Тустань – давньоруський оборонний комплекс, митниця та місто-фортеця, залишки якого знаходяться у Карпатських горах (Східні Бескиди), у Сколівському районі Львівської області, біля міста Борислав. Сучасний Державний історико-культурний заповідник "Тустань" знаходиться у Підгородцевському лісництві.

Протягом чотирьох століть, з другої половини IX до середини XIII століття, на скелях існував могутній дерев'яний дитинець (замок) Тустань, збудований племінною знатью білих хорватів. Центральна частина укріплень площею 3 га розміщувалася на скельній групі Ямненських пісковиків заввишки 40 метрів. Тустань була важливим стратегічним пунктом і входила до єдиної системи Карпатської (Угорської) лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. У той час Тустань, разом з Перемишлем, Короснем і Теребовлею, належала до найвідоміших поселень Галичини, а також служила митним пунктом, про що свідчать знайдені в Тустані арабські дирхеми, що перебували в обороті в ІХ-ХІ ст.
У 1241 році Тустань була знищена монголо-татарами під час нашестя Батия, залишилося лише село Тустань (згодом с. Тустановичі, нині – частина міста Борислав) та неприступний замок Тустань. Пізніше місто-фортеця Тустань згадується в літописі краківського історика Яна Длугоша та хроніці Янка з Чарнкова, згідно з останньою вона охороняла південний кордон Галицького князівства, у 1340 була захоплена польським королем Казимиром Великим і за його наказом наново відбудована.

У грамоті папи римського Боніфація IX від 15 травня 1390 р. Тустань згадується як прикордонна фортеця, через яку сіль, здобуту в Дрогобичі та його околицях, експортувалася до Закарпаття та Угорщини.
Тустань після її захоплення поляками була королівською фортецею, тобто належала державі. Королівська дарська грамота від 4 листопада 1395 року свідчить про те, що Тустань також була центром Тустанської волості. У 1539 Тустань переходить у власність польського магната Бліцинського, за умовами дарчої грамоти його спадкоємці мали за свій рахунок відновити, зміцнити і підтримувати, а згодом і обороняти, що говорить про занедбаний стан фортеці.

Поступовий занепад фортеці був обумовлений декількома факторами:

Економічний. У XVI ст. у країнах Центральної Європи починають розроблятися власні родовища солі, тому зникає необхідність у її вивезенні з Галичини. Тустань втрачає роль митниці.
Політичний. Зі стабілізацією політичних відносин між Польщею та Угорщиною та просуванням польських кордонів на схід необхідність у Тустані як оборонної фортеці відпадає.
Військовий. Зміни у військовій техніці і, відповідно, у військовій тактиці призвели до втрати оборонного значення замку.
Остання письмова згадка про Тустан як про митний пункт датується 1565 роком.
На скельній групі Камінь і сьогодні збереглися, виявлені під час досліджень у 1971—1978 роках, близько 4000 пазів та врубів, зроблених у скелі. У 1972 році археолог Роман Багрій знайшов на території дитинця бронзову булаву, а пізніше і складний бронзовий хрест, в якому носили святі мощі. Знаходили там і чоловічі персні, бойові сокири, але в дні кам'яної цистерни для води — горщик IX століття. На північній стороні великого крила урицьких скель археологи виявили кілограми наконечників стріл для луків та арбалетів. Крім того, виявились залишки поодиноких поховань, склепів, печери, сходи, підскельні коридори, колодязь та дві цистерни для води. На їх основі зроблено графічну реконструкцію унікального наскального давньоруського 5-ти поверхового оборонного та митного пункту міста-фортеці Тустань ІХ-ХІІІ століть. Висотна структура наскальної забудови, наземні оборонні стіни заввишки 15 метрів, п'ятиповерховий житловий комплекс XIII століття з висотою поверхів 3,5-4 метри, складна система водозабезпечення (криниця, видовбана в скелі, а також дві цистерни) свідчать про високий рівень давньоруської техніки. Не тільки в Україні, а й у всій Європі немає дерев'яних фортець X—XIII століть, що й досі збереглися, що ставить залишки Тустані в низку унікальних пам'яток давньоруської архітектури домонгольського періоду.