Такие дожди наверно идут только в джунглях, но это был Бейрут. Декабрь 2009.
Крышка водостока весело качалась на водяном столбе, который бил из водосточной системы, куда то в небо. Крышка радужно «играла» над землей на сорока, пятидесяти сантиметрах. Это очень веселило...Наверно за этим я и ехал в Ливан. Эмоции и новые впечатления, вот – цель поездки.
Москва сезона осень-зима 2009 задолбала своими пробками и я решил поставить паузу на этом состоянии. Надо куда то поехать. Но вот куда?? ? ? И тут по радио «Серебренный дождь» оптимистичным голосом, какой то веселый человек рассказывает про Ливан... Экстремально. Интересно. Красиво.
Все решено. Еду туда. Тем более, будучи пионером, и смотря телевизор в перерывах между уроками и гулянием на улице, я лицезрел передачу «Международная панорама», которая всегда начиналась с репортажа о войне в Беруте. Как сейчас помню. -«наш специальный корреспондент в Бейруте»...
Час в интернете дали мне представление, что не так и плохо сейчас там... Короче все, решено еду туда...
Два звонка и найдены попутчики...Одному как-то грустно ехать... Тем более в неизвестность.
Совет: Если вы хотите экстрима, вам в Ливан.
Если вы боитесь экстрима, вам опять же в Ливан.
Если вы хотите эмоций, езжайте туда же.
Ливан очень интересная и красивая страна, с восточной загадкой и интересными достопримечательностями. Ливан - страна сильных людей, которые смогли после многолетней войны найти силы восстановить ее за короткий промежуток времени.
И так. Билеты купил на рейс Аэрофлота, Москва –Бейрут-Москва. Покупал в ноябре за 12 с чем- то тысяч...Но ближе к вылету узнал об акции нашей «крылатой» компании, по которой билеты в Бейрут раздавались почти даром, что-то в районе 7 тысяч в оба хвоста.
Ладно. Менять не стал... Не зря же я в очереди стоял на Фрунзенской....
Ехать в Ливан можно самостоятельно, без всяких агентств. Будет дешевле и интересней. Главное найти человека в Бейруте, который встретит и будет вашим гидом, водителем и экскурсоводом. Нам повезло, мы такого нашли там... Но об этом чуть позже.
Вопрос где жить...Booking. com с легкостью дал ответ на данный вопрос. Выбор отелей большой, от 6 звездночных с бюджетом Молдавии за ночь, до очень даже бюджетных. Остановились на Plaza Hotel, что в Хамре (торговом квартале Бейрута). Отель на 3-4 звезды, но с очень удобными матрацами, одеялами и подушками. Больше ничего не нужно для бродяг по Ливану, которые приезжали в отель только для того чтобы набраться сил перед следующим броском. Все как всегда, интернете, кредитка, бронь, подтверждение и мы спокойны... на границе нас пропустят, так как мы не экстремисты и у нас есть где жить.
Я так понял, что если в Ливане если есть где жить, значит, ты турист.
Волнение, конечно, было, но оно как-то отошло, когда в зоне вылета мы увидели группу детей из России летящих туда же куда и мы. Они были музыкантами, может быть хор. . Хороший сигнал, что там не так все страшно.
Вылет. Новый самолет. 4 часа и мы в аэропорту имени Рафика Харири. 2 часа ночи. Пустынный европейский аэропорт встретил нас дружелюбными таможенниками и военными. Минимум формальностей, ни каких очередей, ни каких виз. Welcome, и ты в Бейруте.
Про визы отдельная история. В МОСКВЕ они стоят 35 у. е, в аэропорту Бейрута типа 17 у. е. . , но покупать визы заставляют, по принципу, так мне и не понятному. Кого то просят покупать, кого нет. Нас лично не просили. .
Duty Free на выходе, хорошее вино и немного шоколада – вот и ночная еда.
Разнообразие арабов таксистов впечатлило. Тариф от 100 у. е.... Но интернет подсказал, что максимум от аэропорта до центра -20 у. е. . Но сил торговаться уже не было , поэтому 30 у. е и мы летим в разбитой Тойоте по бедным кварталам в центр города. Шоу, могу сказать, не для слабонервных. . У меня с автомобильной психикой все вроде бы в порядке, но на 140 под арабскую музыку я пристегнулся...Красный свет! Мы пролетам перекресток, на вопрос « Stop, Red light». . ответ – «No problem». . После 3 светофора, которые мы пролетели... страх перешел в ужас...Но все ок, и мы на Хамре. 10 минут заселение в гостиницу Hotel Plaza и здравствуй кровать. Кровати надо отметить отменные. Сладкий пятичасовой сон поставил нас на ноги.
Первый день в Бейруте начался в 8 часов. Пошли искать, где поужинать... Выдвинулись в сторону моря. 10 минут и вот оно Средиземное родимое. Первое фото, и тут крик. . «Stop, no photo». . И за что? Всего за то, что я захотел сфотографировать колесо обозрение на фоне моря.
Оказывается! Делать фотографии людей и военных объектов запрещено. Но под военными объектами подразумевается все жизненно важные инфраструктурные объекты. Это нужно помнить, но ничего страшного в этом нет.
Вообщем, вернулись на Хамру, зашли в американскую закусочную и позавтракали...
Касательно кафешек. В Беруте с ними проблем нет. Представлены все международные сети, даже больше чем в Москве... «Бургер кинг» у них то есть. Единственное что нужно знать, кафе начинают работать с 1.30. Раньше можно поесть только в отеле.
И так ... мысль. ) Как действовать дальше. У нас был четкий план и его нужно было воплощать. . Первое - ищем водителя такси. . Второе едем по плану поездки. Составленным мной ранее. Надо сказать поиск водителя немного волновал. С таким драйвером как мы ехали из аэропорта я не смогу протянуть больше 1 дня.
Тут!! ! ! небеса расступились и нам был послан наш ангел хранитель таксист, гид и экскурсовод по имени ЛАБИБ! О нем я хотел бы рассказать по больше, потому что если вы захотите поехать в Ливан, то не надо тратить деньги на агентства, не надо покупать экскурсии, нужно просто позвонит Лабибу. Если вы знаете, хоть немного, английский язык, Лабиб покажет (за приемлемые деньги) лучшие достопримечательности Ливана, довезет и проводит до места.
Лабиб - это пожилой человек 68 лет, который за рулем 50 лет. Пережил все войны, что видно по грустным глазам и складкам на лице, которые сформировались под гнетом печали. За 50 лет он выучил английский язык в «народе», так что понять его проще, чем носителя языка. После араба таксиста, который вез нас из аэропорта, Лабиб показался спокойным трезвомыслящим профессионалом, который возил нас 4 дня по всему Ливану, не превышая 80 км час. В общем если бы ни он, ко мне так и не пришло чувство спокойствия в Ливане. И конечно мы без него не узнали о вкусном козъем сыре с медом завернутым в лаваш. , не попили вина в Ксаре, не фотографировались там где нам не дали, и не смог я купить своему сыну свежие экзотические фрукты для своего сынишки. Конечно, он это читать не будет, но все равно, Лабиб, Спасибо Большое!! ! ! Если вы соберитесь в Ливан и ищите гида, . Он встретит и будет вашим гидом по Ливану на своем Мерседесе.
Едем дальше...
Первый день! Солнце! 25 градусов! Отправились в Джунию, город недалеко от Бейрута... В целом, там все не далеко, по сравнению с Москвой
Первая достопримечательность - пещера Jjetta Grotto. Трудно передать эмоции, скажу одно, после знакомства и прогулки в ней, все в Ливане выглядело как то бледно. Я очень спокойно отношусь к пещерам, и бывал много раз в них, но это действительно чудо света. Ради нее, только, стоит прилететь в Lebanon на пару дней. Фото, видео запрещено. Все сдается в камеру хранения... Но обязательно зайдите на сайт, что бы иметь представления о чем я тут восхищаюсь. Хотя могу заметить, что ни фото, ни видео не передают атмосферу и дух прибивания там. Через 30 минут у меня было ощущение, что я на марсе или съемочной площадке Звездных войн. Мы были в верхней пещере, там ходят ногами. В нижней пещере плавают на лодках, но зимой она закрыта из-за большой воды, которая идет с гор. Нам повезло, мы видели кусочек интерьера нижней пещеры. Это что-то не забываемо.
Jetta Grotto – это своды до 50 – 70 метров, длина (могу соврать) 300 -500 метров... Это надо видеть.
После обеда мы поехали в Джунию. Там в центре города пересели на фуникулер, который поднял нас к Святой Деве Марии, статуи, которая возвышается на горе и окружена храмом святого Николая, музеем и смотровой площадкой, часовней и еще интересными сооружениями.
В Бразилии, на черепашей горе, есть статуя Иисуса. В Ливане – Дева Мария. Я думаю, они даже наверно смотрят друг на друга. .
Да, чуть не забыл. . При переезде из Jeitta к монументу Св. Марии мы остановились у собачей реки (dog river). Место со сложным рельефом, которая была основной сложностью при переходе войск всех исторических завоевателей. Начиная с Македонского, кончая немецкими войсками.
«Хреновое место для прохода армии» - скажу я вам. Поэтому все, кто форсировал ее, оставляли мемориальные доски на скалах (например Наполеон)
Когда спускались на фуникулере вниз, уже темнело. И вечерняя поездка, дальше, в Библос носила просто лирический характер. Старинный город с архитектурой из сказки про Алладина, встретил нас темнотой, шумом моря, и торговыми лавками.
Мы устали... Пора домой. . Лабиб довес нас до ресторана в центре Бейрута.
Вино, Мих гриль, мизе и мы в отеле...
Вот они, мои любимые кровати и одеяла.
Второй день.
Был насыщен по полной. Мы сказали наш план Лабибу, он его немного подкорректировал, и мы понеслись в центр Ливана.
Первая остановка пещера Kfarhim. После Jetta Grotto восторга никакого, но зато в ней можно фотографироваться. Персональный гид, 60 минут, 40 фоток. Едем дальше.
Следующее место - Дворец Мусы (Musa Palase). Интересное место. Один богатый ливанец построил дворец музей, где куклами показана жизнь ливанцев (в движении), собрана коллекции оружия всех времен и много чего еще. Стоит посетить.
Следующий стоп был дворец Beit Eddine Palase. Дворец особо ни о чем, по мне. Но ценителям восточной аскетичной архитектуры будет интересно.
Едем дальше. . Первое знакомство с настоящими кедрами. Для меня открытие, что кедры растут только там. У нас и по всему миру это кедроподобная сосна. Вот тебе и загогулина.
У нас курс на долину Беака.
30 минут и вот она...В тумане и окружении гор со снежными макушками.
Очередной стоп и море впечатлений- винный завод Ksara. Основан в 1854 году французами. Виноградники тут же растут в долине.
Встретили очень тепло. Для нас провели бесплатную экскурсию, показали фильм, мы про дегустировали вино и нас провели по подвалам ( пещерам) хранилища. Милые люди работают. Девушки! ! !
Да! ! ! Главное забыл! Я много ездил по свету, да и жил в Башкирии, Татарии. Но могу сказать с полной уверенностью в Ливане одни из красивых девушек. Современные ливанки это то что. Да даже девушки шииты и сунниты в своих хиджабах очаровывают. Но как вы знаете, страна мусульманская, так что можно только глотать слюни и у кроткой
глазеть на них.
И так к заводу... Все супер... Идем в магазин. В продаже Шато Ксара 2004 и 2005 года. В 2005 было солнечно, таримся им. Вино на любителя. Пробуйте.
Дальше нас ждала крайняя точка второго дня – город Биалбек. Как было сказано в Интернете – там есть две достопримечательности – город Солнца и Хизбала («политическая партия Ливана»). Сразу скажу – что Хизбаллу, вы там не увидите... Кроме маек, флагов и других сувениров с их символикой. Меня, правда, заловил при входе в город Солнца мужик, спросил, откуда я, и когда узнал что из России, долго говорил, что Хизбалла и России френд и мы лучшие...Вообще там к русским относятся хорошо. Да и мы к ним тоже. Милые и красивые люди.
Город Солнца – это нужно видеть...Построен еще до н. э. Как строили, не понятно. Все говорят, что инопланетяне. Так как камешки по 1500 тонн. И поднять их трудно даже сейчас. Пирамиды и те понятно как делали (приблизительно), но то, что было построено в городе Солнца, Восхищает. Хотя город – это круто сказано. Точнее развалины города.
Там было три храма – Венеры, Юпитера и Бахуса. Как ни странно после все переходом от мусульман к христианам и обратно, а так же после землетрясений на «ногах» остался стоять только храм, построенный в честь бога вина Бахуса. Храм Винеры полностью разрушен, от Юпитера остались стоять только грандиозные колонны, которые тянуться к Солнцу.
Погода портилась, с гор начал дуть холодный ветер. Место было жутким, так как никого кроме нас на этих гектарах разрухи не было, а вокруг летал миф Хизбаллы.
Всё посмотрели, сфоткались и теперь обратно в мою любимую постельку. )). Но прежде, прогулялись по набережной Бейрута, покушали в ресторане на берегу моря. Для справки, цены на еду как в Москве, даже чуть дешевле. Ужин с вином обходился в 30 -40 доларей.
Третий день был плотный. В планах... Cedars (Кедры) и Трипполи- второй по величине город Ливана на Севере страны.
Вечером пошел дождь, грома такого я давно не слышал, плотность дождя высоченная... Вышел на улицу, иди, выжимай трусы...
Утром завтракали в отели, дождь не прекращался. Приехал Лабиб. Пока садились в машину. . «О где же мои запасные трусы»- подумал я.
Лабиб сообщил при неприятнейшую новость: «Кедры и Триполи сегодня отменяются». Здесь дождь, а в Кедры ехать через горы, там снег 1 метр, дорога лед, обрывы ... Триполи опасно, так как из-за воды крышки канализации болтаются на 50 см и можно их собрать все на капот...А до Триполи таких колодцев будет 1000...Шутка конечно, но в Триполи не поехали, так как видимости ноль, пробки и пипец. Как я писал в начале, таких дождей я давно не видел.
Хочу обратить ваше внимание, что в Кедры мы не просто так ехали, мы хотели покататься на лыжах с Ливанских гор. Поэтому психологически я был готов в этот день только к этому. Горы, снег, покатушки.
Лабаиб прочувствовав меня за 2 дня, понял и сказал – «Едем в Фараю». Фарая – это не то горы, не то курорт горнолыжный, не то просто городок... В общем, точка, где шейхи со всего ближнего востока отрабатывают технику горнолыжного катания. И так... Вперед!
Ели еле выбрались из Бейрута и начали подниматься в горы. По дороге с вершины текло столько воды, что через 30 минут я не понимал на машине или на катере мы едем. Прошел час, вода стала менять свое физическое свойство...сначала жижа, потом снег с дождем и все стоп! ! ! Наш Мерседес офигев от такой наглости (увидев снег), не доезжая 30 минут до макушки горы, встал плененный снежно-мокрой паутиной. Встал и заглох. Напрочь! . Можно долго писать, как мы выходили, как мы толкали, как мы промокли через 3 секунды, из за дождя со снегом и сильнейшим ветром, как потом нас толкал араб... Но спасли нас солдаты Ливанской армии, которые ехали мимо на своем броневике. . И не имея троса, своими сильными телами развернули неработающий тяжеленный Мерседес вниз и отправили его с горы в теплые края, от куда он и приехал. Одну скажу, после маленького допроса меня, офицер Ливанской армии сказал мне (если переводить) «Какого х. . на мы из России едим на эту гору в такую погоду? У нас же снега хоть ешь одним местом». Милый человек! ! ! Спасибо им, кстати! ! !
Лабиб и мои приятели, сказали, что им хватить всего этого и они дальше не поедут. Но слова офицера еще раз взбодрили меня, и я решил довести до конца намеченное.
Лабиб спустился с гор. Я взял снежное такси (такое есть и все нормальные люди пользуются им).
Заехал я в магазин, взял напрокат теплую и сухую одежду и помчался на шиповонной Legace на гору Фарая, за впечатлениями. Какого было мое удивления, когда на горе, кроме ураганного ветра со снегом и двух арабов на Hammer никого не было. Все было закрыто. Арабы засадили своего железного коня по «грудную клетку» в снег и тестировали тактика технические характеристики американского броневика. «Че делать то? » - высказал я своему таксисту, который даже английский мой ломанный не понимал. Видимо увидев мои грустные глаза, у него вырвалось одно – «Ski Do? ». «А есть? »- радостно спросил я. И вот через 10 минут я выезжал из под большого сугроба, где находилась база снегоходов, с инструктором на желтом снежном Ski Do. Это было что- то! ! ! 40 минут езды на снегоходе по одной из высокой снежной точки Ливана, когда внизу + 19, это не забываемые впечатления.
Спасибо всем! 40 минут обратно и вот он - Лабиб, и мои друзья. Я уже немного перегрелся виски, которое было мне нужно для согрева и снятия стресса...
Едем в Бейрут. Один только осадок - не увидели Кедры и Триполи.
Дождь к вечеру прекратился, как по заказу. Поужинали, погуляли по Бейруту. Купили подарки. Здравствуй моя постелька!! !
Четвертый день! Лабиб, как часы в 1.00 ждет нас. Нам выезжать из гостиницы, так как вечером улетаем. Собрали вещи и наша цель Тир. Идет дождь! Лабиб в Тир не едет, но соглашается на Триполи. Мне уже честно все равно, так как что-то я устал от путешествия... ОК! Едем в Триполи. Красивый город, более религиозный чем Бейрут. . Даже в Макдональдсе девчонки работают в хиджабах. Через 2 часа бродяжничества на машине по Триполи, я замечаю, что женщин нет вообще, одни мужики с чалмами. Оказывается, Триполи заселили арабы из Сирии, очень религиозные, порой агрессивно настроены. Все это с не очень радужной погодой подтолкнули нас сматываться из этого города, так как смотреть, кроме колорита, там особенно нечего.
«Ну что посмотрим дневной Библос? » - поступило предложение. «ОК»! .
Красивый город, особенно вид с рыбной бухты. Красивая архитектура. Даже, сложно сказать, к какому стилю она относиться. Это нужно просто увидеть...
В Тир решили не ехать, хотя дождь утих. Как нам сказали, Тир не сильно отличается от того, что мы уже видели. Хотя меня до сих пор мучает, что я не посетил старинный город, который помню со времен школьной истории.
Едем в аэропорт. До вылета еще часов 6. Делать в аэропорту нечего, кроме того, как разглядывать людей разных религий и конфессией, которые тепло прощаются и встречают своих близких и родных. Еще раз убедился, что ливанцы - очень красивый и душевный народ.
Как всегда, «Аэрофлот» задержал рейс. Начали сходить с ума, пока не попали в Duty Free. Тут отпустило, тем более в Бейруте оно не дорогое, с большим выбором восточных сладостей, электроники, и конечно же духов и спиртного...
Все ура! Сели в самолет. Летим... И вот на тебе... Я то думал, что все кончилось. . Аль нет. Ливан нам приготовил сюрприз на последок....
Вы когда ни будь летели в самолете, в котором решили «смахнуться» 10 человек?
Думаю, многие кто летал в Таиланд, Боли или ГОА, видели такое шоу.
Здесь было тоже самое, только бились не пьяные русские туристы с похмелья, между первой и второй бутылкой вискаря, а религиозные ливанцы. Один сделал замечание другому, стюардесса его проморгала, и началось мочилово. Короткое. Длилось минуту. Но впечатлений осталось у всех. . Если по справедливости, если бы стюардесса прореагировала, проблему можно было решить. Но сонный состав (это было уже 4 часа ночи, обратный рейс) бортпроводников получил свое. Тяжелая у них работа, понимаешь только в такие моменты. Зато пришло чувство родины. Эта стычка как барокамера переключила сознание от впечатлений Ливана к реалиям России.
Вот и все. Самолет коснулся земли. Шереметьево. Температура – минус 26 градусов.
Здравствуй, уставшая от предновогодья, Москва.
Да... вот еще ... на последок. .
Есть у них две особенности! ! ! Я про Ливан. )
Сигналят все водители каждую минуту и везде. Это, как выяснилось, особенность вождения. Это вместо светофоров, который проскочил араб, везущий нас из аэропорта.
Кто первый посигналил у того приоритет проезда.
Но меня это реально, как московского водителя, напрягала.
У нас сигналят когда все. . после будут только стрелять из ОСЫ. . )
Привыкнуть за 4 дня не реально.
Все курят. Но не просто курят, а курят везде: в магазине, в очереди, в музее, в аэропорту, в машине. Курят все, даже дети.
Это особенность, которая напрягала и которая отличает развитие страны и менталитета ее народа. Что тут скажешь ...
-: «Ливан спасибо за впечатления, и БРОСАЙ КУРИТЬ!! ! ! Мы же не видели Кедры и Тир»
2 января 2010 года
Такі дощі, напевно, йдуть тільки в джунглях, але це був Бейрут. Грудень 2009 року.
Кришка водостоку весело гойдалася на водяному стовпі, який бив із водостічної системи, кудись у небо. Кришка райдужно «грала» над землею на сорока, п'ятдесят сантиметрах. Це дуже веселило. . . Мабуть, за цим я і їхав до Лівану. Емоції та нові враження, ось – мета поїздки.
Москва сезону осінь-зима 2009 задовбала своїми пробками і я вирішив поставити паузу на цьому стані. Треба кудись поїхати. Але ось куди?? ? ? І тут по радіо «Срібний дощ» оптимістичним голосом, якась весела людина розповідає про Ліван. . . Екстремально. Цікаво. Красиво.
Все вирішено. Їду туди. Тим більше, будучи піонером і дивлячись телевізор у перервах між уроками і гулянням на вулиці, я бачив передачу «Міжнародна панорама», яка завжди починалася з репортажу про війну в Беруті. Як зараз пам'ятаю. -«Наш спеціальний кореспондент у Бейруті». . .
Година в інтернеті дала мені уявлення, що не так і погано зараз там. . . Коротше все, вирішено їду туди. . .
Два дзвінки та знайдені попутники. . . Одному якось сумно їхати. . . Тим більше, у невідомість.
Порада: Якщо ви хочете екстріму, вам до Лівану.
Якщо ви боїтеся екстриму, вам знову ж таки в Ліван.
Якщо ви хочете емоцій, їдьте туди.
Ліван дуже цікава та красива країна, зі східною загадкою та цікавими пам'ятками. Ліван – країна сильних людей, які змогли після багаторічної війни знайти сили відновити її за короткий проміжок часу.
І так. Квитки купив на рейс Аерофлоту, Москва -Бейрут-Москва. Купував у листопаді за 12 із чимось тисяч. . . Але ближче до вильоту дізнався про акцію нашої «крилатої» компанії, за якою квитки в Бейрут лунали майже задарма, щось у районі 7 тисяч в обидва хвости.
Гаразд. Міняти не став. . . Не дарма ж я в черзі стояв на Фрунзенській.
Їхати до Лівану можна самостійно, без жодних агенцій. Буде дешевшим і цікавішим. Головне знайти людину в Бейруті, яка зустріне і буде вашим гідом, водієм та екскурсоводом. Нам пощастило, ми такого знайшли там. . . Але про це трохи згодом.
Питання де жити. . . Booking. com з легкістю дав відповідь на це питання. Вибір готелів великий, від 6 зіркових з бюджетом Молдови за ніч, до бюджетних. Зупинилися на Plaza Hotel, що у Хамрі (торговому кварталі Бейрута). Готель на 3-4 зірки, але з дуже зручними матрацами, ковдрами та подушками. Більше нічого не потрібно для бродяг Ліваном, які приїжджали в готель тільки для того щоб набратися сил перед наступним кидком. Всі як завжди, інтернет, кредитка, бронь, підтвердження і ми спокійні. . . на кордоні нас пропустять, тому що ми не екстремісти і у нас є де жити.
Я так зрозумів, що якщо в Лівані якщо є де жити, то ти турист.
Хвилювання, звичайно, було, але воно якось відійшло, коли в зоні вильоту ми побачили групу дітей із Росії, що летять туди ж куди і ми. Вони були музикантами, може хор. . Хороший сигнал, що там не так все страшно.
Виліт. Новий літак. 4 години ми в аеропорту імені Рафіка Харірі. 2 години ночі. Пустельний європейський аеропорт зустрів нас дружелюбними митниками та військовими. Мінімум формальностей, жодних черг, жодних віз. Welcome, і ти у Бейруті.
Про візи окрема історія. У МОСКВІ вони коштують 35 у. о. , в аеропорту Бейрута типу 17 у. о. . , але купувати візи змушують, за принципом, мені так і не зрозумілому. Когось просять купувати, когось немає. Нас особисто не просили.
Duty Free на виході, гарне вино та трохи шоколаду – ось і нічна їжа.
Розмаїття арабів таксистів вразило. Тариф від 100 у. о....Але інтернет підказав, що максимум від аеропорту до центру -20 у. о. . Але сил торгуватися вже не було, тому 30 у. міста. Шоу, можу сказати, не для людей зі слабкими нервами. У мене з автомобільною психікою все ніби гаразд, але на 140 під арабську музику я пристебнувся. . . Червоне світло! Ми пролетимо перехрестя, на питання "Stop, Red light". . відповідь - "No problem". . Після 3 світлофора, які ми пролетіли. . . страх перейшов у жах. . . Але все ок, і ми на Хамрі. 10 хвилин заселення в готель Hotel Plaza та привіт ліжко. Ліжка треба відзначити відмінні. Солодкий п'ятигодинний сон поставив нас на ноги.
Перший день у Бейруті розпочався о 8 годині. Пішли шукати, де повечеряти. . . Висунулися у бік моря. 10 хвилин і ось воно Середземне рідне. Перше фото, і тут крик. Stop, no photo І за що? Усього за те, що я захотів сфотографувати оглядове колесо на тлі моря.
Виявляється! Робити фотографії людей та військових об'єктів заборонено. Але під військовими об'єктами маються на увазі всі життєво важливі інфраструктурні об'єкти. Це треба пам'ятати, але нічого страшного у цьому немає.
Втім, повернулися на Хамру, зайшли в американську закусочну і поснідали.
Щодо кафешок. У Беруті із ними проблем немає. Представлені всі міжнародні мережі, навіть більше, ніж у Москві. . . «Бургер кінг» у них є. Єдине, що потрібно знати, кафе починають працювати з 1.30. Раніше можна поїсти тільки в готелі.
І так… думка. ) Як діяти далі. У нас був чіткий план і його треба було втілювати. Перше - шукаємо водія таксі. Друге їдемо за планом поїздки. Складеним мною раніше. Треба сказати, пошук водія трохи хвилював. З таким драйвером тому що ми поїхали з аеропорту я не зможу простягнути більше 1 дня.
Тут! ! небеса розступилися і нам був посланий наш ангел охоронець таксист, гід та екскурсовод на ім'я ЛАБІБ! Про нього я хотів би розповісти більше, бо якщо ви захочете поїхати до Лівану, то не треба витрачати гроші на агенції, не треба купувати екскурсії, потрібно просто зателефонуватиме Лабібу. Якщо ви знаєте, хоч трохи, англійську мову, Лабіб покаже (за прийнятні гроші) найкращі пам'ятки Лівану, довезе та проводить до місця.
Лабіб – це літня людина 68 років, яка за кермом 50 років. Пережив усі війни, що видно по сумних очах та складках на обличчі, що сформувалися під гнітом смутку. За 50 років він вивчив англійську мову в «народі», тому зрозуміти її простіше, ніж носія мови. Після араба таксиста, який віз нас з аеропорту, Лабіб здався спокійним тверезомислячим професіоналом, який возив нас 4 дні по всьому Лівану, не перевищуючи 80 кмгод. Загалом, якби ні він, до мене так і не прийшло почуття спокою в Лівані. І звичайно ми без нього не дізналися про смачний козиний сир з медом загорнутим у лаваш. , не попили вина в Ксарі, не фотографувалися там де нам не дали, і не зміг я купити своєму синові свіжі екзотичні фрукти для свого синочка. Звичайно, він це читати не буде, але все одно, Лабіб, Спасибі Велике! ! Якщо ви зберетеся в Ліван і шукайте гіда, . Він зустріне і буде вашим гідом Ліваном на своєму Мерседесі.
Їдемо далі. . .
Перший день! Сонце! 25 градусів! Вирушили в Джунію, місто недалеко від Бейрута. . . Загалом, там все далеко, порівняно з Москвою
Перша пам'ятка – печера Jjetta Grotto. Важко передати емоції, скажу одне, після знайомства та прогулянки в ній, все в Лівані виглядало як блідо. Я дуже спокійно ставлюся до печер, і бував багато разів у них, але це справді диво світу. Заради неї варто прилетіти в Lebanon на пару днів. Фото, відео заборонено. Все здається в камеру зберігання. . . Але обов'язково зайдіть на сайт, щоб мати уявлення про що я тут захоплююся. Хоча можу зауважити, що ні фото, ні відео не передають атмосферу та дух прибивання там. Через 30 хвилин у мене було відчуття, що я на марсі чи знімальному майданчику Зоряних війн. Ми були у верхній печері, там ходили ногами. У нижній печері плавають на човнах, але взимку вона закрита через велику воду, що йде з гір. Нам пощастило, ми бачили шматочок інтер'єру нижньої печери. Це щось незабутнє.
Jetta Grotto - це склепіння до 50 - 70 метрів, довжина (можу збрехати) 300 -500 метрів...Це треба бачити.
Після обіду ми поїхали до Джунії. Там у центрі міста пересіли на фунікулер, який підняв нас до Святої Діви Марії, статуї, яка височить на горі та оточена храмом святого Миколая, музеєм та оглядовим майданчиком, каплицею та ще цікавими спорудами.
У Бразилії, на черепашій горі, є статуя Ісуса. У Лівані – Діва Марія. Я думаю, вони навіть напевно дивляться один на одного.
Так, мало не забув. . При переїзді з Jeitta до пам'ятника Св. Марії ми зупинилися біля собачої річки (dog river). Місце зі складним рельєфом, яка була основною складністю під час переходу військ усіх історичних завойовників. Починаючи з Македонського, закінчуючи німецькими військами.
«Хрінова місце для проходу армії» - скажу я вам. Тому всі, хто її форсував, залишали меморіальні дошки на скелях (наприклад Наполеон)
Коли спускалися на фунікулері донизу, вже темніло. І вечірня поїздка, далі, в Біблос мала просто ліричний характер. Старовинне місто з архітектурою з казки про Алладіна, зустріло нас темрявою, шумом моря, торговими лавками.
Ми втомилися. . . Час додому. . Лабіб доважив нас до ресторану в центрі Бейрута.
Вино, Мих гриль, Мізе і ми в готелі.
Ось вони, мої улюблені ліжка та ковдри.
Другий день.
Був насичений на повну. Ми сказали наш план Лабібу, він його трохи підкоригував, і ми помчали в центр Лівану.
Перша зупинка печера Kfarhim. Після Jetta Grotto захоплення ніякого, зате в ній можна фотографуватися. Персональний гід, 60 хвилин, 40 фото. Їдемо далі.
Наступне місце – Палац Муси (Musa Palase). Цікаве місце. Один багатий ліванець побудував палац музей, де ляльками показано життя ліванців (у русі), зібрано колекції зброї всіх часів та багато чого ще. Варто відвідати.
Наступний стоп був палац Beit Eddine Palase. Палац особливо ні про що, на мене. Але поціновувачам східної аскетичної архітектури буде цікаво.
Їдемо далі. Перше знайомство зі справжніми кедрами. Для мене відкриття, що кедри ростуть лише там. У нас і по всьому світу це кедроподібна сосна. Ось тобі й загогулина.
Ми маємо курс на долину Беака.
30 хвилин і ось вона. . . У тумані та оточенні гір зі сніговими маківками.
Черговий стоп та море вражень-винний завод Ksara. Заснований у 1854 році французами. Виноградники відразу ростуть у долині.
Зустріли дуже тепло. Для нас провели безкоштовну екскурсію, показали фільм, ми продегустували вино і нас провели по підвалах (печерам) сховища. Милі люди працюють. Дівчата!
Так! Головне забув! Я багато їздив світом, та й жив у Башкирії, Татарії. Але можу сказати з упевненістю в Лівані одні з красивих дівчат. Сучасні ліванки це те що. Та навіть дівчата шиїти та суніти у своїх хіджабах зачаровують. Але як ви знаєте, країна мусульманська, так що можна тільки ковтати слини і у лагідної
дивитися на них.
І так до заводу. . . Все супер. . . Ідемо до магазину. У продажу Шато Ксара 2004 та 2005 року. У 2005 було сонячно, таримося ним. Вино на любителя. Пробуйте.
Далі на нас чекала крайня точка другого дня – місто Біалбек. Як було сказано в Інтернеті – там є дві пам'ятки – місто Сонця та Хізбала («політична партія Лівану»). Одразу скажу – що Хізбаллу, ви там не побачите. . . Крім майок, прапорів та інших сувенірів із їхньою символікою. Мене, правда, заловив при вході в місто Сонця мужик, запитав, звідки я, і коли дізнався що з Росії, довго казав, що Хізбалла і Росії френд і ми найкращі. . . Взагалі, там до росіян ставляться добре. Та й ми до них також. Милі та красиві люди.
Місто Сонця - це потрібно бачити. . . Побудований ще до н. Як будували, незрозуміло. Усі кажуть, що інопланетяни. Бо камінці по 1500 тонн. І підняти їх важко навіть зараз. Піраміди і ті зрозуміло як робили (приблизно), але те, що було збудовано у місті Сонця, захоплює. Хоча місто – це круто сказано. Точніше руїни міста.
Там було три храми – Венери, Юпітера та Бахуса. Як не дивно після переходу від мусульман до християн і назад, а так само після землетрусів на «ногах» залишився стояти тільки храм, побудований на честь бога вина Бахуса. Храм Вінери повністю зруйнований, від Юпітера залишилися стояти лише грандіозні колони, що тягнуться до Сонця.
Погода псувалася, з гір почав дмухати холодний вітер. Місце було страшним, тому що нікого, крім нас, на цих гектарах розрухи не було, а навколо літав міф Хізбалли.
Всі подивилися, сфоткалися і тепер назад у мою улюблену постільку. )). Але перш, прогулялися набережною Бейрута, поїли в ресторані на березі моря. Для довідки, ціни на їжу як у Москві, навіть трохи дешевші. Вечеря з вином коштувала 30 -40 доларів.
Третій день був міцний. У планах. . . Cedars (Кедри) і Тріпполі - друге за величиною місто Лівану на Півночі країни.
Увечері пішов дощ, такого грому я давно не чув, щільність дощу височена. . . Вийшов на вулицю, йди, вичавлюй труси. . .
Вранці снідали у готелі, дощ не припинявся. Приїхав Лабіб. Поки сідали в машину. "О де ж мої запасні труси" - подумав я.
Лабіб повідомив при неприємній новині: «Кедри та Тріполі сьогодні скасовуються». Тут дощ, а до Кедри їхати через гори, там сніг 1 метр, дорога лід, урвища. . . Тріполі небезпечно, бо через воду кришки каналізації бовтаються на 50 см і можна їх зібрати все на капот. . . А до Тріполі таких колодязів буде 1000. . . Жарт звичайно, але в Тріполі не поїхали, тому що видимості нуль, пробки та піпець. Як я писав спочатку, таких дощів я давно не бачив.
Хочу звернути вашу увагу, що в Кедри ми не просто так їхали, ми хотіли покататися на лижах із Ліванських гір. Тому психологічно я був готовий цього дня лише до цього. Гори, сніг, покотушки.
Лабаїб, відчувши мене за 2 дні, зрозумів і сказав – «Їдемо до Фарая». Фарая – це чи то гори, чи то курорт гірськолижний, чи то просто містечко. . . Загалом, точка, де шейхи з ближнього сходу відпрацьовують техніку гірськолижного катання. І так. . . Наперед!
Ялинки ледве вибралися з Бейрута і почали підніматися в гори. Дорогою з вершини текло стільки води, що через 30 хвилин я не розумів на машині чи катері ми їдемо. Минула година, вода стала змінювати свою фізичну властивість...спочатку жижа, потім сніг з дощем і все стоп! Наш Мерседес офігев від такого нахабства (побачивши сніг), не доїжджаючи 30 хвилин до верхівки гори, став полонений снігово-мокрою павутиною. Встав і заглух. Геть! Можна довго писати, як ми виходили, як ми штовхали, як ми промокли через 3 секунди, через дощ зі снігом і сильним вітром, як потім нас штовхав араб. . . Але врятували нас солдати Ліванської армії, які їхали повз своє броньовик. І не маючи троса, своїми сильними тілами розгорнули непрацюючий важкий Мерседес униз і відправили його з гори до теплих країв, від куди він і приїхав. Одну скажу, після маленького допиту мене, офіцер Ліванської армії сказав мені (якщо перекладати) «Якого х. . ми з Росії їмо на цю гору в таку погоду? А в нас снігу хоч їж одним місцем». Мила людина! ! ! Спасибі їм, до речі!
Лабіб і мої друзі сказали, що їм вистачить всього цього і вони далі не поїдуть. Але слова офіцера ще раз підбадьорили мене, і я вирішив довести до кінця заплановане.
Лабіб спустився з гір. Я взяв снігове таксі (таке є і всі нормальні люди користуються ним).
Заїхав я до магазину, взяв напрокат теплий і сухий одяг і помчав на шиповій Legace на гору Фарая, за враженнями. Яке було моє здивування, коли на горі, крім ураганного вітру зі снігом та двох арабів на Hammer нікого не було. Все було зачинено. Араби засадили свого залізного коня по «грудну клітку» у сніг та тестували тактика технічних характеристик американського броньовика. «Що робити? - висловив я своєму таксисту, який навіть англійський мій ламаний не розумів. Мабуть, побачивши мої сумні очі, у нього вирвалося одне – «Ski Do? ». «А є? » - радісно спитав я. І ось через 10 хвилин я виїжджав з-під великого кучугури, де знаходилася база снігоходів, з інструктором на жовтому сніговому Ski Do. Це було щось! 40 хвилин їзди на снігоході по одній з високої снігової точки Лівану, коли внизу + 19, це незабутні враження.
Гарне місто, особливо вид з рибної бухти. Гарна архітектура. Навіть, складно сказати, якого стилю вона ставиться. Це потрібно просто побачити. . .
У Тир вирішили не їхати, хоч дощ вщух. Як нам сказали, Тир не дуже відрізняється від того, що ми вже бачили. Хоча мене досі мучить, що я не завітав до старовинного міста, яке пам'ятаю з часів шкільної історії.
Їдемо до аеропорту. До вильоту ще годин 6. Робити в аеропорту нічого, крім того, як розглядати людей різних релігій та конфесій, які тепло прощаються та зустрічають своїх близьких та рідних. Ще раз переконався, що ліванці – дуже гарний та душевний народ.
Як завжди, "Аерофлот" затримав рейс. Почали божеволіти, поки не потрапили в Duty Free. Тут відпустило, тим більше в Бейруті воно не дороге, з вибором східних солодощів, електроніки, і звичайно ж духів і спиртного.
Усі ура! Сіли у літак. Летимо. . . І ось на тобі. . . Я думав, що все скінчилося. . Аль ні. Ліван нам приготував сюрприз на останок.
Ви коли не летіли в літаку, в якому вирішили «змахнутися» 10 людей?
Думаю, багато хто літав до Таїланду, Болю чи ГОА, бачили таке шоу.
Тут було те саме, тільки билися не п'яні російські туристи з похмілля, між першою та другою пляшкою вискарю, а релігійні ліванці. Один зробив зауваження іншому, стюардеса його проморгала, і почалося мочилове. Короткий. Тривало хвилину. Але вражень залишилося у всіх. Якщо справедливо, якби стюардеса прореагувала, проблему можна було вирішити. Але сонний склад (це було вже 4 години ночі, зворотній рейс), бортпровідників отримав своє. Тяжка у них робота, розумієш тільки в такі моменти. Натомість прийшло почуття батьківщини. Ця сутичка як барокамера переключила свідомість від вражень Лівану до реалій Росії.
От і все. Літак торкнувся землі. Шереметьєво. Температура – мінус 26 градусів.
Доброго дня, втомлена від передноворства, Москва.
Так. . . ось ще. . . на останок.
Є у них дві особливості! Я про Ліван. )
Сигналять усі водії щохвилини та скрізь. Це, як з'ясувалося, особливість водіння. Це замість світлофорів, що проскочив араб, який везе нас з аеропорту.
Хто перший посигналив у того пріоритет проїзду.
Але мене це реально, як московського водія, напружувало.
У нас сигналять коли всі. . після тільки стрілятимуть з ОСИ. . )
Звикнути за 4 дні не реально.
Усі курять. Але не просто курять, а курять скрізь: у магазині, у черзі, у музеї, в аеропорту, у машині. Курять усі, навіть діти.
Це особливість, що напружувала і яка відрізняє розвиток країни та менталітету її народу. Що тут скажеш. . .
-: «Ліван дякую за враження, і КИД КУРИТИ!! ! ! Ми ж не бачили Кедри та Тир»
2 січня 2010 року