Києво-Печерська Лавра височить на високих пагорбах правого берега Дніпра. Увінчана золотими куполами Києво-Печерська Лавра — доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі та твердиня православної віри.

Монастир Києво-Печерська Лавра був заснований в 11 столітті та забудовувався протягом 9 наступних століть. Назва "Печерська" походить від слова "печери", які були знайдені на цій території та в яких селилися перші ченці. Лавра - це почесна назва, яка давалася дуже великим та значним монастирям. Архітектурний комплекс монастиря Києво-Печерська Лавра і сьогодні справляє грандіозне враження. У сонячний день відблиски численних куполів та дзвінниць Києво-Печерської Лаври навіть сліплять очі. Більшість будівель Києво-Печерської Лаври датується 17–18 століттями, і вони є чудовим прикладом стилю Українського Бароко в архітектурі.
Києво-Печерська Лавра розпочала своє існування у 1051 р. Частими відвідувачами печерного монастиря стають князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, та київська знать, що пожертвували кошти на будівництво наземного храму та келій, коли печери стали тісні для швидко зростаючої кількості братії. З 12 століття у Києво-Печерській Лаврі збереглася лише одна церква з незначними архітектурними змінами, які були зроблені пізніше. Ця церква над воротами головного входу до Києво-Печерської Лаври та її називають "Надбрамна" (або Надбрамна). Повна назва Церкви - Троїцька Надбрамна Церква - "Церква Святої Трійці над Брамою". Це просто диво, що вона збереглася, оскільки на Монастир протягом усієї історії відбувалися численні набіги, він зазнав руйнівних пожеж та інших негод, які завдали йому значної шкоди. Церква створювалася 1106-1108г. грецькими зодчими та іконописцями. У розписі також брав участь преподобний Аліпій, який вважається родоначальником особливого, відмінного від грецького, іконописного мистецтва.
Ченці Києво-Печерської Лаври і, насамперед самітники, відрізнялися моральністю та подвижництвом. Це приваблювало у Лавру освічених та знатних людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII століття з-поміж його ченців у різні межі Київської Русі було призначено 50 єпископів. Граючи значну роль об'єднанні східнослов'янських земель, будучи духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, Лавра користувалася заслуженою славою як у Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах. Починаючи з 40-х років XIII ст. і на початок XIV в. Лавра була свідком татаро-монгольської навали. Монастир, як і весь Київ, сильно постраждав також у 1399 та 1416 роках.

До кінця XVI ст., долаючи різні труднощі, пов'язані з політичними перипетіями українських земель, а також втручань у внутрішнє життя світської влади, монастир, відбудовуючи храми та набуваючи нових земель, активно відроджується.
Як випливає із назви Києво-Печерської Лаври, місцем заснування Печерського монастиря стали київські печери. Літопис повідомляє, що "печерку малу", з якої починався монастир, викопав на березі Дніпра священик церкви св. Апостолів у селі Берестовому – майбутній митрополит Іларіон – щоб усамітнюватися в ній для молитов. Ставши митрополитом, Іларіон перестав відвідувати печеру, і в ній між 1051 - 54 рр. оселився пустельник Антоній. За "Києво-Печерським патериком", Антоній використав для житла печеру, яку влаштували варяги, щоб зберігати там свої скарби.
Навколо Антонія почали збиратися ченці, що влаштували печерне поселення на горі (тепер це Далекі печери). Коли братії зібралося 12 людей, Антоній призначив над ними ігуменом ченця Варлаама, а сам переселився на іншу гору, де знову усамітнився у підземній келії. Згодом і на цій горі виник підземний лабіринт – нинішні Ближні печери. Братія ж на чолі з Варлаамом спочатку поставила над першою печерою "церковницю малу", а в 1062 спорудила церква в ім'я Богородиці. Тоді ж князь Ізяслав Ярославович на прохання Антонія подарував ченцям гору над печерами, яку вони обгородили та забудували, створивши так званий Старий монастир. З того часу обитель стала наземною, печери почали служити цвинтарем, а жити в них залишилися лише аскети-подвижники.
Незабаром Варлаам був переведений Ізяславом Ярославичем у княжий родовий Дмитрієвський монастир, і Антоній "поставив" іншого ігумена - Феодосія, за якого чисельність ченців збільшилася з двадцяти до ста, і було запроваджено перший (так званий Студійський) монастирський статут. За Феодосії (1073 р.) князь Святослав Ярославич подарував Лаврі землю між Старим монастирем і Берестовим. Тут було закладено Успенський собор, навколо якого при наступному ігумені Стефані сформувався Новий монастир. На його території, огородженій спочатку дерев'яною, а потім кам'яною стіною, виник архітектурний ансамбль – кам'яні Троїцька надбрамна церква та трапезна, дерев'яні келії та господарські споруди, лікарня з церквою св.Миколая. Огороджений простір між Новим та Старим монастирями був частково зайнятий городами та садами, а частково – житлом монастирських ремісників та челяді; Тут Феодосій влаштував також двір для жебраків та хворих.
Незалежність монастиря від князівської влади (на відміну інших обителей) сприяла з того що наприкінці XI в. він став не лише найавторитетнішою, найбільшою і найбагатшою релігійною організацією країни, а й центром літописання, школою живопису та медицини. Загальновідомими були уславлені імена Аліпія, Агапіта, Нестора та інших чорноризців. З 1171 печерські ігумени носили титул архімандрита. Ще до монгольської навали близько 50 печерських ченців стали єпископами у різних містах Русі.
Після приєднання Києва до Московської держави Лавра продовжувала отримувати пільги від найвищої влади, хоча послідовники Петра Могили Йосип Тризна та Інокентій Гізель не виявляли бажання передавати її під владу московського патріарха. Це сталося лише за архімандрита Варлаама Ясинського, після чого Лавра у 1688 р. отримала підтвердження ставропігії та почесний титул Києво-Печерської Лаври (втім, монастир називали у побуті лаврою ще у XII ст.). До кінця XVIII ст. Лавра продовжувала розширювати свої володіння, ставши найбільшим в Україні церковним землевласником — їй належали сотні тисяч десятин орних та лісових угідь, а також незліченна кількість сільськогосподарських підприємств, де працювали 76 тисяч кріпаків.
Одночасно у Лаврі велося грандіозне кам'яне будівництво. Ще XVII в. були споруджені нова трапезна, Микільська, Всехсвятська, Аннозачатівська, Різдво-Богородицька, Воздвиженська церкви. Гетьман Іван Мазепа обгородив Лавру кам'яною стіною. Після великої пожежі 1718 р. дерев'яні будівлі, що згоріли, були замінені кам'яними, а кам'яні були відремонтовані і розширені. Так з'явилися келії соборних старців, економічний корпус, друкарня, будинок митрополита. У середині XVIII ст. Йоганн Шедель і Степан Ковнір збагачують лаврський ансамбль будинком намісника, Ковніровським корпусом, найвищою в Росії Великою дзвіницею, дзвіницями на Ближніх та на Далеких печерах.
У XIX та на початку XX ст. архітектурний ансамбль Києво-Печерської Лаври поступово набув завершеності. Були упорядковані криті галереї до Ближніх і Далеких печер, а територія печер обнесена фортечною стіною. Було споруджено кілька житлових корпусів для прочан на території вітальні, лікарня, нова трапезна, бібліотека. Одним із найпотужніших київських видавництв залишалася друкарня Лаври, помітне місце у мистецтві займала іконописна майстерня.

На початку XX ст. Лавра налічувала близько 500 ченців та 600 послушників, які жили у чотирьох об'єднаних монастирях – власне Печерському, Микільському чи Троїцькому лікарняному, на Ближніх та Далеких печерах. Крім того, Лаврі належали три пустелі – Голосіївська, Китаївська та Преображенська. Система управління цим великим господарством була досить складною.
Після жовтневого перевороту 1917р. для Києво-Печерської Лаври почалися найважчі в її історії часи. Згідно з Декретом радянського уряду "Про відокремлення Церкви від держави та школи від Церкви" все майно церковних та релігійних громад було оголошено надбанням народу. Поступова ізоляція церковної громади, витіснення її створеним музеєм завершилося на початку 1930 р. повною ліквідацією Києво-Печерської Лаври. Величезні збитки архітектурним та історичним цінностям було завдано і в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 року було підірвано Свято-Успенський собор. У 1961 р. чинний монастир, що відновився на території Нижньої Лаври під час фашистської окупації - 1941 р. було скасовано, його мешканців вигнано.
У червні 1988 р. у зв'язку зі святкуванням 1000-річного ювілею Хрещення Київської Русі та згідно з постановою Ради Міністрів УРСР новоствореній церковній громаді Лаври було передано територію Дальних печер з усіма наземними будовами та печерами; 1990 р. передано територію Ближніх печер. У 2003-2004 роках) було відновлено Свято-Успенський собор, підірваний у роки Великої Вітчизняної війни.