Мальтийские бродилки. На земле, под землей и немного у воды Мальтійські бродилки. На землі, під землею і трохи біля води
Вроде как, и не очень-то давно дело было… А в современных реалиях – уже в прошлой жизни : )
Мальта у нас случилась в феврале 2020 г. Тогда уже был запрещен въезд во все страны китайцам. Но всерьез еще никто не думал о каких-либо закрытиях границ во всем мире вообще и прочих локдаунах. Но случилось то, что случилось. И время поделилось на « до» и « после» .
Кое-что я уже успела зафиксировать в текстовом формате для собственной памяти, да и для полезностей будущим покорителям Мальты в заметке Мальтийский уикенд. Про житье-бытье и транспорт (без истории и достопримечательностей), но это еще не все.
И тут, перебирая партию фото с очередной поездки по родным, таким прекрасным, но немного уже поднадоевшим, просторам, вспомнила, что есть у меня еще не доразобранные картинки с « иностранскими» пейзажами. Вот и решила произвести смену видов и историй в своем ноутбуке, ну, и в ленте сайта, соответственно : )).
На Мальте мы пробыли четыре полных дня. Много или мало? – Маловато будет для глубокого знакомства и изучения, но вполне достаточно для легкого и ненапряжного соприкосновения.
Островок, конечно, крохотный, но интересностей на нем предостаточно. Оно, конечно, зимний сезон в самом разгаре был, поэтому не планировались отвлечения на пляжное безделье, казалось бы, больше времени на культурно-познавательную программу.
Но мы попали в период карнавала. Ха, и культура вместе с познавательностью трансформировалась в увеселительно-развлекательные действа. Во всяком случае, мы частенько отвлекались от намеченных целей. Собственно, ничего сверхъестественного не было в этих карнавальных шествиях, но поглазеть-то остановишься, а потом еще и снова : ).
Картинки с карнавальных мероприятий можно полистать в рассказе Ах, карнавал-карнавал! Или Масленица по-мальтийски.
Понимая, что всего не углядим, пошли мы по самым-самым, на наш взгляд, из уже проторенных туристических троп Мальты. И по не очень проторенным, как оказалось : ).
Первым делом, прямо с трапа самолета отправились в великолепный собор Святого Иоанна. Уж чего-чего, а эту роскошь, будучи на Мальте, пропустить совершенно нельзя.
Внутреннее убранство собора Святого Иоанна
Соборы на Мальте великолепны, богаты. И в какой ни зайди, увидишь прекрасное убранство.
Церковь Благовещения Пресвятой Богородицы при Кармелитском монастыре в Мдине
Особенно удивительно, когда гуляя по улочкам, вдруг услышишь церковные песнопения. Откуда? Заглянешь в приоткрытую дверь – ну, надо же, а здесь храм или церковь какая. Про улочки есть отдельная тема у меня.
Конечно же, каждый уважающий себя турист, стремится посетить древнюю столицу острова – Мдину. И нам туда надо.
Предполагается, что город существует на этом месте уже более 4000 лет. В VIII до н. э. финикийцы построили стену вокруг вершины холма практически в самом центре острова, и назвали это селение « Малет» или « убежище» . С приходом римлян в III в. до н. э. город стал называться Мелитой. И уже в IX в. нашей эры арабами город был переименован в Мдину, что на арабском языке означает « город, окруженный стеной» .
В Мдине предпочитали селиться мальтийские аристократы. Поэтому практически весь город состоит из великолепных дворцов, и палаццо. Но после разрушительного землетрясения 1693 года центром мальтийской жизни становится новая столица Валлетта, куда и стала постепенно переселяться знать.
Современная Мдина – это музей под открытым небом.
Жизнь ушла из него, оставив хорошо законсервированную историю. На радость ученым и для услады глаз туристов.
Все здесь такое историческое, что кажется, сейчас из-за угла выйдет рыцарь какой, или прошелестит мимо шлейфом знатная красавица.
Но нет, кругом туристы, туристы и туристы.
Редко удается оказаться одиноким в этих узких улочках древнего города, но случается. Тогда можно услышать бубнящий телевизор, например, или трезвон телефонного аппарата. Где? Как? Да, бывает и так. Вот уж где смешение эпох. Ага, и такие красавцы встречаются на средневековых улочках. Я про автомобиль, если что : ))
На самом деле, постоянных жителей, если правильно помню, порядка трехсот человек. Но в основной массе, конечно, местные жители лишь работают здесь в музеях и ресторанах. Второе негласное название современный Мдины – Город Тишины (или Молчания) из-за отсутствия полноценной городской жизни.
Из практических рекомендаций: чтобы уж не просто так шастать по древним улочкам, а с пользой и интересом, во время прогулки по городу мы воспользовались приложением izi. TRAVEL, предварительно загрузив нужную экскурсию.
Знающие люди сразу зададут вопрос: а как же дверные ручки? Нет, ну без них никак. Конечно, согласно модным туристическим тенденциям и у меня собралась своя собственная коллекция дверных ручек : )
Мдина – да, музей, припыленная история. Но тут же рядом, в соседях, как говорится, находится живой и вполне себе жилой городок Рабат. Рабатов на мировой карте можно много найти, самое известный населенный пункт, пожалуй – это столица Марокко. Так как слово арабского происхождения, а на Мальте арабы изрядно наследили, то и здесь появился свой Рабат. Согласно Википедии, полностью название города звучит Рибат-аль-Фатх, что означает « деревня победы» .
Когда-то он был частью римской Мелиты, скорее пригородом за пределами мощных оборонительных стен, которую часто и захватывали неприятели. Сейчас это самостоятельная административная единица Мальты.
Улочки Рабата довольно витиеваты и запутаны.
По ним плутают туристы в поисках катакомб апостола Павла и Святой Агаты – наверное, самых значимых достопримечательностей города. Хотя, в силу всей наблюдаемой древности, весь город – сплошная достопримечательность.
Причем, катакомбы эти являются двумя разными музейными объектами. Катакомбы Святой Агаты считаются более аутентичными, но там какие-то заморочки с посещением, по определенному времени, с обязательным сопровождением… Поэтому у туристов более популярны « павловские» , они в более свободном доступе. Возможно с тех пор уже все и поменялось.
Катакомбы на Мальте – это подземный погребальный комплекс римского периода. Согласно летописям, апостол Павел после крушения корабля близ берегов Мальты в ожидании нового судна проводил там время в молитвах в одной из пещер. В 1675 г. над этой пещерой был выстроен великолепный собор Святого Павла. Но вход в катакомбы не там, почему большинство туристов и путается.
В период гонения христиан в катакомбах проводились тайные службы первых христиан. Там же скрывалась от преследований римского императора Святая Агата, которая считается покровительницей Мальты.
Вообще, сеть подземных лабиринтов под Рабатом до конца не изучена. Кроме подземных кладбищ находят и жилые подземные дома. И очень может быть, что жители римского периода просто приспосабливали под свои нужды подземные постройки своих предшественников. Поговаривают, что местные жители частенько « проваливаются» в своих подвалах в пустоты, но они предпочитают не сообщать властям об этом во избежание всяких-разных, скажем так, нюансов. А то же начнется, раскопки там, изучения и т. д. и т. п.
Так вот, и мы пошли в катакомбы, но не дошли… Вернее дошли, но до других. Проходя мимо маленькой церквушки Святого Катальдо, что практически напротив собора Святого Павла, увидели афишу что-то про катакомбы. Уж не то ли, что мы ищем? Заглянули в церковь, а там – катакомбы и есть. И их можно осмотреть за сколько не жалко, ну, да, пожертвование на храм. Что мы и сделали.
Посещение катакомб апостола Павла на февраль 2020 г. стоило, кажется, 6 евро, аудиогида на русском нет. В общем, решили, что для представления о подземном мире Мальты нам достаточно уже увиденных в церкви Святого Катальдо, так как на поверхности еще много интересного и неуспеваемого.
Марсашлокк – популярная деревня среди туристической братии.
Название происходит от соединения слов арабского « марса» -порт и итальянского « сирроко» – юго-восточный ветер. В общем- то, это типичная рыбацкая деревушка, основная часть мужского населения которой продолжает заниматься тем, чем многие века кормило местных жителей – рыбной ловлей.
До сих пор используются традиционные лодочки луццу (или луззу).
Нельзя сказать, что они вот прямо точно такие, как раньше, конечно же они несколько осовременены и усовершенствованны, но раскрашены согласно очень древним традициям, ярко и обязательно с глазами. Все это помогает рыбакам уберечься от разных напастей в море, ну, и лодка с глазами находит путь домой в самые буйные шторма и непроглядные туманы. Наверное, все так и есть в действительности. В любом случае, рыбаки очень любят свои лодки, холят и лелеят. Я не помню ни одной хоть сколько-то обшарпанной, очень многие как раз проходили процесс окраски.
Вся набережная Марсашлокка усыпана рыбными ресторанчиками.
Считается, что только здесь можно отведать самую свежую и вкусную рыбу лампуки – дорадо по-нашему (хотя, « лампуки» звучит вкуснее). Мы прогулялись между столиков, бессовестно заглядывая в чужие тарелки, но ничего так и не возбудило нашего аппетита.
Кстати, любопытный факт: до XVII в. местные жители не употребляли рыбу в пищу, якобы существовал какой-то запрет. Но что и как, толком никто рассказать не может. Возможно, просто весь улов отправлялся на стол знати или ели, все-таки, но очень мало, а до наших дней дошли легенды о запрете? … Собственно, и сейчас местные предпочитают мясо и пасту, но и морепродукты бывают на столе.
Марсашлокк – не только рыбное хозяйство острова, но и довольно любопытный исторический объект.
Здесь, можно сказать, вершились судьбы народов. Гавань издавна облюбована людьми за свое спокойствие, говорят, здесь не бывает штормов. А из-за удобства расположения ее еще часто захватывали разные там завоеватели, соответственно, с целью стоянки своих флотов. Из новейшей истории Марсашлокка можно отметить встречу в 1989 г. Горбачева и Буша на яхте в гавани поселка. Да, вот так, службы безопасности посчитали место наиболее безопасным для проведения подобного свидания.
Не смотря на свою популярность у туристов да и в целом довольно активную жизнь деревни, архитектура ее практически не претерпела изменений за последние столетия.
Типичные мальтийские телефонные будки : )
Чего не скажешь о еще одной деревне – Марсаскала. Нет, это, конечно не деревня, а вполне себе город по мальтийским меркам. И не такой древний по тем же меркам.
Первое поселение основали в 1756 г. выходцы из Сицилии, откуда и название: Marsa – Порт и Skala – Сицилия. Хотя существует много разных версий и про поселение вообще, и про перевод названия. Единственное, в чем точно все уверены, это в арабском « марса» .
С тех пор еще сохранились остатки фортификационных сооружений, но они настолько « остатки» , да и подзаброшены, что мало интересны для большинства туристов.
Видны руины когда-то приличного четырехзвездочного отеля Jerma Palace Hotel, 1982. Он принадлежал Ливийской арабской иностранной инвестиционной компании и управлялся Corinthia Hotels International. Был закрыт в марте 2007 года. Из его внутреннего убранства было похищено все ценное: ковры, мраморные полы, двери, черепица и даже кирпичи. У Муаммара Каддафи был персональный номер. (взято с https://yarowind.livejournal.com/910400.html)
Особый период расцвета пришелся на период Второй мировой войны и после. Из разрушенных бомбежками мальтийских городов люди потянулись в сравнительно спокойную Марсаскалу. И городок стал активно расти и развиваться. Вот и сейчас можно наблюдать бурное строительство. Сложилось впечатление, что гуляем по одной большой стройке.
Как водится, набережная усыпана всевозможными ресторанами, но лично нас ценники не порадовали, показалось, что дороже, чем в других местах Мальты. Могу ошибаться в своих восприятиях, так как записей не вела : ).
Судя по интернет-источникам, город больше популярен у самих мальтийцев для отдыха, некоторые европейцы снимают апартаменты для спокойного времяпровождения.
Но мы-то приехали сюда не за архитектурными шедеврами, а очень необычными для нас пейзажами. Время у нас было предвозвратное в Москву. К тому моменту изрядно уже окультурились и обысторились, насмотрелись всякого и накарнавалились, что захотелось просто тишины и спокойствия, безмятежного созерцания и ничегонеделания. Но с некоторой « солью» : )
Об этом месте я узнала в одном из многочисленных отчетов, изученных перед поездкой на Мальту. Не была уверена, что мне понадобится, хотя картинки и привлекли внимание.
Вот и всплыло из запасников памяти в заключительный денек на Мальте, куда можно податься неактивно, но интересно. Так вот, это заброшенные соляные ванны.
На Мальте издревле добывается морская соль. Особого пика промысел достиг в XIX веке. Дело нехитрое, но трудоемкое. Выдалбливались углубления на скалистых морских берегах, воду туда либо ведрами заливали, ну, или шторм когда помогал. Вода испарялась, соль оставалась, ее и соскребали. Это рассказывать легко, а на деле, конечно же, есть куча нюансов: сезон, направление и скорость ветра и т. д.
В современном мире в промышленных масштабах, естественно, соль добывается не так. Но и сейчас еще сохранились небольшие частные хозяйства, занимающиеся ручным производством. Мы же на берегу встретили семью, собирающую ракушки. Не знаю, для чего, скорее для изготовления сувениров.
А потом был аэропорт, ночной перелет в Москву и… буйство 2020 года… Но это потом, а пока…
Вот и пробежались по некоторым турточкам Мальты. Очень хочется верить, что Мир скоро вернется к полноценному открытому общению. И мои заметки не канут в лету, и пригодятся кому-нибудь для составления маршрутов. Во всяком случае, для собственных воспоминаний записочки я сделала : )). Чем черт не шутит, может, еще предстоит продолжить эти « мемуары» , ведь Мальта мной, ой как, не доизучена : ))
Мальтийский уикенд. Про житье-бытье и транспорт (без истории и достопримечательностей)
Мальтийские бродилки. Сказочная роскошь за скромными стенами
Мальтийские бродилки. По желтым улицам Валлетты
Ах, карнавал-карнавал! Или Масленица по-мальтийски
Отзыв об отеле Sliema Hotel 3* Удобное расположение, достаточный комфорт - и все это за вменяемые деньги
Начебто, і не дуже давно була справа. . . А в сучасних реаліях – вже в минулому житті : )
Мальта у нас трапилася в лютому 2020 г. Тоді вже було заборонено в'їзд у всі країни китайцям. Але всерйоз ще ніхто не думав про будь-які закриття кордонів у всьому світі взагалі і інших локдаунах. Але сталося те, що сталося. І час поділився на «до» і «після».
Дещо я вже встигла зафіксувати в текстовому форматі для власної пам'яті, та і для корисностей майбутнім підкорювачам Мальти в примітці Мальтійський вікенд. Про життя-буття і транспорт (без історії та визначних пам'яток), але це ще не все.
І тут, перебираючи партію фото з чергової поїздки рідними, такими прекрасними, але трохи вже набридлими, просторами, згадала, що є у мені ще не дорозібрані картинки з «іноземськими» пейзажами. От і вирішила зробити зміну видів і історій у своєму ноутбуці, ну, і в стрічці сайту, відповідно : )).
На Мальті ми пробили чотири повні дні. Багато чи мало? – Замало буде для глибокого знайомства і вивчення, але цілком достатньо для легкого і ненапружного зіткнення.
Острівець, звичайно, крихітний, але цікавостей на ньому достатньо. Воно, звичайно, зимовий сезон у самому розпалі був, тому не планувалися відволікання на пляжне неробство, здавалося б, більше часу на культурно-пізнавальну програму.
Але ми потрапили в період карнавалу. Ха, і культура разом із пізнавальністю трансформувалася в розважально-розважальні дійства. У всякому разі, ми часто відволікалися від намічених цілей. Власне, нічого надприродного не було в цих карнавальних ходах, але подивитися зупинишся, а потім ще й знову : ).
Зображення з карнавальних заходів можна погортати в оповіданні Ах, карнавал-карнавал! Або Масляна по-мальтійськи.
Розуміючи, що всього не бачимо, пішли ми по най-най, на наш погляд, з вже проторених туристичних стежок Мальти. І за не дуже второваним, як виявилося : ).
Перш за все, прямо з трапа літака вирушили в чудовий собор Святого Іоанна. Уже чого-чого, а цю розкіш, будучи на Мальті, пропустити зовсім не можна.
Внутрішнє оздоблення собору Святого Іоанна
Собори на Мальті чудові, багаті. І в який ні зайди, побачиш прекрасне оздоблення.
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці при Кармелітському монастирі в Мдіні
Особливо дивно, коли гуляючи по вуличках, раптом почуєш церковні піснеспіви. Звідки? Зазирнеш у прочинені двері – ну, треба ж, а тут храм чи церква яка. Про вулички є окрема тема у мене.
Звичайно, кожен турист, що поважає себе, прагне відвідати стародавню столицю острова – Мдіну. І нам туди треба.
Передбачається, що місто існує на цьому місці вже понад 4000 років. У VIII до н. е. фінікійці побудували стіну навколо вершини пагорба практично в самому центрі острова, і назвали це селище «Малет» або «притулок». З приходом римлян у III ст. до зв. е. місто стало називатися Мелітою. І вже в IX ст. нашої ери арабами місто було перейменоване в Мдіну, що а арабською мовою означає «місто, оточене стіною».
В Мдіне¦ вважали за краще селитися мальтійські аристократи. Тому практично все місто складається з чудових палаців, і палаццо. Але після руйнівного землетрусу 1693 року центром мальтійського життя стає нова столиця Валлетта, куди і стала поступово переселятися знати.
Сучасна Мдіна – це музей просто неба.
Життя пішло з нього, залишивши добре законсервовану історію. На радість вченим і для насолоди очей туристів.
Все тут таке історичне, що здається, зараз з-за рогу вийде лицар який, або прошелестить повз шлейфом знатна красуня.
Але ні, навколо туристи, туристи та туристи.
Рідко вдається виявитися самотнім у цих вузьких вуличках стародавнього міста, але трапляється. Тоді можна почути бубон, наприклад, або трезвон телефонного апарата. Де? Як? Так, буває і так. Ось уже де змішання епох. Ага, і такі красені зустрічаються на середньовічних вуличках. Я про автомобіль, якщо що : ))
Насправді, постійних жителів, якщо правильно пам'ятаю, близько трьохсот людей. Але в основному, звичайно, місцеві жителі лише працюють тут в музеях і ресторанах. Друга негласна назва сучасне Мдини – Місто Тиші (або Мовчання) через відсутність повноцінного міського життя.
З практичних рекомендацій: щоб вже не просто так шастати по стародавніх вуличках, а з користю та інтересом, під час прогулянки по місту ми скористалися додатком izi. TRAVEL, попередньо завантаживши . >
Знаючі люди одразу поставлять питання: а як ж дверні ручки? Ні, ну без них ніяк. Звичайно, згідно з модними туристичними тенденціями і у мене зібралася своя власна колекція дверних ручок : )
Мдіна - так, музей, припилена історія. Але тут поряд, у сусідах, як кажуть, знаходиться живе і цілком собі житлове містечко Рабат. Рабатів на світовій карті можна багато знайти, найвідоміший населений пункт, мабуть — це столиця Марокко. Оскільки слово арабського походження, а на Мальті араби добряче наслідили, то і тут з'явився свій Рабат. Згідно Вікіпедії, повністю назва міста звучить Рібат-аль-Фатх, що означає «село перемоги».
Колись він був частиною римської Меліти, швидше за передмістя за межами потужних оборонних стін, яку часто й захоплювали вороги. Нині це самостійна адміністративна одиниця Мальти.
Вулички Рабата досить витіюваті і заплутані.
За ними путають туристи в пошуках катакомб апостола Павла і Святої Агати – напевно, найзначніших визначних пам'яток міста. Хоча, в силу всієї спостережуваної давнини, все місто – суцільна пам'ятка.
Кожен будинок зберігає свій святий
Причому, ці катакомби є двома різними музейними об'єктами. Катакомби Святої Агати вважаються більш автентичними, але там якісь проблеми з відвідуванням, за певним часом, з обов'язковим супроводом… Тому у туристів популярніші «павлівські», вони у більш вільному доступі. Можливо з того часу вже все і змінилося.
Катакомби на Мальті – це підземний похоронний комплекс римського періоду. Згідно з літописами, апостол Павло після краху корабля біля берегів Мальти в очікуванні нового судна проводив там час в молитвах в одній з печер. У 1675 р. над цією печерою було збудовано чудовий собор Святого Павла. Але вхід у катакомби не там, чому більшість туристів і плутується.
У період гоніння християн в катакомбах проводилися таємні служби перших християн. Там же ховалась від переслідувань римського імператора Свята Агата, яка вважається покровителькою Мальти.
Взагалі, мережа підземних лабіринтів під Рабатом до кінця не вивчена. Окрім підземних цвинтарів знаходять і житлові підземні будинки. І дуже може бути, що жителі римського періоду просто пристосовували під свої потреби підземні споруди своїх попередників. Подейкують, що місцеві жителі частенько «провалюються» у своїх підвалах у порожнечі, але вони вважають за краще не повідомляти владі про це, щоб уникнути всяких-різних, скажімо так, нюансів. А то почнеться, розкопки там, вивчення і т. д. і т. п.
Так ось, і ми пішли в катакомби, але не дійшли. . . Вірніше дійшли, але до інших. Проходячи повз невелику церкву Святого Катальдо, що майже навпроти собору Святого Павла, побачили афішу щось для катакомби. Чи не те, що ми шукаємо? Заглянули до церкви, а там – катакомби і є. І можна оглянути за скільки не шкода, ну, так, пожертвування на храм. Що ми і зробили.
Відвідування катакомб апостола Павла на лютий 2020 р. коштувало, здається, 6 євро, аудіогіду російською немає. Загалом, вирішили, що для уявлення про підземний світ Мальти нам достатньо вже побачених у церкві Святого Катальдо, оскільки на поверхні ще багато цікавого і неуспішного.
Марсашлокк – популярне село серед туристичної братії.
Назва походить від з'єднання слів арабського «марсу» -порт та італійського «сирроко» – південно-східний вітер. Загалом-то, це типове рибальське село, основна частина чоловічого населення якого продовжує займатися тим, чим багато століть годувало місцевих жителів – риболовлею.
Досі використовуються традиційні човники луццу (або луззу).
Не можна сказати, що вони ось прямо такі, як раніше, звичайно що вони дещо осучаснені і удосконалені, але розфарбовані згідно з дуже давніми традиціями, яскраво і обов'язково з очима. Все це допомагає рибалкам уберегтися від різних напастей у морі, ну, і човен з очима знаходить шлях додому в найбільші шторми і непроглядні тумани. Напевно, все так і є в дійсності. У будь-якому випадку, рибалки дуже люблять свої човни, пестять і плекають. Я не пам'ятаю жодної хоч скількись обшарпаної, дуже багато як раз проходили процес фарбування.
Вся набережна Марсашлокка посипана рибними ресторанчиками.
Вважається, що тільки тут можна скуштувати найсвіжішу і смачну рибу лампуки - дорадо по-нашому (хоча, «лампуки» звучить смачніше). Ми прогулялися між столиками, безсоромно заглядаючи в чужі тарілки, але нічого так і не порушило нашого апетиту.
До речі, цікавий факт: до XVII ст. місцеві жителі не вживали рибу в їжу, нібито існувала якась заборона. Але і як, толком ніхто розповісти не може. Можливо, просто весь улов вирушав на стіл знаті або їли, все-таки, але дуже мало, а до наших днів дійшли легенди про заборону?...Власне, і зараз місцеві воліють м'ясо і пасту, але і морепродукти бувають на столі. >
Марсашлокк – не тільки рибне господарство острова, але і досить цікавий історичний об'єкт.
Тут, можна сказати, вершилися долі народів. Гавань здавна облюбована людьми за свій спокій, кажуть, тут не буває штормів. А через зручність розташування її ще часто захоплювали різні там завойовники, відповідно, з метою стоянки своїх флотів. З новітньої історії Марсашлокка можна відзначити зустріч у 1989 р. Горбачова і Буша на яхті в гавані селища. Так, ось так, служби безпеки вважають місце найбезпечнішим для проведення такого побачення.
Незважаючи на свою популярність у туристів та і в цілком досить активне життя села, архітектура його практично не зазнала змін за останні століття.
Типові мальтійські телефонні будки : )
Чого не скажеш про ще одне село – Марсаскала. strong> Ні, це, звичайно не село, а цілком собі місто за мальтійськими мірками. І не такий древній за тим ж мірками.
Перше поселення заснували в 1756 р. вихідці з Сицилії, звідки і назва: Marsa - Порт і Skala - Сицилія. Хоча існує багато різних версій і про поселення взагалі, і про переклад назви. Єдине, у чому точно всі впевнені, це в арабському «марсі».
З тих пір ще збереглися залишки фортифікаційних споруд, але вони настільки «залишки», так і підкинуті, що мало цікаві для більшості туристів.
Видно руїни колись пристойного чотиризіркового готелю Jerma Palace Hotel, 1982. Він належав Лівійської арабської іноземної інвестиційної компанії і управлявся Corinthia Hotels International. Було закрито у березні 2007 року. З його внутрішнього оздоблення було викрадено все цінне: килими, мармурові підлоги, двері, черепиця і навіть цегла. Муаммар Каддафі мав персональний номер. (взято з https://yarowind.livejournal.com/910400.html)
Особливий період розквіту припав на період Другої світової війни і після. З зруйнованих бомбардуваннями мальтійських міст люди потягнулися в порівняно спокійну Марсаскалу. І містечко стало активно зростати і розвиватися. От і зараз можна спостерігати бурхливе будівництво. Склалося враження, що гуляємо по одному великому будівництві.
Як водиться, набережна всипана всілякими ресторанами, але особисто нас цінники не порадували, здалося, що дорожче, ніж в інших місцях Мальти. Можу помилятися у своїх сприйняттях, оскільки записів не вела : ).
Судячи з інтернет-джерел, місто більше популярне у самих мальтійців для відпочинку, деякі європейці винаймають апартаменти для спокійного проведення часу.
Але ми приїхали сюди не за архітектурними шедеврами, а дуже незвичайними для нас пейзажами. Час у нас був передповоротний у Москву. До того моменту добряче вже окультурилися і обісторилися, надивилися всякого і накарнавалилися, що захотілося просто тиші і спокою, безтурботного споглядання і нічого нероблення. Але з деякою «сіллю»: )
Про це місце я дізналася в одному з численних звітів, вивчених перед поїздкою на Мальту. Не була впевнена, що мені знадобиться, хоча картинки і привернули увагу.
От і випливло із запасників пам'яті в останній день на Мальті, куди можна податися неактивно, але цікаво. Так ось, це занедбані соляні ванни.
На Мальті здавна видобувається морська сіль. Особливого піку промисел досяг у XIX столітті. Справа нехитра, але трудомістка. Видовбувалися поглиблення на скелястих морських берегах, воду туди або відрами заливали, ну, або шторм колись допомагав. Вода випаровувалась, сіль залишалася, її і скребли. Це розповідати легко, а на справі, звичайно ж, є купа нюансів: сезон, напрямок і швидкість вітру тощо.
У сучасному світі в промислових масштабах, природно, сіль видобувається не так. Але і зараз ще збереглися невеликі приватні господарства, що займаються ручним виробництвом. Ми на березі зустріли сім'ю, що збирає черепашки. Не знаю, навіщо, швидше для виготовлення сувенірів.
А потім був аеропорт, нічний переліт до Москву і. . . буяння 2020 року. . . Але це потім, а поки що. . .
От і пробіглися деякими турточками Мальти. Дуже хочеться вірити, що Світ скоро повернеться до повноцінного відкритого спілкування. І мої замітки не кануть в льоту, і придадуться кому-небудь для складання маршрутів. У всякому разі, для власних спогадів записочки я зробила : )). Чим чорт не жартує, може, ще доведеться продовжити ці «мемуари», адже Мальта мною, ой, як, не вивчена : ))
Мальтійський вікенд. Про життя-буття та транспорт (без історії та пам'яток)
Мальтійські броділки. Казкова розкіш за скромними мурами
Мальтійські броділки. Жовтими вулицями Валлетти
Ах, карнавал-карнавал! Або Масляна по-мальтійськи
Відгук про готель Sliema Hotel 3* Зручне розташування, достатній комфорт - і все це за осудні гроші
-
Мальтійські бродилки. По жовтих вулицях Валлетти
Мальта, 22 лютого 2020
-
Мальтійські бродилки. Казкова розкіш за скромними стінами
Мальта, 22 лютого 2020
-
Ах, карнавал-карнавал, або Масляна по-мальтійськи
Мальта, 22 лютого 2020
-
Мальтійський уїк-енд. Про життя-буття та транспорт (без історії та пам'яток)
Мальта, 22 лютого 2020
-
Мальта від неквапливої бабусі
Мальта, 21 Січня 2020












































