Рекордный однодневный автостоп
Вернувшись из Йезда в Керман, я отдыхал после ужина и смотрел телевизор. В одной из передач транслировали выступление иранского духовного лидера, совмещая его с показами святых мест и людей, которые собирались на площадях, молились и слушали проповеди в мечетях.
- Они готовятся к религиозному празднику, – пояснила Шахна́ з, - завтра будут отмечать День Рождения Имама Резы. Сейчас показывают Мешхед, этот город считается священным, потому что Имам Реза похоронен именно там.
Мешхед был следующим город в моем списке, и мне непременно захотелось увидеть, как празднуют религиозные праздники в Иране, и я решил отправиться в дорогу рано утром. Через пять дней истекала моя иранская визу, поэтому мой план также заключался в том, чтобы как можно скорей получить визу в консульстве Афганистана и выехать в Герат. Мне не удалось узнать действительное расстояние от Мешхеда до Кермана, так как в туристической брошюре Кермана было указано 1100 км, в проспекте из Мешхеда – 1000 км, а на указателях 890 км, но несмотря на такие большие расстояния, я не сомневался, что приеду к Мавзолею Имама Резы уже к вечеру.
Следующим утром я вышел из дома так, чтобы ближе к восьми утра оказаться на трассе. Расспросив прохожих, я сел в автобус, который вывез меня на окраину города, оттуда была прямая дорога в Мешхед. Выйдя у перекрестка, я подошел к водителю грузовика. Тот уже с интересом наблюдал за мной и обратился ко мне первый.
- Коджа́ мири́ ? (куда направляешься), - поинтересовался водитель.
- Машха́ д. Руз э тавало́ д э Имам Реза (Мешхед, День Рождения Имам Реза) - ответил я.
- Ба утубу́ с, ба такси́ ? (На автобусе, на такси? )
- На! Ба маши́ н, маджо́ ни (Нет. На машине, бесплатно)
Иранец удивленно пожал плечами, и, немного подумав, пригласил ехать с ним. Его маршрут лежал в Герат, Афганистан, поэтому почти половину пути мы проехали вместе, разговаривая о политике и женщинах.
Единственный недостаток грузовых машин – это невысокая средняя скорость, но я был настолько уверен в том, что быстро доеду, что просто получал удовольствие от поездки. Поэтому вторую половину пути я преодолел на легковой машине со скоростью 180 км/ч. В тот день я поставил собственный рекорд дневного автостопа: выехав из Кермана в 7-30, я приехал в Мешхед в 19-30, то есть за 12 часов проехал около 1000 км.
Достопримечательности Мешхеда
Как только я приехал в Мешхед, то сразу направился к Мавзолею Имама Резы, вход в который открыт для посетителей круглосуточно. Отстояв длинную очередь среди паломников, я сдал сумку и фотоаппарат и прошел внутрь. Фотографии на территории комплекса можно сделать только с мобильного телефона, поэтому снимки получились не очень хорошего качества.
Сложно описывать религиозные святыни, поэтому я ограничусь тем, что скажу, что там очень красиво, дворы мавзолея были украшены гирляндами с горящими лампочками, мавзолей светился золотым куполом и выглядел величественно. Я также оказался свидетелем коллективной молитвы, она произвела на меня огромное впечатление. У самой гробницы Имама Резы наблюдалась давка. В толпе кто-то повисал на гробнице, стараясь подтянуться к ней поближе руками, кто-то фотографировался на её фоне, а кто-то стоял в очереди, причем не было понятно, где она заканчивалась. Служащие мавзолея были вооружены длинными шестами с махровыми наконечниками, ими они отгоняли особо верующих, повисающих на гробнице как на турнике, тех, кто искусственно создал давку и активно в ней участвовал, и тех, кто старался сфотографировать это зрелище или материализоваться на фотографии на фоне гробнице. Как я уже успел заметить, давка была вызвана искусственно, так как большая часть публики активно в ней участвовала и с горячим азартом поддерживала. Кажется, вот кто-то сзади крикнул что-то вроде: «Навались», потому что на счет «раз-два-три», разогнавшись, в толпу влетело десяток человек, расталкивая тех, кто мирно стоял перед ними. Справедливости ради стоит отметить, что действительно религиозные люди не участвовали в мирской толкотне за право дотронуться до гробницы, а читали Коран в сторонке. Стоит также заметить, что на женской половине, за которой можно было наблюдать сквозь стеклянные ограждения, происходило нечто похожее.
Несмотря на это Мавзолей Имама Резы произвел впечатление по-настоящему намоленного места, и мне было приятно посетить его в такой большой праздник. И напоследок хотелось бы рассказать анекдот, который я узнал от своего иранского знакомого:
«Житель Луреста́ на молится у могилы Имама Кхомейни (недалеко от Тегерана). Его видит турок, подходит и спрашивает: «Что ты здесь делаешь? »
- Я молюсь, чтобы поскорей выздороветь! – отвечает лур.
- Это место помогает только от насморка и кашля, - говорит турок, - чтобы выздороветь, тебе нужно ехать в Мешхед! »
Эта шутливая история подтверждает, насколько важен Мешхед для простых людей.
«Красное золото» Ирана
Гуляя по главным улицам Мешхеда вдоль Мавзолея Имама Резы, можно легко заметить на каждом углу щиты с рекламой фиолетовых цветков с оранжевыми тычинками, а в каждом магазине - стеклянные вазы, наполненные какими-то красными стружками. Собственно говоря, оранжевые тычинки на щитах и красная специя в вазах – одно и то же. Добро пожаловать в столицу шафрана!
Справка. Современное название "шафран" происходит от арабского слова "зафран", что в переводе обозначает "быть желтым". Шафран собирают вручную, в качестве пряности используются рыльца цветков шафрана, в то время как сам цветок имеет только три красных рыльца. Таким образом, это самая дорогая пряность в мире.
Один меска́ ль (мера в 4.6 гр) шафрана на рынке в Мешхеде стоит $9-14, а запечатанный вакуумным способом конверт с 1 гр. специи обойдется $2-4 в зависимости от качества. Частные магазины кладут шафран в вазы и выставляют на полки лишь с той целью, с какой мы надеваем ювелирные украшения – содержимое ваз выглядит солидно и дорого, и это привлекает покупателя. Оптовые компании Мешхеда соревнуются за государственную поддержку и звание «Лучший экспортер шафрана в Иране», в 2011 году эту премию получила компания: «Эсфедан» (Esfedan) с брендом «Голиран (Goliran)», который указан на упаковке.
Главным местом посева шафрана является провинции Йезд и Хорасан на северо-востоке Ирана, а именно города Бирджанд, Гонабад, Торбат-Хейдарие, Вы будете проезжать их по шоссе Керман-Мешхед. Если будет проезжать там в конце октября, то сможете понаблюдать за сбором урожая. Его собирают в течение всего нескольких недель с восходом солнца, когда раскрыватся цветок, до десяти утра. Таким образом, для сбора шафрана требуется в короткий промежуток времени привлечь огромное количество рабочих.
Каждый куст шафрана (Crocus sativus) даёт от двух до девяти цветков, каждый цветок имеет три длинные красно-оранжевые рыльца, именно их и собирают вручную. К тому же рыльца имеют высокое содержание влаги, поэтому после сбора их высушивают, что придает им всем знакомую ярко-красную окраску, а также они уменьшаются до 1/5 от своего оригинального размера. Из одного килограмма сырого материала получается только 200 гр. готового шафрана.
Самыми важными факторами, по которым определяют качество шафрана, являются: цвет, вкус и аромат. По качеству рыльца шафрана определяют в следующие категории: Sargol или Весь Красный (рыльце без нижней части тычинки), Pushal (рыльце), Bunch (вся тычинка), Sefid (белый) и Konge (нижняя часть тычинки) в каждой категории несколько сортов (высший, первый). В зависимости от производителя названия могут отличаться, но технология при изготовлении одна и та же.
Плакат компании «Эсфедан» (Esfedan), бренд «Голиран (Goliran)». Лучший экспортер шафрана в Иране в 2011 г. Классификация рылец шафрана по ISO: Sargol, Pushal, Bunch, Sefid/Konge. Рисунки с сайта компании «Эсфедан» (Esfedan)
Срочная эвакуация домой
На следующее же утро после приезда в Мешхед я отправился в консульство Афганистана за визой. Пройдя через длинную очередь, я показал дипломату свой паспорт и заранее приготовленное рекомендательное письмо с белорусского посольства в Тегеране. Каково же было моё удивление, когда мне объяснили, что туристические визы выдают только в Тегеране! И, несмотря на все мои объяснения, что мне нужно выехать через день из Ирана, потому что истекает срок действия мое иранской визы, не имели никакого эффекта. Ответ был один – возвращайтесь в Тегеран, до которого ехать больше 1000 км.
В расстроенных чувствах я вышел из консульства, зато после его посещения я обзавелся новыми знакомыми среди афганцев, многие с удовольствием оставляли телефоны своих братьев, друзей, родных и знакомых в Герате, Кандагаре, Кабуле и приглашали навестить их.
Провозившись полдня с афганским посольством, теперь настала очередь определиться, как продлить иранскую визу. В LP написано, что туристическую визу можно продлевать два раза, в совокупности до 90 дней, поэтому я сразу же отправился в офис по иммиграции в Мешхеде. Меня принял начальник и на фарси объяснил, что не может мне продлить визу, поэтому советовал мне сначала получить некое разрешение в Министерстве Иностранных Дел. Но поскольку во второй половине дня офисы закрывались, то пришлось отложить вопрос до следующего дня. С утра я отыскал в министерстве чиновника и потребовал у него письмо с разрешением продлить мне визу, но он решительно отказывался выдавать какие-либо официальные бумаги и звонок в Иммиграционный офис тоже не помог. Ситуация разъяснилась с приходом начальника, который разговаривал на английском, он и объяснил мне, что проблема состояла в том, что второй раз визу можно продлить только в Тегеране! И его совет сводился к тому, что чем быстрее я туда попаду, тем лучше – ведь завтра заканчивался срок действия визы.
На попутных машинах я сразу отправился в Тегеран, по дороге проехав город Нишапур, где в 1048 году родился Омар Хайям, философ, математик, астроном, астролог и поэт, знаменитый своими четверостишиями «рубаи». Когда окончательно стемнело, я проехал половину пути, и остался у поста полиции на выезде из очередного города в ожидании рейсового автобуса. Междугородние автобусы часто останавливаются у поста полиции для короткого отдыха. Как только подъехал нужный мне транспорт, я подошел к водителю и попросил подвезти до Тегерана. Мне назвали цену $15, она была сравнима со стоимостью билета, купленного в Терминале в Мешхеде, поэтому я продолжил переговоры с водителями других автобусов, где мне предложили $12. Победила жадность, я уехал за $6 после длительного торга.
Наш автобус приехал в Тегеран рано утром. В этот день заканчивался срок действия моей визы. Признаться, к этому времени я уже успел потратить почти все наличные деньги, и у меня оставалось в кармане всего $20, в то время как на продление визы нужно было $30, а ведь ещё нужно было позаботиться о транспорте, еде и ночлеге. Посматривая на свою кредитную карту, на которой было не менее $500, я мечтал о том, чтобы снова иметь возможность тратить деньги, не думая о том, где их достать. За два месяца пребывания в Иране отсутствие наличных денег, невозможность получить денежный перевод из-за границы, и, как следствие, постоянная необходимость экономить, окончательно вывели меня из равновесия, поэтому я купил билет на самый ранний рейс из Тегерана до Астары, чтобы уже вечером перейти границу и попасть в Азербайджан.
Я боялся ехать автостопом, чтобы не опоздать, но теперь, сидя в автобусе, мне казалось, что нашей поездке не будет конца. Водитель то и дело останавливался для отдыха, так что 500 км мы ехали 10 часов. В итоге мы прибыли в Астару без пяти шесть по иранскому времени, значит в Азербайджане было на полтора часа больше, и переход уже мог быть закрыт. В этом случае меня через границу меня бы не пропустили, виза была бы просрочена, а денег на штраф у меня не было. От этого я все десять часов пути жутко нервничал. К счастью иранцы меня пропустили, хотя закрывались, но на азербайджанской стороне уже пришлось стучаться в окошко и энергично размахивать паспортом.
- Виза йох? - спросил пограничник
- Виза мне не нужна, только штамп - объяснил я.
Через несколько минут мне вернули документы, и я оказался в Азербайджане, так внезапно закончилось моё шестидесятидневное путешествие по Ирану.
- Хада́ фис (прощай), мой любимый Иран, - грустно думал я, в то время как на мой мобильный продолжали сыпаться десятки смс от тех, с кем я успел познакомиться и подружиться в Иране. Узнав, что я уезжаю, они желали мне счастливой дороги, а моей семье – благополучия.
Музыка. Вадим Захаров - Салям - ходафис
http://sanyok-belarus. narod. ru/Iran_Music/V. Zaharov_-_Salyam_-_hodafis. mp3
Автор: Козловский Александр.
Книга: "Незабываемый Иран". 159 дней автостопом.
Источник: http://sanyok-belarus. narod. ru/
Рекордний одноденний автостоп
Повернувшись із Йезда до Кермана, я відпочивав після вечері і дивився телевізор. В одній із передач транслювали виступ іранського духовного лідера, поєднуючи його з показами святих місць та людей, які збиралися на площах, молилися та слухали проповіді у мечетях.
- Вони готуються до релігійного свята, - пояснила Шахна, - завтра відзначатимуть День Народження Імама Рези. Зараз показують Мешхед, це місто вважається священним, бо Імам Реза похований саме там.
Мешхед був наступним містом у моєму списку, і мені неодмінно захотілося побачити, як святкують релігійні свята в Ірані, і я вирішив вирушити в дорогу рано-вранці. Через п'ять днів спливала моя іранська візу, тому мій план також полягав у тому, щоб якнайшвидше отримати візу в консульстві Афганістану та виїхати до Герату.
Мені не вдалося дізнатися дійсну відстань від Мешхеда до Кермана, так як у туристичній брошурі Кермана було вказано 1100 км, у проспекті з Мешхеду – 1000 км, а на вказівниках 890 км, але незважаючи на такі великі відстані, я не сумнівався, що приїду до Мавзолею Імама Рези вже надвечір.
Наступного ранку я вийшов з дому так, щоб ближче до восьмої ранку опинитися на трасі. Розпитавши перехожих, я сів у автобус, який вивіз мене на околицю міста, звідти була пряма дорога до Мешхеду. Вийшовши біля перехрестя, я підійшов до водія вантажівки. Той уже з цікавістю спостерігав за мною і звернувся до мене.
- Коджа мирі? (куди прямуєш), - поцікавився водій.
- Машха д. Руз е тавало д е Імам Реза (Мешхед, День Народження Імам Реза) - відповів я.
- Ба утубу с, ба таксі? (На автобусі, на таксі? )
- На! Ба машин, маджоні (Ні. На машині, безкоштовно)
Іранець здивовано знизав плечима, і трохи подумавши, запросив їхати з ним.
Його маршрут лежав до Герату, Афганістану, тому майже половину шляху ми проїхали разом, розмовляючи про політику та жінок.
Єдиний недолік вантажних машин - це невисока середня швидкість, але я був настільки впевнений, що швидко доїду, що просто отримував задоволення від поїздки. Тому другу половину колії я подолав легковою машиною зі швидкістю 180 км/год. Того дня я поставив свій рекорд денного автостопу: виїхавши з Кермана о 7-30, я приїхав до Мешхеда о 19-30, тобто за 12 годин проїхав близько 1000 км.
Визначні місця Мешхеда
Як тільки я приїхав до Мешхеда, то відразу попрямував до Мавзолею Імама Рези, вхід до якого відкрито для відвідувачів цілодобово. Відстоявши довгу чергу серед паломників, я здав сумку та фотоапарат і пройшов усередину. Фотографії на території комплексу можна зробити лише з мобільного телефону, тому знімки вийшли не дуже гарної якості.
Складно описувати релігійні святині, тому я обмежуся тим, що скажу, що там дуже красиво, двори мавзолею були прикрашені гірляндами з лампочками, що горять, мавзолей світився золотим куполом і виглядав велично. Я також був свідком колективної молитви, вона справила на мене величезне враження. Біля самої гробниці Імама Рези спостерігалася тиснява. У натовпі хтось повисав на гробниці, намагаючись підтягнутися до неї ближче руками, хтось фотографувався на її тлі, а хтось стояв у черзі, причому не було зрозуміло, де вона закінчувалася. Службовці мавзолею були озброєні довгими жердинами з махровими наконечниками, ними вони відганяли особливо віруючих, що повисають на гробниці як на турніку, тих, хто штучно створив тисняву і брав активну участь у ній, і тих, хто намагався сфотографувати це видовище або матеріалізуватися. .
Як я вже встиг помітити, тиснява була викликана штучно, так як більша частина публіки брала активну участь і з гарячим азартом підтримувала. Здається, ось хтось ззаду крикнув щось на кшталт: «Навалися», бо на рахунок «раз-два-три», розігнавшись, у натовп влетіло десяток людей, розштовхуючи тих, хто мирно стояв перед ними. Заради справедливості варто відзначити, що справді релігійні люди не брали участь у мирській штовханині за право доторкнутися до гробниці, а читали Коран осторонь. Варто також зауважити, що на жіночій половині, за якою можна було спостерігати крізь скляні огорожі, відбувалося щось схоже.
Незважаючи на це, Мавзолей Імама Рези справив враження по-справжньому намоленого місця, і мені було приємно відвідати його в таке велике свято. І насамкінець хотілося б розповісти анекдот, який я дізнався від свого іранського знайомого:
«Житель Луреста молиться біля могили Імама Кхомейні (неподалік Тегерана). Його бачить турок, підходить і запитує: Що ти тут робиш? »
- Я молюся, щоб швидше одужати! - Відповідає лур.
- Це місце допомагає тільки від нежитю та кашлю, - каже турків, - щоб одужати, тобі треба їхати до Мешхеда! »
Ця жартівлива історія підтверджує, наскільки важливим є Мешхед для простих людей.
«Червоне золото» Ірану
Гуляючи головними вулицями Мешхеда вздовж Мавзолею Імама Рези, можна легко помітити на кожному куті щити з рекламою фіолетових квіток з помаранчевими тичинками, а в кожному магазині - скляні вази, наповнені якимись червоними стружками. Власне кажучи, помаранчеві тичинки на щитах і червона спеція у вазах – те саме. Ласкаво просимо до столиці шафрану!
Довідка. Сучасна назва "шафран" походить від арабського слова "зафран", що в перекладі означає "бути жовтим".
Шафран збирають вручну, як пряність використовуються приймочки квіток шафрану, тоді як сама квітка має тільки три червоні приймочки. Таким чином, це найдорожча пряність у світі.
Один мескаль (міра в 4.6 гр) шафрану на ринку в Мешхед коштує $9-14, а запечатаний вакуумним способом конверт з 1 гр. спеції коштуватиме $2-4 залежно від якості. Приватні магазини кладуть шафран у вази та виставляють на полиці лише з тією метою, з якою ми надягаємо ювелірні прикраси – вміст ваз виглядає солідно та дорого, і це приваблює покупця. Оптові компанії Мешхеда змагаються за державну підтримку та звання «Найкращий експортер шафрану в Ірані», в 2011 році цю премію отримала компанія «Есфедан» (Esfedan) з брендом «Голіран (Goliran)», який вказано на упаковці.
Головним місцем посіву шафрану є провінції Йезд і Хорасан на північному сході Ірану, а саме міста Бірджанд, Гонабад, Торбат-Хейдаріє, Ви проїжджатимете їх по шосе Керман-Мешхед. Якщо проїжджатиме там наприкінці жовтня, то зможете поспостерігати за збиранням урожаю. Його збирають протягом кількох тижнів зі сходом сонця, коли розкриються квітка, до десятої ранку. Таким чином, для збору шафрану потрібно в короткий проміжок часу залучити величезну кількість робітників.
Кожен кущ шафрану (Crocus sativus) дає від двох до дев'яти квіток, кожна квітка має три довгі червоно-жовтогарячі рильця, саме їх і збирають вручну. До того ж приймочки мають високий вміст вологи, тому після збирання їх висушують, що надає їм усім знайоме яскраво-червоне забарвлення, а також вони зменшуються до 1/5 від свого оригінального розміру. З одного кілограма сирого матеріалу виходить лише 200 гр. готового шафрану.
Найважливішими факторами, якими визначають якість шафрану, є: колір, смак і аромат. За якістю рильця шафрану визначають у наступні категорії: Sargol або Весь Червоний (рильце без нижньої частини тичинки), Pushal (рильце), Bunch (вся тичинка), Sefid (білий) та Konge (нижня частина тичинки) у кожній категорії кілька сортів (вищий) , Перший). Залежно від виробника назви можуть відрізнятися, але технологія при виготовленні одна й та сама.
Плакат компанії "Есфедан" (Esfedan), бренд "Голіран (Goliran)". Кращий експортер шафрану в Ірані в 2011 р. Класифікація рилець шафрану за ISO: Sargol, Pushal, Bunch, Sefid/Konge. Малюнки із сайту компанії «Есфедан» (Esfedan)
Термінова евакуація додому
Наступного ж ранку після приїзду в Мешхед я вирушив до консульства Афганістану за візою. Пройшовши через довгу чергу, я показав дипломату свій паспорт та заздалегідь приготовлений рекомендаційний лист із білоруського посольства у Тегерані.
Яке ж було моє здивування, коли мені пояснили, що туристичні візи видають лише у Тегерані! І, незважаючи на всі мої пояснення, що мені потрібно виїхати через день з Ірану, тому що закінчується термін дії моєї іранської візи, не мали жодного ефекту. Відповідь була одна – повертайтеся до Тегерана, до якого їхати більше 1000 км.
У засмучених почуттях я вийшов з консульства, зате після його відвідування я обзавівся новими знайомими серед афганців, багато хто із задоволенням залишав телефони своїх братів, друзів, рідних і знайомих у Гераті, Кандагарі, Кабулі і запрошували відвідати їх.
Провозившись півдня з афганським посольством, настала черга визначитися, як продовжити іранську візу. У LP написано, що туристичну візу можна продовжувати двічі, в сукупності до 90 днів, тому я відразу ж вирушив до офісу з імміграції в Мешхеді.
Мене прийняв начальник і на фарсі пояснив, що не може мені продовжити візу, тому радив мені спочатку отримати певний дозвіл у Міністерстві закордонних справ. Але оскільки у другій половині дня офіси закривалися, то довелося відкласти питання до наступного дня. З ранку я знайшов у міністерстві чиновника і зажадав у нього листа з дозволом продовжити мені візу, але він рішуче відмовлявся видавати будь-які офіційні папери та дзвінок до Імміграційного офісу теж не допоміг. Ситуація роз'яснилася з приходом начальника, який розмовляв англійською, він пояснив мені, що проблема полягала в тому, що вдруге візу можна продовжити тільки в Тегерані! І його порада зводилася до того, що чим швидше я туди потраплю, тим краще – завтра закінчувався термін дії візи.
На попутних машинах я відразу вирушив до Тегерана, по дорозі проїхавши місто Нішапур, де в 1048 народився Омар Хайям, філософ, математик, астроном, астролог і поет, знаменитий своїми чотиривіршами «рубаї». Коли остаточно стемніло, я проїхав половину шляху, і залишився біля поліції на виїзді з чергового міста в очікуванні рейсового автобуса. Міжміські автобуси часто зупиняються біля поліції для короткого відпочинку. Як тільки під'їхав потрібний транспорт, я підійшов до водія і попросив підвезти до Тегерана. Мені назвали ціну $15, вона була порівнянна з вартістю квитка, купленого у Терміналі у Мешхеді, тому я продовжив переговори з водіями інших автобусів, де мені запропонували $12. Перемогла жадібність, я поїхав за $6 після тривалого торгу.
Наш автобус приїхав до Тегерану рано вранці. Цього дня закінчувався термін дії моєї візи.
У результаті ми прибули в Астару без п'яти шість за іранським часом, отже, в Азербайджані було на півтори години більше, і перехід вже міг бути закритий. В цьому випадку мене через кордон мене не пропустили б, віза була б прострочена, а грошей на штраф у мене не було. Від цього я всі десять годин шляху страшенно нервувався. На щастя, іранці мене пропустили, хоча зачинялися, але на азербайджанській стороні вже довелося стукати у віконце і енергійно розмахувати паспортом.
– Віза йох? - спитав прикордонник
- Віза мені не потрібна, тільки штамп – пояснив я.
Через кілька хвилин мені повернули документи, і я опинився в Азербайджані, так раптово закінчилася моя шістдесятиденна подорож Іраном.
- Хада фіс (прощавай), мій улюблений Іран, - сумно думав я, коли на мій мобільний продовжували сипатися десятки смс від тих, з ким я встиг познайомитися і подружитися в Ірані.
Дізнавшись, що я їду, вони бажали мені щасливої дороги, а моїй сім'ї – благополуччя.
Музика. Вадим Захаров - Салям - ходафіс
http://sanyok-belarus. narod. ru/Iran_Music/V. Zaharov_-_Salyam_-_hodafis. mp3
Автор: Козловський Олександр.
Книга: "Незабутній Іран". 159 днів автостопом.
Джерело: http://sanyok-belarus. narod. ru/
