Осень настала, холодно стало… Пора улетать в теплые края. Гоанский синдром, с приближением ноября, плющил и колбасил. Но цены на туры отрезвиляли! Как ни странно, но Шри-Ланка, лететь на которую дальше, чем на Гоа, стоила дешевле, примерно на уровне прошлогоднего нашего тура в Индию. Значит, нам туда дорога!
Пакетным туристом быть хорошо! Заплатил денюшку – и ни о чем не переживаешь. Только как-то скучно стало. Вот уже 10 лет в этом году стукнуло, как я начала свою карьеру пакетника. Пора уже уходить в свободное плавание! Надо ж найти себе приключение на вторые 90! Народ, вон, давным-давно послал подальше ТО вместе с ТА и свободно катается по всему миру. А я чем хуже? Ну, разве что, ленивее других и трусливее.
Короче, в один недобрый день, стукнула в мою головушку (ну или клюнула в другое место) мысля купить билеты на самолет. Но я же не умею! А кто у нас непревзойденный ловец дешевых билетов? Конечно же, Андрей gistalker! Ну, я и набралась наглости, и прицепилась к нему с просьбой о помощи. И начались мои мучения! Когда я, под чутким руководством Андрея, выполнила все полагающиеся манипуляции, и мне оставалось только нажать кнопочку «оплатить», мой ненаглядный компьютер решил перезагрузиться! (с ним такое периодически случается). Повторная попытка ни к чему не привела – сайт зависал на этапе ввода данных пассажиров. Я сочла это недобрым знаком и хотела уже малодушно отступить, и только железная рука Андрея вернула меня обратно на стезю самостоятельных путешественников, сделав все за меня. Не скажу, что билеты были дешевыми – по 450 долларов. Но конец октября, на который были скидки, меня никак не устраивал.
Электронное разрешение на визу мне удалось получить самостоятельно (ну почти). И у меня даже все получилось. С сорок пятого раза. Время на ввод данных ограничено. Не успел – начинай сначала! Когда вводила Веркины данные, компьютер завис, но деньги, слава богу, не ушли. Повторная попытка была более успешной.
Задолбав Андрея, я на этом не остановилась. Пристала еще к hanno4ke и nadin65 с кучей мелких и не очень вопросов, на которые они, с поистине ангельским терпением мне ответили.
Выбор отеля на Шри-Ланке, оказался тоже занятием не для слабонервных. Столько нюансов! Во-первых, расстояние до центра Хиккадувы варьируется от 100-8000 м. 2 км - не вопрос, но более дальние варианты я и не рассматривала. Во-вторых, с/без кондиционера. С кухней/без кухни. Постельное белье включено в стоимость/не включено. Налоги - одни включены, другие нет. Где-то нужно платить еще и за свет. Где-то оставлять залог. Мама дорогая! Голова просто опухла от обилия вариантов!
Первый отель я выбрала еще до покупки билетов. Не отель, а комнату на вилле. 450 баксов с троих за 10 ночей. Русский хозяин, хорошие отзывы. Писали, что, в отличие от других вариантов, в цену включено все, и никаких сюрпризов потом не будет. Отмена брони бесплатна вплоть до времени приезда. Но без завтрака. Хозяин тут же перезвонил мне на вайбер и спросил, приедем ли мы сами, или прислать за нами такси, но это будет немножко дороже.
Потом я подумала, а чего это я? 450 баксов! Князья что ли? Да и до центра далековато. Хотя, до моря идти 5 минут, но купаться там проблематично из-за волн. А лагуна находится как раз там, где и центр. Нашла другой вариант за 200 баксов. С общей кухней, но без кондиционера. Отзывы хорошие. И до центра немного ближе. Но если не приедем - штраф на полную стоимость заезда, все 200 баксов! Правда, непонятно, каким образом. Номер карточки я букингу предоставила, а секретный код они не просили. Короче, я подумала-подумала и отменила, пока было бесплатно. Не хотелось мне проверять, каким образом у меня пропадут деньги. Кстати, моя карточка не кредитная, а зарплатная. Т. е. , если там денег нет, то и снять, соответственно, они ничего не смогут. А банк, куда я пошла провентилировать вопрос, ни сном, ни духом. У них таких ситуаций не было.
Третий вариант - тоже комната на вилле. За 300 баксов. С завтраком и кондиционером. С общей кухней. Вполовину ближе до центра от предыдущих вариантов. Штраф за неприезд - 30 баксов (ну хоть не 200). Как-то так. Но и этот вариант не был окончательным. В последний день перед отъездом, пока было еще бесплатно, отменила и эту бронь, позарившись на другой вариант – первая линия, завтрак, кондиционер, кухня, а еще… шампанское! И всего за 220! Правда, ни одного отзыва. Работает только с сентября нынешнего года. Ну, я подумала, что отель новый и зарабатывает репутацию, предоставляя максимум ништяков по минимальной цене.
А еще я подумала немножко, и решила, что не стоило городить огород, чтобы сидеть на одном месте. При таких условиях можно было купить пакетный тур по той же цене и не морочить себе голову. Поэтому я, вместо 10 заказала 8 ночей на побережье, и еще 2 – в горах. Это решение пришло достаточно внезапно, почти в последний момент, поэтому выбором отеля в горах я уже вовсе не заморачивалась. Повелась на красивый вид с балкона и приемлемую цену в 50 долларов за две ночи с хорошим завтраком.
Кроме того, отыскав на узкоспециализированном сайте по Шри-Ланке информацию, как дешево добраться до Хиккадувы, «обрадовала» Верку, что ни на каком такси мы не поедем. Для этого существует общественный транспорт! Дешево и сердито. Хватит уже быть трусливым туристом! Пора становиться отважным путешественником!
При покупке билетов на самолет, все дополнительные опции я отменила, в том числе и багаж. Экономить, так экономить. Так что, лететь нам предстояло только с ручной кладью. 10 кг - вроде бы и немало. Тряпки брала по минимуму. Наши с Вадиком вещи уместились в чемоданчик, вес которого составлял около 7 кг. Взяли с собой еще и мой походный рюкзак, утянутый до соответствующих габаритов. Планировали в него потом поместить покупки, если таковые будут иметь место. Вначале он был пуст. Но в день отъезда в него, почему-то, напихалось столько разной фигни! Шоколадки, семки, сигареты, вода, еда. Короче, килограмм 6 накапало.
День отъезда выпал на субботу. Было солнечно и безветренно. Даже обидно как-то! На дачке сейчас такая была бы пестня! Но надо ехать. В поезде отметили вчерашний веркин ДР. Две бутылки брюта, бутылка коньяка… Спалось мне великолепно. Но башка моя на утро просто разваливалась на кусочки, а сердце билось через раз. Ничему я не учусь! В прошлый наш перелет на Ш-Л было то же сочетание – коньяк после шампусика, и результат аналогичный. А тем двум – хоть бы хны!
Позавтракали в Пузатой хате. Цены, по сравнению с прошлогодними, выросли ровно в 2 раза. Но посетителей, по-прежнему, пруд пруди. Кстати, лифт я опять не обнаружила, хотя на этот раз внимательно смотрела. Видимо, Алекс45 был в какой-то другой Хате. Или лифт находится где-то за углом. Или он скрыт за секретной панелью. Короче, опять пришлось тащить свое барахло по лестнице.
Вызвали такси до Борисполя. Благодаря Vika284, подогнавшей телефончик хорошей службы, нам это обошлось в 250 гривен.
В Борисполе на входе повстречалась группа колоритных израильтян с завитыми пейсами
Я, признаться, изрядно нервничала. А, может, абстинент сказывался – башка и не думала проходить. Вдруг что-то не так с билетами? Или с визами? Начиталась страшилок о том, как погранцы разводят на бабки в аэропорту Коломбо. Типа, вы вместо буквы «о» в фамилии забили нолик. В моей фамилии никаких букв «о» нет, а у тех двоих имелись. Могла ли я ошибиться? Да легко! Хотя, конечно, на сорок пятый раз я уже знала наизусть номера паспортов и английскую транскрипцию не самых простых наших фамилий. Но реально, шарики уже заходили за ролики! И тыкнуть пальцем куда-то не туда я вполне могла. Уже думала, нафига я вообще так заморачивалась? Можно было спокойно получить визу по прилету, но уже за 40 баксов вместо 35. Моя жаба мне этого не позволила.
Регистрация прошла без проблем, и я немножко приободрилась.
Таможня в тот день была какая-то вялая. Наверное, тоже вчера гуляли. На свои экраны они, по-моему, смотрели через раз. Или даже через два. В результате, в моем рюкзаке преспокойно проехала бутылка воды, шариковый дезик, тюбик зубной пасты и спички.
А той парочке до моих переживаний и дела не было! Всю организацию поездки они скинули на меня, не удосужившись даже помочь в выборе отеля. Они мне, типа, доверяют! Спасибо вам в шляпу!
Короче, пока меня терзали смутные сомнения, этот детсад (подготовительная группа) затребовал продолжения банкета и ринулся в дьютик. Я пить отказалась наотрез (зря, наверное). Но никакого брюта, как и следовало ожидать, там не оказалось. Борисполь! Зато они надыбали красное полусладкое! Бррр! Да еще и вне холодильника! Купили, разложили на столике между сиденьями нехитрую закусь. Вадька стал открывать эту гадость. Накануне в поезде брют открывала я. Бедная девушка, ехавшая четвертой в нашем купе, буквально вжалась в полку от страха, что я заряжу ей пробкой в лоб. Но это ж был холодненький брют! Я оба раза легко справилась с задачей, произведя только легкий чпок!
А у Вадика так не получилось. Пробка буквально вылетела из бутылки, обдавшей нас фонтаном розовой сладкой мерзости! Верка сидела поодаль. И хотя основная часть вылилась на незадачливого откупоривателя, мне тоже досталось. От неожиданности я буквально заорала матом, повергнув в ужас мирно беседовавших неподалеку тетушек. Пришлось извиниться перед тетушками, которые сочли за лучшее пересесть. Мне-то за что? Хорошо, что в аэропорту было довольно жарко, и призовую толстовку с признанием, что я пишу турправду, я успела снять, и она не пострадала, в отличие от оранжевой маечки, оставшейся на мне. Но розовое на оранжевом не слишком заметно. А вот серенький вадькин джемпер, казалось, был безнадежно испорчен. Владелец пошел в сортир стираться. Чудо гороховое! Отстирал. Мужик у меня хозяйственный. Правда, в процессе стирки, он снял с головы солнцезащитные очки, которые благополучно там и забыл. Обнаружилась пропажа гораздо позже.
Еще одним поводом для моего беспокойства была слишком короткая стыковка – всего 45 минут. Но самолет прилетел в Шарджу на полчаса раньше запланированного, и мы даже немножко посидели в накопителе. Ту воду, что была в рюкзаке, мы успели вылакать. В отстойнике (пардон, накопителе) были автоматы с водой по 1 дирхаму за бутылку. В одной из предыдущих поездок, мы по-мажорски заказали какую-то еду в самолете (в 2013 году могли себе позволить), и с десятки баксов нам дали сдачу дирхамами. Наконец-то пришло время их истратить. Правда, еще дома мне пришлось залезть в интернет с целью узнать номинал монет. Ох уж эти их странные цифры! Если извилистая палочка еще кое-как напоминала единичку, то треугольный кружочек с точечкой вообще не вызывал никаких ассоциаций! Оказалось, что это 50 ихних копеек.
Признаюсь, что никогда ранее мне не приходилось иметь дело с автоматами по продаже всякой ерунды. Попрыгав вокруг него, но так и не поняв принцип действия, обратилась к соотечественникам за помощью. Никто не откликнулся. Наверное, тоже из деревни приехали. Пришлось задействовать темненького мужчинку. Он с радостью помог мне добыть из чудо-автомата бутылочку воды. Подумав, взяла еще одну, уже самостоятельно. Я таки вполне обучаема!
Вторая часть перелета тоже прошла гладко. Визы получили без проволочек. Напрасно я так себя изводила. В миграционную карточку даже никто и не заглянул. И зачем мы их только заполняли? Да еще переживали, что не все графы заполнили, потому как не поняли, чего там спрашивается.
Купили на дьютике пару литров виски, потому что новости с полей весьма удручали. Если раньше ланкийский ром стоил 12 баксов за 0.7, то сейчас - уже все 16! Удавиться! Эх! Гоанский ром стоил всего 3! Вискарик по акции обошелся в 29 за два литра. Экономия небольшая, но все же!
Обменяв 200 баксов по курсу 152, повела свой детсад на выход. Отмахнувшись от таксистов и прочих тук-тукеров, перешли через дорогу и нашли 187 автобус, следующий до автостанции Коломбо. Он, по всей видимости, только подъехал, поскольку был девственно пуст. Было 4.45 утра. Сложив барахло возле водителя, мы уселись. Кондуктор долго и нудно зазывал пассажиров. Оказалось, что не одни мы такие умные (или бедные). Из нашего самолета в автобус погрузились еще несколько группок бледнолицых товарисчей. Ждать пришлось аж 45 минут. После чего с нас взяли по 130 рупий, и включив свой зверский кондер, водила рванул по хайвею в Коломбо.
Ехали минут 40. Рассвело. Прибыв на центральную автостанцию, мы пересели в автобус, следующий в Галле. Обычный бывший школьный автобус, повсеместно используемый в качестве рейсовых в Индии и Шри-Ланке. С нас опять взяли по 130 рупий. Но уже за гораздо большее расстояние. И без дурацкого кондея. Сэкономили, таким образом, на трансфере, почти 50 баксов.
Долго и нудно ехали по Коломбо. Чем не бесплатная экскурсия?
Предрассветный Коломбо
Если б мне пришлось за это платить деньги, я бы сильно расстроилась. Смотреть абсолютно не на что. Ну вот, разве что
Потом долго и нудно ехали по побережью через разные городишки-поселки. Указателей с наименованиями я не видела. Или они выглядели как-то совсем иначе, чем у нас. Или находились с другой стороны дороги. О названиях поселков я узнавала из вывесок на магазинах, где был указан их полный адрес.
Подходил к завершению уже третий час от момента посадки в Коломбо. И, соответственно, почти четвертый от момента, когда мы покинули аэропорт. И тут Вадик мне заявляет, что ему совершенно необходимо выйти! С ума сошел? Куда, блин выйти? Тут и Верка подала голос, что и ей это тоже крайне необходимо! Афигеееееть! Нет, это даже не подготовительная группа, а ясельная! Да уже ж фигня осталась до Хиккадувы! Километров 10 всего! Нееееет! Остановите землю, я сойду! Пришлось спешно выдать им 200 рупий, после чего они с выпученными глазами вылетели из автобуса, оставив меня со всеми вещами, документами и деньгами ехать дальше.
Продолжение следует
Осінь настала, холодно стало. . . Настав час відлітати в теплі краї. Гоанський синдром, з наближенням листопада, плющив і ковбасив. Але ціни на тури протверезили! Як не дивно, але Шрі-Ланка, летіти на яку далі, ніж на Гоа, коштувала дешевше, приблизно на рівні торішнього туру в Індію. Виходить, нам туди дорога!
Пакетним туристом бути добре! Заплатив денюшку – і ні про що не переживаєш. Тільки якось нудно стало. Ось уже 10 років цього року стукнуло, як я розпочала свою кар'єру пакетника. Пора вже йти у вільне плавання! Потрібно ж знайти собі пригоду на другі 90! Народ, он, давно послав подалі ТО разом з ТА і вільно катається по всьому світу. А я чим гірший? Ну, хіба що, лінивіше за інших і боягузливіше.
Коротше, одного недоброго дня, стукнула в мою голову (ну або клюнула в інше місце) думаючи купити квитки на літак. Але ж я не вмію! А хто у нас неперевершений ловець дешевих квитків? Звісно ж, Андрій gistalker!
Ну, я й набралася зухвальства, і причепилася до нього з проханням про допомогу. І почалися мої муки! Коли я, під чуйним керівництвом Андрія, виконала всі маніпуляції, і мені залишалося тільки натиснути кнопочку «оплатити», мій ненаглядний комп'ютер вирішив перезавантажитися! (З ним таке періодично трапляється). Повторна спроба ні до чого не спричинила – сайт зависав на етапі введення даних пасажирів. Я вважала це недобрим знаком і хотіла вже малодушно відступити, і тільки залізна рука Андрія повернула мене назад на шлях самостійних мандрівників, зробивши все за мене. Не скажу, що квитки були дешеві – по 450 доларів. Але кінець жовтня, на який були знижки, мене не влаштовував.
Електронний дозвіл на візу мені вдалося отримати самостійно (ну майже). І в мене навіть усе вийшло. Із сорок п'ятого разу. Час на введення даних обмежений. Не встиг – починай спочатку!
Коли вводила Веркині дані, комп'ютер завис, але гроші, дякувати Богу, не пішли. Повторна спроба була успішнішою.
Задовбавши Андрія, я на цьому не зупинилася. Пристала ще до hanno4ke і nadin65 з купою дрібних і не дуже запитань, на які вони з воістину ангельським терпінням мені відповіли.
Вибір готелю на Шрі-Ланці, виявився теж заняттям не для людей зі слабкими нервами. Стільки нюансів! По-перше, відстань до центру Хіккадуви варіюється від 100-8000 м. 2 км – не питання, але більш дальні варіанти я й не розглядала. По-друге, з/без кондиціонера. З кухнею/без кухні. Постільна білизна включена у вартість/не включено. Податки – одні включені, інші – немає. Десь треба платити ще й за світло. Десь залишати заставу. Мама дорога! Голова просто опухла від великої кількості варіантів!
Перший готель я обрала ще до покупки квитків. Чи не готель, а кімнату на віллі. 450 доларів з трьох за 10 ночей. Російський господар, гарні відгуки.
Писали, що на відміну від інших варіантів, у ціну включено все, і ніяких сюрпризів потім не буде. Скасування броні безкоштовне до часу приїзду. Але ж без сніданку. Господар одразу передзвонив мені на вайбер і запитав, чи приїдемо ми самі, чи надіслати за нами таксі, але це буде трошки дорожче.
Потому я подумала, а чого це я? 450 доларів! Чи князі? Та й до центру далеко. Хоча до моря йти 5 хвилин, але купатися там проблематично через хвилі. А лагуна знаходиться саме там, де й центр. Виявила інший варіант за 200 доларів. Із спільною кухнею, але без кондиціонера. Відгуки хороші. І до центру трохи ближче. Але якщо не приїдемо – штраф на повну вартість заїзду, всі 200 доларів! Щоправда, незрозуміло, яким чином. Номер картки я букінгу надала, а секретного коду вони не просили. Коротше, я подумала-подумала і скасувала, доки було безкоштовно. Не хотілося мені перевіряти, як у мене пропадуть гроші.
До речі, моя картка не кредитна, а зарплатня. Т. е. , якщо там грошей немає, то й зняти, відповідно, вони нічого не зможуть. А банк, куди я пішла провентилювати питання ні сном, ні духом. Вони таких ситуацій не мали.
Третій варіант – теж кімната на віллі. За 300 доларів. Зі сніданком і кондиціонером. Із спільною кухнею. Наполовину ближче до центру від попередніх варіантів. Штраф за неприїзд - 30 доларів (ну хоч не 200). Якось так. Але цей варіант не був остаточним. В останній день перед від'їздом, поки що було ще безкоштовно, скасувала і цю броню, зазіхнувши на інший варіант – перша лінія, сніданок, кондиціонер, кухня, а ще… шампанське! І лише за 220! Щоправда, жодного відгуку. Працює лише з вересня цього року. Ну, я подумала, що новий готель і заробляє репутацію, надаючи максимум ніштяків за мінімальною ціною.
А ще я подумала трохи, і вирішила, що не варто було городити город, щоб сидіти на одному місці.
За таких умов можна було купити пакетний тур за тією самою ціною та не морочити собі голову. Тому я, замість 10 замовила 8 ночей на узбережжі, і ще 2 – у горах. Це рішення прийшло досить раптово, майже в останній момент, тому вибором готелю в горах я вже зовсім не морочилася. Повелася на гарний вид з балкона та прийнятну ціну в 50 доларів за дві ночі з гарним сніданком.
Окрім того, знайшовши на вузькоспеціалізованому сайті Шрі-Ланкою інформацію, як дешево дістатися до Хіккадуви, «втішила» Вєрку, що ні на якому таксі ми не поїдемо. Для цього є громадський транспорт! Дешево й сердито. Досить уже бути боягузливим туристом! Час ставати відважним мандрівником!
При покупці квитків на літак, всі додаткові опції я скасувала, у тому числі й багаж. Економити, так економити. Так що летіти нам треба було тільки з ручною поклажею. 10 кг - начебто й чимало. Ганчірки брала по мінімуму.
Наші з Вадиком речі вмістилися в валізку, вага якої становила близько 7 кг. Взяли із собою ще й мій похідний рюкзак, затягнутий до відповідних габаритів. Планували в нього потім розмістити покупки, якщо такі матимуть місце. Спочатку він був порожнім. Але в день від'їзду в нього чомусь напихалося стільки різної фігні! Шоколадки, сімки, сигарети, вода, їжа. Коротше, кілограм 6 накапали.
День від'їзду випав на суботу. Було сонячно та безвітряно. Навіть прикро якось! На дачці зараз така була б пісня! Але треба їхати. У поїзді вшанували вчорашній веркін ДР. Дві пляшки брюта, пляшка коньяку. . . Спалося мені чудово. Але голова моя на ранок просто розвалювалася на шматочки, а серце билося через раз. Нічого я не вчуся! Минулого нашого перельоту на Ш-Л було те ж поєднання – коньяк після шампусика, і результат аналогічний. А тим двом – хоч би хни!
Поснідали в Пузатій хаті.
Хоча, звичайно, на сорок п'ятий раз я вже знала напам'ять номери паспортів та англійську транскрипцію не найпростіших наших прізвищ. Але реально, кульки вже заходили за ролики! І тицьнути пальцем кудись не туди я цілком могла. Вже думала, нафіга я взагалі так морочилася? Можна було спокійно отримати візу по прильоту, але вже за 40 доларів замість 35. Моя жаба мені цього не дозволила.
Реєстрація пройшла без проблем, і я трохи підбадьорилася.
Митниця того дня була якась млява. Мабуть, також учора гуляли. На свої екрани вони, на мою думку, дивилися через раз. Або навіть за два. В результаті, в моєму рюкзаку спокійнісінько проїхала пляшка води, кульковий дезик, тюбик зубної пасти та сірники.
А тієї парочки до моїх переживань і справи не було! Всю організацію поїздки вони скинули на мене, не спромігшись навіть допомогти у виборі готелю. Вони мені, на кшталт, довіряють! Дякую вам у капелюх!
Короче, поки мене мучили невиразні сумніви, цей дитсадок (підготовча група) зажадав продовження банкету і кинувся в дьютик. Я пити відмовилася навідріз (даремно, мабуть). Але ніякого брюта, як і слід очікувати, там не було. Бориспіль! Зате вони набридли червоне напівсолодке! Бррр! Та ще й поза холодильником! Купили, розклали на столику між сидіннями нехитру закуску. Вадька почав відкривати цю гидоту. Напередодні в поїзді брют відчиняла я. Бідолашна дівчина, яка їхала четвертою в нашому купе, буквально втиснулася в полицю від страху, що я заряджу їй пробкою в чоло. Але ж це був холодненький брют! Я обидва рази легко впоралася із завданням, зробивши лише легкий чпок!
А у Вадика так не вийшло. Пробка буквально вилетіла з пляшки, що обдала нас фонтаном рожевої солодкої мерзості! Вірка сиділа віддалік. І хоча основна частина вилилася на невдаху відкорковувача, мені теж дісталося.
Від несподіванки я буквально заволала матюком, жахнувши мирно розмовляли неподалік тітоньок. Довелося вибачитися перед тітоньками, які вважали за краще пересісти. Мені за що? Добре, що в аеропорту було досить жарко, і призову толстовку з визнанням, що я пишу турправду, я встигла зняти, і вона не постраждала, на відміну від помаранчевої маєчки, що залишилася на мені. Але рожеве на помаранчевому не надто помітне. А ось сіренький вадькин джемпер, здавалося, був безнадійно зіпсований. Власник пішов у сортир стиратися. Чудо горохове! Відмирав. Чоловік у мене господарський. Щоправда, у процесі прання, він зняв з голови сонцезахисні окуляри, які там і забув. Виявилася пропажа набагато пізніше.
Ще одним приводом для мого занепокоєння була надто коротка стиковка – лише 45 хвилин. Але літак прилетів у Шарджу на півгодини раніше запланованого, і ми навіть трохи посиділи у накопичувачі.
