Осіння Венеція

01 червня 2018 Час поїздки: з 08 жовтня 2017 до 08 жовтня 2017
Репутація: +1160½
Додати до друзів
Написати листа

Усім читачам та споглядачам доброго дня! Про Венецію писати не збиралася, хоч я від неї в захваті! А не збиралася писати,  потому як про неї багато написано, показано і розказано, що там ще може здивувати? Але кожен має свою Венецію. Комусь вона подобається, комусь ні. так, так таких виявляється чимало, але байдужою до неї ніхто не залишається, але я все ж таки полюбила її за незвичність, несхожість на жодне місто світу! На воді багато міст, але це все ж таки особливе. А ще до написання розповіді мене спонукав суперечку на форумі про те, що все там страшенно дорого.

Отже, поїхали.


Недільний ранок після марафону по Мілану, ранній підйом, швидкий перекус. . я як завжди, прокинувшись на півгодини раніше сина, ще щось збираю, коли він уже стоїть біля дверей і підганяє мене: «Мама ми не встигнемо на поїзд ! » І я кулею, підстрибуючи, щоб його наздогнати, біжу за ним по ще такому ж сонному як і ми Мілану і тільки безхатченки, що риються в сміттєвих баках трапляються нам на шляху до вокзалу. Влітаємо до вокзалу до відправлення хвилин 10. Куди йти? На другий поверх, на перший-направо або наліво-табло не видно. Зате бачимо жандармів чи поліцейських, а неважливо. Запитую, як до поїздів пройти, виявилося в обхід, якимось ескалатором або сходами вниз. Ще раз порадівши, що не я шукаю цей шлях, а син все вирішує, біжу за ним. Він якимось дивом вже на платформі і ми вбігаємо у вагон, до відправлення 2 хвилини! Фух, ми на місці.

Предісторія. Квитки до Венеції я замовляла ще вдома, за місяць до поїздки через сайт Trenitalia. . намучалась з ним. Це була найважча купівля квитків через інет. На їхньому сайті без 100 грамів не розберешся. Загалом щоб доїхати до Венеції треба було підібрати зручний час туди й назад і о. інший поїзд, типу електрички місцевої, яка їде 20 хвилин до Венеції Санта Лючиї -центрального вокзалу. Але це ще не все. Квитки теж продавалися, врозкид, тобто всього було 8 квитків туди і назад. Ну ніби все оформила, оплатила, квитки прийшли на пошту не відразу, а десь через добу чи дві, що вже саме по собі дивно. Роздрукувала, перевірила три рази все і заспокоїлася. Виявилося дарма. А тепер-барабанний дріб-вбігли ми в поїзд, посідали на свої місця, наш вагон напівпорожній, людина 8 всього. Вирішила квитки подивитися, тим більше що контролер уже йшов по нашому вагону, і ось тут почалося, не вистачало двох квитків! Одного на сина з Венеції Местрі до Санта Лючиї, і одного тому на моє ім'я. Син вирішив що я таки їх не купила, а я твердо стояла на своєму, що все оплатила і все прийшло і я все роздрукувала)) Ну з цим Местрі вирішили що купимо квиток на станції, при пересадці, він коштував 1.26 євро здається. А ось що робити зі зворотним квитком ми не знали. Контролер поки що їхали до Венеції три рази перевіряв  квитки і двічі з них сканував їх, склероз напевно). Але мене навіть це не сильно турбувало, адже за вікном були такі пейзажі. . гори, світанок. . . італійські села. . провінція Італії, що прокидається, і нехай квиток почекає). Доїжджаємо до Местри час пересадки 6 хвилин! Це я потім вже дізналася що в Італії таке частенько буває, не знаю як вони примудряються з валізами і сумками перебігати на інші шляхи сходами вгору-вниз? Загадка Загалом ми встигли купити в автоматі квиток та забігти у вагон поїзда та все за 5 хвилин! В'їжджаємо в місто. . їдеш і розумієш що вода навколо, вона скрізь…навіть якщо ти не романтик, мимоволі, залюбуєшся цією картиною. . Нарешті Венеція! ! ! Вся дорога туди зайняла години дві. Вийшли на вокзалі і вирішили піти дізнатися що нам далі робити з квитком, вірніше з його відсутністю. Там був офіс Trenitalia, зайшли, відстояли чергу з номерком, як у нас за біометричним паспортом, тільки в рази швидше) І жінка за стійкою нам так просто сказала. ооо це просто глюк був на сайті і роздрукувала нам квиток! Виявляється, і той, що ми купили в Местрі, теж був не додрукований. Не можу уявити таке навіть у нас. Але куди дивилася вдома? По кількості квитків було все якраз норма-8)) Але парочка однакових. Не знаю...мій одвірок, не додивилася. Вийшли на площу, вона Венеція! Красуня, що плескалася в хвилях Адріатичного моря, поки що тиха і чиста. Вмита і відпочила після суботньої ночі. І знову готова гостинно приймати гостей. Сонечко тільки почало її пестити своїми променями, освітлюючи її будиночки та палаци і відбиваючись у каналах.


Гранд Канал

Площа перед вокзалом Санта-Лючія. Церква Сан-Сімеоне Пікколо. Хто назвав її маленькою? Пікколо-маленький означає. . хм. .

Міст Конституції – сучасний. Як на мене, він як би поєднує давню Венецію із сучасною частиною Італії. Народ по ньому з валізами ходить, ось так і йдуть у готелі, пішки з валізами. Ніяких тобі таксі).

А ось ці дерева праворуч-не повірите-парк Венеції! З зеленню у них звичайно так собі. Але цього і не помічаєш, на карті був парк, вирішили сходити, це такий метрів 30-40 всього парк, я б його назвала посадкою якийсь. І ще він чомусь огороджений стінами по периметру...що саме по собі дивно для парку. Але тепер знаю що у Венеції є який-небудь, а парк. )

І знову я довірилася синові. Але все ж таки іноді намагалася контролювати процес нашої прогулянки, на що він мені сказав-Мама ти можеш розслабитися і просто йти? )) Не. . не можу більше 20 років це робила я. . не розслаблялася і контролювала процес. . . звикаю заново) Вирішили що почнемо з початку, тобто від вокзалу і підемо вуличками. Але вже надвечір ми зрозуміли, що потрібно було піти спочатку вздовж вокзалу, людей там ще не було практично. Якщо раптом приїдете рано як і ми, краще пройтися центром, а потім пірнути всередину міста. Більшість, та майже всі туристи не доходять до вуличок, де кипить або повільно тече реальне життя венеціанців, а ходять уторованими туристичними стежками. І це нам на руку, таким, як ми, самостійним мандрівникам. Ми тинялися практично одні вуличками древньої Венеції, одні до години два дні, тому що народ весь був у центрі.


Як добре, йдеш і бачиш як венеціанці прокидаються, хтось перинку з подушками на вулицю вивішує, хтось п'є ранкову каву сидячи біля відкритого вікна, а хтось із криками збирається до дитячого садка. У них своє життя...і вона як би у всіх на увазі проходить у всього світу. У мене склалося таке відчуття. Коли я буваю в інших містах, байдуже де, завжди уявляю. . . а могла б я тут жити? І чи хотіла? А ще є пам'ять місць, де ти був. І може ти ніколи не був у них у цьому житті, але ось ти приїжджаєш туди, йдеш вулицями і ніби ти все тут знаєш. . Таке у мене було в інших місцях, але не з Венецією) Тут я точно не була в минулих життя).

Місцева господиня.

У гаражі.

Церква Джезуїті, вона ж церква св. Марія Ассунта.

