Часть вторая
Девятый день тура
Этот день был полон приключений. Но я не буду забегать наперед, поведу рассказ последовательно и по порядку.
По программе у нас сегодня прогулка на кораблике по Согнефьорду и поездка по Фломской железной дороге. После отличного завтрака в отеле мы выезжаем из Бергена. Погода еще солнечная и теплая.
По пути остановка на фотопаузу возле красивого каскадного водопада Твиндефоссен. Дальше переезд во Флом. От Бергена до Флома расстояние 165 км. И к 11 часам мы на месте. По пути голова не переставала вертеться во все стороны и любоваться норвежскими пейзажами.
Первой у нас была поездка на Фломской ж. дороге. Поездка эта недешевая, стоит 56 евро. Но это только стоимость билетов на проезд туда и обратно. До отправления поезда у нас еще есть около часа, и мы идем в сувенирные лавки. Самое интересное в этих лавках - это норвежские свитера. Количество норвежских свитеров в лавках огромное, цены тоже самые разные. Разброс средних цен от 675 крон до 995 крон. Ниже цен я не видела, но а выше были .
Перед посадкой в поезд Дима сообщает нам шокирующую новость. В Гудвангенском туннеле, который мы всего час назад как проехали, произошло ДТП и там возник пожар. И туннель закрыли для ликвидации пожара. Оказывается, что проехав трех- километровый отрезок, грузовая фура врезалась в стену и загорелась, и это вызвало серию столкновений следовавших за ней машин и пожар. По сообщениям СМИ при пожаре от задымления в туннеле пострадало 75 человек.
И мы, услыхав эту ужасную новость, сразу же поняли, как нам повезло, что мы успели проехать этот туннель раньше этого жуткого происшествия.
Гудвангенский туннель- второй по длине туннель в Норвегии, его длина 11 км. И именно по нему мы должны были снова проехать вечером, при переезде из Флома в отель в Ставангере. Это самый короткий путь из Флома в Ставангер.
Мысленно и вслух поблагодарив нашего ангела-хранителя, мы садимся в вагон поезда, который следует из Флома в Мюрдал. Наша группа заняла одну половину вагона, а вторую половину заняла еще одна туристическая группа. Кроме наших двух туристических групп, проводник - контролер в вагон больше никого не пустил. Мы ехали наслаждаясь чудесными видами из окон вагона. Возле водопада Кьосфоссен поезд сделал короткую остановку, и все пассажиры поезда высыпали на смотровую площадку у водопада. Заиграла музыка и возле водопада начали свой танец горные феи - хюльдры. Посмотрев их танец и наделав фоток, мы вернулись назад в вагон и поехали на конечную станцию нашего маршрута.
В Мюрдале мы не выходили с вагона, так как у нас билет был в оба конца. Поезд забрал новых пассажиров, и мы начали свой путь назад во Флом. В наш вагон подсадили еще одну небольшую группу туристов. Но свободных мест все равно было еще достаточно, для хорошего обзора из окон вагона. На обратном пути поезд снова делает короткую остановку возле водопада, что дало возможность еще раз насладиться прекрасным зрелищем у водопада, и наснимать новые фото.
После возвращения во Флом у нас есть час свободного времени на шопинг и перекус. После него мы идем на кораблик, который будет катать нас по Согнефьорду. Нам снова повезло, и нашу группу посадили на маленький кораблик, где мы были одни, без посторонних туристов. Начался холодный моросящий дождик, но в каюте лежали теплые пледы, а у стюарта можно было купить горячие напитки и кофе. Мы периодически выходили на верхнюю палубу, фоткались, кормили чаек, любовались водопадами, а затем возвращались в каюту, и грелись под пледами и пили горячий кофе. Романтика! ! ! Так пролетели два часа нашего короткого круиза по фьорду.
И вот, пришло время садится в наш автобус, и ехать дальше в Ставангер.
Туннель еще закрыт для проезда автотранспорта, и наш экипаж принимает решение ехать в объезд через горы по самой верхней дороге. Пока было еще светло, мы с интересом наблюдали за труднодоступными местами, куда не возят туристов. Дорога была долгая и очень сложная. Автобус то поднимался в горы, то спускался по серпантинам в долину. И так много раз. Таким образом, мы сделали крюк на нашем маршруте не меньше двухсот километров по горным серпантинам. Но дорога все -таки закончилась, и мы, около часа ночи, подъехали к нашему парому, чтобы переправиться в Ставангер. На паром нас сразу не посадили, пришлось ждать следующий. Но наконец то мы садимся на паром, и в три часа ночи мы поселяемся в отель в центре Ставангера.
День десятый
Снова в отеле по- норвежски богатый завтрак. Автобус утром отстаивался до 13 часов. Поэтому часть группы пешком пошла в 10 часов в центр города на обзорку, а часть осталась в отеле ждать автобус. Я тоже на обзорку не ходила, потому что после обзорки у нас был намечен подъем на гору Прекестулен.
Из группы на гору решило подняться 12 человек. Сначала мы ехали на автобусе, затем переправились на пароме через Лизефьорд, и вот минут через сорок мы подъехали к нижней станции горы Прекестулен.
Когда автобус подъехал на стоянку к нижней станции, погода испортилась и стало пасмурно. Но все мы бодрым шагом пошли вверх по тропе. Первые 500 метров была хоть какая -то тропа. Но затем начался дождик и сел туман, а тропа закончилась: (, и начался подъем по огромным валунам, под дождем и в густом тумане. Часть группы помоложе, ушла далеко вперед, а нас, пять человек постарше, отстали. Мы блуждали на горе, как ёжики, в тумане, сверху лил дождь, под ногами мокрые и скользкие валуны. Вот так я, каким - то чудом, поднялась до отметки 2800 метров. Я не дошла до вершины почти километр. Но я, к тому времени, уже сильно устала, и когда я увидела, что назад возвращаются две девушки из нашей группы, я решила вернуться назад в автобус вместе с ними. Они мне рассказали, что на верху горы стоит сильный туман, и видимости нет уже в нескольких шагах. Поэтому туда нет смысла подниматься. Это было самым большим разочарованием для нас. Ведь на Прекестулен все поднимаются за прекрасными видами.
Мои попутчицы большие молодцы, они помогали мне спускаться, подстраховывали в самых опасных местах. А дождь и туман продолжался все пять часов нашего похода.
После похода, в автобусе, все переоделись в сухую одежду, и, обмениваясь впечатлениями, поехали назад в отель. На вершине видимости не было совсем, туман стоял такой, что практически не видно было в нескольких шагах от себя. Поэтому фоток видов с горы нет ни у кого. Зато у нас осталось много фоток из подъема и спуска, с дождем и туманом.
На мой вопрос, почему кроме меня никто не вернулся назад, мне все ответили, что хотели испытать самих себя, и все были очень довольны тем, что выдержали это испытание.
Исходя из собственного опыта, я рекомендую, не проводить такие подъемы во время неустойчивой погоды. Там, даже в хорошую солнечную погоду, подъем будет очень сложным, и не только старшим людям, но даже и молодым. Ну а я больше не рискну на такие экстримные подъемы. Другим туристам я тоже рекомендую очень реально оценивать свои физические возможности.
Вернулись мы в отель рано, но после такой нагрузки я осталась отдыхать в номере, потому, что завтра предстоит долгий переезд в Гетеборг.
День одиннадцатый
После отличного завтрака в отеле выезд в восемь часов утра. Автобус везет нас в Гётеборг. Не доезжая до Осло, мы садимся на паром, и переходим через Ослофьорд на пароме. Это переход на пароме дал нам возможность отдохнуть на палубе, полюбоваться прекрасными видами Осло с моря, и сократить время в пути. Это очень хорошая разрядка посредине долгого переезда. В Гетеборг приехали уже под вечер, и обзорка проходила уже на закате солнца.
После обзорки мы едем в отель в окрестностях Гетеборга. И здесь все были удивлены, когда увидели, в каком отеле мы будем жить последнюю ночь.
За все мои пять лет путешествий такого отеля я еще не видела. По величине номер в отеле был практически равен размеру кабины на пароме, да еще и кровати в два яруса. Это был отель «Ибис» под Гетеборгом. Группа оказалась с юмором, пошутили, что это, наверное, Аккорд проводит генеральную репетицию перед посадкой на паром. Но осадок от отеля остался не слишком приятный. Ну, одну ночь там переночевали. Горячий душ и чистая постель была во всех номерах.
День двенадцатый
Утром отель «Ибис» немного реабилитировался своим отличным завтраком. После завтрака мы снова едем в Гетеборг. У нас свободное время до 14 часов. Я записывалась на кораблик по каналам, но как оказалось, что на нем нет русского аудиогида. Только шведский, немецкий и английский. Пришлось отказаться от кораблика: ( По этой причине у нас никто не пошел на кораблик по каналам Гетеборга.
Поэтому все желающие, и мы в том числе, с утра идем в ботанический сад. Вход там свободный. Открыт сад с 9 до 21-00. Мы долго гуляли по саду. Не взирая на довольно таки прохладный климат, в ботаническом в саду много цветочных клумб с красивыми яркими цветами. И эти клумбы доставили огромное эстетическое удовольствие.
После сада мы переходим на набережную, к знаменитой яхте «Баркен Викинг», превращенную в гостиницу с рестораном. Рядом с яхтой еще одна достопримечательность города - небоскреб «Гётеборг Уткикен», который горожане называют «Помада». Недалеко отсюда и главный офис паромной компании «Стена лайн», с их фирменным знаком – обезьянкой, на фасаде здания.
Есть в городе и свой фонтан «Посейдон с рыбкой». Еще очень интересная площадь перед отелем в здании бывшей почты. На этой площади, как и на площади Массена в Ницце, на столбах сидят задумчивые человечки. Сам отель внутри очень красивый, и вход в него свободный. Для туристов в нем открыты бесплатные туалеты. Можно посидеть и отдохнуть фойе отеля с чашечкой кофе, и воспользоваться бесплатным Wi-Fi.
Но потом снова начался дождь, и мы короткими перебежками перемещались по главных улицах города между кафешками и магазинами. Многие зависли в магазинах, а я зашла в одно из кафе, взяла чашечку капуччино, и, увидев, что здесь есть свободный Wi-Fi, снова засела в интеренете. А в 14 часов мы уже выехали в Карлскроне для посадки на паром. К 19 часам мы были в порту.
По неизвестной нам причине наш паром опоздал. Паром пришел в порт только около девяти часов вечера, и посадка на него тоже началась с опозданием. Мы отошли от причала уже в 21-20. Надо отметить ту скорость экипажа парома, с которой они произвели высадку и посадку пассажиров.
После размещения в каютах, мы почти всей группой пошли в ресторан на ужин. Там был очень шикарный шведский стол. Стоит такой ужин 179 шв. крон, или 22 евро. Мы там так хорошо посидели в этом ресторане, и все вспоминали все свои приключения. Особенно наш экстримный переезд по горам Норвегии, и наш не менее экстримный подъем на Прекестулен. После ужина мы еще усели зайти в дьюти-фри за местными сувенирами.
День тринадцатый
Вот так и дошла очередь написать о последнем транзитном дне по Польше.
Паром прибыл в Гдыню в 9-20. Пока высаживались и ждали автобус, то из порта выехали в 10 часов. До Львова ехать 760 км. Это примерно 12 часов пути, плюс граница, плюс перевод часов на час вперед. Ехали довольно быстро, насколько позволяла нам польская национальная дорога.
Но уже на пол - пути нам стало ясно, что никто из нас на свои поезда не успевает. Опоздание парома на два часа как раз повлекло за собой и наше опоздание.
Но группа у нас очень позитивная, никто не паникует, не ругается, мы все шутим и улыбаемся. Только один наш руководитель Дима озабочен, что теперь ему делать дальше. Он постоянно звонит в офис «Аккорда» и решает эту проблему.
И надо сказать огромное спасибо компании, что нашла достойное решение в этой ситуации. Основная часть туристов должна была уехать в Киев, и только мы с приятельницей ехали в южном направлении.
Когда мы уже прошли границу, нас с приятельницей Дима посадил в прокачанную «Ауди» с замечательным водителем Геной и отправил догонять наш поезд в Хмельницкий. Но как тот не старался, разбитая дорога не давала возможность ехать быстро, и мы снова минут на пять опоздали на свой поезд.
Гена звонит в офис «Аккорда», и ему дают распоряжение везти нас прямо в Херсон.
Вот так мы поехали дальше. Теперь уже без особой спешки, с отдыхом и санитарными остановками. Дороги в наших краях немного получше, и уже в 14-30 мы на въезде в город, на месте встречи с моим мужем. Там мы пересаживаемся в нашу машину и едем домой.
Таким образом, за 13.5 часа мы проехали примерно 950 км. И это все благодаря мастерству и выносливости нашего водителя.
Остальную часть группы посадили на свежий автобус и повезли автобусом прямо в Киев. И к восьми часам утра они уже были на киевском ж. д. вокзале. Вот таким аккордом закончился наш тур.
Сейчас концовку тура изменили, добавился еще один день, поэтому такого опоздания в заездах, последующих за нашей группой, скорей всего уже больше не будет.
Тур очень понравился, программа тура великолепная. А сейчас, когда добавили еще один день в Олесунде, она стала еще интересней. Очень жаль, что в нашей программе не было посещения Атлантической дороги. Этот «проект века» я бы тоже с огромным удовольствием посетила. А еще у меня осталась мечта побывать на горе Далсниба. Туда можно доехать на автобусе. Надеюсь, что у меня еще будет такая возможность.
Моим одногруппникам по туру огромное спасибо за тот позитив и доброжелательность во время всего тура. После него я со многими из них продолжаю дружить. До встречи в новых путешествиях! ! !
Частина друга
Дев'ятий день туру
Цей день був сповнений пригод. Але я не забігатиму наперед, поведу розповідь послідовно і по порядку.
За програмою у нас сьогодні прогулянка на кораблику Согнефіордом і поїздка Фломською залізницею. Після чудового сніданку в готелі ми виїжджаємо з Бергену. Погода ще сонячна та тепла.
Дорогою зупинка на фотопаузу біля гарного каскадного водоспаду Твіндефоссен. Далі переїзд у Флом. Від Бергена до Флома відстань 165 км. І до 11 години ми на місці. На шляху голова не переставала крутитися на всі боки і милуватися норвезькими пейзажами.
Першою у нас була поїздка на Фломській залізниці. Поїздка ця недешева, коштує 56 євро. Але це лише вартість квитків на проїзд туди та назад. До відправлення поїзда ми ще маємо близько години, і ми йдемо в сувенірні лавки. Найцікавіше в цих лавках – це норвезькі светри. Кількість норвезьких светрів у лавках величезна, ціни теж різні. Розкид середніх цін від 675 крон до 995 крон. Нижче цін я не бачила, але вище були .
Перед посадкою в поїзд Діма повідомляє нам шокуючу новину. У Гудвангенському тунелі, який ми лише годину тому як проїхали, сталася ДТП і там виникла пожежа. І тунель закрили для усунення пожежі. Виявляється, що проїхавши трикілометровий відрізок, вантажна фура врізалася в стіну і спалахнула, і це викликало серію зіткнень машин і пожежу. За повідомленнями ЗМІ під час пожежі від задимлення в тунелі постраждало 75 людей.
І ми, почувши цю жахливу новину, одразу ж зрозуміли, як нам пощастило, що ми встигли проїхати цей тунель раніше за цю жахливу подію.
Гудвангенський тунель-другий за довжиною тунель у Норвегії, його довжина 11 км. І саме ним ми повинні були знову проїхати ввечері, при переїзді з Флома в готель у Ставангері. Це найкоротший шлях із Флому до Ставангера.
Подумки і вголос подякувавши нашому ангелу-охоронцю, ми сідаємо у вагон поїзда, що випливає з Флому до Мюрдала. Наша група зайняла одну половину вагона, а другу половину зайняла ще одна туристична група. Окрім наших двох туристичних груп, провідник – контролер у вагон більше нікого не пустив. Ми їхали полюбляючи чудові краєвиди з вікон вагону. Біля водоспаду Кьосфоссен поїзд зробив коротку зупинку, і всі пасажири поїзда висипали на оглядовий майданчик біля водоспаду. Заграла музика і біля водоспаду розпочали свій танець гірські феї – хюльдри. Поглянувши на їхній танець і наробивши фоток, ми повернулися назад у вагон і поїхали на кінцеву станцію нашого маршруту.
У Мюрдалі ми не виходили з вагона, так як у нас квиток був в обидва кінці. Поїзд забрав нових пасажирів, і ми розпочали свій шлях назад у Флом. До нашого вагону підсадили ще одну невелику групу туристів. Але вільних місць все одно було ще достатньо для хорошого огляду з вікон вагона. По дорозі назад поїзд знову робить коротку зупинку біля водоспаду, що дало можливість ще раз насолодитися прекрасним видовищем біля водоспаду, і знімати нові фото.
Після повернення у Флом у нас є година вільного часу на шопінг та перекушування. Після нього ми йдемо на кораблик, який кататиме нас по Согнефіорду. Нам знову пощастило і нашу групу посадили на маленький кораблик, де ми були одні, без сторонніх туристів. Почався холодний дощ, що мрячив, але в каюті лежали теплі пледи, а у стюарту можна було купити гарячі напої та каву. Ми періодично виходили на верхню палубу, фоткалися, годували чайок, милувалися водоспадами, а потім поверталися в каюту, і грілися під пледами та пили гарячу каву. Романтика! Так пролетіли дві години нашого короткого круїзу фіордом.
І ось, настав час сідає в наш автобус, і їхати далі до Ставангера.
Тунель ще закритий для проїзду автотранспорту, і наш екіпаж вирішує їхати в об'їзд через гори найвищою дорогою. Поки було ще ясно, ми з цікавістю спостерігали важкодоступні місця, куди не возять туристів. Дорога була довга та дуже складна. Автобус то піднімався в гори, то спускався серпантинами в долину. І так багато разів. Таким чином, ми зробили гак на нашому маршруті не менше двохсот кілометрів гірськими серпантинами. Але дорога все-таки закінчилася, і ми близько години ночі під'їхали до нашого порома, щоб переправитися в Ставангер. На пором нас одразу не посадили, довелося чекати наступного. Але нарешті ми сідаємо на пором, і о третій годині ночі ми поселяємося в готель у центрі Ставангера.
День десятий
Знову в готелі норвезьки багатий сніданок. Автобус зранку відстоював до 13 години. Тому частина групи пішки пішла о 10 годині до центру міста на огляд, а частина залишилася в готелі чекати автобус. Я теж на оглядку не ходила, тому що після оглядки у нас було намічено підйом на гору Прекестулен.
Із групи на гору вирішило піднятися 12 людей. Спочатку ми їхали автобусом, потім переправилися на поромі через Лізефьорд, і ось хвилин через сорок ми під'їхали до нижньої станції гори Прекестулен.
Коли автобус під'їхав на стоянку до нижньої станції, погода зіпсувалась і стало похмуро. Але ми бадьорим кроком пішли вгору стежкою. Перші 500 метрів була будь-яка стежка. Але потім почався дощ і сів туман, а стежка закінчилася: (, і почався підйом по величезних валунах, під дощем і в густому тумані. Частина групи молодша, пішла далеко вперед, а нас, п'ять чоловік старшого віку, відстали. Ми блукали на горі, як їжачки, в тумані, зверху лив дощ, під ногами мокрі й слизькі валуни. . . Ось так я, якимось дивом, піднялася до позначки 2800 м. Я не дійшла до вершини майже кілометр. , і коли я побачила, що назад повертаються дві дівчини з нашої групи, я вирішила повернутися назад до автобуса разом з ними, вони мені розповіли, що на верху гори стоїть сильний туман, і видимості немає вже за кілька кроків, тому туди немає сенсу підніматися. Це було найбільше розчарування для нас, адже на Прекестулен всі піднімаються за прекрасними видами.
Мої супутниці великі молодці, вони допомагали мені спускатися, підстраховували в найнебезпечніших місцях. А дощ та туман тривав усі п'ять годин нашого походу.
Після походу, в автобусі, всі переодяглися в сухий одяг, і, обмінюючись враженнями, поїхали до готелю. На вершині видимості не було зовсім, туман стояв такий, що практично не видно було за кілька кроків від себе. Тому фоток видів із гори немає ні в кого. Зате у нас залишилося багато фоток з підйому та спуску, з дощем та туманом.
На моє запитання, чому, крім мене, ніхто не повернувся назад, мені всі відповіли, що хотіли випробувати самих себе, і всі були дуже задоволені тим, що витримали це випробування.
Виходячи з власного досвіду, я рекомендую не проводити такі підйоми під час нестійкої погоди. Там, навіть у хорошу сонячну погоду, підйом буде дуже складним, і не лише старшим людям, а й навіть молодим. Ну а я більше не ризикну на такі екстримні підйоми. Іншим туристам я також раджу дуже реально оцінювати свої фізичні можливості.
Повернулися ми в готель рано, але після такого навантаження я залишилася відпочивати в номері, тому що завтра чекає довгий переїзд в Гетеборг.
День одинадцятий
Після чудового сніданку в готелі виїзд о восьмій годині ранку. Автобус везе нас у Гетеборг. Не доїжджаючи до Осло, ми сідаємо на пором і переходимо через Ослофіорд на поромі. Це перехід на поромі дав нам можливість відпочити на палубі, помилуватися чудовими видами Осло з моря і скоротити час у дорозі. Це дуже непогана розрядка посередині довгого переїзду. У Гетеборг приїхали вже надвечір, і оглядка проходила вже на заході сонця.
Після огляду ми їдемо в готель на околицях Гетеборга. І тут усі були здивовані, коли побачили, в якому готелі ми житимемо останню ніч.
За всі мої п'ять років подорожей я ще не бачила. За величиною номер у готелі дорівнював розміру кабіни на поромі, та ще й ліжка в два яруси. То був готель «Ібіс» під Гетеборгом. Гурт виявився з гумором, пожартували, що це, напевно, Акорд проводить генеральну репетицію перед посадкою на пором. Але осад від готелю залишився не надто приємним. Ну, одну ніч там переночували. Гарячий душ та чисте ліжко були у всіх номерах.
День дванадцятий
Вранці готель «Ібіс» трохи реабілітувався своїм чудовим сніданком. Після сніданку ми знову їдемо до Ґетеборга. Ми маємо вільний час до 14 години. Я записувалася на кораблик каналами, але виявилося, що у ньому немає російського аудіогіда. Тільки шведська, німецька та англійська. Довелося відмовитися від кораблика: ( З цієї причини у нас ніхто не пішов на кораблик каналами Гетеборга.
Тож усі охочі, і ми в тому числі з ранку йдемо в ботанічний сад. Вхід там вільний. Відкрито сад з 9 до 21-00. Ми довго гуляли садом. Незважаючи на досить прохолодний клімат, у ботанічному в саду багато квіткових клумб з гарними яскравими квітами. І ці клумби принесли величезне естетичне задоволення.
Після саду ми переходимо на набережну, до знаменитої яхти «Баркен Вікінг», перетвореної на готель з рестораном. Поруч із яхтою ще одна визначна пам'ятка міста – хмарочос «Гетеборг Уткікен», який городяни називають «Помада». Недалеко звідси і головний офіс поромної компанії «Стіна лайн», з їхньою фірмовою ознакою – мавпочкою, на фасаді будівлі.
Є у місті і свій фонтан «Посейдон із рибкою». Ще дуже цікава площа перед готелем у будівлі колишньої пошти. На цій площі, як і на площі Массена в Ніцці, сидять на стовпах задумливі чоловічки. Сам готель усередині дуже гарний, і вхід до нього вільний. Для туристів у ньому відкриті безкоштовні вбиральні. Можна посидіти та відпочити у фойє готелю з чашкою кави та безкоштовним Wi-Fi.
Ось так і дійшла черга написати про останній транзитний день Польщею.
Пором прибув до Гдині о 9-20. Поки висаджувалися і чекали на автобус, то з порту виїхали о 10 годині. До Львова їхати 760 км. Це приблизно 12 годин шляху, плюс кордон, плюс переведення годинника на годину вперед. Їхали досить швидко, наскільки дозволяла нам польська національна дорога.
Але вже на підлогу – шляхи нам стало зрозуміло, що ніхто з нас на свої поїзди не встигає. Запізнення порома на дві години якраз спричинило і наше запізнення.
Але гурт у нас дуже позитивний, ніхто не панікує, не лається, ми всі жартуємо і посміхаємося. Тільки один наш керівник Діма стурбований, що тепер робити далі. Він постійно дзвонить до офісу «Акорда» та вирішує цю проблему.
І треба сказати величезне спасибі компанії, що знайшла гідне рішення у цій ситуації. Основна частина туристів мала виїхати до Києва, і тільки ми з приятелькою їхали у південному напрямку.
Коли ми вже пройшли кордон, нас із приятелькою Діма посадив до прокачаної «Ауді» із чудовим водієм Геною та відправив наздоганяти наш поїзд до Хмельницького. Але як той не намагався, розбита дорога не давала можливості їхати швидко, і ми знову на п'ять хвилин спізнилися на свій поїзд.
Гена дзвонить до офісу «Акорда», і йому дають розпорядження везти нас прямо до Херсона.
Отак ми поїхали далі. Тепер уже без особливого поспіху, з відпочинком та санітарними зупинками. Дороги в наших краях трохи кращі, і вже в 14-30 ми на в'їзді в місто, на місці зустрічі з моїм чоловіком. Там ми пересідаємо в нашу машину і їдемо додому.
Таким чином, за 13.5 годин ми проїхали приблизно 950 км. І це все завдяки майстерності та витривалості нашого водія.
Решту групи посадили на свіжий автобус і повезли автобусом прямо до Києва. І о восьмій годині ранку вони вже були на київському залізниці. вокзал. Ось таким акордом закінчився наш тур.
Наразі кінцівку туру змінили, додався ще один день, тому такого запізнення у заїздах, що йдуть за нашою групою, швидше за все вже не буде.
Тур дуже сподобався, програма туру чудова. А зараз, коли додали ще один день в Олесунді, вона стала ще цікавішою. Дуже шкода, що у нашій програмі не було відвідування Атлантичної дороги. Цей «проект століття» я теж з величезним задоволенням відвідала б. А ще в мене залишилася мрія побувати на горі Далсніба. Туди можна доїхати автобусом. Сподіваюся, що я ще матиму таку можливість.
Моїм одногрупникам по туру дякую за той позитив і доброзичливість під час усього туру. Після нього я з багатьма продовжую дружити. До зустрічі у нових подорожах!
