Неожиданное путешествие в Одессу и Молдавию
Эти майские праздники не только не перестают удивлять, но и не перестают заканчиваться. Вроде как ещё недавно мы были в Анси, потом после нескольких дней передышки в Карпатах. Затем и недели не прошло как Даша с Мишей неожиданно получили путевку в Одессу и уехали сразу на 24 дня. И вот, я с ноутбуком в рюкзаке, отправляюсь в очередное путешествие к своей семье. Миша мне по телефону предложил прокатиться в Молдову. Я конечно-же не могу отказать в очередном путешествии, тем более это лучший шанс увидеть новую страну. Правда, что-то обратные маршруты никак не состыковывались, но не остановит же это коренных путешественников!
Мой поезд прибыл в 6 утра. Поезда я переношу довольно тяжело, мало того, что билет в купе стоит практически столько-же как и билет в Стамбул, только ты ещё обязан всю ночь слушать чей-то храп. Мне даже снился сон, будто наш офис выпустил красивую экранную заставку с храпящим звуком. Сон свелся к тому, что я смотрел на заставку и слушал храп. Благо я додумался наушники-капельки себе в уши вставить, но на обратном пути было ещё жёстче, я потерял одну из подушечек от наушников, так, что пришлось выбирать каким ухом слушать храп. Забегая, наперед скажу, что я их чередовал. Все равно так эффектно храпеть как тот француз в индийском поезде уже вряд ли у кого-то выйдет. Дело даже не столько в акценте храпящего и даже не в шикарных усах… В общем о нюансах храпа интернациональных жителей если кому интересно расскажу лично.
Утренняя Одеса меня приняла своеобразно, не успел я далеко отойти от поезда, как кто-то передо мной потерял пачку денег, другой мужчина тут же подобрал её и начал просить чтоб я его не сдавал, а он меня за это отблагодарит. Где-то пару секунд я был в ступоре, а потом вспомнил, что это начала какого-то старого лохотрона и если не ошибаюсь, то с подставными полицейскими. Я вставил наушники в уши и пошел к трамваю. Мужчина, что хотел меня отблагодарить шел рядом, и пытался мне что-то объяснить. Ведь если я не возьму его благодарность, то все постановочное шоу провалится. Потом меня догнал парень, который потерял деньги и что-то хотел сказать, но быстро отвалился, так как ему первый видимо подал знак, что ещё не отблагодарил меня, рано претензии выставлять. Я оценил обстановку, вокруг было много неблагоприятно выглядящих людей. Вот и трамвай, неважно какой у него номер, впрыгнул и уехал. Немного, конечно, жалко все наше человечество, но ничего не поделаешь, такие люди были абсолютно во все времена и тут даже естественный отбор бессилен. Кстати, с трамваем мне повезло, попался как раз тот, что надо. Даша с Мишей мне устроили экскурсию по санаторию и его прилегающим территориям. В былые времена этот санаторий явно был грандиозным, тут отдыхал даже сам Брежнев. Сейчас санаторий выглядит очень уставшим. Но все советское обслуживание сохранило свои лучшие моменты. В санатории даже есть услуга, при которой тебя поселят к твоей семье в номер, но без предоставления кровати. Зато на 25 грн дешевле, чем снять квартиру в центре Одессы на всю семью. Первый день мы провели в Одессе. Это наш второй раз в Одессе, в прошлый раз мы тут были на новый год 10 лет назад.
Город, что тогда, что сейчас радовал, Одесса действительно уютная и гулять по ней радостно. Первое место занял дендропарк Победы. Весь парк расположен вокруг большого озера, в котором плавают утки и лебеди, куча рыбы и черепахи! Я даже не подозревал, что в этом мире есть столько черепах! Это самая настоящая черепахотерапия! ! ! А Миша даже покатался на эксклюзивном аттракционе – каноэ! Также в Одессе порадовали вкусные кафешки. А ещё мы впечатлились фонтаном, который находится при оперном театре. Тут даже есть парк, подаренный Турцией.
В парке лавочки и мусорники такие же как в Стамбуле. Возле знаменитой потемкинской лестницы есть довольно загадочный фуникулер. Вся суть его фокуса в том, что несмотря на поломку первого вагона, второй вопреки законам физики самостоятельно едет вверх и вниз. Но самая магия дождаться его снизу. Вагон видимо ждет пока появится хоть кто-то желающий сверху и напрочь игнорирует собравшуюся толпу снизу. Причем вся система так устроена, чтоб ты снизу не мог посмотреть водителю в глаза. Мы честно пытались дождаться, когда же он соизволит спуститься, причем лестница ну совсем не такая и большая. Но фуникулер, победил, мы пошли пешком. И только после этого он начал спускаться). Кстати, для тех, кому больше нравится Греция, рядом с турецким парком есть греческий) В общем моя твердая оценка Одессы – уютный город. Вечером мы сели на поезд, который за три с половиной часа нас довез до столицы Молдовы.
Молдавия
Честно говоря, мы от Кишенева многого не ожидали, я слышал отзывы, что это советский союз и т. д. Но честно говоря от советского союза тут осталось только самое приятное – цены. От вокзала на троллейбусе мы поехали по 2 леи с человека (3 грн). Хостел попался немного шумноватый, но заселили четенько. Пока менеджер оформляла наше заселение, со стеклянной двери за нами подозрительно наблюдали коты. На стойке лежала брошюрка призывающая посетить Cats Café и ощутить настоящую “ мур-терапию” .
Хостел находился на одном из этажей торгового центра. Утром тут должны работать разные рестораны. Но конструкция торгового центра такая, что рестораны вроде как есть, но они очень странно расположены. Невозможно сказать к какому из этажей они относятся, а ступеньки между этажами точно также странно расположены. Но мы в итоге справились с этим лабиринтом минотавра. Теперь вперед исследовать город!
Сама столица не имеет каких-нибудь ярко выраженных достопримечательностей. Но почему-то простое гуляние по улицам, базарам и паркам приносит немерено удовольствия. Кстати, в парках тут знают толк. Например “ DENDRARIUM PARK” может смело соревноваться с голландскими парками, которые явно ему уступают. Ещё самое приятное и неожиданное это гастрономичность страны. По городу есть сеть ресторанов “ La Pl? cinte” .
Изучая меню глаза в буквальном смысле, разбегаются в разные стороны. Прада тут же становится грустно, что все попробовать не удастся. И все это в переплетении с приятными ценами. Пир, который мы закатили там, не все султаны себе могли позволять.
Я бы не сказал, что Кишинев — это прямо обязательно к посещению, но если вас занесло в Одессу, и в запасе достаточно времени, то на денек съездить самое оно. Одно только жалко, так как поездка довольно простая то и приключений никаких не происходит, о которых можно было бы со страстью описывать в своих рассказах. Но звезды сошлись! За два часа до отъезда водитель бла-бла кар намеренно отменил поездку и начал в вайбере вымогать в три раза больше денег.
Объясняя тем, что цены ниже никогда не было. На мой ответ, что администрации сайта будет виднее какая цена должна быть, он начал быстро удалять переписку. А потом что-то ещё доказывать, что он прав. Тех поддержка бла-бла кара, конечно, его забанила, и ответила в лучшем стиле поддержки Airbnb. Мол нам очень жаль, но это ваши проблемы. Понятно, что водителю принципиально никто бы не платил. Мы просто вернулись в хостел и спросили, что нам делать.
Девушка с ресепшена объяснила, где автовокзал. Приехали на автовокзал за минуту до отправления маршрутки. Но надо было купить билеты сначала. Тут мы провернули сложнейшую спецоперацию под названием “ Покупка билета на уезжающую маршрутку” Даша добежала до водителя, я до касс. Даша мне дала сигнал, что водитель согласен задержаться малеха. Я в кассу номер 8 прошу чтоб мне продали билет объясняя, что водитель ждет. Женщина была не против продать, но расчет карточкой идет только в другом здании автовокзала. Я побежал в другое здание. Объяснил бабушке, что водитель ждет и бабушка позвонила по телефону и попросила открыть продажу билетов в базе. Но продавать она мне их не стала, пока я не сбегаю в первое здание с кассой номер 8 и не попрошу, чтоб мне там выписали билет, а потом возвращусь во второе здание, чтоб она мне провела картой. Я побежал к кассе номер 8, но она была уже закрыта, поэтому я объяснил все кассе номер 10. Кассир мне ответила “ Чёёё?? ? ” . Я повторил всю суть задачи, после чего она позвонила в кассу с бабушкой и накричала на неё по телефону. Казалось, что сейчас эта женщина все порешает! Ведь она так уверено всех поставила на место. Она взяла мою карту и попросил подойти меня к кассе номер 11, которая была в соседнем окне. Она закрыла жалюзи в кассе номер 10, и открыла кассу номер 11. Вроде бы касса другая и хорошо бы объяснить всю историю ещё раз, но, к счастью, это была та же кассир из кассы 10. Мне в окошко еле пропихнули пейпасовый приемник, я пикнул картой. После чего кассир закрыла жалюзи в кассе номер 11 и сказала, чтоб я подошел в кассу номер 10. Где угадайте кто был? Снова она! Как она это делает? Я не мог скрыть своего непонимания происходящего. Даше с водителем было ещё тяжелее, они это все наблюдали издали. Ко мне подошла женщина, которая сверяет отправляющихся пассажиров и объяснила, что карточный терминал есть только в кассе номер 11. Мне выдали билеты, я заскочил в отправляющуюся маршрутку.
К слову, наши 3 места были последними свободными в маршрутке. Так что это было двойное везенье – успеть на маршрутку на самые последние места.
В Одессе я ещё работал два чудесных дня и каждый вечер мы гуляли по вечернему городу.
Несподівана подорож до Одеси та Молдови
Ці травневі свята не лише не перестають дивувати, а й не перестають закінчуватись. Ніби ще недавно ми були в Ансі, потім після декількох днів перепочинку в Карпатах. Потім і тижня не минуло як Даша з Мишком несподівано здобули путівку до Одеси та поїхали одразу на 24 дні. І ось, я з ноутбуком у рюкзаку, вирушаю у чергову подорож до своєї родини. Мишко мені по телефону запропонував покататися до Молдови. Я звичайно не можу відмовити в черговій подорожі, тим більше це найкращий шанс побачити нову країну. Правда, щось зворотні маршрути ніяк не стиковувалися, але не зупинить це корінних мандрівників!
Мій поїзд прибув о 6 ранку. Поїзди я переношу досить важко, мало того, що квиток у купе коштує майже стільки ж як і квиток до Стамбула, тільки ти ще повинен всю ніч слухати хропіння. Мені навіть снився сон, ніби наш офіс випустив гарну екранну заставку з хропучим звуком. Сон звівся до того, що я дивився на заставку і слухав хропіння. Благо я додумався навушники-крапельки собі у вуха вставити, але на зворотному шляху було ще жорсткіше, я втратив одну з подушечок від навушників, так що довелося вибирати яким вухом слухати хропіння. Забігаючи, скажу наперед, що я їх чергував. Все одно так ефектно хропіти, як той француз в індійському поїзді вже навряд чи в когось вийде. Справа навіть не так в акценті хропіння і навіть не в розкішних вусах...Загалом про аспекти хропіння міжнародних людей якщо комусь цікаво розповім особисто.
Ранкова Одеса мене прийняла своєрідно, не встиг я далеко відійти від поїзда, як хтось переді мною втратив пачку грошей, інший чоловік тут же підібрав її і почав просити, щоб я його не здавав, а він мені за це віддячить. Десь кілька секунд я був у ступорі, а потім згадав, що це почала якогось старого лохотрону і якщо не помиляюся, то з підставними поліцейськими. Я вставив навушники у вуха і пішов до трамваю. Чоловік, що хотів мені віддячити йшов поруч, і намагався мені щось пояснити. Адже якщо я не візьму його подяки, то все постановкове шоу провалиться. Потім мене наздогнав хлопець, який втратив гроші і щось хотів сказати, але швидко відвалився, тому що йому перший мабуть подав знак, що ще не віддячив мені, рано виставляти претензії. Я оцінив ситуацію, навколо було багато несприятливо дивлячих людей. От і трамвай, будь який у нього номер, встрибнув і поїхав. Небагато, звичайно, шкода все наше людство, але нічого не вдієш, такі люди були абсолютно за всіх часів і тут навіть природний відбір безсилий. До речі, з трамваєм мені пощастило, трапився саме той, що треба. Даша з Мишком мені влаштували екскурсію санаторієм та його прилеглими територіями. У минулі часи цей санаторій був грандіозним, тут відпочивав навіть сам Брежнєв. Наразі санаторій виглядає дуже втомленим. Але все радянське обслуговування зберегло свої найкращі моменти. У санаторії навіть є послуга, за якої тебе поселять до твоєї родини в номер, але без надання ліжка. Натомість на 25 грн дешевше, ніж винайняти квартиру в центрі Одеси на всю родину. Першого дня ми провели в Одесі. Це наш другий раз в Одесі, минулого разу ми були тут на новий рік 10 років тому.
Місто, що тоді, що зараз радувало, Одеса справді затишна і гуляти нею радісно. Перше місце зайняв дендропарк Перемоги. Весь парк розташований навколо великого озера, в якому плавають качки та лебеді, купа риби та черепахи! Я навіть не підозрював, що у цьому світі є стільки черепах! Це справжнісінька черепахотерапія! А Мишко навіть покатався на ексклюзивному атракціоні – каное! Також в Одесі порадували смачні кафе. А ще ми вразилися фонтаном, що знаходиться при оперному театрі. Тут навіть є парк подарований Туреччиною.
У парку лавочки та смітники такі ж як у Стамбулі. Біля знаменитих потьомкінських сходів є досить загадковий фунікулер. Вся суть його фокусу в тому, що незважаючи на поломку першого вагона, другий всупереч законам фізики самостійно їде вгору та вниз. Але наймагія дочекатися його знизу. Вагон мабуть чекає поки з'явиться хоч хтось охочий зверху і геть-чисто ігнорує зібраний натовп знизу. Причому вся система так влаштована, щоби ти знизу не міг подивитися водієві в очі. Ми чесно намагалися дочекатися, коли ж він спуститься, причому сходи ну зовсім не такі й великі. Але фунікулер, переміг, ми пішли пішки. І лише після цього він почав спускатися). До речі, для тих, кому більше подобається Греція, поруч із турецьким парком є грецька. Загалом моя тверда оцінка Одеси – затишне місто. Увечері ми сіли на поїзд, який за три з половиною години нас довіз до столиці Молдови.
Молдова
Щиро кажучи, ми від Кишенева багато чого не очікували, я чув відгуки, що це радянський союз тощо. Але, чесно кажучи, від радянського союзу тут залишилося тільки найприємніше – ціни. Від вокзалу на тролейбусі ми поїхали по 2 леї з особи (3 грн). Хостел попався трохи шумний, але заселили чітко. Поки менеджер оформляла наше заселення, зі скляними дверима за нами підозріло спостерігали коти. На стійці лежала брошурка, яка закликає відвідати Cats Café і відчути справжню "мур-терапію".
Хостел був на одному з поверхів торгового центру. Вранці тут мають працювати різні ресторани. Але конструкція торгового центру така, що ресторани ніби є, але вони дуже дивно розташовані. Неможливо сказати до якого з поверхів вони відносяться, а сходи між поверхами так само дивно розташовані. Але ми зрештою впоралися з цим лабіринтом мінотавра. Тепер наперед дослідити місто!
Сама столиця не має якихось яскраво виражених пам'яток. Але чомусь просте гуляння вулицями, базарами та парками приносить неабияке задоволення. До речі, у парках тут розуміються. Наприклад, “DENDRARIUM PARK” може сміливо змагатися з голландськими парками, які явно йому поступаються. Ще найприємніше та несподіване це гастрономічність країни. Містом є мережа ресторанів "La Pl? cinte".
Вивчаючи меню очі буквально, розбігаються в різні боки. Прада відразу стає сумно, що все спробувати не вдасться. І все це у переплетенні із приємними цінами. Бенкет, який ми закотили там, не всі султани собі могли дозволяти.
Я б не сказав, що Кишинів — це обов'язково до відвідування, але якщо вас занесло в Одесу, і в запасі достатньо часу, то на день з'їздити саме воно. Одне тільки шкода, тому що поїздка досить проста, то й пригод ніяких не відбувається, про які можна було б із пристрастю описувати у своїх оповіданнях. Але ж зірки зійшлися! За дві години до від'їзду водій бла-блакар свідомо скасував поїздку і почав у вайбері вимагати втричі більше грошей.
Пояснюючи тим, що ціни нижчі ніколи не було. На мою відповідь, що адміністрації сайту буде видніше, яка ціна має бути, він почав швидко видаляти листування. А потім щось ще доводити, що він має рацію. Тех підтримка бла-бла кара, звичайно, його забанила, і відповіла в кращому стилі підтримки Airbnb. Мовляв, нам дуже шкода, але це ваші проблеми. Зрозуміло, що водієві принципово ніхто не платив би. Ми просто повернулися до хостелу і запитали, що нам робити.
Дівчина із ресепшена пояснила, де автовокзал. Приїхали на автовокзал за хвилину до відправлення маршрутки. Але треба було купити квитки спочатку. Тут ми перевірили найскладнішу спецоперацію під назвою "Купівка квитка на маршрутку" Даша добігла до водія, я до кас. Даша мені дала сигнал, що водій згоден затриматися малеха. Я в касу номер 8 прошу, щоб мені продали квиток, пояснюючи, що водій чекає. Жінка була не проти продати, але розрахунок карткою йде лише в іншій будівлі автовокзалу. Я побіг до іншої будівлі. Пояснив бабусі, що водій чекає і бабуся зателефонувала та попросила відкрити продаж квитків у базі. Але продавати вона мені їх не стала, поки я не збігаю в першу будівлю з касою номер 8 і не попрошу, щоби мені там виписали квиток, а потім повернуся в другу будівлю, щоб вона мені провела картою. Я побіг до каси номер 8, але вона була вже закрита, тому я пояснив усі касі номер 10. Касир мені відповіла “Че? ”. Я повторив всю суть завдання, після чого вона зателефонувала до каси з бабусею та накричала на неї телефоном. Здавалося, що зараз ця жінка все вирішує! Адже вона так упевнено всіх поставила на місце. Вона взяла мою карту і попросила підійти мене до каси номер 11, яка була в сусідньому вікні. Вона закрила жалюзі в касі номер 10, і відкрила касу номер 11. Начебто каса інша і добре б пояснити всю історію ще раз, але, на щастя, це була та ж касир з каси 10. Мені в вікно ледве пропхали пейпасовий приймач, я пікнув карткою. Після чого касир закрила жалюзі в касі номер 11 і сказала, щоб я підійшов до каси номер 10. Де хто вгадує? Знову вона! Як вона це робить? Я не міг приховати свого нерозуміння того, що відбувається. Даші з водієм було ще важче, вони все це спостерігали здалеку. До мене підійшла жінка, яка звіряє пасажирів, що відправляються, і пояснила, що картковий термінал є тільки в касі номер 11. Мені видали квитки, я заскочив у маршрутку.
До речі, наші 3 місця були останніми вільними у маршрутці. Так що це було подвійне везіння - встигнути на маршрутку на останні місця.
В Одесі я ще працював два чудові дні і щовечора ми гуляли вечірнім містом.