Так, прогулюючись, ми просувалися до площі св. Марка. Ну що сказати - місто надзвичайно гарне, в цих десь обшарпаних будинках з облізлою штукатуркою, але з такими барвистими, немов іграшковими вікнами і віконницями, з човнами, катерами, гондолами замість автомобілів. знайшла-ось він, тихенько собі стоїть у під'їзді чекає на свого юного велосипедиста!


Було годині 11 і хотілося вже кави чи чаю та чогось солоденького. Ну ось по дорозі. . кафешечка. . сніданок 5 євро. . чай, круасан, джем, масло, тости і цукерки з печінкою. Замість чаю можна сік на вибір. Вирішили-присядемо, ніжки все ж таки поболюють. чекаємо, чекаємо. . нічого не несуть, хоча замовлення прийняли. Зайшла всередину, нагадала-ну забув чоловік господині, кафешечка крихітна на три столики на вулиці, всередині вони взагалі стоячи п'ють і їдять так само дешевше. Так ось забули-нагадала, сказала зараз винесемо. . Чекаємо-с, споглядаємо канал з чистою прозорою водою і рибами! Що було для мене легким шоком. Риба? Думала риби тут немає. )  Винесла  господиня  нам чайник і все інше. . я вже в передчутті. . ну як же. . Венеція. . ранок, чайок круасан. . блаженство…бац-в чайнику немає води)) кличу її, знову вибачення. . помчала за водою . . щось із цим кафе напевно   було не так,  Принесла, поставила, і тут уже я присуваючись до столика зачепила його і сік вилився синові прямо на футболку і рюкзак. . . але і це ще було не все. . з горем навпіл попили, перекусили. Сидимо, чекаємо рахунок і так забовталися і задивилися, що пройшло хвилин 20, вже не пам'ятаю чому, але ми встали і пішли.... син переживав що ми не встигнемо місто побачити. Пирнули в лабіринти венеціанських вуличок, прогуляємося. Насолоджуємося містом і тут як струмом мене шарахнуло! Ми ж не заплатили ці 5 євро! Де тепер шукати те кафе? На якій вулиці це було? А ми вже давно заглибилися в вулиці міста. . мдя. . соромно і незручно. . але реально як його знайти? Ні назви не пам'ятаю, ні вулиці, на якій вона була. Совість досі мучить.

 Так дійшли до площі св. Марка.

Собор Святого Марка є головним собором Венеції.

Будинок Прокурацій. Колись тут засідали прокуратори, представники влади, які стежили за реставрацією, будівництвом та управлінням нерухомістю.

І це не сезон, жовтень)

Годинна Башта старих Прокурацій, циферблат на годиннику прикрашений знаками Зодіаку.

На вежу ми все ж таки вирішили потрапити, хоч туди і була черга. , було зрозуміло що з неї ми побачимо все місто, а заразом і визначимося, яку ділянку міста ми ще не пройшли. Черга була варта того, щоб туди піднятися. Стояли навіть із маленькими дітками до року. Вартість 8 євро. І вас, як білих людей, піднімають на ліфті. Але це все ж таки не сама верхівка, там на оглядовому майданчику посередині є закриті на замок дверцята, а за нею сходинки, що ведуть на саму вершину. Але й того виду, що відкривається, було достатньо! Єдиний мінус-натягнута сітка, ну тобі сітка рабиця на городі де-небудь в селе-но венеціанська) і ви всі в ромбики і фото теж)) але я примудрилася просовувати на свій страх і ризик фотик в ці ромбіки)) Мені ж потрібний був вид міста!

Це така хвіртка перед входом у вежу.

А далі просто фото красуні Венеції…насолоджуйтесь.

Але нічого не буває без пригод…Венеція мені запам'ятається на все життя. І це місце громадський туалет, куди чомусь пропускає чоловік і ти там на огляді стоїш у нижній білизні і стираєш штанці) А потім був пошук магазину. . де довелося прикупити штанці. Пощастило за 19 євро, у нас вони коштують дорожче). Нехай залишиться загадкою що зі мною трапилося, хто знає може вивернули на мене пасту, або іноземець, що напідпитку, вилив на мене вино або оббризкала гондола або я впала в канал, коли уганяла човен, а що у Венеції все може бути) плюс одні джинси з Венеції) .

Міст Ріальто. мабуть найзнаменитіший, але не найстаріший.


Ми побачили майже все місто, але правда одного дня мало для повного релаксу у Венеції, а два саме. І на Мурано та Бурано треба з'їздити. Коли ходила її вуличками. . згадувала романи, які я читала в дитинстві. Мені було років 12 і я перечитала всі історичні романи про Францію та Італію. Не пам'ятаю в якомусь із них був описаний так барвисто і Местрі і Венеція. . в часи чуми…. добре, що зараз у місті все дуже чисто, немає жодного бруду та вони, пардон, як пишуть багато хто. Застоявшаяся вода нам зустрілася тільки у двох місцях, а ми пройшли практично її всю, з усіма закутками і то там були глухі куті. Те, що вода гарного блакитного кольору я не очікувала.

Санта Марія делла Салюте, поряд з Палацом Дожею

  Прикупивши сувенірів, вирішили все ж таки повечеряти перед дорогою в Мілан. Довго ходили, бо вже були недалеко від вокзалу, то народу багато, ресторани порожні, одні офіціанти стоять і людей немає, значить і ціни захмарні. Вдень ще син зайшов у Мак і купив там щось перекусити. Мені більше подобається їжа країни, в якій я перебуваю. У цьому в нас із сином не збіг. Але яке я маю право нав'язувати йому свій смак? ) Тому поки він там перекушував і прокладав наш подальший маршрут, я шукала собі сумочки, і всякі дрібнички типу прикрас із муранського скла. На шляху до їжі побачили невелику чергу за морозивом, одна кулька 1 євро. Ну чому б не з'їсти? Стою в черзі спостерігаю, морозиво таке, що там явно кулька 4. . думаю ну замовляють більше, мабуть. І тут чую переді мною дві італійки - уно...і він їм бац 4 кульки! І 1 євро. . гадаю, напевно не зрозуміла я знову. Моя черга, дуже обережно називаю яке хочу і кажу уно баллс-і він мені...ось!

Вгадайте який смак? Бріли, брели, вийшли на площу, а там місцеві  спілкуються, діти граються, дідки читають газети, сидячи на лавочках. Тут же був кран з текучою з нього безперервно водою...тобто його ніхто не закривав, а оскільки вода у нас закінчилася. вирішила запитати у місцевих, чи п'ють вони воду. Оскільки каналізаційних труб ми ніде містом не помітили. І син припустив, що у них у місті складна система очищення води, а він у цьому розбирається. Запитую у дідуся, ви місцева-відповідь ствердна. П'єте воду звідси? Так, п'ємо. І тут же, начебто почувши моє запитання, підбігли дітлахи і попили води з цього крана. І ми сміливо набрали у свою пляшку води. У неї присмак заліза небагато. А так цілком звична вода. Сміливо можу стверджувати, що у Венеції можна пити воду так само як у Німеччині та Австрії, Франції з крану.


Йдемо, чуємо музика звучить. Вирішили подивитися, що там відбувається, як ворони на сир потягнуло до музики)). Виявилося місцевий люд вийшов собі і парами танцюють танго біля води...красиво! От як не крути, а венеціанці самі романтики. У якому місті у нас можна уявити, що на вулиці танцюватимуть танго просто так? Без збору грошей чи ще чогось, а просто для свого задоволення?

Загалом вийшли ми на п'яццу. . . в кафе де сиділо найбільше народу і носилися як ошарілі офіціанти і ми й присіли, нарешті вирішили поїсти. Мій улюблений фіш суп, пробую його у всіх країнах, де буваю. якщо його там готують) Так от у Венеції він виявився смачнішим ніж десь, де я його їла. Коштував 12 євро. Але! Це як дві тарілки борщу за розміром. А син замовив такі типи гарячі не знаю як назвати сендвічі. . їх там 6 штук було плюс просекко. шпіц і сік. Сусіди біля нас, що сидить пара, почули що ми англійською говорили і визнали в нас англійців...ооо. . бальзам на душу)) Мій англійський далекий від досконалості це точно, вони виявилися американцями. Хм. . наштовхнуло на думку, таки я вчила правильну англійську)) Вони замовляли там піцу і теж супчик запитали у мене що за суп і замовили його, піца сказали смачна, думаю американці вже точно можуть визначити смачна вона чи ні. І це практично в людному місці неподалік вокзальної площі.

Фіш супчик.

Чоловік на замовлення бажаючих використовував на келихах класичну музику. Шкода, відео не можу розмістити.

Вуличний художник-талант, але чому б не малювати свої картини?

Забрели у двір якогось музею-ось така незрозуміла скульптура там була.

Церква Санта-Марія-Глоріоза-деї-Фрарі або як її називають венеціанці, просто Фрарі

край міста

Нові будинки, далі море та промисловий острів.

Венеціанський захід сонця.

Захід сонця над Санта Лючиєю.


Захід сонця зустріли, сонечко провели, що ж пора в Мілан, адже наша подорож ще не закінчилася. Це був останній поїзд цього дня в Мілан відправлявся в 22 з хвилинами...тому народу в ньому було, як у наших електричках приміських. Але ми все ж таки знайшли вільні місця. На такому собі поширеному російському-МОСКОВСЬКОМУ)) я цей акцент з тисячі дізнаюся. . Кажу сину –мовчим. )) він уже засинав. Мовчання тривало недовго хвилин 5 . . поки одна з тіток не почала лаяти італійські поїзди, розмовляли вони дуже голосно, і вона заматерілася, та так смачно, що я розсміялася. Вона відразу ви теж росіяни? Кажу ні, ми українці, але це не означає, що ми не розуміємо те, про що ви говорите)). Ну таки помовчати мені не вдалося...почалися розпитування. Хто, звідки. Питання: А що там у вас відбувається? мене прибив до сидіння, я теж кажу, що і у вас, тільки у нас всього три роки, а у вас 20)) Погодилися. Це ж було 9 жовтня. . я їх запитала, хто там у вас у президенти збирається, Собчак? Пожартувала я. . і мужик їх, що мовчав поки ми чотири жінки розмовляли, не витримав ну що ви мелете, це він на своїх і на мене, та яка Собчак? Тепер сміюсь я)) Якщо раптом вони читають –привіт Барвіху з Києва) Виявилася одна з них давно живе в Італії 17 років, а дві пари приїхали до неї в гості, ось вона їх і вигулювала. Ось так ми й їхали, після пересадки у Местрі опинились у різних вагонах. Їм треба було ще їхати за Мілан, до передмістя. Отак і закінчився наш вечір. Ми притопали в готель і умиротворені й щасливі хоч і втомлені лягли байки. Завтра о 4-й ранку вставати і на 

літак у Мюнхен, а звідти в Зальцбург. Але це буде завтра А сьогодні ми ще поніжимося у старовинному готелі, де в жовтні при +18 ¦вже топлять батареї і так тепло і затишно.

Венеція залишила в моєму серці частинку себе. Того тепла, того гомону натовпу, веселих і усміхнених людей, смачного супу та мого улюбленого моря, шкода що купатися там не можна. І це єдине, про що я жалкую. Тепер я хочу туди влітку, і обов'язково поїхати на Мурано. Але жити б я там не хотіла. Може бути, колись у цьому місті ніхто не житиме і він буде містом музеєм, хоча при цьому він може втратити свій шарм, адже люди невід'ємна частина будь-якого міста, саме вони й створюють ту неповторну атмосферу, яку ми так усі любимо у Венеції. !

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді