Общие впечатления: страна интересна в первую очередь для людей, интересующихся историей, для комфортного пляжного отдыха не предназначена.
Въезд. Паспортный контроль
Проблемы с въездом в большинстве случаев могут возникнуть в путешествующих без сопровождения члена семьи мужского пола девушек, младше 30 лет. Наличие «посольской визы» также не гарантирует в таком случае 100% въезд. Как оказалось, эту проблему можно легко решить за 50-100 у. е. , предоставленных за «участие» и «помощь» представителю миграционных служб. Причем, что интересно, получение денег в присутствии коллег нисколько не смущает «должностных лиц».
В моем случае при наличии визы, полученной в посольстве, «паспортист», не владеющий английским, отправил меня покупать визу в аэропорту. При настоятельной попытке объяснить, что у меня нет такой потребности, так как я уже получила визу в посольстве, штамп о въезде был поставлен на уже погашенную ТУРЕЦКУЮ визу. При очередной попытке объяснить, что он неправ, мой паспорт унесли в неизвестном направлении на 20 минут и вернули с отметкой ливанских миграционных служб на ТУРЕЦКОЙ визе «въезд отменен». После получасового объяснения с миграционной службой моего друга мне наконец поставили штамп о прибытии и – о чудо – таки на ливанской визе, выданной в посольстве. Конечно, сей факт омрачил первый день пребывания в этой стране.
Первое, что бросается в глаза – наличие блокпостов на каждом километре дороги к «апартам». Все-таки люди в бронежилетах с оружием в руках на танках – непривычная «экзотика» для наших глаз, хоть с позиций безопасности после многолетней войны, бомбардировки страны израильтянами три года назад и периодическими террористическими актами (к примеру, в мае террористами был захвачен аэропорт, а пару лет назад убиты премьер и члены правительства), безусловно, плюс.
Продолжительная война, конфликт с израильтянами, безусловно, наложили отпечаток и на внешний вид города: большинство домов имеют обветшалый вид, лишь набережная и центр наполнены современными строениями, притом граничащими с реальными «трущобами»: полуразваленными зданиями (в некоторых, кстати, все еще живут люди), местами строениями со следами бомбардировок.
Вход в мечети, в отличии от той же Турции, для туристов «заказан».
В «даун тауне» довольно много дорогих добротных рестораций и магазинов мировых брендов. В ночных клубах довольно много танцовщиц и представителей древнейшей профессии с Украины и России, что, конечно, несколько подпорчивает репутацию наших стран.
В городе много как дорогих машин, так и обветшалых 40-50-летней давности. Общественный транспорт – в стиле «а-ля 50-тые»: ни разу не воспользовалась – просто страшно даже входить в разваливающийся старый автобус.
Из местных достопримечательностей особо запомнился «мовзолей» убитого премьер-министра (кстати, бывшего одним из самых богатых людей планеты, чью эстафету после его смерти «подхватила» 19-летняя дочь) – на данный момент это своеобразный «музей» для туристов и место «паломничества» местных жителей.
Что поражает в первую очередь – в арабской стране мирно соседствуют христианство и ислам: мусульман лишь на 10% больше. Все-таки это показатель того, что такие разные религии могут мирно сосуществовать. Встретить женщин в абае в центральной части страны – большая редкость, чаще можно встретить в номинальном хиджабе и при этом достаточно вызывающей для арабской страны одежде. На юге – большинство ортодоксальных мусульман со всеми вытекающими последствиями.
Библос, Баальбек, Саид, …
Ко всем всемирно известным местам с богатым культурным наследием можно доехать не более, чем за 2 часа из центра Бейрута, так что любителей всемирной истории эта страна привлекает все больше и больше. Туристы с бывшего советского союза – большая редкость, большинство – из Западной Европы.
Самый известный современный курортный город – Библос, который находится всего лишь в 40 минутах езды от столицы страны – Бейрута. Лично меня город поразил прежде всего историческими памятниками, хотя считается, что до войны это был один из самых дорогих курортов Востока. Инфраструктура развита слабо, отели обветшалые, привычный для наших туристов «он-энклюзив» отсутствует.
Цены. Покупки
Цены на питание, проезд, развлечения практически соответствуют киевским. Причем зарплаты жителей выше: средняя з-п учителя – 900 дол. , менеджера среднего звена – от 3000 дол. При этом цены на недвижимость в, к примеру, в считающимся «дорогим» курортном Библосе по сравнению с украинскими впечатляюще низкие: стандартная 1+2 – в районе 60-65 тыс. дол. Практически везде – от магазинов, рынков до музеев свободно используются доллары, хоть евро редко кто примет, кроме обменных пунктов валюты. Курс доллара – фиксированный уже довольно длительное время. Довольно часто меню в ресторанах представлено только на арабском и французском, редко – английском.
Известные места шоппинга местных жителей – Хамра стрит и район Бурдж Хамуд.
Большинство одежды хорошего качества – турецкого производства и соответствуют киевским ценам. Довольно дешево можно купить изделия из золота (от 19 дол. грамм золота 14 карат, от 25 – 21 кар. ), хотя дизайн моделей уступает турецкому.
Загальні враження: країна цікава насамперед для людей, які цікавляться історією, для комфортного пляжного відпочинку не призначена.
В'їзд. Паспортний контроль
Проблеми з в'їздом здебільшого можуть виникнути у подорожуючих без супроводу члена сім'ї чоловічої статі дівчат, молодших 30 років. Наявність «посольської візи» також не гарантує 100% в'їзд. Як виявилося, цю проблему можна легко вирішити за 50-100 у. о. , наданих за «участь» та «допомогу» представнику міграційних служб. Причому, що цікаво, отримання грошей у присутності колег не бентежить «посадових осіб».
У моєму випадку за наявності візи, отриманої в посольстві, паспортист, який не володіє англійською, відправив мене купувати візу в аеропорту. При настійній спробі пояснити, що я не маю такої потреби, оскільки я вже отримала візу в посольстві, штамп про в'їзд був поставлений на вже погашену ТУРЕЦЬКУ візу. При черговій спробі пояснити, що він неправий, мій паспорт забрали в невідомому напрямку на 20 хвилин і повернули з позначкою ліванських міграційних служб на турецькій візі «в'їзд скасовано». Після півгодинного пояснення з міграційною службою мого друга мені нарешті поставили штамп про прибуття і – диво – таки на ліванській візі, виданій у посольстві. Звичайно, цей факт затьмарив перший день перебування в цій країні.
Перше, що впадає у вічі – наявність блокпостів на кожному кілометрі дороги до «апартів». Все-таки люди в бронежилетах зі зброєю в руках на танках – незвична «екзотика» для наших очей, хоч із безпекових позицій після багаторічної війни, бомбардування країни ізраїльтянами три роки тому і періодичними терористичними актами (наприклад, у травні терористами був захоплений аеропорт, а кілька років тому вбито прем'єр і члени уряду), безумовно, плюс.
Тривала війна, конфлікт із ізраїльтянами, безумовно, наклали відбиток і на зовнішній вигляд міста: більшість будинків мають застарілий вигляд, лише набережна та центр наповнені сучасними будівлями, до того ж межують із реальними «трущобами»: напіврозваленими будинками (у деяких, до речі, все ще живуть люди), місцями будовами зі слідами бомбардувань.
Вхід у мечеті, на відміну від тієї ж Туреччини, для туристів замовлений.
У «даун тауні» досить багато дорогих добротних ресторанів та магазинів світових брендів. У нічних клубах досить багато танцівниць і представників найдавнішої професії з України та Росії, що, звичайно, дещо зіпсує репутацію наших країн.
У місті багато як дорогих машин, так і застарілих 40-50-річної давності. Громадський транспорт – у стилі «а-ля 50-ті»: жодного разу не скористалася – просто страшно навіть входити в старий автобус, що розвалюється.
З місцевих пам'яток особливо запам'ятався «мовзолей» убитого прем'єр-міністра (до речі, колишнього одним із найбагатших людей планети, чию естафету після його смерті «підхопила» 19-річна дочка) – на даний момент це своєрідний «музей» для туристів та місце. паломництва» місцевих жителів.
Що вражає насамперед – в арабській країні мирно є сусідами християнство та іслам: мусульман лише на 10% більше. Все ж таки це показник того, що такі різні релігії можуть мирно співіснувати. Зустріти жінок в абаї в центральній частині країни - велика рідкість, частіше можна зустріти в номінальному хіджабі і при цьому досить одязі, що викликає для арабської країни. На півдні - більшість ортодоксальних мусульман з усіма наслідками.
Біблос, Баальбек, Саїд, …
До всіх всесвітньо відомих місць з багатою культурною спадщиною можна доїхати не більше, ніж за 2 години з центру Бейрута, тому любителів всесвітньої історії ця країна приваблює все більше і більше. Туристи з колишнього радянського союзу – велика рідкість, більшість – із Західної Європи.
Найвідоміше сучасне курортне місто – Біблос, яке знаходиться лише за 40 хвилин їзди від столиці країни – Бейрута. Особисто мене місто вразило насамперед історичними пам'ятниками, хоча вважається, що до війни це був один із найдорожчих курортів Сходу. Інфраструктура розвинена слабо, готелі застарілі, звичний для наших туристів «он-енклюзів» відсутній.
Ціни. Покупки
Ціни на харчування, проїзд, розваги практично відповідають київським. Причому зарплати мешканців вищі: середня заробітна плата вчителя – 900 дол. , менеджера середньої ланки – від 3000 дол. При цьому ціни на нерухомість у, наприклад, у курортному Біблосі, що вважається «дорогим», у порівнянні з українськими вражаюче низькі: стандартна 1+2 – в районі 60-65 тис. дол. Практично скрізь - від магазинів, ринків до музеїв вільно використовуються долари, хоч євро рідко хтось прийме, крім обмінних пунктів валюти. Курс долара – фіксований досить тривалий час. Досить часто меню в ресторанах представлене лише арабською та французькою, рідко – англійською.
Відомі місця шопінгу місцевих жителів – Хамра стріт та район Бурдж Хамуд.
Більшість одягу гарної якості – турецького виробництва та відповідають київським цінам. Досить дешево можна купити вироби із золота (від 19 дол. грам золота 14 карат, від 25 – 21 кар. ), хоча дизайн моделей поступається турецькому.
