Всем читателям и созерцателям доброго дня! О Венеции писать не собиралась, хотя я от нее в восторге! А не собиралась писать, потому как о ней много написано, показано и рассказано, что там еще может удивить? Но у каждого своя Венеция. Кому-то она нравится, кому-то нет. да, да таких оказывается немало, но равнодушной к нее никто не остается, но я все же полюбила ее за необычность, непохожесть ни на один город мира! На воде много городов, но этот все же особенный. А еще к написанию рассказа меня сподвиг спор на форуме о том что все там ужасно дорого. .
Итак. . поехали.
Воскресное утро после марафона по Милану, ранний подьем, быстрый перекус. . я как всегда, проснувшаяся на полчаса раньше сына, еще что-то собираю, когда он уже стоит у двери и подгоняет меня: « Мама мы не успеем на поезд! » И я пулей, вприпрыжку, чтобы его догнать, бегу за ним по еще такому же сонному как и мы Милану и только бездомные, роющиеся в мусорных баках попадаются нам на пути к вокзалу. Влетаем в вокзал-до отправления минут 10. Куда идти? На второй этаж, на первый-направо или налево-табло не видно. Зато видим жандармов или полицейских, а-а неважно. Спрашиваю, как к поездам пройти, оказалось в обход, по какому-то эскалатору или лестнице вниз. Еще раз порадовавшись, что не я ищу этот путь, а сын все решает, бегу за ним. Он каким-то чудом уже на платформе и мы вбегаем в вагон, до отправления 2 минуты! Фух, мы на месте.
Предыстория. Билеты в Венецию я заказывала еще дома, за месяц до поездки через сайт Trenitalia. . намучалась с ним. Это была самая трудоемкая покупка билетов через инет. На их сайте без 100 грамм не разберешься. В общем чтобы доехать до Венеции надо было подобрать удобное время туда и назад и о. . ужас, поезда были разные , то есть разных категорий, туда " Стрела" , назад какая-то электричка и на одной из станций Венеция Местре нужно было пересаживаться на другой поезд, типа электрички местной, которая едет 20 минут до Венеции Санта Лючии -центрального вокзала. Но и это еще не все. Билеты тоже так же продавались, вразброс, то есть всего было 8 билетов туда и назад. Ну вроде бы все оформила, оплатила, билеты пришли на почту не сразу, а где-то через сутки или двое, что уже само по себе странно. Распечатала , проверила три раза все и успокоилась. Оказалось зря. А теперь-барабанная дробь- вбежали мы в поезд, уселись на свои места, наш вагон полупустой, человек 8 всего. Решила билеты посмотреть, тем более что контролер уже шел по нашему вагону, и вот тут началось, не хватало двух билетов! Одного на сына из Венеции Местре до Санта Лючии, и одного назад на мое имя. Сын решил что я таки их не купила, а я твердо стояла на своем , что все оплатила и все пришло и я все распечатала)) Ну с этим Местре решили что купим билет на станции, при пересадке, он стоил 1.26 евро кажется. А вот что делать с обратным билетом мы не знали. Контролер пока ехали в Венецию три раза проверял билеты и два раза из них сканировал их, склероз наверное). Но меня даже это не сильно заботило, ведь за окном были такие пейзажи. . горы, рассвет… итальянские села. . просыпающаяся провинция Италии и пусть билет подождет). Доезжаем до Местре время пересадки 6 минут! Это я потом уже узнала что в Италии такое частенько бывает, не знаю как они умудряются с чемоданами и сумками перебегать на другие пути по ступенькам вверх-вниз ? Загадка. В общем мы успели купить в автомате билет и забежать в вагон поезда и все за 5 минут! Въезжаем в город. . едешь и понимаешь что вода вокруг, она везде… даже если ты не романтик, поневоле, залюбуешься этой картиной. . Наконец-то Венеция! ! ! Вся дорога туда заняла часа два. Вышли на вокзале и решили пойти узнать что нам дальше делать с билетом, вернее с его отсутствием. Там был офис Trenitalia , зашли, отстояли очередь с номерком, как у нас за биометрическим паспортом, только в разы быстрее) И женщина за стойкой нам так просто сказала. . ооо это просто глюк был на сайте и распечатала нам билет! Оказывается, и тот что мы купили в Местре, тоже был не допечатан. Не могу представить такое даже у нас . Но куда я смотрела дома? По кол-ву билетов было все как раз норма-8)) Но парочка одинаковых. Не знаю… мой косяк, не досмотрела. Вышли на площадь, вот она Венеция! Красотка, плескающаяся в волнах Адриатического моря, пока еще тихая и чистая. Умытая и отдохнувшая после субботней ночи. И снова готова радушно принимать гостей. Солнышко только начало ее ласкать своими лучами, освещая ее домики и дворцы и отражаясь в каналах.
Гранд Канал
Площадь перед вокзалом Санта-Лючия. Церковь Сан-Симеоне Пикколо. Кто назвал ее маленькой? Пикколо-маленький означает. . хм. .
Мост Конституции-современный. Как по мне, он как бы соединяет древнюю Венецию с современной частью Италии. Народ по нему с чемоданами ходит, вот так и идут в отели, пешком с чемоданами. Никаких тебе такси).
А вот эти деревья справа-не поверите-парк Венеции! С зеленью у них конечно так себе. Но этого и не замечаешь, на карте был парк, решили сходить, это такой метров 30-40 всего парк, я бы его конечно назвала посадкой какой-то. И еще он почему-то огражден стенами по периметру...что само по себе странно для парка. Но теперь знаю что в Венеции есть какой ни какой , а парк. )
И снова я доверилась сыну. Но все же иногда пыталась контролировать процесс нашей прогулки, на что он мне сказал-Мама ты можешь расслабиться и просто идти? )) Не. . не могу больше 20 лет это делала я. . не расслаблялась и контролировала процесс… привыкаю заново) Решили что начнем с начала , то есть от вокзала и пойдем по улочкам. Но уже к вечеру мы поняли, что нужно было пойти сначала вдоль вокзала, людей там еще не было практически. . Если вдруг приедете рано как и мы, лучше пройтись по центру, а потом нырнуть внутрь города. Большинство, да почти все туристы не доходят до улочек, где кипит или медленно течет реальная жизнь венецианцев, а ходят проторенными туристическими тропами. И это нам на руку, таким как мы, самостоятельным путешественникам. Мы бродили практически одни по улочкам древней Венеции , одни до часов двух дня, потому что народ весь был в центре.
Как хорошо, идешь и видишь как венецианцы просыпаются, кто-то перинку с подушками на улицу вывешивает, кто-то пьет утренний кофе сидя у открытого окна, а кто-то с криками собирается в детский сад. У них своя жизнь… . и она как бы у всех на виду проходит у всего мира. У меня создалось такое ощущение. Когда бываю в других городах, неважно где, всегда представляю. . а могла бы я здесь жить? И хотела ли? А еще существует память мест, где ты был. И может ты никогда не был в них в этой жизни, но вот ты приезжаешь туда , идешь по улицам и как будто ты все здесь знаешь. . такое у меня было в других местах , но не с Венецией) Здесь я точно не была в прошлых жизнях).
Местная хозяйка.
В гараже.
Церковь Джезуити, она же церковь св. Мария Ассунта.
Так, прогуливаясь, мы продвигались к площади св. Марко. Ну что сказать-город необычайно красивый, в этих где-то обшарпанных домах с облезлой штукатуркой, но с такими красочными, словно игрушечными окнами и ставнями, с лодками, катерами, гондолами вместо автомобилей . И великов у них нет, хотя один я все же нашла-вот он, тихонько себе стоит в подьезде ждет своего юного велосипедиста!
Было часов 11 и хотелось уже кофе или чаю и что-нибудь сладенького. Ну вот по пути. . кафешечка. . завтрак 5 евро. . чай, круасан, джем, масло, тосты и конфетки с печенькой. Вместо чая можно сок на выбор. Решили -присядем, ножки все же побаливают. ждем, ждем. . ничего не несут, хотя заказ приняли. Зашла внутрь, напомнила-ну забыл муж хозяйки, кафешечка крохотная на три столика на улице, внутри они вообще стоя пьют и кушают так же дешевле. Так вот забыли-напомнила, сказала сейчас вынесем. . Ждем-с , созерцаем канал с чистейшей прозрачной водой и рыбами! Что было для меня легким шоком. . рыба? Думала рыбы тут нет. ) Вынесла хозяйка нам чайник и все остальное. . я уже в предвкушении. . ну как же. . Венеция. . утро, чаек круасан. . блаженство… бац-в чайнике нет воды)) зову ее, снова извинения. . помчалась за водой. . что-то с этим кафе определенно было не так, Принесла, поставила, и тут уже я придвигаясь к столику зацепила его и сок вылился сыну прямо на футболку и рюкзак… но и это еще было не все. . с горем пополам попили, перекусили. Сидим, ждем счет и так заболтались и засмотрелись, что прошло минут 20, уже не помню почему, но мы встали и пошли. . сын переживал что мы не успеем город увидеть. Нырнули в лабиринты венецианских улочек, прогуливаемся. наслаждаемся городом и тут как током меня шарахнуло! Мы же не заплатили эти 5 евро! Где теперь искать то кафе? На какой улице это было? ? А мы уже давно углубились в улочки города. . мдя. . стыдно и неудобно. . но реально как его найти? Ни названия не помню, ни улицы на которой оно было. Совесть до сих пор мучает.
Так дошли до площади св. Марко.
Собор Святого Марка-главный собор Венеции.
Здание Прокураций. Когда-то здесь заседали прокураторы, представители власти, которые следили за реставрацией, строительством и управлением недвижимостью.
И это не сезон, октябрь)
Часовая Башня старых Прокураций, циферблат на часах украшен знаками Зодиака.
На башню мы все же решили попасть, хоть туда и была очередь. , было понятно что с нее мы увидим весь город, а заодно и определимся, какой участок города мы еще не прошли. Очередь стоила того, чтобы туда подняться. Стояли даже с маленькими детками до годика. Стоимость 8 евро. И вас как белых людей, подымают на лифте. Но это все же не самая верхушка, там на смотровой площадке посредине есть закрытая на замок дверца а за ней ступенечки ведущие на самую вершину. Но и того вида, который открывается было достаточно! Единственный минус-натянутая сетка, ну тебе сетка рабица на огороде где-нибудь в селе-но венецианская) и вы все в ромбики и фото тоже)) но я умудрилась просовывать на свой страх и риск фотик в эти ромбики)) Мне же нужен был вид города!
Это такая калиточка перед входом в башню.
А дальше просто фото красотки Венеции… наслаждайтесь.
Но ничего не бывает без приключений… Венеция мне запомнится на всю жизнь. . Когда вдруг неожиданно нужно искать место, чтобы постирать штанишки и нет, ты не обкакался, пардон и не уписялся. И это место общественный туалет, куда почему-то пропускает мужчина и ты там на обозрении стоишь в нижнем белье и стираешь штанишки) А потом был поиск магазина. . где пришлось прикупить штанишки . повезло-за 19 евро, у нас они стоят дороже) . Пусть останется загадкой что со мной случилось, кто знает может вывернули на меня пасту, или подвыпивший иностранец вылил на меня вино или обрызгала гондола или я упала в канал, когда угоняла лодку, а что в Венеции все может быть) плюс одни джинсы из Венеции).
Мост Риальто. пожалуй самый знаменитый, но не самый старый.
Мы увидели почти весь город, но правда одного дня мало для полного релакса в Венеции, а два в самый раз. И на Мурано и Бурано нужно съездить. Когда ходила по ее улочкам. . вспоминала романы, которые я читала в детстве. Мне было лет 12 и я перечитала все исторические романы о Франции и Италии. Не помню в каком-то из них был описан так красочно и Местре и Венеция. . во времена чумы… . хорошо, что сейчас в городе все очень чисто, нет никакой грязи и вони, пардон, как пишут многие. Застоявшаяся вода нам встретилась только в двух местах, а мы прошли практически ее всю, со всеми закоулочками и то там были тупики. То, что вода красивого голубого цвета я не ожидала.
Санта Мария делла Салюте, рядом с Дворцом Дожей
Прикупив сувениров, решили все же поужинать перед дорогой в Милан. Долго бродили, потому как уже были недалеко от вокзала, то народа много, то рестораны пустые , одни официанты стоят и людей нет, значит и цены заоблачные. Днем еще сын зашел в Мак и купил там что-то перекусить. Мне больше нравится еда страны, в которой я нахожусь. В этом у нас с сыном не совпадение. Но какое я имею право навязывать ему свой вкус? ) Поэтому пока он там перекусывал и прокладывал наш дальнейший маршрут, я искала себе сумочки, и всякие безделушки типа украшений из муранского стекла. По пути к еде увидели небольшую очередь за мороженым, один шарик 1 евро. Ну почему бы не сьесть? Стою в очереди наблюдаю, мороженко такое, что там явно шарика 4. . думаю ну заказывают больше видимо. И тут слышу передо мной две итальянки – уно. . и он им бац 4 шарика! И 1 евро. . думаю, наверное не поняла я снова . Моя очередь , очень осторожно называю какое хочу и говорю уно баллс-и он мне… вот!
Угадайте какой вкус? Брели, брели, вышли на площадь, а там местные общаются, дети резвятся, старички читают газеты, сидя на лавочках. Тут же был кран с текущей из него беспрерывно водой. . то есть его никто не закрывал, а так как водичка у нас закончилась. решила спросить у местных, пьют ли они эту воду. Так как канализационных труб мы нигде по городу не заметили. И сын предположил что у них в городе сложная система очистки воды, а он в этом разбирается. Спрашиваю у дедули, вы местный-ответ утвердительный. Воду пьете отсюда? Да, пьем. И тут же, как вроде бы услышав мой вопрос, подбежали детишки и попили воды из этого крана. И мы смело набрали в свою бутылку воды. У нее привкус железа немного. А так вполне обычная вода. Смело могу утверждать, что в Венеции можно пить воду так же как в Германии и Австрии, Франции из крана.
Идем, слышим музыка звучит. . Решили посмотреть что там происходит, как вороны на сыр потянуло к музыке)). Оказалось местный люд вышел себе и парами танцуют танго у воды… красиво! Вот как ни крути, а венецианцы и сами романтики. В каком городе у нас можно представить что на улице будут танцевать танго просто так? Без сбора денег или еще чего-то а просто для своего удовольствия?
В общем вышли мы на пьяццу… в кафе где сидело больше всего народа и носились как угорелые официанты и мы и присели, наконец--то решили покушать. Мой любимый фиш суп , пробую его во всех странах, где бываю. если его там готовят) Так вот в Венеции он оказался вкуснее чем где либо, где я его ела. Стоил 12 евро. Но! Это как две тарелки борща по размеру. А сын заказал такие типа горячие не знаю как назвать сэндвичи. . их там 6 штук было плюс просекко. шпиц и сок . Соседи возле нас, сидящая пара , услышали что мы на английском говорили и признали в нас англичан… ооо. . бальзам на душу)) Мой английский далек от совершенства это точно, они оказались американцами. Хм. . натолкнуло на мысль, таки я учила правильный английский)) Они заказывали там пиццу и тоже супчик спросили у меня что за суп и заказали его, пицца сказали вкусная, думаю американцы уж точно могут определить вкусная она или нет. И это практически в людном месте недалеко от вокзальной площади.
Фиш супчик.
Мужчина по закажу желающих исоплнял на бокалах классическую музыку. Жаль, видео не могу разместить.
Уличный художник-талант, но почему бы не рисовать свои картины?
Забрели во двор какого-то музея-вот такая непонятная скульптура там была.
Церковь Санта- Мария- Глориоза-деи- Фрари или как ее называют венецианцы, просто Фрари
край города
Новые дома, дальше море и промышленный остров.
Венецианский закат.
Закат над Санта Лючией.
Закат встретили, солнышко провели , что ж пора в Милан, ведь наше путешествие еще не закончилось. Это был последний поезд в этот день в Милан отправлялся в 22 с минутами… поэтому народа в нем было, как в наших электричках пригородных. -стройными рядочками сидящие , но не стоящие, что уже радовало, люди всех национальностей. Но мы все же нашли свободные места. . Плюхнулись. . прикрыли глаза. . и тут слышу . . напротив меня и справа народ на русском разговаривает! ! На эдаком распространенном русском-МОСКОВСКОМ)) я этот акцент из тысячи узнаю. . Говорю сыну – молчим. )) он уже засыпал. . думаю если я открою рот. . все начнется разговор, а мне как никогда хотелось помолчать. Молчание длилось недолго минут 5 . . пока одна из теток не начала ругать итальянские поезда , разговаривали они очень громко , и она заматерилась, да так смачно, что я рассмеялась. Она сразу вы тоже русские? ? Говорю нет , мы украинцы, но это не значит что мы не понимаем то, о чем вы говорите)). Ну таки помолчать мне не удалось. . начались расспросы. Кто, что, откуда. Вопрос : » А что там у вас происходит» ? меня прибил к сиденью, я говорю тоже что и у вас, только у нас всего три года , а у вас 20)) Согласились. Это же было 9 октября. . я их спросила кто там у вас в президенты собирается, Собчак? Пошутила я. . и мужик их, молчавший пока мы четыре женщины разговаривали, не выдержал ну че вы мелете, это он на своих и на меня, да какая Собчак? Теперь смеюсь я)) Если вдруг они читают – привет Барвихе из Киева) Оказалось одна из них давно живет в Италии 17 лет, а две пары приехали к ней в гости, вот она их и выгуливала. Вот так мы и ехали, после пересадки в Местре оказались в разных вагонах. Им нужно было еще ехать за Милан, в пригород. . не знаю успели они или нет, надеюсь что да и им не пришлось ночевать на вокзале Милана. Вот так и закончился наш вечер. Мы притопали в отель и умиротворенные и счастливые хоть и уставшие легли баиньки. Завтра в 4 утра вставать и на
самолет в Мюнхен, а оттуда в Зальцбург. Но это будет завтра А сегодня мы еще понежимся в старинном отеле, где в октябре при +18 уже топят вовсю батареи и так тепло и уютно.
Венеция оставила в моем сердце частичку себя. Того тепла, того гомона толпы, веселых и улыбчивых людей, вкуснейшего супа и моего любимого моря, жаль что купаться там нельзя . И это единственное о чем я жалею. Теперь я хочу туда летом, и обязательно поехать на Мурано. Но вот жить бы я там не хотела. Может быть , когда-то в этом городе никто не будет жить и он будет городом музеем, хотя при этом он может потерять свой шарм, ведь люди неотъемлемая часть любого города, именно они и создают ту неповторимую атмосферу, которую мы так все любим в Венеции!
Усім читачам та споглядачам доброго дня! Про Венецію писати не збиралася, хоч я від неї в захваті! А не збиралася писати, потому як про неї багато написано, показано і розказано, що там ще може здивувати? Але кожен має свою Венецію. Комусь вона подобається, комусь ні. так, так таких виявляється чимало, але байдужою до неї ніхто не залишається, але я все ж таки полюбила її за незвичність, несхожість на жодне місто світу! На воді багато міст, але це все ж таки особливе. А ще до написання розповіді мене спонукав суперечку на форумі про те, що все там страшенно дорого.
Отже, поїхали.
Недільний ранок після марафону по Мілану, ранній підйом, швидкий перекус. . я як завжди, прокинувшись на півгодини раніше сина, ще щось збираю, коли він уже стоїть біля дверей і підганяє мене: «Мама ми не встигнемо на поїзд ! » І я кулею, підстрибуючи, щоб його наздогнати, біжу за ним по ще такому ж сонному як і ми Мілану і тільки безхатченки, що риються в сміттєвих баках трапляються нам на шляху до вокзалу. Влітаємо до вокзалу до відправлення хвилин 10. Куди йти? На другий поверх, на перший-направо або наліво-табло не видно. Зате бачимо жандармів чи поліцейських, а неважливо. Запитую, як до поїздів пройти, виявилося в обхід, якимось ескалатором або сходами вниз. Ще раз порадівши, що не я шукаю цей шлях, а син все вирішує, біжу за ним. Він якимось дивом вже на платформі і ми вбігаємо у вагон, до відправлення 2 хвилини! Фух, ми на місці.
Предісторія. Квитки до Венеції я замовляла ще вдома, за місяць до поїздки через сайт Trenitalia. . намучалась з ним. Це була найважча купівля квитків через інет. На їхньому сайті без 100 грамів не розберешся. Загалом щоб доїхати до Венеції треба було підібрати зручний час туди й назад і о. інший поїзд, типу електрички місцевої, яка їде 20 хвилин до Венеції Санта Лючиї -центрального вокзалу. Але це ще не все. Квитки теж продавалися, врозкид, тобто всього було 8 квитків туди і назад. Ну ніби все оформила, оплатила, квитки прийшли на пошту не відразу, а десь через добу чи дві, що вже саме по собі дивно. Роздрукувала, перевірила три рази все і заспокоїлася. Виявилося дарма. А тепер-барабанний дріб-вбігли ми в поїзд, посідали на свої місця, наш вагон напівпорожній, людина 8 всього. Вирішила квитки подивитися, тим більше що контролер уже йшов по нашому вагону, і ось тут почалося, не вистачало двох квитків! Одного на сина з Венеції Местрі до Санта Лючиї, і одного тому на моє ім'я. Син вирішив що я таки їх не купила, а я твердо стояла на своєму, що все оплатила і все прийшло і я все роздрукувала)) Ну з цим Местрі вирішили що купимо квиток на станції, при пересадці, він коштував 1.26 євро здається. А ось що робити зі зворотним квитком ми не знали. Контролер поки що їхали до Венеції три рази перевіряв квитки і двічі з них сканував їх, склероз напевно). Але мене навіть це не сильно турбувало, адже за вікном були такі пейзажі. . гори, світанок. . . італійські села. . провінція Італії, що прокидається, і нехай квиток почекає). Доїжджаємо до Местри час пересадки 6 хвилин! Це я потім вже дізналася що в Італії таке частенько буває, не знаю як вони примудряються з валізами і сумками перебігати на інші шляхи сходами вгору-вниз? Загадка Загалом ми встигли купити в автоматі квиток та забігти у вагон поїзда та все за 5 хвилин! В'їжджаємо в місто. . їдеш і розумієш що вода навколо, вона скрізь…навіть якщо ти не романтик, мимоволі, залюбуєшся цією картиною. . Нарешті Венеція! ! ! Вся дорога туди зайняла години дві. Вийшли на вокзалі і вирішили піти дізнатися що нам далі робити з квитком, вірніше з його відсутністю. Там був офіс Trenitalia, зайшли, відстояли чергу з номерком, як у нас за біометричним паспортом, тільки в рази швидше) І жінка за стійкою нам так просто сказала. ооо це просто глюк був на сайті і роздрукувала нам квиток! Виявляється, і той, що ми купили в Местрі, теж був не додрукований. Не можу уявити таке навіть у нас. Але куди дивилася вдома? По кількості квитків було все якраз норма-8)) Але парочка однакових. Не знаю...мій одвірок, не додивилася. Вийшли на площу, вона Венеція! Красуня, що плескалася в хвилях Адріатичного моря, поки що тиха і чиста. Вмита і відпочила після суботньої ночі. І знову готова гостинно приймати гостей. Сонечко тільки почало її пестити своїми променями, освітлюючи її будиночки та палаци і відбиваючись у каналах.
Гранд Канал
Площа перед вокзалом Санта-Лючія. Церква Сан-Сімеоне Пікколо. Хто назвав її маленькою? Пікколо-маленький означає. . хм. .
Міст Конституції – сучасний. Як на мене, він як би поєднує давню Венецію із сучасною частиною Італії. Народ по ньому з валізами ходить, ось так і йдуть у готелі, пішки з валізами. Ніяких тобі таксі).
А ось ці дерева праворуч-не повірите-парк Венеції! З зеленню у них звичайно так собі. Але цього і не помічаєш, на карті був парк, вирішили сходити, це такий метрів 30-40 всього парк, я б його назвала посадкою якийсь. І ще він чомусь огороджений стінами по периметру...що саме по собі дивно для парку. Але тепер знаю що у Венеції є який-небудь, а парк. )
І знову я довірилася синові. Але все ж таки іноді намагалася контролювати процес нашої прогулянки, на що він мені сказав-Мама ти можеш розслабитися і просто йти? )) Не. . не можу більше 20 років це робила я. . не розслаблялася і контролювала процес. . . звикаю заново) Вирішили що почнемо з початку, тобто від вокзалу і підемо вуличками. Але вже надвечір ми зрозуміли, що потрібно було піти спочатку вздовж вокзалу, людей там ще не було практично. Якщо раптом приїдете рано як і ми, краще пройтися центром, а потім пірнути всередину міста. Більшість, та майже всі туристи не доходять до вуличок, де кипить або повільно тече реальне життя венеціанців, а ходять уторованими туристичними стежками. І це нам на руку, таким, як ми, самостійним мандрівникам. Ми тинялися практично одні вуличками древньої Венеції, одні до години два дні, тому що народ весь був у центрі.
Як добре, йдеш і бачиш як венеціанці прокидаються, хтось перинку з подушками на вулицю вивішує, хтось п'є ранкову каву сидячи біля відкритого вікна, а хтось із криками збирається до дитячого садка. У них своє життя...і вона як би у всіх на увазі проходить у всього світу. У мене склалося таке відчуття. Коли я буваю в інших містах, байдуже де, завжди уявляю. . . а могла б я тут жити? І чи хотіла? А ще є пам'ять місць, де ти був. І може ти ніколи не був у них у цьому житті, але ось ти приїжджаєш туди, йдеш вулицями і ніби ти все тут знаєш. . Таке у мене було в інших місцях, але не з Венецією) Тут я точно не була в минулих життя).
Місцева господиня.
У гаражі.
Церква Джезуїті, вона ж церква св. Марія Ассунта.
Так, прогулюючись, ми просувалися до площі св. Марка. Ну що сказати - місто надзвичайно гарне, в цих десь обшарпаних будинках з облізлою штукатуркою, але з такими барвистими, немов іграшковими вікнами і віконницями, з човнами, катерами, гондолами замість автомобілів. знайшла-ось він, тихенько собі стоїть у під'їзді чекає на свого юного велосипедиста!
Було годині 11 і хотілося вже кави чи чаю та чогось солоденького. Ну ось по дорозі. . кафешечка. . сніданок 5 євро. . чай, круасан, джем, масло, тости і цукерки з печінкою. Замість чаю можна сік на вибір. Вирішили-присядемо, ніжки все ж таки поболюють. чекаємо, чекаємо. . нічого не несуть, хоча замовлення прийняли. Зайшла всередину, нагадала-ну забув чоловік господині, кафешечка крихітна на три столики на вулиці, всередині вони взагалі стоячи п'ють і їдять так само дешевше. Так ось забули-нагадала, сказала зараз винесемо. . Чекаємо-с, споглядаємо канал з чистою прозорою водою і рибами! Що було для мене легким шоком. Риба? Думала риби тут немає. ) Винесла господиня нам чайник і все інше. . я вже в передчутті. . ну як же. . Венеція. . ранок, чайок круасан. . блаженство…бац-в чайнику немає води)) кличу її, знову вибачення. . помчала за водою . . щось із цим кафе напевно було не так, Принесла, поставила, і тут уже я присуваючись до столика зачепила його і сік вилився синові прямо на футболку і рюкзак. . . але і це ще було не все. . з горем навпіл попили, перекусили. Сидимо, чекаємо рахунок і так забовталися і задивилися, що пройшло хвилин 20, вже не пам'ятаю чому, але ми встали і пішли.... син переживав що ми не встигнемо місто побачити. Пирнули в лабіринти венеціанських вуличок, прогуляємося. Насолоджуємося містом і тут як струмом мене шарахнуло! Ми ж не заплатили ці 5 євро! Де тепер шукати те кафе? На якій вулиці це було? А ми вже давно заглибилися в вулиці міста. . мдя. . соромно і незручно. . але реально як його знайти? Ні назви не пам'ятаю, ні вулиці, на якій вона була. Совість досі мучить.
Так дійшли до площі св. Марка.
Собор Святого Марка є головним собором Венеції.
Будинок Прокурацій. Колись тут засідали прокуратори, представники влади, які стежили за реставрацією, будівництвом та управлінням нерухомістю.
І це не сезон, жовтень)
Годинна Башта старих Прокурацій, циферблат на годиннику прикрашений знаками Зодіаку.
На вежу ми все ж таки вирішили потрапити, хоч туди і була черга. , було зрозуміло що з неї ми побачимо все місто, а заразом і визначимося, яку ділянку міста ми ще не пройшли. Черга була варта того, щоб туди піднятися. Стояли навіть із маленькими дітками до року. Вартість 8 євро. І вас, як білих людей, піднімають на ліфті. Але це все ж таки не сама верхівка, там на оглядовому майданчику посередині є закриті на замок дверцята, а за нею сходинки, що ведуть на саму вершину. Але й того виду, що відкривається, було достатньо! Єдиний мінус-натягнута сітка, ну тобі сітка рабиця на городі де-небудь в селе-но венеціанська) і ви всі в ромбики і фото теж)) але я примудрилася просовувати на свій страх і ризик фотик в ці ромбіки)) Мені ж потрібний був вид міста!
Це така хвіртка перед входом у вежу.
А далі просто фото красуні Венеції…насолоджуйтесь.
Але нічого не буває без пригод…Венеція мені запам'ятається на все життя. І це місце громадський туалет, куди чомусь пропускає чоловік і ти там на огляді стоїш у нижній білизні і стираєш штанці) А потім був пошук магазину. . де довелося прикупити штанці. Пощастило за 19 євро, у нас вони коштують дорожче). Нехай залишиться загадкою що зі мною трапилося, хто знає може вивернули на мене пасту, або іноземець, що напідпитку, вилив на мене вино або оббризкала гондола або я впала в канал, коли уганяла човен, а що у Венеції все може бути) плюс одні джинси з Венеції) .
Міст Ріальто. мабуть найзнаменитіший, але не найстаріший.
Ми побачили майже все місто, але правда одного дня мало для повного релаксу у Венеції, а два саме. І на Мурано та Бурано треба з'їздити. Коли ходила її вуличками. . згадувала романи, які я читала в дитинстві. Мені було років 12 і я перечитала всі історичні романи про Францію та Італію. Не пам'ятаю в якомусь із них був описаний так барвисто і Местрі і Венеція. . в часи чуми…. добре, що зараз у місті все дуже чисто, немає жодного бруду та вони, пардон, як пишуть багато хто. Застоявшаяся вода нам зустрілася тільки у двох місцях, а ми пройшли практично її всю, з усіма закутками і то там були глухі куті. Те, що вода гарного блакитного кольору я не очікувала.
Санта Марія делла Салюте, поряд з Палацом Дожею
Прикупивши сувенірів, вирішили все ж таки повечеряти перед дорогою в Мілан. Довго ходили, бо вже були недалеко від вокзалу, то народу багато, ресторани порожні, одні офіціанти стоять і людей немає, значить і ціни захмарні. Вдень ще син зайшов у Мак і купив там щось перекусити. Мені більше подобається їжа країни, в якій я перебуваю. У цьому в нас із сином не збіг. Але яке я маю право нав'язувати йому свій смак? ) Тому поки він там перекушував і прокладав наш подальший маршрут, я шукала собі сумочки, і всякі дрібнички типу прикрас із муранського скла. На шляху до їжі побачили невелику чергу за морозивом, одна кулька 1 євро. Ну чому б не з'їсти? Стою в черзі спостерігаю, морозиво таке, що там явно кулька 4. . думаю ну замовляють більше, мабуть. І тут чую переді мною дві італійки - уно...і він їм бац 4 кульки! І 1 євро. . гадаю, напевно не зрозуміла я знову. Моя черга, дуже обережно називаю яке хочу і кажу уно баллс-і він мені...ось!
Вгадайте який смак? Бріли, брели, вийшли на площу, а там місцеві спілкуються, діти граються, дідки читають газети, сидячи на лавочках. Тут же був кран з текучою з нього безперервно водою...тобто його ніхто не закривав, а оскільки вода у нас закінчилася. вирішила запитати у місцевих, чи п'ють вони воду. Оскільки каналізаційних труб ми ніде містом не помітили. І син припустив, що у них у місті складна система очищення води, а він у цьому розбирається. Запитую у дідуся, ви місцева-відповідь ствердна. П'єте воду звідси? Так, п'ємо. І тут же, начебто почувши моє запитання, підбігли дітлахи і попили води з цього крана. І ми сміливо набрали у свою пляшку води. У неї присмак заліза небагато. А так цілком звична вода. Сміливо можу стверджувати, що у Венеції можна пити воду так само як у Німеччині та Австрії, Франції з крану.
Йдемо, чуємо музика звучить. Вирішили подивитися, що там відбувається, як ворони на сир потягнуло до музики)). Виявилося місцевий люд вийшов собі і парами танцюють танго біля води...красиво! От як не крути, а венеціанці самі романтики. У якому місті у нас можна уявити, що на вулиці танцюватимуть танго просто так? Без збору грошей чи ще чогось, а просто для свого задоволення?
Загалом вийшли ми на п'яццу. . . в кафе де сиділо найбільше народу і носилися як ошарілі офіціанти і ми й присіли, нарешті вирішили поїсти. Мій улюблений фіш суп, пробую його у всіх країнах, де буваю. якщо його там готують) Так от у Венеції він виявився смачнішим ніж десь, де я його їла. Коштував 12 євро. Але! Це як дві тарілки борщу за розміром. А син замовив такі типи гарячі не знаю як назвати сендвічі. . їх там 6 штук було плюс просекко. шпіц і сік. Сусіди біля нас, що сидить пара, почули що ми англійською говорили і визнали в нас англійців...ооо. . бальзам на душу)) Мій англійський далекий від досконалості це точно, вони виявилися американцями. Хм. . наштовхнуло на думку, таки я вчила правильну англійську)) Вони замовляли там піцу і теж супчик запитали у мене що за суп і замовили його, піца сказали смачна, думаю американці вже точно можуть визначити смачна вона чи ні. І це практично в людному місці неподалік вокзальної площі.
Фіш супчик.
Чоловік на замовлення бажаючих використовував на келихах класичну музику. Шкода, відео не можу розмістити.
Вуличний художник-талант, але чому б не малювати свої картини?
Забрели у двір якогось музею-ось така незрозуміла скульптура там була.
Церква Санта-Марія-Глоріоза-деї-Фрарі або як її називають венеціанці, просто Фрарі
край міста
Нові будинки, далі море та промисловий острів.
Венеціанський захід сонця.
Захід сонця над Санта Лючиєю.
Захід сонця зустріли, сонечко провели, що ж пора в Мілан, адже наша подорож ще не закінчилася. Це був останній поїзд цього дня в Мілан відправлявся в 22 з хвилинами...тому народу в ньому було, як у наших електричках приміських. Але ми все ж таки знайшли вільні місця. На такому собі поширеному російському-МОСКОВСЬКОМУ)) я цей акцент з тисячі дізнаюся. . Кажу сину –мовчим. )) він уже засинав. Мовчання тривало недовго хвилин 5 . . поки одна з тіток не почала лаяти італійські поїзди, розмовляли вони дуже голосно, і вона заматерілася, та так смачно, що я розсміялася. Вона відразу ви теж росіяни? Кажу ні, ми українці, але це не означає, що ми не розуміємо те, про що ви говорите)). Ну таки помовчати мені не вдалося...почалися розпитування. Хто, звідки. Питання: А що там у вас відбувається? мене прибив до сидіння, я теж кажу, що і у вас, тільки у нас всього три роки, а у вас 20)) Погодилися. Це ж було 9 жовтня. . я їх запитала, хто там у вас у президенти збирається, Собчак? Пожартувала я. . і мужик їх, що мовчав поки ми чотири жінки розмовляли, не витримав ну що ви мелете, це він на своїх і на мене, та яка Собчак? Тепер сміюсь я)) Якщо раптом вони читають –привіт Барвіху з Києва) Виявилася одна з них давно живе в Італії 17 років, а дві пари приїхали до неї в гості, ось вона їх і вигулювала. Ось так ми й їхали, після пересадки у Местрі опинились у різних вагонах. Їм треба було ще їхати за Мілан, до передмістя. Отак і закінчився наш вечір. Ми притопали в готель і умиротворені й щасливі хоч і втомлені лягли байки. Завтра о 4-й ранку вставати і на
літак у Мюнхен, а звідти в Зальцбург. Але це буде завтра А сьогодні ми ще поніжимося у старовинному готелі, де в жовтні при +18 ¦вже топлять батареї і так тепло і затишно.
Венеція залишила в моєму серці частинку себе. Того тепла, того гомону натовпу, веселих і усміхнених людей, смачного супу та мого улюбленого моря, шкода що купатися там не можна. І це єдине, про що я жалкую. Тепер я хочу туди влітку, і обов'язково поїхати на Мурано. Але жити б я там не хотіла. Може бути, колись у цьому місті ніхто не житиме і він буде містом музеєм, хоча при цьому він може втратити свій шарм, адже люди невід'ємна частина будь-якого міста, саме вони й створюють ту неповторну атмосферу, яку ми так усі любимо у Венеції. !