Достопримечательность – она и в Африке достопримечательность!
Не зря ООН штаб-квартиру своей программы по окружающей среде (ЮНЕП) разместило в Найроби, в Кении.
Ведь черный континент известен прежде всего своей богатой, разнообразной, неповторимой природой и самобытными народами и народностями, населяющими эту обширную территорию.
Конечно, национальные парки Африки – это именно те достопримечательности, которые влекут сюда путешественников со всего мира.
Расскажу об одном из таких заповедников – Самбуру. Почему именно Самбуру? Дело в том, что те, кто хоть немножко интересовались Африкой, конечно же знают о народе Масаев. Их часто показывают по различным телеканалам, о них пишут многие, кто там побывал и именно поэтому этот народ уже настолько «обтуристился», что найти там какую-то самобытность достаточно сложно. Их превратили в раскрученный туристический объект и, как правило, все их поселения так или иначе предназначены прежде всего для посещения туристами.
Но нас интересовали народы, которые пока еще сохранили свою самобытность, несмотря на всеобщую глобализацию мира.
Нам было известно, что Самбуру знаменит еще и тем, что именно здесь Джордж и Джой Адамсоны вырастили львицу Эльзу и стали знаменитыми благодаря своей книге «Рожденная свободной», которая и сегодня является бестселлером и продается практически во всех книжных магазинах Кении, а по мотивам этой книги был снят фильм, демонстрировавшийся по всем анималистическим каналам и получивший множество наград.
Заповедник Самбуру находится в 325 км от Найроби и занимает площадь в 165 кв. км.
Свое название заповедник получил благодаря народу Самбуру, который издавна обитает на этих территориях и находится в несколько напряженных отношениях с народами масаев и туркана.
Но по порядку.
Из Найроби в сторону Самбуру идет очень (ОЧЕНЬ! ) приличная дорога, по которой мы выдвинулись к новым приключениям и новым впечатлением. По дороге в заповедник есть еще ряд достопримечательностей, которые достойны внимания. Нам повезло, и мы увидели вершину горы Кения, второй по высоте горы Африки. Часто эта вершина закрыта от наблюдателей облаками, но к нам фортуна была благосклонной. Переехали, вернее вышли из машины и перешли пешком через экватор, обозначенный указателем рядом с трассой… но это была не наша цель, а сопутствующие бонусы!
Итак, наконец мы прибыли в заповедник.
Поселились в одном из бунгало отеля под названием «Samburu Sopa Lodge» и сразу, не раскладывая вещи, двинулись вглубь заповедника изучать природное разнообразие. Я не буду останавливаться подробно на всех животных и птицах, которых нам удалось понаблюдать в этой чистой дикой природе… Надеюсь, что желающие смогут все увидеть на фото, прилагаемых к этому рассказу. Но такого богатства животного мира я еще никогда не видел! Встретили не только львов и гепардов, но даже скрытного леопарда. Множество видов антилоп. Наиболее поразительными из которых был грациозный геренук, или жирафовая антилопа. Ну и конечно запомнился дикдик – самая маленькая антилопа в мире с большими влажными глазами. Высотой в холке это копытное чуть больше спаниеля!
Слоны! Слоны в Самбуру в большинстве случаев имеют красно-кирпичный цвет. Связано это с тем, что грунт в заповеднике такого оттенка, и принимая грязевые ванны, необходимые этим благородным животным для охлаждения и борьбы с назойливыми паразитами, они становятся кирпично-красными.
Самцы сетчатого жирафа устроили турнир между собой прямо у нас на глазах! Любопытно, что жирафы дерутся не своими короткими рожками, а бьются своими длинными и мощными шеями!
Постоянно перебегали нам дорогу грифовые цесарки, художественно расписанные Создателем насыщенными ультрамариновыми мазками…
Просто невозможно передать все наши охи и ахи во время этой поездки.
Но вернусь к отелю. На следующее утро моя жена почувствовала некоторое недомогание. Возможно сказался длительный перелет и последующая дорога в заповедник, может просто смена состава воды, что часто бывает в путешествиях. Короче, она не пошла на завтрак. Официантка ресторана вежливо спросила у нас, где еще один участник нашей группы? Мы ответили, что она себя неважно чувствует и завтрак пропускает.
Собравшись на очередную экскурсию, мы решили в этот раз провести ее без моей жены. Дело в том, что в заповеднике строго запрещается выходить из автомобиля. Поэтому мы решили не рисковать и поехали уменьшенным составом. А вот когда мы вернулись, то услышали рассказ об африканском сервисе и здравоохранении.
Через некоторое время, после того как мы уехали, в номер жены осторожно постучали. Она удивилась неожиданному визиту, но открыла дверь. На пороге стоял сотрудник отеля, который привел с собой врача. Оказывается, что после того, как официантка сообщила администрации о недомогании одного из путешественников, был сразу вызван врач. Врач внимательно осмотрел пациентку, установил предварительный диагноз и назначил лекарства. Удивительным было то, что диагноз полностью совпал с тем, который был у моей жены (это ее хроническое заболевание, которое иногда дает обострения), а назначенные лекарства оказались именно такими, какие она брала с собой еще из дому на случай обострения! Вот вам, и Африка! К нашей всеобщей радости ничего страшного не произошло и на следующий день мы могли любоваться природой уже в полном составе.
Но на самом деле жизнь всего этого биоразнообразия достаточно жесткая, если не сказать жестокая. Как-то, возвращаясь к своему бунгало мы застали «обыкновенную трагедию», характерную для дикой природы. Крапчатая песчаная змея расправлялась со своей добычей – обыкновенной агамой. Агаму было жалко, но и змее надо было что-то кушать…
Но больше других своей жестокостью поразили бабуины. Если вы будете путешествовать по Африке, то наверняка во многих отелях, находящихся в национальных парках, сможете увидеть большие объявления, смысл которых гласит «БАБУИНОВ КОРМИТЬ ЗАПРЕЩЕНО!! ! ». Дело в том, что обладая достаточно высоким интеллектом, эти животные являются еще и жестокими хищниками. У нас на глазах крупный самец бабуина поймал молодую антилопу импала и разорвав ее на части начал лакомиться свежатиной. Жуть! Но жизнь есть жизнь! Поэтому администрации отелей запрещают привлекать бабуинов едой, т. к. поведение этих сильных и умных животных может быть непредсказуемым.
Но вот наступил момент, когда мы можем ехать в племя Самбуру. Дело в том, что деревня племени недоступна более 7 месяцев в году. Связано это с тем, что единственная дорога, которая ведет туда, проходит через реку Ивасо Ньиро. Попасть можно только в конце засушливого сезона, да и то не каждый день, т. к. после малейшего дождя проезд становится невозможным. Ну, поехали…
Нам повезло! ! ! Преодолев полуразрушенный мост на котором встретили стаю бабуинов более 30-ти голов, дальше переехав пересыхающее русло этой же реки, делающей здесь крутую загогулину, увидели первых жителей племени. А пришли они туда не зря. При попытке пересечь русло по бездорожью, наш автомобиль безнадежно «сел» на илистом дне реки! Но самбурцы видимо уже знали что так и будет, и дружно кинулись выталкивать машину! Опять повезло! Вытолкали!
Вот мы и в деревне. Я вначале писал, что народ Самбуру не так избалованы посетителями, как широко известные Масаи. Поэтому первая встреча была слегка напряженной. Люди Самбуру как-то стеснялись подходить к нам, пытались «уйти» от взгляда объективов… Но привезенные с собой конфеты и бисер, сделали свое дело! Какая же самбурянка устоит от нового бисера для своих роскошных ожерелий, которые они носят на шее. Да и конфеты детям пришлись по вкусу. Напряженность, появившаяся в первые минуты встречи, постепенно растаяла и девушки начали вести себя совершенно естественным образом. Мужчины же чинно-благородно стояли группками в стороне, искоса наблюдая за гостями. Ожерелья женщин Самбуру – это не только украшение. По ожерельям можно, например, узнать статус ее владелицы. Но не обладая знаниями-умениями по прочтению столь сложного языка цвета, мы удовлетворились тем, что просто любовались этими высокохудожественными изделиями рук мастериц далекого племени.
Уже под конец нашего посещения, самбурцы вынесли из своих домов сувениры и украшения, предлагая нам что-то купить. И здесь опять проявилось туристическая не избитость этих мест. Никто ни разу ничего никому не навязывал. Просто можно посмотреть. При этом отсутствуют характерные для Азии и северной Африки зазывалы и «рекламисты». Более того, когда что-то рассматриваешь и спрашиваешь цену, то хозяева изделий зачастую даже не знают за сколько это продать! Они боятся называть цену, т. к. любая сумма для них является большой. Борьба между желанием не продешевить и при этом не отпугнуть покупателя, приводит к тому, что «придумывание» цены часто вводит продавца в ступор.
Я купил у приветливых самбурцев браслет, сплетенный из небесно-голубого бисера и по приезду домой подарил его дочери. Моя дочка очень любит браслеты, но этому она просто счастлива!
И под конец нашего посещения, самбуряне согласились на групповой снимок всей нашей группы!
Вот такая интересная африканская достопримечательность!
P. S. Если возникнут вопросы по путешествию, самому заповеднику Самбуру или по прилагаемым фотографиям – спрашивайте. С удовольствием отвечу!
Визначна пам'ятка – вона і в Африці.
Не дарма ООН штаб-квартиру своєї програми з навколишнього середовища (ЮНЕП) розмістило в Найробі, Кенії.
Адже чорний континент відомий насамперед своєю багатою, різноманітною, неповторною природою та самобутніми народами та народностями, що населяють цю велику територію.
Звичайно, національні парки Африки – це саме ті визначні пам'ятки, які приваблюють сюди мандрівників з усього світу.
Розповім про один із таких заповідників – Самбуру. Чому саме Самбур? Справа в тому, що ті, хто хоч трохи цікавилися Африкою, звичайно ж знають про народ Масаїв. Їх часто показують різними телеканалами, про них пишуть багато хто, хто там побував і саме тому цей народ вже настільки «обтуристився», що знайти там якусь самобутність досить складно. Їх перетворили на розкручений туристичний об'єкт і, як правило, усі їхні поселення так чи інакше призначені насамперед для відвідин туристами.
Але нас цікавили народи, які поки що зберегли свою самобутність, незважаючи на загальну глобалізацію світу.
Нам було відомо, що Самбуру відомий ще й тим, що саме тут Джордж і Джой Адамсони виростили левицю Ельзу та стали знаменитими завдяки своїй книзі «Народжена вільною», яка і сьогодні є бестселером і продається практично у всіх книгарнях Кенії, а за мотивами цієї книги було знято фільм, що демонструвався по всіх анімалістичних каналах і отримав безліч нагород.
Заповідник Самбуру знаходиться в 325 км від Найробі і займає площу 165 кв. км.
Свою назву заповідник отримав завдяки народу Самбуру, який здавна мешкає на цих територіях та перебуває у кілька напружених стосунках із народами масаїв та туркана.
Але по порядку.
З Найробі в бік Самбуру йде дуже (дуже! ) пристойна дорога, якою ми висунулися до нових пригод і нових вражень. Дорогою до заповідника є ще низка визначних пам'яток, які варті уваги. Нам пощастило, і ми побачили вершину гори Кенія, другий за висотою Африки. Часто ця вершина закрита від спостерігачів хмарами, але до нас удача була прихильною. Переїхали, вірніше вийшли з машини і перейшли пішки через екватор, позначений вказівником поряд із трасою… але це була не наша мета, а супутні бонуси!
Отже, нарешті ми прибули до заповідника.
Оселилися в одному з бунгало готелю під назвою "Samburu Sopa Lodge" і відразу, не розкладаючи речі, рушили вглиб заповідника вивчати природну різноманітність. Я не буду зупинятись докладно на всіх тваринах та птахах, яких нам вдалося поспостерігати в цій чистій дикій природі… Сподіваюся, що бажаючі зможуть усе побачити на фото, що додаються до цієї розповіді. Але такого багатства тваринного світу ще ніколи не бачив! Зустріли не лише левів та гепардів, але навіть потайливого леопарда. Багато видів антилоп. Найбільш разючими з яких був граціозний геренук, або жирафова антилопа. Ну і звичайно запам'ятався дикдик - найменша антилопа у світі з великими вологими очима. Висотою в загривку це копитне трохи більше спанієля!
Слонів! Слони в Самбуру здебільшого мають червоно-цегляний колір. Пов'язано це з тим, що ґрунт у заповіднику такого відтінку, і приймаючи грязьові ванни, необхідні цією шляхетною твариною для охолодження та боротьби з настирливими паразитами, вони стають цегляно-червоними.
Самці сітчастого жирафу влаштували турнір між собою прямо у нас на очах! Цікаво, що жирафи б'ються не своїми короткими ріжками, а б'ються своїми довгими та потужними шиями!
Постійно перебігали нам дорогу грифові цісарки, художньо розписані Творцем насиченими ультрамариновими мазками.
Просто неможливо передати всі наші охи та ахи під час цієї поїздки.
Але повернусь до готелю. Наступного ранку моя дружина відчула деяке нездужання. Можливо дався взнаки тривалий переліт і подальша дорога в заповідник, може просто зміна складу води, що часто буває в подорожах. Коротше вона не пішла на сніданок. Офіціантка ресторану чемно запитала у нас, де ще один учасник нашої групи? Ми відповіли, що вона погано почувається і сніданок пропускає.
Зібравшись на чергову екскурсію, ми вирішили цього разу провести її без моєї дружини. Справа в тому, що у заповіднику суворо забороняється виходити з автомобіля. Тому ми вирішили не ризикувати та поїхали зменшеним складом. А ось коли ми повернулися, то почули розповідь про африканський сервіс та охорону здоров'я.
Через деякий час, після того, як ми поїхали, у номер дружини обережно постукали. Вона здивувалася несподіваному візиту, але відчинила двері. На порозі стояв співробітник готелю, який привів лікаря. Виявляється, що після того, як офіціантка повідомила адміністрацію про нездужання одного з мандрівників, був одразу викликаний лікар. Лікар уважно оглянув пацієнтку, встановив попередній діагноз та призначив ліки. Дивним було те, що діагноз повністю збігся з тим, що був у моєї дружини (це її хронічне захворювання, яке іноді дає загострення), а призначені ліки виявилися саме такими, якими вона брала з собою ще з дому на випадок загострення! Ось вам і Африка! На нашу загальну радість нічого страшного не сталося і наступного дня ми могли милуватися природою вже в повному складі.
Але насправді життя всього цього біорізноманіття досить жорстке, якщо не сказати жорстоке. Якось, повертаючись до свого бунгало, ми застали «звичайну трагедію», характерну для дикої природи. Крапчаста піщана змія розправлялася зі своєю здобиччю – звичайною агамою. Агаму було шкода, але й змії треба було щось їсти.
Але більше за інших своєю жорстокістю вразили бабуїни. Якщо ви подорожуватимете Африкою, то напевно в багатьох готелях, що знаходяться в національних парках, зможете побачити великі оголошення, сенс яких говорить «БАБУЇНІВ ГОДУВАТИ ЗАБОРОНЕНО!! ! ». Справа в тому, що, володіючи досить високим інтелектом, ці тварини є ще й жорстокими хижаками. У нас на очах великий самець бабуїна впіймав молоду антилопу імпала і розірвавши її на частини почав ласувати свіжиною. Жах! Але ж життя є життя! Тому адміністрації готелів забороняють залучати бабуїнів їжею, т. к. поведінка цих сильних і розумних тварин може бути непередбачуваною.
Але настав момент, коли ми можемо їхати в плем'я Самбуру. Справа в тому, що село племені недоступне понад 7 місяців на рік. Пов'язано це з тим, що єдина дорога, що веде туди, проходить через річку Івасо Ньіро. Потрапити можна лише наприкінці посушливого сезону, та й то не щодня, т. к. після найменшого дощу проїзд стає неможливим. Ну, поїхали…
Нам пощастило! ! ! Подолавши напівзруйнований міст, на якому зустріли зграю бабуїнів більше 30-ти голів, далі переїхавши русло цієї ж річки, яка тут крута загогулина, побачили перших жителів племені. А прийшли вони туди недаремно. При спробі перетнути русло бездоріжжям, наш автомобіль безнадійно «сів» на мулистому дні річки! Але самбурці вже знали, що так і буде, і дружно кинулися виштовхувати машину! Знову пощастило! Виштовхали!
Ось ми й у селі. Я спочатку писав, що народ Самбуру не так розпещені відвідувачами, як широко відомі Масаї. Тому перша зустріч була трохи напруженою. Люди Самбуру якось соромилися підходити до нас, намагалися «відійти» від погляду об'єктивів… Але привезені із собою цукерки та бісер, зробили свою справу! Яка самбурянка встоїть від нового бісеру для своїх розкішних намистів, які вони носять на шиї. Та й цукерки дітям припали до смаку. Напруженість, що з'явилася в перші хвилини зустрічі, поступово розтанула і дівчата почали поводитись цілком природно. Чоловіки ж чинно-шляхетно стояли групками осторонь, скоса спостерігаючи за гостями. Намиста жінок Самбуру - це не лише прикраса. По намисто можна, наприклад, дізнатися про статус її власниці. Але не володіючи знаннями-вміннями з прочитання настільки складної мови кольору, ми задовольнилися тим, що просто милувалися цими високохудожніми виробами рук майстринь далекого племені.
Вже під кінець нашого відвідування, самбурці винесли зі своїх будинків сувеніри та прикраси, пропонуючи нам щось купити. І тут знову виявилася туристична не побитість цих місць. Ніхто ніколи нікому не нав'язував. Просто можна побачити. При цьому відсутні характерні для Азії та північної Африки зазивали та «рекламісти». Більше того, коли щось розглядаєш та питаєш ціну, то господарі виробів найчастіше навіть не знають за скільки це продати! Вони бояться називати ціну, т. к. будь-яка сума для них є великою. Боротьба між бажанням не продешевити і при цьому не злякати покупця, призводить до того, що «вигадування» ціни часто вводить продавця в ступор.
Я купив у привітних самбурців браслет, сплетений з небесно-блакитного бісеру і після приїзду додому подарував його дочці. Моя донька дуже любить браслети, але цього просто щаслива!
І під кінець нашого відвідування, самбуряни погодилися на груповий знімок усієї нашої групи!
Ось така цікава африканська пам'ятка!
P. S. Якщо виникнуть питання щодо подорожі, самому заповіднику Самбуру або з фотографій, що додаються – запитуйте. Із задоволенням відповім!