Открытие века - Гданьск!
Уважаемы пассажиры, наш самолет совершил неудачную попытку посадки, мы зайдем на второй круг и попробуем сесть ещё раз. Что значит “ Попробуем? ” На втором круге посадку не разрешают. Когда пилот начинает успокаивать пассажиров, убеждая, что не стоит переживать, становится действительно стремно. По началу полет был тихим, без турбулентности, пока не дошло дело до посадки. Убрав закрылки, переведя турбины в режим форсажа, окутанный облаками самолет резко изменил угол полета с посадки на взлет. В кабине было слышно, как изменилась тяга в турбинах и резко начала расти вертикальная скорость, к счастью для пассажиров с пометкой “ положительно” . По телу чувствовался растущий перегруз, а за иллюминатором на большой скорости проносились косые облака. Я был согласен вернуться обратно в Киев, но без никаких вторых попыток посадки. Облака оказались туманом над взлетной полосой, хорошо, что это вовремя понял наш пилот, а посадка с приподнятым носом позволила самолету легко совершить опасный маневр. Минут через 40 дали добро на следующую попытку. Напротив, нас сидел мужчина, снимающий на мобилку свой первый перелет. Он себя чувствовал лучше всех, так как возможно не знал, что происходит что-то не стандартное. Когда пилот таки выполнил успешную посадку, ему действительно все искренне аплодировали, я думал, что ему даже кто-то букет цветов сейчас понесет. Выйдя с трапа, я был счастлив стоять на земле. 
Цветы пилоту!
По прилету нас ждал бесконечный виза чек, мы были примерно пятые в очереди и простояли около 50-ти минут. Офицер с явно неработающим сканером отпечатков пальцев по пять минут сканировала каждую руку прилетевшим. Причем часть из них отправляла в итоге на дополнительный доскан в отдельную комнату. Офицер не хотела признавать тот факт, что сканер попросту не работает. Так же перед нами оказалась бабушка, которая прилетела к сыночку в гости и дупля не отстреливала на сколько и куда именно она прилетела. Переводила её речь рядом стоящая девушка, которая английский судя по всему видела только на картинках. Хотелось помочь, но это бы выглядело ещё тупее. После нескольких десятков повтора фразы “ Я приехала к сыну” офицер наконец-то поверила в её цель. Скан моих рук занял пару минут, а вот отпечатки Даши сканировали больше 10 минут. После чего нас отправили в отдельную комнату на дополнительный скан. Главный офицер, полистав паспорт Даши, восхитился количеством наших путешествий и таки снял отпечатки.
Отель наш был на окраине, да и в букинге пометку обнаружил, что ресепшена нет и код доступа нужно запросить заранее. Написав в отель сообщение, чтобы прислали мне код, мы отправились сразу в центр. Надо было решить проблему с рюкзачками, чтоб не тягать их. Они хоть легкие, но тем не менее лишний груз. Решение пришло, само собой.
Покушав в ресторанчике, перед тем как рассчитаться, мы попросили до вечера оставить наши вещи на хранение. Официант с радостью согласилась, а мы ей оставили чаевые. Всем радостно! Да ещё у нас теперь есть стимул вернуться в кафешку ещё и на ужин. Настроение было приподнято. А ещё о кухне хотел рассказать. Мы сидели в вареничной, в которой был ассортимент вареников на любой вкус.
Мы себе поставили цель за три дня перепробовать всевозможные виды этого лакомства. В Гданьске буквально на каждом углу продается мороженное, активно пользующееся спросом. Наш десерт был предопределен.
Конечно не наша Лакомка, но порция эффектная.
На нашем планшете было отмечено множество мест, которые необходимо посетить в старом городе, но, когда ты в него попадаешь буквально разбегаются глаза куда-бы сначала пойти. Карту с маршрутом, мы отложили. Тут и без маршрута было видно, что придется хорошенько походить. Было такое ощущение, когда видишь красивый закоулок, хочешь пойти в него, по дороге сворачиваешь на другую достопримечательность, с неё на третью, а в голове все больше и больше список мест, приглянувшихся по дороге.
Хватило первых 30 минут, чтоб Гданьск вошел в тройку самых красивых городов Европы, которые мы посещали. Честно говоря, до поездки я представлял себе небольшое ПГТ. А тут произведение искусства выстроено.
Мы ещё не дошли до главного канала, фотография с которого светиться во всех путеводителях, а город уже нравится. Причем, мы постоянно что-то перекусывали, люблю я гастрономические туры. Тем временем менеджер отеля опомнился и прислал мне смс-ку с кодом от двери, но мы уже не спешили, в отель можно будет и ночью вселиться. Первых часа два мы гуляли, разинув рты, открывая все новые и новые улочки для себя. Одна из них - Mariacka особенно порадовала.
Это вообще, наверное, самое красивое место в европе. Каменные драконы свисали для отводов дождевой воды с различных декоративных балконов, всюду ажурные перила, множество цветов и и милых деталей.
Насчет цветов этот город вообще перевернул мое мировоззрение о том, насколько может быть цветущим город. И сотни уютных, постоянно заполненных кафешек.
Как мы вообще оказались в Гданьске, если о его существовании ещё пару месяцев назад я и не подозревал. В один момент вовремя заметил новость о новом маршруте Визейра из Киева. Так как маршрут только открыли, первые билеты продавались совсем дешево. Надо было принять срочное решение о незапланированной поездке. Пока мы с Зайцем минут за десять перебрали фотографии и отзывы о Гданьске, аукционные билеты на август уже разобрали. Я их начал бронировать на сентябрь, Даша в это время быстро перебирала другие доступные даты. Я вводил регистрационные данные для покупки с рекордной скоростью. Судя по всему, не я один следил за новостями в мире авиаперелетов. Нажимая кнопку “ Оплатить” мы получаем наши самые дешевые билеты в истории авиаперелетов – 996 грн (36 евро) за двоих в обе стороны. Дешевле в гривне у нас был только Будапешт, но по курсу был дороже.
После прошлой поездки в Краков, друзья, спрашивая: “ Куда дальше? ” удивлялись, когда следующая страна была тоже Польшей. Акции они суровые, но у нас ещё такого не было, чтоб два раза подряд в одну и ту же страну. Мы были уже два раза в странах называющих себя столицей янтаря, но цены на янтарные изделия в таких странах были чуть-ли не дороже золотых. Похоже, что столицей таки является Гданьск, ведь янтарь можно добывать хоть самостоятельно в городском фонтане.
Со стороны выглядело не очень привлекательно, но стоило попробовать и инстинкты кладоискателей проснулись где-то внутри нас. Развлечение бесплатное, что найдешь – все твое, было очень весело. Это был выходной день, отдыхали все по полной.
Пока кто-то искал клады в фонтане, по городу шла какая-то лига супергероев, на электромобиле возили подвыпившую группу ребят, среди которых был даже человек-пингвин, в арках старого города уличный оркестр начинал свою программу.
Над головой синее небо, об утреннем тумане больше не было никаких намеков. Поездка была экспромтного формата, мы стояли перед выбором, дождаться темноты и погулять по ночному центру или же отправится к отелю, который размещен на набережной линии и полюбоваться балтийским морем. Казалось, что в центре мы ещё за три дня будем не раз, но маршрут сложился таким образом, что в центре мы вообще ещё чудом только окажемся. Мы попробовали заказать бла-бла-кар до аутентичного города Торунь, но водители с идеальными отзывами в итоге просто отменяли свою поездку или без объяснений отклоняли заявку несмотря на их опцию мгновенного подтверждения. На ЖД вокзале в кассе нам усилено пытались пропихнуть Интерсити за 50 евро, причем женщина очень возмутилась, что мы попросили продать нам билеты обычными электричками с пересадками. Не глядя в экран, она стояла на своем, что цена там такая же как на Интерсити. Пришлось городок вычеркнуть из планов, а вернее сместить на случай если совсем будет нечего делать.
Поужинав в знакомой нам кафешке дранниками под семгой и двумя порциями очередных вареников, мы все-же пошли поглядеть на ночной город. Он был не хуже дневного, ещё порадовала подсветка гигантского аттракциона-колеса обозрения. Жили мы на самой окраине, вдали от центра. Ехать надо было на трамвае минут 25. Нас ждало небольшое приключение. Код доступа у нас был, только вот по адресу не было нашего отеля, а вернее его адреса не было на месте. Искали мы наш Amber studio долго, детально изучая закоулки улицы. В какой-то момент мы нашли Amber house, надеясь, что поиски закончены мы ввели код, который успешно отклонился. К счастью в отель входила постоялица. Девушка сказала, что утром столкнулась с противоположной проблемой попав в наш отель вместо своего. Она нам детально описала как выглядит нужное нам здание и из какого кирпича построено. Я уже думал, что она продолжит рассказывать историю, кто и когда его построил, но в такие детали она не вдалась. Нахождением здания нашего отеля, неудачные попытки вселиться не заканчивались. Room numer 5 оказался на пятом этаже без каких-либо устройств для ввода кода, при этом дверь, не имеющая ручки, была очень искорежена в части замка. Выглядело это словно зомби пытался откусить замок. Все это действие происходило в полной темноте при свете фонариков на пятом этаже жилого дома. Да, не зря этот отель стоил почти в три раза дешевле остальных – 50 евро за три ночи. Что делать – не понятно. Пошли осматривать “ отель” дальше. На двери с номером один был кодовый замок. Ну что ж терять нечего, попробуем ввести наш код. И он подошел! За этой дверью была кухня и ещё шесть дверей. Тот же самый код, как гласила смс, отпирает все двери и к нашей комнате номер 5 он также подошел. А что, удобно, хочешь в гости – просто набери тот же самый код. Наша комната была по сути переделанный балкон. Многие в отзывах жаловались на холод, у нас же наоборот стояла в комнате жара. Процедура поиска подушек и добывания полотенец была покруче добывания янтаря в фонтане. По началу казалось, что мы въехали в какую-то дыру. Но в итоге это было действительно удачным решением в плане расположения и цены. Все, спать!
На второй день мы решили разведать, что там в соседних двух городах. Города расположены на расстоянии 17.5 км от Гданьска по береговой линии. Кстати настало время наконец-то познакомиться с морем. Во время вчерашних гуляний по центру, до моря так и не получилось добраться. Утро было пасмурно-туманным настолько, что море по цвету практически сливалось с небом.
Самое интересное, что набережная линия очень похожа на шриланкийскую – парадокс! К нам подошел коренной поляк. Выяснив, что на польском мы не говорим, поведал нам разные истории из жизни. Было информативно. Прикольно, когда понимаешь язык, на котором ни слова сказать не можешь. После пятиминутной беседы мы-таки двинули дальше. Вдоль набережной тянулась велодорожка. Нас обоих посетила мысль, что неплохо бы взять велосипеды в аренду. К нашему счастью, через пять минут мысли материализовались, и мы уже ехали на велосипедах. Аренда на день стоила по 40 злотых (10 евро). В залог ничего оставлять не надо было, я так понимаю, что велики попросту есть у всех и их никто красть не собирается.
Менеджер по аренде нам дала много полезных советов, в один момент я понял, что она с нами говорит на русском. Немного расстроился, так как думал, что уже так легко понимаю польский. Вело-маршрут Гданьск-Сопот-Гдыня очень и очень живописный. Тут тебе будут и леса, и парки, высоченные обрывы над морем, веселые спуски с гор на большой скорости, озеро с островом и ещё много интересностей.
Самое крутое на маршруте это был длиннющий лес, через который пролегала та же асфальтированная дорожка. По прямой все время ехать не получалось, так как постоянно по сторонам было что-нибудь очень живописное и нельзя было не сворачивать с пути. Проехав первые пару километров, мне пришлось вернуться и заменить сидение, так как для меня оно было слишком узким, а дорога ожидалась дальняя.
По дороге время от времени попадались бесплатные мастерские для велосипедов – стойки с набором инструментов и насосом. Первая наша остановка была в Сопоте. Нам с собой дали цепь с ключом, так, что в любой момент мы могли парковать велосипеды. Где их правильно парковать не всегда понятно. Выбрали максимально похожие на стойки для велосипедов заборчики. Правда постоянно преследовала мысль, а вдруг их каким-то эвакуатором увезут. Старая часть города совсем небольшая и явно проигрывает красоте маршрута между городами. В городе была длинная очередь в какие-то кассы. Оказывается, главная достопримечательность здесь это самый длинный в Европе пирс, на который почему-то все очень хотели сходить прогуляться. Цена была около двух евро за человека. Мы не очень поняли суть развлечения и не стали тратить деньги в пустую. Такие пирсы попадаются довольно часто, но типа не такие длинные и бесплатные, но почему за это надо платить, и море желающих. Как говорится “ На каждый товар найдется свой потребитель” . Потратив на городок около часа, мы отправились дальше в путь. Тем временем небо уже стало ясно-синим и море обрело свой цвет.
Дорога становилась все краше и живописнее, в один момент мы приехали попросту в тупик.
С одной стороны, пляж, с другой гора и лес. Велосипеды на парковку, а сами в пеший маршрут по лесу. Мы думали сначала заехать туда на велосипедах, но точно не было понятно можно-ли по этим маршрутам ездить на велосипеде. Лес был большой и темный.
Вроде бы деревья росли не так уж и густо, но свет проходил затененный. Множество тропинок леса приводила к панорамным видам на море с высоких утесов.
По лесу гуляли порядка часа. Вернувшись обратно к парковке, мы поехали в сторону Гдыни.
В этой поездке было удобно, что нас постоянно контролировал GPS. Правда он же нас и завез час назад в тупик.
Вдоль основной трассы по направлению к Гдыне тянулась велосипедная дорожка, преимущественно вниз. На одном из участков стоял дисплей с счетчиком проехавших велосипедистов за день, мы были примерно в третьей тысяче.
Вскоре мы доехали до центрального парка в Гдыне, где с легкостью нашли парковку. По самому городку мы гуляли где-то с часок, наслаждаясь атмосферой отдыхающих туристов. Основная концентрация была на пляже. Центр города довольно уютный, но на фоне красоты маршрута, по которому мы уже проехали — это просто город.
Вся красота в тех лесах и парках, по которым пролегала велодорожка. Обратный маршрут судя по карте был вдоль пляжа. Дорога была довольно интересная. Из воды торчали различной формы краны, на встречу ехали велосипедисты на одном колесе жонглируя кеглями. Иногда попадались парочки на педальных автомобилях. Проехав пару километров, мы уперлись в крутые ступеньки. У русскоговорящего парня уточнили будет-ли там дорога. Он с радостью хотел рассказать, как доехать до Гдыни, а когда узнал, что нам до Гданьска – удивленно погрустнел. Сверху оказалась тропинка в какой-то лес. Этот лес оказался тем, по которому мы гуляли пешком, с другой стороны. В основном пришлось тащить велосипеды вверх. Сквозь деревья просвечивали одинокие лучи вечернего солнца. Скоро будет темнеть, а впереди как минимум ещё один лес надо проехать. Как ни странно, но и в лесу нам GPS указал куда двигаться. Выбрались мы в совершенно незнакомом месте. Планшет указывал нам ехать в совершенно неизвестные дебри. Или делать крутой объезд. Сначала мы неслись по городу с горы, с которой открывались отличнейшие виды на сам город. Потом асфальтированная дорога превратилась в тропинку, и мы снова в лесу несемся вдоль забора с колючей проволокой. За забором казармы. Куда нас вел навигатор было известно только ему самому. Но главное, что всюду оказывалась тропинка. Судя по концу тропинки в виде несколько-метрового обрыва, те казармы совсем не ожидали нашего присутствия. Зато выехали четко на городскую трассу Гдыня-Гданьск. Но леса нам были как-то привычнее, на ближайшем повороте мы свернули в сеть парков. И неслись уже по известным нам дорогам. Весь наш маршрут занял десять часов, велосипеды нужно было сдать до 21:00. Сдавая велосипеды, мы поинтересовались у женщины, что нам завтра делать. К нашему удивлению у неё для нас был готов маршрут на завтрашний день, правда не на велосипедах, а на трамваях и электричках. Так же она нам решила вопрос с ночным трансфером до аэропорта. Ещё и деньги по взаимовыгодному курсу у неё поменяли. В знак благодарности могу разве-что порекомендовать её аренду велосипедов напротив 48-го входа на пляж в районе Брзезно. Круто, люблю поездки, в которых можно формировать маршрут походу дела. Жалко так не получается с дальними поездками. На ужин хотелось какой-то экзотики. К вареникам с лососем мы заказали рыбку Флаундера.
Флаундер оказался такой же вкусным, каким я его себе представлял, глядя мультик про Русалочку. Ещё недавно мы лакомились баранчиком Шоном в одной кафешке, а теперь Флаундер. Жалко в меню не было краба Себастьяна. Утром мы планировали после ужина поехать в центр, но после десятичасового маршрута не хотелось уезжать далеко от отеля. Так как нас тянуло на леса, мы даже ночью отправились в какой-то лесок. Кровати в нашем хостеле были далеко не самые удобные, но спалось крепко после такого активного дня. Правда в шесть утра пришлось себя поднять чтоб выключить будильник… на кухне… не свой… К сожалению хозяин телефона спал ещё крепче в одном из номеров.
В поездках очень важно экономить время на завтраках. Найти кафе и позавтракать иногда довольно проблематично. Самый идеальный вариант отель с завтраком или с собой взять провизии из Киева. В этом отеле у нас был второй вариант. Позавтракав мы отправились в Оливский парк. Так как парк нас не впечатлил, углубляться в детали не буду. Парк небольшой и славненький, но находится неоправданно далеко от города.
Возле парка стоит собор, в котором во время игры на органе подыгрывают различные механические скульптуры на своих инструментах. Мы как раз попали на момент игры. Недалеко от парка была остановка электрички. Поэтому мы быстро и вкусно покушали в маке и отправились в город Мальборк.
Мальборк
Город находится в часе езды от Гданьска. Свое признание он заслужил самым большим замком на территории Европы. Причем центральный вокзал чуть-ли не красивее самого замка, правда по размерам значительно уступает.
От вокзала надо было пешочком пройти через старый город. Город оказался тоже уютным. Вокруг Гданьска все городки какие-то уютные получились) Вход в замок по восемь злотых (2 евро). У касс группа гидов предлагающая свои услуги. Но тут главное не попасть в их сети, ведь самое крутое развлечение — это аудиогид. Их выдают на кассах бесплатно, также имелся аудиогид на русском языке. Мужской голос начинает рассказывать о истории замка, указывая место где он Вас будет ждать для продолжения рассказа.
Сам плеер трекает твой маршрут с помощью спутника и ожидает, когда ты подойдешь к указанному месту. На цветном дисплее светится фотография следующей точки и указатель в какую сторону надо идти, на случай если указание гида было непонятным.
При желании можно было пойти не по маршруту. Плеер будет продолжать следить и рассказывать историю о тех местах, в которых ты сейчас находишься. Мало того, что сам замок по размеру, наверное, как Хогвартс так ещё и это чудо технологии. Мы были в таком диком восторге от экскурсии. Полный эффект присутствия реального гида. Качество речи было очень высоким, а рассказ интересным. Подъем на самую высокую башню стоил тоже по 8 злотых (2 евро).
Гид поводил нас примерно полтора часа. И ещё где-то столько же мы бродили по различным закоулкам и улочкам после этого.
Это реально самый красивый и масштабный замок на нашем опыте. За замком длинный мост через реку. На котором можно уставившись в одну точку переваривать культурный шок.
На запланированный поезд обратно мы опоздали на одну минуту, так, что у нас было ещё целых два с половиной часа для знакомства с Мальборком. Мы даже клад геокеш за это время успели найти. Вареники в одной из местных кафешек были просто восхитительны, и как всегда с нестандартной начинкой.
Уже совсем вечером мы приехали в центр Гданьска. Удобно, когда возле старого города остановка поезда. Это был последний вечер в Гданьске, надо было насладиться по максимуму. Ночной центр очень романтичный. Единственный момент – через 12 часов надо быть в Киеве на работе. В связи с этим долго не нагуляешь по центру. Казалось, будто наши приключения уже позади, но что-то подозрительно долго не приезжает наш единственный трамвай, идущий на окраину. Вопреки расписанию. Минут через 30 стало понятно, что-то пошло не по плану. Взглядом тестировщика на электронном табло нашел признаки, по которым было видно, что часть присутствующих трамваев явно не приедет сегодня, их строки немного отличались от тех, что не отставали от графика. Потом ещё и бегущая строка подозрительная. Уточнили у поляка что там написано. Оказался обрыв на линии. Нужно ехать на другом номере, потом пересесть на автобус. Поляку, к счастью, было по дороге. Другой номер завез в какую-то индустриальную зону и высадил всех возле автобуса. Полуспящий водитель автобуса сказал, что никуда он не поедет, идите на другую остановку. До другой остановки мы шли минут 15 в быстром темпе. На том месте остановки никакой не было. Но собирались люди и чего-то ждали. Наша дорога в отель уже разменяла второй час времени. Ни автобусы, ни такси не хотели останавливаться. Минут через 30 подъехал автобус и повез всех в сторону нужного района. Но и он не доехал до самого района, высадив среди ночных улиц. Самое интересное, что часть толпы ждала тот автобус минут сорок чтоб на нем проехать всего пару километров. Поляк с нами распрощался, наш маршрут подхватил планшет, заряд которого совершенно не рассчитывал на ночные приключения. До отеля мы шли ещё минут 20. Несмотря на глубокую ночь, мы отыскали ночной магазин и традиционно накупили себе европейских сыров. Изначально план был выспаться и в четыре утра на такси бодрячком поехать в аэропорт. В итоге высыпаться пришлось и в отеле, и в такси, и в самолете, и в зоне ожидания. Хорошо хоть таксист за нами приехал вовремя. В самолете нам досталось три места, что придало комфорта обратной дороге. Когда я проснулся за иллюминатором был виден мой офис. Жаль некому в такую рань было помахать из самолета.
Эпилог
Гданьск был открытием не только года, но и всех прошедших четырех сезонов путешествий. Из всех наших поездок именно этот город превзошел наши ожидания в десятки раз. Это была одна из лучших поездок, пускай и короткая. Но мы ещё обязательно вернемся, эти леса… парки. Обязательно когда-нибудь соберемся в Исландию и соединим её через этот город. А пока что наша трехмесячная виза была успешно откатана, как и последний разворот моей загранки, которую получилось практически с нуля заполнить за четыре года. Это была первая поездка пятого сезона, до скорых встреч!
Информация о поездке
Дата путешествия: 10.09. 2016 - 13.09. 2016
Тип поездки: Уик-энд
Продолжительность: 3 полных дня
Виза: Получали самостоятельно для португальского путешествия
Транспорт: Wizz air
Отели: Amber Hostel
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 1/10 (оч. легко)
Відкриття століття - Гданськ!
