Йезд – один из самых древних городов Земли, по оценкам археологов он существует с III тысячелетия до н. э. Туристы часто приезжают сюда, чтобы погулять по глинобитным улочкам старого города, полюбоваться панорамой домов с ветроловами (бадги́ ры), посетить храмы зороастрийцев или выехать на обзорную экскурсию в пустыню.
Любознательные путешественники предпочитают осматривать не Йезд, а одноименную провинцию. Например, посетить Мейбод, глинобитными домами он представляет собой Йезд в миниатюре. В 70 км от города находится город Харанак (Kharanaq), оставленный жителями и превратившийся в город призрак. Там же расположена деревня Чак-Чак («кап-кап» в переводе с фарси), где находится храм огня «Пир э Сабз», в середине июня сюда приходят тысячи паломников.
Если Вы приехали в Йезд, то начните его осмотр с главной достопримечательности – комплекса Амир Чакмак, основной частью которого является трехэтажное Хосе́ йние, ритуальное здание, предназначенное для молитв и скорби по имаму Хусейну.
Справа от комплекса Вы увидите здание с пятью бадги́ рами. Раньше это был огромный резервуар, в котором хранили воду для города. При входе Вы сперва попадаете в помещение, внутри которого в углублении находится ринг, а вокруг него расставлены странные предметы: деревянные палки в форме груш различных размеров, цепи с металлическими тарелками, а над рингом возвышается трибуна как на спортивных соревнованиях. Это место называется «Сахе́ б а Зама́ н Зуркханэ́ », то есть тренажерный зал. Спортсмены занимаются здесь по особой методике, тренировка состоит из гимнастических и силовых упражнений, в качестве весов используются деревянные палки и цепи. Если придете вечером, то вполне сможете поучаствовать в бодибилдинге по-ирански.
Видео тренировки на Youtube:
http://youtu. be/juA18a1PaZQ
Продолжая осматривать здание, спуститесь на этаж ниже, чтобы посмотреть на резервуар, сейчас в нём нет воды, но масштабы впечатляют. После можно выйти на крышу, сделать оттуда несколько фотографий и осмотреть бадгиры поближе.
Справка. Бадги́ ры (фарс. «ба: д» ветер, «ги: р» ловец) – предназначены для охлаждение воздуха в жилых помещениях и водохранилищах. При небольшом ветре воздух, проходя мимо ветролова, попадает в его шахту и спускается в помещение, под которым чаще всего устанавливают бассейн. Охлаждаясь, поток разделяется – холодный воздух остается в доме, в то время как горячий уходит вверх по шахте в противоположном конце помещения.
Разобравшись с резервуаром, самое время выяснить в Музее Воды, откуда среди пустыни берётся эта самая вода. Здание музея находится напротив комплекса Амир Чакмак, его макеты и иллюстрации наглядно демонстрируют, что для транспортировки воды в город была создана система каналов - «канатов» (qanat). В самом музее находится спуск к одному из них. Многие плакаты посвящены людям с особой профессией, совмещающей землекопа и инженера, с помощью их расчетов и мозолистых рук появились эти самые «канаты». Под одним из плакатов написано, что профессия была настолько опасной, что рабочие предусмотрительно спускались под землю сразу в белой одежде.
Справка. «Кана́ т» (кяриз, кариз) - традиционная подземная гидротехническая система, совмещающая водопровод и систему орошения. В слое земли находят источник воды, затем ниже него делают подземный канал (горизонтальную шахту), которую подводят к резервуару с водой либо к месту орошения.
От музея лучше всего отправиться на прогулку по старому городу, его улочкам с глинобитными домами и высокими стенами. Путеводитель LP советует, буквально, «заблудиться, гуляя по старому Йезду», если у Вас не будет карты, то вероятнее всего Вы так и сделаете. Пусть Вашим ориентиром служит «Бюро информации для туристов», тогда по дороге к нему Вы пройдете трехэтажную Хосе́ йние (наподобие Амир Чакмак), библиотеку и водный резервуар с четырьмя бадгирами, оказавшись у Мавзолея 12 Имамов, квадратного здания с куполом. Оно построено в 11 в. и является самым старым в Йезде. Рядом находится Тюрьма Александра, интересная внутренним двориком, магазином, где делают музыкальные инструменты, а также чайной под землей, где раньше проходил «канат».
Мечеть Джамэ 15 в. считается самой высокой мечетью в Иране. Её портал богато декорирован мозаикой и имеет два 48 метровых минарета. Мозаика здесь повсюду, её маленькие разноцветные кусочки составляют огромное полотно правильных геометрических узоров. У противоположного выхода из мечети Вы увидите уходящие вниз ступеньки, один из проходов к «канатам».
Мне также очень понравилась Мечеть Хазирэ́ . Его портал с двумя минаретами и «окнами» из цветного стекла легко узнать. В мечети меня поразила особая праздничная атмосфера, которая появилась благодаря стенам в виде огромных стеклянных витражей.
Самым интересным садом в Йезде является «Багх э Долат Абад». Эта бывшая резиденция Карим Хана Занда построена в 1750 году и представляет собой дворец, окруженный садами. Само здание примечательно тем, что имеет самый высокий бадгир в Иране. Когда зайдете внутрь, не забудьте закрыть двери и окна, чтобы полюбоваться удивительными окнами из разноцветной мозаики.
Экскурсионную программу по Йезду можно закончить знакомством с религией Зороастризм, посещением Храма Огня и необычного кладбища приверженцев этой религии. Еще в Азербайджане, посещая "Храм огнепоклонников", на мой вопрос, кто это такие, я получил ответ: "они поклоняются огню, поэтому в каждом их храме горит огонь". Поскольку данное объяснение неверное, то лучше начать с самого начала.
Справка. Зороастри́ зм (также маздаи́ зм)— одна из древнейших религий, основанная на откровении пророка Зарату́ штры (Зарату́ стры), полученном им от Бога — Ахура Мазды. Священная книга называется Авестой, а последователей религии называют зороастрийцами (огнепоклонниками). Согласно учению зороастризма, свет является зримым образом Бога в физическом мире. Поэтому желая обратиться к Богу, зороастрийцы обращаются лицом к свету — источник света представляет для них направление молитвы. Особое уважение они придают огню, как наиболее важному и доступному для человека с давних времён источнику света и тепла. Отсюда распространённое внешнее определение зороастрийцев как «огнепоклонников».
Зороастрийский храм в Йезде, на данный момент, как мне показалось, является музеем со всеми необходимыми атрибутами: высоким забором и билетером у входа. Храм представляет собой небольшое кирпичное здание, построенное в 1932 г. , с фигурой Фараваха́ р, символом зороастризма, на фасаде и круглым прудом, в котором здание так замечательно отражается на радость фотографам.
Справка. Фараваха́ р — разновидность крылатого диска, выступающая как главный символ зороастризма, изображающий Фраваши (Благой Дух), подобие ангела-хранителя в авраамических религиях. Изначально представлял собой «окрылённое солнце» (символ власти и божественного происхождения), к которому позже был добавлен человеческий образ.
Фараваха́ р — разновидность крылатого диска, выступающая как главный символ зороастризма, изображающий Фраваши (Благой Дух)
Туристы посещают храм большей частью для того, чтобы увидеть и сфотографировать священный огонь, который горит с 474 г. н. э. Таблички на английском языке помогут больше узнать о религии. В зороастризме считается, что каждый человек несет личную ответственность за победу добра над злом. Для того чтобы это произошло, в своих поступках он должен руководствоваться благими мыслями, благими словами и благими деяниями.
После знакомства с основами религии, можно направиться к Башням Молчания, бывшему кладбищу зороастрийцев. До него можно доехать на городском автобусе, затем до самих Башен Вам придется идти пешком. Это место представляет собой два холма, заканчивающиеся башнями с круглыми стенами. На малую башню можно подняться довольно легко, а для подъема на высокую башню потребуется некоторая спортивная подготовка. В центре каждой из башен вырыты углубления, куда сбрасывали кости. У подножия находятся несколько заброшенных зданий (водный резервуар с бадгирами и несколько служебных построек), поблизости расположено современное кладбище из бетонных могил.
Справка. Зороастрийцы верят в святость природных стихий и живой природы (огня, воды, ветра, земли, растений и скота) как творений Ахура Мазды, поэтому для них считается большим грехом зарывание трупов в землю (загрязнение земли) и кремация (загрязнение воздух). Традиционным способом погребения является выставление трупа на открытом, специально подготовленном месте для утилизации птицами. Трупы переносили в башню без крыши и привязывали, чтобы птицы не смогли унести крупные части тела. После очистки скелета от мягких тканей, кости сбрасывали в углубление башни.
Такой обычай объясняется тем, что зороастрийцы не испытывают к трупу никакого почтения, по их представлениям труп — это не человек, а оскверняющая материя, символ временной победы Ахримана (олицетворение зла) в земном мире. Однако в Иране традиционный обряд похорон под давлением мусульман был оставлен в нач. 1970-х гг. , и зороастрийцы сейчас хоронят тела в бетонируемых могилах и склепах, для того чтобы избежать осквернения земли и воды.
Автор: Козловский Александр.
Книга: "Незабываемый Иран". 159 дней автостопом.
Источник: http://sanyok-belarus. narod. ru/
Йезд – одне з найдавніших міст Землі, за оцінками археологів, він існує з III тисячоліття до н. е. Туристи часто приїжджають сюди, щоб погуляти глинобитними вуличками старого міста, помилуватися панорамою будинків з вітроловами (бадгіри), відвідати храми зороастрійців або виїхати на оглядову екскурсію в пустелю.
Допитливі мандрівники вважають за краще оглядати не Йезд, а однойменну провінцію. Наприклад, відвідати Мейбод, глинобитними будинками він є Йезд у мініатюрі. У 70 км від міста знаходиться місто Харанак (Kharanaq), залишений жителями і привид, що перетворився на місто. Там же розташоване село Чак-Чак ("кап-кап" у перекладі з фарсі), де знаходиться храм вогню "Бен е Сабз", в середині червня сюди приходять тисячі паломників.
Якщо Ви приїхали до Єзду, то почніть його огляд з головної визначної пам'ятки – комплексу Амір Чакмак, основною частиною якого є триповерхова Хосе́ нія, ритуальна будівля, призначена для молитов та скорботи за імамом Хусейном.
Праворуч від комплексу Ви побачите будинок з п'ятьма бадгірами. Раніше це був величезний резервуар, де зберігали воду для міста. При вході Ви спершу потрапляєте до приміщення, всередині якого в поглибленні знаходиться ринг, а навколо нього розставлені дивні предмети: дерев'яні палиці у формі груш різних розмірів, ланцюги з металевими тарілками, а над рингом височіє трибуна як на спортивних змаганнях. Це місце називається «Сахеба Зама н Зуркхане», тобто тренажерний зал. Спортсмени займаються тут за особливою методикою, тренування складається з гімнастичних та силових вправ, як ваги використовуються дерев'яні палиці та ланцюги.
Якщо прийдете ввечері, то цілком зможете взяти участь у бодібілдингу іранською.
Відео тренування на youtube:
http://youtu. be/juA18a1PaZQ
Продовжуючи оглядати будинок, спустіться на поверх нижче, щоб подивитись на резервуар, зараз у ньому немає води, але масштаби вражають. Після цього можна вийти на дах, зробити звідти кілька фотографій і оглянути ближче.
Довідка. Бадгіри (фарс. «ба: д» вітер, «гі: р» ловець) – призначені для охолодження повітря в житлових приміщеннях та водосховищах. При невеликому вітрі повітря, проходячи повз вітролов, потрапляє в його шахту і спускається в приміщення, під яким найчастіше встановлюють басейн. Охолоджуючись, потік розділяється - холодне повітря залишається в будинку, в той час як гаряче йде вгору по шахті в протилежному кінці приміщення.
Розібравшись із резервуаром, саме час з'ясувати в Музеї Води, звідки серед пустелі береться ця вода.
Будівля музею знаходиться навпроти комплексу Амір Чакмак, його макети та ілюстрації наочно демонструють, що для транспортування води до міста було створено систему каналів – «канатів» (qanat). У самому музеї знаходиться узвіз одного з них. Багато плакатів присвячені людям з особливою професією, що поєднує землекопа та інженера, за допомогою їх розрахунків та мозолистих рук з'явилися ці «канати». Під одним із плакатів написано, що професія була настільки небезпечною, що робітники завбачливо спускалися під землю одразу в білому одязі.
Довідка. "Канат" (кяриз, кариз) - традиційна підземна гідротехнічна система, що поєднує водогін і систему зрошення. У шарі землі знаходять джерело води, потім нижче за нього роблять підземний канал (горизонтальну шахту), яку підводять до резервуару з водою або до місця зрошення.
Від музею найкраще вирушити на прогулянку старим містом, його вуличками з глинобитними будинками та високими стінами. Путівник LP радить, буквально, «заблукати, гуляючи старим Йездом», якщо у Вас не буде карти, то найімовірніше Ви так і зробите. Нехай Вашим орієнтиром служить «Бюро інформації для туристів», тоді дорогою до нього Ви пройдете триповерхову Хосейні (на зразок Амір Чакмак), бібліотеку та водний резервуар з чотирма бадгірами, опинившись у Мавзолею 12 Імамів, квадратного будинку з куполом. Воно побудовано 11 в. і є найстарішим у Єзді. Поруч знаходиться Тюрма Олександра, цікава внутрішнім двориком, магазином, де виготовляють музичні інструменти, а також чайною під землею, де раніше проходив «канат».
Мечеть Джаме 15 ст. вважається найвищою мечеттю в Ірані. Її портал багато декорований мозаїкою і має два 48 метрові мінарети.
Мозаїка тут всюди, її маленькі різнокольорові шматочки становлять величезне полотно правильних геометричних візерунків. У протилежного виходу з мечеті Ви побачите сходинки, що йдуть вниз, один з проходів до «канат».
Мені також дуже сподобалася Мечеть Хазіре. Його портал з двома мінаретами та «вікнами» з кольорового скла легко впізнати. У мечеті мене вразила особлива святкова атмосфера, яка з'явилася завдяки стінам у вигляді величезних скляних вітражів.
Найцікавішим садом у Єзді є «Багх е Долат Абад». Ця колишня резиденція Карім Хана Занда побудована в 1750 році і є палацом, оточеним садами. Сама будівля примітна тим, що має найвищий бадгір в Ірані. Коли зайдете всередину, не забудьте зачинити двері та вікна, щоб помилуватися дивовижними вікнами з різнокольорової мозаїки.
Екскурсійну програму по Йезду можна закінчити знайомством із релігією Зороастризм, відвідуванням Храму Вогню та незвичайного цвинтаря прихильників цієї релігії. Ще в Азербайджані, відвідуючи "Храм вогнепоклонників", на моє запитання, хто це такі, я отримав відповідь: "вони поклоняються вогню, тож у кожному їхньому храмі горить вогонь". Оскільки це пояснення неправильне, то краще почати від початку.
Довідка. Зороастри зм (також маздаї зм) - одна з найдавніших релігій, заснована на одкровенні пророка Зарату штри (Заратустри), отриманому ним від Бога - Ахура Мазди. Священна книга називається Авестою, а послідовників релігії називають зороастрійцями (вогнепоклонниками). Згідно з вченням зороастризму, світло є зримим чином Бога у фізичному світі. Тому бажаючи звернутися до Бога, зороастрійці звертаються обличчям до світла — джерело світла є для них напрямом молитви.
Особливу повагу вони надають вогню, як найважливішому і доступному для людини з давніх-давен джерелу світла і тепла. Звідси поширене зовнішнє визначення зороастрійців як вогнепоклонників.
Зороастрійський храм у Йезді, на даний момент, як мені здалося, є музеєм з усіма необхідними атрибутами: високим парканом та білетером біля входу. Храм являє собою невелику цегляну будівлю, побудовану в 1932 р. , з фігурою Фаравахар, символом зороастризму, на фасаді і круглим ставком, в якому будівля так чудово відбивається на радість фотографам.
Довідка. Фаравахар - різновид крилатого диска, що виступає як головний символ зороастризму, що зображає Фраваші (Благої Дух), подібність ангела-охоронця в авраамічних релігіях. Спочатку являв собою «окрилене сонце» (символ влади та божественного походження), до якого пізніше було додано людський образ.
Фаравахар - різновид крилатого диска, що виступає як головний символ зороастризму, що зображає Фраваші (Благої Дух)
Туристи відвідують храм переважно для того, щоб побачити і сфотографувати священний вогонь, який горить з 474 р. н. е. Таблички англійською допоможуть більше дізнатися про релігію. У зороастризм вважається, що кожна людина несе особисту відповідальність за перемогу добра над злом. Для того щоб це сталося, у своїх вчинках він повинен керуватися добрими думками, благими словами та добрими діяннями.
Після знайомства з основами релігії, можна попрямувати до Башт Мовчання, колишнього цвинтаря зороастрійців. До нього можна доїхати міським автобусом, потім до самих Башен Вам доведеться йти пішки. Це місце є двома пагорбами, що закінчуються вежами з круглими стінами.
На малу вежу можна піднятися досить легко, а для підйому на високу вежу знадобиться певна спортивна підготовка. У центрі кожної з веж викопано поглиблення, куди скидали кістки. Біля підніжжя знаходяться кілька занедбаних будівель (водний резервуар з бадгірами та кілька службових будівель), поблизу розташований сучасний цвинтар з бетонних могил.
Довідка. Зороастрійці вірять у святість природних стихій та живої природи (вогню, води, вітру, землі, рослин та худоби) як творінь Ахура Мазди, тому для них вважається великим гріхом заривання трупів у землю (забруднення землі) та кремація (забруднення повітря). Традиційним способом поховання є виставляння трупа на відкритому, спеціально підготовленому місці для утилізації птахами. Трупи переносили у вежу без даху та прив'язували, щоб птахи не змогли забрати великі частини тіла.
Після очищення скелета від м'яких тканин кістки скидали в поглиблення вежі.
Такий звичай пояснюється тим, що зороастрійці не відчувають до трупа жодної поваги, за їхніми уявленнями труп — це не людина, а опоганлива матерія, символ тимчасової перемоги Ахрімана (уособлення зла) у земному світі. Проте в Ірані традиційний обряд похорону під тиском мусульман було залишено на поч. 1970-х рр. , і зороастрійці зараз ховають тіла в могилах і склепах, що бетонуються, для того щоб уникнути осквернення землі і води.
Автор: Козловський Олександр.
Книга: "Незабутній Іран". 159 днів автостопом.
Джерело: http://sanyok-belarus. narod. ru/