Японія, день 2. Золотий павільйон, храм чистої води Кіомідзудера, сад філософських каменів

25 Січня 2012 • Час поїздки: з 25 Січня 2012 до 25 Січня 2012

Репутація: +2843

Додати до друзів

Написати листа

После двух бутылок саке сегодня вечером, память не то что не затуманилась, а даже обострилась и расширилась. Итак, второй день в Японии (см. предыдущий отзыв), всё ещё Киото, но впечатлений намного больше!

Уже могу сделать вывод о том, что питание в японских отелях, даже троечках, очень качественное. Лучше Европы и намного лучше Штатов. Вспоминаю как в Штатах в одном из отелей на завтрак были только мюсли, круасаны и кофе-чай... Сегодня на обед в режиме "бери сколько хочешь", кроме прочего, были осьминоги, очень вкусная сырая рыба (почти суши, только без риса), отличный мисо-суп. На десерт — панна котта, шоколадный фонтан с 3-мя видами гренок, печенья из зелёного чая и многое-многое другое. Пожалуй, завтра начну фотографировать блюда чтобы не быть голословным.

Вчерашние достопримечательности показались бледными. Сегодняшние навряд ли были намного выразительнее, но я их лучше прочувствовал. В японских храмах поражает не масштаб готических соборов или роскошь православных церквей. А поражает то, что в принципе не может сильно удивить — это гармония с окружающим миром. У "Золотого павильона" Кинкакудзи два верхних этажа покрыты позолотой (см. фото). Но второй план заметен намного сильнее. Храм настолько хорошо вписан в окружающий ландшафт, что возникает впечатление, что это не человек, а природа поместила сюда это строение. Как камень, или ручей, или дерево — он не выглядит творением человека, а дополняет и улучшает окружающий ландшафт. Это сложно представить.

Японцы иначе относятся к садам, чем мы. Например, у них есть сухие сады, в которых только мох, камни и высохшие деревья. И они не выглядят мёртво и измождённо. Задумайтесь, может ли западный человек создать такое? Навряд ли, но любоваться, к счастью, может. Последним пунктом программы был философский сад камней около храма Рёандзи (см. фото). При входе в храм мы снимаем обувь, садимся и... наступает просветление. Кто занимался медитацией знает, что это такое. И знает также то, как тяжело достичь нужно состояния. В Рёандзи оно приходит почти сразу, незаметно, так, как наступает рассвет. Поначалу даже кажется, что ничего не изменилось. Снуют те же японские школьники, кто-то просит сфотографировать, кто-то садится и встаёт рядом, снова садится и снова встаёт, но это уже совсем не важно.

В философском саде в Рёандзи 15 камней. Он построен таким образом, что из любой точки видно только 14 из них. Это не сложная конструкторская задача, но я, конечно, не поверил. К удивлению гида, "точка G" была обнаружена. Я не думаю, что мастер Соами ошибся при строительстве. Скорее, условия задачи несколько сложнее, чем донесла нам гид, но пусть это останется на её совести. А будущим посетителям советую не слушать гида и всех остальных, а поскорее проследовать к этому прямоугольнику из светлого гравия и присесть на ступени. Остальное сад сделает с вами сам.

Чай-моча — это тёплый солёный чай с "эффектом бульона". Это удивительно, но напиток, в котором есть только чай и соль, по вкусу намного превосходит правильной наваристый бульон с зеленью. Купил домой проверить, не было ли это продолжением наваждения Рёандзи.

В Киото есть интересный маркетинг достопримечательностей. В каждой из них на выходе можно взять печать и поставить в специальный каталог. Пока все клеточки не заполнишь — покой нам только снится. Коллеги ставили заодно и в командировочный лист — всё равно никто в Украине не уличит.

В Японии, как и в Украине, есть сеть игровых автоматов, называется Pachinko. И такие же висяки, как были у нас, которые спускают там все зарплаты. Только система обмена выигрыша на деньги слегка заморочена, видно из-за проблем с законом.

Для меня было интересно, что электричество на улицы подаётся с напряжением 6600 Вольт, и преобразовывается трансформаторами (см. фото) непосредственно перед вводом в дом. Такие бочки как на фото висят на каждом втором столбе.

Отели в Японии дорогие, но для местных они ещё дороже. Вот так спрос побеждает другие факторы в ценообразовании. Хороший пример для разбора на лекции по экономтеории.

Большой, но совершенно попсовый храм Кийомидзодере (см. фото) не впечатлил ни размером, ни тремя источниками чистой воды, ни сочетанием с природой. Почти на выходе заметили группки небольших каменных идолов в фартуках (см. фото). Эти божества выглядят как заботливые домохозяйки и охраняют детей и путешественников. За многими из них следят вдовы или матери, потерявшие своих детей.

Обязательный пункт вечерней программы в Киото — это Gion Corner — танцевальное шоу гейш. К сожалению, нам не повезло. Поэтому сверяйтесь с графиком этого шоу при визите в Киото http://www. kyoto. travel/2009/11/gion-corner.html.

Для многих из нашей группы было открытием то, что гейши — это не проститутки и с клиентами они не спят. Это более дешёвая услуга, до которой гейши не снисходят. Гейши в Киото не стали туристической достопримечательностью, они обслуживают только богатых состоявшихся японцев, оставаясь недосягаемой тайной для другого мира. На некоторых курортах при отелях есть псевдо-гейши — они дороже проституток, но их можно уговорить. Вообще проституции в Японии как бы нет, но, как и в Украине, все знают где взять и сколько это стоит. А местные жители частенько получают по почте рекламные буклеты с развёрнутыми прайсами.

Японцы говорят, что в жизни каждого мужчины есть 3 женщины — проститутка для тела, жена для дома и гейша для души. Но почему-то поход к первым является моральным проступком, а к третьим — совершенно нормальным делом.

Гид пьёт с нашей компанией, поэтому вечер мы закончили в ресторане для местных. Очередной раз убедился, что даже тёплому саке я предпочту Jagermeister. А ещё узнал про "алл-иклюзив бары" в Токио. Там берут фиксированную плату за вход и дают тебе 2 часа времени чтобы напиться любыми спиртным напитками которые есть в баре. Неужели туда пускают русских! ?

Після двох пляшок саке сьогодні ввечері пам'ять не те що не затуманилася, а навіть загострилася і розширилася. Отже, другий день у Японії (див. попередній відгук), все ще Кіото, але вражень набагато більше!

Вже можу дійти невтішного висновку у тому, що харчування у японських готелях, навіть трієчках, дуже якісне. Краще за Європу і набагато краще за Штати. Пригадую як у Штатах в одному з готелів на сніданок були лише мюслі, круасани та кава-чай...Сьогодні на обід у режимі "бери скільки хочеш", крім іншого, були восьминоги, дуже смачна сира риба (майже суші, тільки без рису) ), відмінний місо-суп. На десерт - панна котта, шоколадний фонтан з трьома видами грінок, печива із зеленого чаю та багато іншого. Мабуть, завтра почну фотографувати страви, щоб не бути голослівним.

Вчорашні пам'ятки здалися блідими. Сьогоднішні навряд чи були набагато виразнішими, але я їх краще відчув.

У японських храмах вражає масштаб готичних соборів чи розкіш православних церков. А вражає те, що в принципі не може здивувати — це гармонія з навколишнім світом. У "Золотого павільйону" Кінкакудзі два верхні поверхи вкриті позолотою (див. фото). Але другий план помітний набагато сильніше. Храм настільки добре вписаний у навколишній ландшафт, що виникає враження, що це не людина, а природа помістила сюди цю будову. Як камінь, чи струмок, чи дерево — він не виглядає творінням людини, а доповнює та покращує навколишній ландшафт. Це важко уявити.

Японці інакше ставляться до садів, ніж ми. Наприклад, у них є сухі сади, в яких лише мох, каміння та висохлі дерева. І вони не виглядають мертвими і виснаженими. Подумайте, чи може західна людина створити таке? Навряд, але милуватися, на щастя, може. Останнім пунктом програми був філософський сад каміння біля храму Реандзі (див. фото).

При вході в храм ми знімаємо взуття, сідаємо і...настає просвітлення. Хтось займався медитацією знає, що це таке. І знає також те, як важко досягти потрібного стану. У Реандзі воно приходить майже відразу, непомітно, так, як настає світанок. Спершу навіть здається, що нічого не змінилося. Снують ті ж японські школярі, хтось просить сфотографувати, хтось сідає і встає поряд, знову сідає і знову встає, але це вже зовсім не важливо.

У філософському саду в Реандзі 15 каменів. Він побудований таким чином, що з будь-якої точки видно лише 14 із них. Це не складне конструкторське завдання, але я, звичайно, не повірив. На подив гіда, точка G була виявлена. Я не думаю, що майстер Соамі помилився під час будівництва. Швидше, умови завдання трохи складніші, ніж донесла нам гід, але нехай це залишиться на її совісті.

А майбутнім відвідувачам раджу не слухати гіда та всіх інших, а скоріше пройти до цього прямокутника зі світлого гравію та сісти на східці. Решту саду зробить з вами сам.

Чай-сеча - це теплий солоний чай з "ефектом бульйону". Це дивно, але напій, в якому є тільки чай і сіль, за смаком набагато перевершує правильний наваристий бульйон із зеленню. Купив додому перевірити, чи це не було продовженням наваження Реандзі.

У Кіото є цікавий маркетинг визначних пам'яток. У кожній з них на виході можна взяти друк та поставити у спеціальний каталог. Поки всі клітини не заповниш - спокій нам тільки сниться. Колеги ставили заодно й у лист відрядження — все одно ніхто в Україні не вплине.

У Японії, як і в Україні, є мережа гральних автоматів, називається Pachinko. І такі ж висяки, як були у нас, котрі спускають там усі зарплати.

Тільки система обміну виграшу на гроші трохи заморочена, видно через проблеми із законом.

Для мене було цікаво, що електрика на вулиці подається з напругою 6600 Вольт, і перетворюється трансформаторами безпосередньо перед введенням в будинок. Такі бочки, як на фото, висять на кожному другому стовпі.

Готелі в Японії дорогі, але для місцевих вони ще дорожчі. Ось так попит перемагає інші фактори у ціноутворенні. Хороший приклад для розбору лекції з економтеорії.

Великий, але абсолютно попсовий храм Кийомидзодере (див. фото) не вразив ані розміром, ані трьома джерелами чистої води, ані поєднанням із природою. Майже на виході помітили групки невеликих кам'яних ідолів у фартухах (див. фото). Ці божества виглядають як дбайливі домогосподарки та охороняють дітей та мандрівників. За багатьма з них слідкують вдови чи матері, які втратили своїх дітей.

Обов'язковий пункт вечірньої програми у Кіото – це Gion Corner – танцювальне шоу гейш. На жаль, нам не пощастило. Тому звіряйтесь з графіком цього шоу під час візиту до Кіото http://www. kyoto. travel/2009/11/gion-corner.html.

Для багатьох із нашої групи було відкриттям те, що гейші — це не повії, і з клієнтами вони не сплять. Це дешевша послуга, до якої гейші не сходяться. Гейші в Кіото не стали туристичною пам'яткою, вони обслуговують тільки багатих японців, що відбулися, залишаючись недосяжною таємницею для іншого світу. На деяких курортах при готелях є псевдо-гейші — вони дорожчі за повій, але їх можна вмовити. Взагалі проституції в Японії немає, але, як і в Україні, всі знають де взяти і скільки це коштує. А місцеві мешканці часто одержують поштою рекламні буклети з розгорнутими прайсами.

Японці кажуть, що в житті кожного чоловіка є 3 жінки – повія для тіла, дружина для дому та гейша для душі.

Але чомусь похід до перших є моральною провиною, а до третіх — цілком нормальною справою.

Гід п'є з нашою компанією, тому вечір ми закінчили у ресторані для місцевих. В черговий раз переконався, що навіть теплому саке я віддаю перевагу Jagermeister. А ще дізнався про "алл-ілюзів бари" в Токіо. Там беруть фіксовану плату за вхід і дають тобі 2 години часу, щоб напитися будь-якими спиртними напоями, які є в барі. Невже туди пускають росіян! ?

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал