Японія, день 4. Асакуса, метро, неформальні райони та клуби Токіо
Вранці покрутилися біля входу до імераторського палацу (див. фото). На територію палацу пускають двічі на рік. Мені дуже сподобалося поєднання традиційного японського парку із сучасною лінією хмарочосів за ним. Цей вид справляє особливе враження. Поєднання несумісного виявляється або повним провалом, або чимось геніальним. Тут геніально (див. фото).
Японські храми поступаються індійським та непальським за всіма параметрами, крім чистоти. Велич, глибина, енергетика непальських індуїстських і буддистських храмів посилюється величезною армією віруючих. Так, храми в Непалі первісні та брудні, але вони справжні. А тут, у Японії, релігія як би другорядна. Блукаючи японськими храмами, особисто я бачу дерев'яні недовговічні будівлі без особливої архітектури, в основному туристів а не віруючих, і ритуали "для забави". Замість медитацій ляскають у долоні і брязкають дзвіночком.
Замість жертвопринесень купують свічки та пишуть на них свої побажання. Асакуса у ряді храмів не здивував і не зацікавив.
Оглядовий майданчик токійської мерії — чистенько, акуратно, далеко видно. Мера не бачили.
Дивилися токійський район Harajuku, а саме вулицю Тагейсіта-Дорі, на якій зазвичай зосереджені "темні лоліти", розфарбовані під ляльок. Але нам не пощастило і жертвою нашого полювання стали лише кілька оригінальних костюмів та рюкзачків. До речі, на цій же вулиці знаходиться найбільший у Японії "100-єнник", магазин де продається всяка всячина для будинку за ціною 105 ієн за штуку.
На вечерю компанія повела нас до національного ресторану та познайомила ще з одним типом японської "компанійської" їжі. Якщо в шабу-шабу в центрі столу кипів бульйон, то тепер тут стояв японський круглий мангал, на якому ми смажили овочі та м'ясо різних видів та способів нарізки.
Відмінно виглядає і смачно їсти, але особисто мені більше сподобалося "варене" шабу-шабу. Все-таки пересмажити м'ясо дуже легко, а переварити неможливо. Та й кипляча вода більше сприяє розміреному спілкуванню, ніж м'ясо, що постійно підгорає. Була п'ятниця, ресторан був переповнений...чоловіками. Окрім жінок із нашої групи на весь ресторан ми більше не бачили жодної. Ось це принципи японської сім'ї - жінки вдома з дітьми, а чоловіки "на передовій" не лише вдень, а й увечері. Практично всі чоловіки прийшли одразу після роботи, це було видно по костюмах та краватках.
Похід до Клубу. Усі розуміють, що побувати в Токіо і не сходити до танцювального клубу — гріх. Вся наша група згрішила, і лише три праведники вирушили на пошуки пригод. Рекомендації щодо клубу Womb я отримав від чудової людини, з дитинства захопленої музикою, та Японією. За це я їй дуже вдячний. Її пораду я не обговорював і не піддав сумніву.
Пригода почалася з планування маршруту від готелю до клубу.
Основна складність у тому, що у Японії в повному обсязі вулиці мають назви. Тому адреси складаються з назви району та вказівки, як дійти, а для пошти виглядають як набір чифр через рисочку. Це дивно та незрозуміло для західної людини. Тому навіть маючи адресу закладу, складно зрозуміти, де точно він знаходиться. На щастя, Google. Мапс вміє шукати не лише за адресою, а й за назвою закладу, і клуб Womb у районі Shibuya він знав. Друга проблема – це метро.
Токійське метро. Можливо, ви вже бачили карту токійського метро. Киянину, та й москвичу теж, вона здасться жахом. Але насправді все простіше. Все тому, що замість реклами та архітектурних вишукувань токійське метро обвішане вказівниками, картами, схемами та таблицями (див. фото).
Наприклад, на станціях є не лише схема ліній, а й схема виходів на вулиці (станції іноді виявляються 2-3 і навіть 4-х поверховими з величезною кількістю виходів), точний час приходу-догляду кожного поїзда і т. д. Метро закривається приблизно з півночі, і відкривається знову о пів на п'яту ранку, і це нас влаштовувало. Клуби починають працювати з 11-12 ночі, тож їхали ми близько опівночі. У метро в цей час повний аншлаг. В основному, втомлені та сонні менеджери повертаються з роботи. Інтелігентні дівчата та молоді люди у ділових костюмах засинають у вагонах та на станціях, сидячи та стоячи. У такі моменти деякі слова про важкі традиції японців наповнюються змістом. Люди працюють на зношування на свою пенсію, віддаючи свою молодість компанії, на яку працюють.
Десь о пів на першу ночі ми піднімаємося на ескалаторі зі станції Shibuya ...і потрапляємо в справжній час-пік. На вулиці купа машин, море народу (див. фото).
Я вдень не бачив таких скупчень людей, як уночі. О пів на першу ночі працює все від фаст-фудів до перукарень. Забігаючи наперед скажу, що коли ми поверталися з клубу о 4:30 ранку, третина закладів продовжувала працювати, а на вулицях, як і раніше, було чимало людей. О 4:30 ранку ми поїли зі стрічки суші в ресторанчику, де була купа народу. Я на Манхеттені такого нічного движка не бачив.
Клуб Womb - чудово! Чимось схожий на київський Cinema, але цей відгук вже не для туристичного сайту.
