Отдыхали в Агадире с 4 по 18 августа, впечатления остались самые отрицательные. Обо всем по порядку.
Отель. Мы останавливались в Blue Sea Tivoli 4*. Сам отель неплохой, большие номера, но все очень старое, сантехника ржавая, постоянно забитая раковина и не выветриваемый запах сырости. Но на это мы не сильно обращали внимание, поскольку не планировали проводить в номере много времени. Что раздражало больше всего – так это проблема с полотенцами. Если вы в середине дня пришли с пляжа и решили принять душ, вытереться вам будет нечем. С утра все полотенца забирают, отправляют в стирку и возвращают в 5-6 часов вечера. Когда мы в первый раз с этим столкнулись, я отправилась на поиски горничной (внимание: горничные говорят только по-французски! ). На мою просьбу выдать полотенце, было сказано: у меня их нет, они в стирке, когда будут готовы не знаю, зависит от того, как быстро постираются. Есть вопросы – идите на ресепшн! На ресепшн сделали очень удивленное лицо, зачем это мне понадобилось полотенце в середине дня? Виданное ли это дело днем мыться! После потраченного там времени и криков все-таки удалось добиться, что горничную попросили выдать нам полотенца вне очереди. Но несмотря на то, что мы просили и на ресепшн и конкретно у горничных оставлять хотя бы по одному полотенцу, ничего не поменялось и до конца отдыха приходилось их просто прятать.
Когда мы покупали путевку, нам было сказано: в отеле очень мало русских. Мы, конечно, обрадовались! Раз отдыхают в основном иностранцы, значит хороший отель и обслуживание! Не тут-то было! Русских действительно очень мало, но (! ) 90% отдыхающих составляет местное население!
Пляж. Мы привыкли думать, что если у отеля есть собственный пляж, то ты можешь спокойно отдыхать на лежаке, созерцать водную гладь и беспрепятственно плавать, когда тебе только захочется. Нет, все не так, сюрприз! Пляж поделен на зоны весьма странно. Представьте себе участок пляжа от набережной до океана. Обычно он и составляет зону, которая принадлежит отелю. В Агадире же это прямоугольник, который отделен веревкой, а остальная зона является общей, которую занимает местное население. То есть чтобы от своего пляжа дойти до воды, ты должен миновать толпу местного населения. К слову сказать, их там очень много, они приходят целыми семьями прямо с утра в любой день недели (кто и когда там работает непонятно), ставят палатки и наслаждаются жизнью – полностью замотанные женщины с детьми сидят на берегу, мужчины резвятся в воде. Естественно, никто не думает о том, что нужно оставлять хоть какое-то пространство между палатками, чтобы другие отдыхающие могли пройти к воде, зачем? Сидят просто один на одном! Не говоря уже о том, что полюбоваться океаном со своего лежака не получится никак, поскольку палаточное великолепие загораживает просто все! Плюс нация очень грязная, это проявляется везде (поев и попив на улице бросают на землю даже пустые полуторалитровые бутылки от воды и коробки от биг маков! ), соответственно, на пляже ужасная грязь и к обеду в воде также плавает куча мусора. Ни на одном пляже нет ни душа, ни туалета (поэтому ты соленый идешь в номер поскорей обмыться, а там потеха с полотенцами! ). Женщины купаются во всем своем одеянии, потом во всем мокром сидят на песке, а потом во всем этом лезут в бассейн (как я уже сказала, огромное их количество являлось жителями нашего отеля). В итоге в бассейне купались за все 2 недели раза 4 (из-за грязи и огромного количества детей. К слову сказать, бассейн оказался раза в 3 меньше, чем на фото.
В путевку у нас входили только завтраки, чему мы безмерно были рады! И не только потому, что еда очень однообразная, а потому, что в столовой постоянно приходилось сталкиваться все с тем же местным населением. Сколько же грязи они за собой оставляют! Просто было противно иногда рядом находиться. Оставляют после себя кучу крошек-объедков-бумажек, которое валяется не только на столе (что могло быть объяснимо), но и на полу, и на стульях! Очень громко разговаривают, чавкают, едят руками и тому подобное! Попив чай из стакана, ставят его на поднос с чистыми стаканами! Что такое очередь и личное пространство не слышали никогда. Поэтому мы были только рады, что могли выбраться на обед и на ужин в разные кафешки.
В этом плане разочарований сильных не было, еда вкусная, но не сказать, что у них большой выбор национальных блюд и морепродуктов. Цены высокие, выше московских. Одно блюдо (например, ризотто или паста) обходилось рублей в 700-800. Алкоголь найти тяжело. Лицензия на него стоит очень дорого, соответственно далеко не во всех заведениях его продают, а где есть, то цена неадекватно высокая. Марокканцы очень пиарят свое « знаменитое серое вино» . Полнейший шлак. На вкус оно похоже на брагу, очень кислое и от него сводит скулы, и что белое, что красное, что серое – все на один вкус. Пиво продается в бутылках 0.24 и на наши деньги стоит порядка 80 рублей (и то, если очень поискать).
В городе смотреть нечего, гулять кроме набережной негде. Вечером просто не протолкнуться, все с пляжа перемещаются на набережную, и прогулка превращается в преодоление препятствий, т. е. проталкивание сквозь толпу. Из развлечений только колесо обозрения и паровозик, который катает в течение получаса по городу.
Экскурсии. Предлагается порядка 4-5 экскурсий. Мы хотели взять, но потом послушали, что люди говорят, и отказались от этой затеи. Те, кто ездили в Марракеш, прокляли все. Ехать туда 3 часа, когда приехали, их высадили и сказали: у вас 4 часа свободного времени, потом назад. Ничего не показали, не рассказали. Жара неимоверная, спрятаться негде, одна девочка сказала, что у нее начала плавится обувь! Основную достопримечательность этого города составляет рынок, в который без провожатого лучше не соваться, потому что там очень легко заблудиться! Через пару дней на эту экскурсию должна была ехать семейная пара из нашего отеля, так за ними вообще не приехали! Гиды, кстати говоря, на все вопросы и претензии довольно грубо отвечают: что вы от нас хотите, мы работаем сразу в нескольких отелях! Так что если нужна какая-то помощь или совет, то обратиться не к кому.
Мы съездили в итоге на одну экскурсию на пляж Легзира, но по факту это была поездка по местам, где нас пытались развести на деньги. Мы очень долго туда ехали, останавливаясь по пути: попить чай и купить кактусов, купить серебро, сфотографироваться с верблюдом, купить посуду. В общем везде, где можно потратить деньги! Приехав в итоге на пляж, нас сразу посадили в кафе, где типа все схвачено, накормили (что тоже было весьма сомнительным мероприятием, поскольку все было очень грязное и мухи лезли прямо в рот), а в итоге с нас содрали сумму в 4 раза большую, чем в любом другом кафе! ! В итоге на пряже мы пробыли 1.5 часа, где смогли опять же потолкаться в толпе местных. Дорога назад заняла 3 часа (хотя за час можно добраться) со всеми теми же остановками в лавках сувениров и т. п.
Но мы не унывали! Мы думали: да ничего страшного, мы ведь приехали купаться и загорать, и никто не сможет у нас этого отнять! Черта с два! За 2 недели в общей сложности полностью солнечных дня было два или три! Все остальное время стоит туман и достаточно холодно. 2 раза был дождь, один раз проливной. Гулять периодически ходили в толстовках и джинсах. Утром просыпаешься – туман, потом на полчаса может выглянуть солнце, и опять туман. Мы думали, что это просто нам так не повезло, но потом от местных узнали, что такая погода у них норма.
Без мужского сопровождения ехать женщинам ни в коем случае нельзя, чувство такое, что белого человека там не видели никогда. Просто останавливаются и раскрыв рот провожают взглядом. Даже на пляже в купальнике чувствуешь себя весьма некомфортно. Очень много попрошаек на улицах, которые выпрашивают деньги, дергая тебя за руки и одежду.
В общем, Марокко совсем не готов к приему туристов, ехать очень не советуем. Путевка обошлась в 100 тысяч (это только завтраки! ) и там потратили примерно столько же. За такие деньги можно отдохнуть гораздо лучше в любой другой более экзотической стране, где ты не будешь каждый день бороться с неприятностями.
Відпочивали в Агадірі з 4 по 18 серпня, враження залишилися найнегативнішими. Про все по порядку.
Готель. Ми зупинялися у Blue Sea Tivoli 4*. Сам готель непоганий, великі номери, але все дуже старе, сантехніка іржава, постійно забита раковина і запах вогкості, що не вивітрюється. Але на це ми не дуже звертали увагу, оскільки не планували проводити в номері багато часу. Що найбільше дратувало – так це проблема з рушниками. Якщо ви в середині дня прийшли з пляжу і вирішили прийняти душ, витертися вам не буде чим. З ранку всі рушники забирають, відправляють у прання та повертають о 5-6 годині вечора. Коли ми вперше з цим зіткнулися, я вирушила на пошуки покоївки (увага: покоївки говорять тільки французькою! ). На моє прохання видати рушник, було сказано: у мене їх немає, вони у пранні, коли будуть готові не знаю, залежить від того, як швидко попраються. Є питання – йдіть на ресепшн! На ресепшн зробили дуже здивоване обличчя, навіщо мені це знадобилося рушник у середині дня? Чи бачена ця справа вдень митися! Після витраченого там часу та криків таки вдалося домогтися, що покоївку попросили видати нам рушники поза чергою. Але незважаючи на те, що ми просили і на ресепшн і саме у покоївок залишати хоча б по одному рушнику, нічого не змінилося і до кінця відпочинку доводилося їх просто ховати.
Коли ми купували путівку, нам було сказано: у готелі дуже мало росіян. Ми, звісно, зраділи! Якщо відпочивають в основному іноземці, значить хороший готель та обслуговування! Не тут то було! Російських справді дуже мало, але (! ) 90% відпочиваючих складає місцеве населення!
Пляж. Ми звикли думати, що якщо готель має власний пляж, то ти можеш спокійно відпочивати на лежаку, споглядати водну гладь і безперешкодно плавати, коли тобі тільки захочеться. Ні, все не так, сюрприз! Пляж поділений на зони дуже дивно. Уявіть собі ділянку пляжу від набережної до океану. Зазвичай він і складає зону, що належить готелю. В Агадірі це прямокутник, який відділений мотузкою, а решта зони є загальною, яку займає місцеве населення. Тобто щоб від свого пляжу дійти до води, ти маєш обминути натовп місцевого населення. До речі, їх там дуже багато, вони приходять цілими сім'ями прямо з ранку в будь-який день тижня (хто і коли там працює незрозуміло), ставлять намети і насолоджуються життям - повністю замотані жінки з дітьми сидять на березі, чоловіки граються у воді. Звичайно, ніхто не думає про те, що потрібно залишати хоч якийсь простір між наметами, щоб інші відпочиваючі могли пройти до води, навіщо? Сидять просто один на одному! Не кажучи вже про те, що помилуватися океаном зі свого лежака не вийде ніяк, оскільки наметове пишнота загороджує просто все! Плюс нація дуже брудна, це проявляється скрізь (поївши і попивши на вулиці кидають на землю навіть порожні півторалітрові пляшки від води та коробки від біг маків! ), відповідно, на пляжі жахливий бруд і до обіду у воді також плаває купа сміття. На жодному пляжі немає ні душа, ні туалету (тому ти солоний йдеш у номер якнайшвидше обмитися, а там потіха з рушниками! ). Жінки купаються у всьому своєму одязі, потім у всьому мокрому сидять на піску, а потім у всьому цьому лізуть у басейн (як я вже сказала, величезна їхня кількість була жителями нашого готелю). У результаті в басейні купалися за всі 2 тижні рази 4 (через бруду і величезну кількість дітей. До речі, басейн виявився втричі меншим, ніж на фото.
У путівку у нас входили лише сніданки, чому ми безмірно були раді! І не тільки тому, що їжа дуже одноманітна, а тому, що в їдальні постійно доводилося стикатися з тим самим місцевим населенням. Скільки ж бруду вони залишають за собою! Просто було гидко іноді поруч перебувати. Залишають після себе купу крихт-об'їдків-папірців, яке валяється не тільки на столі (що могло бути зрозуміло), але і на підлозі, і на стільцях! Дуже голосно розмовляють, човкають, їдять руками тощо! Попивши чай зі склянки, ставлять його на тацю з чистими склянками! Що таке черга та особистий простір не чули ніколи. Тому ми були тільки раді, що могли вибратися на обід та на вечерю у різні кафе.
У цьому плані розчарувань сильних не було, їжа смачна, але не сказати, що вони мають великий вибір національних страв та морепродуктів. Ціни високі, вищі за московські. Одне блюдо (наприклад, різотто чи паста) обходилося карбованців на 700-800. Алкоголь знайти важко. Ліцензія на нього коштує дуже дорого, відповідно, далеко не у всіх закладах його продають, а де є, то ціна неадекватно висока. Марокканці дуже піарять своє «знамените сіре вино». Цілковитий шлак. На смак воно схоже на брагу, дуже кисле і від нього зводить вилиці, і що біле, червоне, сіре - все на один смак. Пиво продається в пляшках 0.24 і на наші гроші коштує близько 80 рублів (і то якщо дуже пошукати).
У місті дивитись нічого, гуляти крім набережної ніде. Увечері просто не проштовхнутися, всі з пляжу переміщуються на набережну, і прогулянка перетворюється на подолання перешкод, тобто. проштовхування крізь натовп. З розваг лише колесо огляду та паровозик, який катає протягом півгодини містом.
Екскурсії. Пропонується близько 4-5 екскурсій. Ми хотіли взяти, але потім послухали, що люди кажуть, і відмовилися від цієї витівки. Ті, хто їздили до Марракеша, прокляли всі. Їхати туди три години, коли приїхали, їх висадили і сказали: у вас чотири години вільного часу, потім назад. Нічого не показали, не розповіли. Спека неймовірна, сховатись ніде, одна дівчинка сказала, що в неї почало плавиться взуття! Основну пам'ятку цього міста складає ринок, в який без провідника краще не потикатися, бо там дуже легко заблукати! Через пару днів на цю екскурсію мала їхати сімейна пара з нашого готелю, тож за ними взагалі не приїхали! Гіди, до речі, на всі питання та претензії досить грубо відповідають: що ви від нас хочете, ми працюємо відразу в кількох готелях! Так що якщо потрібна якась допомога чи порада, то звернутися нема до кого.
Ми з'їздили зрештою на одну екскурсію на пляж Легзіра, але за фактом це була поїздка місцями, де нас намагалися розвести на гроші. Ми дуже довго туди їхали, зупиняючись дорогою: попити чай і купити кактусів, купити срібло, сфотографуватися з верблюдом, купити посуд. Загалом скрізь, де можна витратити гроші! Приїхавши в результаті на пляж, нас відразу посадили в кафе, де типу все схоплено, нагодували (що теж було дуже сумнівним заходом, оскільки все було дуже брудне і мухи лізли прямо в рот), а в результаті з нас здерли суму в 4 рази більшу. , ніж у будь-якому іншому кафе! ! У результаті на пряжі ми пробули 1.5 години, де змогли знову ж таки поштовхатися в натовпі місцевих. Шлях назад зайняла 3 години (хоча за годину можна дістатися) з усіма тими ж зупинками в лавках сувенірів тощо.
Але ми не сумували! Ми думали: та нічого страшного, адже ми приїхали купатися і засмагати, і ніхто не зможе в нас цього відібрати! Чорта з два! За 2 тижні в цілому сонячних дня було два чи три! Решту часу стоїть туман і досить холодно. 2 рази був дощ, один раз проливний. Гуляти періодично ходили у толстовках та джинсах. Вранці прокидаєшся – туман, потім на півгодини може визирнути сонце і знову туман. Ми думали, що це нам просто так не пощастило, але потім від місцевих дізналися, що така погода у них норма.
Без чоловічого супроводу їхати жінкам у жодному разі не можна, почуття таке, що білої людини там не бачили ніколи. Просто зупиняються і розкривши рота проводжають поглядом. Навіть на пляжі в купальнику почуваєшся дуже некомфортно. Дуже багато жебраків на вулицях, які випрошують гроші, смикаючи тебе за руки та одяг.
Загалом Марокко зовсім не готовий до прийому туристів, їхати дуже не радимо. Путівка коштувала 100 тисяч (це тільки сніданки! ) і там витратили приблизно стільки ж. За такі гроші можна відпочити набагато краще в будь-якій іншій більш екзотичній країні, де ти не щодня боротимешся з неприємностями.