Шановні пасажири, наш літак здійснив невдалу спробу посадки, ми зайдемо на друге коло та спробуємо сісти ще раз. Що означає "Спробуємо? " На другому колі посадку не дозволяють. Коли пілот починає заспокоювати пасажирів, переконуючи, що не варто переживати, стає справді стрімко. Спочатку політ був тихим, без турбулентності, поки не дійшло до посадки. Прибравши закрилки, перевівши турбіни в режим форсажу, літак, оповитий хмарами, різко змінив кут польоту з посадки на зліт. У кабіні було чутно, як змінилася потяг у турбінах і різко почала зростати вертикальна швидкість, на щастя для пасажирів з позначкою "позитивно". По тілу відчувалося зростаюче перевантаження, а за ілюмінатором на великій швидкості пролітали косі хмари. Я був згоден повернутись назад до Києва, але без жодних других спроб посадки. Хмари виявились туманом над злітною смугою, добре, що це вчасно зрозумів наш пілот, а посадка з піднятим носом дозволила літакові легко зробити небезпечний маневр. Хвилин за 40 дали добро на наступну спробу. Навпаки, нас сидів чоловік, який знімав на мобілку свій перший переліт. Він почував себе найкраще, тому що можливо не знав, що відбувається щось не стандартне. Коли пілот таки виконав успішну посадку, йому справді все щиро аплодували, я думав, що йому навіть хтось букет квітів зараз понесе. Вийшовши з трапа, я був щасливий стояти на землі. ; border-width: 0px; margin: 0px" />
Квіти пілоту!
По прильоті на нас чекав нескінченний віза чек, ми були приблизно п'ятими в черзі і простояли близько 50-ти хвилин. Офіцер із явно непрацюючим сканером відбитків пальців по п'ять хвилин сканувала кожну руку. Причому частина з них відправляла на додатковий доскан в окрему кімнату. Офіцер не хотіла визнавати той факт, що сканер просто не працює. Також перед нами опинилася бабуся, яка прилетіла до синочка в гості і дупля не відстрілювала на скільки і куди саме вона прилетіла. Перекладала її мова дівчина, яка стояла поруч, яка англійську судячи з усього бачила тільки на картинках. Хотілося допомогти, але це виглядало ще тупіше. Після кількох десятків повтору фрази "Я приїхала до сина" офіцер нарешті повірила в її ціль. Скан моїх рук зайняв пару хвилин, а ось відбитки Даші сканували понад 10 хвилин. Після чого нас відправили до окремої кімнати на додатковий скан. Головний офіцер, погортавши паспорт Даші, захопився кількістю наших подорожей і зняв відбитки.
Готель наш був на околиці, та й у букінгу позначку виявив, що ресепшена немає, і код доступу потрібно запросити заздалегідь. Написавши в готель повідомлення, щоб надіслали мені код, ми вирушили одразу в центр. Треба було вирішити проблему з рюкзачками, щоби не тягати їх. Вони хоч легкі, але зайвий вантаж. Рішення прийшло, само собою.
Поївши у ресторанчику, перед тим як розрахуватися, ми попросили до вечора залишити наші речі на зберігання. Офіціант з радістю погодилася, а ми залишили чайові. Всім радісно! Та ще у нас тепер є стимул повернутися до кав'ярні ще й на вечерю. Настрій був піднятий. А ще про кухню хотів розповісти. Ми сиділи у вареничній, у якій був асортимент вареників на будь-який смак.
Ми собі поставили мету за три дні перепробувати всілякі види цих ласощів. У Гданську буквально на кожному кутку продається морозиво, яке активно користується попитом. Наш десерт було визначено.
Звичайно не наша Ласун, але порція ефектна.
На нашому планшеті було відзначено безліч місць, які необхідно відвідати в старому місті, але коли ти в нього потрапляєш буквально розбігаються очі куди-небудь спочатку піти. Карту з маршрутом ми відклали. Тут і без маршруту було видно, що доведеться добре походити. Було таке відчуття, коли бачиш гарний закуток, хочеш піти в нього, по дорозі повертаєш на іншу пам'ятку, з неї на третю, а в голові дедалі більше список місць, що сподобалися дорогою.
Вистачило перших 30 хвилин, щоб Гданськ увійшов до трійки найкрасивіших міст Європи, які ми відвідували. Чесно кажучи, до поїздки я уявляв собі невелике ГМТ. А тут витвір мистецтва збудований.
Ми ще не дійшли до головного каналу, фотографія з якого світиться у всіх путівниках, а місто вже подобається. Причому ми постійно щось перекушували, люблю я гастрономічні тури. Тим часом менеджер готелю схаменувся і надіслав мені смс-ку з кодом від дверей, але ми вже не поспішали, в готель можна буде і вночі вселитися. Перші години дві ми гуляли, роззявивши роти, відкриваючи все нові й нові вулички для себе. Одна з них – Mariacka особливо порадувала.
Це взагалі, мабуть, найкрасивіше місце в Європі. Кам'яні дракони звисали для відводів дощової води з різних декоративних балконів, всюди ажурні перила, безліч квітів та милих деталей.
Щодо квітів це місто взагалі перевернуло мою думку про те, наскільки може бути квітучим місто. І сотні затишних, постійно заповнених кафешок.
Як ми взагалі опинилися в Гданську, якщо про його існування ще кілька місяців тому я й не підозрював. Одночасно вчасно помітив новину про новий маршрут Візейра з Києва. Оскільки маршрут тільки відкрили, перші квитки продавалися дуже дешево. Треба було ухвалити термінове рішення про незаплановану поїздку. Поки ми із Зайцем хвилин за десять перебрали фотографії та відгуки про Гданськ, аукціонні квитки на серпень вже розібрали. Я їх почав бронювати на вересень, Даша тим часом швидко перебирала інші доступні дати. Я вводив реєстраційні дані для покупки з рекордною швидкістю. Зважаючи на все, не я один стежив за новинами у світі авіаперельотів. Натискаючи кнопку “Оплатити”, ми отримуємо наші найдешевші квитки в історії авіаперельотів – 996 грн (36 євро) за двох в обидві сторони. Дешевше у гривні у нас був лише Будапешт, але за курсом був дорожчим.
Після минулої поїздки до Кракова, друзі, питаючи: “Куди далі? ” дивувалися, коли наступна країна була також Польщею. Акції вони суворі, але в нас ще такого не було, щоб двічі поспіль в ту саму країну. Ми були вже два рази в країнах, що називали себе столицею бурштину, але ціни на бурштинові вироби в таких країнах були ледь не дорожчі за золоті. Схоже, що столицею є Гданськ, адже бурштин можна добувати хоч самостійно в міському фонтані.
З боку виглядало не дуже привабливо, але варто спробувати і інстинкти шукачів скарбів прокинулися десь усередині нас. Розвага безкоштовна, що знайдеш – все твоє було дуже весело. Це був вихідний день, відпочивали всі на повну.
Поки хтось шукав скарби у фонтані, містом точилася якась ліга супергероїв, на електромобілі возили групу хлопців, що напідпитку, серед яких була навіть людина-пінгвін, в арках старого міста вуличний оркестр розпочинав свою програму.
Над головою синє небо, про ранковий туман більше не було жодних натяків. Поїздка була експромтного формату, ми стояли перед вибором, дочекатися темряви і погуляти по нічному центру або ж поїде до готелю, який розташований на набережній лінії і помилуватися балтійським морем. Здавалося, що в центрі ми ще за три дні будемо неодноразово, але маршрут склався таким чином, що в центрі ми взагалі дивом тільки опинимося. Ми спробували замовити бла-бла-кар до автентичного міста Торунь, але водії з ідеальними відгуками зрештою просто скасовували свою поїздку або без пояснень відхиляли заявку незважаючи на їхню опцію миттєвого підтвердження. На залізничному вокзалі в касі нам посилено намагалися пропхати Інтерсіті за 50 євро, причому жінка дуже обурилася, що ми попросили продати нам квитки звичайними електричками з пересадками. Не дивлячись в екран, вона стояла на своєму, що ціна там така сама, як на Інтерсіті. Довелося містечко викреслити з планів, а вірніше змістити на випадок якщо зовсім нічого робити.
Повечерявши в знайомій нам кафешці дранниками під сьомгою і двома порціями чергових вареників, ми все-таки пішли подивитися на нічне місто. Він був не гірший за денний, ще порадувало підсвічування гігантського атракціону-колеса огляду. Жили ми на самій околиці, далеко від центру. Їхати треба було на трамваї хвилин 25. Нас чекала невелика пригода. Код доступу в нас був, тільки от за адресою не було нашого готелю, а вірніше його адреси не було на місці. Шукали ми наш Amber studio довго, детально вивчаючи закутки вулиці. Якоїсь миті знайшли Amber house, сподіваючись, що пошуки закінчені ми ввели код, який успішно відхилився. На щастя, в готель входила постоялиця. Дівчина сказала, що вранці зіткнулася з протилежною проблемою, потрапивши до нашого готелю замість свого. Вона нам детально описала як виглядає потрібна нам будівля і з якої цегли збудовано. Я вже думав, що вона продовжуватиме розповідати історію, хто і коли його побудував, але в такі деталі вона не вдалася. Знаходженням будівлі нашого готелю, невдалі спроби вселитись не закінчувалися. Room numer 5 опинився на п'ятому поверсі без будь-яких пристроїв для введення коду, при цьому двері, що не мають ручки, були дуже понівечені в частині замку. Виглядало це немовби зомбі намагався відкусити замок. Все це дія відбувалося у темряві при світлі ліхтариків на п'ятому поверсі житлового будинку. Так, не дарма цей готель коштував майже втричі дешевше від інших – 50 євро за три ночі. Що робити – незрозуміло. Пішли оглядати “готель” далі. На дверях із номером один був кодовий замок. Ну що ж втрачати нічого, спробуємо запровадити наш код. І він підійшов! За цими дверима була кухня та ще шість дверей. Той самий код, як говорила смс, відчиняє всі двері і до нашої кімнати номер 5 він також підійшов. А що, зручно, хочеш у гості – просто набери той самий код. Наша кімната була, по суті, перероблений балкон. Багато хто в відгуках скаржився на холод, а в нас навпаки стояла в кімнаті спека. Процедура пошуку подушок та добування рушників була крутішою за добування бурштину у фонтані. Спочатку здавалося, що ми в'їхали в якусь дірку. Але в результаті це було справді вдалим рішенням у плані розташування та ціни. Все, спати!
Другого дня ми вирішили розвідати, що там у сусідніх двох містах. Міста розташовані на відстані 17.5 км від Гданська по береговій лінії. До речі, настав час познайомитися з морем. Під час вчорашніх гулянь центром, до моря так і не вдалося дістатися. Ранок був похмуро-туманний настільки, що море за кольором практично зливалося з небом.
Найцікавіше, що набережна лінія дуже схожа на шріланкійську – парадокс! До нас підійшов корінний поляк. З'ясувавши, що польською ми не говоримо, розповів нам різні історії з життя. Було інформативно. Прикольно, коли розумієш мову, якою ні слова сказати не можеш. Після п'ятихвилинної бесіди ми таки рушили далі. Вздовж набережної тяглася велодоріжка. Нас обох відвідала думка, що непогано взяти велосипеди в оренду. На наше щастя, за п'ять хвилин думки матеріалізувалися, і ми вже їхали на велосипедах. Оренда на день коштувала 40 злотих (10 євро). В заставу нічого залишати не треба було, я так розумію, що великі просто є у всіх, і їх ніхто красти не збирається.
Менеджер з оренди нам дала багато корисних порад, раптом я зрозумів, що вона з нами розмовляє російською. Трохи засмутився, бо думав, що вже так легко розумію польську. Вело-маршрут Гданськ-Сопот-Гдиня дуже мальовничий. Тут тобі будуть і ліси, і парки, височені урвища над морем, веселі спуски з гір на великій швидкості, озеро з островом та ще багато цікавостей.
Найкрутіше на маршруті це був довжелезний ліс, через який пролягала та сама асфальтова доріжка. По прямій весь час їхати не виходило, тому що постійно на всі боки було щось дуже мальовниче і не можна було не повертати з дороги. Проїхавши перші пару кілометрів, мені довелося повернутись і замінити сидіння, тому що для мене воно було надто вузьким, а дорога очікувалася дальня.
Дорогою час від часу траплялися безкоштовні майстерні для велосипедів – стійки з набором інструментів та насосом. Перша наша зупинка була у Сопоті. Нам із собою дали ланцюг із ключем, так що будь-якої миті ми могли паркувати велосипеди. Де їх правильно паркувати який завжди зрозуміло. Вибрали максимально схожі на стійки для велосипедів паркани. Щоправда, постійно переслідувала думку, а раптом їх якимось евакуатором відвезуть. Стара частина міста зовсім невелика та явно програє красі маршруту між містами. У місті була довга черга до якихось кас. Виявляється, головна визначна пам'ятка тут це найдовший у Європі пірс, на який чомусь усі дуже хотіли сходити прогулятися. Ціна була близько двох євро за особу. Ми не дуже зрозуміли суть розваги і не витрачали гроші в порожню. Такі пірси трапляються досить часто, але типу не такі довгі та безкоштовні, але чомусь за це треба платити, і море охочих. Як то кажуть "На кожен товар знайдеться свій споживач". Витративши на містечко близько години, ми вирушили далі. Тим часом небо вже стало ясно-синім і море набуло свого кольору.
Дорога ставала все красивішою і мальовничішою, раптово ми приїхали просто в глухий кут.
З одного боку, пляж, з іншого гора та ліс. Велосипеди на паркування, а самі в піший маршрут лісом. Ми думали спочатку заїхати туди на велосипедах, але точно не було зрозуміло чи можна цими маршрутами їздити на велосипеді. Ліс був великий та темний.
Начебто дерева росли не так і густо, але світло проходило затінене. Безліч стежок лісу призводила до панорамних видів на морі з високих скель.
Лісом гуляли близько години. Повернувшись назад до паркування, ми поїхали у бік Гдині.
У цій поїздці було зручно, що нас постійно контролював GPS. Щоправда, він же нас і завіз годину назад у глухий кут.
Вздовж основної траси до Гдині тяглася велосипедна доріжка, переважно вниз. На одній з ділянок стояв дисплей з лічильником велосипедистів за день, ми були приблизно в третій тисячі.
Незабаром ми доїхали до центрального парку в Гдині, де легко знайшли парковку. По самому містечку ми гуляли десь з годинку, насолоджуючись атмосферою відпочиваючих туристів. Основна концентрація була на пляжі. Центр міста досить затишний, але на тлі краси маршруту, яким ми вже проїхали — це просто місто.
Вся краса в тих лісах та парках, якими пролягала велодоріжка. Зворотний маршрут, судячи з карти, був уздовж пляжу. Дорога була дуже цікава. З води стирчали різної форми крани, на зустріч їхали велосипедисти на одному колесі, жонглюючи кеглями. Іноді траплялися парочки на педальних автомобілях. Проїхавши пару кілометрів, ми вперлися у круті сходи. У російськомовного хлопця уточнили, чи буде там дорога. Він з радістю хотів розповісти, як доїхати до Гдині, а коли дізнався, що нам до Гданська – здивовано посумнішав. Зверху виявилася стежка в якийсь ліс. Цей ліс виявився тим, яким ми гуляли пішки, з іншого боку. В основному довелося тягнути велосипеди нагору. Крізь дерева просвічували самотні промені вечірнього сонця. Незабаром буде темніти, а попереду ще один ліс треба проїхати. Як не дивно, але і в лісі нам GPS вказав, куди рухатися. Вибралися ми в абсолютно незнайомому місці. Планшет вказував нам їхати у зовсім невідомі нетрі. Або робити крутий об'їзд. Спочатку ми мчали містом з гори, з якої відкривалися найвідмінніші види на саме місто. Потім асфальтована дорога перетворилася на стежку, і ми знову в лісі мчить уздовж паркану з колючим дротом. За парканом казарми. Куди нас вів навігатор, було відомо тільки йому самому. Але головне, що всюди опинялася стежка. Судячи з кінця стежки у вигляді кількаметрового урвища, ті казарми зовсім не очікували на нашу присутність. Натомість виїхали чітко на міську трасу Гдиня-Гданськ. Але ліси нам були якось звичнішими, на найближчому повороті ми завернули в мережу парків. І мчали вже відомими нам дорогами. Весь наш маршрут зайняв десять годин, велосипеди треба було здати до 21:00. Здаючи велосипеди, ми поцікавилися у жінки, що нам робити. На наш подив у неї для нас був готовий маршрут на завтрашній день, правда не на велосипедах, а на трамваях та електричках. Також вона вирішила питання з нічним трансфером до аеропорту. Ще й гроші за взаємовигідним курсом у неї змінили. На знак подяки можу хіба що порекомендувати її оренду велосипедів навпроти 48-го входу на пляж у районі Брзезно. Круто, люблю поїздки, де можна формувати маршрут походу справи. Жаль так не виходить з далекими поїздками. На вечерю хотілося якоїсь екзотики. До вареників із лососем ми замовили рибку Флаундера.
Флаундер виявився таким же смачним, яким я його уявляв, дивлячись мультик про Русалочку. Ще недавно ми ласували баранчиком Шоном в одній кафе, а тепер Флаундер. Жаль в меню не було краба Себастьяна. Вранці ми планували після вечері поїхати до центру, але після десятигодинного маршруту не хотілося їхати далеко від готелю. Оскільки нас тягнуло на ліси, ми навіть уночі вирушили до якогось лісу. Ліжка у нашому хостелі були далеко не найзручніші, але спалося міцно після такого активного дня. Правда о шостій ранку довелося себе підняти, щоб вимкнути будильник… на кухні… не свій… На жаль, господар телефону спав ще міцніше в одному з номерів.
У поїздках дуже важливо заощаджувати час на сніданках. Знайти кафе та поснідати іноді досить проблематично. Найкращий варіант готель зі сніданком або з собою взяти провізії з Києва. У цьому готелі ми мали другий варіант. Поснідавши ми вирушили до Олівського парку. Так як парк нас не вразив, заглиблюватись у деталі не буду. Парк невеликий і славний, але знаходиться невиправдано далеко від міста.
Біля парку стоїть собор, у якому під час гри на органі підігрують різні механічні скульптури на своїх інструментах. Ми якраз потрапили на момент гри. Неподалік парку була зупинка електрички. Тому ми швидко та смачно поїли у маку та вирушили до міста Мальборк.
Мальборк
Місто знаходиться за годину їзди від Гданська. Своє визнання він заслужив найбільшим замком на території Європи. Причому центральний вокзал ледь не красивіший за сам замк, правда за розмірами значно поступається.
Від вокзалу треба було пішки пройти через старе місто. Місто виявилося теж затишним. Навколо Гданська всі містечка якісь затишні вийшли) Вхід у замок по вісім злотих (2 євро). У кас група гідів, що пропонує свої послуги. Але тут головне не потрапити в їхні мережі, адже найкрутіша розвага — це аудіогід. Їх видають на касах безкоштовно, також був аудіогід російською мовою. Чоловічий голос починає розповідати про історію замку, вказуючи місце де він на Вас чекатиме для продовження розповіді.
Сам плеєр трекає твій маршрут за допомогою супутника та чекає, коли ти підійдеш до вказаного місця. На кольоровому дисплеї світиться фотографія наступної точки і вказівник у який бік треба йти, якщо вказівка гіда була незрозумілою.
За бажання можна було піти не маршрутом. Плеєр продовжуватиме стежити та розповідати історію про ті місця, в яких ти зараз перебуваєш. Мало того, що сам замок за розміром, напевно, як Гоґвортс так ще й це диво технології. Ми були в такому дикому захваті від екскурсії. Повний ефект присутності справжнього гіда. Якість мови була дуже високою, а розповідь цікавою. Підйом на найвищу вежу коштував також по 8 злотих (2 євро).
Гід поводив нас приблизно півтори години. І ще десь стільки ж ми бродили по різних закутках та вуличках після цього.
Це реально найкрасивіший і наймасштабніший замок на нашому досвіді. За замком довгий міст через річку. На якому можна втупившись в одну точку перетравлювати культурний шок.
На запланований поїзд назад ми запізнилися на одну хвилину, так що ми мали ще цілих дві з половиною години для знайомства з Мальборком. Ми навіть скарб геокеш за цей час встигли знайти. Вареники в одній із місцевих кафешок були просто чудовими, і як завжди з нестандартною начинкою.
Вже ввечері ми приїхали до центру Ґданська. Зручно, коли біля старого міста зупинка поїзда. Це був останній вечір у Гданську, треба було насолодитися по максимуму. Нічний центр дуже романтичний. Єдиний момент – через 12 годин треба бути у Києві на роботі. У зв'язку з цим довго не нагуляєш центром. Здавалося, ніби наші пригоди вже позаду, але щось підозріло довго не приїжджає на наш єдиний трамвай, що йде на околицю. Всупереч розкладу. Хвилин за 30 стало зрозуміло, щось пішло не за планом. Поглядом тестувальника на електронному табло знайшов ознаки, якими було видно, що частина присутніх трамваїв явно не приїде сьогодні, їх рядки трохи відрізнялися від тих, що не відставали від графіка. Потім ще й рядок, що біжить, підозріла. Уточнили у поляка, що там написано. Виявився обрив на лінії. Потрібно їхати іншим номером, потім пересісти на автобус. Поляку, на щастя, було дорогою. Інший номер завіз у якусь індустріальну зону та висадив усіх біля автобуса. Напівсплячий водій автобуса сказав, що нікуди він не поїде, йдіть на іншу зупинку. До іншої зупинки ми йшли 15 хвилин у швидкому темпі. На тому місці зупинки ніякої не було. Але збиралися люди і чогось чекали. Наша дорога до готелю вже розміняла другу годину часу. Ні автобуси, ні таксі не хотіли зупинятися. Хвилин за 30 під'їхав автобус і повіз усіх у бік потрібного району. Але й він не доїхав до самого району, висадивши серед нічних вулиць. Найцікавіше, що частина натовпу чекала на той автобус хвилин сорок щоб на ньому проїхати всього кілька кілометрів. Поляк з нами розпрощався, наш маршрут підхопив планшет, заряд якого не розраховував на нічні пригоди. До готелю ми йшли ще 20 хвилин. Незважаючи на глибоку ніч, ми відшукали нічний магазин і традиційно накупили собі європейських сирів. Спочатку план був виспатися і о четвертій ранку на таксі бадьорком поїхати в аеропорт. У результаті висипатись довелося і в готелі, і в таксі, і в літаку, і в зоні очікування. Добре хоч таксист приїхав за нами вчасно. У літаку нам дісталося три місця, що додало комфорту дорозі назад. Коли я прокинувся за ілюмінатором, було видно мій офіс. Шкода нікому так рано було помахати з літака.
Епілог
Гданськ був відкриттям не лише року, а й усіх минулих чотирьох сезонів подорожей. З усіх наших поїздок саме це місто перевершило наші очікування в десятки разів. Це була одна з кращих поїздок, хай і коротка. Але ми ще обов'язково повернемося, ці риштування. . . парки. Обов'язково колись зберемося до Ісландії та з'єднаємо її через це місто. А поки що наша тримісячна віза була успішно відкатана, як і останній розворот мого закордону, який вдалося практично з нуля заповнити за чотири роки. Це була перша поїздка п'ятого сезону до швидких зустрічей!
Інформація про подорож
Дата подорожі: 10.09. 2016 - 13.09. 2016
Тип подорожі: Вікенд
Тривалість: 3 повні дні
Віза: Отримували самостійно для португальської подорожі
Транспорт: Wizz air
Готелі: Amber Hostel
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 1/10 (оч. легко)
