Уикенд в Польше и Германии
Это была новогодняя и очень уютная поездка на новогодние европейские ярмарки. Мы ее особо не планировали, но у wizz подвернулись недорогие билеты, и мы не смогли усидеть сложа руки. Рейс был поздний. От отеля на емейл получили инструкцию того, как попасть в наш номер. Это было по сложности наравне с пешими квестами. Вначале мы должны были добраться до одного адреса. Ввели секретный код, открылась дверь. Слева на стене висели четыре ящичка, у нас есть код от третьего.
Открыли ящичек, там ключик. С этим ключиком мы пошли к другому адресу. Прямо возле двери нашего подъезда расположился похоже самый популярный ночной клуб в галактике. Туда была настолько длинная очередь из подвыпивших ребят, что вряд ли до утра все просочились в клуб. Нашли дверь, загороженную толпой из очереди. Аккуратно их подвинули. Причем двигать надо было тактично, чтоб не спровоцировать стенку на стенку. За ребятами нас ожидал очередной кодовый замок с замочной скважиной просто в стене. У меня был специальный код с описанием как именно его надо вводить чтоб подошло. Наверное, хозяин изучал криптографию. Ввести с первого раза не получалось. Ребята давали советы на польском о том, как мне победить эту энигму. В какой-то момент нашим мукам настал конец. Распахнулась массивная дверь. Проход в темный и безжизненный коридор зловеще нас манил. Зашли в подъезд, теперь мы ищем очередную дверь 5B. Конечно же двери такой не оказалось. Методом исключения определили дверь, очередной ключ подошел. Теперь мы были в освещаемом холле. Последняя дверь, последний оставшийся ключ и мы в номере! Теперь можно спатки, на дворе ночь-полночь. Но чувство ритма и драйва нас не покидали до самого рассвета. Клубас на первом этаже играл всеми спектрами басов! Ощущение было, будто мы старперы, которым прогрессивная молодежь мешает спать. И музыка была не особо, в общем все признаки старости на лицо. Зато утром мы были бодры первее всех. Пустынные улочки старинного города были только для нас. Магазины и лавки ещё закрыты. От бурной ночной жизни не было ни следа. Все крепко спали. С одной из витрин на нас смотрел громадный бюст Ленина в новогодней шапке.
Городок ну прямо очень уютный. Что не улочка, то радость. Первым делом мы отправились на окраину города к старинному храму. Одной из достопримечательностей является мост. Во всяком случае в моей памяти он отложился как достопримечательность))) Наверное, старинность города и уединенность сложили для нас ту прекрасную атмосферу. Погуляли вдоль большого озера. Познань начинала просыпаться, мы поспешили в центр. По дороге я заметил дворик, в котором были очень красивые дома. Они были настолько красивы, словно с картинки.
Через пару мгновений до нас дошло, что это и была очень удачная картина на торце здания - мурал. Картина изображала то, как это место выглядело ранее. В общем в Познани стоит обращать внимание на дворики. Пока мы шли в центр, город следил за нами. Причем следил в прямом смысле это слова. Временами в самых неожиданных местах можно было увидеть образы живых существ с одним большим глазом. По всему городу они были десятками.
В интернете нигде не нашел ничего об этих жителях, но было очень тематично. Иногда с ними были написаны короткие послания. Иногда они прятались среди граффити. Намотнули пару кругов по центральной площади и поспешили на шоу в музей рогаликов.
Там нас ждал настоящий мастер класс по приготовлению лучших в мире Познанских рогаликов. Причем мы не только смотрели, но и участвовали. Все зрители от самых младших выполняли различную роль в приготовлении. Кто-то кулаками месил тесто, кто-то раскатывал, кто-то дегустировал начинку. Мы все были одеты как повара и поварята. Мне поначалу казалось, что шоу довольно детское, но когда меня вызвали чтоб я закрутил рогалики, я почувствовал всю серьёзность и ответственность.
Закончилось шоу грандиозным шоу козлов! Я не раскрою детали шоу. Просто сходите на самый утренний сеанс на 11:00 и вы тоже пройдете весь этот путь, включая шоу. Правда один минус – в 11 шоу на польском языке. Можете просто посмотреть шоу козлов в 12 на центральной площади, а на более позднее время записаться на мастер-класс рогаликов.
От этих всех рогаликов окончательно разыгрался аппетит, и мы побежали в Бар Млечный на пиероги (вареники). Но лично наше мнение, в баре млечном не умеют готовить пиероги) Так и закончилась наша первая часть уикенд-поездки. Мы поспешили на ЖД вокзал, чтобы отправиться в Берлин.
Берлин
Изначально билеты на поезд я хотел купить на сайте немецкой ЖД. Но меня окончательно добила наценка в 5 евро за то, что в целях супербезопасности, они обязаны мне прислать билеты в Киев по почте. У них очень серьезный поезд и просто распечатывать нельзя. Что примечательно, на сайте польской ЖД эти же билеты на этот же поезд были раза в полтора дешевле и в конце просто прислали штрихкод, который надо с собой распечатать и взять на этот же поезд. В общем всегда интернациональные билеты надо проверять на сайтах обоих стран.
Это история была про холодный и ветренный польский вокзал, на который никак не мог доехать поезд. Это конечно было не так эпично, как не прилетевший самолет через два дня, но на момент ожидания поезда, нам казалось, что это довольно некомфортно. Скоростной поезд таки доехал, и мы отправились в путь! Три с половиной часа и за окнами Берлин. Такой большой и необъятный. После маленькой и уютной Познани проснулось чувство неуверенности. Но мы взяли себя в руки и пошли искать схему метро. Когда мы увидели схему, эмоции передать словами невозможно. На пятом курсе института по теории автоматизации микроконтроллеров, когда мы изучали схемы, было намного легче. Я конечно тогда не до конца понял, что на тех схемах к чему, но тут был полный провал. Мне сотрудник советовал начать морально готовиться к схеме метро Китая, но по сравнению с Берлином, там все предельно просто. Проще всего сразу купить дневной проездной. Иначе подсчеты времени или количества станций просто сведут с ума. Стоит ли говорить, что первый наш маршрут в отель был с не самым оптимальным количеством пересадок. Причем некоторые пересадки нужно было совершать полностью, выходя на улицу.
Приятной неожиданностью на одной из веток было звучание фразы на немецком “ Двери закрываются” . Я узнал эту фразу, она присутствует в конце песни “ Маятник вечности” группы fleur. И характерный звук закрытия дверей именно поездов этой ветки. Это было очень неожиданно. Я даже не подозревал, что это фраза из метро.
На вокзале так же было забавное происшествия. Очень высокий мужчина с длинными волосами в гетрах и трусах очень вызывающе шел в нашу сторону цепляя прохожих по дороге. Мы поспешили сойти с его траектории на всякий пожарный, почуяли неладное. И тут кто-то из туристов уронил на пол массивный чемодан рядом с нами. Вместе с чемоданом упало и сердце в пятки.
Заселились в отель. На часах было около 18:00. Теперь можем начинать нашу культурную программу. Начали мы с местной кухни. За 9 евро нас ждало две огромные порции немецкого дёнера и дюрюма. Было вкусно – всем советуем. На 20:00 мы были записаны на посещение купола Рейхстага (предварительная запись обязательна).
Соответственно осмотр города мы начали с центральной арки и его окрестностей. Есть ряд признаков города, по которым мы заранее можем определить, что он нам понравится. Несмотря на то, что Берлин не проходил по этим критериям, город почему-то зашел сразу. Мне понравилось буквально все. Мы не ценители архитектуры, но почему-то такой колорит зданий очень понравился.
Само активити посещения Рейхстага довольно забавное. Ничего сверх интересного для нас не было, но сама активность на пять с плюсом. К тому же бесплатно. Столица Германии славится своими знаменитыми новогодними ярмарками. Вторым важным пунктом было проверить как умеют гулять немцы. Один из эпицентров новогодних гуляний это Потсдамер Платц. Какая там стояла потрясающая атмосфера новогодних праздников. Все светилось, везде продавались вкусняшки.
Люди толпами веселились, ели, съезжали с громадных горок на подушках. Тут можно было до бесконечности ходить и впитывать атмосферу грядущего Нового Года. Мы держались до последнего. И снова мы без задних ног дрыхнем в номере блуждая в мирах наших снов.
Утро было снежным. Снежок щедро одаривал нас своим богатством. Мы начали с одной из самых дорогих улиц, на которых были расположены бутики мировых брендов. Правда с утра в воскресение они все были закрыты. А мы так хотели зайти и поглазеть на все эти дорогие брендовые вещи и сыграть в игру, угадай сколько это стоит.
Но вот Хард Рок кафе нам всегда был рад. У них проходил праздничный завтрак с живой музыкой. В этот момент мы пожалели, что в отели у нас был включен завтрак. В Хардроке под живую музыку было бы тематичнее.
Очередная ярмарка нас ждала возле Мемориальной церкви кайзера Вильгельма. Там мы задержались надолго. Лавки со сладостями и тематичные магазинчики нас просто не отпускали.
Чтоб наверняка отметиться в городе мы поднялись на колонну Победы. Даша ещё попросила не повторять тот трюк с кольцом, что был на Эйфелевой башне) Город во многих местах покрыт вайфаем. Это очень облегчает передвижение. Когда надо проехать в дальнюю точку, практически всегда можно выйти в онлайн и по карте проложить маршрут. А с дневными проездными это просто сказка. Так мы добрались до центральной ярмарки у Берлинской телебашни.
Тут нас ждало знакомство с настоящими немецкими сосисочками и они не подвели. Вкусностей тут было миллионы. В окрестностях этой площади оказалось много интересного. Мы шли по узким улочкам в гуще невысоких домов и двориков.
Постоянно открывалось что-нибудь интересное. Выставки, украшенные деревья, фонтаны и напоследок тематический магазин светофоров. В этом магазине было все связано с зелеными и красными человечками. Тут можно было купить все, включая светофоры.
Нас даже угостили желейными человечками. Берлин нас буквально поглощал и не собирался отпускать. На пути постоянно попадались интересности. Выйдя из двориков, мы попали на очередную ярмарку, на которой нас щедро напоили, то есть надегустировали шнапсом. Выбрались из ярмарки. Надо было зайти в туалет какого-нибудь заведения. Зашли в довольно непримечательный пабчик. Я пошел в туалет, а Даша нашла то, что ждала с детства. Когда я вернулся в зал, то заметил свою жену, переполненную эмоциями, она была готова спасти галактику в прямом смысле этого слова! Это был настоящий бой с космическими кораблями, астеройдами и бомбами.
Это был механический Пинбол! Даша в детстве очень много играла во встроенную в windows xp игру. Даша – непризнанный чемпион по Пинболу в мире! За евровую монетку игра длилась минут 10, эмоции и кураж тут буквально зашкаливали. Мы помогли кораблю Энтерпрайз навести порядок во вселенной! Зарядились энергией и дальше в путь.
Теперь была историческая часть поездки мы были у остатков берлинской стены. Тут можно даже подняться на лифте на площадку и посмотреть сверху как это выглядело. Теперь наш путь лежал к знаменитой галерее под открытым небом. Вернее, сначала заскочить на центральную ярмарку за порцией вкусняшек и дальше в путь.
Пока мы добрались до стены, было уже совсем темно, но даже в такой темноте целующегося Брежнева было несложно найти. Время, отведённое на Берлин, подходило к концу и у нас ещё было около часа бесцельно побродить. Вначале мы нашли прикольный мост, на котором перемигивались знаки игры “ Камень ножницы бумага” Надо было занимать свою сторону в надежде, что сейчас будет выигрышная комбинация в твою пользу. Я всегда проигрываю Даше в эту игру и даже интерактивный вариант не был исключением. Ещё очень поразило то как эффектно выглядят остановки некоторых надземных станций метро. Поезд словно в замок заезжает за пассажирами-ланцелотами. Затем мы окончательно погрузились в жизнь окраин города – забредя в черный квартал. Мне такое впечатление, что мы буквально в каждом городе Европы пока ночью не забредем в черный квартал не успокоимся. Теперь надо было на метро проехать в другой конец города где наш отель, наш дёнер и наш фликсбас. По приезду на свою остановку мы подарили наши проездные двум ребятам. Вернее, была довольно забавная ситуация. Когда парень спросил нас не не нужны-ли нам случайно наши проездные. А они нам реально оказались больше не нужны. Ещё по дороге в отель посадили на нужный автобус заблудившуюся туристку. Как оказалось, фликсбас успел слиться с польским басом. И за нами на удивление приехал именно польский бас, и мы отправились обратно в нашу маленькую и уже родную Познань. Берлин так держать, было круто!
Ещё раз Познань
Теперь у нас был весь день в распоряжении. Но одна проблемка – по понедельникам закрыты все интересности. А ещё это была ночь с понедельника на воскресение, а значит в клубе под нами будет тихо. Нам надо было проделать снова весь квест по получению ключа от номера. Но в этот раз нам попался ящичек с дополнительным секретом. И добыча ключа заняла значительное время. Мы уже думали, что реально хозяин ошибся паролем. Потом мы заметили кнопку. Нажатие кнопки результата не давало. После долгих мучений и переборов мы выяснили, что у ящичка две кнопки. Но даже с таким раскладом открыть его получилось не с первого раза. Зашли в номер – тишина. Клуб закрыт, отлично! Отопление грело так, что открытая форточка была в самый раз. Нестачу ночного клуба компенсировало двое парней, которые о чем-то на польском очень и очень громко спорили. Как я не пытался уснуть, но пришлось оторвать себя от кровати и закрыть форточку. Утро. Снова мы одни против спящего города. На этот раз бюст Ленина с витрины на нас смотрел более открытыми глазами. Кто-то ему новогоднюю шапку больше приподнял. По большому счету весь день мы провели бесцельно блуждая по улочкам города и большому молу. Хитом дня стала кафешка Pyra Bar. Там был громаднейший ассортимент блюд из картошки. Я ел настолько вычурное блюдо, что в жизни бы не догадался, что это из картофеля. Вечерком, когда мы спешили на самолет по дороге обнаружили, целую ярморочную площадь, которую в упор не замечали оба дня. Это был неожиданный и радостный сюрприз.
Познань можно описать как маленький и уютный город. Казалось, что наша размеренная поездка подошла к концу, я даже сказал свою фразу года “ Аж не верится, что сегодня мы будем ночевать уже дома” . Доехали в аэропорт, сдали вещи на рентген. Наличные деньги потратили практически до конца, в кармане лежали последние 10 злотых (2.5 евро) Мой рюкзак проехал по ленте под сканнер. Все как обычно. Рюкзак выехал, в его корзинке появилось 110 злотых. Мы осмотрелись вокруг. Все соседние корзинке были наши и вблизи не было никого кто потенциально был потерявшим деньги. Постояли ещё с минутку, никто с поисками не объявился. Видимо деньги предназначались-таки нам. Мы пошли в транзитную зону, пройдя пограничный контроль и получив штамп выезда из Шенгена… .
В следующем рассказе: “ Не переживайте” сказал офицер и аккуратно под линеечку зачеркнул наш штамп. “ Сейчас за Вами всеми приедет автобус, и мы вас вернем в город” . Я открыл в скайпе чат по работе и начал писать “ Ребята, сорри я просто в полной попе… ”
Дата путешествия: 16.12. 2017 – 19.12. 2017
Продолжительность: 3 полных дня
Авиабилеты: Wizz
Отели: Booking
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 4/10 (ниже среднего)
Затраты на двоих: Так как в последний момент поездка мягко говоря вышла из под контроля, то финальные затраты мы до сих пор подвезти не можем. Сейчас мы разбираемся с wizz и страховыми компаниями.
Вікенд у Польщі та Німеччині
Це була новорічна та дуже затишна поїздка на новорічні європейські ярмарки. Ми її особливо не планували, але у wizz підвернулися недорогі квитки, і ми не змогли всидіти склавши руки. Рейс був пізній. Від готелю на емейл отримали інструкцію про те, як потрапити в наш номер. Це було складно нарівні з пішими квестами. Спочатку ми повинні були дістатися однієї адреси. Ввели секретний код, відчинилися двері. Зліва на стіні висіли чотири скриньки, у нас є код від третьої.
Відкрили скриньку, там ключик. Із цим ключиком ми пішли до іншої адреси. Прямо біля дверей нашого під'їзду розташувався схоже найпопулярніший нічний клуб у галактиці. Туди була настільки довга черга з напідпитку, що навряд чи до ранку всі просочилися в клуб. Знайшли двері, загороджені натовпом з черги. Акуратно їх посунули. Причому рухати треба було тактовно, ніж спровокувати стіну на стіну. За хлопцями нас чекав черговий кодовий замок із замковою свердловиною просто у стіні. У мене був спеціальний код з описом, як саме його треба вводити, щоб підійшло. Мабуть, хазяїн вивчав криптографію. Ввести з першого разу не виходило. Хлопці давали поради польською про те, як мені перемогти цю енігму. Якоїсь миті нашим мукам настав кінець. Відчинилися масивні двері. Прохід у темний і неживий коридор зловісно манив нас. Зайшли до під'їзду, тепер ми шукаємо чергові двері 5B. Звичайно ж, двері таких не виявилося. Способом виключення визначили двері, ще один ключ підійшов. Тепер ми були у висвітлюваному холі. Останні двері, останній ключ, що залишився, і ми в номері! Тепер можна спати, надворі ніч-північ. Але почуття ритму та драйву нас не залишали до самого світанку. Клубас на першому поверсі грав усіма спектрами басів! Відчуття було, начебто ми старпери, яким прогресивна молодь заважає спати. І музика була не особливо, загалом усі ознаки старості в наявності. Зате вранці ми були бадьорі перш за всіх. Пустельні вулички старовинного міста були лише для нас. Магазини та лавки ще закриті. Від бурхливого нічного життя не було жодного сліду. Усі міцно спали. З однієї з вітрин на нас дивився величезний бюст Леніна у новорічній шапці.
Містечко ну прямо дуже затишне. Що не вуличка, то радість. Насамперед ми вирушили на околицю міста до старовинного храму. Однією з визначних пам'яток є міст. Принаймні у моїй пам'яті він відклався як пам'ятка))) Напевно, старовинність міста і самотність склали для нас ту чудову атмосферу. Погуляли вздовж великого озера. Познань починала прокидатися, ми поспішили до центру. Дорогою я помітив дворик, у якому були дуже гарні будинки. Вони були настільки красиві, наче з картинки.
За кілька хвилин до нас дійшло, що це і була дуже вдала картина на торці будівлі – мурал. Картина зображала, як це місце виглядало раніше. Загалом у Познані варто звертати увагу на дворики. Поки ми йшли до центру, місто стежило за нами. Причому стежив у сенсі це слова. Часом у найнесподіваніших місцях можна було побачити образи живих істот з одним великим оком. По всьому місту вони були десятками.
В інтернеті ніде не знайшов нічого про цих мешканців, але було дуже тематично. Іноді з ними були написані короткі листи. Іноді вони ховалися серед графіті. Намотнули пару кіл по центральній площі та поспішили на шоу до музею рогаликів.
Там на нас чекав справжній майстер клас із приготування найкращих у світі Познанських рогаликів. Причому ми не лише дивилися, а й брали участь. Усі глядачі від наймолодших виконували різну роль приготуванні. Хтось кулаками місив тісто, хтось розкочував, дегустував начинку. Ми всі були одягнені як кухарі та кухарі. Мені спочатку здавалося, що шоу досить дитяче, але коли мене викликали, щоб я закрутив рогалики, я відчув усю серйозність і відповідальність.
Закінчилося шоу грандіозним шоу козлів! Я не розкрию деталі шоу. Просто сходіть на ранковий сеанс на 11:00 і ви теж пройдете весь цей шлях, включаючи шоу. Щоправда, один мінус – в 11 шоу польською мовою. Можете просто подивитися шоу козлів у 12 на центральній площі, а пізніше записатися на майстер-клас рогаликів.
Від усіх рогаликів остаточно розігрався апетит, і ми побігли в Бар Чумацький на пієроги (вареники). Але особисто наша думка, в барі чумацькому не вміють готувати пієроги) Так і закінчилася наша перша частина вікенд-поїздки. Ми поспішили на залізничний вокзал, щоб вирушити до Берліна.
Берлін
Спочатку квитки на поїзд я хотів купити на сайті німецької залізниці. Але мене остаточно добила націнка в 5 євро за те, що з метою супербезпеки вони зобов'язані мені надіслати квитки до Києва поштою. Вони дуже серйозний поїзд і просто роздруковувати не можна. Що примітно, на сайті польської залізниці ці ж квитки на цей же поїзд були рази в півтора дешевші і в кінці просто надіслали штрихкод, який треба з собою роздрукувати та взяти на цей же поїзд. Загалом, завжди міжнародні квитки треба перевіряти на сайтах обох країн.
Ця історія була про холодний та вітряний польський вокзал, на який ніяк не міг доїхати потяг. Це звичайно було не так епічно, як літак, що не прилетів через два дні, але на момент очікування поїзда, нам здавалося, що це досить некомфортно. Швидкісний поїзд таки доїхав, і ми вирушили в дорогу! Три з половиною години та за вікнами Берлін. Такий великий і неосяжний. Після маленької та затишної Познані прокинулося почуття невпевненості. Але ми взяли себе до рук і пішли шукати схему метро. Коли побачили схему, емоції передати словами неможливо. На п'ятому курсі інституту з теорії автоматизації мікроконтролерів, коли ми вивчали схеми, було набагато легше. Я, звичайно, тоді не до кінця зрозумів, що на тих схемах до чого, але тут був повний провал. Мені співробітник радив почати морально готуватися до схеми метро Китаю, але порівняно з Берліном там усе дуже просто. Найпростіше відразу купити денний проїзний. Інакше підрахунки часу або кількості станцій просто зведуть з розуму. Чи варто говорити, що перший наш маршрут до готелю був з не найоптимальнішою кількістю пересадок. Причому деякі пересадки потрібно було здійснювати повністю, виходячи надвір.
Приємною несподіванкою на одній із гілок було звучання фрази німецькою “Двері зачиняються”. Я дізнався цю фразу, вона присутня наприкінці пісні “Маятник вічності” групи fleur. І характерний звук закриття дверей саме поїздів цієї гілки. Це було дуже несподіванно. Я навіть не підозрював, що це фраза з метро.
На вокзалі так само було кумедне пригоди. Дуже високий чоловік з довгим волоссям у гетрах і трусах дуже зухвало йшов у наш бік чіпляючи перехожих дорогою. Ми поспішили зійти з його траєкторії на будь-який пожежник, почули недобре. І тут хтось із туристів упустив на підлогу масивну валізу поруч із нами. Разом із валізою впало і серце в п'яти.
Заселилися до готелю. На годиннику було близько 18:00. Тепер можемо розпочинати нашу культурну програму. Почали ми із місцевої кухні. За 9 євро нас чекало дві величезні порції німецького денера та дюрюма. Було смачно – усім радимо. На 20:00 ми були записані на відвідування купола Рейхстагу (попередній запис є обов'язковим).
Відповідно огляд міста ми почали з центральної арки та її околиць. Є низка ознак міста, за якими ми заздалегідь можемо визначити, що воно нам сподобається. Незважаючи на те, що Берлін не проходив за цими критеріями, місто чомусь зайшло одразу. Мені сподобалося буквально все. Ми не поціновувачі архітектури, але чомусь такий колорит будівель дуже сподобався.
Саме активіти відвідування Рейхстагу досить кумедне. Нічого понад цікаве для нас не було, але сама активність на п'ять із плюсом. До того ж, безкоштовно. Столиця Німеччини славиться своїми відомими новорічними ярмарками. Другим важливим пунктом було перевірити як вміють піти німці. Один із епіцентрів новорічних гулянь це Потсдамер Платц. Яка там стояла чудова атмосфера новорічних свят. Все світилося, скрізь продавалися ласощі.
Люди натовпами веселилися, їли, з'їжджали з величезних гірок на подушках. Тут можна було нескінченно ходити і вбирати атмосферу майбутнього Нового Року. Ми трималися аж до останнього. І знову ми без задніх ніг дрихнемо в номері блукаючи у світах наших снів.
Ранок був сніжним. Сніжок щедро обдаровував нас своїм багатством. Ми розпочали з однієї з найдорожчих вулиць, на яких були розташовані бутіки світових брендів. Щоправда, з ранку у неділю вони всі були закриті. А ми так хотіли зайти і подивитись на всі ці дорогі брендові речі та зіграти в гру, вгадай скільки це коштує.
Але Хард Рок кафе нам завжди був радий. У них проходив святковий сніданок із живою музикою. У цей момент ми пошкодували, що у готелі в нас був включений сніданок. У Хардроку під живу музику було б тематичніше.
Черговий ярмарок на нас чекав біля Меморіальної церкви кайзера Вільгельма. Там ми надовго затрималися. Лавки з солодощами та тематичні магазинчики нас просто не відпускали.
Щоб напевно відзначитися в місті, ми піднялися на колону Перемоги. Даша ще попросила не повторювати той трюк з кільцем, що був на Ейфелевій вежі. Місто в багатьох місцях покрито вайфаєм. Це дуже полегшує пересування. Коли треба проїхати в далеку точку, практично завжди можна вийти в онлайн та по карті прокласти маршрут. А із денними проїзними це просто казка. Так ми дісталися центрального ярмарку біля Берлінської телевежі.
Тут на нас чекало знайомство зі справжніми німецькими сосисочками і вони не підвели. Смаків тут було мільйони. На околицях цієї площі виявилося багато цікавого. Ми йшли вузькими вуличками в гущавині невисоких будинків та двориків.
Постійно відкривалося щось цікаве. Виставки, прикрашені дерева, фонтани та наостанок тематичний магазин світлофорів. У цьому магазині було все пов'язане із зеленими та червоними чоловічками. Тут можна було купити все, включаючи світлофори.
Нас навіть почастували желейними чоловічками. Берлін нас буквально поглинав і не збирався відпускати. Дорогою постійно траплялися цікавості. Вийшовши з двориків, ми потрапили на черговий ярмарок, де нас щедро напоїли, тобто надегустували шнапсом. Вибралися з ярмарку. Треба було зайти до туалету якогось закладу. Зайшли до досить непримітного пабчика. Я пішов у туалет, а Даша знайшла те, що чекала змалку. Коли я повернувся до зали, то помітив свою дружину, переповнену емоціями, вона була готова врятувати галактику у прямому значенні цього слова! Це був справжній бій із космічними кораблями, астеройдами та бомбами.
То був механічний Пінбол! Даша в дитинстві дуже багато грала у вбудовану у windows xp гру. Даша – невизнаний чемпіон з Пінболу у світі! За євро монетку гра тривала хвилин 10, емоції та кураж тут буквально зашкалювали. Ми допомогли кораблю Ентерпрайз навести лад у всесвіті! Зарядилися енергією і далі в дорогу.
Тепер була історична частина поїздки, ми були біля залишків берлінської стіни. Тут можна навіть піднятися на ліфті на майданчик та подивитися зверху як це виглядало. Тепер наш шлях лежав до знаменитої галереї просто неба. Точніше, спочатку заскочити на центральний ярмарок за порцією ласощів і далі в дорогу.
Поки ми дісталися до стіни, було вже зовсім темно, але навіть у такій темряві Брежнєва, що цілується, було нескладно знайти. Час, відведений на Берлін, добігав кінця і в нас ще було близько години безцільно поблукати. Спочатку ми знайшли прикольний міст, на якому переморгувалися знаки гри “Камінь ножиці папір”. Треба було займати свій бік, сподіваючись, що зараз буде виграшна комбінація на твою користь. Я завжди програю Даші у цю гру і навіть інтерактивний варіант не був винятком. Ще дуже вразило те, як ефектно виглядають зупинки деяких надземних станцій метро. Поїзд наче замок заїжджає за пасажирами-ланцелотами. Потім ми остаточно занурилися в життя околиць міста – забредши в чорний квартал. Мені таке враження, що ми буквально в кожному місті Європи поки що вночі не забредемо у чорний квартал не заспокоїмося. Тепер треба було на метро проїхати в інший кінець міста, де наш готель, наш денер і наш фліксбас. Після приїзду на зупинку ми подарували наші проїзні двом хлопцям. Вірніше, була досить кумедна ситуація. Коли хлопець запитав нас чи не потрібні нам випадково наші проїзні. А вони нам реально виявилися непотрібні. Ще по дорозі в готель посадили на потрібний автобус туристку, що заблукала. Як виявилося, фліксбас встиг злитися із польським басом. І за нами напрочуд приїхав саме польський бас, і ми вирушили назад до нашої маленької і вже рідної Познані. Берлін так тримати, було круто!
Ще раз Познань
Тепер у нас був весь день у розпорядженні. Але одна проблемка – у понеділок закриті всі цікавості. А ще це була ніч із понеділка на неділю, а значить у клубі під нами буде тихо. Нам треба було зробити знову весь квест із отримання ключа від номера. Але цього разу нам попалася скринька з додатковим секретом. І видобуток ключа зайняв значний час. Ми вже думали, що реально хазяїн помилився паролем. Потім ми побачили кнопку. Натискання кнопки результату не давало. Після довгих мук і переборів ми з'ясували, що біля скриньки дві кнопки. Але навіть із таким розкладом відкрити його вийшло не з першого разу. Зайшли у номер – тиша. Клуб закритий, чудово! Опалення гріло так, що відкрита кватирка була якраз. Нестачу нічного клубу компенсувало двоє хлопців, які про щось польське дуже і дуже голосно сперечалися. Як я не намагався заснути, але довелося відірвати себе від ліжка та закрити кватирку. Ранок. Знову ми самі проти сплячого міста. Цього разу бюст Леніна з вітрини на нас дивився більш розплющеними очима. Хтось йому новорічну шапку більше підняв. За великим рахунком, весь день ми провели безцільно блукаючи вуличками міста і великим молом. Хітом дня стала кав'ярня Pyra Bar. Там був величезний асортимент страв із картоплі. Я їв настільки химерну страву, що в житті не здогадався б, що це з картоплі. Увечері, коли ми поспішали на літак дорогою виявили, цілу ярморочну площу, яку впритул не помічали обидва дні. Це був несподіваний та радісний сюрприз.
Познань можна описати як маленьке та затишне місто. Здавалося, що наша помірна поїздка добігла кінця, я навіть сказав свою фразу року “Аж не віриться, що сьогодні ми ночуватимемо вже вдома”. Доїхали до аеропорту, здали речі на рентген. Готівка витратила практично до кінця, в кишені лежали останні 10 злотих (2.5 євро) Мій рюкзак проїхав стрічкою під сканер. Все як зазвичай. Рюкзак виїхав, у його кошику з'явилося 110 злотих. Ми озирнулися довкола. Всі сусідні кошики були наші і поблизу не було нікого, хто потенційно був таким, що втратив гроші. Постояли ще хвилину, ніхто з пошуками не з'явився. Мабуть, гроші призначалися-таки нам. Ми пішли в транзитну зону, пройшовши прикордонний контроль та отримавши штамп виїзду з Шенгену.
У наступному оповіданні: “Не переживайте” сказав офіцер і акуратно під лінійку закреслив наш штамп. "Зараз за Вами всіма приїде автобус, і ми вас повернемо до міста". Я відкрив у скайпі чат по роботі і почав писати "Хлопці, соррі я просто в повній попі..."
Дата подорожі: 16.12. 2017 – 19.12. 2017
Тривалість: 3 повні дні
Авіаквитки: Wizz
Готели: Booking
Екскурсії: Всі самі
Складність подорожі: 4/10 (нижче від середнього)
Витрати на двох: Оскільки в останній момент поїздка м'яко кажучи вийшла з-під контролю, то фінальні витрати ми досі підвезти не можемо. Зараз ми розуміємося на wizz і страхових компаніях.
