Дикуном на Шрі-Ланку. Посібник для чайників (епізод 4)

24 листопада 2017 Час поїздки: з 06 листопада 2017 до 17 листопада 2017
Репутація: +15097½
Додати до друзів
Написати листа

Сумнівалася, писати – не писати. Вирішила все ж таки написати. Готуйте метальні тапки.

За обідом, не встигла я досмакувати першу креветку, Вєрка, за своїм звичаєм, мала вже на своїй тарілці купу недоїдків. Тільки якщо я повільно їм, це зовсім не означає, що я з'їм менше! У всякому разі, не креветок! Їх я люблю не менше за неї. На пропозицію рідше метати, вона обурилася, що я мало купую (у зоопарку тигру не доповідають м'яса), і це їй не подобається! І пива теж мало! На що я їй сказала, що коли вона організовує подорож, тоді й диктуватиме свої умови. А поки що, будьте ласкаві підкорятися! Заткнулася і ображено засопіла (не я, «подруга»). Не допивши пиво на знак протесту, пішла до кімнати. Бідолашний Вадик заметушився, не знаючи, до якого табору приєднатися. Але, мабуть, захист пригноблених у нього в крові. А може й сам він почував себе таким, тому й став не на мій бік. Сказав, що в мене є манія величі. Та ну на!

Яка манія? Великі люди цим не страждають!


Поставивши Веркін келих з недопитим пивом у холодильник, пішла бродити селищем. Хай побояться. Революшн вони мені влаштовуватимуть! Жалюгідні нікчемні особи! Та я…, та мені…!

Прогулянка мене заспокоїла та розважила. Деякі місцеві жителі все ж таки намагаються вчити російську. Щоправда, не дуже успішно

Раніше я не замислювалася, але Хіккадува - величезне селище і тягнеться не тільки вздовж дороги, а йде далеко вглиб острова. Блукала по звивистих вуличках. Місцеві жителі віталися, посміхалися, цікавилися, куди я йду? Я відповідала – йду!

Бачила мангуста (напевно, це був він) та мавп.

Потім повернулася на узбережжя і чекала заходу сонця. Захід сонця знову був такий собі.

Вечеря пройшла натягнуто.

Наступного дня я вирішила знову поїхати до Унаватуни. Ну, і ці двоє, зрозуміло, теж. Куди вони без мене? Тільки зупинитись вже безпосередньо на унаватунському пляжі. Ми ж минулого разу там не купалися, пройшовши відразу на Джангл бич. Водічка була дуже чистенькою, без хвиль. Тільки тут був різкий набір глибини, і Вірка купатися не змогла. Ну, ми поплавали, звичайно! Потім довелося йти під монастирську гірку, де дрібно. Але там не змогли, точніше, не захотіли, вже купатися ми з Вадиком. Річка, що впадає в бухту, приносила з собою каламут і сміття. Залишивши Вєрку плескатись у цьому болоті, повернулися до нормальної води.

Потім вирішили знову сходити на Джангл бич.

Прийшли. А пляжу і немає! Сильний північний вітер, мало того, що наздогнав води, затопивши майже весь пляж, ще й сміття з Галле! Просто фу! Купатися тут не було жодного бажання.

Залишивши Вєрку на одному з нечисленних мокрих шматочків піску, пішли слідом за якоюсь парочкою. Коли ми минулого разу тут плавали, то з моря бачили ще якийсь пляж, у бік Галле. Йти довелося спочатку по купі великого каміння, потім по затопленій водою стежці, і знову по каменю. Наступний пляж був більшим. Тут були лежаки та кафе. Підозрюю, що саме цей пляж і був, власне, Джанглом, а не той маленький. Тільки що толку, якщо море таке ж брудне, як і на попередньому? Фотик туди ми, на жаль, захопити не додумалися, бо йшли просто на розвідку.


Вирішивши, що витрати енергії по переміщенню Вєрки з пляжу на пляж такою дорогою того не варті, пішли назад, навіть не скупавшись. Якісь російські хлопці спитали в нас, а чи завжди тут так брудно? Я сказала, що не завжди. Тоді вони спитали, а де тут є ще якісь пляжі? Я сказала, що Унаватуна поряд.

А вони спитали, хіба це не Унаватуна? Вони приїхали на мощі з Хіккадуви, і, мабуть, навігатор їх підвів.

Вирішили сьогодні купити знову барракуду, але в Галлі. Біля форту ми бачили великий рибний ринок. Був уже спекотний полудень і продавців риби залишилося замало. Відповідно, вибір був ніякий. Барракуду, все ж таки знайшли. Пам'ятаючи, що таку рибку можна купити за 500, торгувалися до упору. Дивилися зябра, нюхали, кривилися, але упертий продавець дешевше 650 не віддавав. Вдали, що йдемо. Ніхто нас не зупинив. Довелося реально відійти та шукати далі. І начебто знайшли, і віддали її нам за 600. Але…

У супермаркеті купили ще фрукти та червоний (або коричневий) рис та приправу каррі. Хотіли вдома приготувати.

А вдома знову були крики. Ліки у вигляді пачки цигарок, як і раніше, вплинули. Але подяка вже була без танців.

Риба, цього разу, вже не здалася такою смачною.

А кістки були чомусь ніжно-бірюзового кольору! Що за фігня? Можливо, це тому, що рибка була недостатньо свіжою? Вперше з таким явищем стикаюся. Стали згадувати, як виглядала та попередня. Ну, довга, ковбасоподібна. Помилка з мого боку була її не сфоткати. Нинішня, начебто, така сама. А ось яка була у тієї морда обличчя? Нинішня ось така

А у тієї, здається, коротша. Ех, лоханулись! Напевно, вона дешевша!

Вранці, наплававшись із рибами, пішли досліджувати місцеві нетрі вже разом. Якщо вірити карті, десь у північній частині селища є озеро. Спробуємо дістатися до нього. Якщо, звісно, ​ ​ Вєрка витримає.

Користувалися телефонним навігатором. Хатинки у глибинці іноді були нічого собі!

Мабуть, заможний народ будується подалі від води, побоюючись цунамі.

А може, просто подалі від туристичної суєти.

Телефон показував, що озеро десь тут. Тільки підібратися до води у нас ніяк не виходило – суцільна забудова. В одному з дворів жінка привітно замахала нам руками і разом з двома пацанами повела до озера, яке примикало до її ділянки. Дорогою знайшла якісь овочі-фрухти і сказала, що з цього роблять сік.


Ну, так собі пейзаж. Вода каламутна. А Вєрка ще питала, чи брати із собою купальник? Купатися тут я не стала б. Пацан сказав, що вони тут креветок ловлять! Ось як! На протилежному березі був якийсь крутий готель.

Пішли назад до будинку. Я дістала сто рупій і спробувала віддячити щиру жінку, але вона гроші не взяла. Ми зібралися було йти, але вона запитала, чи не хочемо ми випити кокоса? Чому б і ні? Ой, таку суєту навколо нас розлучили!

Старенька бабуся разом із хлопцями притягли з дому м'який диван, на який нас посадили. А матуся взяла палицю і пішла добувати кокоси. Пальма була невисока і паску дістав до верхівки. Я попросила всього два, оскільки Вєрка все ще з побоюванням ставилася до цього напою і відпивала потроху наших. Трубочок не було, лакали так. Напившись, я знову спробувала віддати гроші, тепер уже за кокоси. Жінка, засоромившись, сказала віддати хлопцеві. Обійнявшись із нею, ми пішли назад у Хіккадуву. Коли відійшли приблизно на кілометр, нас наздогнав мотузок з жінкою в шоломі, що сиділа на ньому. Я не відразу зрозуміла, що це наша давня знайома. Вона мені показала мішок, у якому були пучки салату. Сказала, що щастить у готель. Бізнес у неї такий. А я думала, що вона до торгівлі не має жодного стосунку, тому така безкорислива!

Продовження буде після вихідних

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Хиккадува
Небо Унаватуны
По дороге на Джангл бич
По вечерам автобусы превращаются в новогодние елки :)))
загадочные фрукты (или овощи)
Схожі розповіді
Коментарі (52) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар