День первый
Раннее утро ознаменовало начало моего путешествия. Вылет был запланирован на самом рассвете. Мой первый перелёт выполнялся небольшим самолётом авиакомпании SAS (Scandinavian Airlines).
Билеты я приобретал через Qatar Airways, из-за этого возникли сложности с онлайн-регистрацией потому как первый перелёт был за партнёром SAS. В результате, мне был выдан лишь один посадочный талон, объединяющий сразу три рейса. Как оказалось позже, этого было недостаточно.
Посадка на рейс до Копенгагена из Таллина осуществлялась через пятый гейт, расположенный на нижнем уровне терминала. Зона ожидания оказалась весьма минималистичной: здесь были только R Kiosk (небольшой магазин), туалетные комнаты и места для сидения. Каких-либо других удобств не было, поэтому приходить сильно заранее не имело смысла. Соответственно, посадка проходила без использования телескопического трапа (рукава) — до самолёта нас доставляли на автобусе, что, естественно, повлекло за собой кратковременное ожидание на улице.
В аэропорту Копенгагена ситуация с высадкой повторилась: снова подали автобус. Здесь же выяснилось, что единого посадочного талона, выданного в начале, недостаточно для дальнейшего следования. Прямо перед проходом к паспортному контролю располагалась стойка с надписью TRANSFER, где представители Qatar Airways вручали уже отдельные, индивидуальные посадочные талоны на каждый последующий рейс.
Следующий перелёт, Копенгаген – Доха, выполнялся на борту самолёта, который не отличался новизной. Отмечу, что на этом рейсе интернет-соединение отсутствовало. Пассажирам были предоставлены одеяла, санитарный комплект и наушники для комфортного полёта. Питание было организовано в виде полноценного обеда и небольшого перекуса.
В международном аэропорту Hamad (DOH) в Doha у меня было всего три часа "грязного" времени на пересадку. За это короткое время я успел оценить впечатляющую архитектуру и удобства аэропорта.
Я прокатился на монорельсе, который соединяет различные части терминала.
Посетил тропическую оранжерею (The Orchard), которая является зелёным сердцем аэропорта.
Купил местные катарские финики в шоколаде — очень вкусный сувенир, который рекомендую.
Аэропорт оставил очень приятное впечатление: он современный, просторный и ориентированный на транзитных пассажиров.
Рейс, Доха – Сингапур, выполнялся уже на более крупном и новом самолёте. На этом борту был доступен интернет, однако я использовал его минимально, в основном для обмена сообщениями в мессенджерах. Соответственно все необходимые принадлежности и питание было предоставлено.
День второй
Прохождение иммиграционного контроля в аэропорту Changi (Singapure) оказалось полностью автоматизированным и быстрым:
Первый этап: Вставляешь паспорт — система считывает данные и открывает проход.
Второй этап: Необходимо сфокусировать лицо для распознавания и оставить отпечаток пальца. После успешного сканирования открывается выходная дверь.
Таможенный контроль прошёл по "зелёному коридору" без каких-либо задержек или вопросов.
Я специально выбирал рейс с запасом времени до встречи с группой, чтобы иметь возможность побродить по легендарному аэропорту. Это себя полностью оправдало — я много осмотрел, включая перемещения между терминалами на беспилотном внутреннем шаттле. Аэропорт Changi производит впечатление не просто транспортного узла, а огромного, высококлассного торгового и развлекательного центра.
Встретить свою группу с первой попытки не удалось. Оказалось, что в зоне выдачи багажа существует два разных выхода, что создало кратковременную путаницу.
Наконец, мы собрались, сели в автобус и отправились в отель. Нас сопровождал как гид от туроператора "InterLux" (Darius), так и местный сингапурский гид — Виктория.
Сразу же меня ждало неприятное открытие: вечерняя экскурсия была перенесена с последнего дня нашего тура на предпоследний. Это стало для меня проблемой, так как этот вечер я уже спланировал для себя самостоятельно. Туроператор, вероятно, будет ссылаться на стандартную отговорку о возможности изменения программы по срокам, но в данном случае логика подсказывает, что экскурсия была бы уместнее в единственный свободный вечер, а не в вечер накануне отъезда.
Кстати, вопрос об организации дня отъезда остался открытым: куда нас отправят после времени check-out (выписки из отеля), ведь рейс будет поздним?
Гостиница D’resort@Downtown East, выбранная для транзитного размещения, оказалась вполне приемлемой, хотя её корпуса выглядели немного замысловато с точки зрения архитектуры.
Вечером я отправился на знаменитые световые шоу. Дорога туда и обратно на такси (сервис Grab) обошлась в 15 + 30 сингапурских долларов, что считаю вполне разумным. Время ожидания машины составило всего 5–7 минут.
Само шоу, честно говоря, не произвело сильного впечатления (возможно, я просто "зажравшийся" турист).
Моими последними приключениями дня стало то, что я заблудился в огромном торговом центре. По сингапурским меркам они, вероятно, обычные, но по нашим меркам их масштабы действительно поражают. И, второе, мой банк (Swedbank) заблокировал кредитную карточку ссылаясь на подозрительные платежи! Простая отговорка и перестраховка! Платежи небольшие (вот те самые за использование такси). Ситуация была бы тупиковая: ведь все платежи в приложениях у меня выведены на кредитную карточку! Пришлось вводить данные другой карты благо я подстраховался и имел запасной вариант.
День третий
Переезд из Сингапура в Малайзию, начался он с разочарования.
Завтрак в отеле оказался чрезвычайно скудным. Выбор был минимальным, из фруктов только апельсины, яйца исключительно варёные. Кукуруза и какая-то рыба в томате (похоже, разогретые консервы). Сырной и ветчинной продукции замечено не было. Кофе подавали из общего кофейника.
После завтрака мы отправились на обзорную экскурсию по Сингапуру. Основное время мы провели, осматривая район Марина Бэй (Marina Bay), а затем нас завезли в Чайна-таун (Chinatown), где, к сожалению, мы практически ничего не успели увидеть из-за ограниченного времени. Но удалось приобрести дуриан на уличном лотке и к моему огромному удовлетворению расплатиться карточкой (сингапурские деньги не покупал).
К 13:00 нас вернули в гостиницу, дав возможность быстро перекусить перед запланированным переездом.
Выезд был назначен на 14:00. Однако автобус, который должен был везти нас в Малайзию, прибыл только в 15:30. Вся группа из 20 человек была вынуждена ждать водителя полтора часа! Причина задержки была объяснена "проблемами на таможне", поскольку автобус прибывал из Малайзии. Возникает логичный вопрос: почему нельзя было организовать выезд транспортного средства заранее, чтобы избежать ожидания группы?
Переход границы Сингапур – Малайзия состоял из нескольких этапов:
Сингапурская таможня (выезд): Проходила без багажа. Проход осуществляется как в аэропорту, через два автоматизированных турникета (сканирование паспорта и лица).
Проезд по мосту.
Малайзийская таможня (въезд): Здесь мы вышли из автобуса со всеми вещами и чемоданами. Гид из Малайзии сначала ошибочно направил нас на ручной порход, но это оказалось неверным. Все прошли через автоматизированные аппараты, аналогичные сингапурским, но с отключенной функцией сканирования отпечатка пальца. После паспортного контроля следовало обязательное сканирование всего багажа.
Далее мы направились в столицу Малайзии — Куала-Лумпур (Kuala Lumpur). По пути была сделана санитарная остановка и перекус. Заведение порадовало обширным выбором еды, и в некоторых точках уже можно было расплатиться банковской картой.
Из-за всех задержек и опозданий мы прибыли в отель после 23:00. Это, к сожалению, полностью сорвало все вечерние планы.
Мы заселились в гостиницу Metro Hotel Bukit Bintang. Номер порадовал своей комплектацией — здесь было всё необходимое, включая сейф и чайник. Отдельно стоит отметить, что подогреватель воды в душевой включается отдельным выключателем.
Несмотря на позднее время, мы вышли осмотреть окрестности. Около отеля находится оживлённая улица. Практически ночью удалось обменять валюту в местном обменном пункте (курс составил 4.75 рингита за евро). Для операции обязательно требовался паспорт. На улице был представлен выбор свежих фруктов и разнообразного уличного питания. К радости, появились места, где можно было расплатиться картой.
День четвёртый
Завтрак в отеле снова оказался разочаровывающим и скудным. Кофе был очень низкого качества ("бурда"), а из фруктов предлагались только яблоки и апельсины. В итоге, я предпочёл перекусить по минимуму и выпить кофе в ближайшем магазине 7-Eleven.
День был посвящён знакомству с Куала-Лумпур — оживлённой столицей Малайзии, несмотря на продолжающиеся сложности с погодой. Мы отправились на обзорную экскурсию по Куала-Лумпур. Программа включала посещение следующих локаций: Китайский и Исламский кварталы, Королевский дворец: Нам повезло застать выезд принца и короля, хотя мы видели только их автомобили, площадь Независимости (Dataran Merdeka), место слияния двух рек (Gombak и Klang).
Организация гидов была многоступенчатой и забавной: к нашему основному сопровождающему добавили местного русскоязычного гида. А к нему, в свою очередь, прикрепили лицензированного англоговорящего гида, который, согласно местным правилам, обязан присутствовать, так как только местным жителям выдают официальную лицензию. Этот дополнительный гид получил ироничное прозвище «спящий гид» из-за его пассивности.
После перерыва основная группа отправилась на дополнительную экскурсию в пещеры Бату (Batu Caves). В это время начался сильный ливень, но я решил не откладывать свой запланированный поход на телебашню Менара (Menara KL), вызвав такси через Grab.
Из-за плотного трафика поездка до башни заняла более часа. Оплата включала посещение ресторана и подъём на смотровую площадку. На башне есть обзорная площадка, а этажом выше — вращающийся ресторан со шведским столом. В стоимость включены вода, чай и кофе; остальные напитки оплачиваются отдельно. Это место считается популярным и дорогим, что подтверждал контингент посетителей — много солидных и обеспеченных людей. Мне очень понравилось необычное сладкое блюдо, похожее на суп, приготовленное из дуриана (Savage durian)!
С башни я направился к знаменитым Башням-близнецам Петронас (Petronas Twin Towers), чтобы посмотреть шоу фонтанов. Десятиминутное представление я бы охарактеризовал как достаточно статичное, но на фоне грандиозно подсвеченных башен оно смотрелось очень эффектно.
После шоу я решил пройти по пешеходному мосту (KLCC - Bukit Bintang Walkway). Мой план был пройти по нему до площади Независимости, а оттуда добраться до светового шоу Blue Pool. Однако эта прогулка оказалась неудачной и оценив оставшееся время и расстояние до нужной точки, я решил, что не успею на шоу и вернулся пешком в отель.
День пятый
Был днём смены локации и перелёта на курортный остров Лангкави (Langkawi).
Утро началось с привычно отвратительного завтрака.
Выезд был назначен на 8:30. В этот момент произошла серьёзная накладка: чемодан одного из участников нашей группы по ошибке забрала другая туристическая группа и увезла с собой. К счастью, удалось связаться с теми людьми, и проблему разрешили в пути — чемодан подвезли.
Наш путь лежал в аэропорт для совершения внутреннего перелёта на остров Лангкави. Поскольку check-in был сделан заранее, мы встали только в очередь на сдачу багажа. Нам выдали бумажный посадочный билет по предъявлению паспорта. После этого я поспешил в зал прилёта, чтобы оформить местную SIM-карту. Подключение прошло успешно и быстро. Однако группа уже успела пройти на досмотр. Пришлось их догонять. На входе тщательно проверяли размер и вес ручной клади — лимит не должен был превышать 7 кг!
Сам перелёт прошёл строго по расписанию. В аэропорту Лангкави нас уже ждал гид и автобус, поэтому погрузка и отправление прошли быстро.
Мы заселились в гостиницу Nadias Hotel. Отель не новый и не является пляжным, хоть и расположен недалеко от моря. Вид из окна был, прямо скажем, никакой: видна была только узкая улочка, а всё остальное перекрывало стоящее рядом здание. Рядом с гостиницей, но не со стороны окна, находилась оживлённая улица со множеством торговых точек и заведений общественного питания.
Я сразу же оценил местный пляж. Море было без волн. Пляж — плотный, с мелким песком, прерывающимся полосой из ракушек, вход в воду очень пологий, вода непрозрачная.
День шестой
Утро началось с позитива: завтрак был великолепным! Наконец-то появился большой выбор блюд, включая свежую выпечку, омлет, приготовленный прямо при нас, и хороший кофе из аппарата. Это стало приятным контрастом после предыдущих дней.
Начало обзорной экскурсии (планируемая длительность 7 часов) сразу пошло не по плану. Мы направились к Канатной дороге (SkyCar), но в нашей программе не было указания о её посещении, поэтому я заранее самостоятельно забронировал билеты за 85 рингитов — и, как оказалось, зря.
Подъехав, мы выяснили, что Канатная дорога открывается только в 12:30, из-за чего пришлось срочно менять очерёдность экскурсионных объектов. Эта задержка повлияла на весь дальнейший график.
Чтобы занять время, мы поехали на крокодиловую ферму (Langkawi Crocodile Farm). Дополнительная оплата 55 рингитов. Нам провели познавательную экскурсию по видам и условиям содержания крокодилов, и мы попали на захватывающий момент кормления. В конце маршрута, как водится, был магазин с изделиями из крокодиловой кожи и зубов. Важно, что ферма находится на государственном обеспечении, поэтому продажа сувениров не является основной коммерческой целью проекта, и здесь нет навязчивого желания обогатиться за счёт туристов. На ферме мы не торопились, так как должны были прибыть к Канатной дороге к 12:00.
После этого группа посетила 3D-аттракцион и только затем встала в очередь на подъёмник.
Как я и указывал ранее (нестыковка в программе), я приобрёл билеты на это мероприятие на другой день, поэтому группа пошла на канатную дорогу и мост а я должен был ожидать их возвращения.
Гид сообщила, что знаменитый водопад "Семь колодцев" (Seven Wells Waterfall (Telaga Tujuh)) закрыт для посещения. Однако у меня было свободное время до встречи с группой в 15:00, и я решил проверить информацию. Оказалось, что водопад вполне можно посетить, купив входной билет за 10 рингитов. Я начал восхождение с указанных 580 ступенек. Не завершая весь подъём, имеется ответвление — это было самое топовое место, откуда открывался вид на сам водопад с низвергающимся потоком воды.
После осмотра я продолжил подъём и дошёл до окончания цивильного подъёма по ступенькам. Дальше надо было идти по тропинке. Именно здесь мне встретились обезьяны. Я совершил опрометчивый поступок — решил угостить одну конфетой в фантике. Ловкое животное моментально разорвало обёртку, и тут же подскочили другие сородичи. Началась борьба за угощение, которая быстро переросла в агрессию — обезьяны обратили внимание на источник конфет и стали наступать на меня, требуя продолжения банкета. Мне с трудом удалось спасти свой рюкзак и поспешно ретироваться.
Дальнейшее продвижение начиналось по полному бездорожью, прямо сквозь буйную растительность, где порой не было видно, куда идти. Я двинулся вперёд, увидев указатели. Первый гласил, что впереди около 2500 метров (как оказалось, это расстояние) и идти нужно плюс-минус 4 часа. Дойдя до отметки 1770 метров и местечка "голубая... ", я акцентировал внимание на новом указателе "плюс-минус 3.5 часа" и понял, что не успеваю к назначенному времени, поэтому был вынужден срочно возвращаться. Спуск, конечно, занял меньше времени.
Я вернулся с небольшим запасом времени чтобы покушать. Я заказал рыбу, воду и манговый сок (на всей территории не продают пиво). Принесённая порция рыбы с рисом и салатом была огромной. Рыба оказалась вкусной, но я с трудом её осилил. За всё заплатил 28 евро.
После встречи с группой мы продолжили обзорную экскурсию, отправившись во Фруктовый сад. Дополнительные 40 рингитов (эта плата была предусмотрена программой). После небольшой пешеходной части нас рассадили в открытый садовый автобус (по 16 человек) и повезли по саду, рассказывая о растениях. Большинство из них были без плодов и цветов — не сезон. Всё свелось к тому, что посмотрите налево – посмотрите направо. Потом нам предложили попробовать папайю, арбузы (красный и жёлтый), гуаву, ананас, хлебное дерево и дыню. За 5 рингитов можно было купить кокос. Мероприятие закончилось небольшой фотосессией с огромным плодом хлебного дерева и коллажем с маленьким ананасом.
Затем мы поехали в сторону города Куах (Kuah) для осмотра символа острова — статуи Орла (Eagle Square). Но вмешалась логистика: отведённое и оплаченное время экскурсии истекло. Дальнейшее продвижение потребовало согласования и дополнительной оплаты. Автобус остановился, ожидая решения. В итоге, удалось договориться за 200 рингитов, и экскурсия продолжилась. Нас быстро подвезли к Орлу, дали время на фотосессию, и на этом осмотр города был завершён, и мы отправились обратно в отель.
Вечером я поехал в крупный сетевой супермаркет «Billion Kedawang» (такси — 5 евро). В магазине отсутствовал алкоголь. Я не смог найти листовой чай (это было целью) и не стал покупать кофе в зёрнах (Эквадор, Бразилия и т. п. ) по цене от 21 до 47 рингитов за 250 грамм, посчитав это невыгодным.
Около магазина я купил дуриан. Начался дождь, и съесть его на улице не удалось. Я упаковал дуриан в плёнку и пакет и положил в рюкзак, вызвал такси. Когда я сел в машину, водитель сразу же поинтересовался, не везу ли я дуриан! Запах пробивался даже через двойную упаковку с заднего сиденья. Подъехав к гостинице, я быстро съел его под навесом.
День завершился разочарованием в организации тура в части неправильной программы где не был указан Небесный мост, а заявленное посещение башни МАХА за 40 евро вообще не состоялось. Маршрут не соответствовал времени работы объектов, что привело к дополнительным расходам для туроператора (200 MYR) и сократило время осмотра. Посещение фруктового сада было неубедительным и малопознавательным, а предложенные фрукты доступны в любом магазине. Включать посещение водопада в такую перенасыщенную и плохо спланированную программу было нелогично. Общая концепция свелась к быстрой "обзорной" без углублений.
Мне, безусловно, обидно, что из-за неверной информации я лишился гида на небесном мосту и вынужден теперь самостоятельно исследовать и добираться до места.
Вечером началось обсуждение и запись желающих на дополнительные экскурсии (посещение мангровых лесов, заповедник Килим, поездка по островам). Поскольку необходимое количество желающих не набиралось, руководитель группы начал согласование с руководством о снижении квоты. Предварительно квоту снизили до 10 человек.
День седьмой
День начался с уже ставшего приятной традицией хорошего завтрака. Качественная еда и достойный выбор блюд помогли окончательно забыть о гастрономических трудностях первых дней пути.
Основную часть времени я посвятил променаду. Прогулка по городу и вдоль пляжной полосы позволила по-настоящему прочувствовать атмосферу Лангкави — без спешки, автобусов и строгих графиков. Это было время для того, чтобы просто насладиться морским бризом и видами.
Ближе к вечеру я отправился на знаменитый четверговый ночной рынок (в Малайзии такие рынки называют Pasar Malam, и они меняют локацию каждый четверг). Добирался привычным и удобным сервисом Grab. Мои ожидания от рынка были несколько завышены, и реальность принесла лёгкое разочарование. Я рассчитывал на изобилие свежих морепродуктов, приготовленных на гриле, но их практически не было. Основной акцент был сделан на мясных и куриных блюдах (сатай, жареная курица), а также на специфических местных закусках и сладостях. Некоторое количество лотков было занято одеждой и текстилем («тряпками»), которые меня совершенно не интересовали, поэтому я даже не стал к ним подходить. В целом, рынок оказался интересным с точки зрения колорита, но не стал тем гастрономическим откровением, на которое я надеялся.
День восьмой
Восьмой день стал настоящим квестом на выносливость и проверку нервов. Пока группа изучала мангровые заросли, я решил закрыть свой «гештальт» с Небесным мостом.
Приехав на такси, я первым делом сдал чемодан в автоматическую камеру хранения. Процедура интуитивно понятная: выбираешь размер ячейки, вводишь номер телефона и оплачиваешь.
Однако погода внесла свои коррективы. Из-за сильного ветра и ливня фуникулёр (SkyCab) и сам Небесный мост (Sky Bridge) были закрыты. Чтобы не терять время, я отправился в 3D-павильон. На входе обязательно нужно снимать обувь. Экспозиция довольно интересная и позволяет сделать эффектные кадры.
Внезапно фуникулёр запустили! Я поднялся до промежуточной станции, где находится выход к обзорной площадке. Нас попросили подождать 15 минут в надежде на улучшение погоды. Я даже успел переобуться в специальные тапочки и выйти на площадку, но ветер был такой силы, а дождь такой плотности, что продолжать путь к мосту было просто опасно.
Прождав «чуда» больше часа, я решил сдаться. В кассе мне удалось получить документ на возврат денег за неосуществлённый подъём.
Дальше у меня был запланирован вояж в Таиланд. Когда пришло время выдвигаться в порт, начались трудности. Система в камере хранения наотрез отказалась признавать мой номер телефона (вероятно, из-за проблем с отправкой СМС на иностранные номера). Пришлось звать персонал на помощь, чтобы вызволить вещи. В порту Лангкави ливень, и сервис Grab просто «умер» — машин не было 30 минут. Я понимал, что катастрофически не успеваю на катер в Таиланд. Но случилось маленькое чудо и мне удалось уговорить водителя, который просто парковал машину рядом, довезти меня до порта. За поездку я отдал 20 рингитов (хотя договорились на 10) — за спасение было не жалко.
Я влетел в порт последним из очереди. Процесс выезда из Малайзии был основательным. Сверка фото и сканирование всех десяти пальцев (сначала по четыре, потом два больших). Паспорт на время переправы забирает экипаж катера.
Путь по морю занял чуть больше часа. У берегов тайского острова Ко Липе (Koh Lipe) катер остановился не у пирса из-за мели. Как и пишут в отчётах, нас пересадили в традиционные длиннохвостые лодки по 16–20 человек — причал здесь строить то ли не хотят, то ли берегут экосистему.
На берегу меня уже ждал представитель отеля, который забрал багаж. Процедура прохождения границы на пляже выглядит колоритно. Вы сидите на стульях прямо на песке, а пограничник выкрикивает фамилии и страны, выдавая паспорта (первыми идут семьи с детьми). Затем — официальный паспортный контроль со сканированием пальцев. Оплата сбора для входа в национальный парк стоит 200 тайских бат.
Я заселился в Bella Vista Beach Resort Koh Lipe. Отель представляет собой уютные коттеджи.
Вернувшись в отель после прогулки около 19:00, я обнаружил, что ресторан при отеле уже закрыт. Пришлось идти в другой, где я с удовольствием поужинал в итальянском кафе.
День девятый
День моего путешествия прошел под знаком истинного островного релакса и погружения в тайскую атмосферу.
Завтрак в этом отеле заметно отличался по стилю от предыдущих мест. Вместо привычного европейского набора акцент был сделан на более сытные, вторые блюда. Подавали курицу в соусе и пасту (макароны). С фруктами ситуация была скромной, а выпечка отсутствовала вовсе. Кофе — классический, из аппарата.
Утро началось с водных процедур. Море на Ко Липе в этот час было удивительно спокойным и ласковым. После купания я прогулялся по местной торговой улице (Walking Street), которая днем выглядит совсем иначе, чем в неоновом свете вечера.
Вскоре из-за туч выглянуло яркое солнце, и я с удовольствием посвятил время солнечным ваннам, чередуя их с освежающими заплывами.
Прогуливаясь по кромке берега, я с интересом наблюдал за уникальным процессом: как прямо на пляже организованы регистрация и паспортный контроль для тех, кто отправляется обратно на Лангкави. Это другой пограничный пункт и находится он в 200 метрах от того, на который я прибыл и отправление катеров в другом направлении.
Обедать я решил в ресторане при гостинице. Мой выбор пал на классику. Знаменитый суп (Том Ям), салат из морепродуктов с папайей. Весь обед обошелся в 15 евро.
После обеда последовала еще одна небольшая прогулка, которая плавно привела меня в массажный салон.
Вернувшись в номер, я занялся необходимыми формальностями — заполнил миграционные документы (MDAC) для возвращения в Малайзию, чтобы завтрашний путь прошел без лишних задержек.
День десятый
День начался под аккомпанемент дождя, который шел до этого всю ночь.
После завтрака природа смилостивилась: дождь прекратился, и я смог напоследок окунуться в ласковое море. В 11:30 я официально освободил номер. Однако погода снова испортилась, и всё время до отправления катера мне пришлось провести в лобби гостиницы.
Процедура выезда с Ко Липе где пограничный контроль встречается с пляжным отдыхом. Я пришел за час до отправления и оказался последним и очереди уже не было. В кассе обмениваете ваучер на физический билет и получаете личный номерок на очередь. На паспортном контроле у вас забирают паспорт. Вы сидите на обычных стульчиках под навесом прямо на песке. Сначала вас грузят в небольшие лодки-доставщики (longtail boats) строго в порядке ваших номерков, затем лодки везут пассажиров к катеру.
На этот раз пассажиров было совсем немного — всего 28 человек на судне, рассчитанном на 150 мест.
С берега море казалось спокойным, но как только мы вышли в открытую воду, стало ясно: стихия не так дружелюбна. Чтобы обеспечить комфортный ход, капитан принял решение снизить скорость. Он предупредил, что время в пути увеличится примерно на 30 минут.
Переправа прошла вполне благополучно. Как я узнал позже от других путешественников, нам повезло: накануне была сильная качка, волны буквально захлестывали катер, и многим пассажирам пришлось несладко.
По прибытии на Лангкави всё прошло организованно: проверили заранее оформленную цифровую карту въезда (MDAC), затем быстро прошли паспортный контроль.
Я вышел из терминала одним из первых. Такси было предостаточно, но я решил воспользоваться привычным Grab. Система пообещала машину через 5 минут и списала средства. Я видел в приложении, как водитель приближается, и когда машина остановилась прямо передо мной, я был уверен, что это мой заказ. Однако произошло досадное недоразумение: водитель забрал другого человека по другому заказу.
Пока я пытался оформить вновь заявку, ситуация резко изменилась: время ожидания в приложении взлетело, а цена подскочила. Те таксисты, что ждали у входа, уже разъехались с туристами. В итоге осталась всего одна машина. Водитель, понимая свое преимущество, запросил 40 рингит — это в два раза дороже тарифа Grab. Делать было нечего, пришлось соглашаться, чтобы наконец добраться до гостиницы. Причём у меня не оказалось рингитов а евро он отказался брать (пришлось заехать в обменный пункт).
День одиннадцатый
День снова начался с дождя. Местные жители лишь разводят руками: в это время года на Лангкави обычно уже вовсю властвует сухой сезон, так что подобные затяжные ливни — настоящая климатическая аномалия.
Мы решили не брать официальную экскурсию от «Интерлюкса», которая предлагалась за 69 евро с человека. Вместо этого мы организовали свой собственный маршрут. Нас собралась группа из 5 человек. Мы арендовали целую лодку всего за 370 рингитов (примерно по 74 рингита или 15 евро с человека). Да, в нашу программу не входил обед-барбекю, но зато мы были предоставлены сами себе. Впятером на лодке гораздо комфортнее, чем в составе большой группы, и график остановок мы могли регулировать сами.
Первой точкой нашего маршрута стал знаменитый Остров Беременной девы (Pulau Dayang Bunting). Его силуэт издалека действительно напоминает лежащую на спине женщину. Нас высадили у пристани, и дальше мы пошли самостоятельно (вход на территорию парка стоит 20 MYR). Путь ведет к живописному пресноводному озеру, спрятанному внутри гор. Вода в озере тёплая, в зоне для плавания глубина достигает 14 метров. Правила строгие: заходить в воду можно только в спасательных жилетах. Отведенный на прогулку час пролетел совершенно незаметно.
Затем капитан направил лодку к месту обитания знаменитых морских орлов. Нам повезло: рядом находилась еще одна лодка, и когда началось кормление, в небо взмыли десятки величественных птиц. Наблюдать за тем, как они стремительно пикируют к воде, — зрелище захватывающее.
Третьей остановкой стал еще один остров с прекрасным песчаным пляжем. Здесь нам выделили час на купание и отдых. К этому времени море и солнце наконец-то договорились между собой, позволив нам насладиться тропическим теплом.
Экскурсия закончилась не на том пляже, что рядом с нашей гостиницей (Пантай Ченанг), а на специально оборудованной пристани в другой части острова. Оттуда нас организованно доставили в отель на микроавтобусе.
В итоге, самостоятельная поездка оказалась не только в четыре раза дешевле, но и гораздо душевнее. Мы вернулись в отель довольные тем, что не побоялись дождя и взяли инициативу в свои руки.
День двенадцатый
День начался с настоящего подарка природы: на удивление, с самого утра не было ни капли дождя! Учитывая аномальную погоду последних дней, это стало отличным поводом наконец-то посвятить время классическому курортному отдыху.
Весь день прошел в размеренном темпе: море, мелкий песок и долгожданные солнечные ванны. После насыщенных экскурсий и переездов такая пауза была просто необходима, чтобы восстановить силы и наконец-то ровно загореть.
Несмотря на отдых, мне пришлось проявить настойчивость в решении организационных вопросов. Основной целью дня стало получение номера бронирования для предстоящего перелета в Сингапур. Почти до самого вечера я вел активные переговоры и с руководителем нашей группы, и с офисом «Интерлюкса». Настойчивость оправдалась — заветный код был получен. Имея доступ к бронированию, я смог самостоятельно через сайт авиакомпании оплатить дополнительный вес багажа и выбрать более удобное место в салоне самолета.
Понимая, что я не единственный, кто столкнулся с проблемой багажа, я составил подробную инструкцию для других участников группы. Оказалось, что желающих последовать моему примеру было немало, так что мой опыт помог коллегам по путешествию избежать лишней нервотрепки в аэропорту.
День тринадцатый
День стал мостом между природным спокойствием Лангкави и футуристическим ритмом Сингапура.
Утро началось с завтрака, после чего в 9:30 за нами заехал автобус для трансфера в аэропорт. Аэропортовые формальности на этот раз прошли гладко. Приятным сюрпризом стало то, что лимит багажа по умолчанию составил 20 кг, а не 15 кг, как мы ожидали. Сдача прошла быстро, по паспортам. Процедура досмотра оказалась максимально лояльной. Ручную кладь никто не взвешивал, а на досмотре не требовали выкладывать вещи из сумок. После контроля а зоне вылета нас ждал лишь один скромный магазинчик, зато была доступна бесплатная питьевая вода.
Сам полёт был небольшим. В небе нас покормили курицей с рисом.
Мы приземлились в Терминале 4 аэропорта Changi. Сингапурская эффективность не изменилась: стандартный быстрый проход через автоматические ворота паспортного контроля. После выборочной проверки багажа (которая коснулась лишь одного человека из группы) мы прошли в автобус.
Нас привезли в ту же гостиницу, где мы останавливались в начале нашего пути. Интересно, что шесть человек из нашей группы решили отделиться: они самостоятельно забронировали себе другой отель и трансфер, предпочтя более высокий уровень комфорта и иную локацию. В дальнейшем на экскурсии с группой они уже не ходили.
В 18:20 основная группа отправилась на обзорную экскурсию «Вечерний Сингапур», но я решил пойти своим путём. Взяв такси, я отправился на знаменитый остров Sentosa, чтобы увидеть лазерное шоу. Я успел на первый сеанс в 19:40. По совету сотрудника на входе, я сначала посмотрел представление, а уже потом отправился ужинать — и это было абсолютно верное решение. Само шоу было захватывающим и очень качественным. А вот шведский стол разочаровал. По уровню исполнения это напоминало скорее обычную столовую, чем ресторанный формат. Голодным я не остался, но эстетического удовольствия от еды не получил. К тому же, заведение закрывалось уже в 21:00. Выбор напитков был скудным: чай, обычная вода и какая-то подслащенная водичка.
Обратный путь я проделал на монорельсе до выезда с острова, любуясь ночными видами острова, а затем на такси доехал до гостиницы.
День четырнадцатый
Финальный день начался с привычного, но всё же разочаровывающего завтрака в отеле. В 11:00 я освободил номер и оставил вещи на reception, готовясь к завершающим экскурсиям.
Для группы организовали дополнительную экскурсию (стоимость — 45 евро). Мы посетили Ботанический сад Сингапура где Основной акцент был сделан на великолепном Национальном парке орхидей. Затем наш путь лежал по Этническим кварталам. Мы прогулялись по Арабскому кварталу и ещё нескольким колоритным районам, погружаясь в многонациональную атмосферу мегаполиса.
Затем нам дали чуть более трёх часов свободного времени. Группа разделилась по интересам: кто-то отправился на колесо обозрения (40 SGD), кто-то — на смотровую площадку знаменитого отеля Marina Bay Sands (38 SGD).
Я выбрал Gardens by the Bay (Сады у Залива). Погулял в зоне, где проходит шоу «Садовая рапсодия». Поднялся на подвесной мост OCBC Skyway между футуристическими «супердеревьями» (7 евро). Подъём осуществляется на лифте. Наверху довольно высоко, и мост заметно пошатывается, что добавляет адреналина. Вместимость ограничена — до 80 человек одновременно. Думаю, смотреть оттуда вечернее световое шоу — просто потрясающе.
В 18:55 мы вернулись в отель за вещами и отправились в аэропорт Changi.
Группа улетела в 23:25, а мой рейс был на три часа позже.
С автоматической стойкой регистрации на рейс возникли технические проблемы, но мне помогла сотрудница аэропорта, которая немного говорила по-русски. В итоге меня пригласили на регистрацию к стойке бизнес-класса. Там мне выдали сразу три посадочных талона на все сегменты пути и приняли багаж.
Оставшееся время я решил потратить на исследование лучшего аэропорта мира. В Терминале 3 я посетил Парк бабочек. Было темно и сыро, увидел лишь пару спящих красавиц. Уверен, днём здесь гораздо интереснее. В терминале 2, куда я перебрался на монорельсе (Skytrain) осмотрел Парк орхидей с прудом и золотыми рыбками. К сожалению, сад подсолнухов найти не удалось. В 2:00 ночи монорельс перестал работать (перерыв до 5 утра), поэтому до первого терминала пришлось идти пешком. Из-за нехватки времени Сад кактусов найти не успел.
На посадке меня встретила та самая русскоговорящая сотрудница — она запомнила моё имя и вежливо пригласила на борт. Ночной перелёт Сингапур-Доха прошёл комфортно, кормили дважды.
При проходе в транзитную зону аэропорта Доха снова был досмотр, где отобрали воду. Мой гейт оказался в самом конце зала.
Во время перелёта из Доха в Стокгольм покормили один раз, в остальное время предлагали напитки.
В Стокгольме прошёл паспортный контроль и ещё одну проверку ручной клади (здесь попросили выложить ноутбук отдельно).
Короткий финальный перелёт из Стокгольма в Таллин я практически не заметил — проспал от взлёта до самой посадки.
Итоговый анализ и критика организации тура
Этот финальный анализ проливает свет на «изнанку» группового туризма. Это путешествие классическое противостояние самостоятельного, грамотного путешественника и неповоротливой машины туроператора.
Поездкой в целом удовлетворен, несмотря на аномальную для этого сезона дождливую погоду. Главный успех путешествия — это сочетание экзотики Малайзии, комфорта Ко Липе и футуризма Сингапура. Однако успех этот во многом зависел от личной инициативы, а не от стараний организатора («Интерлюкс»).
Критика размещения
Локация: Выбор отеля в Сингапуре был крайне неудачным. Удаленность в 26 км от центра города при отсутствии инфраструктуры вокруг создала логистический тупик в последний день.
Инфраструктура на Лангкави: Отель не соответствовал понятию «пляжный». Бассейн в помещении под крышей — сомнительное решение для тропического острова. Из плюсов — только достойное питание, лучшее за весь групповой этап.
Основные «проколы» и нарекания к организатору
Организация процесса со стороны «Интерлюкса» заслуживает серьезной критики. Вместо того чтобы «повернуться к клиенту лицом», фирма демонстрировала формализм и недостаток профессионализма.
1. Информационный вакуум и дезинформация
Руководитель группы не обладал всей полнотой информации, выдавая её дозированно под предлогом «всё может поменяться». Ошибки в программе: Фирма перепутала дни проведения вечерней экскурсии по Сингапуру. Несмотря на мои предварительные указания на ошибку, «Интерлюкс» проигнорировал запрос. В итоге пострадали планы туристов. 2. Финансовая непрозрачность и «казуистика» багажа
Абсурд с весом: При оплаченном багаже на основном рейсе (Turkish Airlines) в 30 кг, на внутренние рейсы фирма предлагала доплату только до 20 кг. Ценообразование: Стоимость внутреннего перелета была заявлена в 150 € + доплата за перевес. При этом рыночная цена билета — около 89 €. Разница в цене не оправдана сервисом. Недополученные услуги: Пассажирам, доплатившим за багаж до 20 кг (тариф с питанием), само питание предоставлено не было. 3. Логистические провалы
Ожидание автобуса: 1.5 часа ожидания транспорта в Куала-Лумпур из-за плохой координации. Информация о задержке не была доведена вовремя, что превратило вечернюю прогулку в ночную. Небесный мост: Объект вообще не был указан в плане, что привело к нехватке времени и дополнительным расходам.
Бронь билетов: До последнего дня скрывался номер бронирования, что не позволяло туристам дешево и заранее оплатить перевес багажа. Совет фирмы «платить в аэропорту» — это непрофессионализм, ведущий к лишним тратам клиентов. 4. Провал планирования последнего дня
После check-out в 11:00 группа оказывалась «выброшенной» в отеле на окраине города без планов до самого вечера. Решение: Проблема была решена только после того, как я заблаговременно поднял этот вопрос, что привело к организации дополнительной экскурсии. 5. Игнорирование аэропорта Чанги
Абсолютное отсутствие внимания к одному из лучших аэропортов мира. Простая корректировка трансфера (на час раньше) могла бы дать людям возможность осмотреть Чанги, но организаторы не захотели вникать в детали. Резюме для организатора
«Интерлюксу» необходимо перестать ссылаться на нормы и правила, а начать изучать каждый проект детально. Учет опыта предыдущих туров, своевременное информирование и прямая связь с гидами на местах — это то, за что клиент платит деньги. В данном туре многие вопросы решались «вопреки» организации, а не благодаря ей.
День перший
Раніше ранок ознаменував початок моєї подорожі. Виліт був запланований на світанку. Мій перший переліт здійснювався невеликим літаком авіакомпанії SAS (Scandinavian Airlines).
Квитки я купував через Qatar Airways, через це виникли труднощі з онлайн-реєстрацією, тому що перший переліт був за партнером SAS. В результаті, мені було видано лише один посадковий талон, який об'єднує відразу три рейси. Як виявилося пізніше, цього було замало.
Посадка на рейс до Копенгагена з Таллінна здійснювалася через п'ятий гейт, розташований на нижньому рівні терміналу. Зона очікування виявилася дуже мінімалістичною: тут були лише R Kiosk (невеликий магазин), туалетні кімнати та місця для сидіння. Будь-яких інших зручностей не було, тому приходити заздалегідь не мало сенсу. Відповідно, посадка проходила без використання телескопічного трапу (рукави) — до літака нас доставляли автобусом, що, природно, спричинило короткочасне очікування на вулиці.
В аеропорту Копенгагена ситуація з висадкою повторилася: знову подали автобус. Тут же з'ясувалося, що єдиного посадкового талона, виданого на початку, недостатньо для подальшого прямування. Прямо перед проходом до паспортного контролю розташовувалася стійка з написом TRANSFER, де представники Qatar Airways вручали окремі, індивідуальні посадкові талони на кожен наступний рейс.
Наступний переліт, Копенгаген – Доха, виконувався на борту літака, який не відрізнявся новизною. Зазначу, що на цьому рейсі інтернет-з'єднання не було. Пасажирам було надано ковдри, санітарний комплект і навушники для комфортного польоту. Харчування було організовано у вигляді повноцінного обіду та невеликого перекушування.
У міжнародному аеропорту Hamad (DOH) у Doha я мав лише три години "брудного" часу на пересадку. За цей короткий час я встиг оцінити вражаючу архітектуру та зручності аеропорту.
Я прокотився на монорейці, яка з'єднує різні частини терміналу.
Відвідав тропічну оранжерею (The Orchard), яка є зеленим серцем аеропорту.
Купив місцеві катарські фініки у шоколаді — дуже смачний сувенір, який рекомендую.
Аеропорт залишив дуже приємне враження: він сучасний, просторий та орієнтований на транзитних пасажирів.
Рейс, Доха – Сінгапур, виконувався вже на більшому та новому літаку. На цьому борту був доступний інтернет, проте я використовував його мінімально, в основному для обміну повідомленнями у месенджерах. Відповідно все необхідне приладдя та харчування було надано.
День другий
Проходження імміграційного контролю в аеропорту Changi (Singapure) виявилося повністю автоматизованим та швидким:
Перший етап: Вставляєш паспорт — система зчитує дані та відкриває прохід.
Другий етап: Необхідно сфокусувати обличчя для розпізнавання та залишити відбиток пальця. Після успішного сканування відчиняються вихідні двері.
Митний контроль пройшов "зеленим коридором" без будь-яких затримок або питань.
Я спеціально вибирав рейс із запасом часу до зустрічі з групою, щоб мати можливість поблукати легендарним аеропортом. Це цілком виправдало себе — я багато оглянув, включаючи переміщення між терміналами на безпілотному внутрішньому шатлі. Аеропорт Changi справляє враження не просто транспортного вузла, а величезного, висококласного торгового та розважального центру.
Зустріти свою групу з першої спроби не вдалося. Виявилося, що в зоні видачі багажу є два різні виходи, що створило короткочасну плутанину.
Зрештою, ми зібралися, сіли в автобус і вирушили до готелю. Нас супроводжував як гід від туроператора InterLux (Darius), так і місцевий сінгапурський гід - Вікторія.
Відразу ж на мене чекало неприємне відкриття: вечірня екскурсія була перенесена з останнього дня нашого туру на передостанній. Це стало для мене проблемою, оскільки цього вечора я вже спланував для себе самостійно. Туроператор, ймовірно, посилатиметься на стандартну відмовку про можливість зміни програми за термінами, але в даному випадку логіка підказує, що екскурсія була б доречнішою у єдиний вільний вечір, а не у вечір напередодні від'їзду.
До речі, питання про організацію дня від'їзду залишилося відкритим: куди нас відправлять після часу check-out (виписки з готелю), адже рейс буде пізнім?
Готель D’resort@Downtown East, обраний для транзитного розміщення, виявився цілком прийнятним, хоча його корпуси виглядали трохи хитромудро з погляду архітектури.
Ввечері я подався на знамениті світлові шоу. Дорога туди і назад на таксі (сервіс Grab) обійшлася в 15+30 сінгапурських доларів, що вважаю цілком розумним. Час очікування машини становив лише 5–7 хвилин.
Само шоу, чесно кажучи, не справило сильного враження (можливо, я просто турист, що "зажерся").
Моїми останніми пригодами дня стало те, що я заблукав у величезному торговому центрі. За сінгапурськими мірками вони, мабуть, звичайні, але за нашими мірками їх масштаби справді вражають. І, друге, мій банк (Swedbank) заблокував кредитну картку з посиланням на підозрілі платежі! Проста відмовка та перестрахування! Платежі невеликі (ось ті самі за використання таксі). Ситуація була б глухою: адже всі платежі в додатках у мене виведені на кредитну картку! Довелося вводити дані іншої карти благо я підстрахувався та мав запасний варіант.
День третій
Переїзд із Сінгапуру до Малайзії, розпочався він із розчарування.
Сніданок у готелі виявився надзвичайно мізерним. Вибір був мінімальним, із фруктів лише апельсини, яйця виключно варені. Кукурудза та якась риба у томаті (схоже, розігріті консерви). Сирної та шинкової продукції помічено не було. Каву подавали із загального кавника.
Після сніданку ми вирушили на оглядову екскурсію Сінгапуром. Основний час ми провели, оглядаючи район Марина Бей (Marina Bay), а потім нас завезли до Чайна-тауну (Chinatown), де, на жаль, ми практично нічого не встигли побачити через обмежений час. Але вдалося придбати дуріан на вуличному лотку і на моє величезне задоволення розплатитися карткою (сінгапурські гроші не купував).
До 13:00 нас повернули до готелю, давши можливість швидко перекусити перед запланованим переїздом.
Виїзд був призначений о 14:00. Проте автобус, який мав везти нас до Малайзії, прибув лише о 15:30. Вся група з 20 осіб була змушена чекати на водія півтори години! Причину затримки пояснили "проблеми на митниці", оскільки автобус прибував з Малайзії. Виникає логічне питання: чому не можна було організувати виїзд транспортного засобу заздалегідь, щоб уникнути очікування групи?
Перехід кордону Сінгапур – Малайзія складався з кількох етапів:
Сінгапурська митниця (виїзд): Проходила без багажу. Прохід здійснюється як в аеропорту, через два автоматизовані турнікети (сканування паспорта та особи).
Проїзд мостом.
Малайзійська митниця (в'їзд): Тут ми вийшли з автобуса з усіма речами та валізами. Гід із Малайзії спочатку помилково направив нас на ручний порхід, але це виявилося невірним. Всі пройшли через автоматизовані апарати, аналогічні сінгапурським, але з відключеною функцією сканування відбитка пальця. Після паспортного контролю було обов'язкове сканування всього багажу.
Далі ми вирушили до столиці Малайзії — Куала-Лумпур (Kuala Lumpur). По дорозі було зроблено санітарну зупинку та перекушування. Заклад порадував великим вибором їжі, і в деяких точках можна було розплатитися банківською картою.
Через усі затримки та запізнення ми прибули до готелю після 23:00. Це, на жаль, повністю зірвало усі вечірні плани.
Ми заселилися до готелю Metro Hotel Bukit Bintang. Номер порадував своєю комплектацією - тут було все необхідне, включаючи сейф та чайник. Окремо варто відзначити, що підігрівач води в душовій вмикається окремим вимикачем.
Незважаючи на пізній час, ми вийшли оглянути околиці. Біля готелю знаходиться жвава вулиця. Практично вночі вдалося обміняти валюту у місцевому обмінному пункті (курс становив 4.75 рингіту за євро). Для операції обов'язково був потрібний паспорт. На вулиці був представлений вибір свіжих фруктів та різноманітного вуличного харчування. На радість, з'явилися місця, де можна було розплатитися карткою.
День четвертий
Сніданок у готелі знову виявився розчаровуючим та мізерним. Кава була дуже низької якості ("бурда"), а з фруктів пропонувалися тільки яблука та апельсини. У результаті я вважав за краще перекусити по мінімуму і випити каву в найближчому магазині 7-Eleven.
Через щільний трафік поїздка до вежі зайняла більше години. Оплата включала відвідування ресторану та підйом на оглядовий майданчик. На вежі є оглядовий майданчик, а поверхом вище — ресторан, що обертається, зі шведським столом. У вартість включені вода, чай та кава; решта напоїв оплачується окремо. Це місце вважається популярним та дорогим, що підтверджував контингент відвідувачів — багато солідних та забезпечених людей. Мені дуже сподобалося незвичайне солодке блюдо, схоже на суп, виготовлене з дуріану (Savage durian)!
З вежі я попрямував до знаменитих веж-близнюків Петронас (Petronas Twin Towers), щоб подивитися шоу фонтанів. Десятихвилинна вистава я б охарактеризував як досить статичну, але на тлі грандіозно підсвічених веж воно виглядало дуже ефектно.
Після шоу я вирішив пройти пішохідним мостом (KLCC - Bukit Bintang Walkway). Мій план був пройти ним до площі Незалежності, а звідти дістатися світлового шоу Blue Pool. Однак ця прогулянка виявилася невдалою і оцінивши час і відстань до потрібної точки, я вирішив, що не встигну на шоу і повернувся пішки в готель.
День п'ятий
Було днем зміни локації та перельоту на курортний острів Лангкаві (Langkawi).
Ранок почався зі звично огидного сніданку.
Виїзд був призначений о 8:30. У цей момент відбулася серйозна накладка: валіза одного з учасників нашої групи помилково забрала інша туристична група та забрала з собою. На щастя, вдалося зв'язатися з тими людьми і проблему вирішили в дорозі — валізу підвезли.
Наш шлях лежав в аеропорт для здійснення внутрішнього перельоту на острів Лангкаві. Оскільки check-in було зроблено заздалегідь, ми встали лише у чергу на здачу багажу. Нам видали паперовий посадковий квиток на пред'явлення паспорта. Після цього я поспішив до зали прильоту, щоб оформити місцеву SIM-картку. Підключення пройшло успішно та швидко. Проте гурт уже встиг пройти на огляд. Довелося їх наздоганяти. На вході ретельно перевіряли розмір і вагу ручної поклажі – ліміт не повинен був перевищувати 7 кг!
Сам переліт пройшов строго за розкладом. В аеропорту Лангкаві на нас уже чекав гід та автобус, тому навантаження та відправлення пройшли швидко.
Ми заселилися до готелю Nadias Hotel. Готель не новий і не пляжний, хоч і розташований недалеко від моря. Вигляд з вікна був, прямо скажемо, ніякий: видна була тільки вузька вуличка, а все інше перекривало будівлю, що стоїть поруч. Поруч із готелем, але не з боку вікна, знаходилася жвава вулиця з безліччю торгових точок та закладів громадського харчування.
Я одразу ж оцінив місцевий пляж. Море було без хвиль. Пляж - щільний, з дрібним піском, що переривається смугою з черепашок, вхід у воду дуже пологий, вода непрозора.
День шостий
Ранок почався з позитиву: сніданок був чудовим! Нарешті з'явився великий вибір страв, включаючи свіжу випічку, омлет, приготовлений прямо при нас, і гарна кава з апарату. Це стало приємним контрастом після попередніх днів.
Початок оглядової екскурсії (планована тривалість 7 годин) одразу пішов не за планом. Ми попрямували до Канатної дороги (SkyCar), але в нашій програмі не було вказівки про її відвідування, тому я заздалегідь самостійно забронював квитки за 85 рингітів і, як виявилося, даремно.
Під'їхавши, ми з'ясували, що Канатна дорога відкривається лише о 12:30, через що довелося терміново змінювати черговість екскурсійних об'єктів. Ця затримка вплинула весь подальший графік.
Щоб зайняти час, ми поїхали на крокодилячу ферму (Langkawi Crocodile Farm). Додаткова оплата 55 рингітів. Нам провели пізнавальну екскурсію за видами та умовами утримання крокодилів, і ми потрапили на захоплюючий момент годування. Наприкінці маршруту, як водиться, був магазин із виробами з крокодилової шкіри та зубів. Важливо, що ферма перебуває в державному забезпеченні, тому продаж сувенірів перестав бути основний комерційної метою проекту, і тут немає нав'язливого бажання збагатитися рахунок туристів. На фермі ми не поспішали, бо мали прибути до Канатної дороги до 12:00.
Після цього група відвідала 3D-атракціон і лише потім стала в чергу на витяг.
Як я і вказував раніше (нестиковка в програмі), я придбав квитки на цей захід на другий день, тому група пішла на канатну дорогу і міст, а я мав чекати їхнього повернення.
Гід повідомила, що знаменитий водоспад "Сім колодязів" (Seven Wells Waterfall (Telaga Tujuh)) закритий для відвідування. Однак я мав вільний час до зустрічі з групою о 15:00, і я вирішив перевірити інформацію. Виявилося, що водоспад можна відвідати, купивши вхідний квиток за 10 рингітів. Я почав сходження із зазначених 580 сходинок. Не завершуючи весь підйом, є відгалуження - це було саме топове місце, звідки відкривався вид на сам водоспад з потоком води, що скидається.
Після огляду я продовжив підйом і дійшов до закінчення цивільного підйому сходами. Далі треба було йти стежкою. Саме тут мені зустрілися мавпи. Я зробив необачний вчинок — вирішив почастувати одну цукеркою у фантику. Спритна тварина моментально розірвала обгортку, і тут же підскочили інші родичі. Почалася боротьба за частування, яка швидко переросла в агресію — мавпи звернули увагу на джерело цукерок і почали наступати на мене, вимагаючи продовження бенкету. Мені важко вдалося врятувати свій рюкзак і поспішно ретируватися.
Подальше просування починалося повним бездоріжжям, прямо крізь буйну рослинність, де часом не було видно, куди йти. Я рушив уперед, побачивши вказівники. Перший говорив, що попереду близько 2500 метрів (як виявилося, це відстань) і йти потрібно плюс-мінус 4 години. Дійшовши до позначки 1770 метрів і містечка "блакитна... ", я наголосив на новому покажчику "плюс-мінус 3.5 години" і зрозумів, що не встигаю до призначеного часу, тому був змушений терміново повертатися. Спуск, звичайно, зайняв менше часу.
Я повернувся з невеликим запасом часу, щоб поїсти. Я замовив рибу, воду та манговий сік (на всій території не продають пиво). Принесена порція риби з рисом та салатом була величезною. Риба виявилася смачною, але я насилу її подужав. За все заплатив 28 євро.
Після зустрічі з групою ми продовжили оглядову екскурсію, вирушивши до Фруктового саду. Додаткові 40 рингітів (ця плата була передбачена програмою). Після невеликої пішохідної частини нас розсадили у відкритий садовий автобус (по 16 осіб) і повезли садом, розповідаючи про рослини. Більшість із них були без плодів та квітів — не сезон. Все звелося до того, що подивіться ліворуч – подивіться праворуч. Потім нам запропонували спробувати папайю, кавуни (червоний та жовтий), гуаву, ананас, хлібне дерево та диню. За 5 рингітів можна було купити кокос. Захід закінчився невеликою фотосесією з величезним плодом хлібного дерева та колажем із маленьким ананасом.
Потім ми поїхали у бік міста Куах (Kuah) для огляду символу острова - статуї Орла (Eagle Square). Але втрутилася логістика: відведений та оплачений час екскурсії минув. Подальше просування вимагало узгодження та додаткової оплати. Автобус зупинився, чекаючи на рішення. У результаті вдалося домовитися за 200 рингітів, і екскурсія продовжилася. Нас швидко підвезли до Орла, дали час на фотосесію, і на цьому огляд міста було завершено, і ми вирушили до готелю.
Ввечері я поїхав до великого мережевого супермаркету Billion Kedawang (таксі — 5 євро). У магазині не було алкоголю. Я не зміг знайти листовий чай (це було метою) і не став купувати каву в зернах (Еквадор, Бразилія тощо) за ціною від 21 до 47 рингітів за 250 грам, вважаючи це невигідним.
Біля магазину я купив дуріан. Почався дощ і з'їсти його на вулиці не вдалося. Я запакував дуріан у плівку і пакет і поклав у рюкзак, викликав таксі. Коли я сів у машину, водій одразу ж поцікавився, чи не везу я дуріан! Запах пробивався навіть через подвійну упаковку із заднього сидіння. Під'їхавши до готелю, я швидко з'їв його під навісом.
День завершився розчаруванням в організації туру в частині неправильної програми, де не було вказано Небесний міст, а заявлене відвідування вежі МАХА за 40 євро взагалі не відбулося. Маршрут не відповідав часу роботи об'єктів, що призвело до додаткових витрат для туроператора (200 MYR) та скоротило час огляду. Відвідування фруктового саду було непереконливим та малопізнавальним, а запропоновані фрукти доступні у будь-якому магазині. Включати відвідування водоспаду до такої перенасиченої та погано спланованої програми було нелогічно. Загальна концепція звелася до швидкої оглядової без поглиблень.
Мені, безумовно, прикро, що через невірну інформацію я втратив гіда на небесному мосту і змушений тепер самостійно досліджувати і діставатися місця.
Ввечері розпочалося обговорення та запис бажаючих на додаткові екскурсії (відвідування мангрових лісів, заповідник Килим, поїздка островами). Оскільки необхідної кількості бажаючих не набиралося, керівник групи розпочав узгодження з керівництвом про зниження квоти. Попередньо квоту знизили до 10 осіб.
День сьомий
День почався з гарного сніданку, що вже став приємною традицією. Якісна їжа та гідний вибір страв допомогли остаточно забути про гастрономічні труднощі перших днів шляху.
Основну частину часу я присвятив променаду. Прогулянка містом і вздовж пляжної смуги дозволила по-справжньому відчути атмосферу Лангкаві без поспіху, автобусів і строгих графіків. Це був час для того, щоб просто насолодитися морським бризом та видами.
Ближче до вечора я вирушив на знаменитий четверговий нічний ринок (у Малайзії такі ринки називають Pasar Malam, і вони змінюють локацію щочетверга). Добирався звичним та зручним сервісом Grab. Мої очікування ринку були дещо завищені, і реальність принесла легке розчарування. Я розраховував на багато свіжих морепродуктів, приготовлених на грилі, але їх практично не було. Основний акцент був зроблений на м'ясних та курячих стравах (сатай, смажена курка), а також на специфічних місцевих закусках та солодощах. Деяка кількість лотків була зайнята одягом та текстилем («ганчірками»), які мене зовсім не цікавили, тому я навіть не став до них підходити. Загалом ринок виявився цікавим з погляду колориту, але не став тим гастрономічним одкровенням, на яке я сподівався.
День восьмий
Восьмий день став справжнім квестом на витривалість та перевірку нервів. Поки група вивчала мангрові зарості, я вирішив закрити свій гештальт з Небесним мостом.
Приїхавши на таксі, я насамперед здав валізу в автоматичну камеру схову. Процедура інтуїтивно зрозуміла: вибираєш розмір комірки, вводиш номер телефону та оплачуєш.
Проте погода внесла свої корективи. Через сильний вітер і зливи фунікулер (SkyCab) і сам Небесний міст (Sky Bridge) були закриті. Щоб не гаяти часу, я вирушив до 3D-павільйону. На вході потрібно знімати взуття. Експозиція досить цікава та дозволяє зробити ефектні кадри.
Раптом фунікулер запустили! Я піднявся до проміжної станції, де знаходиться вихід до оглядового майданчика. Нас попросили почекати 15 хвилин, сподіваючись на покращення погоди. Я навіть встиг перевзутися у спеціальні тапочки і вийти на майданчик, але вітер був такої сили, а дощ такої щільності, що продовжувати шлях до мосту було просто небезпечно.
Чекаючи на «дива» більше години, я вирішив здатися. У касі мені вдалося отримати документ на повернення грошей за нездійснений підйом.
Далі у мене був запланований вояж до Таїланду. Коли настав час висуватись у порт, почалися труднощі. Система в камері зберігання відмовилася визнавати мій номер телефону (ймовірно, через проблеми з відправкою СМС на іноземні номери). Довелося кликати персонал на допомогу, щоби визволити речі. У порту Лангкаві злива, і сервіс Grab просто «помер» — машин не було 30 хвилин. Я розумів, що катастрофічно не встигаю на катер до Таїланду. Але трапилося маленьке диво і мені вдалося вмовити водія, який просто паркував машину поряд, довезти мене до порту. За поїздку я віддав 20 рингітів (хоча домовилися на 10) – за порятунок було не шкода.
Я влетів у порт останнім із черги. Процес виїзду з Малайзії був ґрунтовним. Звіряння фото і сканування всіх десяти пальців (спочатку по чотири, потім два великі). Паспорт на час переправи забирає екіпаж катера.
Шлях морем зайняв трохи більше години. Біля берегів тайського острова Ко Ліпе (Koh Lipe) катер зупинився не біля пірсу через мілину. Як і пишуть у звітах, нас пересадили у традиційні довгохвості човни по 16–20 осіб — причал тут будувати чи не хочуть, чи бережуть екосистему.
На березі на мене вже чекав представник готелю, який забрав багаж. Процедура проходження кордону на пляжі виглядає яскраво. Ви сидите на стільцях прямо на піску, а прикордонник вигукує прізвища та країни, видаючи паспорти (першими йдуть сім'ї з дітьми). Потім офіційний паспортний контроль зі скануванням пальців. Оплата збору для входу до національного парку коштує 200 тайських бат.
Я заселився в Bella Vista Beach Resort Koh Lipe. Готель є затишними котеджами.
Повернувшись до готелю після прогулянки близько 19:00, я виявив, що ресторан вже закритий. Довелося йти в іншу, де я із задоволенням повечеряв в італійському кафе.
День дев'ятий
День моєї подорожі пройшов під знаком справжнього острівного релаксу та занурення у тайську атмосферу.
Сніданок у цьому готелі помітно відрізнявся за стилем від попередніх місць. Замість звичного європейського набору акцент було зроблено на ситніші, другі страви. Подавали курку в соусі та пасту (макарони). Із фруктами ситуація була скромною, а випічка була відсутня зовсім. Кава — класична, з апарату.
Ранок почався з водних процедур. Море на Ко Липі в цей час було напрочуд спокійним і ласкавим. Після купання я прогулявся місцевою торговою вулицею (Walking Street), яка вдень виглядає зовсім інакше, ніж у неоновому світлі вечора.
Незабаром з-за хмар виглянуло яскраве сонце, і я із задоволенням присвятив час сонячним ваннам, чергуючи їх із освіжаючими запливами.
Прогулюючись край берега, я з цікавістю спостерігав за унікальним процесом: як прямо на пляжі організовано реєстрацію та паспортний контроль для тих, хто вирушає назад на Лангкаві. Це інший прикордонний пункт і знаходиться за 200 метрів від того, на який я прибув і відправлення катерів в іншому напрямку.
Обідати я вирішив у ресторані у готелі. Мій вибір упав на класику. Знаменитий суп (Том Ям), салат із морепродуктів з папаєю. Весь обід коштував 15 євро.
Після обіду була ще одна невелика прогулянка, яка плавно привела мене в масажний салон.
Повернувшись до номера, я зайнявся необхідними формальностями - заповнив міграційні документи (MDAC) для повернення до Малайзії, щоб завтрашній шлях пройшов без зайвих затримок.
День десятий
День розпочався під акомпанемент дощу, який йшов до цього всю ніч.
Після сніданку природа змилостивилася: дощ припинився, і я зміг наостанок поринути у ласкаве море. Об 11:30 я офіційно звільнив номер. Однак погода знову зіпсувалась, і весь час до відправлення катера мені довелося провести в лобі готелю.
Процедура виїзду з Ко Ліпі, де прикордонний контроль зустрічається з пляжним відпочинком. Я прийшов за годину до відправлення і виявився останнім, і черги вже не було. У касі обмінюєте ваучер на фізичний квиток та отримуєте особистий номерок на чергу. На паспортному контролі у вас забирають паспорт. Ви сидите на звичайних стільчиках під навісом просто на піску. Спочатку вас вантажать у невеликі човни-доставники (longtail boats) строго у порядку ваших номерків, потім човни везуть пасажирів до катера.
Цього разу пасажирів було зовсім небагато — лише 28 осіб на судні, розрахованому на 150 місць.
З берега море здавалося спокійним, але як тільки ми вийшли у відкриту воду, стало ясно: стихія не така доброзичлива. Щоб забезпечити комфортний хід, капітан вирішив знизити швидкість. Він попередив, що час у дорозі збільшиться приблизно на 30 хвилин.
Переправа пройшла цілком благополучно. Як я дізнався пізніше від інших мандрівників, нам пощастило: напередодні була сильна хитавиця, хвилі буквально захльостували катер, і багатьом пасажирам довелося несолодко.
Після прибуття на Лангкаві все пройшло організовано: перевірили заздалегідь оформлену цифрову картку в'їзду (MDAC), потім швидко пройшли паспортний контроль.
Я вийшов із терміналу одним із перших. Таксі було достатньо, але я вирішив скористатися звичним Grab. Система пообіцяла машину за 5 хвилин і списала кошти. Я бачив у додатку, як водій наближається, і коли машина зупинилася переді мною, я був впевнений, що це моє замовлення. Проте сталося прикре непорозуміння: водій забрав іншу людину на інше замовлення.
Поки я намагався оформити знову заявку, ситуація різко змінилася: час очікування у додатку злетів, а ціна підскочила. Ті таксисти, що чекали на вході, вже роз'їхалися з туристами. У результаті залишилася лише одна машина. Водій, розуміючи свою перевагу, запросив 40 рингіт — це вдвічі дорожче за тариф Grab. Робити не було чого, довелося погоджуватися, щоб нарешті дістатися готелю. Причому у мене не було рингітів, а євро він відмовився брати (довелося заїхати в обмінний пункт).
День одинадцятий
День знову розпочався з дощу. Місцеві жителі лише розводять руками: у цю пору року на Лангкаві зазвичай вже владнає сухий сезон, так що подібні затяжні зливи — справжня кліматична аномалія.
Ми вирішили не брати офіційну екскурсію від «Інтерлюксу», яка пропонувалася за 69 євро з особи. Натомість ми організували свій власний маршрут. Нас зібрався гурт із 5 осіб. Ми орендували цілий човен всього за 370 рингітів (приблизно по 74 рингіти або 15 євро з особи). Так, у нашу програму не входив обід-барбекю, але ми були надані самі собі. Вп'ятьох на човні набагато комфортніше, ніж у складі великої групи, і графік зупинок ми могли регулювати самі.
Першою точкою нашого маршруту став знаменитий Острів Вагітної діви (Pulau Dayang Bunting). Його силует здалеку справді нагадує жінку, що лежить на спині. Нас висадили біля пристані і далі ми пішли самостійно (вхід на територію парку коштує 20 MYR). Шлях веде до мальовничого прісноводного озера, захованого всередині гір. Вода в озері тепла, в зоні плавання глибина сягає 14 метрів. Правила суворі: заходити у воду можна лише у рятувальних жилетах. Відведена на прогулянку година пролетіла зовсім непомітно.
Потім капітан направив човен до місця проживання знаменитих морських орлів. Нам пощастило: поряд був ще один човен, і коли почалося годування, в небо злетіли десятки величних птахів. Спостерігати за тим, як вони стрімко пікірують до води, — захоплююче видовище.
Третьою зупинкою став ще один острів із чудовим піщаним пляжем. Тут нам виділили годину на купання та відпочинок. На той час море і сонце нарешті домовилися між собою, дозволивши нам насолодитися тропічним теплом.
Екскурсія закінчилася не на тому пляжі, що поряд з готелем (Пантай Ченанг), а на спеціально обладнаній пристані в іншій частині острова. Звідти нас організовано доправили до готелю мікроавтобусом.
У результаті, самостійна поїздка виявилася не лише вчетверо дешевшою, а й набагато душевнішою. Ми повернулися в готель задоволені тим, що не побоялися дощу та взяли ініціативу до своїх рук.
День дванадцятий
День розпочався із справжнього подарунка природи: на диво, з самого ранку не було жодної краплі дощу! Враховуючи аномальну погоду останніх днів, це стало чудовим приводом присвятити час класичному курортному відпочинку.
Весь день пройшов у розміреному темпі: море, дрібний пісок та довгоочікувані сонячні ванни. Після насичених екскурсій та переїздів така пауза була просто необхідна, щоб відновити сили і нарешті рівно засмагнути.
Незважаючи на відпочинок, мені довелося виявити наполегливість у вирішенні організаційних питань. Основною метою дня стало отримання номера бронювання для майбутнього перельоту до Сінгапуру. Майже аж до вечора я вів активні переговори і з керівником нашої групи, і з офісом «Інтерлюксу». Наполегливість виправдалася — заповітний код було отримано. Маючи доступ до бронювання, я зміг самостійно через сайт авіакомпанії сплатити додаткову вагу багажу та вибрати зручніше місце в салоні літака.
Розуміючи, що я не єдиний, хто зіштовхнувся із проблемою багажу, я склав докладну інструкцію для інших учасників групи. Виявилося, що охочих наслідувати мій приклад було чимало, так що мій досвід допоміг колегам по подорожі уникнути зайвого нервування в аеропорту.
День тринадцятий
День став мостом між природним спокоєм Лангкаві та футуристичним ритмом Сінгапуру.
Ранок розпочався зі сніданку, після чого о 9:30 за нами заїхав автобус для трансферу до аеропорту. Аеропортові формальності цього разу пройшли гладко. Приємним сюрпризом стало те, що ліміт багажу за умовчанням становив 20 кг, а не 15 кг, як ми очікували. Здача пройшла швидко, за паспортами. Процедура огляду виявилася максимально лояльною. Ручну поклажу ніхто не зважував, а на огляді не вимагали викладати речі із сумок. Після контролю в зоні вильоту на нас чекав лише один скромний магазинчик, зате була доступна безкоштовна питна вода.
Сам політ був невеликим. У небі нас нагодували куркою з рисом.
Ми приземлилися в Терміналі 4 аеропорти Changi. Сінгапурська ефективність не змінилася: стандартний швидкий прохід через автоматичні ворота паспортного контролю. Після вибіркової перевірки багажу (яка торкнулася лише однієї людини з групи) ми пройшли в автобус.
Нас привезли до того самого готелю, де ми зупинялися на початку нашого шляху. Цікаво, що шестеро людей з нашої групи вирішили відокремитися: вони самостійно забронювали собі інший готель і трансфер, віддавши перевагу вищому рівні комфорту та іншій локації. Надалі на екскурсії з групою вони вже не ходили.
О 18:20 основна група вирушила на оглядову екскурсію "Вечірній Сінгапур", але я вирішив піти своїм шляхом. Взявши таксі, я подався на знаменитий острів Sentosa, щоб побачити лазерне шоу. Я встиг на перший сеанс о 19:40. За порадою співробітника на вході, я спочатку подивився виставу, а вже потім подався вечеряти — і це було абсолютно правильне рішення. Саме шоу було захоплюючим та дуже якісним. А ось шведський стіл розчарував. За рівнем виконання це нагадувало швидше звичайну їдальню, ніж ресторанний формат. Голодним я не залишився, але естетичного насолоди від їжі не отримав. До того ж заклад закривався вже о 21:00. Вибір напоїв був мізерним: чай, звичайна вода і якась підсолоджена вода.
Я вибрав Gardens by the Bay (Сади біля Затоки). Погуляв у зоні, де відбувається шоу «Садова рапсодія». Піднявся на підвісний міст OCBC Skyway між футуристичними супердеревами (7 євро). Підйом здійснюється на ліфті. Нагорі досить високо, і міст помітно хитається, що додає адреналіну. Місткість обмежена – до 80 осіб одночасно. Думаю, дивитися звідти вечірнє світлове шоу просто приголомшливо.
О 18:55 ми повернулися до готелю за речами та вирушили до аеропорту Changi.
Група відлетіла о 23:25, а мій рейс був на три години пізніше.
З автоматичною стійкою реєстрації на рейс виникли технічні проблеми, але мені допомогла співробітниця аеропорту, яка трохи розмовляла російською. У результаті мене запросили на реєстрацію до стійки бізнес-класу. Там мені видали відразу три посадкові талони на всі сегменти колії та прийняли багаж.
Час, що залишився, я вирішив витратити на дослідження кращого аеропорту світу. У Терміналі 3 я відвідав Парк метеликів. Було темно і сиро, побачив лише пару сплячих красунь. Впевнений, що вдень тут набагато цікавіше. У терміналі 2, куди я перебрався на монорейці (Skytrain) оглянув Парк орхідей із ставком та золотими рибками. На жаль, сад соняшників знайти не вдалося. О 2:00 ночі монорейка перестала працювати (перерва до 5 ранку), тому до першого терміналу довелося йти пішки. Через брак часу Сад кактусів знайти не встиг.
На посадці мене зустріла та сама російськомовна співробітниця - вона запам'ятала моє ім'я і чемно запросила на борт. Нічний переліт Сінгапур-Доха пройшов комфортно, годували двічі.
Під час проходу в транзитну зону аеропорту Доха знову був огляд, де відібрали воду. Мій гейт опинився наприкінці зали.
Під час перельоту з Дох в Стокгольм погодували один раз, в решту часу пропонували напої.
У Стокгольмі пройшов паспортний контроль та ще одну перевірку ручної поклажі (тут попросили викласти ноутбук окремо).
Короткий фінальний переліт зі Стокгольма до Таллінна я практично не помітив — проспав від зльоту до посадки.
Підсумковий аналіз та критика організації туру
Цей фінальний аналіз проливає світло на «виворот» групового туризму. Це подорож ¦класичне протистояння самостійного, грамотного мандрівника та неповороткої машини туроператора.
Поїздкою загалом задоволений, незважаючи на аномальну для цього сезону дощову погоду. Головний успіх подорожі – це поєднання екзотики Малайзії, комфорту Ко Ліпі та футуризму Сінгапуру. Однак цей успіх багато в чому залежав від особистої ініціативи, а не від старань організатора («Інтерлюкс»).
Критика розміщення
Локація: Вибір готелю у Сінгапурі був вкрай невдалим. Відстань за 26 км від центру міста за відсутності інфраструктури навколо створила логістичний безвихідь в останній день.
Інфраструктура на Лангкаві: Готель не відповідав поняттю «пляжний». Басейн у приміщенні під дахом – сумнівне рішення для тропічного острова. Із плюсів — лише гідне харчування, найкраще за весь груповий етап.
Основні «проколи» та нарікання до організатора
Організація процесу з боку «Інтерлюксу» заслуговує на серйозну критику. Замість «повернутися до клієнта обличчям», фірма демонструвала формалізм і недолік професіоналізму.
1. Інформаційний вакуум та дезінформація
Керівник групи не мав усієї повноти інформації, видаючи її дозовано під приводом «все може змінитися». Помилки у програмі: Фірма переплутала дні проведення вечірньої екскурсії Сінгапуром. Незважаючи на мої попередні вказівки на помилку, Інтерлюкс проігнорував запит. У результаті постраждали плани туристів. 2. Фінансова непрозорість та «казуїстика» багажу
Абсурд з вагою: При сплаченому багажі на основному рейсі (Turkish Airlines) в 30 кг, на внутрішні рейси фірма пропонувала доплату лише до 20 кг. Ціноутворення: Вартість внутрішнього перельоту була заявлена в 150 € + доплата за перевагу. При цьому ринкова ціна квитка – близько 89 €. Різниця у ціні не виправдана сервісом. Недоотримані послуги: Пасажирам, які доплатили за багаж до 20 кг (тариф із харчуванням), саме харчування надано не було. 3. Логістичні провали
Очікування автобуса: 1.5 години очікування транспорту в Куала-Лумпур через погану координацію. Інформація про затримку не була доведена вчасно, що перетворило вечірню прогулянку на нічну. Небесний міст: Об'єкт взагалі не був зазначений у плані, що призвело до нестачі часу та додаткових витрат. Бронь квитків: До останнього дня ховався номер бронювання, що не дозволяло туристам дешево та заздалегідь сплатити перевагу багажу. Порада фірми «платити в аеропорту» - це непрофесіоналізм, що веде до зайвих витрат клієнтів. 4. Провал планування останнього дня
Після check-out об 11:00 група виявлялася «викинутою» в готелі на околиці міста без планів до самого вечора. Рішення: Проблема була вирішена лише після того, як я завчасно порушив це питання, що призвело до організації додаткової екскурсії. 5. Ігнорування аеропорту Чангі
Абсолютна відсутність уваги до одного з найкращих аеропортів світу. Просте коригування трансферу (на годину раніше) могло б дати людям можливість оглянути Чангі, але організатори не захотіли вникати в деталі. Резюме для організатора
«Інтерлюксу» необхідно перестати посилатися на норми та правила, а почати вивчати кожен проект детально. Облік досвіду попередніх турів, своєчасне інформування та прямий зв'язок із гідами на місцях – це те, за що клієнт платить гроші. У цьому турі багато питань вирішувалися «всупереч» організації, а не завдяки їй.
