Перший день у Найробі, Кенія. Подорож Африкою 2018
Готель в Найробі я забронював ще у вересні минулого року з домашнього комп'ютера, хоча, можу по ходу дії замінити його після приїзду. Зазвичай бронюю готелі та викупляю квитки за три місяці до передбачуваного від'їзду в країну моєї нової подорожі. Зараз переглянув вартість авіаквитків за моїм напрямом до Африки, і побачив, що вартість квитків зросла на 30%.
Цього разу вибрав у готелі апартаменти-студія, у центрі Найробі. До приїзду в готель, я поштою попросив дати мені номер не з боку вулиці, тому що прочитав відгуки туристів, які відзначили великий шум з боку вулиці. Мій номер виявився збоку від вулиці. Було начебто все тихо. Номер мені сподобався 45 кв. метрів, кухня з усім необхідним приладдям. Сходив у супермаркет та закупив продукти. Магазин виявився поруч, але доки я йшов до нього, то був перший шок для мене. Центральна частина міста, бруд та сміття. Тротуар розбитий. Море людей. І стільки ж автобусів невимовних видів. Зазивали на свої автобуси кричали голосніше за гучномовці. Плюс водії цих автобусів сигналили закликаючи пасажирів. Кожен автобус має свій сигнал посиленої дії. Всі тротуари, це суцільний вуличний магазин. Торгують усім, і навіть тим, що взагалі не потрібне людині. Розійтися на тротуарі із зустрічною людиною складно, не зачепивши зустрічного. Такого поняття, як поступитися дорогою, немає. Усі пруть, як японці на дзоти під час війни. Поки йшов до магазину, то до мене підлаштовувалися кілька разів вуличні злодії, кишенькові злодії. Відганяв, як міг, але вони наполегливі. Одні відставали, а інші одразу ставали на їхнє місце. Довелося рюкзак щільно притиснути до грудей. Сам супермаркет, як сіренька забігайлівка. Вибір продуктів невеликий, а тим більше фруктів. Щоправда, все, що я хотів, знайшов. Накупив манго, кавун та диню, і все необхідне для супу. Спека нестерпна. Повернувшись у номер, я тільки тепер побачив, що немає кондиціонера та вентилятора. Довелося відчинити вікно, а з вулиці гаряче повітря. Доводилося рятуватися у душі під холодною водою. Суп зварив і закусив манго, яке мені не сподобалося. Згадав найсмачніше манго Танзанії. Після обіду святе це сон.
Коли спала спека, то вирішив прогулятися з фотоапаратом, який прикрив хусткою. Людей побільшало. Побачив пам'ятник їхньому вождеві, такий маленький і непоказний, у смітті. Відразу згадав пам'ятники сучасним шейхам колишніх соціалістичних республік Середню Азію, особливо Туркменії. Величезна позолочена постать президента, довкола все з мармуру.
Варто сфотографувати їхній пам'ятник, як до мене одразу підбігли засмаглі місцеві жителі, переважно молоді, щось пропонуючи. Зрозумів одне, що пропонують мені стати біля пам'ятника, а вони з моєї фотоапарати мене сфотографують, тільки я мушу подалі відійти. Я відразу зрозумів їхній задум, і сказав, що в труні бачив їхнього президента в білих тапочках, проживу без нього. Подивився сучасні висотки. Будинки гарні, а довкола відстій. Вийшов на центральну вулицю і пішов у напрямку центрального міського парку. Через десять хвилин я увійшов до нього. Парк опинився у занедбаному стані, але люди були. Здебільшого вони спали під деревами. Біля монумента побачив, як на лавочці сидячи спав місцевий житель прямо на сонці. Я хотів за інерцією сказати йому, що він обгорить на сонці, але придивився до його вугільного кольору шкірі, і зрозумів, що сонце йому вже не загрожує, темнішого не стане, такі не згоряють.
Я був уражений тим, що побачив у центрі Найробі. Таке враження, що сюди з'їхалися всі безробітні та бездомні всієї Кенії. Усі кудись йдуть, всі щось несуть, інші просто сидять і дивляться на перехожих. Місто майже не розвивається. Околиці Найробі ще гірші. Відразу згадав позитивні відгуки туристів про Найробі. Так, за путівками наших турагентств, туристів селять у красиві, окремі місця міста. Найроби більше за розміром Дар-ес-Салам, і трохи веселіше, а в іншому однакові. Як завжди, таксисти не дають проходу, мухи взагалі не відлітають. Блідолиних за чотири дні не зустрів, мабуть, вони одразу їдуть до національних парків Кенії, де на них чекають гіди за попереднім листуванням. Їхати на сафарі за 1000 доларів, і побачити те, що я вже побачив, я відмовився, але вирішив подивитися місцевий зоопарк та національний парк Найробі, що за 10 кілометрів від центру міста. На рекламних буклетах я його побачив красивою і з великою кількістю звірів.
Центр Найробі.
Державні будівлі.
Погляд вбиваючий.
Найробі.
Битва за автобус. Хто встиг, той сів.
Центр Найробі.
Пару Найробі. 
