінюється ваша шкіра, стає глаже і рожевіше» У відповідь на це кліпала очима і щось мукала, не розуміючи свого щастя бути безкоштовно обмазаною дуже очищуючим і живильним закордонним кремом. Покупки зробили не багато хто, якщо точніше сказати - всього пара людей. Не говоритиму, що це погана косметика, я в ній мало розумію, але й заявлена ​ ​ ціна, в принципі, не дитяча.

Тут же в сусідній кав'ярні поснідали привезеним із собою сухим пайком отриманим за попереднім замовленням в готелі - погань я вам скажу рідкісна, більше довелося викинути в скриньку. Тепер на нас чекало Мертве море. Гід віддав його нам на поталу на цілу годину. Всі передчували, в тому числі і я, як з розбігу занурюся в цю легенду Ізраїлю, моя шкіра і весь організм почне негайно вбирати в себе всі корисні речовини, які знаходяться у воді моря і, поки не вберуть у потрібній кількості та надлишку, достатньому для наступного довгого життя (коли ще потрапиш до Ізраїлю на Мертве море) я на берег нізащо не вилізу. Однак і тут гід налив не те що ложку дьогтю в бочку з медом, а повністю розвіяла всі наші мрії і підірвав віру в людство.

Виявилося, що ні про яке купання з розгону, пірнання та всілякі занурення мова йти не може, оскільки це пов'язано зі смертельною небезпекою для будь-якого живого організму. Через високу концентрацію мінеральних речовин, вода Мертвого моря досить їдка і небезпечна. Існують правила купання на Мертвому морі: заходити рекомендується раз на день не більше ніж на 20 хвилин. В окремих випадках, якщо дозволяє здоров'я, допускається занурюватися 2-3 рази на день з інтервалом щонайменше 3 години. Занурюватися і виходити з води треба без різких рухів, дуже акуратно, в жодному разі не бризкати на себе водою. Пірнати не можна в жодному разі. Не можна під час та після купання терти мокрими руками очі та ніс. Вода Мертвого моря настільки щільна, що якщо зайти до пояса, вода сама виштовхне ваше тіло, і ви зможете спокійно лежати на її поверхні.

Я, звичайно ж, зайшов у море – бути там і не скуштувати цієї води, нехай навіть в обмеженому часовому режимі, це просто не серйозно. Вода близько 28 градусів, тепла. Полежав на поверхні близько десяти хвилин і вийшов на берег. Так як поводився уважно і акуратно, залишив його води цілим і неушкодженим. Після купання в Мертвому морі обов'язково потрібно прийняти душ. Беріть із собою гель, тому що мило не милується, випробуване особисто, на шкірі, покритій після купання якоюсь плівочкою, схожою на маслянисту. Скрізь на пляжі та прилеглій території брудно. Роздягальня також не блищала чистотою, переодягатися доводилося, стрибаючи на одній нозі, тому що присісти на лавки не можливе через їхню несусвітну загаженість. На березі збудовано кілька готелів для відпочиваючих. Люди переважно ходять берегом і дихають цілющим морським повітрям.


Після прийняття душу та зняття з себе невидимої плівки, ми на автобусі попрямували у бік Віфлеєму.

 Віфлеєм – місто народження пана Ісуса Христа. Дорога вузькою змією пробігала вздовж узбережжя Мертвого моря, облямована з іншого боку морем, з іншого - вапняковими горами світло-коричневого кольору без ознак життя. Колись ці землі були дном моря, тепер це суходіл. Самотні деревця траплялися дуже рідко – просто випалена і висушена земля. Іноді по ходу руху автобуса, неподалік дороги, в долинах між горами, виднілися якісь курені: «Стійбища наших бедуїнів» - з гордістю сказав гід. Через деякий час у вікнах почали з'являтися невисокі будови зі світлого каменю – ми в'їжджали у Віфлеєм. Трохи пропетлявши вузькими звивистими вулицями, «Йо-Йо» припаркував автобус прямо біля лавки з продажу церковного начиння.

Бачачи радісні посмішки та усмішки продавців на адресу «Йо-йо» та гіда, думка про випадковість відвідування цієї крамниці зникла миттєво. Ціна на всі товари в доларах США від 1 до …. . На будь-який гаманець. При цьому в наші вуха постійно вливалося, що тут найдешевші ціни в Єрусалимі буде втричі дорожчим. Люди все одно, що щось купували, до чого то прицінювалися. Ми купили кілька магнітиків (ну куди без них) по 2 $ за шт. , Чітки молодшому синові з оливкових кісточок з хрестиком за 5 $ і кілька зв'язок свічок по 33 шт. по 1$ їх подальшого висвітлення в Єрусалимі. Особливого ажіотажу запропонований товар у подорожніх не викликав. Вийшовши на вулицю, одразу потрапив до оточення арабів із пачками магнітиків. Один з них підійшов до мене і силоміць засунув упаковку магнітів мені в руки: «Подарунок». Не встиг я схаменутися, як з його вуст вирвалося визубрене російською з акцентом: «Швидко гроші давай! ».


Всю абсурдність вимовленої фрази він до кінця, напевно, не розумів, просто вивчив звуки і вимовляв їх до місця. Після відмови купити магніти на мою адресу їм вимовлено фразу, в якій йшлося про необхідність допомогти громадянам Палестини, хоча яке вони мають до мене відношення, або я до них, я так і не зрозумів. Раптом з нізвідки, на скутері з мигалкою, виник поліцейський, непоказного вигляду молодий хлопець. Проте його поява трохи приструнила арабів. Поліцейський не покидав нас до самого від'їзду, розумів, мабуть, яку небезпеку становлять для туристів неконтрольовані араби. Арабів справді тут дуже багато. Так само навколо багато сміття та бруду. На запитання до гіда: Чому так брудно? », була відповідь: «Це всі араби, які все сміття викидають поряд з житлом. Ми, ізраїльтяни, цього не винні. Виховати їх чи вплинути на них ми не можемо, тому що відразу починаються протести про утиск арабів.

Все, що відбувається далі, нагадувало уповільнене кіно: велика товста змія, що складається з тисяч людей, повільно, але впевнено втягувалася у вхідні двері храму. А ти, перебуваючи прямо в ній, у цій змії, вже собі не належиш, ти дотримуєшся загальних рухів і йдеш у заданому кимось тобі напрямі і зі встановленою швидкістю. Тебе просто несе за течією. Встигаєш тільки озиратися навколо, відзначаючи для себе деякі деталі, що виникають перед очима: ось ікона, ось негри, ось мозаїка, ось ще якесь церковне начиння. При відвіданні храму та місця народження Ісуса, де на підлозі викладено Срібну Зірку, кожен бажаючий міг залишити отцеві Давидові, що стояв поруч, записку за здоров'я чи упокій. При здачі записки треба давати гроші: 5$ за один день молитов, 10$ - за тиждень молитов, 100$ - будуть молитися, поки храм стоїть на землі.

Це мене трохи здивувало: я уявив собі, якого розміру має бути цей папір із переліком усіх імен, чи мішок у якому зберігаються всі папірці, скільки ж імен має бути вимовлено на цій молитві і скільки часу необхідно на те, щоб просто всі ці імена прочитати хоча б одного разу. Не відношу себе до богохульників, але почуте і побачені пачки грошей у руках усіляких святих отців, навели мене на думку про повну безсовісну комерціалізацію святих місць та імені Ісуса як такого людьми, які вважають себе наближеними до бога. Стало гидко і неприємно, і ця думка мене не відпускає досі. Все у Віфлеємі, та й у Єрусалимі теж, спрямоване на отримання від паломників грошей. Бізнес проник у цю сферу людського життя. Тут же батько Давид, незалежно від того, дав ти грошей чи ні, кожному паломнику давав паперову іконку. Зберігаю її з того часу при собі.

Далі зроблено швидкий огляд частини збереженої підлогової мозаїки візантійського імператора Костянтина, двох панікаділ із чистого срібла, подаровані Миколою II на честь народження сина кожен вагою по 350 кг, ікон і, схилившись святиням, ми покинули храм.


Напрямок на Єрусалим. Влаштувавшись зручніше в автобусі і зробивши перекличку, гід дав команду «Йо-йо» почати рух. Від Віфлеєму до Єрусалиму близько 10 км, тому шлях був не довгим. Дорога спочатку пологи, ближче до кінцевої точки прибуття почала стрімко підніматися вгору. Єрусалим стоїть на олійній горі висотою 793 м над рівнем моря. Недаремно кажуть, що до Єрусалиму можна піднятися, а не приїхати, бо майже за пару кілометрів висота піднімається на 1300 метрів. Приїхавши до міста, ми стрункою туристичною групою попрямували до Храму Різдва Христового.

Недарма кажуть, що Єрусалим одне з найзагадковіших і найнезвичайніших міст світу, місто трьох релігій. Тисячі людей на вулицях, різного віросповідання та кольору шкіри. Кам'яні бруківки відполіровані мільйонами ніг. Ці камені пам'ятають Ісуса Христа та Понтія Пілата. Не вдаватимуся до подробиць і деталей виникнення Єрусалиму, подальшого руйнування та відродження – в інтернеті багато інформації. По дорозі гід видавав багато інформації, але вся вона не відклалася в голові, тому що голова постійно крутилася навколо своєї осі, вбираючи через органи зору і слуху атмосферу, що там панує. Навколо якісь вулички та повороти, що різко йдуть кудись убік і вниз, всілякі майстерні та лавочки, церкви. Тут над містом лунають звуки молитви.

Погано те, що все наше паломництво проходило в прискореному режимі і поблукати цими вузькими, звивистими вуличками самому, не поспішаючи, не поспішаючи вбираючи в себе весь місцевий колорит не вийшло. На всіх каналізаційних люках вибито силует лева, що дуже нагадує сучасну символіку компанії «Пежо». Місцеві кажуть, що фірма має їм платити за її використання. Виявилося, що цей силует лева є старовинним символом Єрусалиму і прикрашає герб міста. Ось і Храм Воскресіння Христового (Храм Гробу Господнього). Багато людей. Швидке відвідування кувуклії - печери труни Господньої (всередині фотографувати та знімати відео заборонено, за цим стежить священик), де на свято Великодня сходить благодатний вогонь. Обпалили свічки від благодатного вогню, що зійшов, у розташованій поруч свічниці. Підйом на Голгофу, туди, де за легендою був розіп'ятий Христос.

Усередині храму, навпроти входу, лежить Камінь Миропомазання, покритий червоною мармуровою полірованою плитою. Освятили на ньому свічки. Далі – Стіна Плачу. Це частина стародавньої стіни (довжиною 485м) навколо західного схилу. Храмової Гори у Старе Місто Єрусалима, що вціліла після руйнування Другого Храму римлянами у 70 році н. е. Прозвали так її араби, бачачи, як євреї приходять до неї молитися та плакати. Від чоловіків та заміжніх жінок потрібно, наближаючись до Стіни, покривати голову. Традиція вимагає, щоб, віддаляючись від Стіни, рухався спиною вперед. По суботах у цій зоні заборонено з'являтися з електронними приладами, включаючи фотокамери, це нібито порушує святість Шаббата. Біля стіни можна побачити багато євреїв, що моляться, у будь-який час доби.


Стіна стала місцем молитви, де євреї оплакують руйнування Храму і молять Бога про відродження народу Ізраїлю в його країні, місцем, що символізує колишню велич Ізраїлю та сподівання на його майбутнє. Також в щілини вкладається велика кількість молитов від людей, які не можуть самостійно відвідати стіну. За словами гіда, двічі на рік стіна очищається від записок, які потім ховаються у спеціально відведеному місці на Олійній горі. Оскільки час нашого відвідування випав на п'ятницю, перед єврейським святом Шаббата, до стіни плачу після обіду почали прибувати величезна кількість євреїв, швидше за все, на передсвяткову молитву. Одягнені у святкові костюми, хутряні шапки, капелюхи. Було на що подивитись. Пофотографувавши трохи, ми рушили у зворотний шлях. "Йо-йо" вже чекав нас у своєму автобусі, повністю перегородивши вузьку дорогу до Храму.

Тому наш від'їзд був стрімким, щоб заспокоїти всіх водіїв, що люто сигналять, бажаючих зайняти свої місця на поблизу лежачих парковках і долучитися до молитви біля Стіни Плачу.

Шлях назад нічим особливим не вирізнявся. Той же круїз-контроль на 100 км/год, невелика вечеря в кафе (за словами гіда вартість входила до наших путівок). Шкода, що не змогли ми відвідати річку Йордан через небажання більшості туристів придбати сорочки для омивання по 10 $ за шт. у гіда. Таку умову висунула Аніта - або купуються сорочки не менш як половиною туристів (24 шт. ) або ми не їдемо на річку. Охочих виявилося лише на 4 сорочки та поїздка не відбулася. Комерція у прямому її вираженні. Хоча за словами членів іншої групи, що подорожує з іншим гідом на іншому автобусі, незважаючи на затримку на кордоні з Єгиптом на 4 години (писав вище), та покупкою людьми всього 8 сорочок, відвідати річку Йордан вони встигли.

Нехай це залишиться на совісті нашого гіда Аніти, бог із нею. До речі, деякі паломники, які вже неодноразово відвідували Ізраїль і Святі місця, і стикалися раніше з Анітою, не дуже приємно про неї відгукувалися. Ми під час подорожі ставили їй різноманітні питання, частина з яких відповідь отримували, але в частина відповіді був взагалі. Чи не знала, чи не хотіла торкатися цієї теми. Одне з питань, що у нас виникло, було про бродячих собак, яких ми в Ізраїлі не побачили. Кішки вуличні всіх мастей є, а собаки жодної. Відповідь: «Ви їх у нас у країні не побачите, тому що за те, що господар вигнав собаку, він зазнає кримінального переслідування. Всі собаки чіповані та паспортизовані, щеплені. Встановити їхню приналежність не становить великої праці. Тим, кому собака набрид або з інших причин він хоче його позбутися, здає його в собачий притулок, де нікому не відмовляють.


Там же бажаючі можуть вибрати собі чотирилапого друга без особливих проблем. Також на господаря собак накладалися чималі обов'язки, які контролюються владою. Наприклад, штраф за недотримання чистоти при вигулі собак (ви розумієте про що я) становить 700 шекелів, що дорівнює 200 $ або 5400 грн. (За курсом 27). Проїзд собак у громадському транспорті безкоштовний, але намордник є обов'язковим. Ізраїльський закон про захист прав тварин передбачає кримінальні покарання за жорстоке поводження з тваринами, включаючи їхнє викидання на вулицю. Такий злочин може каратися позбавленням волі на строк до року або штрафом до 76500 шекелів. Громадські організації із захисту тварин активно стежать за цими моментами. На наше запитання: «Чи є Ізраїль ядерною державою? », була відповідь: «Це державна таємниця» Хоча у вільному доступі в інтернеті є інформація про можливу наявність у Ізраїлю ядерної зброї.

Також нею взагалі не згадано про відповідальність ізраїльського народу за розп'яття Христа. Наголос зроблено на одноосібне рішення Понтія Пілата, але жодною мірою ні на народ.

Під'їзді до кордону з Єгиптом, Аніта раптово заявила, що для виїзду з Ізраїлю кожному туристу необхідно заплатити по 30$, інакше не випустять. Ми ще не встигли цю інформацію обробити в умі, як вона заявила, що фірма за нас ці гроші вже сплатила і нам нема про що переживати. Навіщо це було казати, я так і не зрозумів. Знову кордон, перехід, перевірка на зброю та заборонені речі. Після кордону на нас чекали два автобуси, але нашого, третього, серед них не було. Його приїзд очікували близько 1.5 години. Нарешті виїхали до готелю. Прибули в готель близько 2-ї години ночі, втомлені, але задоволені. Попереду було ще кілька днів відпочинку на прекрасному Червоному морі з кораловими рифами та різнокольоровими рибками. Про зроблену подорож до Ізраїлю анітрохи не пошкодували.

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
предложенная продукция от Мертвого моря
гостиница возле Мертвого моря
восход солнца на Мертвом море
берег Мертвого моря
беседка на море
я на воде Мертвого моря
по пути в Вифлеем
все еще едем в Вифлеем
на подъезде уже
вдоль дороги
вдоль дороги
вдоль дороги
Арабы с магнитиками на продажу
Мы с Израильским полицейским
в лавке
улица Вифлееской звезды
мастерская
спуск к месту рождения Иисуса
отец Давид собирает записки и раздает иконки
место рождение Иисуса
остатки яслей куда Богородица положила Иисуса после рождения
подарок русского царя за рождение сына
идет ремонт храма под эгидой ЮНЕСКО
путь в Иерусалим
крышка люка с эмблемой города Иерусалима
камень Миропомазания
стена плача
Людмила с пограничницей Израиля
Я
видео: Израиль, часть 1, Мертвое море.
видео, Израиль, часть 2, Путь в Вифлеем
видео Израиль, часть №3, дорога в Вифлеем
видео: Израиль,часть №4, в Вифлееме
видео:Израиль,часть №5,Вифлеем,Базилика Рождества Христова
видео:Израиль,часть #6,Иерусалим,Храм Гроба Господнего
видео:Израиль,часть #7,Стена Плача
Схожі розповіді
Коментарі (51) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар