Аскольдова могила.

Аскольдова могила — місце на правому березі Дніпра у Києві, де, за переказами, поховано князя Аскольда. Нині це частина паркового комплексу, розбитого в 1934-1936 роках на місці древнього Угорського урочища.

З часів княгині Ольги і до початку XIX століття над могилою князя Аскольда стояла дерев'яна церква Святого Миколая Чудотворця, що постійно відновлювалася. У 1809-1810 роках за проектом архітектора А. І. Меленського на цьому місці зведена кам'яна церква-ротонда. У 1935 році церкву було перетворено на парковий павільйон. Над нею за проектом архітектора П. Г. Юрченка була надбудована колонада, розібрана під час реставрації церкви у 1998 році.

З 1786 року навколо Аскольдової могили існував цвинтар, де знаходилися поховання багатьох відомих киян. На цьому цвинтарі були поховані льотчики П. Н. Нестеров та Є. Н. Крутень - перші російські аси (їхні могили перенесені). Офіційне рішення про знищення цвинтаря, що заважало створенню парку, було ухвалено у 1935 році.
Під час окупації на Аскольдовій могилі був німецький цвинтар, ліквідований після визволення Києва у 1944 році. Після 1945 року Аскольдова могила стала одним із місць поховання солдатів та офіцерів загиблих під час визволення Києва від німецьких окупантів. У 1957 році їхній порох був перенесений до Парку Вічної Слави.

У парку встановлено дерев'яний хрест, що нагадує про те, що у 1918 р. на цвинтарі були поховані українські юнаки-патріоти, що загинули у бою з більшовиками біля станції Крути. Неподалік поставлено пам'ятний знак (архітектор Я. Віг, 1997), присвячений відбитому в історії перебування тут наприкінці IX ст. угрів (угорців) по дорозі з Поволжя до території сучасної Угорщини.
Стародавня церква святого Миколая була побудована не пізніше Х століття якимсь Ольмою поряд зі своїм двором, над могилою князя Аскольда в урочищі Угорському, яке з ХVІІІ століття зветься Аскольдовою могилою. Назву церква отримала за ім'я, яке прийняв Аскольд при хрещенні у 867 році - Микола. Певний час поширеною була думка, що до побудови церкви причетна княгиня Ольга, а отже, церква є найдавнішою на Русі. Виникла ця теорія, швидше за все, через помилку переписувача, який свого часу замість «Олма» написав «Олга». Втім, деякі дослідники та автори дотримуються прямо протилежної версії. Найсміливіші відстоюють фантастичне твердження, що засновник православного храму Ольма — це язичник Олмош (Альмош), ватажок угорців, що проходили повз Київ наприкінці ІХ століття.
У 971 році церква Святого Миколая була зруйнована сином Ольги - Святославом, правління якого пов'язане з жорстокою язичницькою реакцією, переслідуванням християн та знищенням церков. Лише 990 року князь Володимир знову побудував тут дерев'яний храм. У 1036 році при церкві було засновано жіночий монастир, в якому доживав свої роки один із засновників Києво-Печерської обителі преподобний Феодосій. Він утримувався чи то на самій Аскольдовій могилі, чи то на височині над нею. Існує переклад, пов'язаний з подією, що сталася у 1113 році у житті великого князя Київського Мстислава Володимировича, сина Мономаха. Повертаючись пізно з полювання, він заблукав у дрімучому лісі, який покривав собою місцевість сучасного Печерська. Шукаючи дорогу з нього, князь несподівано побачив яскраве світло, що його випромінював образ Святого Миколая, який утримувався на високому пеньку, якраз біля тієї ж дороги. На згадку про таку чудову виставу він у 1115 році заснував при Миколаївській церкві на Аскольдовій могилі (чи перетворив із зазначеного вище жіночого) чоловічий монастир (чи відновив після руйнування його в 1096 половцями). Через якийсь час на місці пригоди, що сталася з Мстиславом, з'явилася стовпоподібна каплиця (столп) з образом Святого Миколая, яка вказувала напрямок руху до обителі на Аскольдовій могилі.
У 1147 році князь Андрій Боголюбський приписав монастир до Києво-Печерської обителі. Відновлений після руйнування, заподіяного в 1240 татаро-монголами хана Батия, монастир в XV столітті знову грабувався татарами.

Найдавніше зображення церкви Святого Миколая – дерев'яної, з трьома лазнями – було знайдено на плані Кальнофойського. Наприкінці XVI століття обитель був певний час уніатською. За митрополита Київського Петра Могила вона отримала від українських гетьманів цілу низку універсалів та грамот на володіння. Один із них, а саме Іван Мазепа протягом 1690—1696 років власними коштами збудував на горі над Миколаївською церквою за проектом архітектора Йосипа Старцева великий кам'яний 5-банний собор, який став соборним храмом монастиря. У келії навколо нього переселилася велика частина братії з території на Аскольдовій могилі, а під горою залишився монастирський цвинтар з дерев'яною Миколаївською церквою, яка з головної перетворилася на приписну цвинтарну.
Після встановлення радянського режиму церкву закрили, але у 1921-34 роках вона ще діяла як парафіяльна УАПЦ. У 1934 році церкву закрито вже остаточно, а цвинтар знищено з метою будівництва розважального парку. 1936 року церкву перебудували під ресторан, а 1938 року архітектор Петро Юрченко досить дотепно переробив колишній храм у парковий павільйон, надбудувавши замість лазні наскрізну іонійську колонаду. Тоді ж було знесено і дзвіницю початку ХХ ст., будинок настоятеля та паркан 60-х рр. ХІХ ст.

У такому вигляді церква проіснувала до останньої реставрації 1997-98 років (архітектор Володимир Хромченков), коли було відновлено початковий вид споруди. 26 квітня 1992 року храм передано релігійному суспільству Української греко-католицької церкви. У напівпідвалі зараз також влаштована церква в ім'я Святого Сильвестра Папи Римського. Освячення відновленої Миколаївської церкви здійснив 22 травня 1998 року тоді ще Преосвященний Екзарх Києво-Вишгородський УГКЦ Любомир Гузар.
Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі прославилася також тим, що це був перший храм, який відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого апостольського візиту в Україну влітку 2001 року.