Продолжение. Начало здесь Часть 1
Наша экспедиция направилась к побережью Камчатки, следующая остановка остров Карагинский. У нас появилось немного свободного времени, так как морской переход занимал около 17 часов. В это время в баре-библиотеке разгорелись жаркие споры о птицах, которых мы встретили. Новое для меня явление « Birdwatcher» или « бёрдинг» - люди из разных стран, разных профессий, настолько увлеченные наблюдением за птицами и разбирающиеся в этом многообразии – я встретила впервые. Все данные (где, когда, в какое время, какое количество птиц, каких видов) заносятся в полевые дневники. Они могли дискутировать о птицах часами, наблюдать за этим очень увлекательно.
К завтраку наше судно уже подошло к острову и впервые за пять дней нашей экспедиции выглянуло солнце. Десять солнечных минут – они были прекрасны, но все вернулось на круги свои, белое низкое небо и моросящий дождь.
По пляжу в районе нашей высадки бродил медведь, Родни (наш экспедиционный лидер) уже был готов отменить высадку и вернуть всех на борт. Но в планы медведя встреча с людьми не входила и он ретировался. Мы же довольствовались следами на песке.
Остров Карагинский - это водно-болотные угодья международного значения. Остров состоит из лабиринта озер и тундровой растительности. Резиновые сапоги – лучший друг в таком путешествии! Наша группа разделилась, кто-то бродил в поисках птиц, кто-то взобрался на плато в поисках лучшего ракурса острова, а туристка из Санкт Петербурга даже успела искупаться в Тихом океане.
Буйство красок тундровой растительности поражает воображение, к сожалению, фотографии не могут передать эти ощущения в полном объеме.
На шестой день нашего путешествия запланировано посещение маленького необитаемого острова в Беринговом море, не влюбиться в который невозможно... Буйная растительность, многотысячные колонии птиц, сивучи, отдыхающие на скалистых берегах и самое южное лежбище моржей - все это остров Верхотурова.
С нашего путешествия прошло уже два месяца, а впечатления об этом острове до сих пор настолько теплые и яркие, и у меня слов не хватит передать вам красоту этого прекрасного места, поэтому фотографии расскажут лучше меня.
После обеда нас ждал полуостров Говена - царство горных хребтов и медведей... и корабль, севший на мель меньше 5 лет назад, сейчас стал очень шумным общежитием для чаек.
Перед высадкой инструктаж Родни, против медведей две палки да кружки – медведи боятся громких звуков.
Двадцатиминутная прогулка вверх по реке и вот первый житель полуострова.
Второй поднялся из-за холма, но особого интереса к нам не проявил.
Мы прошли немного выше, в долину, где открывались потрясающие виды на снежные вершины, а к реке продолжали выходить медведи.
Это был очень длинный день, очень много незабываемых эмоций и впечатлений, яркий и солнечный, а наше судно уже держало курс на северо-запад, вверх по Камчатскому побережью.
Лагуна Тинтикун. Google почему-то не очень осведомлен о такой лагуне в России и единственное что я узнала, готовясь к путешествию, что ближайший населенный пункт - Магадан в 980 километрах.
Итак, лагуна Тинтикун - это живописнейшая лагуна ледникового происхождения, по берегам расположились оазисы с горячими источниками вулканического происхождения.
Вход в лагуну очень мелкий и поэтому наши зодиаки преодолели его без пассажиров и подобрали нас вверх по течению.
На одном из хребтов мы увидели медведицу и двух медвежат, но они посмешили скрыться в кустах. Кстати, вы знали, что у медведей есть свои тропы, и они очень не любят отклоняться от них? Почти вдоль всего побережья лагуны заметна хорошо утоптанная тропа.
Вокруг горячих источников раскинулось буйство растительности: цветы, травы, дикая мята и даже дикий зеленый лук. « Crazy Russian» - мы нашей русской компанией не смогли пройти мимо природных горячих ванн, и были обязаны искупаться, иностранцы же испуганно смотрели на нас, но с удовольствием фотографировали.
Но на обратном пути один иностранец все-таки искупался. В воде хорошо просматривались косяки рыб. Наш кок Линдси попробовал загарпунить парочку рыб на ужин, но неудачно, зато проверил спасательный жилет – действительно работает : )
Эти живописные бухты северной части Камчатки привлекают путешественников со всего мира. Прелесть этих мест в том, что горы здесь почти вплотную подходят к морю и круто обрываются у воды. Половина нашей экспедиции осталась позади, а впереди нас ждала неделя на Корякском побережье Чукотки.
« Описание данного маршрута является общим планом экспедиции. Маршрут может меняться под воздействием внешних факторов: погоды, ледовой обстановки и т. д. » - важный пункт программы в таких экспедиционных маршрутах. Сегодня у нас планировались высадки в новых бухтах, куда не заходили экспедиции в предыдущие года. У нашей команды, было три варианта высадок А-В-С, если вдруг что-то пойдет не так. И один за другим варианты теряли актуальность, где-то слишком скалистый берег, где-то слишком мелко и т. д.
После обеда появился вариант F - высадка в бухте Шлюпочная, мы не упустили возможность потренировать наших иностранных друзей в произношении такого легкого русского слова как « шлюпочная» .
Здесь мы встретили рыбаков, которые приехали сюда на нерест рыбы из разных уголков бывшего СССР.
— А как там « Барселона» с « Ювентусом» сыграла? — вопрос одного из рыбаков немного удивляет, а потом ты вспоминаешь, что сам уже больше недели живешь оторванным от цивилизации, связи и интернета. А рыбаки здесь уже почти два месяца, скоро нерест закончится, и они разъедутся по домам. В маленьком доме их сейчас живет 10 человек и собака, а в гости кроме нас только медведи заходили. Двое парней из Калининграда честно признаются, что для них это не столько способ заработать, сколько приключение.
Для наших орнитологов и Birdwatcher-ов сегодняшняя высадка была одной из самых увлекательных, разделившись на группы, мы исследовали тундровую растительность в поисках кулика-лопатника.
Кулик-лопатник - совсем небольшая птица (меньше воробья) с необычным клювом в виде лопаточки. Популяция постоянно сокращается: во всем мире осталось не больше 150 пар, гнезд их даже в пригодных для жизни местах — одно на 30 квадратных километров.
Сегодня мы эту птичку не встретили, зато насладились потрясающими пейзажами и уничтожили ловушку браконьеров.
Девятый день нашей экспедиции начался безумно рано, в 5:30, а в 6:00 уже была запланирована первая высадка в бухте Наталия, которую воспел в одноименной песне Александр Городницкий.
Во времена СССР здесь располагался рыбозавод, где работали 400 женщин. А в километре севернее, военная часть. Ныне все заброшенно и больше походит на декорации фильмов про зомби апокалипсис.
На борту нас ждал горячий завтрак и брифинг о дневной высадке, предлагалось несколько вариантов. Для меня выбор не стоял – трекинг через горный перевал. Когда судно подходило к бухте Петра, на мостике заметили лежбище моржей нежащихся на солнце и нам удалось сделать потрясающие кадры.
Между бухтой Петра и Павла 10 минут на зодиаке, а через перевал почти 5 часов. Наслаждайтесь фотографиями, они расскажут больше чем я.
Моей главной ошибкой всей экспедиции, было решение сегодня обуть кроссовки. Мы проваливались по пояс в снег и грязевые озера, катались с ледяных горок, переходили горные ручьи и слепили снеговика! В июле слепить снеговика! А вам слабо?
Когда наше судно уходило из бухты Павла, солнце уже садилось и провожало нас красивым закатом.
На следующий день в бухте Опука нас встречал дождь, туман и ветер, но нас этим не испугать! Нас ждут киты!
Наш водитель зодиака – Костя, направляет зодиак в белую пелену, не видно ничего на расстоянии вытянутой руки. Никаких китов на горизонте.
Туман понемногу рассеивается, мы видим вдалеке фонтан, потом нырок и хвост. Костя направляет лодку ближе, но уже с другой стороны слышим всплеск. . Киты… В ста метрах, пятидесяти, тридцати. Главное – терпение. В какой-то момент, кажется, ты можешь до него дотронуться, а он уже скрывается под толщей воды.
Тут и там появляются фонтаны, хвосты, головы – в какой-то момент перестаешь пытаться сфотографировать и просто наслаждаешься.
Насладившись китами, мы следуем к берегу, где тысячи чаек встречают нас своим пронзительным криком.
И не только чайки.
" Молодой, максимум трехлетка" – говорит Катя (помощница Родни). Малые они самые опасные – глупые еще. Им интересно. Мы для них в новинку. Людей здесь почти не бывает, раньше здесь была военная часть, сейчас она заброшена.
Медведь резво носится по берегу, отрезая нам путь к зодиакам. И не боится ни наших палок , ни стука металлических чашек. Родни запускает воздух ракетницу. Медведь отбегает, но не далеко и возвращается.
Для нас (туристов) это поросячий восторг, один кадр лучше другого, для экспедиционной команды – головная боль. Родни запускает еще одну ракету, она падает в метре от медведя. Но нашего медведя так просто не возьмешь!
« Я тучка, тучка, тучка, А вовсе не медведь! »
Медведю мы наскучили, он ушел, а мы направились обследовать заброшенную военную часть.
На обратном пути , мы встречаем нерп и китов.
Последние дни нашей экспедиции были запланированы в селе Майныплыгино. Летом здесь базируются орнитологи приезжающие « в поля» изучать кулика-лопатника.
Вот эта маленькая и редкая птичка, к ней нас отводит Максим, он здесь уже четвертое лето изучает кулика-лопатника. Нам показывают несколько фотоловушек и рассказывают о мерах направленных на сохранение и увеличении популяции кулика. Недалеко от поселка построен инкубатор для увеличения популяции.
Специально по случаю нашего прибытия, организовали выступление местного фольклорного коллектива. Танцы и песни народа севера.
Наше путешествие подходило к концу. В последний вечер у нас был незабываемый ужин от Линси. Было очень торжественно и празднично, но немного грустно.
Немного сухих цифр: мы прошли 1546 морских миль, увидели 125 видов птиц, 14 видов животных и 13 видов морских млекопитающих.
Мы встретили 48 медведей, 19 белоплечих орланов, 49 касаток, 55 серых китов и 62 горбатых китов.
Две недели пролетели незаметно. На две недели ты оторван от всего, что тебе привычно и знакомо. Каждую минуту тебя поджидают открытия, будь то дикая природа или разговор с твоим соседом по экспедиции.
Отправляясь в такое путешествие, ты не знаешь, кого ты встретишь на борту – будет ли это продавец машин из Новой Зеландии, работающий поваром или виолончелистка из Невады, а может банкир из Лондона или журналист из Москвы – но в любом случае это будет необычный человек!
Обычные в такие путешествия не ездят…
Продовження. Початок тут Частина 1
Наша експедиція попрямувала до узбережжя Камчатки, наступна зупинка острів Карагінський. У нас з'явилося трохи вільного часу, бо морський перехід займав близько 17 години. У цей час у барі-бібліотеці розгорілися спекотні суперечки про птахів, яких ми зустріли. Нове для мене явище «Birdwatcher» або «бердинг» - люди з різних країн, різних професій, настільки захоплені спостереженням за птахами і знаються на цьому різноманітті – я зустріла вперше. Усі дані (де, коли, коли, скільки птахів, яких видів) заносяться в польові щоденники. Вони могли дискутувати про птахів годинами, і спостерігати за цим дуже цікаво.
На сніданок наше судно вже підійшло до острова і вперше за п'ять днів нашої експедиції визирнуло сонце. Десять сонячних хвилин - вони були прекрасні, але все повернулося на круги свої, біле низьке небо і дощ, що мрячить.
По пляжу в районі нашої висадки тинявся ведмідь, Родні (наш експедиційний лідер) вже був готовий скасувати висадку і повернути всіх на борт. Але в плани ведмедя зустріч з людьми не входила, і він ретирувався. Ми ж задовольнялися слідами на піску.
Острів Карагінський – це водно-болотні угіддя міжнародного значення. Острів складається з лабіринту озер та тундрової рослинності. Гумові чоботи – найкращий друг у такій подорожі! Наша група розділилася, хтось тинявся у пошуках птахів, хтось піднявся на плато в пошуках кращого ракурсу острова, а туристка з Санкт Петербурга навіть встигла викупатися в Тихому океані.
Буйство фарб тундрової рослинності вражає уяву, на жаль, фотографії не можуть передати ці відчуття в повному обсязі.
На шостий день нашої подорожі заплановано відвідування маленького безлюдного острова в Беринговому морі, не закохатися в який неможливо. . . Буйна рослинність, багатотисячні колонії птахів, сивучи, що відпочивають на скелястих берегах і найпівденніше лежбище моржів - усе це острів Верхотурова.
З нашої подорожі минуло вже два місяці, а враження про цей острів досі настільки теплі та яскраві, і в мене слів не вистачить передати вам красу цього прекрасного місця, тому фотографії розкажуть краще за мене.
Після обіду на нас чекав острів Говена - царство гірських хребтів і ведмедів. . . і корабель, що сів на мілину менше 5 років тому, зараз став дуже гучним гуртожитком для чайок.
Перед висадкою інструктаж Родні, проти ведмедів дві палиці та кухлі – ведмеді бояться гучних звуків.
Двадцятихвилинна прогулянка вгору по річці і перший житель півострова.
Другий піднявся з-за пагорба, але особливих інтересів до нас не виявив.
Ми пройшли трохи вище, в долину, де відкривалися чудові краєвиди на снігові вершини, а до річки продовжували виходити ведмеді.
Це був дуже довгий день, дуже багато незабутніх емоцій та вражень, яскравий та сонячний, а наше судно вже тримало курс на північний захід, вгору Камчатським узбережжям.
Лагуна Тінтікун. Google чомусь не дуже обізнаний про таку лагуну в Росії і єдине, що я дізналася, готуючись до подорожі, що найближчий населений пункт - Магадан за 980 кілометрів.
Отже, лагуна Тінтікун - це мальовнича лагуна льодовикового походження, по берегах розташувалися оази з гарячими джерелами вулканічного походження.
Вхід у лагуну дуже дрібний і тому наші зодіаки подолали його без пасажирів та підібрали нас вгору за течією.
На одному з хребтів ми побачили ведмедицю та двох ведмежат, але вони посмішили сховатися в кущах. До речі, ви знали, що ведмеді мають свої стежки, і вони дуже не люблять відхилятися від них? Майже вздовж усього узбережжя лагуни помітна добре втоптана стежка.
Навколо гарячих джерел розкинулося буяння рослинності: квіти, трави, дика м'ята і навіть дика зелена цибуля. "Crazy Russian" - ми нашою російською компанією не змогли пройти повз природні гарячі ванни, і були зобов'язані викупатися, іноземці ж злякано дивилися на нас, але із задоволенням фотографували.
Але на зворотному шляху один іноземець таки викупався. У воді добре проглядалися косяки риб. Наш кок Ліндсі спробував загарпунити парочку риб на вечерю, але невдало, зате перевірив рятувальний жилет – справді працює : )
Ці мальовничі бухти північної частини Камчатки приваблюють мандрівників з усього світу. Принадність цих місць у тому, що гори тут майже впритул підходять до моря і круто обриваються біля води. Половина нашої експедиції залишилася позаду, а попереду нас чекав тиждень на Корякському узбережжі Чукотки.
«Опис цього маршруту є загальним планом експедиції. Маршрут може змінюватися під впливом зовнішніх факторів: погоди, льодової обстановки і т. д. » - важливий пункт програми в таких експедиційних маршрутах. Сьогодні у нас планувалися висадки в нових бухтах, куди не заходили експедиції в попередні роки. Наша команда мала три варіанти висадок А-В-С, якщо раптом щось піде не так. І один за одним варіанти втрачали актуальність, десь надто скелястий берег, десь надто дрібно тощо.
Після обіду з'явився варіант F - висадка в бухті Шлюпкова, ми не пропустили нагоди потренувати наших іноземних друзів у вимові такого легкого російського слова як «шлюпкова».
Тут ми зустріли рибалок, які приїхали сюди на нерест риби із різних куточків колишнього СРСР.
— А як там «Барселона» із «Ювентусом» зіграла? — питання одного з рибалок трохи дивує, а потім ти згадуєш, що сам уже понад тиждень живеш відірваним від цивілізації, зв'язку та інтернету. А рибалки тут уже майже два місяці, незабаром нерест закінчиться, і вони роз'їдуться додому. У маленькому будинку їх нині мешкає 10 людей та собака, а в гості крім нас лише ведмеді заходили. Двоє хлопців із Калінінграда чесно зізнаються, що для них це не так спосіб заробити, як пригода.
Для наших орнітологів та Birdwatcher-ів сьогоднішня висадка була однією з найцікавіших, розділившись на групи, ми досліджували тундрову рослинність у пошуках куліка-лопатника.
Кулик-лопатник - зовсім невеликий птах (менше горобця) з незвичайним дзьобом у вигляді лопаточки. Населення постійно скорочується: у всьому світі залишилося не більше 150 пар, гнізд їх навіть у придатних для життя місцях — одне на 30 квадратних кілометрів.
Сьогодні ми цю пташку не зустріли, зате насолодилися приголомшливими краєвидами та знищили пастку браконьєрів.
Дев'ятий день нашої експедиції розпочався шалено рано, о 5:30, а о 6:00 вже була запланована перша висадка у бухті Наталія, яку оспівав у однойменній пісні Олександр Городницький.
За часів СРСР тут розташовувався рибозавод, де працювали 400 жінок. А за кілометр на північ, військова частина. Нині все занедбано і більше схоже на декорацію фільмів про зомбі апокаліпсис.
На борту на нас чекав гарячий сніданок і брифінг про денну висадку, пропонувалося кілька варіантів. Для мене вибір не стояв – трекінг через гірський перевал. Коли судно підходило до бухти Петра, на містку помітили лежбище моржів, що не лаялися на сонці, і нам вдалося зробити чудові кадри.
Між бухтою Петра та Павла 10 хвилин на зодіаку, а через перевал майже 5 годин. Насолоджуйтесь фотографіями, вони розкажуть більше, ніж я.
Моєю головною помилкою всієї експедиції, було рішення сьогодні взути кросівки. Ми провалювалися по пояс у сніг та грязьові озера, каталися з крижаних гірок, переходили гірські струмки та зліпили сніговика! У липні зліпити сніговика! А вам слабо?
Коли наше судно йшло з бухти Павла, сонце вже сідало і проводило нас гарним заходом сонця.
Наступного дня у бухті Опука нас зустрічав дощ, туман і вітер, але нас цим не злякати! На нас чекають кити!
Наш водій зодіаку – Костя, направляє зодіак у білу пелену, нічого не видно на відстані витягнутої руки. Жодних китів на горизонті.
Туман потроху розсіюється, ми бачимо вдалині фонтан, потім нирок і хвіст. Костя спрямовує човен ближче, але вже з іншого боку чуємо сплеск. . Кити. . . У ста метрах, п'ятдесяти, тридцяти. Головне – терпіння. Якоїсь миті, здається, ти можеш до нього доторкнутися, а він уже ховається під товщею води.
Тут і там з'являються фонтани, хвости, голови - в Якийсь момент перестаєш намагатися сфотографувати і просто насолоджуєшся.
Насолодившись китами, ми прямуємо до берега, де тисячі чайок зустрічають нас своїм пронизливим криком.
І не лише чайки.
"Молодий, максимум трирічка" - каже Катя (помічниця Родні). Малі вони найнебезпечніші – дурні ще. Їм цікаво. Ми для них у новинку. Людей тут майже не буває, раніше тут була військова частина, зараз вона занедбана.
Ведмідь жваво бігає берегом, відрізаючи нам шлях до зодіаків. І не боїться ні наших палиць, ні стукоту металевих чашок. Рідні запускає повітря ракетницю. Ведмідь відбігає, але далеко і повертається.
Для нас (туристів) це поросяче захоплення, один кадр краще за інший, для експедиційної команди – головний біль. Родні запускає ще одну ракету, вона падає за метр від ведмедя. Але нашого ведмедя так просто не візьмеш!
«Я хмарка, хмарка, хмарка, А зовсім не ведмідь! »
Ведмедеві ми набридли, він пішов, а ми попрямували обстежити покинуту військову частину.
На зворотному шляху, ми зустрічаємо нерп і китів.
Останніми днями нашої експедиції було заплановано у селі Майниплигіне. Влітку тут базуються орнітологи, які приїжджають «у поля» вивчати куліка-лопатника.
Ось ця маленька та рідкісна пташка, до неї нас відводить Максим, він тут уже четверте літо вивчає куліка-лопатника. Нам показують кілька фотопасток і розповідають про заходи, спрямовані на збереження та збільшення популяції куліка. Неподалік селища побудований інкубатор для збільшення популяції.
Спеціально з нагоди нашого прибуття організували виступ місцевого фольклорного колективу. Танці та пісні народу півночі.
Наша подорож добігала кінця. В останній вечір у нас була незабутня вечеря від Лінсі. Було дуже урочисто та святково, але трохи сумно.
Трохи сухих цифр: ми пройшли 1546 морських миль, побачили 125 видів птахів, 14 видів тварин і 13 видів морських ссавців.
Ми зустріли 48 ведмедів, 19 білоплечих орланів, 49 касаток, 55 сірих китів і 62 горбатих китів.
Два тижні пролетіли непомітно. На два тижні ти відірваний від усього, що тобі звичне та знайоме. Щохвилини тебе чекають відкриття, чи то дика природа, чи розмова з твоїм сусідом по експедиції.
Вирушаючи в таку подорож, ти не знаєш, кого ти зустрінеш на борту - чи це продавець машин з Нової Зеландії, який працює кухарем або віолончелістка з Невади, а може банкір з Лондона або журналіст з Москви - але в будь-якому випадку це буде незвичайна людина!
Звичайні у такі подорожі не їздять…