Зоопарк Найробі, Кенія. Подорож Африкою 2018
Незважаючи на те, що столиця Кенії Найробі мене повністю розчарувала, я все ж таки вирішив відвідати місцевий зоопарк . По карті я знав, де зоопарк, а ось на чому доїхати до нього крім таксі ніякої інформації. У відгуках туристів також не знайшов потрібної інформації. Щоправда, трохи сам навчився шукати потрібний мені громадський транспорт із допомогою. Карти гугл, де, коли її відкриваєш, зі збільшенням з'являються зупинки громадського транспорту з номерами автобусів, які зупиняються біля потрібного мені об'єкта. Спочатку дивлюся, які номери автобусів зупиняються біля мого готелю, потім які номери автобусів зупиняються біля потрібного об'єкта. Якщо номери збігаються, то я сідаю на громадський автобус із потрібним мені номером та їду прямо до об'єкта. Якщо не збігаються, то їду з пересадками. Все одно на громадському транспорті вдесятеро дешевше, ніж на таксі. Ще хочу зауважити, що на громадському автобусі у відсталих країнах, зокрема і в Африці, можна постраждати від рук злодіїв. У Найробі мене обікрали, але про це розповім окремо, а поки що я їду до зоопарку Найробі.
На карті Гугл знайшов автобус № 24, який зупиняється недалеко від мого готелю, і йде повз зоопарк. Так як їхати близько 10 кілометрів, то я вирішив зранку раніше відправитися в цю поїздку автобусом 24. Поки крокував до зупинки автобуса, то мене обліпили смагляві і мухи. Зупинка опинилася за п'ятсот метрів від готелю. То була не зупинка, а якісь залишки від неї. Пил, бруд та відсутність тротуару. Поки я стояв на цій порожній вулиці, мимо проносилися автобуси з відчиненими дверима, якщо їх ще можна назвати автобусами, а не звареним металобрухтом. На сходах автобусів стояли, і голосно кричали зазивальники пасажирів. Нарешті під'їхав мій автобус, набитий місцевими жителями. Я стояв майже на одній нозі, притискаючи до грудей сумку з камерою. Документи та гроші теж у ній лежали, бо на собі ніде було їх сховати. Я віддав зазивальникові п'ятисотку, а він мені дав здачу дуже брудними та затертими сотками, від яких пахло бомжатником. Погляди місцевих пасажирів звернулися на мене. Очевидно, не часто з ними в одному автобусі їздять білі туристи.
Хвилин через сорок, мені сказали, що треба виходити. Вхід до зоопарку виявився поряд з місцем, де мене висадили. Вхід та територія були чистими й у зелені. Виявляється, що зоопарк та національний парк Найробі знаходяться на одній території. Щоправда, зоопарк при національному парку виглядає як апендицит у людини. Тоді я одразу попросився на сафарі національним парком, але мені сказали, що можна тільки на спеціальному транспорті, на власному чи прокатному автомобілі. Як раніше я писав свою думку, що національними парками Африки краще їздити на спеціальних джипах, але не на легкових автомобілях.
Довелося брати квиток до зоопарку за 22 долари. Як причеп мені дали сильно засмаглого гіда, якого я не замовляв. Він всюди мене супроводжував зоопарком, щоб звірі мені чогось не відкусили, або щоб я не налякав звірів. Відразу кинулося у вічі убожество зоопарку, і його утримання звірів. У цей момент я згадав пересувні звіринці у СРСР. Ті звіринці, які я бачив, це була мука звірів, і жахливий їхній зміст. Возити країною слонів і левів у залізних клітинах, як і багатьох тварин, це нелюдно. Тоді ми цього не розуміли. Зараз все це дивлюся усвідомлено, розуміючи те, що звірі повинні жити тільки на свободі. Жодних звіринців, ні яких маленьких зоопарків. Ось якби звірів у клітинах поміняти на людей. Люди в клітках, а звірі бігають навколо кліток і гарчать на людей. Може після цього люди зрозуміли б, як вільним звірам сидіти в клітках. Зоопарк виявився дуже маленьким, а звірів ще меншим.
Зоопарк в Йоганнесбурзі, найкращий, що я бачив. Там для звірів створено добрі умови.
У зоопарку Найробі мені сподобалися добрі до людей лев, левиця та леопард. Гід сам рекомендував мені через сітку гладити цих звірів. Вони притискалися до сітки. Через яку я простягав руку і гладив їх по спині, а вони так гарно бурчали. Мабуть, їм не вистачає справжньої ласки, хоч вони й звірі. Як мені вдалося побачити, що лев уже старий, а ось левицю йому дали молоду, і він постійно над нею присідає. Все як у людей, коли чоловік змінює свою дружину на молоду. Просидів я біля загону лева та левиці понад годину. За цей час лев або коханням займався з левицею, або дрімав. Іншого заняття у нього не було за огорожею, а на волі він би за кимось поганявся б. Побився з іншими левами, або знайшов нову левицю, а потім ліг під тінистим деревом і спокійно дрімав, задоволений вільним життям.
Я гладив лева і левицю через сітку. Вони такі добрі. Знаю, що цпеці-туристи з цього сайту скажуть, що їм зробили уколи, щоб вони мене не вкусили. Яку ж нісенітницю несуть ці туристи, далекі від реальності.
Вдалося погладити і цього леопарда. Найдобріший звір. Ніхто йому куоли не робив, як сказав мені наглядач зоопарку.
Лев у клітці, це як людина у в'язниці за ґратами. Сумно.
Сумно їй, і мені.