Ту воду, що була в рюкзаку, ми встигли вилакати. У відстійнику (пардон, накопичувачі) були автомати з водою по 1 дирхаму за пляшку. В одній із попередніх поїздок, ми по-мажорськи замовили якусь їжу в літаку (2013 року могли собі дозволити), і з десятки баксів нам дали здачу дирхамами. Нарешті настав час їх витратити. Щоправда, ще вдома мені довелося залізти в інтернет з метою дізнатися про номінал монет. Ох вже ці їхні дивні цифри! Якщо звивиста паличка ще абияк нагадувала одиничку, то трикутний кружечок з крапкою взагалі не викликав жодних асоціацій! Виявилося, що це 50 їхніх копійок.
Зізнаюся, що ніколи раніше мені не доводилося мати справу з автоматами з продажу будь-якої нісенітниці. Пострибавши навколо нього, але так і не зрозумівши принципу дії, звернулася до співвітчизників за допомогою. Ніхто не відгукнувся. Мабуть, теж із села приїхали. Довелося залучити темненького чоловіка.
Він з радістю допоміг мені добути з чудо-автомата пляшечку води. Подумавши, взяла ще одну вже самостійно. Я таки цілком навчальна!
Друга частина перельоту теж пройшла гладко. Візи отримали без зволікань. Даремно я так себе знемагала. До міграційної картки навіть ніхто й не заглянув. І навіщо ми їх лише заповнювали? Та ще переживали, що не всі графи заповнили, бо не зрозуміли, що там питається.
Купили на дьютику пару літрів віскі, бо новини з полів дуже пригнічували. Якщо раніше ланкійський ром коштував 12 доларів за 0.7, то зараз - вже всі 16! Вдавитися! Ех! Гоанський ром коштував лише 3! Віскарик по акції коштував 29 за два літри. Економія невелика, але все ж таки!
Обмінявши 200 доларів за курсом 152, повела свій дитсадок на вихід. Відмахнувшись від таксистів та інших тук-тукерів, перейшли через дорогу та знайшли 187 автобус, що прямував до автостанції Коломбо. Він, мабуть, тільки під'їхав, оскільки був незайманий.
Було 4.45 ранку. Склавши барахло біля водія, ми посідали. Кондуктор довго та нудно зазивав пасажирів. Виявилося, що не одні ми такі розумні (чи бідні). З нашого літака в автобус занурилося ще кілька груп блідолицих товаришів. Чекати довелося аж 45 хвилин. Після чого з нас взяли по 130 рупій, і увімкнувши свій звірячий кондер, водила рвонув по хайвей у Коломбо.
Їхали хвилин 40. Розвиднілося. Прибувши на центральну автостанцію, ми пересіли в автобус, що прямує в Галле. Звичайний колишній шкільний автобус, що повсюдно використовується як рейсові в Індії та Шрі-Ланці. З нас знову взяли по 130 рупій. Але вже за набагато більшу відстань. І без дурного кондея. Заощадили, таким чином, на трансфері майже 50 баксів.
Довго і нудно їхали Коломбо. Чим не безкоштовна екскурсія?
Передсвітальний Коломбо
Якби мені довелося за це платити гроші, я б дуже засмутилася.
Дивитися абсолютно нема на що. Ну ось, хіба що
Потім довго і нудно їхали по узбережжю через різні містечка-селища. Покажчиків із найменуваннями я не бачила. Або вони виглядали якось інакше, ніж у нас. Або були з іншого боку дороги. Про назви селищ я дізнавалася з вивісок на магазинах, де була зазначена їхня повна адреса.
Підходив до завершення вже третю годину від моменту посадки в Коломбо. І відповідно майже четвертий від моменту, коли ми покинули аеропорт. І тут Вадик мені заявляє, що йому потрібно вийти! З глузду з'їхав? Куди, млинець вийти? Тут і Вєрка подала голос, що і їй це теж конче необхідно! Афігеєєєть! Ні, це навіть не підготовча група, а ясельна! Та вже фігня залишилася до Хіккадуви! Кілометрів 10 всього! Неєєєє! Зупиніть землю я зійду!
Довелося спішно видати їм 200 рупій, після чого вони з витріщеними очима вилетіли з автобуса, залишивши мене з усіма речами, документами та грошима їхати далі.