Мій чудовий Неаполь. Частина 5 (продовження)
Після кількох годин проведених у Археологічному музеї ми пішли поспішаючи гуляти до площі Данте.
На якій стоїть пам'ятник великому поетові
Від Данте починається найжвавіша пішохідна вулиця Неаполя віа Толедо (названа на честь віце-короля Педро ді Толедо) з великою кількістю магазинів та торгових точок
До гори йдуть вулиці Іспанського кварталу
Одна з будівель на віа Толедо - чудове Палаццо Зевалос, побудоване в 1639 році архітектором Фандзаго для сім'ї Зевалос.
Зараз ця будівля належить Банку Інтезу, який має непогану колекцію картин 17-19 століть, і останнім шедевром Карраваджо "Мучеництво Святої Урсули".
У будівлю банку можна увійти та помилуватися внутрішнім оздобленням,
вхід у галерею – 5 євро, нам за Арткартою знижка – 3 євро. Колекція на кількох залахому поверсі, художники дуже гідні: Джордано, Джентілескі, Кавалліно, де Мура, Солімена, Рекко, голландці Ванвінтелі (батько знаменитого архітектора, ван Пітлоо.
Караваджо в окремому залі на третьому поверсі, під наглядом охоронця
Після галереї спустилися по віа Толедо повз Галерею-пасажа Умберто, пишну споруду кінця 19 століття (архітектор Боубе), що нагадує аналогічну споруду в Мілані.
Далі вийшли на пожвавлену площу Трієсте-е-Тренто, де знаходиться барочна церква Св. Фердинанта 17 століття , архітектор той же Фандзаго (автор Палаццо Зевалос). Церкву було закрито на сієсту.
У центрі площі трикутний газон та популярний фонтан "Артишок", з верхівки його металевої скульптури виходить невеликий струмінь води, нагадує форму артишоку. Фонтан 50-х років минулого століття.
Поруч знаменитий оперний театр опери та балету Сан-Карло. Будівля (архітектор Медрано) було урочисто відкрито 4 листопада 1737 р. на день іменин короля, тобто. у свято Св. Карла, на честь якого було названо театр. У 1816 р. , театр було відновлено після пожежі всього за півроку флорентійцем Ніколіні, який зробив новий проект фасаду. Театр вражає розкішним інтер'єром, а акустика багатьма фахівцями вважається найкращою у світі. На жаль, зараз частина фасаду на ремонті.
На іншому боці площі знаходиться знамените кафе "Гамбрінус", що працює з 1860 року. Кого там тільки не було: Стендаль і Россіні, Оскар Уайльд і Хемінгуей, Модільяні та Жан-Поль Сартр, принцеса Сіссі, і навіть папа Іван Павло II проїжджаючи повз благословив кафе. А ці немиті чашки виставлені у вітрині після відвідування президента Італії з дружиною.
У кафе великий вибір морозива та солодощів (хоча є в Неаполі кондитерські та полкчші). Тут можна і перекусити, гарна кухня, правда цінник зависокий. а ось на каві він такий самий як і скрізь, тільки різниця в ціні де ти його п'єш: за стійкою або сидячи за столиком. Втім, зайти сюди варто заради інтер'єру.
Випивши кави ми вийшли на Плебешито (Референдума), куди зазвичай ведуть організовані туристичні групи. Свою нинішню назву площа отримала після об'єднання Італії, оскільки проведений у 1860 р. плебісцит дав формальну підставу включити землі колишнього королівства обох сицилій до складу нової країни. Задум площі належав неаполітанському королю Йоахиму Мюрату, який вирішив на початку ХІХ ст. створити, з воістину наполеонівським розмахом, форум Мюрату. Однак завершена була площа базилікою Сан-Франческо-ді-Паола (арх. П. Бьянкіні; 1817-46), поставленої Фердинандом I Бурбоном на подяку Небесам за спасіння королівства від узурпатора, а Мюрата розстріляли восени 1815 року після того, як він підтримав після повернення з Ельби. Зараз це пішохідна зона та місце різних заходів. На площі була репітиція якогось військового параду. 
. У центрі колонади — монументальний фасад базиліки Сан-Франческо-ді-Паоло, а перед її крилами поставлені дві кінні пам'ятки — Карлу III Бурбону роботи Антоніо Канови та Фердинанду I (скульптор Антоніо Калі). Наразі вони закриті трибунами, тож викладаю торішнє фото
Сам храм представляє якийсь дивний гібрид Пантеону та Собору святого Петра з колонадою Берніні. Ми потім зайшли до церкви, усередині вона також повторює Пантеон.
Купол затягнутий сіткою.
На другий бік площі виходить фасадом Королівський палац (Palazzo Reale). Роботи з його спорудження розпочав у 1600-х роках. Доменіко Фонтану; замовником був іспанський віце-король Дон Ферранте Руїз де Кастро, який бажав до приїзду свого сюзерена, Філіпа II, спорудити резиденцію, гідну іспанської корони. На початку XVIII ст. будинок було розширено, а після пожежі 1837 р. його відтворив, з елементами неокласики, Гаетано Дженовезе. Протяжний фасад увінчаний годинами та дзвіницею; у його нижньому поверсі Ванвітеллі у XVIII ст. влаштував вісім ніш, куди за наказом Умберто I в 1888 р. поставили статуї правителів Неаполя, що панували тут з 1140 р. (цікаво, що Умберто I помістив біля палацу і статую нелегітимного монарха Мюрата — як данина його прогресу .
Ми попрямували в бік набережної повз королівський палац. Сам палац відвідувати стали, т. к. вирішили, що цього разу вистачить нам одного палацу в Казерті. Навпроти східного крила палацу з конями Клодта (подарунок Миколи I)
Зайшли до гарної піцерії, знайомої минулого року. Підкріпившись обійшли Анжуйський Замок "Castel Nuovo" (споруджений Карлом I Анжуйським як резиденція свого двору в 1279-1282 рр. , ).
Масивна цитадель із циліндричними вежами має парадний вхід — Тріумфальну арку, рідкісний для Неаполя зразок ренесансного мистецтва.
Обійшовши замок виходимо до морського вокзалу, де швартуються круїзні лайнери і відходять пороми на Капрі та Іск'ю. Морський вокзал був побудований в Неаполі в 1936 році - незадовго перед Другою світовою війною архітектором Чезаре Баззані. Це комплекс із двох повністю симетричних терміналів, з'єднаних трьома поперечними переходами. Така структура виявилася дуже зручною – незабаром після спорудження морський вокзал Неаполя перетворився на один із найбільших портів Європи і залишається ним навіть зараз.
Потім ми вирушили подивитися найстарішу споруду Неаполя Кастель-дель-Ово (Castel dell'Ovo) "Замок Яйця", є переказ, що Вергілій закопав тут магічне яйце, що зберігало благополуччя міста. Історія замку походить від часів Стародавнього Риму: тут знаходилася вілла Лукулла, знаменитого своїми багатими бенкетами. У ранньому Середньовіччі тут була чернеча пустель. У 1128 варязький князь Рожер II поставив на острівці замок.
До замку добиралися кружним шляхом автобусом, т. к. прямої пішохідної дороги немає, від Морського вокзалу замок відокремлює пагорб, через який у 1927-30 рр. був проритий 600-метровий тунель (галерея) делла Вітторія (tunnel della Vittoria), видатний витвір інженерного мистецтва, що дозволило поєднати безпосередньо східну та західну частини Неаполя.
Поруч пірс з яхтами
вхід у замок вільний
На верхньому майданчику гармати, під час війни з Наполеоном замок неодноразово зазнавав обстрілів.
Поруч план панорами міста.
Видув та морський вокзал
А це вид в інший бік, на пагорб Позіліппо
Поруч із замком встановлений один з найвідоміших у Неаполі фонтанів, «Гігант» (fontana del Gigante), скульптори Мікеланджело Наккеріно і П'єтро Берніні (батько великого Лоренцо і автор ризикованого фонтану "Баркачча"-"Лодочка"). Фонтан був створений у 17 столітті для королівського палацу, де й стояв біля фігури гіганта, звідки й назва. Фонтан кілька разів переставляли з місця на місце, зараз він стоїть тут з 1906 року.
На цьому культурно-розважальна програма цього дня була завершена.
