«МИРАКЛЬ»: «ИРАН – СОКРОВИЩНИЦА ПЕРСИИ» 27.9 – 11.10. 2015 ГОДА
Вернувшись из очередного турне, как всегда взялся за перо. И вдруг обнаружил: писать не о чем. До сих пор обращал внимание лишь на то, что задевало за живое. Описывал, так сказать, грабли, чтобы на них не наступили другие. А на этот раз просто не было за что зацепиться, и все тут. Задумался: почему? И понял: все из-за гида Марьям Садафзадэ (в девичестве Ирина Назарова, вышедшая замуж за иранца) принимающего туроператора в Тегеране «Восточная Звезда».
Группа большая, 23 человека, каждый из которых, естественно, не просто личность, но единственная и неповторимая. И за две недели не то что ни одного столкновения, даже недоразумения не произошло. Настолько Марьям всех не просто заговорила, но в полном смысле слова заворожила. Глубочайшее знание всех объектов, через которые нас провела – далеко не все и, может быть, даже не главное. Самое интересное сообщала во время переездов в общей сложности в четыре тысячи километров. За время дороги мы узнали о самом Иране практически все. Не просто узнали, но впитали как губка незаметно для самих себя. Потому что Марьям подавала все сведения на живых примерах себя самой, своих детей, мужа, его родителей, родственников, друзей, знакомых – всего своего окружения. Долго размышлял: сознательно это делала, так сказать, педагогический прием? И пришел к выводу: нет и нет. Просто Марьям так влюблена в свою работу, что пропускает ее через собственное сердце. Туристы для нее не безликие личности, но ее семья. А в семье – какие могут быть секреты?
Короче, о Марьям можно писать роман, настолько это интересная, творческая личность. Не просто гид, но настоящая мать большого семейства. Перед каждым уходом с очередного объекта или отправления автобуса обязательно пересчитает всех по головам: не отстал ли кто. Все полагавшиеся ужины заменила на обеды. Не только для того, чтобы занять под них самое жаркое время дня. Главное, успевала вывезти нас каждый день на два – три дополнительных объекта сверх предусмотренной договором программы. Значит, раньше десяти вечера в гостиницу не возвращались. К тому же именно в обеды договаривалась с ресторанами угощать нас той или иной национальной пищей. И это не все. Впервые за 10 лет путешествий узнал, что в обед и для туристов существует меню, а не всем под гребенку одно и то же, чтобы облегчить гиду собственную жизнь. Именно как мать Марьям, и прежде чем самой сесть за стол, обходила всех, записывала, кто что выбрал, и прослеживала, чтобы все получили именно заказанное.
Вот! Нашел, за что зацепиться! Как вы думаете, сколько решили дать чаевых такому гиду наши женщины, всю дорогу искренне восхищавшиеся ее виртуозной работой? Не поверите: по десять долларов ей и водителю, меньше 75 центов в день. Заметьте, женщины далеко не бедные. Во всяком случае, по всему маршруту не пропустили ни одного магазина, почти из каждого вынося все новые и новые покупки. Кстати, практически все женские прихоти, куда и за какими покупками заехать, были Марьям удовлетворены. А ведь это ни один договор никогда не предусматривает. Улучшив момент, спрашиваю потихоньку: «Марьям, думаю, в этом нет секрета, по сколько вам давали чаевых другие группы»? «Вообще-то за данный маршрут мне и водителю давали по 20 долларов. Но не берите в голову: главное – группа была дружная, ни разу не опоздали на автобус и не отстали на объектах». При этом не захотела заметить, что виновницей необыкновенной дисциплины обычно совсем необязательных российских туристов была она сама.
Ну что ж, а теперь несколько слов о самом маршруте. Как ни странно, едва ли не все объекты группе понравились. Но это не вопреки, а благодаря виртуозному владению предметом Марьям. Если бы не она, недовольных могло быть море. Потому что, на мой дилетантский взгляд, маршрут рассчитан на востоковедов, ирановедов, в худшем случае на преподавателей истории древнего мира даже не в школах, а вузах. А как иначе, если от одной развалины, пусть даже и древней, мы шли к другой такой же развалине, пусть даже еще более древней. От одной мечети ко второй, третьей, тридцатой до бесконечности. Причем, мечети и минареты гораздо менее впечатляющие, чем, скажем, в том же Узбекистане (явно и дым пожиже, и труба пониже).
Да, тот Иран, по которому нас провезли, действительно сплошная безводная пустыня со всеми вытекающими отсюда последствиями, в которой кроме руин и мечетей (повторимся, далеко не лучших в мире), смотреть больше не на что. И тем не менее, говорят, что даже в иранской пустыне есть немало интересных природных оазисов. Если это так, остается только сожалеть, что мы проехали мимо них. Владимир Антонов
«МІРАКЛЬ»: «ІРАН – СКАРБНИЦЯ ПЕРСІЇ» 27.9 – 11.10 10.
Повернувшись із чергового турне, як завжди взявся за перо. І раптом виявив: писати нема про що. Досі звертав увагу лише на те, що справи за живе. Описував, так би мовити, граблі, щоби на них не наступили інші. А цього разу просто не було за що зачепитися, і все тут. Задумався чому? І зрозумів: все через гіда Мар'ям Садафзаде (у дівоцтві Ірина Назарова, яка вийшла заміж за іранця) приймаючого туроператора в Тегерані «Східна Зірка».
Група велика, 23 особи, кожна з яких, природно, не просто особистість, але єдина та неповторна. І за два тижні не те що жодного зіткнення, навіть непорозуміння не сталося. Так Марьям усіх не просто заговорила, але в повному розумінні слова зачарувала. Найглибше знання всіх об'єктів, через які нас провела - далеко не все і, можливо, навіть не головне.
Найцікавіше повідомляла під час переїздів загалом чотири тисячі кілометрів. За час дороги ми дізналися про Іран практично все. Не просто впізнали, але вбрали як губка непомітно для самих себе. Тому що Мар'ям подавала всю інформацію на живих прикладах себе самої, своїх дітей, чоловіка, його батьків, родичів, друзів, знайомих – всього свого оточення. Довго розмірковував: чи свідомо це робила, так би мовити, педагогічний прийом? І дійшов висновку: ні і ні. Просто Мар'ям так закохана у свою роботу, що пропускає її через власне серце. Туристи для неї не безособові особи, але її сім'я. А у сім'ї – які можуть бути секрети?
Коротше, про Мар'ям можна писати роман, настільки це цікава, творча особистість. Не просто гід, але справжня мати великої родини. Перед кожним відходом з чергового об'єкта або відправлення автобуса обов'язково перерахує всіх по головах: чи хтось відстав.
Всі вечері замінила на обіди. Не тільки для того, щоб зайняти під них спекотний час дня. Головне, встигала вивезти нас щодня на два – три додаткові об'єкти понад передбачену договором програму. Значить, раніше десятої вечора в готель не поверталися. До того ж саме в обіди домовлялася з ресторанами пригощати нас тією чи іншою національною їжею. І це не все. Вперше за 10 років подорожей дізнався, що в обід та для туристів існує меню, а не всім під гребінець одне й те саме, щоб полегшити гіду власне життя. Саме як мати Мар'ям, і перш ніж самій сісти за стіл, оминала всіх, записувала, хто що вибрав, і простежувала, щоб усі отримали саме замовлене.
От! Знайшов, за що зачепитися! Як ви думаєте, скільки вирішили дати чайових такому гіду наші жінки, які всю дорогу щиро захоплювалися її віртуозною роботою?
Не повірите: по десять доларів їй і водієві менше 75 центів на день. Зауважте, жінки далеко не бідні. У всякому разі, по всьому маршруту не пропустили жодного магазину, майже з кожного виносячи нові й нові покупки. До речі, практично всі жіночі забаганки, куди і за якими покупками заїхати, були Мар'ям задоволені. Адже це жоден договір ніколи не передбачає. Поліпшивши момент, питаю потихеньку: «Марьям, думаю, в цьому немає секрету, скільки вам давали чайових інші групи»? «Взагалі за цей маршрут мені і водієві давали по 20 доларів. Але не беріть у голову: головне – гурт був дружний, жодного разу не спізнився на автобус і не відстав на об'єктах». При цьому не захотіла помітити, що винницею незвичайної дисципліни зазвичай зовсім необов'язкових російських туристів була вона сама.
Ну що ж, а тепер кілька слів про маршрут.
Хоч як дивно, чи не всі об'єкти групі сподобалися. Але це не всупереч, а завдяки віртуозному володінню предметом Мар'ям. Якби не вона, незадоволених могло бути море. Тому що, на мою дилетантську думку, маршрут розрахований на сходознавців, іранознавців, у гіршому випадку на викладачів історії стародавнього світу навіть не в школах, а вузах. А як інакше, якщо від однієї руїни, хай навіть і стародавньої, ми йшли до іншої такої ж руїни, хай навіть ще давнішої. Від однієї мечеті до другої, третьої, тридцятої до нескінченності. Причому, мечеті та мінарети набагато менш вражаючі, ніж, скажімо, у тому ж Узбекистані (явно і дим порідше, і нижча труба).
Так, той Іран, яким нас провезли, справді суцільна безводна пустеля з усіма наслідками, що випливають звідси, в якій крім руїн і мечетей (повторимося, далеко не кращих у світі), дивитися більше нема на що.
Проте, кажуть, що навіть в іранській пустелі є чимало цікавих природних оаз. Якщо це так, залишається тільки жалкувати, що ми проїхали повз них. Володимир Антонов
