Первая часть здесь > > >
Вторая часть здесь > > >
Далее мы направляемся на Виа Кардуччи (Via Carducci) – на пересечении с улицей Сан-Витторе (Via San Vittore) находится интересное здание, которое я видела на фотографиях. И теперь мне хотелось увидеть его « живьем» . Замок Кова (Castello Cova), который из-за своих очертаний, напоминающих средневековую крепость, получил прозвище « замок» , был построен для семьи Кова под руководством Адольфо Коппедэ в 1910 году. А этот своеобразный архитектурный стиль, сочетающий либерти и исторический маньеризм, стал называться « стилем Коппедэ» (stile Coppede) в честь творения братьев Адольфо и Джино Коппедэ.
Улица Кардуччи выводит нас на Корсо Маджента (Corso Magenta). Если повернуть налево и прошагать два квартала, можно дойти до известной всему миру церкви Санта-Мария-делле-Грацие (Santa Maria delle Grazie), в трапезной которой находится известнейшая фреска Леонардо да Винчи « Тайная вечеря» . И хоть от самого – леонардовского – творения за более 500 лет постоянных реставраций (и не всегда умелых) остался только лишь сюжет, это не мешает фреске оставаться объектом фанатичного стремления желающих увидеть ее.
Т. к. меня не привлекала необходимость быть привязанной к определенному времени (сеансу), то я и не пыталась, во что бы то ни стало, выловить билеты на посещение фрески. А вот в саму церковь попасть очень хотелось. Однако к тому моменту как мы вышли на Корсо Маджента, часы показывали 17.30. У нас оставалось чуть более часа до отъезда из Милана – в девять вечера из Бергамо улетал наш самолет. А в планах был еще Замок Сфорца (две наши компаньонки оказались в Милане впервые). Да и впечатлений от уже посещенных церквей было предостаточно. Поэтому Санта-Мария-делле-Грацие осталась для следующего вояжа в Милан. : )
И мы повернули направо...
На проспекте Маджента находится церковь Сан-Маурицио-аль-Монастеро-Маджоре (San Maurizio al Monastero Maggiore), которую еще в Киеве я отметила на карте. И проходя мимо, понимая, что времени уже в обрез, все же предложила: « Девчонки, все равно идем мимо, давайте хоть на 5 минут заглянем внутрь» . На 5 минут не получилось. Ошеломленные увиденным, мы зависли в ней на 25 минут…
Церковь Сан-Маурицио (Сhiesa di San Maurizio ) и прилегающий клуатр являются единственными остатками Монастеро Маджоре (Monastero Maggiore), самого старого и большого женского монастыря города, построенного в период между VIII и IX вв.
Необычность церкви в том, что сначала вы попадаете в небольшое квадратное помещение, полностью покрытое великолепными фресками. Стоя с открытым ртом и рассматривая их, вдруг замечаете боковым зрением, что слева в одной из ниш открылась небольшая, едва заметная дверь.
Подстегиваемые любопытством, вы ныряете в эту дверь и оказываетесь в не менее потрясающем огромном помещении, также роскошно украшенном росписями. А в центре еще и огромные деревянные хоры (XVI в). Оказывается, у церкви, строительство которой началось в 1503 году на месте существовавшей ранее, неф разделен стеной на две части. Первое помещение, доступное с улицы, было предназначено для верующих. Второе, соединенное с оставшейся частью здания, – для монахинь.
Сейчас в бывшем монастыре Сан-Маурицио расположился Археологический музей с римским, этрусским и лангобардским отделами.
Удивительное место! Здесь так же, как и в базилике Святого Амвросия, за неброским фасадом скрываются уникальные сокровища. Над внутренним интерьером собора трудились самые лучшие мастера Ломбардии – фрески XVI века в большинстве своем написаны Бернардо Луини, одним из выдающихся художников Милана, и его учениками. Вы не найдете здесь ни одного пустого места – каж дый сантиметр от пола до потолка украшают узоры, орнаменты, сцены из Еванге лия и жития святых.
Церковь Святого Маурицио стала для нас самым большим открытием в Милане.
А завершением нашей прогулки по Милану стал Замок Сфорца.
Замок, бывший частью городских укреплений и ключом к овладению Миланом, в ходе истории неоднократно переходил от одной власти к другой и, соответственно, его то разрушали, то восстанавливали.
