Приехала в Хиккадуву. Выгрузила вещи. Стою, жду, в надежде, что заблудиться в этой части Шри-Ланки практически невозможно. Да и автобусы ходят каждые полминуты. Достала, пока что, из чемодана распечатку брони отеля и стала рассматривать номера на домах. На стороне, ближней к океану, номера были четными. А номер нашей виллы – нечетный, хотя на карте она была обозначена именно с той стороны. Странненько!
Явились, наконец-то два за. ланца. Шампусик, видать, был несвежим. Оставив их сторожить вещи, пошла искать адресок. Возле местной цирюльни пристала к местному же парню с вопросом, где это, тыча ему распечаткой с адресом. Он взял мою бамажку и вошел в помещение. Я за ним. Он показал адрес парикмахеру, бросившему клиента. Потом подключили и клиента, сидящего под простыней, усыпанной свежеостриженными волосами. Потрындев немного, выделили мне провожатого, который повел меня куда-то за угол. Там оказался какой-то магазинчик, где мою бумаженцию показали еще какому-то мужику, который, наконец-то догадался позвонить по номеру, указанному в броне. Перетерев с кем-то по телефону, парень пошел обратно в парикмахерскую, где велел мне посидеть. Через пару минут подкатил мальчиша офисной наружности на легковушке. Сердечно поблагодарив всю парикмахерскую, я пошла грузить вещи и спутников.
Вилла, куда нас вскорости привезли, оказалась приземистым одноэтажным строением, стоящим не то чтобы не на первой линии… Нет, впереди нее никаких строений не было, только дорога и сразу полоска пляжа и океан. Если стоять спиной к «вилле», то сразу слева – отель Хикка транс (бывший Чайя), а справа – веселенький ресторан «Дельфин» радикально фиолетового цвета. Расположение, в принципе, неплохое. Но вот перед забором был вырыт котлован, в некоторых местах залитый бетоном. Никаких строителей, правда, не наблюдалось. Пока…
вид от нашего забора
Вышел «дворецкий» с подносом, на котором стояли три стаканчика… нет, не с шампанским! С папайевым фрешем. Показал нам нашу комнату, холл и кухню. В принципе, не так все и плохо. Сантехника новая, черная. Постель и полотенца, наоборот – белые, но тоже новые. На кухне печка есть и даже с газом. В холле – диван, кресло, холодильник и плазма. На первый быстрый взгляд, все, в общем-то, очень даже неплохо.
В букинговском прайсе была означена сумма в 176 долларов за 8 ночей. Даю менеджеру 200. И тут он начинает мне что-то втирать. Поскольку мой английский с прошлого года лучше не стал, я чисто интуитивно понимаю, что он чего-то хочет. И нетрудно догадаться, чего. Пытаюсь выяснить, а за что, собственно? Типа за то, что у нас кровать королевского размера. И че? Она в прайсе указана! Короче, прошлогодняя история с разводом на бабки за матрасик для Верки повторилась, практически тютелька в тютельку. Только на этот раз не было у нас гида Саши, который бы разрулил все наши непонятки! Говорила мама, учи английский!
Устала я безумно. Выдвинула вперед Верку, объяснив ей суть проблемы. Верка ему по-русски, громко и по слогам объяснила, что у нас усе включено! Он, по-видимому, понял, но все равно стоял на своем. Короче, говорю, сколько ты хочешь? Тотал? Посовещавшись с мажордомом (видимо, насколько можно нас обуть), офисный планктон начинает что-то вычислять на бумажке, и у него, в итоге, вышло сначала 280 с копейками, было зачеркнуто и вновь написано 230. Верка ниже написала 200 и обвела кружочком. Он пытался возражать, но бесполезно. Железобетонная Вера настояла на своем! Ну, хоть какая-то от нее польза!
Оставив нас на домработника, менеджер укатился. Стали разбирать вещи. Только вот повесить их было абсолютно некуда! Была только подставочка для сушки. Совсем небольшая. И пара стульев. Достав распечатку с перечнем обещанных прибамбасов, выявили целую кучу недостач. Как-то: москитная сетка, принадлежности для барбекю, вешалка для одежды, бутылка воды, зубная щетка, шампунь, шапочка для душа, адаптер, фен, утюг, пресс для брюк. Из всего вышеперечисленного, реально мне нужна была только москитная сетка и, может быть, принадлежности для барбекю, поскольку мы собирались готовить рыбу. Но служка сказал, что никакого барбекю нет. Возможно, будет в следующем году. Зачем писать, если ничего этого нет? А упоминание вина/шампанского - это просто смех! Сейф представлял из себя запирающийся на ключ письменный стол. Да уж! Вот так и езди в непроверенные места! Ладно, отсутствие пресса для брюк мы как-нибудь переживем.
Ну а как насчет завтрака? Жрать хотелось неимоверно. А завтрак будет завтра! Охохонюшки! Пошли искать кафе. В прибрежные не пошли, по опыту зная, что там дороже. Выбрали какое-то, напротив отеля «Ланка суперкораллс», в котором мы отдыхали в прошлое посещение чудо-острова. Уселись на втором этаже с видом на улицу. С голодухи поназаказывали столько, что не смогли все съесть. Нам завернули с собой.
Пошли проведать супермаркет. Ничего интересного мы там не нашли. Купили гель из алоэ-вера на случай обгорания, мизерный тюбик зубной пасты с гвоздикой, и мизерную же бутылочку шампуня с авокадо. А еще чай масала в пакетиках для себя и молотый кофе для Верки. Пиво мы покупать не стали, памятуя, что оно там теплое. Его мы купили в лавке около нашей виллы. Читала, что помимо подорожания рома, пиво тоже стали продавать, кому почем вздумается. Но вроде бы кто-то несколько месяцев назад покупал в Хиккадуве по 200. Как бы не так! Дала продавцам, коих было не меньше трех, 600 рупий за три бутылки – мало, говорят! Оказалось, что оно стоит аж 280! Капец! Нашли на бутылке цену – 230. Тычу в нее пальцем. Если я правильно поняла их невнятное булькотение, это наценка за то, что пиво ХОЛОДНОЕ!
Посидели на пляже под пальмами, выпили пиво и пошли домой вздремнуть. Через пару часиков отдыха собрались, наконец, покупаться. Пошли к черепахам. В лагуне вода была безумно мутная и грязная. Болото болотом. В луже с черепахами толпилось с полтора десятка зевак. Может быть поэтому, а может просто уже во второй раз было неинтересно, и мы равнодушно прошли мимо окунуться на глубине, мельком взглянув на спину черепахи. Верка тоже особого любопытства не выказала. Она вообще какая-то нелюбопытная и нелюбознательная.
Было пасмурно. Переодевшись дома, пошли искать лавку с фруктами на ужин. Смеркалось. Солнце ушло за облака задолго до 18 часов. А где же прекрасный ланкийский сансет? А нэту! Пичалька. Хочу на Гоааааа!
Пошел дождь. Хорошо, что вокруг дома был довольно широкий навес, под которым мы и сидели, наслаждаясь вискариком с фруктами.
Шастающий туда-сюда завхоз, сказал: «ООО, виски! ». Намек был довольно толстым, но действия не возымел. Морда не треснет от удовольствия? После утренних торгов, симпатии он у меня не вызывал.
Эту ночь я спала без задних ног. И немудрено.
В 7 утра, как я и просила, нам был подан завтрак. Не в постель, на веранду. Стараниями домоправителя-охранника-уборщика, а по-совместительству, официанта и повара. Когда я спросила, как его зовут, он представился. Но мы даже не смогли выговорить этот набор звуков. Соответственно, и забыли через минуту. Завтрак состоял из пакетированного чайка, резаных фруктов, и по паре тостов, к которым прилагалось масло и джем. Даже яичницы не было. Не обожрешься. Но мне, в принципе, хватило.
Я решила ехать сегодня в Унаватуну с целью отыскать загадочный пляж Джангл бич. На автобусе. И лучше без пересадки в Галле. Поэтому, мы пошли на автостанцию и попытались сесть в автобус Коломбо-Матара. Ага! Щас! Было полвосьмого. Автобус был битком набит и взял только школьников. Пришлось катиться автобусом Хиккадува-Галле и там пересаживаться. Ну уж раз так, то покажем Верке форт. А для начала пару храмов Шивы – один беленький, один расписной.
Побродили по форту.
Припекало. Нужно двигать на пляж. Доехав до Унаватуны, на местном пляже раздеваться не стали, потому как я думала, что путь к бичу лежит через буддийский монастырь на горе.
Поэтому, не задерживаясь, проследовали к подножию горки, где решили присесть в кафешке и выпить по фрешику. Заказали два манговых и один ананасовый. По 250 каждый. Сидим, ждем. Пришел официант и сообщил, что ананасового нет. Ладно, неси три манговых! Ушел. Захотелось покопаться в интернете. Спросила у пришедшего вновь официанта пароль от вай-фая. Он сказал, что нет вай-фая. И сока тоже нет! Да что ж такое? Встали и пошли дальше. Пройдя пять метров, увидели возле следующей кафешки стенд с меню. Там фреши значились уже по 170. Хорошо, что в предыдущем кафе сока не было! Попили здесь. Правда, вай-фая у них тоже, почему-то не было.
Взобрались на холмик. Обошли вокруг ступы, сфоткали и пошли дальше.
Но дорога, которая по моим представлениям должна была бы вести на пляж, обрывалась в никуда! Тю, блин! Пошла узнавать у монаха дорогу. Он сказал, что нужно спуститься обратно к подножию и идти дальше по дороге. Спустились, пошли. Встретили русскоязычную семью с двумя детьми. Спросили, правильно ли мы идем? Они сказали, что правильно, но идти целых полчаса. Поглядев с сомнением на нашу обувь, сказали, что там камни и мы пройти не сможем! Ха! Да мы по Крыму намотали в шлепках нехилый километраж по горам! Смешно!
Дорога свернула в поселок. Никаких указателей я не увидела. Пришлось опять спрашивать у местных жителей. Поднявшись немного увидели в одном дворе желтые кокосы по 100 рупий. На пляже Хиккадувы кокосы, якобы, стоили 150. Можно даже было найти по 200, если постараться. Еще выше по дороге, они стоили уже по 50. Поэтому я не смогла пройти мимо.
Потом дорога перешла в тропинку посреди джунглей.
В одном месте ее пересекал ручей, который пришлось преодолевать босиком. Интересно, как бы это было, будь мы «правильно» обутыми в кроссовки? Ничего там страшного, в этой дороге не было, и даже Вера смогла ее преодолеть. Сумку свою она, правда, отдала тащить мне.
Пляжик оказался совсем небольшим, но живописным. Напоминал немного любимую Агонду (хочу на Гоаааа! ).
Замочив традиционно Верку, одели маски и поплыли смотреть, что представляют из себя местные воды. Ну, такое… Вода мутновата, кораллов практически нет. Но рыбки кое-какие присутствуют. А прибрежные камни густо заросли устрицами. Но что толку? Они мелкие, и добыть их без молотка или чего-то подобного, не представлялось возможным.
Накупались, нафоткались и двинули обратно. Про себя я решила, что мы сюда вернемся, если нечем будет заняться.
На трассе возле остановки был магазинчик-кафешка, торгующая местной выпечкой. Мне захотелось есть. Купила две штуки обжаренных в панировке не знаю чего и треугольный пирожок. Оба были с острой начинкой. Верка смогла только съесть тесто от треугольничка. А нам очень понравилось. Я спросила у хозяина, шо це було? Первое – это ролл с яйцом, а второе я забыла, как называется.
Стоило это по 50 рупий за штуку. Вкусненько, дешево.
Доехали до Галле и пошли в супермаркет рядом с автостанцией. Nadin65 сообщила мне бесценную информацию, что там можно купить креветок. В то время, как на рынке их днем с огнем не сыщешь. Креветки, действительно, имели место быть. По 1400 за килограмм. Купила полкило. А также фруктов, которые оказались здесь дешевле, чем на рынке Хиккадувы. И еще кисломолочный продукт кёрд (якобы, так это читается). В Индии он тоже, говорят, есть, но мы так и не попробовали. Не видели, потому что особо не искали.
Оставив Вадика варить креветки, я кабанчиком метнулась в пивной ларек, не забыв прихватить вчерашние бутылки. Поэтому пиво обошлось мне по 250.
Кстати, приятной неожиданностью было для нас узнать, что на Ш-Л мусор вывозят, и даже… сортируют! Не смотря на то, что пластиковые пакетики там пока не запретили и выдают бесплатно в любом магазине отдельно на каждый товар, эти самые пакетики не развиваются, аки флаги на придорожных деревьях, как у нас, например. И нигде я не видела гор из пластиковых бутылок. Приятно!
А сансета сегодня опять не было. Мало того, началась такая гроза! Грохотало так, что хотелось залезть под кровать. Переляк лечили при помощи выливания (пардон наливания).
Спалось этой ночью плохо. Наша с Вадиком кровать реально была кинг сайз, но это никак не спасало от веркиного храпа и комаров. Кондер дул прямо на меня, изменить направление потока мы так и не смогли. Пришлось выключить. Под простыней жарко. Раскроешься – будешь искусан. Вентилятор тарахтит. Нет в жизни счастья…
Приїхала до Хіккадуви. Вивантажила речі. Стою, чекаю, сподіваючись, що заблукати в цій частині Шрі-Ланки практично неможливо. Та й автобуси ходять кожні півхвилини. Дістала поки що з валізи роздруківку броні готелю і почала розглядати номери на будинках. На боці, ближньому до океану, номери були парними. А номер нашої вілли – непарний, хоч на карті вона була позначена саме з того боку. Дивно!
З'явилися, нарешті два за. ланцю. Шампусик, мабуть, був несвіжим. Залишивши їх стерегти речі, пішла шукати адресу. Біля місцевої цирульні пристала до місцевого ж хлопця з питанням, де це, тицяючи йому роздруківкою з адресою. Він узяв мою мамаку і ввійшов до приміщення. Я за ним. Він показав адресу перукарю, який покинув клієнта. Потім підключили і клієнта, що сидить під простирадлом, усипаним свіжостриженим волоссям. Потриндів трохи, виділили мені проводжатого, який повів мене кудись за кут.
Там виявився якийсь магазинчик, де мою бумаженцію показали ще якомусь мужику, який нарешті здогадався зателефонувати за номером, вказаним у броні. Перетерши з кимось по телефону, хлопець пішов назад до перукарні, де велів мені посидіти. Через пару хвилин підкотив хлопця офісної зовнішності на легковику. Сердечно подякувавши всій перукарні, я пішла вантажити речі та супутників.
Вілла, куди нас невдовзі привезли, виявилася присадкуватою одноповерховою будовою, що стоїть не те щоб не на першій лінії. . . Ні, попереду ніяких будівель не було, тільки дорога і відразу смужка пляжу і океан. Якщо стояти спиною до «вілл», то відразу ліворуч – готель Хікка транс (колишній Чайя), а праворуч – веселенький ресторан «Дельфін» радикально-фіолетового кольору. Розташування, у принципі, непогане. Але перед парканом був виритий котлован, в деяких місцях залитий бетоном. Жодних будівельників, щоправда, не спостерігалося. Поки що…
вигляд від нашого паркану
Вийшов «дворецький» з тацею, на якій стояли три стаканчики… ні, не з шампанським! З папайєвим фрешем. Показав нам нашу кімнату, хол та кухню. В принципі, не все так і погано. Сантехніка нова, темна. Ліжко та рушники, навпаки – білі, але теж нові. На кухні печка є і навіть із газом. У холі – диван, крісло, холодильник та плазма. На перший швидкий погляд, все загалом дуже навіть непогано.
У букінгівському прайсі було зазначено суму в 176 доларів за 8 ночей. Даю менеджеру 200. І тут він починає мені щось втирати. Оскільки моя англійська з минулого року кращою не стала, я чисто інтуїтивно розумію, що вона чогось хоче. І неважко здогадатися, що. Намагаюся з'ясувати, а за що, власне? Типу за те, що у нас є ліжко королівського розміру. І що? Вона у прайсі вказана!
Коротше, торішня історія з розлученням на бабки за матрациком для Вєрки повторилася, майже тютелька в тютельку. Тільки цього разу не було у нас гіда Сашка, який би розрулив усі наші незрозумілі! Говорила мама, вчи англійську!
Втомилася я шалено. Висунула вперед Вєрку, пояснивши їй суть проблеми. Вірка йому російською, голосно і складами пояснила, що в нас все включено! Він, мабуть, зрозумів, але все одно стояв на своєму. Коротше кажу, скільки ти хочеш? Тотал? Порадившись із мажордомом (мабуть, наскільки можна нас взути), офісний планктон починає щось вираховувати на папірці, і в нього, в результаті, вийшло спочатку 280 з копійками, було закреслено і знову написано 230. Вірка нижче написала 200 і обвела кружечком. Він намагався заперечувати, але марно. Залізобетонна Віра наполягла на своєму! Ну, хоч якась користь від неї!
Залишивши нас на домробітника, менеджер покотився. Почали розбирати речі.
Тільки повісити їх було абсолютно нікуди! Була лише підставка для сушіння. Зовсім невелика. І пара стільців. Діставши роздрук з переліком обіцяних прибамбасів, виявили цілу купу нестач. Якось: москітна сітка, приладдя для барбекю, вішалка для одягу, пляшка води, зубна щітка, шампунь, шапочка для душу, адаптер, фен, праска, прес для штанів. З усього перерахованого вище, реально мені потрібна була тільки москітна сітка і, можливо, приладдя для барбекю, оскільки ми збиралися готувати рибу. Але служка сказав, що барбекю немає. Можливо, буде наступного року. Навіщо писати, якщо цього нічого немає? А згадка вина/шампанського – це просто сміх! Сейф являв собою письмовий стіл, що замикався на ключ. Що ж! Отак і їзди в неперевірені місця! Гаразд, відсутність преса для штанів ми якось переживемо.
Ну а як щодо сніданку? Жерти хотілося неймовірно. А сніданок буде завтра!
Охохонюшки! Пішли шукати кафе. До прибережних не пішли, з досвіду знаючи, що там дорожче. Вибрали якесь навпроти готелю «Ланка суперкораллс», в якому ми відпочивали в минуле відвідування диво-острова. Посідали на другому поверсі з видом на вулицю. З голоду понаказували стільки, що не змогли все з'їсти. Нам загорнули із собою.
Пішли відвідати супермаркет. Нічого цікавого ми там не знайшли. Купили гель з алое-вера на випадок обгорання, мізерний тюбик зубної пасти з гвоздикою, та мізерну ж пляшечку шампуню з авокадо. А ще чай масала в пакетиках для себе та мелену каву для Вєрки. Пиво ми купувати не стали, пам'ятаючи, що воно тепле. Його ми купили у лавці біля нашої вілли. Читала, що крім подорожчання рому, пиво теж стали продавати, кому заманеться. Але ніби хтось кілька місяців тому купував у Хіккадуві по 200. Як би не так! Дала продавцям, яких було не менше трьох, 600 рупій за три пляшки – мало, кажуть!
Виявилося, що воно коштує аж 280! Капець! Знайшли на пляшці ціну – 230. Тичу в неї пальцем. Якщо я правильно зрозуміла їхнє невиразне булькотіння, це націнка за те, що пиво ХОЛОДНЕ!
Посиділи на пляжі під пальмами, випили пиво і пішли додому подрімати. За кілька годин відпочинку зібралися нарешті купуватися. Пішли до черепах. У лагуні вода була дуже каламутна і брудна. Болото болотом. У калюжі з черепахами юрмилося з півтора десятка роззяв. Може бути тому, а може, просто вже вдруге було нецікаво, і ми байдуже пройшли повз зануритися на глибині, миттю глянувши на спину черепахи. Вірка теж особливої цікавості не виявила. Вона взагалі якась нецікава та нецікава.
Було похмуро. Переодягнувшись удома, пішли шукати лавку з фруктами на вечерю. Смеркало. Сонце пішло за хмари задовго до 18 години. А де ж чудовий ланкійський сансет? А ніту! Пічалька. Хочу на Гоааааа!
Пішов дощ.
Добре, що навколо будинку був досить широкий навіс, під яким ми сиділи, насолоджуючись вискариком з фруктами.
Завгосп, що вештається туди-сюди, сказав: «ТОВ, віскі! ». Натяк був досить товстим, але події не отримав. Морда не тріснуть від насолоди? Після ранкових торгів симпатії він у мене не викликав.
Цієї ночі я спала без задніх ніг. І не дивно.
О 7-й ранку, як я і просила, нам був поданий сніданок. Не в ліжко, на веранду. Намаганнями домоправителя-охоронця-прибирача, а по-сумісництва, офіціанта та кухаря. Коли я запитала, як його звуть, він представився. Але ми навіть не змогли вимовити цей набір звуків. Відповідно, і забули за хвилину. Сніданок складався з пакетованого чайка, різаних фруктів, та по парі тостів, до яких додавалася олія та джем. Навіть яєчні не було. Не обжерешся. Але мені в принципі вистачило.
Я вирішила їхати сьогодні до Унаватуни з метою відшукати загадковий пляж Джангл Біч. На автобусі. І краще без пересадки у Галлі. Тому ми пішли на автостанцію та спробували сісти в автобус Коломбо-Матара. Ага! Щас! Було пів на восьму. Автобус був набитий і взяв тільки школярів. Довелося їхати автобусом Хіккадува-Галле і там пересідати. Ну вже раз так, то покажемо Вірці форт. А для початку пари храмів Шиви – один біленький, один розписний.
Продили по форту.
Припікало. Потрібно рухатись на пляж. Доїхавши до Унаватуни, на місцевому пляжі роздягатися не стали, бо я думала, що шлях до бича лежить через буддійський монастир на горі.
Тому, не затримуючись, пройшли до підніжжя гірки, де вирішили присісти у кафешці та випити по фрешику. Замовили два мангові та один ананасовий. По 250 кожен. Сидимо, чекаємо. Прийшов офіціант та повідомив, що ананасового немає. Гаразд, неси три мангові! Пішов. Захотілося покопатись в інтернеті. Запитала у офіціанта, що прийшов знову, пароль від вай-фаю. Він сказав, що немає вай-фаю. І соку також немає! Та що таке? Встали і пішли далі. Пройшовши п'ять метрів, побачили біля наступної кав'ярні стенд з меню. Там фреші значилися вже по 170. Добре, що у попередньому соку кафе не було! Пили тут. Щоправда, вай-фаю у них теж чомусь не було.
Зібралися на горбок. Обійшли навколо ступи, сфоткали і пішли далі.
Але дорога, яка на мої уявлення мала б вести на пляж, обривалася в нікуди! Тю, млинець! Пішла дізнаватись у ченця дорогу.
Він сказав, що треба спуститися назад до підніжжя і йти далі дорогою. Спустилися, пішли. Зустріли російськомовну сім'ю із двома дітьми. Запитали, чи ми правильно йдемо? Вони сказали, що правильно, але йти півгодини. Подивившись із сумнівом на наше взуття, сказали, що там каміння, і ми пройти не зможемо! Ха! Та ми по Криму намотали в ляпасах нехилі кілометраж по горах! Смішно!
Дорога звернула до селища. Жодних покажчиків я не побачила. Довелося знову питати у місцевих жителів. Піднявшись, трохи побачили в одному дворі жовті кокоси по 100 рупій. На пляжі Хіккадуви кокоси нібито коштували 150. Можна навіть було знайти по 200, якщо постаратися. Ще вище дорогою, вони коштували вже по 50. Тому я не змогла пройти повз.
Потім дорога перейшла в стежку посеред джунглів.
В одному місці її перетинав струмок, який довелося долати босоніж.
Купила дві штуки обсмажених у паніровці не знаю чого й трикутний пиріжок. Обидва були з гострою начинкою. Вірка змогла лише з'їсти тісто від трикутничка. А нам дуже сподобалось. Я спитала у господаря, що це було? Перше – це рол із яйцем, а друге я забула, як називається.
Варто це по 50 рупій за штуку. Смачно, недорого.
Доїхали Галле і пішли до супермаркету поряд з автостанцією. Nadin65 повідомила мені безцінну інформацію, що там можна купити креветки. Тоді як на ринку їх вдень з вогнем не знайдеш. Креветки дійсно мали місце бути. По 1400 за кілограм. Купила півкіло. А також фруктів, які виявилися тут дешевшими, ніж на ринку Хіккадуви. І ще кисломолочний продукт керд (нібито так це читається). В Індії він також, кажуть, є, але ми так і не спробували. Не бачили, бо особливо не шукали.
Залишивши Вадика варити креветки, я кабанчиком метнулася в пивний кіоск, не забувши прихопити вчорашні пляшки. Тому пиво обійшлося мені по 250.
До речі, приємною несподіванкою було для нас дізнатися, що на Ш-Л сміття вивозять, і навіть. . . сортують! Незважаючи на те, що пластикові пакетики там поки що не заборонили і видають безкоштовно в будь-якому магазині окремо на кожен товар, ці пакетики не розвиваються, як прапори на придорожніх деревах, як у нас, наприклад. І ніде я не бачила гір із пластикових пляшок. Приємно!
А сансету сьогодні знову не було. Мало того, почалася така гроза! Гуркало так, що хотілося залізти під ліжко. Переляк лікували за допомогою виливання (пардон наливання).
Спалося цієї ночі погано. Наше з Вадиком ліжко реально було кінг сайз, але це ніяк не рятувало від веркиного хропіння та комарів. Кондер дув прямо на мене, змінити напрямок потоку ми так і не змогли. Довелося вимкнути.
Під простирадлом жарко. Розкриєшся - будеш спокусений. Вентилятор тарахтит. Нема в житті щастя…
