Дикуном на Шрі-Ланку. Посібник для чайників.

21 листопада 2017 Час поїздки: з 06 листопада 2017 до 17 листопада 2017
Репутація: +15097½
Додати до друзів
Написати листа

Осінь настала, холодно стало. . . Настав час відлітати в теплі краї. Гоанський синдром, з наближенням листопада, плющив і ковбасив. Але ціни на тури протверезили! Як не дивно, але Шрі-Ланка, летіти на яку далі, ніж на Гоа, коштувала дешевше, приблизно на рівні торішнього туру в Індію. Виходить, нам туди дорога!

Пакетним туристом бути добре! Заплатив денюшку – і ні про що не переживаєш. Тільки якось нудно стало. Ось уже 10 років цього року стукнуло, як я розпочала свою кар'єру пакетника. Пора вже йти у вільне плавання! Потрібно ж знайти собі пригоду на другі 90! Народ, он, давно послав подалі ТО разом з ТА і вільно катається по всьому світу. А я чим гірший? Ну, хіба що, лінивіше за інших і боягузливіше.

Коротше, одного недоброго дня, стукнула в мою голову (ну або клюнула в інше місце) думаючи купити квитки на літак. Але ж я не вмію! А хто у нас неперевершений ловець дешевих квитків? Звісно ж, Андрій gistalker!


Ну, я й набралася зухвальства, і причепилася до нього з проханням про допомогу. І почалися мої муки! Коли я, під чуйним керівництвом Андрія, виконала всі маніпуляції, і мені залишалося тільки натиснути кнопочку «оплатити», мій ненаглядний комп'ютер вирішив перезавантажитися! (З ним таке періодично трапляється). Повторна спроба ні до чого не спричинила – сайт зависав на етапі введення даних пасажирів. Я вважала це недобрим знаком і хотіла вже малодушно відступити, і тільки залізна рука Андрія повернула мене назад на шлях самостійних мандрівників, зробивши все за мене. Не скажу, що квитки були дешеві – по 450 доларів. Але кінець жовтня, на який були знижки, мене не влаштовував.

Електронний дозвіл на візу мені вдалося отримати самостійно (ну майже). І в мене навіть усе вийшло. Із сорок п'ятого разу. Час на введення даних обмежений. Не встиг – починай спочатку!

Коли вводила Веркині дані, комп'ютер завис, але гроші, дякувати Богу, не пішли. Повторна спроба була успішнішою.

Задовбавши Андрія, я на цьому не зупинилася. Пристала ще до hanno4ke і nadin65 з купою дрібних і не дуже запитань, на які вони з воістину ангельським терпінням мені відповіли.

Вибір готелю на Шрі-Ланці, виявився теж заняттям не для людей зі слабкими нервами. Стільки нюансів! По-перше, відстань до центру Хіккадуви варіюється від 100-8000 м. 2 км – не питання, але більш дальні варіанти я й не розглядала. По-друге, з/без кондиціонера. З кухнею/без кухні. Постільна білизна включена у вартість/не включено. Податки – одні включені, інші – немає. Десь треба платити ще й за світло. Десь залишати заставу. Мама дорога! Голова просто опухла від великої кількості варіантів!

Перший готель я обрала ще до покупки квитків. Чи не готель, а кімнату на віллі. 450 доларів з трьох за 10 ночей. Російський господар, гарні відгуки.

Писали, що на відміну від інших варіантів, у ціну включено все, і ніяких сюрпризів потім не буде. Скасування броні безкоштовне до часу приїзду. Але ж без сніданку. Господар одразу передзвонив мені на вайбер і запитав, чи приїдемо ми самі, чи надіслати за нами таксі, але це буде трошки дорожче.


Потому я подумала, а чого це я? 450 доларів! Чи князі? Та й до центру далеко. Хоча до моря йти 5 хвилин, але купатися там проблематично через хвилі. А лагуна знаходиться саме там, де й центр. Виявила інший варіант за 200 доларів. Із спільною кухнею, але без кондиціонера. Відгуки хороші. І до центру трохи ближче. Але якщо не приїдемо – штраф на повну вартість заїзду, всі 200 доларів! Щоправда, незрозуміло, яким чином. Номер картки я букінгу надала, а секретного коду вони не просили. Коротше, я подумала-подумала і скасувала, доки було безкоштовно. Не хотілося мені перевіряти, як у мене пропадуть гроші.

До речі, моя картка не кредитна, а зарплатня. Т. е. , якщо там грошей немає, то й зняти, відповідно, вони нічого не зможуть. А банк, куди я пішла провентилювати питання ні сном, ні духом. Вони таких ситуацій не мали.

Третій варіант – теж кімната на віллі. За 300 доларів. Зі сніданком і кондиціонером. Із спільною кухнею. Наполовину ближче до центру від попередніх варіантів. Штраф за неприїзд - 30 доларів (ну хоч не 200). Якось так. Але цей варіант не був остаточним. В останній день перед від'їздом, поки що було ще безкоштовно, скасувала і цю броню, зазіхнувши на інший варіант – перша лінія, сніданок, кондиціонер, кухня, а ще… шампанське! І лише за 220! Щоправда, жодного відгуку. Працює лише з вересня цього року. Ну, я подумала, що новий готель і заробляє репутацію, надаючи максимум ніштяків за мінімальною ціною.

А ще я подумала трохи, і вирішила, що не варто було городити город, щоб сидіти на одному місці.

За таких умов можна було купити пакетний тур за тією самою ціною та не морочити собі голову. Тому я, замість 10 замовила 8 ночей на узбережжі, і ще 2 – у горах. Це рішення прийшло досить раптово, майже в останній момент, тому вибором готелю в горах я вже зовсім не морочилася. Повелася на гарний вид з балкона та прийнятну ціну в 50 доларів за дві ночі з гарним сніданком.

Окрім того, знайшовши на вузькоспеціалізованому сайті Шрі-Ланкою інформацію, як дешево дістатися до Хіккадуви, «втішила» Вєрку, що ні на якому таксі ми не поїдемо. Для цього є громадський транспорт! Дешево й сердито. Досить уже бути боягузливим туристом! Час ставати відважним мандрівником!

При покупці квитків на літак, всі додаткові опції я скасувала, у тому числі й багаж. Економити, так економити. Так що летіти нам треба було тільки з ручною поклажею. 10 кг - начебто й чимало. Ганчірки брала по мінімуму.


Наші з Вадиком речі вмістилися в валізку, вага якої становила близько 7 кг. Взяли із собою ще й мій похідний рюкзак, затягнутий до відповідних габаритів. Планували в нього потім розмістити покупки, якщо такі матимуть місце. Спочатку він був порожнім. Але в день від'їзду в нього чомусь напихалося стільки різної фігні! Шоколадки, сімки, сигарети, вода, їжа. Коротше, кілограм 6 накапали.

День від'їзду випав на суботу. Було сонячно та безвітряно. Навіть прикро якось! На дачці зараз така була б пісня! Але треба їхати. У поїзді вшанували вчорашній веркін ДР. Дві пляшки брюта, пляшка коньяку. . . Спалося мені чудово. Але голова моя на ранок просто розвалювалася на шматочки, а серце билося через раз. Нічого я не вчуся! Минулого нашого перельоту на Ш-Л було те ж поєднання – коньяк після шампусика, і результат аналогічний. А тим двом – хоч би хни!

Поснідали в Пузатій хаті.

Хоча, звичайно, на сорок п'ятий раз я вже знала напам'ять номери паспортів та англійську транскрипцію не найпростіших наших прізвищ. Але реально, кульки вже заходили за ролики! І тицьнути пальцем кудись не туди я цілком могла. Вже думала, нафіга я взагалі так морочилася? Можна було спокійно отримати візу по прильоту, але вже за 40 доларів замість 35. Моя жаба мені цього не дозволила.

Реєстрація пройшла без проблем, і я трохи підбадьорилася.

Митниця того дня була якась млява. Мабуть, також учора гуляли. На свої екрани вони, на мою думку, дивилися через раз. Або навіть за два. В результаті, в моєму рюкзаку спокійнісінько проїхала пляшка води, кульковий дезик, тюбик зубної пасти та сірники.

А тієї парочки до моїх переживань і справи не було! Всю організацію поїздки вони скинули на мене, не спромігшись навіть допомогти у виборі готелю. Вони мені, на кшталт, довіряють! Дякую вам у капелюх!


Короче, поки мене мучили невиразні сумніви, цей дитсадок (підготовча група) зажадав продовження банкету і кинувся в дьютик. Я пити відмовилася навідріз (даремно, мабуть). Але ніякого брюта, як і слід очікувати, там не було. Бориспіль! Зате вони набридли червоне напівсолодке! Бррр! Та ще й поза холодильником! Купили, розклали на столику між сидіннями нехитру закуску. Вадька почав відкривати цю гидоту. Напередодні в поїзді брют відчиняла я. Бідолашна дівчина, яка їхала четвертою в нашому купе, буквально втиснулася в полицю від страху, що я заряджу їй пробкою в чоло. Але ж це був холодненький брют! Я обидва рази легко впоралася із завданням, зробивши лише легкий чпок!

А у Вадика так не вийшло. Пробка буквально вилетіла з пляшки, що обдала нас фонтаном рожевої солодкої мерзості! Вірка сиділа віддалік. І хоча основна частина вилилася на невдаху відкорковувача, мені теж дісталося.

Від несподіванки я буквально заволала матюком, жахнувши мирно розмовляли неподалік тітоньок. Довелося вибачитися перед тітоньками, які вважали за краще пересісти. Мені за що? Добре, що в аеропорту було досить жарко, і призову толстовку з визнанням, що я пишу турправду, я встигла зняти, і вона не постраждала, на відміну від помаранчевої маєчки, що залишилася на мені. Але рожеве на помаранчевому не надто помітне. А ось сіренький вадькин джемпер, здавалося, був безнадійно зіпсований. Власник пішов у сортир стиратися. Чудо горохове! Відмирав. Чоловік у мене господарський. Щоправда, у процесі прання, він зняв з голови сонцезахисні окуляри, які там і забув. Виявилася пропажа набагато пізніше.

Ще одним приводом для мого занепокоєння була надто коротка стиковка – лише 45 хвилин. Але літак прилетів у Шарджу на півгодини раніше запланованого, і ми навіть трохи посиділи у накопичувачі.

Ту воду, що була в рюкзаку, ми встигли вилакати. У відстійнику (пардон, накопичувачі) були автомати з водою по 1 дирхаму за пляшку. В одній із попередніх поїздок, ми по-мажорськи замовили якусь їжу в літаку (2013 року могли собі дозволити), і з десятки баксів нам дали здачу дирхамами. Нарешті настав час їх витратити. Щоправда, ще вдома мені довелося залізти в інтернет з метою дізнатися про номінал монет. Ох вже ці їхні дивні цифри! Якщо звивиста паличка ще абияк нагадувала одиничку, то трикутний кружечок з крапкою взагалі не викликав жодних асоціацій! Виявилося, що це 50 їхніх копійок.

Зізнаюся, що ніколи раніше мені не доводилося мати справу з автоматами з продажу будь-якої нісенітниці. Пострибавши навколо нього, але так і не зрозумівши принципу дії, звернулася до співвітчизників за допомогою. Ніхто не відгукнувся. Мабуть, теж із села приїхали. Довелося залучити темненького чоловіка.


Він з радістю допоміг мені добути з чудо-автомата пляшечку води. Подумавши, взяла ще одну вже самостійно. Я таки цілком навчальна!

Друга частина перельоту теж пройшла гладко. Візи отримали без зволікань. Даремно я так себе знемагала. До міграційної картки навіть ніхто й не заглянув. І навіщо ми їх лише заповнювали? Та ще переживали, що не всі графи заповнили, бо не зрозуміли, що там питається.

Купили на дьютику пару літрів віскі, бо новини з полів дуже пригнічували. Якщо раніше ланкійський ром коштував 12 доларів за 0.7, то зараз - вже всі 16! Вдавитися! Ех! Гоанський ром коштував лише 3! Віскарик по акції коштував 29 за два літри. Економія невелика, але все ж таки!

Обмінявши 200 доларів за курсом 152, повела свій дитсадок на вихід. Відмахнувшись від таксистів та інших тук-тукерів, перейшли через дорогу та знайшли 187 автобус, що прямував до автостанції Коломбо. Він, мабуть, тільки під'їхав, оскільки був незайманий.

Було 4.45 ранку. Склавши барахло біля водія, ми посідали. Кондуктор довго та нудно зазивав пасажирів. Виявилося, що не одні ми такі розумні (чи бідні). З нашого літака в автобус занурилося ще кілька груп блідолицих товаришів. Чекати довелося аж 45 хвилин. Після чого з нас взяли по 130 рупій, і увімкнувши свій звірячий кондер, водила рвонув по хайвей у Коломбо.

Їхали хвилин 40. Розвиднілося. Прибувши на центральну автостанцію, ми пересіли в автобус, що прямує в Галле. Звичайний колишній шкільний автобус, що повсюдно використовується як рейсові в Індії та Шрі-Ланці. З нас знову взяли по 130 рупій. Але вже за набагато більшу відстань. І без дурного кондея. Заощадили, таким чином, на трансфері майже 50 баксів.

Довго і нудно їхали Коломбо. Чим не безкоштовна екскурсія?

Передсвітальний Коломбо

Якби мені довелося за це платити гроші, я б дуже засмутилася.

Дивитися абсолютно нема на що. Ну ось, хіба що

Потім довго і нудно їхали по узбережжю через різні містечка-селища. Покажчиків із найменуваннями я не бачила. Або вони виглядали якось інакше, ніж у нас. Або були з іншого боку дороги. Про назви селищ я дізнавалася з вивісок на магазинах, де була зазначена їхня повна адреса.


Підходив до завершення вже третю годину від моменту посадки в Коломбо. І відповідно майже четвертий від моменту, коли ми покинули аеропорт. І тут Вадик мені заявляє, що йому потрібно вийти! З глузду з'їхав? Куди, млинець вийти? Тут і Вєрка подала голос, що і їй це теж конче необхідно! Афігеєєєть! Ні, це навіть не підготовча група, а ясельна! Та вже фігня залишилася до Хіккадуви! Кілометрів 10 всього! Неєєєє! Зупиніть землю я зійду!

Довелося спішно видати їм 200 рупій, після чого вони з витріщеними очима вилетіли з автобуса, залишивши мене з усіма речами, документами та грошима їхати далі.

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Закат в изрядно поцарапанном иллюминаторе самолета.
Предрассветный Коломбо
Коломбо
Коломбо
Коломбо
Схожі розповіді
Коментарі (156) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар