Просто рай!
Привіт, Шрі Ланка! Ну і вам, аборигени)))
Чомусь люди в Шрі-Ланці однакові. Спочатку мені було складно їх відрізняти один від одного. Хіба що по шортах чи спідницях. Всі вони низького зросту, темношкірі, чорняві і якісь маленькі. Що жінки, що чоловіки. Ходять уздовж дороги неквапливо, повільно, ніхто нікуди не поспішає. Дорога - це взагалі окрема розмова. Найнебезпечніший транспорт у них – це автобуси. Коли чуєш виття сигналу - краще поступися дорогою. Повз зупинки він проїжджає, злегка уповільнюючи швидкість. Ну хіба що старенька бабуся хоче увійти чи вийти, тоді може майже зупинитися. А так твоє головне завдання – встигнути застрибнути чи вистрибнути.
Краще вже кататися на тук-туку))) Ну систему сигналів ти вивчиш дуже швидко)) Поворотники вони в принципі не включають ніколи. І чомусь мені постійно хотілося переїхати на правий бік. Рух у них лівосторонній. Треба звикнути. Пішки дорогою ходити небезпечно, особливо переходити. Тут включаєш режим сови і крутиш головою на 360 градусів. Потім з диким криком "Бегуууу!! ! " перебігаєш. Вони-то тебе звичайно не зрозуміють, але на крик припиняться, чисто з цікавості))
Фрукти дуже дешеві та у величезній кількості та асортименті. На 10 доларів можна накупити пакет будь-якої смакоти. Ми потрапили у сезон ананасів. Наїлися їх від пуза. Ну про банани та кокоси взагалі мовчу.
Готель нам попався не російськомовний. Довелося активно згадувати шкільну програму з англійської мови. Хоч як дивно, але мене все розуміли. Плюс додала трохи жестів і міміки і вуаля))) Якщо потрібно було порозумітися про вищі матерії, тут виручав перекладач. Добре, вай-фай ловив по всій території та за його межами.
Оскільки нас було не багато, ми потрапили на відпочинок напередодні карантину, то в обличчя нас всі дізнавалися )) На День Валентина взагалі було сумно. . . Я ж така роздяглася, одягла маску милої неземної німфи, вії Віялом, губи апельсином і тут такий попандос – крім нас нікого не було. А ми – це я та моя донька. Ну гаразд, довелося бармену та офіціанту нас розважати. Все ж таки які ніякі, але чоловіки ))) Пір'я розпушило, віями поплескали і вперед ))) На ламаною англійською розповіла історію свого життя, придуману на ходу (навіщо даремно людей засмучувати), продегустувала парочку коктейльчиків і пішла по-англійськи. >
На ранок як ні в чому не бувало пішла поплавати в море, тут бармен до мене біжить… «Дорога, ти забула мені залишити свій номер телефону». Співпереживався бідненький за ніч. Всі нігті обкусав на ногах ))) Ну гаразд, дала (тобто номер).
Пише. . . пише. . . смайли. . . смайли. . . Блін!
Думаю, треба хлопця рятувати. Запрошую його на прогулянку островом. Під приводом «А покажи мені ваші краси». О, це із задоволенням, тільки тук-тук оплати ))) У результаті прокаталися весь день, подивилися ферму черепах, побували на дикому пляжі, попили кокосове молоко, побували в храмі Будди, накупили(ла) свіжих креветок, які він погрожував мені в готелі приготувати (ну-ну). Приїхали задоволені та трохи втомлені.
Увечері креветки таки приготували. І дуже-дуже смачно!
На другий день попросився поплавати разом. Ну добре))) Приходить такий у труселях по коліно)) Мама моя дорога! )))) Поплавали ))) Сидимо, сушимось… У коханні зізнається…. Мовчу… Заміж кличе… Мовчу…
І нічого, що різниця у віці у нас майже 20 років і моя донька на 4 роки молодша за нього )) Запропонувала його усиновити… образився ))))
До речі, гід наш так і не з'явився. Мабуть, і не мусив. Тому розважальну програму довелося вигадувати самій. Начебто непогано вийшло.
Виїжджаємо. . . прийшов попрощатися, сказав, що чекатиме наступного року, одружуватися будемо ))) Подарував браслетик зі слоником. . . Приємно ))) Шкода хлопчика. . .
Але я все ж таки приїду ще сюди, дуже вже там красиво. Багато зелені, красивий океан і довгий пляж, яким можна йти нескінченно довго. Це був мій перший раз у житті, коли реально не хотілося їхати додому. Коли їхала в автобусі і душа рвалася назад, забрати валізи та втекти назад до раю.
Можливо, колись моя мрія збудеться, і я проведу там всю зиму. А можливо переїду туди зовсім ))