Строительство Кастелло Сфорцеско (Castello Sforzesco) (1386 г. ) было задумано еще Галеаццо Ви сконти в качестве загородного дворца-крепости и продолжено самым великим из Висконти – Джан Галеаццо, тем самым, кото рый начал строить Дуомо. Во времена амброзианской республики (1457-1450) горожане неоднократные пытались разрушить замок как « опло т» тирании Висконти. Однако в 1450 году герцог Франческо Сфорца не только восстановил замок, но и достроил круглые башни и квадратную центральную, ставшую в нынешние времена визитной карточкой замка. Постепенно замок превратился в резиденцию семьи Сфорца. На стенах – фамильный герб семейства Висконти и Сфорца. Для украшения Кастелло Сфорцеско были приглашены художники и архитекторы – среди них были Донато Браманте и Леонардо да Винчи. Утверждают, что Леонардо спроектировал систему подземных коридоров под замком.
После герцогов Сфорца замком владели испанцы, кото рые, являясь великолепными фортификаторами, начали его пе рестраивать. Потом французы. Завоевавший Милан Наполеон хотел его совсем разрушить, чтобы проложить прямую, как стрела, дорогу на Па риж...
Сегодня в замке Сфорцеско размещаются несколько музеев (Археологический музей, музей Воссоединения, музыкальных инструментов, посуды и ряд других) и библиотека. Здесь же хранится последняя, незаконченная, работа Микеланджело – Пьета Ронданини.
После объединения Италии Кастелло Сфорцеско лишился военного статуса, и был передан городу. В конце ХIХ на части его территории разбили один из крупнейших парков Милана – Парко Семпионе.
Возле замка Сфорца еще одна популярная достопримечательность Милана – фонтан, который миланцы называют « Свадебный торт» . Говорят, стоит кинуть сюда монетку, а лучше две, и все ваши мысленные запросы в небесную канцелярию по поводу суженого или дамы сердца непременно исполнятся. По крайней мере у тех, кто в это сильно верит. : )
А мы прощаемся с Миланом, надеясь, что не навсегда, что обязательно вернемся в этот прекрасный город. Ведь еще столько « сокровищ Милана спрятана в глубине кварталов» … С этими словами Г. Мортона невозможно не согласиться. : ))
P. S. Карта нашего маршрута
Очень хочется надеяться, что мой рассказ поможет кому-то уйти от традиционного туристического маршрута и посмотреть на Милан не только как на центр шопинга и фрески Леонардо да Винчи, но и как на город со множеством мест, хранящих древнюю историю и восхитительные предметы вечного искусства …
Перша частина тут >>>
Друга частина тут >>>
Далі ми прямуємо на Віа Кардуччі (Via Carducci) – на перехресті з вулицею Сан-Вітторе (Via San Vittore) знаходиться цікава будівля, яку я бачила на фотографіях. І тепер мені хотілося побачити його «живцем». Замок Кова (Castello Cova), який через свої контури, що нагадують середньовічну фортецю, отримав прізвисько «замок», був побудований для сім'ї Кова під керівництвом Адольфо Коппеде в 1910 році. А цей своєрідний архітектурний стиль, що поєднує ліберті та історичний маньєризм, став називатися "стилем Коппеде" (stile Coppede) на честь творення братів Адольфо та Джино Коппеде.
Вулиця Кардуччі виводить нас на Корсо Маджента (Corso Magenta). Якщо повернути ліворуч і пройти два квартали, можна дійти до відомої всьому світу церкви Санта-Марія-делле-Граціє (Santa Maria delle Grazie),
на трапезній якій знаходиться найвідоміша фреска Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря». І хоч від самого – леонардовського – твори за понад 500 років постійних реставрацій (і не завжди вмілих) залишився лише сюжет, це не заважає фресці залишатися об'єктом фанатичного прагнення бажаючих побачити її.
Т. к. мене не приваблювала необхідність бути прив'язаною до певного часу (сеансу), то я і не намагалася, будь-що-будь, виловити квитки на відвідування фрески. А ось до самої церкви потрапити дуже хотілося. Однак до того моменту, як ми вийшли на Корсо Маджента, годинник показував 17.30. У нас залишалося трохи більше години до від'їзду з Мілана - о дев'ятій вечора з Бергамо відлітав наш літак. А у планах був ще Замок Сфорца (дві наші компаньйонки опинилися в Мілані вперше). Та й вражень від уже відвіданих церков було достатньо. Тому Санта-Марія-делле-Граціє залишилася для наступного вояжу в Мілан. : )
І ми повернули праворуч. . .
На проспекті Маджента знаходиться церква Сан-Мауріціо-аль-Монастеро-Маджоре (San Maurizio al Monastero Maggiore), яку ще в Києві я відзначила на карті. І проходячи повз, розуміючи, що часу вже в обріз, все ж таки запропонувала: «Дівчата, все одно йдемо повз, давайте хоч на 5 хвилин заглянемо всередину». На 5 хвилин не вийшло. Приголомшені побаченим, ми зависли в ній на 25 хвилин…
Церква Сан-Мауріціо (Сhiesa di San Maurizio) і прилеглий клуатр є єдиними залишками Монастеро Маджоре (Monastero Maggiore), найстарішого та найбільшого жіночого монастиря міста, збудованого в період між VIII та IX ст.
Незвичайність церкви в тому, що спочатку ви потрапляєте у невелике квадратне приміщення, повністю вкрите чудовими фресками. Стоячи з відкритим ротом і розглядаючи їх, раптом помічаєте бічним зором, що зліва в одній з ніш відчинилися невеликі, ледь помітні двері.
Підстібається цікавістю, ви пірнаєте в ці двері і опиняєтеся в не менш приголомшливому величезному приміщенні, також розкішно прикрашеному розписами. А в центрі ще й величезні дерев'яні хори (XVI ст). Виявляється, біля церкви, будівництво якої почалося в 1503 на місці існувала раніше, неф розділений стіною на дві частини. Перше приміщення, доступне з вулиці, було призначене для віруючих. Друге, поєднане з частиною будівлі, що залишилася, – для черниць.
Зараз у колишньому монастирі Сан-Мауріціо розташувався Археологічний музей із римським, етруським та лангобардським відділами.
Дивовижне місце! Тут так само, як і в базиліці Святого Амвросія, за непомітним фасадом ховаються унікальні скарби. Над внутрішнім інтер'єром собору працювали найкращі майстри Ломбардії – фрески XVI століття здебільшого написані Бернардо Луїні, одним із видатних художників Мілана, та його учнями. Ви не знайдете тут жодного порожнього місця – кожен сантиметр від підлоги до стелі прикрашають візерунки, орнаменти, сцени з євангелії та житія святих.
Церква Святого Мауріціо стала для нас найбільшим відкриттям у Мілані.
А завершенням нашої прогулянки Міланом став Замок Сфорца.
Замок, який був частиною міських укріплень і ключем до оволодіння Міланом, у ході історії неодноразово переходив від однієї влади до іншої і, відповідно, його руйнували, то відновлювали.
Будівництво Кастелло Сфорцеско(Castello Sforzesco) (1386 р. ) було задумано ще Галеаццо Вісконті як заміського палацу-фортеці і продовжено найбільшим із Вісконті – Джан Галеаццо, тим самим, що почав будувати Дуом . За часів амброзіанської республіки (1457-1450) городяни неодноразові намагалися зруйнувати замок як оплот тиранії Вісконті. Однак у 1450 році герцог Франческо Сфорца не тільки відновив замок, а й добудував круглі вежі та квадратну центральну, що стала в наш час візитною карткою замку. Поступово замок перетворився на резиденцію родини Сфорців. На стінах – сімейний герб сімейства Вісконті та Сфорца.
Для прикраси Кастелло Сфорцеско було запрошено художників та архітекторів – серед них були Донато Браманте та Леонардо да Вінчі. Стверджують, що Леонардо спроектував систему підземних коридорів у замку.
Після герцогів Сфорца замком володіли іспанці, які, будучи чудовими фортифікаторами, почали його розбудовувати. Згодом французи. Мілан Наполеон, який завоював, хотів його зовсім зруйнувати, щоб прокласти пряму, як стріла, дорогу на Париж. . .
Сьогодні в замку Сфорцеско розміщуються кілька музеїв (Археологічний музей, музей Возз'єднання, музичні інструменти, посуд та ряд інших) та бібліотека. Тут же зберігається остання, незакінчена робота Мікеланджело - П'єта Ронданіні.
Після об'єднання Італії Кастелло Сфорцеско втратив військовий статус і був переданий місту. Наприкінці ХIХ на частині його території розбили один із найбільших парків Мілана – Парко Семпіоне.
Біля замку Сфорца ще одна популярна пам'ятка Мілана – фонтан, який міланці називають «Весільний торт». Кажуть, варто кинути сюди монетку, а краще дві, і всі ваші уявні запити в небесну канцелярію з приводу нареченого чи жінки серця неодмінно здійсняться. Принаймні у тих, хто вірить у це. : )
А ми прощаємося з Міланом, сподіваючись, що не назавжди, що обов'язково повернемося до цього прекрасного міста. Адже ще стільки «скарбів Мілана захована у глибині кварталів»… З цими словами Г. Мортона неможливо не погодитись. : ))
P. S. Карта нашого маршруту
Дуже хочеться сподіватися, що моя розповідь допоможе комусь уникнути традиційного туристичного маршруту і подивитися на Мілан не тільки як на центр шопінгу та фрески Леонардо да Вінчі, а й як на місто з безліччю місць, що зберігають стародавню історію та чудові предмети. вічного мистецтва…