Паломництво до Фатіми (ПАЛОМНИЦЬКА ПРОГРАМА). Як духівники "наживаються" на прихожан

11 липня 2017 Час поїздки: з 28 червня 2017 до 11 липня 2017
Репутація: +10
Додати до друзів
Написати листа

Як духівники "наживаються" на прихожанах

Нещодавно повернулася із подорожі "Паломництво до Фатіми 

(ПАЛОМНИЦЬКА ПРОГРАМА)

Падуя – Венеція – Мілан – Турин – Сан Ремо – Ніцца – Барселона – гора Монсеррат –

Фатіма 2 дні –  Люрд 2 дні –  Канни –  Монако –  Будапешт – Львів". Враження-- яскраві та захоплюючі, проте, турагенція та керівники групи розчарували. Немає бажання надалі мати справу із даною турагенцією та керівниками групи, зокрема священиком Михайлом Розпендовським та дяком Андрієм, які подорожують разом. 


 "Іхтіс" знаю із Фейсбуку. Недавно. Побачила у них на сайті інфо про дану подорож, вирішили поїхати із братом. Всю необхідну суму оплатили відразу. Проходив час і доводилося думати-гадати, чому не телефонують і не надають інфо про поїздку, як обіцяли. Вже почали хвилюватися, що нас "кинули". Виявляється, менеджери дуже зайняті і мають багато роботи із оформленням документів. Для нас такого плану поїздка по довготривалості була першою і тому виникали різні питання. Доводилося постійно надзвонювати та нагадувати про себе. Нарешті інфо надали.

Поїхали. З Божою допомогою та водіями-професіоналами все було благополучно. Були запізнення на хвилин 10-15, із мого боку. Інколи. Запізнювалися й інші люди. Так, дисципліна має дуже велике значення, оскільки переїзд передбачає точність планування, щоб усе заплановане встигнути. Сама подорож виявилася дуже захоплюючою та неймовірною: стільки святих місць в одній поїздці, стільки нових країн!.. Це чудово та неповторно, справді. В Барселоні було багато часу на самостійну прогулянку (4-5 годин), на море, на фотографування тощо після цікавої екскурсії із екскурсоводом. Ми всі повинні були зібратися біля пам'ятника Колумбу о 21:00 і нас мав чекати приємний сюрприз. На морі ми так і не побували-- оголосили незадовго до зупинки в Барселоні, а купальники та інші пляжні речі ми залишили у валізах в багажнику автобуса. Якби ми знали про те, що будемо мати можливість піти на море не тільки в Каннах, а ще й потім у Барселоні, ми би взяли речі заздалегідь. Скажіть нам про це вчора-- ми будемо обізнані завтра!.. Водії не дозволили скористатися пляжними речами і на наші вмовляння-благання багажник не відкрили і поїхали. Це все бачили керівники-- отець Михайло та Андрій і теж ніяк не відреагували та пішли обідати із іншою частиною нашої групи. Відповідно, ми були розчаровані і нам залишалася лише прогулянка незнайомим містом... На збір групи ми запізнилися-- заблукали і ніяк не могли знайти дорогу назад, питали іноземців, як пройти. Ми запізнилися на 40 хвилин!.. Всі були злі на нас... А що робити, коли перший раз знаходишся в даній країні і заблукав ненавмисне?..  Той обіцяний приємний сюрприз-- це співаючий та кольоровий фонтан, який починає функціонувати рівно о 21:30. Ми з братом заблукали і прийшли о 21:40-- 10 хвилин, відповідно. Священик придумав штраф для нас-- €100. Потім сказав: "Добре, 100 євро я з вас брати не буду." Але, як виявилося пізніше, ми змушені були сплатити  35 євро на вино для групи за те, що запізнилися. Про запізнення та штрафи офіційно нічого не вказано в інформаційному листі про поїздку і на сайті  також. Як бути в даному випадку? Як діяти в даній ситуації? Проте, думки наштовхнули на інше: священик, побори, прихожани. А чи правомірно це із юридичної точки зору? Чи правильно це взагалі? Якось не поєднується духовна роль нашого наставника з матеріальною зацікавленістю. Не сповідь, наприклад, а гроші.


Керівники та група раділи, що мають таких "штрафників". Принцип "хвилина-- євро" увійшов у смак. Наступного разу "штрафником" виявилася Оксана-- "щоб не було так прикро Максиму та Маріанні",-- зі слів духівника Михайла, і та заплатила €1. Їй було прикро і вона засмутилася, але заплатила "штраф" 1 євро. Подумайте лише - є різниця: €1 чи €35 ?..

З-поміж усього цього були цікаві люди, було весело, були цікаві дискусії та розмови про усе на світі. Група підібралася різностороння та оригінальна. І знову неприємний момент... А так не хотілося стати "популярною" !.. Ну справді. Отець Михайло підходить до мене і робить зауваження щодо того, щоб нічого не брати із собою зі сніданку в готелі. З його слів, ніби я "забрала увесь піднос сирків і навіть нічого не залишила з їжі для наступної групи"... Хоча це зовсім не так, це просто якийсь наклеп-- навіть ніхто із офіціантів жодних зауважень мені не робив ніколи, а інші наші співгрупники також брали запаковані джеми-фрукти-тістечка із собою. "Що, все ніяк не наїжся?!???"-- такими словами якогось ранку зустрічає мене отець Михайло, а я у відповідь нічого сказати не можу: з повним ротом біжу по валізи в номер, щоб встигнути на автобус... В мене стрес, від стресу не вдається нормально поїсти і час летить, а мене як заклинило... Та кому я буду про це все розповідати? Нікому.  Чи священику личить так поводитися з паломниками?

Кожного Божого дня ми молилися зі священиками зранку і ввечері. Андрій читав досить цікаві і нові молитви, складені та підібрані наче індивідуально для кожного із нас! А ще він є цікавим екскурсоводом-- багато чого знає про Венецію. Михайло-- відданий Службі Божій та обов'язковий, добрий організатор. Цьому потрібно віддати належне. Прихожани, які знають священика тільки зі служби в церкві, де він править, знають його тільки таким. Люди, яким випадає велика можливість поїхати з тим же священиком у паломництво, відкривають для себе не лише унікальні святині, а й іншу сторону особистості священика. Не хочу розвінчувати образ отця, але, як на мене, правий один чоловік із нашої групи, який висловив думку, що Отцем може називатися лише Отець Небесний-- Бог.


Останній день нашої поїздки. Доїжджаємо до Львова. Підходить час прощатися. І моїм побажанням було наступне: якщо штраф, то нехай він буде документально оформлений та з фіксованою вартістю. Щоб все було прозоро. Щоб без поборів. Про квитанцію тоді спитати у священика Михайла не наважилася і віджартуватися якось теж не додумалася. Я сприйняла все серйозно. А дарма, мабуть. Складається враження, що такі "штрафи" священик практикує вже не вперше. Мене це вразило. Проте образ священика для мене вже не залишився звичним. Змінилося моє враження. Прийшло розчарування та небажання сповідатися та причащатися саме у таких священиків. А відчуття, як відомо, не брешуть. Зникла святість у священика. 

Богу я вдячна за кожен мій день та за те, що повернулися усі живі та здорові, Слава Богу. Дуже сподобалася церква в Турині, де є оригінальна Плащаниця Ісуса Христа-- виникли відчуття присутності самого Христа поряд та те, що він всюдисущий. Щось подібне ми переживаємо, коли посвячуємо Паску, на Великдень. Дуже сподобалася атмосфера у Фатімі, коли служилася меса у супроводі органної музики та велика вечірня хода зі свічками! Грот та чудотворне джерело Божої Матері розчулило теж.

Повернулася я додому з усім світлим та радісним, як навчали нас отці, а от благословення не вистачало... Таке відчуття, що повернулася я без благословення священика... Кажуть, є поїздки, на які дає благословення отець і подейкують, що благословення-- це важлива частина дійства, якщо не сказати-- все. Так от, було відчуття незавершеності... 

Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Коментарі (2) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар