One way ticket через Гімалаї

17 червня 2009 Час поїздки: з 25 квітня 2009 до 06 травня 2009
Репутація: +11½
Додати до друзів
Написати листа

One way ticket через Гімалаї

Перевал Таші Лапча сер Едмунд Хілларі називав одним з найважчих і найнебезпечніших

Гімалаях, але ці "подробиці" здавалися в далекій Москві якимись нереальними і,

мабуть, що належать до нестачі технічного спорядження 50-х років - часу

підкорення Евересту. Тим часом, вибір був зроблений, і холодного квітневого вечора вже починалася посадка на рейс Москва-Доха-Катманду і пішов відлік часу, що невблаганно наближає момент істини...Ось мій рюкзак повільно поплив по транспортеру, залишаючи позаду всі сумніви.

Рев турбін сучасного Аеробусу швидко став звичним і незабаром світанок над

хмарами нагадав про швидку зустріч із горами. Швидко пролетіли

нудний годинник польоту і ось літак пірнає в пилову хмару - попереду Катманду. Через кілька кроків по трапі тебе одразу огортає волога пелена якихось запахів, випарів, здається, що це повітря можна різати скибочками.

Короткі візові формальності та потрібно встигнути до закриття аеропорту взяти квиток до Лукли на Йєті Ейрлайнз.


Вам обидва кінці? - Ні, тільки в один.

Є квитки на перший ранковий рейс о 6.15 і залишається кілька годин на сон.

Катманду. Це тішить, бо по ранковій прохолоді легше перетнути це шалене місто, де, як ніде у світі, так виразно відчувається запах життя.

Поселення в готель співпало з черговим відключенням електрики в місті і душ вдається прийняти у світлі ліхтарика. Спати!

Ранній ранок у Катманду - найпрекрасніший період. Гори сяють у висоті, повітря чисте і

прозорий. Солдати відкривають великий замок комор на будівлі аеропорту місцевих

авіаліній, відразу ж починається реєстрація та посадка. У маленький літак Йєті набивається група італійців, що жваво жестикулюють. Іноді здається, що своїми криками вони заглушають гуркіт моторів.

Панночка-другий пілот, зосереджено читає Інструкцію з керування літаком, по черзі включає та вимикає прилади на передній панелі.

Полетіли! Посадка у Луклі нагадує приземлення на палубу авіаносця.

Довжина смуги менше 300 м, за тим винятком, що в кінці смуги прямовисний схил гори

Від пілота за такої ситуації потрібно все робити точно і відразу! Літак проходить над самим перевалом і починає захід на посадку.

Італієць на передньому кріслі відвернувся від ілюмінатора і заплющив очі...Ось поштовх, гальмування і ми на місці.

Поки що ранкова прохолода ще допомагає підйому - вперед! Цього разу плани першого дня скромні – пройти чек-пойнт у Монжо та стати на нічліг. Потрібна акліматизація, без якої вище робити нічого.

У Пхаддінг починає підсмажувати сонце, йти стає важче. . Пообідавши, я з радістю засинаю в придорожньому готелі. Залишається година підйому до Монжо, там вже недалеко і чек-пойнт.


Після сну сонце пішло з ущелини, година шляху до Монжо пройшла легко і різкий підйом до чек-пойнту виявився не настільки втомливим. Висота близько 3000 м починала нагадувати себе браком кисню. Ось у запиленій книзі робиться запис про вхід у Сагарматха Нейшнл Парк, по дорозі назад твій запис просто викреслюється зі списку. Попереду серйозний підйом у Намчі – головне селище Країни Шерпів у Соло Кхумбу. В останньому селі Джорсале перед злетом встаю на нічліг у лоджії Нірвана. Підйом краще залишити на ранок. Ноги починають звикати до ходьби кам'янистою стежкою, але для дихання знадобляться тижні, яких у цій подорожі просто немає.

Ранковий підйом у Намчі нагадує політ у морозному повітрі. Повітря чисте і прозоре, гори піднімаються з усіх боків. Звуки з-за відстані не чути.

До обіду з'явилися перші будиночки Намче, це вже 3400 м. Тут потрібна ночівля для акліматизації.

На вузьких вуличках Намчі йде жвава торгівля альпіністським спорядженням. Зараз на Евересті близько 25 експедицій сходників з різних країн, які горять бажанням підкорити вершину за місяць до початку мусонного періоду. Погода цього сезону гірша. Гори з обіду затягнуті серпанком, а це ознака того, що нагорі сніг чи туман.

Вирушаю за спорядженням. Серед величезної кількості льодового спорядження в маленькому магазинчику знаходжу потертий російський льодоруб, виготовлений на судноверфі Ленінграда. ЦЕЙ ПІДЕ! За тим же принципом у цих розвалах вибираю газове обладнання та інші потрібні речі. Після обіду в Намчі піднімаються знайомі по перельоту італії, шуму додається. На тлі льодових вершин, що сяють над Намче, особливо жваво йде продаж теплих курток, пухівок та ін. утеплювачів.

Знайомий шерпа-господар готелю Кхумбу-Лодж радісно повідомляє, що зараз російські експедиції на Пуморі та Евересті та їхній керівник Віктор нещодавно спускався шукати масажистку в Намчі. Так, у цих краях, напевно, йому буде легше знайти снігову людину...

Вранці, прощаючись, господар готелю тихо вимовляє "Будь обережним! ".

Дорога в Тхамі, на мою думку, одна з найкрасивіших у світі. Тут і водоспади, і ліси, і схили гір, покриті квітучими рододендронами...Але рюкзак через спорядження став важчим і в Тхамі потрапити виходить тільки після обіду. Висота 3800 м. Легкі на кожному кроці хапають розріджене повітря, в горлі суха грудка, хочеться пити.

У найближчій лоджії Тхаме зупинка на чай, кам'яний двір готелю закиданий спорядженням, льодові молотки, пластикові черевики з суперсучасними кішками.


Господар, почувши про перевал Таші Лапча, показує мені двох японців - вони тільки з перевалу Таші Лапча, ходили на Пачармо. Сидячи за столом за чаєм, японець повільно читає, перекладаючи англійською, написаний ієрогліфами опис. Сходження зайняло 5 днів і найскладніше – лід під перевалом із крутістю 85 градусів! А ось фото тієї льодової стінки, на якій вони використали закріплений мотузок. Виглядає переконливо...

Після обіду невеликий підйом у старовинний буддистський монастир над Тхамі. Місце для обителі, здавалося, вибрано самою природою. Наче все завмерло в цих стінах над вічним спокоєм.

Що краще? Гроші чи знання? - одне з питань, над якими міркують буддисти:

Можна купити ліки, але не можна купити здоров'я,

можна купити жінок, але не можна купити кохання,

можна купити повагу, але не можна купити затишок домашнього вогнища.

Монастир здається спорожнілим, черговий монах відкриває головний храм, в якому знаходиться зображення Будди, Потали та інших священних реліквій. З оглядового майданчика монастиря видно всю ущелину у бік Намче, здаються крихітними блискітками даху Тхаме. Найкрасивіший птах світу, королівський фазан, сів на дах, порушуючи своїм неспокійним курликанням цю гармонію.

Наступного ранку знову перехід Тхаме-Намче-Тхамі. Акліматизація дається важко, але 6 годин ходьби стежкою переносяться легше. Завдання наступного дня – перехід на 4300 м вище за ущелиною від Тхамі до Тенгпо. Плавний підйом проходить гарною ущелиною і до обіду показується єдина лоджія Тенгпо, де можна замовити рис і чай. Перевал над Тенгпо щільно закритий хмарами. Повернувшись у Тхамі, питаю господиню готелю про провідника з місцевих жителів. В умовах поганої видимості орієнтуватися в горах стає складніше у багато разів!

Ну, провідник, то провідник...Адже Тхамі – батьківщина підкорювача Евересту шерпа Тенцінга Норгея. Де ж ще, як не в Тхамі, шукати провідника? До його будиночка потрібно лише перейти струмок і знайти прохід у лабіринті із кам'яних стінок. Господиня бере активну участь у цьому поході за провідником, біля переправи через струмок ми зустрічаємо дружину шерпа Камі Рити (Камі був 15 разів на Евересті, але цього сезону його клієнт з Південної Кореї відчув себе погано в одному з нижніх таборів на висоті 6000 м, потрібно було терміново спускатися і зі сходженням не склалося).

Дві жінки довго про щось тихо говорять біля струмка, я тільки розумію слова Таші Лапча.


Провідник мені сподобався одразу – відчувався реальний досвід сходжень. Найскладніше питання виявилося в тому, скільки потрібно носіїв, щоб понести спорядження, намет і т. д.

Портери Камі потрібні, щоб не повертатися поодинці через перевал, та й, мабуть, питання працевлаштування серед шерпів далеко не зайве. Підготовка перед виходом зайняла трохи часу: побіжний огляд спорядження, підрахунок газових балонів, Камі кидає у свій рюкзак мотузку – зустрічаємось завтра після обіду в Тенгпо! Завтра вперед і вгору.

Ранок порадував сліпучим сонцем, над Тхамі сяяла снігова вершина Кенде. Усі домочадці готелю зібралися на маленькому дворику. Знімок на згадку та знову підйом через монастир у Тенгпо. Перед Тенгпо гірська річка розливається на безліч рукавів, що тихо струмують по широкій долині. Смарагдова трава, задумливі яки і над усією цією ідиллією сяють сліпучі снігові вершини.

Поки готувався традиційний рис, у лоджію піднявся Роберт із Сіетла, а перед заходом сонця з боку перевалу спустився канадський "лісоруб" (чомусь я подумки пов'язав цього хлопця з Торонто з цією професією). На заході сонця відкрилися від хмар всі навколишні вершини, і під хрюкання якіків почалася фотографування околиць. Швидко стемніло, і мандрівники зібралися на вечерю в єдиній їдальні. Тьмяна лампочка, що заряджається вдень від сонячної батареї, кидала косі тіні на вечірню трапезу.

Камі зі своїм єдиним носієм одразу вирушив на кухню обговорювати останні новини з привітною господаркою, а північноамериканські хлопці, відвернувшись кожен у свій кут, розпочали свою вечерю. Роберт радісно повідомив, що це його перший далбат...Ну, що ж, усе колись буває вперше, навіть це дивне блюдо, яке так люблять шерпи.

«Лісоруб» із Торонто хрипким голосом описував свій підйом до льодової стінки під перевалом – з цього місця вже проглядається перевал. Без льодового спорядження не пройти!


Вранці ранній сніданок перед виходом близько 6 ранку зібрав усіх мешканців готелю. Кожен виходить за готовністю. Шерпи йдуть на підйомі легко, і незабаром ранковий чай виступає на моїй спині під рюкзаком. Через дві години підйому рослинність закінчилася, по осипу йти стало складніше. Зненацька пішов сніг. Ось помічаю, як Роберт повертає донизу, махає рукою і бажає успіху в подальшому підйомі на перевал. Незабаром шерпи зупиняються під нависаючою скелею. Це стандартне місце висотного табору, і тут буде зупинка на чай. Скеля надійно захищає газовий пальник від снігу, і шерпи готують Milk Tea з пакетів розчинної кави та сухого молока.

Неподалік у позі лотоса сидить засмучений японець, який не зміг пройти льодову стінку на перевал зі своїм гідом із Катманду та повертається назад. Шерпи здивовано знизують плечима, не розуміючи, з чим виникла проблема.

Після короткого відпочинку ми знову продовжуємо підйом нагору. Сніг посилився і покриває каміння. Шерпи горять бажанням сьогодні навісити мотузок на крутому льоду, і я важко відмовляю від цього заняття, тому що з ранку мотузка перетвориться на бурульку і підніматися по ній стане набагато складніше. Нарешті, під скелею розгорнуто висотний жовтий намет шерпів і в ньому починається приготування їжі. Намет величезний, з набору чергової експедиції Еверестівської, схоже, людина на шість. Є куди поставити казанок і витягнути ноги. Відразу розумієш, наскільки важливий обсяг намету в негоду. Намет швидко покривається шаром снігу і стає схожим на ескімоську голку.

Швидко темніє, і після напруженого підйому непомітно провалюєшся у сон.

Моє пробудження пройшло під ранкову молитву шерпів «Ом мані падме хум…». Льодовик ще в тіні, а схил Парчамо над перевалом уже залитий сліпучим світлом.

Час дорогий, доки добираюся до льодової стінки, шерпи вже працюють на льоду. Камі просить передати йому нагору кішки, схоже на скелях після снігопаду натічний лід. Ось мотузок закріплений і мені доводиться з рюкзаком пропихатися по внутрішньому куту, залитому льодом. Ще три метри граничної напруги та рельєф стає простіше. Зненацька починає йти сніг. Незабаром я підводжуся до Камі, що сидить на великому камені із закріпленою мотузкою. Далі до перевалу залишається набір висоти метрів двісті снігом. Останні метри до перевалу даються важко. Ось і різнокольорові прапорці натягнуті на тлі чорних скель. Перевал!


Під час негоди затримуватися на перевалі не хочеться, швидше вниз, поки є якась видимість! Після невеликого набору висоти у бік Парчамо на гребені видно держак снігової лопати. Починаємо спуск на повну мотузку. Нижче крига закінчується і в снігу можна знайти опору для ноги. По нескінченному сніговому схилу спускаємось кудись униз… Десь за спиною в снігових вихорах волочаться десятки метрів мотузки, яку змотувати поки що просто немає сил. Завірюха трохи стихає і стає видно наш подальший шлях вздовж льодовика. Зустрічаються крижані містки, якими шерпи обережно переходять через тріщини. Чую слова Дроламбау глейсер. Десь попереду скель на нижній льодовик, який треба знайти. Спуск по кригопаду дуже небезпечний.

Знову валить сніг, і шерпи шукають дорогу до Орлиного гнізда – скелі, місця проміжного табору. Щоб почекати просвіту в негоді, ми зупиняємось на обід під величезним каменем.

Він схожий на пляжний грибок, ніжка з льоду, та й сам розміром із автомобіль. Стає ніяково від думки, скільки ж тонн доводиться тримати невеликій опорі з льоду. Але під ним не мітить, можна зварити обід. Шерпам обіцяна «російська їжа» – гречана каша.

Раптом на схилі гори над нами шерпи помічають крихітні постаті людей… Схоже, вони заблукали!

Ми починаємо кричати, щоб вони спускалися вниз, підйом на перевал проходить значно далі. Через 15 хвилин розпачливих криків вони починають спуск до нас. Російські! Хлопець з дівчиною піднімаються льодовиком третій день, продукти закінчилися, спорядження немає, куди йти не уявляють. Шерпи залишають їм залишки газу, діляться коржами та обіцяють по дорозі назад провести через перевал. Радимо сидіти та терпляче чекати під «грибком» шерпів.

Невеликий перепочинок додає сил, попереду спуску.

Знову закрутила негода, десь у розривах хмар унизу видно переоране поле величезного льодовика. Ще до нього треба дістатися цими баранячими лобами, занесеними снігом. Шерпи кілька разів закріплюють мотузку у складних місцях. З льодопада чути гуркіт падаючого льоду, скидаються якісь потоки води, загалом, декорації відповідають місцю дії… Нарешті, рельєф стає рівнішим, схоже спустилися до нижнього льодовика! Цей льодовик перевершував усе раніше бачене. Якась величезна крижана країна. Стежки немає, все каміння занесене снігом. Та й, за словами шерпів, льодовик постійно рухається, його рельєф щороку змінюється і стежку минулого року знайти не вдасться.

Вже 4 години йдемо цією місячною поверхнею, а основного орієнтиру – величезного озера Тшо Ролпа поки не видно. Стежки немає, доводиться йти, точніше, стрибати по величезному камінню, що вмерзло в лід.


Ця маса води висить як «дамоклів меч» над ущелиною Ровалінг. Якщо ця природна гребля зруйнується, то величезний вал води змете всі селища в ущелині.

Останній спуск по льоду і перша довгоочікувана трава. Стежка після кількох крутих скидів йде невеликою ущелиною, відокремлена моренною грядою від озера. Доходимо до початку невеликої гірської річки, що б'є з-під скелі, довго п'ємо крижану воду. Стежка йде далі берегом річки і незабаром приводить по водоскиду озера Тшо Ролпа. Далі ходу немає – скрізь вируючі потоки води. Шерпи повертаються після безуспішної спроби обійти перешкоду лівим берегом. Починаємо підйом до греблі озера – спробуємо переправитися через штучне водоскидання, яке оберігає озеро від переповнення. Зверху видно риси гідротехнічної споруди, призначеної для захисту долини.

Після дамби стежка стає кращою, скоро ущелина розширюється, йдеш уже широкою зеленою долиною, переходячи через невеликі струмки. Ось далеко видно дахи будиночків першого селища Ровалінга - На. Останній міст перед селищем та на ганку одного з будиночків я бачу червону куртку Камі. Селище Налічує лише півтора десятки будиночків з маленькою гомпою в центрі.

Шерпи зупиняються у свого знайомого - провідника, який супроводжує групи з боку Ровалінг. Тут наші шляхи розходяться. Шерпи підуть уночі знову за перевал у Тхамі. Можливо, вони підберуть двох росіян, які без їхньої допомоги явно не впораються…

Готується святкова вечеря – традиційний далбат. Господиня через спеціальну трубку роздмухує вугілля в печі, не встигаючи наповнювати чашки гостей гарячим чаєм з молоком. У будинок приходить група носіїв французької експедиції.

15 молодих шерпів швидко розбирають ложки та тарілки з рисом та також стрімко зникають за порогом. Засипаю на незвичному місці – на лавці, одному з найпочесніших місць у будинку.

Опівночі господарка встає, розводить вогонь і готує їжу нашим шерпам перед виходом. При світлі налобних ліхтариків прощаємось, і незабаром шерпи йдуть стежкою вгору.

Удачі Вам на перевалі Таші Лапча та гарної погоди!

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Непал, Гималаи
вид с Гокио-Ри
Схожі розповіді
Коментарі (1) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар